Берестейський собор 1596 р.

та проголошення церковної унії

Наприкінці XVI ст. Православна Церква на землях Речі Посполитої

переживала глибоку кризу, що була викликана цілим рядом обставин, як
об'єктивного, так і суб'єктивного плану.

По-перше, вкрай негативну роль у розвитку Церкви відігравало право

королівського патронату над нею, зокрема право монарха на подання хлібів
духовних. Ним, усупереч православній традиції, король замість того, аби
затверджувати єпископів на кафедрах, здійснював призначення. Цим самим
вищих церковних ієрархів було поставлено в повну залежність від світської
влади. Ще більше ситуацію ускладнювало те, що королівське право
верховного патронату намагалися наслідувати на нижчому рівні магнати та
шляхта. Унаслідок чого парафіяльні священики підпали під повну залежність
від місцевих панів, які на власний розсуд могли призначати духовних
пастирів та позбавляти їх пастви, на свій розсуд розпоряджатися церковним
майном і культовими спорудами.

По-друге, давалася взнаки нерозвиненість мережі середньої та вищої

духовної освіти. А зважаючи на значний приплив у церковну ієрархію осіб
світських, недостатньо посвячених у церковні догмати та традиції, - все це
разом обумовлювало низький загальний рівень освіченості кліриків.

Відставання у цій царині ставало особливо помітним в умовах бурхливого

розвитку єзуїтської освіти та успіхів у реформуванні Римо-Католицької
Церкви, що швидкими темпами проходило після ухвал Тридентського собору
1545-1563 рр. Собор серед іншого упорядкував призначення єпископів,
зміцнив їх владу, ухвалив рішення про заснування в кожній єпископії
семінарії, прийняв новий катехізис, а ще - реформував церковні ордени.
Найбільше значення для України тут мало санкціонування діяльності
чернечого ордену нового типу, націленого на активну місіонерську та
педагогічну роботу серед іновірців - Товариства Ісуса. Члени ордену - єзуїти -
поєднували в собі неймовірну побожність і несамовиту войовничість.

Перший єзуїтський освітній осередок на українських землях виникає в 1574 р.

в Ярославі. У 1580-х рр. єзуїтські місії організовуються у Львові, звідки члени
ордену поширюють свій вплив на Поділля, Волинь і Київщину. Одна за
другою відкриваються єзуїтські колегії у Львові, Перемишлі, Луцьку, Кам'янці,
Вінниці, Барі, Бересті, Острозі, Овручі та Києві.

Проте в середовищі світської еліти України та нижчого духовенства ідея

церковної унії, навіть на досить поміркованих умовах, отримала різко
негативну оцінку. Зокрема, князь В.-К. Острозький в ультимативній формі
поставив вимогу про публічне обговорення справи за широкої участі не лише
духовенства, а й шляхти. Проти унії одностайно виступали православні
братства, не знаходила вона підтримки в значної частини руської шляхти та
нижчого духовенства, не було єдності навіть серед вищого церковного кліру,
зокрема, проти унії виступали львівський єпископ Гедеон Балабан і
перемишльський Михайло Копистинський, а також архімандрит Києво-
Печерського монастиря та екзарх Константинопольського патріарха Ничипір
Тур.

Проголошення рішення про укладення церковної унії відбулось у Вати-кані 23

грудня 1595 р. Надання акту публічного характеру було призначено на 6 (16)
жовтня 1596 р., коли у Бересті мав відбутись церковний собор.