КРИЗИ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ

Зміст

1. Наукові підходи щодо хронологічних меж юності

2. Формування особистості в юнацькому віці
3. Загальне поняття про юнацьку кризу
4. Особливості протікання кризи в юнацькому віці
5. Психологічні умови вирішення юнацької кризи
Висновки
Список використаних джерел
 1. Наукові підходи щодо хронологічних
меж юності
Біогенетичні теорії стверджують, що саме біологічні процеси росту детермінують всі інші
сторони розвитку, і розглядають юність перш за все як етап розвитку організму, що
характеризується значним зростанням різноманітних здібностей та функцій, а також
досягненнями найвищого рівня.
Теорія рекапітуляції Згідно з теорією Дж. Холла, кожний індивід у процесі свого розвитку
Дж. Стенлі Холла проходить етапи, які відповідають періодам еволюційного розвитку
людства. Процесами росту та поведінкою індивіда керують внутрішні
сили дозрівання.
Юність у теорії Дж. Холла – період від 13 до 24 років, який
характеризується бурхливістю протікання, це період “бурі й натиску”.
На відміну від сучасних теоретиків, Дж. Холл вважав юність періодом
великих потрясінь, поганої емоційної адаптації та неврівноваженості;
коливанням між активним інтересом до всього навколо та апатією.

Теорія Анольда Геззела Теорія А. Геззела базується на біологічній орієнтації і передбачає

вплив на процес дозрівання генетичних та біологічних факторів, які
визначають послідовність прояву поведінкових рис і тенденцій
розвитку. Описуючи етапи розвитку юнака, він виходить з того, що
зміни у розвитку відбуваються поступово і накладаються одна на
одну.
Психоаналітичні теорії вбачають у юності певний етап психосексуального розвитку, коли
притік інстинктивної енергії лібідо компенсується захисними механізмами “Я”. Боротьба
тенденцій з боку “Воно” та “Я” виявляється у зростаючому хвилюванні та збільшенні
конфліктних ситуацій, які поступово долаються.

Зиґмунд Фрейд З.Фрейд описує юність як період сексуального збудження,

тривожності, а іноді й особистісних відхилень. Він виділяє у
сексуальних інтересах юнацького віку два важливі елементи:
фізичний та чуттєвий, які по-різному проявляються у чоловіків та
жінок.
Так, З.Фрейд згідно стадійності розвитку особистості виділяє
генітальну фазу (розвинутої сексуальності) – від 12 до 18 років, яка
відповідає юнацькому віку. На цьому етапі потяги
підпорядковуються лібідо, задовольняються шляхом нормальної
статевої діяльності.

Анна Фрейд А.Фрейд характеризує юність як період внутрішнього конфлікту,

психічної неврівноваженості і нестійкої поведінки.
Психосоціальні теорії стверджують, що у підлітковому та юнацькому періоді має бути
вирішена центральна задача досягнення ідентичності, створення несуперечливого образу
самого себе в умовах множинності виборів (ролей, партнерів, груп спілкування і т.п.).
Ерік Еріксон У процесі рішення кожної задачі виникає конфлікт, що має два
можливі наслідки. Якщо конфлікт юнацького етапу вирішується
успішно, то особистість набуває нової позитивної якості і її розвиток
продовжується. Якщо конфлікт не вирішений або вирішується
незадовільно, то “Я” потерпає збитків, оскільки набуває негативної
якості. На думку Е.Еріксона головна задача індивіда полягає в тому,
щоб, переходячи від одного етапу до іншого, набути позитивної
самоідентичності. Юність (досягнення ідентичності – позитивний
результат; ідентифікаційна дифузність – негативний результат).
Отже, Е.Еріксон розглядає розвиток особистості як закономірну
зміну етапів, на кожному з яких відбувається якісне перетворення
внутрішнього світу і поведінки людини. Він ототожнює підлітковий
вік і ранню юність (від 11 до 20 років) й розглядає цей період як
конфлікт між розумінням приналежності до певної статі та
нерозуміння форм поведінки, яка їй відповідає.
Когнітивні теорії
Жан Піаже Ж.Піаже юнацький вік ототожнював із формально-операційною стадією
(після 11 років). На цій стадії особистість виходить за межі конкретних
переживань і починає мислити більш логічно і абстрактно. Його мислення
стає інтроспективним, тобто набуває здатності аналізувати власні думки,
користуючись індуктивним та дедуктивним мисленням. Вчиться
оперувати алгебраїчними символами і користуватися мовою метафор,
тобто замінювати символи іншими символами. Він може думати не тільки
про те, що є, а й про те, що може бути, проектуючи себе у майбутнє й
будуючи плани.

Роберт Сельман Соціальне пізнання – це здатність до розуміння соціальних відносин,

уміння розуміти інших людей, їх емоції, думки, наміри, поведінку у
суспільстві. Р.Сельман юнацький вік розглядає як стадію прийняття
багатосторонньої та суспільної перспективи (з юності до дорослості). У
юнацькі роки індивід може перейти до більш високого й абстрактного
рівня прийняття міжособистісної перспективи, яка включає в себе
координацію всіх можливих точок зору третіх осіб – суспільної
перспективи. Ця стадія відповідає формально-операційному рівню
логічного мислення за Ж.Піаже і конвенційній та постконвенційній стадії
морального розвитку за Л. Кольбергом.
Екологічні теорії розробив екологічну модель соціальних впливів на індивіда. У юнацькому
(Урі Бронфенбреннер) віці індивід є продуктом суспільства та навколишніх умов (мікросистема,
мезосистема, екосистема, макросистема).
Соціологічні теорії розглядають юність перш за все як певний етап соціалізації, як перехід від
(Альберт Бандура) залежного дитинства до самостійної і відповідальної діяльності дорослого
при вирішенні детермінації з боку суспільства.
А.Бандура вважав, що в юнацькому віці індивід навчається шляхом
спостережень за поведінкою інших людей та наслідує своїх батьків,
дорослих. Це процес соціалізації, під час якого формуються звичні моделі
реакцій.

Антропологічні теорії акцентують увагу на тому, що розвиток індивіда у юнацькому віці

(Маргарет Мід, Рут визначається навколишніми соціальними умовами. Характер впливів
Бенедикт) залежить від культурного середовища, в якому формується й росте індивід.
Психологічні теорії надають важливе значення суб’єктивній стороні, характерним рисам
(Роберт Хевігхерст ) внутрішнього світу і самосвідомості індивіда, що дорослішає, його внеску
як активного творця власного дорослішання. Різноманітність
індивідуальних варіантів переходу до дорослості призвело до того, що в
останні десятиліття дослідники все частіше використовують поняття задачі
розвитку. У першу чергу вони були сформульовані у області юнацької
психології. Рішення вікових задач визначається як поява здатності людини
вирішувати ті чи інші проблеми.
У радянській психології юність розглядалась як психологічний вік переходу до самостійності,
період самовизначення, набуття психічної, ідейної та громадянської зрілості, формування
світогляду, моральної свідомості та самосвідомості. Найчастіше дослідники виділяють ранню
юність (від 15 до 18 років) та пізню юність (від 18 до 23 років).

Л.С. Виготський Юність характеризується “прагненням перейти від суто симптоматичного

та описового принципу до вирішення істотних особливостей самого
розвитку юнацький вік починається із 17 років, характеризується “кризою
17 років” та фазами її протікання”.

Д.Б. Ельконін Виділяє старший шкільний вік від 15 до 17 років.

І.С.Кон Звертаючись до проблеми періодизації у зв’язку з розвитком питання про
вік та соціальні ролі, розглядає ранню юність, починаючи з 15 років.
Разом з тим він детально розробив один із важливих періодів життя
особистості – перехід від дитинства до дорослості, який в цілому охоплює
вік від 11-12 до 23-25 років і розподіляється на три етапи:
1) підлітковий вік (11/12 – 14/15 років);
2) юнацький вік (14/15 – 18 років);
3) пізня юність та початок дорослості (18/23 – 25 років).
Ш. Бюлер виділяючи фази життєвого шляху і характеризуючи їх, визначає вікові межі юнацького віку,
починаючи з 16 і до 25 років, і характеризує попереднім самовизначенням та формуванням
життєвого шляху.
Р. Гаулд та співвідносять юнацький вік з періодом 16-22 роки, який характеризується дорослішанням,
Д. Левінсон прагненням до самостійності, невизначеністю.
Д. Б. розділила юнацький вік на дві фази:
Бромлей 1) старше шкільне дитинство або рання юність (11/13-15 років);
2) пізня юність (15-21 рік), коротка характеристика якої – перехід від залежності до
незалежності.
І. Ю. виділяє старший шкільний вік – рання юність (старший шкільний вік) (16-17 років), юність – від
Кулагіна 17 до 20-23 років. Соціальна ситуація розвитку – першочерговий вибір життєвого шляху.
Провідний вид діяльності – навчально-професійна діяльність. Основні новоутворення:
самовизначення, диференціація здібностей, орієнтація на майбутнє, світогляд, моральна стійкість
поведінки.
В. С. Мухіна визначає юність як період після переходу від дитинства до дорослості (вікові межі від 15-16 до 21-
25 років).
Г. С. визначає юність як період з 18 до 22 років.
Абрамова Перехід до юності (17-18 років) характеризується істотними особистісними перебудовами, які
можуть пройти безконфліктно, якщо людина буде підготовлена до значних змін у її житті, буде
здатною самостійно приймати рішення і втілювати їх, намічати життєві перспективи (далекі та
близькі) і т.д. Юність (18-23 роки) – це кінець перехідного періоду від дитинства до дорослості,
остаточний перехід у світ дорослих. Як зазначав Л.С.Виготський, “юність – скоріше молодість
зрілості, ніж старість дитинства”. Цей період мало досліджений, хоча є останньою стадією
підготовки до дорослості, до реальної практичної діяльності. Коротко соціальну ситуацію
розвитку можна охарактеризувати як поріг дорослого життя.
 2. Формування особистості в
юнацьокму віці
 Юнацький вік – це період безпосередньої підготовки підростаючої особистості до життя
як дорослої людини, до вибору спеціальності, до безпосереднього оволодіння нею, до
виконання відповідальних соціальних функцій. За цей час, на думку М. Костюченко,
підростаюча особистість поступово досягає такого ступеня фізичної, психічної і соціальної
зрілості, на якому вона цілком здатна свідомо й самостійно їх виконувати, стати
повноправним громадянином суспільства.
 В юнацькому віці відбувається активний процес формування особистості. За визначенням Г.
Крайг, «юність – вік підготовки підлітка до дорослого життя, рішення задач самовизначення,
вибору професії і свого життєвого шляху».
 За переконанням І. Кулагіної, В. Колюцького, «в юності завершується перехід від дитинства
до дорослості. Молода людина стає суб'єктом свого життя (обирає професію, вступає до
навчального закладу, починає трудову діяльність, приймає участь у суспільному житті,
приймає рішення про кар'єру, реалізує конкретні життєві плани).
 Ф. Райс зазначає, що «на етапі студентської юності виникає нова соціальна ситуація
розвитку, центром якої є перехід до самостійного життя (початок професійного становлення,
реалізації життєвих планів). Продовжується інтенсивний розвиток самосвідомості, молоді
люди самовизначаються в системі моральних цінностей, принципів, норм і правил поведінки,
усвідомлюють особисту соціальну відповідальність.
 За свідченням М. Заброцького, особистість юнацького віку має зростаючий рівень свідомого
самоконтролю, хоч саме в цьому вiцi молоді люди бiльше всього скаржаться на слабкість волі,
залежнiсть вiд зовнiшнiх впливiв i такi характерологічні риси як капризність, ненадійність,
схильність легко i безпричинно ображатися тощо. Високий рiвень розвитку самосвiдомостi
породжує iнтерес до власної особистості, до форм її організації та саморегулювання.
 М. Заброцький наголошує, що «основний психологічний здобуток юностi – відкриття для себе
власного внутрішнього світу. Зовнішній, фізичний світ тепер лише одна з можливостей
суб’єктивного досвіду, центром якого є власна особистість, власне «Я». Процес вiдкриття
власного «Я» складний i внутрiшньо суперечливий. Несподівано виявляється, що «внутрішнє
Я» не спiвпадає з «зовнішньою» поведінкою. Невизначеність, недостатня диференційованість,
розмитість «Я» в цьому віці зумовлюють почуття стурбованості та внутрішньої порожнечі, яку
слід чимось наповнити, що, в свою чергу, породжує посилення потреби у спілкування та
одночасне зростання вибірковості останнього, посилення потреби в обособленнi від інших.
 В юнацькому віці, на думку Л. Божович, під впливом потреби самовизначення, з одного боку, і
на основі психологічних особливостей, які виникли в підлітковому віці – з іншого, особистість
починає усвідомлювати в загальних моральних категоріях і свій досвід, починає формувати
власні узагальнені погляди на мораль, тобто у неї починає формуватися моральна
самосвідомість. Як зазначає вчена, в цьому віці виникає більш високий рівень узагальнення, на
якому засвоюються моральні знання та виникає свідома потреба виробити свої погляди на
питання моралі. Особистість цього віку більш вільна від імперативності зовнішніх впливів та
внутрішніх прагнень, та більш схильна до дій, які відповідають свідомо поставленим цілям.
 І. Бех вважає, що в юності відбувається розгорнута соціалізація, особистість перетворюється
на розвиненого суб’єкта та опановує суспільний досвід, робить його своїм надбанням. Але
юнаки й дівчата в той же час набувають дедалі більшої самостійності, відносної
автономності, відбувається їх подальша індивідуалізація. У процесі створення особистості в
юнацькому віці вчений надає особливу роль особистісним цінностям, «психологічна природа
яких відрізняється тим, що такі смислові утворення виступають самоцінностями, внутрішнім
змістом, потребами, тобто зміст певних моральних норм є цінним для неї сам по собі, без
будь-яких умов».
 Як вказує Л. Потапчук, в юнацькому віці виробляється більш цілісне уявлення про себе й
особистості інших людей, зростає самокритичність до себе й інших, збільшуються вимоги до
ровесників і дорослих. Як зазначає вчена, ранній юності властива вища емоційна чутливість,
здатність співпереживати, розуміти й відгукуватись на переживання іншої людини, особливо
ровесника.
 Водночас, як зазначає Ю. Лановенко, юнацький вік є сензитивним періодом для формування
відповідальності. Юнак стоїть на порозі соціальної самостійності, значить до початку цієї
самостійності він повинен відчути відповідальність за себе. Для цього юнаку потрібно
відчути свою автономію та відчути, що в світі щось залежить тільки від нього. Однак,
досліджуючи самоконтроль в юнацькому віці, вчена виявила, що, незважаючи на те, що всі
респонденти залишали за собою право контролю власного життя (як мінімум на 50% та
максимум – на 90%), виникнення почуття образи на цей світ виказувало їхнє бажання
залишитись дитиною, яка ні за що не несе відповідальності.
 3. Загальне поняття про юнацьку кризу
 Період юності характеризується наявністю кризи, сутність якої полягає у розриві, розходженні
освітньої системи і системи дорослішання. Криза виникає на межі шкільного та нового
дорослого життя.
 В.І.Слободчиков та Є.І.Ісаєв кризу юності пов’язують зі становленням авторства у власному
житті (17-21 рік), зі вступом у самостійне життя. Соціально-психологічні якості цієї вікової
групи залежаться від соціально-професійного статусу. Криза виявляється у крахові життєвих
планів (не вступив до вузу), у розчаруванні правильності вибору спеціальності, у розходженні
уявлень про умови і зміст діяльності та реальному її протіканні. У кризі юнацтва молоді люди
стикаються з кризою сенсу життя. Тому відсутність внутрішніх засобів вирішення кризи інколи
призводить до розвитку таких негативних явищ, як наркоманія та алкоголізм.
 Центральною проблемою стає знаходження молодою людиною індивідуального (відношення
до своєї культури, до соціальної реальності, до свого часу), авторства у становленні своїх
здібностей, у визначенні свого власного погляду на життя. В.І. Слободчиков зазначає, що
“відособлюючись від образу себе у очах найближчого оточення, долаючи професійно-
позиційні та політичні детермінації покоління, об’єктивуючи такі якості як “Я”, людина стає
відповідальною за власну суб’єктність, яка найчастіше складається не за волею і без відому її
носія. Цей мотив пристрасного і невпинного розсекречення власного самозвеличання,
переживання почуття втрати колишніх цінностей, уявлень, інтересів і пов’язане з цим
розчарування й дозволяє кваліфікувати цей період як критичний – криза юності”.
Криза 17 років − рубіж звичного шкільного і нового дорослого життя. У випадку, коли діти
покидають стіни школи після 9-го класу, йдуть у коледжі або працювати, відбувається зсув
кризи 17 років у бік кризи 15 років. Криза 15 років характерна переважно для тих, хто має
сильну установку гедонізму. Під час кризи такі підлітки бувають цинічні і достатньо відверті,
ясно формулюють своє життєве кредо. Період юності для них − час спроб і помилок.

Структура кризи 15-ти років (за Р. В. Павелків)

Симптомокомплекс Симптоми Юнаки і дівчата
Позитивний Типові симптоми прагнення до самостійності;
симптомокомплекс формулювання свого
життєвого кредо;
Супутні симптоми відвертість; уміння
самоконтролю;
Негативний Типові симптоми сильна установка гедонізму;
симптомокоплекс
Супутні симптоми Неслухняність, негативізм.
 У 17 років криза протікає не менш гостро, ніж у 15 років. Д.Б. Ельконін відзначав це як
найважчий кризовий період разом з кризою 3-х років. Криза юнацького віку нагадує кризи
1-го року (мовна регуляція поведінки) і 7-ми років (нормативна регуляція). У 17 років
відбувається ціннісно-смислова саморегуляція поведінки. У молодої людини спостерігаться
філософська інтоксикація свідомості, вона виявляється заглибленою в сумніви, роздуми, що
заважають її активній дальній позиції. Іноді стан переходить в ціннісний релятивізм
(відносність всіх цінностей). Криза юнацького віку з’являється зі вступом молодої людини
до дорослого життя, коли загострюються внутрішні конфлікти, виникають питання, які
здаються неможливими для розв’язання, життя стає складнішим. У загальнішому контексті
юність забезпечує створення системи цінностей, які виступають показниками реалізованих
потреб і конкретних дій, і які в подальшому життєствердженні особистості спрямовані на
відпрацювання ефективних поведінкових стратегій.
 Загалом в юності формується світоглядна установка людини на реалізацію та
самореалізацю в соціальному оточенні. Саме з таких міркувань кожна людина має
переходити в інший вимір власного життя − вимір дорослості. Від того, наскільки якісно
відбулися зміни у структурі самосвідомості людини в підлітковому віці, а у світогляді − в
юнацькому, буде залежати й ефективність у реалізації суб’єктивно значущих завдань
наступних вікових етапів. Гейл Шихі визначає певну категорію людей, які протягом свого
життя так і залишаються «безтурботними юнаками». Тобто криза юності, що може
відбуватися непоміченою для самої людини, коригує та визначає її подальшу життєву
перспективу.
 Структура кризи 17-ти років (за В. М. Поліщук)

Симптомокомплекс Симптоми Юнаки Дівчата

Позитивний Типові прагнення до самостійності; прагнення до самостійності; гордість

симптомокомплекс симптоми гордість за власні досягнення; за власні досягнення; уміння
уміння співпрацювати; співпереживати;
наполегливість;

Супутні відвертість; уміння відвертість; організованість;

симптоми самоконтролю; відповідальність; уміння
самоконтролю; вимогливість;
Негативний Типові блок “Активного блок “Активного самоствердження”
симптомокомплекс симптоми самоствердження” (лихослів’я, (дратівливість, хитрощі,
індивідуалізм, дратівливість); індивідуалізм, пристосовництво);
блок “Пасивного блок “Пасивного самоствердження”
самоствердження” (упертість (негативізм, зарозумілість);
як неслухняність, негативізм);
блок “Нейтрального блок “Нейтрального
самоствердження” (лінощі); самоствердження” (лінощі);
Супутні недбалість; жорстокість; зухвалість; корисливість;
симптоми хитрощі; зухвалість; жорстокість; лихослів’я
корисливість
 4. Особливості протікання кризи в
юнацькому віці
 Криза сімнадцяти років є переходом до дорослості. Цей період припадає на 10-11 класи, якщо
мати на увазі 11-річну загальноосвітню школу. У випускних класах вирішується питання про
подальше життя, постає проблема професійного самовизначення, що є досить складним
завданням. На цьому етапі школяр має розібратися у власних здібностях та індивідуальних
особливостях, інтересах, мати уявлення про майбутню професію та про конкретні способи
досягнення професійної майстерності у обраній сфері трудової діяльності. Переважно учні у
цей період характеризується тривожністю, емоційною напругою та невизначеністю у будь-
якому виборі. Багатьом не зовсім зрозуміло, що чекає їх попереду, і невизначене майбутнє
викликає у них побоювання.
 У означений період підвищується значимість власних цінностей, хоча юнаки ще багато в
чому піддаються зовнішнім впливам, у зв’язку з розвитком самосвідомості ускладнюється
відношення до себе. Якщо раніше підлітки відносилися до себе досить категорично й
прямолінійно, то тепер з’являються невизначені, амбівалентні оціночні судження.
 Під час кризи сімнадцяти років зростає тривожність, пов’язана із самооцінкою. Діти
частіше сприймають відносно нейтральні ситуації як такі, що містять загрозу їх уявленням про
себе, через що переживають страх, сильне хвилювання. Підвищення рівня такої тривожності
викликано, перш за все, особливим статусом випускного класу, майбутніми екзаменами та
початком життєвого шляху. У перехідний період притупляється гострота сприйняття
однолітків. Великий інтерес викликають дорослі, чий досвід, знання допомагають
орієнтуватися у питаннях, пов’язаних із майбутнім життям. Майбутнє життя цікавить
старшокласників у першу чергу з професійної точки зору.
 Центральним психологічним процесом у означеному періоді є формування особистої
ідентичності, почуття індивідуальної самототожності, наслідування та єдності.
Кризу сімнадцяти років можна назвати кризою ідентичності, яка містить серію виборів
(соціальних, індивідуальних, особистісних), ідентифікацій та самовизначень.
 Ідентичність може розглядатися у двох вимірах – часовому та ситуативно-рольовому. У
першому вимірі – часовому – ідентичність забезпечує наступність, зв’язок минулого,
теперішнього та майбутнього. У ситуативно-рольовому вимірі ідентичність складає
центральне утворення, що утримує в єдності декілька ситуацій і відповідно ролей, які
виконує людина. Людина, яка сформувала ідентичність, виявляється самототожною,
вона залишається сама собою незалежно від ситуації дії, але є одночасно й адекватною
ситуації, не втрачає при цьому себе. Формування ідентичності (криза ідентичності)
вимагає інколи від людини переосмислення своїх зв’язків з навколишніми, свого місця
серед інших людей. Особливо важлива реструктуризація відносин з батьками, оскільки
людина, яка дорослішає не може у подальшому задовольнятися роллю опікуваного і
керованого.
 Виділяють чотири основні варіанти, або стани, формування ідентичності: невизначена
ідентичність, передчасна ідентичність, мораторій, зріла ідентичність.
 Варіанти формування ідентичності

Варіант ідентичності Характеристика

1. Невизначена, Стан уникнення рішень, відмова від пошуку власної ідентичності,
розмита ідентичність своєрідного продовження дитинства. Характеризується тим, що
індивід ще не виробив чітких переконань.
2. Дострокова, Прийняття на себе зобов’язань, не проходячи через кризу
передчасна ідентичності. Таким чином можна охарактеризувати статус
ідентичність ідентичності тих людей, яким, за умов певних обставин, рано
довелося прийняти на себе передчасну дорослість, включитися у
відповідну систему відносин не самостійно, а на основі чужих
думок, наслідуючи чужий приклад або авторитет.

3. Мораторій Власне період побудови своєї ідентичності, стан пошуку відповідей

на питання “Хто я?”, “Який я?”. Індивід перебуває у процесі
нормативної кризи самовизначення.
4. Зріла ідентичність Вдале завершення кризи ідентичності – виникнення нової
самототожності. Перехід від пошуку себе до практичної
самореалізації.
 Складний процес самовизначення перебудовує цілісну систему відношень до себе, до інших
людей, до навколишньої дійсності. Відбувається становлення людини як суб’єкта власного
розвитку. У цей період відбувається формування психологічної незалежності у всіх
сферах: в моральних судженнях, політичних поглядах, вчинках та ін. Здійснюється
своєрідний переворот у психології людини, яка пов’язана з усвідомленням недосяжних
підлітку суперечностей життя: між нормами моралі, що декларуються людьми та їх
вчинками; між ідеалами та реальністю; між потребами та можливостями.
 Це період прийняття відповідальності за власну долю, початок адаптації до дорослого
життя, включаючи прийняття багатьох умовностей, соціальних норм, ролей та форм
поведінки, які не завжди відповідають актуальним внутрішнім установкам людини у даний
момент. Розширюється діапазон соціальних ролей, що приймаються на себе. Психологічні
труднощі дорослішання, суперечливість і нестабільність уявлення про себе призводять
до емоційної напруги.
 Для тих, хто важко переживає кризу 17 років, характерні різноманітні страхи.
Відповідальність перед собою й своїми рідними за вибір, реальні досягнення у цей період –
вже досить великий вантаж. До цього ж додається страх перед новим життям, перед
можливістю помилки, перед невдачею під час вступу до вузу, у юнаків – перед армією.
Висока тривожність і на цьому фоні виражений страх можуть призвести до виникнення
невротичних реакцій, таких, як підвищення температури перед випускними чи вступними
екзаменами, головні болі та ін. Може початися загострення хронічних захворювань.
 На думку О.О.Косякової означений вік представляє собою критичний період для
виникнення психопатій. У зазначений період можуть гостро проявлятися акцентуації
характеру. Спостерігається поява депресивного стану, який може супроводжуватися
почуттями безнадійності, невпевненості, суму.
 Юнацька депресія часто приховується за показовою агресивністю, неспокійною
поведінкою і може виявлятися у двох видах.
 Перший вид депресії – це байдужість і відчуття пустоти. Виникає відчуття, що дитинство
уже закінчилося, а дорослою людина себе ще не відчуває. Такий вакуум і породжує
підвищену збудливість, але характеризується не великою тривалістю і передбачає
сприятливий вихід.
 Другий вид депресії виникає внаслідок періоду життєвих поразок. Старшокласник з усіх
сил намагається вирішити поставлені перед ним задачі та проблеми, що виникли, досягти
значимих цілей, але безуспішно. Можливо, навколишні не можуть або не хочуть зрозуміти,
чого він хоче, якої підтримки потребує.
 До кінця юнацького віку на перший план виступають “криза відірваності”, почуття
ізоляції від світу, самотності, з якими юнаки та дівчата не завжди здатні справитися
самостійно.
 5. Психологічні умови вирішення
юнацької кризи
Центральним новоутворенням періоду стає професійне та особистісне самовизначення.
Труднощі формування сучасною молоддю особистісного ставлення до професійної
діяльності як складового компоненту їх життєвого самовизначення викликають виникнення
у них певних особистісних проблем, а саме:
1) розбіжність між мотивами та ціннісними орієнтаціями особистості;
2) нездатність реалізувати свої здібності і можливості у реальних ринкових умовах;
3) стійка нервово-психічна напруга, тривожність, емоційна не стійкість, внутрішні
конфлікти, що може призводити до переживання «синдрому самозванця»;
4) нездатність самотужки подолати існуючі труднощі;
5) почуття незадоволення собою, недовіра до власних сил; зниження впевненості у
власних здібностях; песимізм;
6) відчуття втрати перспективи діяльності;
7) неадекватне емоційне реагування на зміну умов діяльності;
8) відчуття власної професійної невідповідності сучасним потребам ринку.
 Зовнішньо-об’єктивні та внутрішньо-суб’єктивні
чинники впливу на професійний вибір юнацтва

Група Чинники
чинників
Зовнішньо-  економіко-психологічні: соціально-політична ситуація в суспільстві, стан ринку та
об’єктивними попит на професії, рівень заробітної плати;
чинниками є:  соціально-педагогічні: інститути соціалізації (сім’я, дитячий садок, школа, ЗВО);
   соціокультурні: звичаї, традиції, менталітет, фольклор тощо;
 еколого-психологічні: стан природного середовища, умови і режим праці;
 інтерактивно-символічні: престиж, імідж, соціальний статус, мода, реклама.

До  психофізіологічні: задатки, генетичні, статеві, вікові особливості організму,

внутрішньо- тілесна конституція;
суб’єктивних  ціннісно-мотиваційні: інтереси, бажання, нахили, життєві цілі, перспективи,
чинників плани, соціальні установки, ціннісні орієнтації, потреба в самоактуалізації тощо;
належать:  рефлексивно-феноменологічні: его-ідентичність, самоприйняття, самоповага,
самооцінка, образ Я, рівень домагань;
 ортобіотичні: стресостійкість, фрустраційна толерантність, внутрішня картина
здоров’я;
 психодинамічні: психологічний захист, копінг-поведінка, механізм саморегуляції.
Отже, у період кризи сімнадцяти років основна проблема полягає у професійному та
особистісному самовизначенні. Тому на цьому етапі необхідна скоординована допомога
батьків, педагогів, психологів, профконсультантів у вирішенні цієї проблеми. Важливо
забезпечити поступове формування загальної готовності до професійного самовизначення і
підготовку до майбутнього трудового життя у широкому плані, психолого-педагогічну
допомогу у конкретних професійних виборах.
При цьому використовують всі методи психологічного професійного консультування:
 інформаційно-довідкові та просвітницькі (професіограми, довідникова література,
професійна реклама, екскурсії та ін.);
 діагностичні (спостереження, бесіди, опитувальники, тести та ін.);
 методи морально-емоційної підтримки (групи спілкування, тренінги, групова та
індивідуальна психотерапія, профорієнтаційні ігри та ін.);
 методи прийняття рішення та побудови перспектив професійного розвитку та
особистісного зростання (побудова різних варіантів дій, схеми альтернативного вибору,
аналіз ситуацій особистісного та професійного самовизначення та ін.).
Основні напрями діяльності психолога з юнаками
 Висновки
 Трактування юності як періоду онтогенетичного розвитку залежить від принципових
установок авторів того чи іншого підходу. Хронологічні межі юнацтва визначаються у
психології порізному. Межа між підлітковим та юнацьким віком досить умовна, і в одних
схемах періодизації (переважно у західній психології) вік від 14 до 17 років розглядають як
завершення підліткового, а в інших – відносять до юності. Верхня межа періоду юності ще
більш розмита, оскільки історично й соціально обумовлена та індивідуально мінлива.
 Криза сімнадцяти років виникає на межі звичного шкільного та нового дорослого життя. Різка
зміна способу життя, включення у нові види діяльності, спілкування з новими людьми
викликають значну напругу. Нова життєва ситуація вимагає адаптації до неї. Допомагають
адаптуватися в основному два фактори: підтримка сім’ї та впевненість у собі, почуття
компетентності.
 У цей період складається система стійких поглядів на світ та своє місце в ньому – світогляд.
Відомі пов’язані з цим юнацький максималізм у оцінках, відстоювання власних поглядів та
позицій. Центральним новоутворенням періоду стає професійне та особистісне
самовизначення. Для надання допомоги старшокласникам у професійному самовизначенні,
здійсненні ними усвідомленого професійного вибору велике значення має
профконсультативний супровід. Під час проведення даної роботи з учнями застосовуються
методи, техніки та вправи, об’єднані в заходи профорієнтаційної та профконсультативної
роботи, що сприяють утвердженню професійно-життєвих поглядів та цінностей, підвищують
особистісну готовність старшокласників до професійного вибору.
 Список використаних джерел

1. Бех І. Виховання особистості: підручник. Київ : Либідь, 2008. 848 с.

2. Білецька О. Психологічні аспекти вікових криз особистості від народження до юнацтва.
Психологія: реальність і перспективи. 2018. Вип. 11. С.36-42.
3. Божович Л. Личность и ее формирование в детском возрасте. Москва, 2000. 560 с.
4. Божок Н. Психологічні особливості юнацького віку та їх вплив на формування
фрустраційної толерантності майбутнього фахівця. Психологія особистості. 2013. №1. С.
187-194.
5. Довгань О. Специфіка кризи особистості у юнацькому віці. Психологія і суспільство.
2004. №2. С. 144-150.
6. Заброцький М. Вікова психологія: навч. посіб. Київ : МАУП, 2008. 92 с.
7. Крайг Г. Психология развития. СПб.: Питер, 2001. 586 с.
8. Костіна Т. Можливості юнацького віку для переосмислення ґендерних стереотипів.
Габітус. 2020. Вип. 12. Т. С. 155-159.
9. Костюченко М. В. Культура міжособистісних взаємин сучасного юнацтва: підходи до
розуміння. Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка. 2002. № 9. С.
76–78.
 Список використаних джерел
11. Кулагина И., Колюцкий В. Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития
человека : учеб. пособ. Москва, 2002. 566 с.
12. Лановенко Ю. І. Психологічні особливості переживання суб’єктом юнацької кризи:
автореф. дис. … канд. психол. наук. Київ, 2005. 22 с.
13. Павелків Р. Вікова психологія. Київ : Кондор, 2011. 469 с.
14. Поліщук В. Вікові кризи в підлітковому і юнацькому віці: базові симптомокомплекси :
монографія. Суми : Університетська книга, 2019. 478 с.
15. Поліщук В. Вікові кризи у віковому розвитку. Психолого-педагогічні проблеми
становлення сучасного фахівця. 2018. №6. С. 49-54.
16. Поліщук В. Криза 17 років і суміжні стабільні періоди. Технології розвитку інтелекту.
2014. URL:
https://psytir.org.ua/upload/journals/5/authors/2014/Polischyk_Valeriy_Mykolaiovych_Kryza_
17_rokiv_i_symizhni_stabil'ni_periodu.pdf (дата звернення: 05.02.2023).
17. Поліщук В. Криза 23 років як феномен вікового розвитку. Проблеми сучасної психології.
2013. Вип. 22. С.458-468.
18. Потапчук Л. Психологічні особливості становлення особистісної зрілості
старшокласників : автореф. дис. ... канд. психол. наук. Київ, 2001. 20 с.
 Список використаних джерел
19. Психологія розвитку особистості у підлітковому та ранньому юнацькому віці : навч.
посіб. / Н.О. Гончарова, Ю.Л. Горбенко, Ю.І. Калюжна, В.А. Лавріненко, М.М.
Мельничук ; за ред. К.В. Седих. Полтава : Астрая, 2018. 342 с.
20. Сенченко Я. Психологічні передумови формування в учнів професійних ліцеїв
технічного профілю англомовної компетентності у професійно орієнтованому читанні.
Вісник КНЛУ. Серія Педагогіка та психологія. 2015. Вип. 24. С. 56-68.
21. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. СПб. : Изд. «Питер», 2000.
456 с.
22. Цибух Л., Окул І. Особливості протікання кризи юнацького віку. Наука і освіта. 2018.
№9-10. С. 68-72.
23. Чала О. Сутність та детермінанти деструктивної конфліктності особистості. Науковий
часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Серія № 12. Психологічні науки. Київ, 2009. №26
(50). Ч. І. С. 399–402.
24. Шамне А. Теорія та практика психосоціального розвитку у підлітково-юнацькому віці :
монографія. Київ : ТОВ ВНП «Інтерсервіс», 2015. 488 с.
25. Черезова І. Психологія життєвих криз особистості : навч. посіб. Бердянськ : БДПУ, 2016.
193 с.