Професійний стрес. Види професійного стресу.

Причини його виникнення і протікання

Виробничий, або професійний, стрес являє собою багатовимірний феномен, що
виражається у фізіологічних і психологічних реакціях на складну робочу ситуацію '.

Причинами професійного стресу можуть бути як фізичні, так і психологічні чинники,

причому як реально існуючі, так і передбачувані. Фізичними стрессорами можуть бути
несприятливі зовнішні впливи трудової діяльності: підвищене фізичне навантаження,
погана розробка ергономічних складових і т.д.

До психологічних стрессорам відносяться: підвищена відповідальність, недолік або

надлишок інформації, невизначеність ситуації, підвищена мотивація, тимчасової дефіцит,
часта або швидка перебудова стратегій поведінки в ході сформованої ситуації,
незадоволеність кар'єрним зростанням, підвищена конфліктність в колективі і т.д.

У професійному стресі виділяють певного роду стрес-синдроми, під якими розуміють

сукупність відносно стійких проявів стресового реагування у професійно важких
ситуаціях. Стрес-синдроми - це негативні наслідки, що виникають в результаті взаємодії
суб'єкта праці з професійною діяльністю, що виконується в певних організаційних умовах
при впливі різноманітних стрес-факторів.

У теорії та практиці стрес-менеджменту виявляють специфіки формування професійно

обумовлених синдромів стресу: від причин стресу, які визначаються змістовними
особливостями та умовами професійної діяльності конкретного типу; до симптоматиці
переживань стресу у вигляді гострих і хронічних стресових станів, до фіксації негативних
наслідків стресу у формі стійких особистісних і поведінкових деформацій.

Відповідно до даної логікою визначаються кілька рівнів синдромів стресу професійної

діяльності:

- Перший рівень - опис суб'єктивних репрезентацій окремих стрес-факторів або стресових

ситуацій, сприйманих суб'єктом як обтяжливі або утрудняють успішне виконання
професійної діяльності, що негативно позначаються па якості життя і душевний комфорт;

другий рівень опису синдромів професійного стресу - симптоми переживань стресу у

вигляді гострих короткочасних, хронічних, домінуючих стресових чи постстрессових
станів. Прикладами таких станів є стани зниженої працездатності (монотония, психічне
пересичення, напруженість, стрес, стомлення). Як зазначає Водоп'янова, "стресові
симптоми можуть бути виявлені у всіх сферах психіки. В емоційній сфері найважливіші
феномени - почуття тривоги, переживання значущості поточної ситуації. У когнітивної -
сприйняття загрози, небезпеки, оцінка ситуації як невизначеною. У мотиваційній -
мобілізація сил або, навпаки , капітуляція; може статися підйом, але може з'явитися і
гальмування, супроводжуване почуттям втоми, відчуттями млявості і втратою інтересу. У
поведінковій сфері - зміна активності, звичних темпів діяльності, поява скутості в рухах
або в спілкуванні ";

- Третій рівень опису синдромів стресу професійної діяльності - симптоми стійких

особистісних і поведінкових деструкції і деформацій. Професійні деструкції - це поступово
накопичилися негативні наслідки робочих стресів у вигляді стійких змін структури та
змісту професійної діяльності, а також структури особистості суб'єкта. Професійні
деструкції негативно позначаються на продуктивності, задоволеності працею, на розвитку
особистості суб'єкта праці.

А. К. Маркова виділяє основні тенденції розвитку професійних деструкції:

 - Відставання, уповільнення професійного розвитку в порівнянні з віковими та

соціальними нормами;
 - Несформованість професійної діяльності (працівник хіба застряє в своєму
розвитку);
 - Дезінтеграція професійного розвитку, розпад професійної свідомості і, як
наслідок, - нереалістичні цілі, помилковий сенс праці, професійні конфлікти;
 - Низька професійна мобільність, невміння пристосуватися до нових умов праці;
 - Неузгодженість окремих ланок професійного розвитку (наприклад, мотивація до
професійної праці є, але заважає відсутність цілісної професійної свідомості);
 - Погіршення раніше наявних професійних даних, ослаблення професійно
важливих якостей;
 - Спотворення професійного розвитку, поява негативних якостей, відхилення від
соціальних та індивідуальних норм професійного розвитку, що змінюють профіль
особистості;
 - Поява стійких деформацій особистості (наприклад, емоційного виснаження і
вигорання, а також ущербної професійної позиції, особливо в професіях, що
приносять владу і популярність);
 - Припинення професійного розвитку через професійних захворювань або втрати
працездатності.

Професійні деструкції і деформації виникають внаслідок професійної дезадаптації. Вони

порушують цілісність особистості суб'єкта праці, знижують задоволеність
самореалізацією, знижують рівень адаптації, стійкості, продуктивності діяльності.
Професійні деструкції - це порушення вже засвоєних способів діяльності; зміни, пов'язані з
дезадаптацією до організаційних і професійним стресам, стресам професійного
становлення; зміни, пов'язані з віком, фізичним і нервово-психічним виснаженням.
Подолання деструкції потребує глибинної особистісно орієнтованої реконструкції, великих
зусиль як з боку особистості, так і з боку психолога-консультанта, супроводжується
великим опором і психічною напруженістю.

У ході професійної діяльності багато якостей людини залишаються незатребуваними,

викликаючи внутрішньоособистісний стрес. Це сприяє розвитку професійних акцентуацій
- надмірно виражених якостей, які негативно позначаються на діяльності та поведінці
фахівця. Дослідники вказують, що багаторічне виконання професійної діяльності у разі
хорошої адаптивності особистості повинно супроводжуватися особистісним і професійним
ростом, задоволеністю працею і підвищенням продуктивності.

Однак навіть у цьому випадку неминучі періоди стабілізації. На початкових стадіях вони
недовготривалим, в подальшому збільшуються. У крайніх випадках це може призводити
до наступу професійної стагнації особистості. Стагнація може переживатися суб'єктом як
психологічний стрес. У разі недостатніх адаптивних можливостей переживання стресу
проявляється у стійких стрес-синдромах. Особистість особливо вразлива для появи
професійних стрес-синдромів в моменти криз свого професійного становлення.
Непродуктивний вихід з них спотворює подальше професійний розвиток суб'єкта у вигляді
стійких стрес-синдромів (хронічних станів зниженої працездатності, деструкції і
деформацій).
Е. Ф. Зеер виділяє чотири групи основних детермінант професійних деструкції, які за
своєю природою представляють різні види психологічних стрес-факторів,
опосередковуючи виникнення стрес-синдромів:

 1) об'єктивні детермінанти, пов'язані з соціально-професійним середовищем

(соціально-економічна ситуація, імідж і характер професії, професійно-просторова
середу) - зовнішні стрес-фактори;
 2) суб'єктивні детермінанти, зумовлені особливостями особистості і характером
професійних взаємин, -внутрішні стрес-фактори;
 3) об'єктивно-суб'єктивні детермінанти, породжувані системою і організацією
професійного процесу, якістю управління, професіоналізмом керівників
організаційні стреси;
 4) професійні деформації (професійно-небажані якості), що порушують цілісність
особистості, знижують її адаптивність, стійкість, що негативно позначаються на
продуктивності діяльності.

Серед виникають у ході трудової діяльності стресів можна виділити наступні їх види, що
мають психологічну природу: інформаційний стрес, емоційний стрес, комунікативний
стрес.

Інформаційний стрес з'являється в результаті інформаційних перевантажень, у тому числі

і виникаючих в результаті підвищеної професійної мотивації, коли працівник не
справляється із завданням, не встигає орієнтуватися в інформаційному просторі і приймати
необхідні рішення. Також причинами його виникнення може бути і дефіцит інформації, що
приводить до невизначеності в ситуації.

Як зазначає В. Л. Бодров, "для розвитку інформаційного стресу важливим фактором є стан

мотиваційно-потребової, емоційно-вольової та когнітивної сфери суб'єкта діяльності, які
обумовлюють суб'єктивну, особистісну значимість екстремальній ситуації, наявність
готовності і можливості до її подолання, здатність вибору раціональної стратегії поведінки
в цих умовах і т.д. ".

Узагальнення даних, наведених у науковій літературі, і результатів власних досліджень

дозволило В. А. Бодрову визначити основні причини розвитку інформаційного стресу
людини-оператора. За свою роль у формуванні інформаційного стресу всі причини можна
розділити па:

 1) безпосередні, які служать об'єктивно несприятливих факторів інформаційної

взаємодії людини і техніки, джерелом екстремальної робочого навантаження і
"пусковим моментом", початковим етапом розвитку стресу. До них відносяться:
o - Семантичні, або смислові (висока суб'єктивна складність завдання, висока
відповідальність завдання, небезпеку ситуації, недостатній контроль за
ситуацією, невизначеність (невідомість) оперативної ситуації,
непередбачуваність розвитку ситуації, частковий або повний неуспіх у
діяльності, суперечливість інформації тощо);
o - Операціональні (дефіцит інформації, надмірність інформації, великий
обсяг інформації, низька ймовірність надходження значимої інформації,
порушення ритму надходження інформації тощо);
o - Тимчасові (дефіцит часу, велика тривалість дії робочого навантаження,
аритмичность пред'явлення інформації, високий темп пред'явлення
інформації, невизначеність часу (несподіванка) надходження сигналу і т.п.);
 o - Організаційні (низька об'єктивна ймовірність пред'явлення інформації,
об'єктивна невизначеність моменту пред'явлення інформації, неправильний
вибір необхідної інформації, відволікання уваги, пропуск сигналу,
об'єктивна складність завдання, поєднана діяльність тощо);
o - Технічні (відмова системи, блокування сигналу, маскування, спотворення
сигналу, помилкова інформація, інтерференція сигналів, протиріччя
інформаційних ознак ситуації, недостатній привертає ефект сигналу,
невідповідність сигнальних ознак інформації тощо);
 2) головні, відображають індивідуальні особливості суб'єкта діяльності, які
визначають можливості виникнення стану стресу у конкретного індивіда,
механізми його регуляції і способу)! подолання (купірування):

o - Морально-етичні (недисциплінованість, безвідповідальність, недбалість і
т.п.);
o - Професійні (низький рівень знань, недоліки в розвитку навичок і вмінь,
відсутність необхідного досвіду і т.п.);
o - Фізіологічні (зниження резервів організму в результаті гострих і хронічних
захворювань, несприятливі функціональні стану - заколисування,
стомлення, десинхроноз і т.д., незадовільний рівень чутливості аналізаторів
і т.п.);
o - Психологічні (низька або надмірно висока мотивація до діяльності,
недоліки в розвитку професійно важливих психічних якостей, несприятливі
особливості особистості та психічні стани тощо);
 3) супутні (середовищні), які сприяють появі і прояву безпосередніх і головних
причин стресу, а також привертають суб'єкта діяльності до розвитку в нього цього
стану:
o - В організації праці (нераціональний режим праці та відпочинку
(понаднормові, нічні зміни), надмірна робоче навантаження, недоліки у
зворотному зв'язку про результати діяльності, неадекватна оцінка діяльності
та оплата праці, недоліки в охороні праці, техніці безпеки, організації
робочого місця, недоліки в професійному (медичному, психологічному)
відборі, в психологічному та медичному контролі в процесі діяльності
тощо);
o - У засобах праці (недоліки в компонуванні приладів, кодуванні інформації,
розбірливості текстури, світлотехнічних характеристик приладів,
конструкції органів управління, їх завантаження, просторовому
співвідношенні тощо);
o - В умовах праці (недоліки в мікрокліматі і газовому складі повітря на
робочому місці, у рівні шуму, вібрації та освітленості, в конструкції
робочого місця, огляді, досяжності до органів управління, несприятливий
психологічний клімат у колективі, недостатня сумісність, згуртованість,
міжособистісні конфлікти, незадовільний рівень соціальної
відповідальності, особистої довіри, суспільного визнання, схвалення та
т.п.1).

Однією з провідних причин розвитку інформаційного стресу є недостатній контроль за

робочою ситуацією. Неконтрольованість ситуації одночасно виступає і як зовнішнє умова
діяльності, і як суб'єктивний фактор, пов'язаний з певними особистісними особливостями
людини.

Щоб відбулася адаптація до виникаючих перед працівниками завданням, необхідний

певний рівень мотивації. Однак якщо мотивація занадто сильна, людина позбавляється
частини своїх можливостей, і адаптація стає менш адекватною дійсності. Тоді в діяльності
з'являються ознаки емоцій і іноді адаптивне поведінка порушується, повністю заміщаючи
емоційними реакціями.

Існує оптимум мотивації, за межами якого виникає емоційну поведінку. Поняття

оптимуму мотивації пов'язано з адекватністю або неадекватністю реакцій ситуації. Цей
зв'язок відповідає відношенню між інтенсивністю мотивації і реальними можливостями
суб'єкта в конкретній ситуації.

Важливе значення в дослідженні інформаційного стресу як явища мають роботи але

вивченню ролі індивідуально-психологічних особливостей особистості в зниженні
функціональної стійкості і розвитку психологічного (інформаційного) стресу.

У роботах В. Д. Небиліцин, Б. Ф. Ломова, К. М. Гуревича, В. Ф. Матвєєва, О. А. Конопкіна

та інших дослідників проблема надійності праці людини-оператора розглядається в світлі
вчення про типи ВИД.

Вперше гіпотеза про наявність зв'язку між індивідуально-психологічними

характеристиками людини-оператора і основними властивостями його нервової системи
була висунута В. Д. Небиліциним в 1964 р

Наступний вид стресу - емоційний стрес, який у професійній діяльності проявляється

в ситуації загрози, образи, в умовах конфліктних ситуацій, часто стрессорами можуть бути
словесні подразники.

Емоційний стрес, з точки зору теорії функціональних систем, формується в умовах

тривалих і безперервних конфліктних ситуацій, в яких суб'єкти трудової діяльності
позбавлені можливості задовольняти свої провідні потреби, тобто досягати корисних для
них пристосувальних результатів.

У конфліктних ситуаціях наростають і сумуються негативні емоції, різко редукуються

антистресові позитивні емоції і на основі зміни хімічних властивостей мозкових структур
створюються умови переходу негативних емоцій в стійке стаціонарне збудження мозку. У
результаті формуються такі психосоматичні захворювання, як неврози, психози,
артеріальна гіпертензія, стенокардія, імунодефіцити, гормональні порушення, діабет,
виразкові ураження шлунково-кишкового тракту і т.д.

Емоційний стрес порушує гармонію внутрішньо- і міжсистемних інформаційних відносин,

яка є найбільш чутливою до різних пошкоджуючим впливів. Внаслідок цього при
емоційних стресах насамперед порушуються основні біоритми організму: неспання і сну та
ін. Одним з ранніх показників дисфункцій при емоційному стресі є порушення
синхронізації ритму дихання і серцебиття.

Одним із проявів емоційного стресу може бути синдром емоційного вигорання. Він являє
собою сукупність симптомів, що негативно позначаються па працездатності, самопочутті
та інтерперсональних відносинах суб'єкта професійної діяльності.

К. Маслач у своїй моделі представляє вигоряння як відповідну реакцію на професійні

стреси, що складається з трьох компонентів: емоційного виснаження, деперсоналізації і
редукції персональних досягнень. Емоційне виснаження проявляється у відчуттях
емоційного перенапруження, втоми, вичерпаності емоційних ресурсів.
Деперсоналізація являє собою негативне, цинічне, бездушне ставлення до реципієнтів.
Редукція персональних досягнень проявляється у зниженні почуття компетентності у своїй
роботі, негативному самосприйнятті в професійному плані.

І. В. Гришина зазначає, що вигоряння необхідно розглядати як особливий стан людини, що

є наслідком професійних стресів, адекватний аналіз якого потребує екзистенційному рівні
опису, оскільки розвиток вигоряння не обмежується тільки професійною сферою, а
проявляється в різних ситуаціях буття людини; хворобливе розчарування в роботі як
способі набуття сенсу забарвлює всю життєву ситуацію.

В. В. Бойко розглядає феномен "емоційного згорання" як механізм психологічного захисту

у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь па вибрані
психотравмуючі впливи. Синдром вигоряння розглядається як динамічний процес, що
виникає поетапно відповідно до розвитком механізму стресу (фази тривоги, резистенции,
виснаження).

Комунікативний стрес пов'язаний з проблемами ділового спілкування в ході професійної

діяльності і може проявлятися у конфліктному, маніпулятивній поведінці, невмінні
сприймати і адекватно реагувати на критичні зауваження. Даний вид стресу часто може
бути причиною виникнення поганого психологічного клімату в трудовому колективі,
низької згуртованості трудового колективу.