Поняття метрика: з латинського matricula — канцелярська книга.

У вузькому
значенні метрика в цьому випадку — це книга реєстрації вихідної та вхідної
документації - весь державний архів Великого князівства Литовського, Польського
королівства (Корони) та Мазовецького князівства. У діловодстві середньовічних
установ використовувалися регістри (реєстри) — книги з записом текстів вихідних
документів, що спричинило розвиток різновидів актових книг, до яких вписували різні
документи. У польсько-литовському діловодстві термін «метрика» власне й відповідав
термінові «реєстр”
3.Актова документація на українських землях у складі Корони Польської та Великого
князівства Литовського. Типи канцелярій.
У 14-16 ст. українські землі Волині, Поділля, Київщини, Чернігово-Сіверщини
опинилися під владою Великого князівства Литовського (ВКЛ), яке успадкувало і
давньоукраїнські архівні традиції. Литовська доба залишила величезні і багаті архіви
центральних та місцевих установ. Особливістю державного устрою ВКЛ було
зосередження центрального управління в руках великого князя. З великокнязівської
канцелярії, яка мала загальнодержавний характер, виходили документи, що
регламентували життя на території ВКЛ: господарство, фінанси, військову справу,
суд, зносини з іншими державами. Централізація влади у ВКЛ відобразилася і на
архівах. Акти, видані від імені великого князя, зосереджувалися в архіві, відомому під
назвою “Литовська метрика” (ЛМ). Важливе нововведення в діловодстві
середньовічних установ – регістри (реєстри) – книги з записом текстів вихідних
документів, що було поштовхом для розвитку різновидів актових книг, до яких
вписували різні документи.
Відомо також, що вже з 15 ст. відпуски грамот, які видавалися від імені князя,
копіювалися. В книги записували і документи, які надходили до великокнязівської
канцелярії, щоб на випадок втрати якогось з них була копія. ЛМ означає реєстри
канцелярії ВКЛ, куди заносили записи важливих, як правило, вихідних з канцелярії
документів. Функціональне призначення книг записів актових документів –
відтворювати офіційні копії документів, що вийшли з великокнязівської канцелярії,
які підтверджували права успадкування, привілеї, шляхетність походження. Для
прискорення пошуку документів канцлери запровадили групування матеріалу під час
записування в книги метрики. Наприкінці 15 ст. книги ЛМ складалися за тематичним
принципом. Канцелярія вела поточні книги чотирьох категорій: “книги данин і
судових справ”, “книги аренд”, “книги відправ”, “книги посольств”.
Центральним архівом Речі Посполитої, куди після Люблінської унії (1569 р.) увійшли
українські землі, була Коронна метрика (КМ). Ця назва закріпилася за урядово-
адміністративними книгами, які вели в Коронній канцелярії. До книг вписували
документи, що виходили з королівської канцелярії: королівські універсали, привілеї
шляхетським родам і католицькій церкві, приватноправові акти, документи
зовнішньополітичної діяльності. Для приєднаних до Корони Польської воєводств –
Волинського, Брацлавського і Київського у Коронній канцелярії започаткували з
серпня 1569 р. окрему групу книг – Руську (Волинську) метрику. Волинська метрика є
структурною частиною КМ. Книги були у віданні коронного канцлера, їх вели окремі
“руські писарі” Коронної канцелярії.
Крім архівів центральних установ ВКЛ, а згодом Речі Посполитої, існували місцеві
архіви, бо місцевій владі належала важлива роль в управлінні внутрішніми справами.
До цього часу дійшли у вигляді архівних зібрань судово-адміністративні (актові)
книги місцевих замків, гродів і земств. Відповідно до категорій судів – гродських,
земських, підкоморських – складалися і актові книги. Акти, пов'язані з діяльністю
міських урядів,відклалися в міських архівах.
Мазовецька Метрика охоплює документи за 1414-1526 роки, згруповані в 21 книгу,
що зараз перебувають у складі Коронної Метрики. Взагалі про посаду канцлера при
дворі мазовецьких князів знаємо принаймні з кінця XIV ст. (договори Земовита IV з
Владиславом-Ягайлом 1386–1388 рр.).
Цінність документів Мазовецької Метрики у тому, що вони стосувалися не тільки
Мазовії, але й таких українських територій, як Жидачівське (до 1442 р.) і Белзьке (до
1462 р.) князівства. Насамперед це надання земель мазовецькій шляхті, фіксація
процесів колонізації, переписка і привілеї містам від мазовецьких володарів. Окремий
інтерес становлять згадки про єврейську громаду Белза, що саме в період
мазовецького правління зростає і заявляє про себе.
До 1526 року книги Мазовецької Метрики перебували при княжому дворі, що
постійно переміщався (основною резиденцією була Варшава). З ліквідацією
Мазовецького князівства вони були передані до складу Коронної Метрики.. Зараз
проведено оцифрування, зокрема й книг Мазовецької Метрики (як складової
Коронної).
Основна мета створення і функціонування Литовської, Коронної та Мазовецької
Метрик: а) реєстрація документів; б) копіювання документів; в) управління
документопотоком; г) архівні функції (зберігання та ін.).
Позитивні аспекти організації та функціонування: а) метрики полегшували роботу з
документами; б) давали можливість швидко відновити документ; в) сприяли
зберіганню найважливіших документів; г) виконували роль каталогу, що давав
можливість швидко знайти потрібний документ
До негативних аспектів можна віднести: а) великі затрати робочого часу і сили на
створення метрик; б) слабка внутрішня організація канцелярій (нерозподілені функції,
відсутність шаблонів — однорідну інформацію можна знайти в різних книгах, брак
дисципліни канцеляристів — не всі документи потрапляли у метрику, часта підробка
документів (особливо судових рішень), загальне хабарництво чиновників-
канцеляристів; в) стосовно Литовської Метрики — розкиданість і втрата матеріалів у
через історичні обставини; г) слід пам’ятати, що у випадку метрик маємо справу не з
оригіналами документів, а записами переважно не ранішими XVI ст., що створює
проблему верифікації джерела.
Важливе нововведення в діловодстві середньовічних установ – регістри (реєстри) –
книги з записом текстів вихідних документів, що було поштовхом для розвитку
різновидів актових книг, до яких вписували різні документи. Отже, акти верховної
влади записували до книг ЛМ. Відомо також, що вже з 15 ст. відпуски грамот, які
видавалися від імені князя, копіювалися. В книги записували і документи, які
надходили до великокнязівської канцелярії, щоб на випадок втрати якогось з них була
копія. Записи в книгах великокнязівської канцелярії уможливлюють встановлення
текстів втрачених оригіналів. Оригінальні книги та книги записів документів
становлять основну частину архівного фонду ЛМ, яка зберігається нині в Російському
державному архіві давніх актів у Москві. У середньовічному діловодстві термін
“метрика” відповідав термінові “реєстр” (“регест”). У вузькому розумінні ЛМ означає
реєстри канцелярії ВКЛ, куди заносили записи важливих, як правило, вихідних з
канцелярії документів. Функціональне призначення книг записів актових документів –
відтворювати офіційні копії документів, що вийшли з великокнязівської канцелярії,
які підтверджували права успадкування, привілеї, шляхетність походження тощо.
4. Канцелярія Руської (Волинської) Метрики 1569-1673 рр.:
 особливості організації
Руська канцелярія - це спеціальний штат руських писарів і підписків - (scribae) -
переважно молоді люди, для яких робота в канцелярії ставала доброю школою
знайомства з правом та діловодством, що входили до складу королівської канцелярії,
очолювалися як всі інші канцлером і підканцлером, але виконували цілком визначене
завдання - виготовляли документи й листи для українських воєводств, вели окрему
серію реєстрових книг. Тобто Руська канцелярія - це підрозділ, інтегральна частина
королівської канцелярії, покликана реалізовувати ряд специфічних її функцій. Книги
містили в собі офіційні копії (вписи), що поширювали свою юрисдикцію на 4
українські воєводства: Київське воєводство, Волинське воєводство, Брацлавське
воєводство і Чернігівське воєводство.
Відсутність руських писарів у Коронній Канцелярії і традиція доручати зазвичай ведення
окремої книги одному писарю створювали передумови для того, щоб керівництво
Канцелярії (канцлер та підканцлер) – виокремлювали книги для фіксації документів, що
стосувалися приєднаних українських воєводств. Відповідно 1569 р. була утворена Руська
Канцелярія. За твердженням П. М. Кулаковського Руська Канцелярія була структурною
одиницею Коронної .
Оскільки Руська канцелярія функціонувала досить довго-з 1569 до 1673 р., її продукція
дає можливість зафіксувати регіональну спільноту українських воєводств на етапі
руйнування старих традиційних структур і переходу до якісно нового стану. Додатковий
ефект, який дають матеріали її реєстрових кн и г- Руської метрики (далі - РМ), - це
відображення процесу запозичення українською шляхетською спільнотою західно-
європейських культурних цінностей: свідомості обивателя, норм римського права,
дипломатичної традиції монарших канцелярій.
На відміну від Коронної чи Литовської метрик, РМ уже в другій половині XVIII ст. мала
два детальних подокументних описи практично всіх своїх книг (за винятком однієї, яка не
була повернута Швецією Речі Посполитій у 60-х рр. XVII ст.). Перший такий опис уклав
1673 р. руський писар і метрикант Стефан Казимир Ганкевич5. У ньому були наведені
транскрибовані латиною оригінальні заголовки документів РМ, інколи з незначними
доповненнями до них, що давали ширшу інформацію про осіб і населені пункти, яких
стосувалися документи. Інший подокументний опис книг РМ, складений, затвердженням
ПатриціїКеннеді Ґрімстед, у 60-х рр. XVIII ст. регентом Малокоронної канцелярії Яном
Франціском Цивінським6, відрізняється від опису С.К.Ганкевича більшою детальністю,
особливо у тих випадках, коли справа торкається межових актів. На жаль, обидва описи
не подають дату й місце видання того чи іншого документа, що говорить про їх чисто
прагматичний характер (тому самостійне їх використання без залучення книг РМ є в
наукових цілях малоефективним). Слід відзначити, що 1803 р. з опису Я.Ф.Цивінського в
Петербурзі метрикантом Стефаном Козеллом була виготовлена точна копія, яка в силу
певних втрат опису Я.Ф.Цивінського є незамінною при його реконструкці.
Загальна кількість книг РМ - ЗО; з них 2 книги належали до Литовської Метрики. Як
приміщення для Руської канцелярії у 1659 р. використовувалася кам’яниця Лукаша
Древно, тестя С.К.Ганкевича, на вул. Новомєйській. Вона складалася з 5 кімнат, склепу й
пивниці. У наступному десятилітті руський писар її розширив або перебудував. Таким
чином з’явилися ще один склеп, друга пивниця, кухня й крамниця.
Виникнення назви «Руська метрика» зумовлено тим, що вона відображає назву мови,
якою писалися документи (руська мова), територію, що складалася з чотирьох
воєводств і називалася «Русь». Допоміжною вважається назва «Волинська метрика»,
оскільки ця назва вживалася у волинських документах даних книг і широко
використовується в історичній літературі. У наявності в останніх книгах Руської
метрики термінів «Руська канцелярія», «Волинська канцелярія», «Канцелярія
декретові Руська», автор вбачає відображення розподілу праці між канцеляристами.
· класифікація вписів та документів;
Уся продукція канцелярії за функціональною ознакою поділяється на три групи:
вписи, документи й листи: 1. Впис - це занесений до книги документ, акт чи лист,
який після фіксації набуває нових дипломатичних рис, що, в принципі, не змінюють
його попереднє юридичне значення, але створюють додаткові можливості для
правової аргументації. Впис є оригіналом, відмінним від поданого до фіксації
документа, акта чи листа. Вписи з огляду на їх функціональне призначення
поділяються на засвідчувані, судові й адміністративні.
Засвідчувані вписи являють собою письмове підтвердження канцелярією різного роду
приватних угод та освідчень волі. Приватні угоди, що фіксувалися до книг РМ,
найбільш загально можна поділити на вічні й тимчасові. До вічних угод належать:
угоди купівлі-продажу; цесії (уступки маетностей), резиґнації (зречення), фундуші
(записи на користь церкви), оправи віна, посаги, інтерцизи (передшлюбні угоди).
Тимчасові угоди представлені заставними записами, позиками, квитами, відеркафами
(угодами купівлі-продажу з умовою викупу), опіками, пленіпотенціями чи моцями
(дорученнями). Переважно це двосторонні угоди, де права й обов’язки розподіляються
між сторонами; позика є одностороннім договором, доручення - потенційно
двостороннім. Вписи приватних угод самі по собі нового правового стану не
створювали; вони його лише засвідчували. Інакше кажучи, вони є письмовими
засвідченнями волі однієї чи обох сторін, яка, якщо дійсно була добровільною, не
втратила б своєї правової сили навіть у випадку її невідтворення на папері. На думку
одного з найбільш авторитетних дослідників приватних угод Олександр Лаппо-
Данилевського, якщо при відтворенні приватної волі на папері вона отримувала
приватне засвідчення, то занесення приватних угод до книг типу реєстрів приводило
до їх публічного засвідчення. До освідчень волі, що вписувалися до книг Руської
канцелярії, слід віднести тестаменти й даровизни. Тестамент як вияв останньої волі,
односторонній правочин визначав коло спадкоємців, порядок розподілу спадщини між
ними після смерті заповідача, опікунів та виконавців заповіту. Як свідчать окремі
вписи тестаментів до книг РМ, їх фіксація канцелярією була радше винятком, ніж
правилом.
Судові вписи відтворювали різні стадії судового процесу в королівському чи
сеймовому суці: скарги (protestatio, manifestatio), заочні вироки (contumatio),
відстрочки (dilatio), зізнання (relatio), арешти справи (arestum), вироки (decretum) та ін.
Протестації та маніфестації - документальні записи скарг про вчинений злочин чи
порушення публічних, а здебільшого приватних прав. Протест не зобов’язував суд
розпочинати процес; був він, однак, елементом підготовчим до нього. Як правило,
після внесення протестації чи маніфестації (а принципової різниці між ними немає)
протестант клопотав про видання позову, який мав бути першим актом майбутнього
процесу. У випадку маніфестацій і протестацій первісно з’являвся впис у книгах і
лише після цього документ з книги "вірно слово в слово вийнявши, потребуючій
стороні в достовірній формі ” видавали, скріпивши коронною печаткою.
Внесення до метрики протестацій і маніфестацій дозволялося насамперед персоналу
канцелярії. Протягом тривалого часу перебуваючи на королівському дворі,
канцеляристи інколи просто не мали змоги вносити протестації до гродських книг
свого повіту.
Реляції - це донесення про виконання судових та урядових доручень, найчастіше про
вручення позовів і упоминальних листів, рідше про виконання оглядин на місцях втрат
певної документації тощо. Звичайно реляції заносилися до книг зі слів того чи іншого
урядника, яким, як правило, був возний. Фіксація реляції у книзі РМ автоматично не
передбачала видачі з неї випису; про це свідчить відсутність відповідної формули.
Другий Литовський статут відніс реляцію возного до юридичних доказів а це
зобов’язувало канцелярію у разі вимоги зацікавленої сторони видавати виписи з
потрібних їй для захисту в суді власних інтересів реляцій. До адміністративних
вписів відносяться вписи, зв’язані з виконанням канцелярією чи її персоналом своїх
службових обов’язків. У книгах РМ вони представлені писарськими присягами
(juramenta)25. До цієї групи вписів можна також умовно віднести писарські нотатки в
книгах про свої від’їзди та приїзди до двору, проведення ревізії книг метрики,
передачу книг у завідування іншим писарям, певні особливості діловодства та їх
причини тощо.
Згідно з дуже вірогідним джерелом - підручником про риторику, опрацьованим на
початку XV ст. писарем Коронної й краківської гродської канцелярій власне
дипломатичний матеріал канцелярії поділяється на листи (epistolae) і привілеї
(privilegia). Відомий польський історик - знавець дипломатики Владислав Семкович
виділив ще групу вироків та позовів (фактично-судові документи) і мандати2
Привілеї поділяються на вічисті (вічні) і дочасні (тимчасові). привілеї маєткові та
міські. Перші стосувалися надань королівських земель з правом користування на
ленному або володіння на земському праві. Дещо вирізнялися за своїм характером
привілеї спадкові чи, інакше, кадуки. їх поява була пов’язана з конфіскацією права
власності у осіб, звинувачених у зраді вітчизни, або ж з переходом земських
маетностей у власність короля в разі відсутності спадкоємців тих маетностей і з
наступним наданням їх певним особам. Маєткові привілеї у Руській канцелярії
отримували назву “данини”, яка була нею успадкована від канцелярії ВКЛ з її
литовсько-руською дипломатичною традицією. Серед міських привілеїв до вічних
належать три різновиди привілеїв: локаційні (осади, фундації містечок), магдебурзькі
(надання магдебурзького права), торгово-ярмаркові (надання містам права на торги і
ярмарки).
Тимчасові привілеї стосувалися пожитгєвих надань на адміністративні уряди і
церковні посади. Існували ще засвідчувані привілеї або інсерти. Інсерти являли собою
нові привілеї, до складу яких включалися попередні. Інсерти, які не затверджували
зміст включених до них привілеїв, отримали назву відімусів; ті, які затверджували,
звалися трансумптами. Відімус переслідував одну мету - заміну самого оригіналу.
Трансумпт являє собою не стільки дублікат документа, скільки новий документ, який
включає, крім попереднього документа, ще й його підтвердження. Трансумпт, таким
чином, є окремим документом, який має свої власні формули: кожний трансумпт
посідає власний протокол, потім іде трансумптований документ, далі - есхатол37. На
відміну від відімуса, трансумпт є узагальнюючим, об’єднуючим поняттям для
декількох різновидів вірчих копій.
Мандати являли собою королівські розпорядження урядникам, які, не створюючи
нову юридичну ситуацію, виступали підставою для певних адміністративних дій.
Якщо врахувати кількісний і видовий ріст документальної продукції королівської
канцелярії від кінця XIV до середини XVI-XVII ст., то слід вважати, що мандати на
цей період стали цілком самостійною групою документів. До цієї групи належать
універсали - послання короля, що повідомляли широкому загалові про певну подію
або ж містили в собі розпорядження щодо збору посполитого рушення, скликання
сеймиків, податкових нововведень, військових дій, які стосувалися всіх обивателів.
Універсали також видавалися канцелярією у випадку уведення старости чи державці
вдержання королівщини. Якщо канцелярія видавала королівське розпорядження, яке
передбачало виконання певним урядом, урядником або визначеною комісією
конкретного королівського доручення, то такий документ був власне мандатом.
Мандат був звернений до вужчої групи осіб або стосувався питання, яке мало місцеве
значення.
Одним з найбільш численних видів продукції Руської канцелярії були листи. Листи з
трьох основних властивостей документа: а) творення нового правового стану, б)
доказовість перед судом, в) перенесення певного правового стану з однієї особи на
іншу - не мали жодної і тому справедливо не відносяться до документів. Листи
поділяються на закриті, які у литовській канцелярії називали “зашитими”, та відкриті,
які, згідно з термінологією тієї ж канцелярії, йменувалися “отвороними”. Характерною
рисою формуляру листів є наявність салютації.
· персонал канцелярії;
Руська канцелярія як структурна одиниця королівської канцелярії очолювалася
канцлером коронним і підканцлером коронним. Як правило, зайнятість канцлера у
реалізації зовнішньої політики та проведенні політики внутрішньої обумовила більшу
причетність до керівництва канцелярією підканцлера. До складу канцелярії входили
секретарі. Вони поділялися на дві групи: ті, які одночасно були й писарями; ті, що
виконували різні королівські доручення, але в канцелярському діловодстві
безпосередньої участі не брали.
Зрідка траплялися випадки, коли розпорядження руським писарям віддавалися
безпосередньо монархом. Зафіксовані випадки видання писарями за королівським
дорученням мандатів. До 30-х рр. XVII ст. в роботі Руської канцелярії практично не
брали участі регенти. технічне керівництво належало регентам (із латинського regens -
правитель, управитель). Вони були відповідальними за спорядження документів
(кожний у своїй канцелярії*) і водночас безпосередніми керівниками всіх писарів.
Регенти розподіляли між ними працю, відбирали підготовлені листи і представляли
канцлерові, підканцлерові чи королю. До обов’язків регентів належав також нагляд за
веденням метрики, тобто - за прийняттям до неї вписів та видачею виписів48. Регенти
повинні були проглянути найважливіші листи, видані канцелярією, на предмет
виявлення протиправних формул і висловів. Вони також засідали в асесорських судах,
спочатку добровільно; пізніше це увійшло до їх функціональних обов’язків. Уряд
регента могла посісти особа як духовна, так і світська.
Однією з причин цього було, правдоподібно, незнання ними руської мови, а,
відповідно, неможливість впливу на процес спорядження українського документа.
Лише по більшій полонізації українського документа, починаючи з 30-х рр. XVII ст.,
регенти спорадично долучалися до їх спорядження в Руській канцелярії. У 1640-х рр.,
коли інтеграційні процеси в шляхетському середовищі посилилися, українська шляхта
в сеймикових інструкціях починає згадувати й регентів. Зокрема, інструкція
волинської шляхти 1641 р. наказувала послам вимагати, щоб регенти в обох
канцеляріях були заприсяглими шляхтичами. Вимога щодо шляхетського походження
стосувалася також і підлисків84. Неучасть регентів впродовж другої половини XVI -
першої чверті XVII ст. у роботі Руської канцелярії спричинилися до збільшення ролі
руських писарів. Не виключено, що вони підпорядковувалися безпосередньо
канцлерові чи підканцлерові, оминаючи регентів.
Руські писарі. Початково їх одночасно працювало два; з початком 1630-х рр. — лише
один. Вони відповідали за ведення своїх книг, координували роботу підписків. Один із
руських писарів виконував одночасно й повноваження метриканта, що відповідав за
збереження книг Руської канцелярії. На окремих руських писарів покладалися
обов’язки декретових писарів щодо українських воєводств. Вони провадили реєстр
київських, волинських, брацлавських і чернігівських справ, які мали розглядатися на
чергових сесіях асесорського, реляційного чи сеймового судів. Під керівництвом
кожного писаря в канцелярії працювали щонайменше 2—3 підписки.
підписки - (scribae) - переважно молоді люди, для яких робота в канцелярії ставала
доброю школою знайомства з правом та діловодством, що входили до складу
королівської канцелярії.
Протягом майже всього періоду ведення РМ до складу її канцелярії входили секретарі,
які одночасно були руськими писарями, тобто за термінологією Р.Гейденштейна
sekretarii scribentes. їхні функції не відрізнялися від функцій коронних секретарів.
Однак, територія їх діяльності, як правило, обмежувалась українськими воєводствами,
для деяких ще - ВКЛ, а в закордонних місіях - сусідніми з ними державами. Особливо
незамінні були руські секретарі в зносинах з південно-східним сусідом - Кримом.
Інколи руським секретарям, як, наприклад, Л.Пісочинському в серпні 1602 р.,
доводилось за дорученням короля виконувати обов’язки інквізиторів, тобто
повноважних виносити рішення в справах, що були особливо заплутані і вимагали
судового розбору безпосередньо на місцях. Значно частіше залучались вони до
полагодження різноманітних як судових, так і важливих політичних справ як
королівські комісари
Ключовою фігурою в складі Руської канцелярії був писар. До сфери обов’язків
руських писарів входило порівняння змісту документів: чистового впису з чорновим,
копії документів із вписаним у книзі, вписуваного документа з оригіналом і тощо
Руські писарі виконували також функції декретових писарів та метрикантів
Протягом більше ніж ста років функціонування канцелярії в ній працювали 13 писарів.
Окремі писарі обиралися послами на вальний сейм, а також депутатами до Коронного
трибуналу. Два руські писарі обрали духовну кар’єру і стали відповідно
перемишльським та володимирським унійними єпископами. Представники писарської
касти намагалися постійно декларувати свою повагу до закону, але реальні звичаї
шляхетського життя примушували їх вдаватися й до протизаконних засобів реалізації
шляхетської демократії. Підписки - (scribae) - переважно молоді люди, для яких робота
в канцелярії ставала доброю школою знайомства з правом та діловодством, що
входили до складу королівської канцелярії. До обов’язків підписків належало
виконання перекладу документів з польської мови на руську і навпаки
· книги Метрики як історичне джерело.

На українських землях у складі Речі Посполитої за Люблінською унією 1569 р. діяло

не коронне, а русько-литовське право, офіційною мовою визнавалася українська
(«руська») мова, що і було підставою для виділення «руських» книг у діловодстві
Коронної канцелярії. Таким чином, відмінність у мові офіційного діловодства
зумовила появу «руської» серії у складі Коронної Метрики. Для інкорпорованих до
Корони Польської воєводств — Волинського, Брацлавського і Київського у Коронній
канцелярії започаткували з серпня 1569 р. окрему групу книг — Руську (Волинську)
метрику. Волинська метрика стала структурною частиною Коронної Метрики. Книги
перебували у віданні коронного канцлера, їх вели окремі «руські писарі» Коронної
канцелярії.
Провідний дослідник Руської (Волинської) Метрики в Україні П. Кулаковський
розглядає Руську канцелярію не лише як підрозділ королівської канцелярії, що
займався діловодними функціями, але й як орган, який прямо чи опосередковано брав
участь у реалізації королівської політики щодо українських воєводств. Наслідком
запровадження в Коронній канцелярії окремих книг стала поява в її складі
структурного підрозділу - Руської канцелярії. У своїй діяльності Руська канцелярія
застосовувала такі ж методи та прийоми, що й Коронна канцелярія. Її дипломатична
практика, а особливо дипломатична термінологія, починаючи з 1569 р., поступово
відходила від дипломатичної традиції великокнязівської канцелярії і наближалася до
дипломатичної традиції польської королівської канцеляр.
П. Кулаковський виокремлює шість періодів функціонування Руської канцелярії. У
перший період (1569-1574 рр.) діяльності до книг вписувалось від 28 до 51 документа.
Як правило, це були підтвердження раніше виданих привілеїв, що виглядало як
закономірне явище в умовах переходу українських воєводств з-під юрисдикції ВКЛ у
підпорядкування Корони. Другий період (1576-1586 рр.) характеризувався найбільш
інтенсивною діяльністю Руської канцелярії, коли до її книг вписували від 45 до 189
документів і листів щорічно. Канцелярія ще зберігає притаманні для литовської
канцелярії риси документа, але поступово запозичуються юридичні терміни, способи
оформлення вписів і документів, характерні для Коронної канцелярії.
Третій період (1587-1607 рр.) припадає на пер половину правління Сигізмунда III,
протягом якого Руська канцелярія вписувала у середньому по 40 документів щорічно.
Число руських писарів не змінилось, вони все частіше залучають до виконання інших
королівських доручень. Розпочалася полонізація діловодства у канцелярії. Четвертий
період (1608-1632 рр.) - період після шляхетського рокошу та інтервенції на територію
Московської держави проявилася тенденція зближення корінних інтересів української
шляхти зі шляхтою коронних воєводств. Це призвело до початку перерозподілу
документального матеріалу між Руською та Коронною канцеляріями. Руські писарі
починають більшою мірою залежати безпосередньо від короля, що приносить їм певні
дивіденди. В наступний період (1633-1656 рр.) відбулися найбільш значні зміни у
діяльності Руської канцелярії. Вона фактично перетворилася в інституцію, що
обслуговувала сеймовий суд. Кількість руських писарів скоротилась до одного.
Виразна перевага серед кандидатів на цю посаду тепер надавалась міщанам. З одного
боку, ці зміни відображали реальні зміни у середовищі української шляхти, що все
зближувалась з коронною, втрачаючи поступово регіональну своєрідність. З іншого
боку, зміни стали наслідком королівської політики з централізації державного
управління. Останній період (1658- 1673 рр.) час найменш інтенсивного
функціонування канцелярії, коли щорічно вписувалося до книг РМ у середньому 8-9
документів. Таке зменшення є адекватним відображенням скорочення числа клієнтів,
яких обслуговувала Руська канцелярія. Документи, що вписувалися до РМ, як
правило, дублювалися у МК, а руський писар і метрикант одночасно був і коронним.
Джерела ДОКУМЕНТОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛИТОВСЬКОЇ, КОРОННОЇ ТА МАЗОВЕЦЬКОЇ
МЕТРИК Г. М. Савчук
Лариса Жеребцова (Дніпропетровськ) КЛАСИФІКАЦІЯ ДЖЕРЕЛ З ІСТОРІЇ МИТНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ НА
УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ДОБИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА РЕЧІ ПОСПОЛИТ