Пошуки сенсу буття і призначення у

п’єсі “Фауст”
Висновок:
Я можу помилятися, але прочитавши п’єсу “Фауст” я зробила висновок, що людина
ніколи не знайде сенс буття і призначення, якщо в результаті пошуків ми маємо знайти
один ідеал, до якого повинен прагнути кожен. Адже люди – це унікальні особистості, зі
своєю індивідуальною історією життя, яка формує наш світогляд, принципи, звички,
думки — і загалом нашу персону і майбутню історію. Тому це є дуже очевидно, що одне
єдине призначення не може задовольнити вісім мільярдів людей зі своїми різним
думками, що живуть нині та мільярди ще ненароджених. Та все-таки (все ж таки), яким
би складним не було питання пошуку сенсу буття і призначення і начебто розуміння що,
однозначної відповіді не існує, на мою думку, людина створена, щоб жити так, як
хочеться саме їй, адже якщо відкинути всю філософію життя і смерті, то народження
людина є нормальним біологічним явищем, як от народження котика чи собачки, без
ніяких загадкових причин виникнення. І, можливо, іноді нам треба звернути свою увагу
на навколишній світ і ми побачимо, що на відміну від людей ніхто більше не шукає сенс
життя, а просто насолоджується ним.

Вступ:
Покажіть мені людину, яка ніколи за своє життя не замислиться над тим для чого вона
народжена. І ви не знайдете жодної. Скільки людей не думали про це, а до єдиної
думки людство в результаті не прийшло. З часів античності та дотепер митці часто
підіймати цю важку тему в своїх роботах. Вони показували людей з різних сторін, їх
відношення до самого життя і до свого місця в ньому. Та як сильно вони не старалися
б, ніхто не зміг осягнути істину. Але твори видатних митців не тільки показували нам
власну думку їх автора, а і готували читачам ґрунт для міркування та давали привід
для роздумів.

Основна частина:
Одним з авторів-мислителів був всім відомий Йоганн Гете і його неперевершена
філософська трагедія під назвою “Фауст”. В основі сюжету суперечка між Богом і
Мефістофелем, в результаті якої демон вирушає на Землю з новою місією – моральне
випробування людини – і так склалось, що обраною людиною став Фауст.
Наш головний герой характеризує себе так:
“У філософію я вник,
До краю всіх наук дійшов —
Уже я й лікар, і правник,
І, на нещастя, богослов…
Ну і до чого ж я довчивсь?
Як дурнем був, так і лишивсь.
Хоч маю докторське звання…”
Але бувши таким всебічно розвиненим чоловіком, Фауст не відчуває задоволення від
життя, адже найбільше за все герой прагне досягнення своїх ідеалів: пізнати істину “Не
став я ні на волос вищий,
До безконечного не ближчий.”
змінити умови життя людей, повернути людство до життя в гармонії з природою та
Богом, щоб кожна людина змогла б виявити свою „справжню, добру, природну”
сутність.
Після зустрічі з Мефістофелем, Фауст звісно погодився на угоду з дияволом – бо
втрачати йому не було що. Демон спокушав його чим тільки міг: пиятика та розваг,
жіночі чари та влада, гроші та слава. Доктор стійко протистояв усім випробуванням,
але результаті Мефістофель переміг. Хоч і Фауст опинився серед переможених,
можливо, це не зовсім його засмутило, адже наш герой нарешті досяг бажаного –
пізнав кінцеву істину свого буття. Вона була в тому, щоб служити людству не в теорії, а
на практиці, втілюючи в життя вищі моральні та духовні запити людини. Будуючи місто
своєї мрії, Фауст промовляє:

Постій, хвилино, гарна ти!

Після цих слів він помирає, навіть не зрозумівши, що все, що він начебто зробив, було
черговим ошукуванням диявола: стукіт лопат, що чув Фауст, були звуками роботи
поплічників Мефістофеля, які копати могилу нашому герою, а відвойовані у моря землі
знищила повінь.