ВІКОВА І ПЕДАГОГІЧНА

ПСИХОЛОГІЯ
ЛЕКЦІЇ
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1.
ПЕДАГОГІЧНА І ВІКОВА
ПСИХОЛОГІЯ ЯК ГАЛУЗЬ
ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАУКИ.

Тема 1. Предмет, завдання педагогічної і вікової

психології.
Лекція (2 год.)
МЕТА ВИВЧЕННЯ: ДАТИ УЗАГАЛЬНЕНІ ЗНАННЯ ПРО ПЕДАГОГІЧНУ І
ВІКОВУ ПСИХОЛОГІЮ ЯК ГАЛУЗЬ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ, ОЗНАЙОМИТИ
СТУДЕНТІВ З ПРЕДМЕТОМ ТА ЗАВДАННЯМИ ПЕДАГОГІЧНОЇ І ВІКОВОЇ
ПСИХОЛОГІЇ, З ОСНОВНИМИ КОНЦЕПЦІЯМИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ.

 Зміст
 Педагогічна і вікова психологія як міждисциплінарна
галузь знань. Предмет і завдання психології та її
структура. Категоріальний апарат педагогічної і
вікової психології. Основні проблеми вікової і
педагогічної психології. Періодизація вікового
розвитку. Періодизація психічного розвитку в
роботах закордонних та вітчизняних вчених.
 Основні поняття та терміни: вікова психологія, педагогічна
психологія, предмет вікової і педагогічної психології, методи
вікової і педагогічної психології, вікова періодизація
 ПИТАННЯ, ЩО ВИНОСЯТЬСЯ НА САМОСТІЙНЕ ВИВЧЕННЯ:
ЗАРУБІЖНІ КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ. РОЛЬ ЕВОЛЮЦІЙНОЇ ТЕОРІЇ
Ч.ДАРВІНА ТА ПІДХОДІВ І.М. СЄЧЕНОВА ДО ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ
ПСИХІКИ ДИТИНИ В РОЗВИТКУ ВІКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ.

 Список літератури:
 Базова:
 Вікова психологія: навчальний посібник / За ред. Г. С. Костюка.
- Київ: Радянська школа, 1976. - 269 с.
 Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник. / За ред. О. В.
Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднічук та ін. - К.:
Просвіта, 2001. - 416 с.
 Кутішенко В. П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій):
Навчальний посібник./ В.П.Кутішенко - Київ: Центр навчальної
літератури, 2005. – 128 с.
 Додаткова:
 Абрамова Г. С. Возрастная психология: Учеб. пособие для студ. Вузов / Г.С. Абрамова - М.: Издательский
центр "Академия", 1999. - 672 с.
 Булах І. С. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладачів і студентів: Навчально-методичний
посібник / І. С. Булах, Л. В. Долинська; М-во освіти і науки України, Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова.
- Київ: НПУ, 2002. - 114 с
 Ждан А.Н. История психологии: от античности до наших дней. / Ждан А.Н. - М., 2004. – 576 c.
 Вікова психологія є галуззю психологічної науки
про індивідуальний розвиток людської психіки в
онтогенезі. Вона вивчає психічний розвиток людини
на різних вікових стадіях, тобто предметом вікової
психології є дослідження закономірностей
психічного розвитку людини на різних етапах її
онтогенезу.
 Предметом вікової психології є дослідження
закономірностей психічного розвитку людини на
різних етапах її індивідуального життя.
СКЛАДОВІ ВП
 Вчені з їх знаннями, творчим потенціалом, кваліфікацією, досвідом і
кооперацією наукової праці. У психології є вчені, яким присвоюються
за наукові успіхи наукові ступені кандидата, доктора психологічних
наук за кваліфікацією педагогічна та вікова психологія.
 Відділи, чи лабораторії або групи при психологічних, чи педагогічних
наукових установах, яких об'єднують інтереси проблем вікової
психології.
 Понятійний, категорійний апарат, на якому базується вікова
психологія.
 Система наукової інформації. Дані, які одержують науковці,
працюючи в галузі вікової психології, друкуються в монографічних
роботах, у психологічних збірниках та журналах тощо.
 Методи дослідження, якими користуються науковці, здобуваючи
необхідну інформацію.
Педагогічна психологія вивчає психологічні проблеми навчання і
виховання. Це наука, яка вивчає закономірності процесу засвоєння
людиною соціального досвіду в умовах навчально-виховного процесу.
Педагогічна психологія виникла у другій половині XIX ст. Засновником
української і російської педагогічної психології був психолог і педагог
К.Д. Ушинський (1823—1871). Велику роль у її становленні відіграли
українські психологи і педагоги П.Д. Юркевич (1826—1874), О.Ф.
Лазурський (1874—1917) та ін.
"Повчання Володимира Мономаха своїм дітям" (1117).
"Порядок дітей", написаній К. Острозьким (1526—1608)
"Статут Львівських братських шкіл" (1586).
Касіян Сакович (1578—1647) "Трактат про душу«
Я.А. Каменський (1592— 1670) - принцип "природо-відповідності"
навчання, відстоював потребу вивчати природу дітей і молоді, їхні
вікові особливості.
Г.С. Сковорода, розвиваючи гуманістичні погляди на розвиток дитини,
відстоюючи думку, що не соціальний статус батьків обумовлює успіхи
у навчанні і вихованні дітей, все ж зазначив, що дитині притаманні
певні здатності і здібності.
Й. Песталоцці (1746—1827) обстоював ідею розвиваючого навчання,
вважав, що при розробці проблем навчання важливо враховувати вікові
особливості учнів
Г. Гегель (1776—1841) у роботі "Феноменологія духу" визначив
емоційне спілкування з дитиною, її предметні дії тощо як важливі
психічні функції для подальшого розвитку особистості.
П.Д. Юркевич (1827—1874) продовжував розвивати раніш
започатковані ідеї гуманізму у вихованні підростаючої особистості.
У1882 р. вийшла книга В. Прейєра "Душа дитини".
В. Штерн (1871—1938) обґрунтував купання дитини у теплій ванні для
стимулювання позитивних її емоцій
Австрійській психолог 3. Фройд (1856—1939) на основі психологічних
спостережень і лікарської практики виявив п'ять стадій психосексуального
розвитку підростаючої особистості
М.М. Ланге (1858—1921) здійснив ряд досліджень з проблем психіки
дитини, опублікував книгу "Душа дитини у перші роки життя" (1892).
І.О. Сікорський (1842—1919) у своїх роботах, зокрема "Душа людини",
розглядав психічні явища в їх розвитку
Питання вікової психології розроблялись у Харківській педагогічній школі,
заснованій В.П. Протопоповим, І.О. Соколянським, О.С. Залужним.
О.В. Запорожець (1905— 1981) розробляв загально-психологічну теорію
діяльності у генетичному аспекті, досліджував розвиток сприймань,
пам'яті, емоційно-вольової сфери дошкільників.
Роботи співробітників інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України,
очолюваного нині академіком С.Д. Максименко, інституту педагогіки і
психології професійної освіти АПН України, провідних кафедр психології
вищих педагогічних навчальних закладів України. "Довідник з педагогіки і
психології" (О.В. Скрипченко, Т.М. Лисянська, Л.О. Скрипченко)
узагальнює ці дослідження і представляє основні імена вчених, що
розвивали психологію в Україні.
 Класифікація методів.
У психології виділяється чотири групи методів.
До першої групи методів, які називаються організаційними, відносяться:
порівняльний, лонгітюдний і комплексний.

До другої групи методів належать емпіричні методи одержання наукових

даних. До цієї групи відносяться: методи спостереження і самоспостереження,
експериментальні методи, психодіагностичні методи (тести, анкети,
запитальники, соціометрія, інтерв'ю і бесіда), аналіз процесів і продуктів
діяльності (учнівських робіт різного роду), біографічні методи (аналіз подій
життєвого шляху людини, документації, свідчень…).

Третю групу складають методи обробки даних. До цих методів відносяться

кількісний (статистичний) і якісний (диференціація матеріалу за групами,
варіантами, опис випадків, що найбільш повно виражають типи і варіанти або є
винятками) аналізи.

Четверта група — інтерпретаційні методи. Сюди відносяться генетичний і

структурний методи.
 Ситуація, в якій Аналіз фактів Психолого-
Прізвище та ім'я Опис фактів поведінки
відбулося педагогічні
учня поведінки учня
спостереження учня висновки
ТЕМА 2. ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК І НАВЧАННЯ.
ЛЕКЦІЯ (2 ГОД.)

Мета вивчення: Дати узагальнені

знання про психічний розвиток
особистості на різних вікових
етапах, ознайомити студентів
засовами та лініями розвитку
особистості.
 ЗМІСТ

 Соціально-опосередкований характер психічного

розвитку людини. Поняття вищих психічних
функцій. Умови психічного розвитку. Основні лінії
психічного розвитку дітей в процесі навчання та
виховання. Зміст навчання та психічного розвитку.
 Педагогічні умови і закономірності розвитку дітей в
процесі навчання. Роль діяльності та соціуму в
психічному розвитку дитини.
 Поняття провідної діяльності, зміна провідних видів
діяльності.
 ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ТЕРМІНИ:
 дитинство, вік, фізичний вік, психологічний вік,
філогенез, онтогенез, генотип, нерівномірність
психічного розвитку, вікова періодизація, моральна
свідомість, інтелектуальний розвиток, критерії
періодизації, принцип провідної діяльності, принцип
історизму, пластичність психіки, внутрішні
суперечності психічного розвитку, розвиток,
принципи психічного розвитку.
 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

Базова:
1. Вікова психологія: навчальний посібник / За ред. Г. С. Костюка. - Київ:
Радянська школа, 1976. - 269 с.
2. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник. / За ред. О. В. Скрипченко,
Л. В. Долинська, З. В. Огороднічук та ін. - К.: Просвіта, 2001. - 416 с.
3. Кутішенко В. П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій): Навчальний
посібник./ В.П.Кутішенко - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 128 с.
Додаткова:
4. Абрамова Г. С. Возрастная психология: Учеб. пособие для студ. Вузов / Г.С.
Абрамова - М.: Издательский центр "Академия", 1999. - 672 с.
5. Булах І. С. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладачів і
студентів: Навчально-методичний посібник / І. С. Булах, Л. В. Долинська; М-
во освіти і науки України, Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - Київ: НПУ,
2002. - 114 с
 Розвиток — це складний інволюційно-еволюційний поступальний рух,
в ході якого відбуваються прогресивні і регресивні інтелектуальні,
особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині.
(Л.С.Виготський, Б.Г.Ананьєв).
Виділяють такі типи розвитку (за Л.С.Виготським):
1. Преформований.
2. Непреформований.
Загальні характеристики розвитку (за I. Анциферовою):
незворотність,
прогрес/регрес,
нерівномірність,
збереження попереднього в новому,
єдність змінення і збереження.
Вищі психічні функції – поняття, яке було введене Л. С.
Виготським
Найважливішими характеристиками ВПФ є:
1) прижиттєве формування під впливом соціальних
впливів;
2) опосередкованість знаковими системами
(«психологічними знаряддями», за Л.С. Виготським),
серед яких провідна роль належить мови;
3) усвідомленість і довільність їх здійснення.
Психічний розвиток дитини як її цілісний особистісний розвиток
здійснюється одночасно за трьома лініями:
особистісна сфера (розвиток соціальної поведінки,
спрямованості, ціннісних орієнтацій, самосвідомості);
психологічна структура та зміст діяльності (виникнення й
розвиток цілей, мотивів діяльності й розвиток їхнього
співвідношення, освоювання способів і засобів діяльності);
пізнавальна сфера (становлення інтелекту, розвиток
механізмів пізнавання).
КРИТЕРІЇ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ЗА
Л.БОЖОВИЧ
 Першим критерієм розвитку особистості є здатність людини подолати
власні безпосередні бажання, спонукання заради соціально-значущої
мети. Тобто особистість має певну ієрархію (підпорядкованість)
мотивів.
 Другим критерієм розвитку особистості є свідома регуляція власної
поведінки, що передбачає сформованість самосвідомості як особливої
інстанції особистості.
 Зона найближчого розвитку – це кордони між рівнем актуального
розвитку (він визначається степенем труднощів завдання, яке вирішується
дитиною самостійно) і рівнем потенційного розвитку (який дитина може
досягнути під керівництвом дорослого і в співпраці з ровесниками).
Зона найближчого розвитку дає уявлення про внутрішній стан,
потенційні можливості розвитку дитини і на цій основі дозволяє зробити
обгрунтований прогноз і практичні рекомендації про оптимальні терміни
навчання як певної групи (за віком), так і конкретної дитини.
 ДІЯЛЬНІСТЬ – ЦЕ АКТИВНА ВЗАЄМОДІЯ ЛЮДИНИ ІЗ НАВКОЛИШНІМ
СВІТОМ, У ЯКІЙ ВОНА ДОСЯГАЄ СВІДОМО ПОСТАВЛЕНОЇ ЦІЛІ, ЩО
ВИНИКЛА В РЕЗУЛЬТАТІ ПОЯВИ В НІЙ ПЕВНОЇ ПОТРЕБИ, МОТИВУ.

Діяльність – це форма цілеспрямованої психосоціальної

активності людини, загальним результатом якої є
конструктивне перетворення оточуючого світу та самої
людини.
ДІЯЛЬНІСТЬ:
 індивідуальна,

 Спільна:
спільно-індивідуальна;
- спільно-послідовна;
- спільно-взаємодіюча
ПРОВІДНА ДІЯЛЬНІСТЬ

 — це спеціально організована дорослими діяльність,

яка, за умови оволодіння нею дитиною, спричиняє
найголовніші зміни у її психічній будові, розвиток
психічних новоутворень особистості та виникнення
її нових структурних елементів.
 Провідна діяльність
характеризується ознаками:
1. В середині провідної діяльності
проявляються і розвиваються і інші види, нові
види діяльності, які можуть набувати ознак
самостійності і певного значення на
наступних етапах людського розвитку.
2. В провідній діяльності формуються і
розвиваються окремі психічні процеси
3. Від провідної діяльності залежить
формування особистості, основні зміни
особистості в даний віковий проміжок.
 Тема 3. Психічний розвиток дитини в період до юнацького віку.
Лекція (4 год.)
Мета вивчення: ознайомити студентів з особливостями розвитку
особистості з моменту народження до повноліття, виділяючи основні вікові
кризові періоди та особливості розвитку пізнавальних психічних процесів.
Зміст
Новонародженість як кризовий період. Анатомо-фізіологічні особливості
новонародженого.
Основні закономірності розвитку дитини в дошкільному віці: соціальна
ситуація розвитку, психологічні новоутворення, зародження нових видів
діяльності.
Психологічні новоутворення в процесі розвитку: соціальна ситуація,
особливості формування особистості, індивідуально-типологічні
особливості дітей дошкільного та шкільного віку, основні напрями
розвитку Я-концепції.
Анатомо-фізіологічні особливості школярів, соціальна ситуація розвитку
дитини в молодшому шкільному віці.
Психофізіологічна та соціальна характеристика юнацького віку, початок
соціально-психологічної незалежності.
Основні поняття та терміни: немовля, криза новонародженості, моторика,
гіпобулічні реакції, автономна мова, комплекс пожвавлення, умовні рефлекси, фізична
емансипація, криза першого року, наочно-дійове мислення, мовне спілкування,
самосвідомість, депривація, раннє дитинство, криза трьох років, негативізм,
впертість, протест-бунт, комплекс «я-сам», школяр, контроль, мотивація, мотиви
учіння.
Питання, що виносяться на самостійне вивчення: Виникнення відчуття „Я сам” та
самосвідомості. Поява супідрядності мотивів. Первинна самооцінка дитини. Криза
третього року життя: її симптоми та шляхи подолання.
Питання для повторення:
2. Яка сутність поняття «комплекс пожвавлення»?
3. Що включає в себе криза першого та третього року життя?
4. Характеристика соціальної ситуації розвитку в підлітковому віці.
5. Назвіть основні етапи мовленнєвого розвитку в ранньому дитинстві?
Список літератури:
Базова:
1. Вікова психологія: навчальний посібник / За ред. Г. С. Костюка. - Київ:
Радянська школа, 1976. - 269 с.
2. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник. / За ред. О. В. Скрипченко, Л.
В. Долинська, З. В. Огороднічук та ін. - К.: Просвіта, 2001. - 416 с.
3. Кутішенко В. П. Вікова та педагогічна психологія (курс лекцій): Навчальний
посібник./ В.П.Кутішенко - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 128 с.
4. Токарева Н. М. Шамне А. В. Вікова та педагогічна психологія : навчальний
посібник [для студентів вищих навчальних закладів] / Н. М.

Додаткова
1. Терлецька Л. Г. Вікова психологія і психодіагностика : підручник / Л.Г.
Терлецька. — К.: Видавничий Дім «Слово», 2013. − 608 с.
2. Возрастная и педагогическая психология: хрестоматия для студентов высших
педагогических учебных заведений / сост. И. В. Дубровина, А. М. Прихожан, В. В.
Зацепин. - 4-е изд., стер. Москва : Академия , 2007 - 367 с.
3. Психология человека от рождения до смерти. Полный курс психологии развития
/ Под ред. А.А.Реана. – СПб.: «Прайм-ЕВРОЗНАК», 2005. – 416 с.
 ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2.
ПСИХОЛОГІЇ НАВЧАННЯ,
ВИХОВАННЯ ТА
ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ТЕМА 4: ПСИХОЛОГІЯ
НАВЧАННЯ
ЛЕКЦІЯ 5 (2 ГОД.)
 ЗМІСТ

1.Сутність теорії навчальної діяльності

2.Співвідношення понять: научіння, учіння, навчання.
3.Научуваність: види, рівні, прояви.
4.Поняття «навчальна діяльність».
5.Мотивація та навчальні мотиви.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ТЕРМІНИ:

структура учбової діяльності, учбова задача,

оцінка, довільність психічних процесів,
внутрішній план дій, рефлексія, рівень
домагань, понятійне мислення, інтеріоризація,
екстеріоризація, уміння вчитися, внутрішня
позиція школяра, смислова орієнтовна основа
вчинку, узагальнення переживань, синтезуюче
сприймання, научуваність.
 УЧІННЯ:
 "Це — навчальна праця (на противагу педагогічній праці),
яка відображає активність учня (студента) по
оволодіванню соціальним досвідом»
 Концепції психічного розвитку
 1. Розвиток і навчання — незалежні процеси, навчання не впливає на
розвиток, а лише демонструє результати останнього.
 2. Навчання (научіння) і є розвиток, ці категорії синонімічні
 3. Навчання надбудовується над розвитком у міру того, як дозрівання
створює готовність до нього
 4. Навчання йде попереду розвитку, просуваючи його далі й,
викликаючи в ньому новоутворення.
ПСИХОЛОГІЧНІ МОДЕЛІ НАВЧАННЯ

Модель першого типу — традиційне

навчання: „Учень — об'єкт формуючих
впливів педагога". Модель другого типу
— вільне навчання: „Суб'єкт, який
формується під Впливом власних
інтересів і цілей".
Модель третього типу — проблемне
навчання: „Учень як об'єкт педагогічних
впливів та суб'єкт пізнавальної
діяльності".
ЗАВДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ПРИ
ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ (ФОРМУВАННЯ УУД У
УЧНІВ):

 - вияв вікових особливостей для формування ЗУН та

УУД;
 - выделение условий и факторов развития
универсальных учебных действий в образовательном
процессе и составление психолого-педагогических
рекомендаций по их развитию;
 - подбор методов и средств оценки сформированности
универсальных учебных действий.
 ЕТАПИ ПРОБЛЕМНОГО НАВЧАННЯ
 Перший етап передбачає усвідомлення учнями загальної
проблемної ситуації.
 Другий етап проблемного навчання передбачає виникнення
проблемної ситуації на основі аналізу умов завдання й чіткого
усвідомлення, : що його неможливо розв'язати наявними
стандартними засобами.
 • Третій етап — це реалізація нового принципу через
висунення, зміну й перевірку гіпотез щодо шляхів розв'язання
проблемної ситуації з урахуванням нової інформації.
 • Четвертий етап організації проблемного навчання
передбачає створення педагогічних умов для перевірки
правильності одержаного вирішення проблеми.
КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ НАВЧАННЯ (О. ЗИМНЯЯ)
 За критерієм наявності управління освітнім процесом навчання поділяється
на:
 • традиційне навчання, що не базується на управлінні;
 • навчання, що вважає управління основним психолого-педагогічним
механізмом, яке забезпечує засвоєння навчального матеріалу.
 За критерієм врахування принципу свідомості виділяють види навчання, які
різною мірою співвідносять характер освоювання учнем навчального досвіду з
його усвідомленням цього процесу.
 За критерієм способу організації навчання виділяють навчання з
використанням активних форм і методів (проблемних ситуацій, дискусій,
ділових та імітаційних ігор) та без них.
 За критерієм зв'язку навчання з майбутньою професійною діяльністю:
позаконтекстний, контекстне, або знаково-контекстне навчання.
 □ За критерієм безпосередності (опосередкованості) взаємодії педагога й
учнівської аудиторії розрізняють контактний і дистанційний види навчання
 Учіння – научіння людини в результаті
цілеспрямованого, свідомого засвоєння
суспільного досвіду та сформованого на цій основі
індивідуального досвіду. Учіння є різновидом
научіння.
 Научіння – процес і результат набуття
індивідуального досвіду біологічно системою
 А.К. МАРКОВА:
научіння як набуття індивідуального досвіду з
зосередженням уваги на автоматизованому рівні
навичок;
 навчання трактується як суспільна діяльність учителя
і учня, яка забезпечує засвоєння школярами знань та
оволодіння способами набуття знань;
 учіння - діяльність учня з засвоєння нових знань та
овладіння способами набуття знань (Маркова А.К.,
1990).
 Н.Ф. ТАЛИЗІНА

«научіння» - застосування цього поняття

розглядається виключно до тварин;
Навчання розглядається як діяльність
учителя з організації педагогічного
процесу,
учіння - як діяльність учня, який
включений в учбовий процес
 ВИДИ НАУЧІННЯ
 • імпринтинг, або закарбування;
 • респондентне научіння ;

 • оперантне научіння, або научіння шляхом спроб і

помилок,
 • вікарне научіння — це научіння через спостереження й
аналіз особливостей стратегій поведінки навколишніх;
 • вербальне научіння як процес здобування соціального
досвіду через засвоювання вербальних моделей, тобто
понять і засобів оперування ними.
типи научіння: асоціативне, інтелектуальне.
НАВЧАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ (УЧІННЯ)

— це один з основних видів діяльності

людини, спрямований на її
саморозвиток через опанування
способами предметних і пізнавальних
дій, узагальнених за формою
теоретичних знань.
РІВНЕВИЙ АНАЛІЗ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Структуру навчальної діяльності можна аналізувати на
трьох рівнях її організації: мета-, макро- й мікрорівнях.
 Метарівень аналізу передбачає розгляд структури
учіння як окремого моменту діяльності взагалі.
 Макрорівневий підхід зорієнтований на виділення в
структурі навчальної діяльності таких основних
складових, які визначають психологічну специфіку
здійснення саме цього виду діяльності на відміну від
інших.
 Мікрорівень аналізу становлять дії й операції,
завдяки яким індивід з'ясовує й відпрацьовує зміст
навчання
МОТИВИ УЧІННЯ - УСВІДОМЛЕНА ПОТРЕБА
УЧНЯ ЗДІЙСНЮВАТИ ОРГАНІЗОВАНУ
НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНУ ДІЯЛЬНІСТЬ.
 Л. І. Божович виділила два види мотивів учіння:
 Перший вид пов'язується з розвитком особистості
учня
 Другий вид мотивів уміння утворюють мотиви,
народжені переважно самою навчальною діяльністю
ЕТАПИ ЕВОЛЮЦІЇ НАВЧАЛЬНИХ МОТИВІВ
(О. М. ЛЕОНТЬЄВ)
 Перший етап розвитку мотивації уміння — це час
домінування у свідомості учнів мотивів, що лежать у
самому учінні як уперше об'єктивно значущій та
суспільно цінній діяльності дитини.
 Другий етап виводить на передній план мотиви, які
містяться в самому шкільному житті, у
взаємовідносинах, які виникають у колективі класу, в
школі.
 Третій етап динаміки мотивів пов'язаний з
мотивами, що домінують у широкому соціальному
житті та пов'язаних з ним життєвих перспективах
ПІЗНАВАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ — ЦЕ ГРУПА МОТИВІВ,
ПОВ'ЯЗАНА ЗІ ЗМІСТОМ І ПРОЦЕСОМ УЧІННЯ Й
ОРІЄНТОВАНА НА ОПАНУВАННЯ СПОСОБОМ ПЕВНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ.
 види пізнавальної мотивації учіння (С. Л.
Рубінштейн)
 1. Безпосередній інтерес до самого змісту предмета,
дійсності, яка в ньому відображається.
 2. Інтерес, викликаний характером розумової
діяльності, якої потребує засвоювання предмета.
 3. Інтерес, зумовлений відповідністю нахилів учня до
того, що вивчається.
 4. Визначений інтерес до предмета, пов'язаного певним
чином з обраною майбутньою практичною діяльністю.
 СТРУКТУРА ПІЗНАВАЛЬНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ

мета => мотив => об'єкт => зразок

=> операція => результат =>
оцінка => корекція
Розрізняють такі етапи:
констатація, мотивація,
осмислення, застосування та
перенос.
 ПСИХОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ
ЛЕКЦІЯ (2 ГОД.)
 Мета вивчення: Дати узагальнені знання про
психологію виховання, орієнтуючись на сучасні
виховні концепції та умови організації виховного
процесу в закладі освіти.
 Зміст

 Специфіка та особливості інститутів виховання;

Міждисциплінарний підхід до виховання. Проблеми
психології виховання. Принципи виховання. Поняття
«групи ризику». Здоров'язберігаючі технології в
сучасній школі. Психолого-педагогічні особливості
роботи з класами компенсаторного навчання.
Психологічна служба в школі
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ТЕРМІНИ:

 Питання, що виносяться на самостійне вивчення:

Поняття інноваційної особистості та умови її
розвитку. Характеристика здоров'язберігаючих
технологій
 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
БАЗОВА:

Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник. / За ред. О. В.

Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднічук та ін. - К.: Просвіта,
2001. - 416 с.
Поліщук В.М. Вікова і педагогічна психологія : навчальний посібник
/ В. М. Поліщук. – Вид. 3_тє, виправ. – Суми : Університетська
книга, 2010. – 352 с.
5. Токарева Н. М. Шамне А. В. Вікова та педагогічна психологія :
навчальний посібник [для студентів вищих навчальних закладів] /
Н. М. Токарева, А. В. Шамне. – Київ, 2017 – 548 с.
Додаткова:
Бурмистрова Е.В. Психологическая безопасность образовательной
среды [Электронный ресурс]. - М.: Центр экстренной
психологической помощи МГППУ, 2005.-
http://tochkapsy.ru/teksts/burmistrova/b4.ppt
Возрастная и педагогическая психология: хрестоматия для
студентов высших педагогических учебных заведений / сост. И. В.
Дубровина, А. М. Прихожан, В. В. Зацепин. - 4-е изд., стер.
Москва : Академия , 2007 - 367 с.
.
ВИХОВАННЯ
 є педагогічним процесом, спрямованим на створення
умов для розвитку самосвідомості спонукальної
сфери особистості, відображення в її свідомості
смислів і мотивів людської діяльності, результатом
чого є прагнення (дитини) до оволодіння власною
життєдіяльністю.
 види виховання (розумове, моральне, фізичне,
трудове, естетичне та інші)
 Мета виховання: формування особистості, яка
високо ставить ідеали суспільства, має наукові
погляди на оточуючий світ
 ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ
 включення особистості у значущі види діяльності, які обов’язково
містять доброчинні дії,
 зміни соціальної позиції особистості в референтній групі,
 врахування домінуючої мотивації особистості в організації
виховного процесу,
 систематичного аналізу вихованцем вчинків (власних, інших
людей), виявлення їх наслідків для іншої людини чи референтної
групи,
 використання співпереживання, ідентифікації особистості з
позитивним ідеалом і зразками поведінки,
 використання співпереживання, ідентифікації особистості з
позитивним ідеалом і зразками поведінки,
 цілеспрямованого створення емоційно збагачених виховних
ситуацій, залучення у них дітей.
 ЗАВДАННЯ ПЕДАГОГА
 організувати діяльність дитини з набуття доцільного
з соціальної, моральної та духовної точок зору
досвіду форм поведінки
 сприяти проявам її внутрішньої активності
(осмислення, усвідомлення, самопідкріплення,
рефлексія, самооцінювання)
 Критеріями вихованості слугують лише ті якості
особистості, що сформувалися в єдності мотиву та
дії.
РІВНІ ВИХОВАНОСТІ УЧНЯ
 безпосереднє оцінювання його якостей, цілеспрямоване
спостереження за поведінкою та діяльністю, інші методи.
 моральні ідеали та системні спроби співвіднести себе з ними
 • здатність до глибинних переживань (співпереживання,
альтруїзм)
 • здатність до творчої праці
 • здорове суперництво (відсутність заздрощів, ревнощів,
прагнення до самовдосконалення)
 • єдність слова і дій • знання етичних поведінкових норм
 • різноплановість інтересів
 • здатність і прагнення до самовиховання
 ПСИХОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
 Зміст
 Проблеми психології педагогічної діяльності.

 Структура загальних педагогічних здібностей (за

В.А. Крутецьким).
 Педагогічне спілкування .

 Педагогічні конфлікти: поняття, причини, рівні.

 Основні поняття та терміни: авторитет педагога, здібності
до педагогічної діяльності, професійні кризи вчителя,
самоактуалізація вчителя, Я-концепція вчителя, психічне
здоров”я вчителя, педагогічне спілкування, етапи педагогічного
спілкування, ефективність педагогічного спілкування,
конфлікти.
 ВЧЕНІ, ЯКІ ВИВЧАЛИ ОСОБЛИВОСТІ
ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
 О. Білоблоцький, В. Дідух, Р. Захарченко, Ю.
Кирильчук, О. Коберник,Г. Левченко, В. Сидоренко,
Г. Терещук, Д. Тхоржевський, Г. Ващенка, А.
Макаренка,В. Сухомлинського, Х. Лійметс, В. Ляудіс,
А. Маркова, О. Петровський, Д. Фельдштейн, Ш.
Амонашвілі, Л. Виготського, Д. Ельконіна, О.
Леонтьєва.
 ГРУПИ ОСНОВНИХ ПРИЧИН ТРУДНОЩІВ
ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (ЗА Н. КУЗЬМІНОЮ):
 1) об’єктивні,які безпосередньо пов’язані з
професійною діяльністю і не залежать від учителя;
 2) об’єктивні – пов’язані з умовами життя і побуту
самих педагогів;
 3) суб’єктивно-об’єктивні, що приховані в самому
вчителеві (недостатність досвіду, професійної
підготовкита ін.);
 4) суб’єктивні – випадковість вибору педагогічної
професії, слабкість волі і характеру.
 ОСНОВНІ ПРОТИРІЧЧЯ
 - динамікою професійних завдань і внутрішньою
готовністю викладача до їх здійснення;
 - динамікою освітньої політики і прагненням займати
чітку і послідовну позицію;
 - особистою потребою в творчій самореалізації і
можливістю її задоволення
 СПЕЦИФІЧНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ТРУДНОЩІ
ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ:

-низький соціальний статус

порівняно з іншими вчителями-
предметниками, стереотипи
щодо особистості вчителя
трудового навчання;
- психологічний тиск щодо
виконання завдань, які не
входять до його посадових
обов’язків.
ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОДІЇ В
ОСВІТНЬОМУ ЗАКЛАДІ (Ч. РАТБОУН):
 1) значущість “активного навчання” і надбання учнями
безпосереднього і цінного для них пізнавального досвіду;
 2) “персоналізовані знання”, як єдино значущий продукт
навчання;
 3) спрямованість на засвоєння учнями навчально-пізнавальної
діяльності, враховуючи їхні індивідуальні потреби як умову
розвитку самостійності, уміння спиратися на власні сили;
 4) роль вчителя як “джерела пізнань”;
 5) атмосфера відвертості і взаємної довіри на заняттях;
 6) усвідомлення педагогом невід’ємного права учнів на турботу
і увагу
 ПЕДАГОГІЧНІ ЗДІБНОСТІ
М.Д. Левітов:
 - здібність до передачі знань дітям скорочено, у
цікавій формі;
 - здібність до розуміння учнів, яка спирається на
спостережливість;
 - самостійний і творчий склад мислення;

 - кмітливість чи швидку та точну орієнтацію;

 - організаційні здібності, необхідні як для

забезпечення роботи самого вчителя, так і для
створення гарного учнівського колективу.
 ПЕДАГОГІЧНІ ЗДІБНОСТІ
 Ф.М. Гоноболін:
 1) здібність робити учбовий матеріал доступний
учням та пов'язувати його з життям
 2) розуміння вчителем учня, інтерес до дітей,
творчість у роботі, спостережливість по відношенню
до дітей
 3) вольовий вплив на дітей, педагогічна
вимогливість, педагогічний такт, здібність до
організації дитячого колективу;
 4) здібності, які характеризують змістовність,
яскравість, образність та впевненість мовлення
вчителя.
 ПЕДАГОГІЧНІ ЗДІБНОСТІ
 Н.А. Амінов: провідним виступає успішність, яка
розглядається з двох боків: ініціативність
(досягнення людини по відношенню до самої себе в
часі) та соціальна.
Перший вид — це індивідуальна (ресурсна)
успішність,
Другий - конкурентноздатність.
Спеціальні здібності (по Н.А. Амінову) включають
емоційно-вольові, мнемічні, атенціонні, і мажикітивні.
ПЕДАГОГІЧНІ ЗДІБНОСТІ
 специфічна форма чутливості педагога до суб'єкта
діяльності, по-перше, до об'єкта, процесу та
результатів педагогічної діяльності... і, по-друге, до
учнів, як суб'єктів спілкування, пізнання праці
(Н.Кузьміна)
 Дидактичні здібності — здібність доступно
передавати учням учбовий матеріал, розкривати
матеріал, як проблему, ясно і зрозуміло, викликати
інтерес до предмета, спонукати учнів до активного,
самостійного мислення (В.А. Крутецький)
 ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ РОБОТИ

 сукупність завдань, засобів і способів педагогічної

діяльності та спілкування, а також більш
приватних особливостей, як, наприклад, ритм
роботи, характерних і стійких для даного вчителя.
Змістовні характеристики Динамічні характеристики Результативність педагогічної
індивідуального стилю індивідуального стилю діяльності

1) переважна орієнтація вчителя: на

результати навчання; па процес
1) гнучкість - традиційність 1) рівень знань учнів
навчання; на процес і результати
навчання

2) адекватність - неадекватність
планування навчально-виховного
процесу
2) характер розвитку інтересу школярів
2) імпульсивність - обережність
до досліджуваного предмету

3) оперативність - консервативність у
3) стійкість - нестійкість але 3) сформованість у школярів навичок
використанні засобів і способів
відношенню до мінливих ситуації вчення
педагогічної діяльності;

4) стабільне емоційно позитивне -

4) рефлексивність - інтуїтивність нестійке Емоційне від носіння до
учнів

5) наявність - відсутність
особистісної тривожності

6) спрямованість рефлексії в
несприятливій ситуації: на себе, на
обставини, на інших

Види індивідуальних педагогічних стилів (А.Маркова, А.Ніконова

 СТИЛІ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Емоційно-імпровізаційний стиль
2. Емоційно-методичний стиль
3. Розсудково-імпровізаційний
4. Розсудково-методичний стиль

Залежно від індивідуально-психологічних якостей

педагога виокремлюють такі стилі діяльності:
1. Демократичний стиль.
2. Авторитарний стиль.
3. Ліберальний стиль
ЧИННИКИ, КОТРІ ВПЛИВАЮТЬ НА ФОРМУВАННЯ
СТИЛЮ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ:

 а) індивідуально-психологічні особливості вчителя

(індивідуально-типологічні, особистісні й
поведінкові);
 б) особливості діяльності;

 в) особливості учнів (вік, стать, статус, рівень знань

тощо).
ТИП ОСОБИСТОСТІ ВЧИТЕЛЯ - СУКУПНІСТЬ СВІДОМО
ОБРАНИХ АБО ІНТУЇТИВНО ЗАСВОЄНИХ ЯКОСТЕЙ, ЯКІ
СПІВВІДНОСЯТЬСЯ ІЗ НАЙЯСКРАВІШИМИ РИСАМИ ТА
ЯКОСТЯМИ ОСОБИСТОСТІ ВЧИТЕЛЯ.

 Віктор Сорока-Росинський (1882-1960): "логотропи"

, "педотропи", утилітаристи» Януш Корчак (1878-
1942) класифікував вихователів залежно від
особистісних якостей: вихователь-тиран;
честолюбний вихователь; розумний вихователь.
 Б. Костяшкін: Емоційний тип, Інтелектуальний тип.
Вольовий тип. Організаторський тип.
За даними досліджень Е. Костяшкіна, у початковій школі
переважають вчителі емоційного й організаторського типів, в
середніх класах - вольового, а в старших - інтелектуального.
 ВОЛОДИМИР ЛЕВІ.

Він називає такі типи: оратор,

артист, контролер, критик,
інформатор, консультант, опікун,
нянька. На вищих щаблях - кумир,
проповідник, друг, а на нижчих -
блазень, дресирувальник,
наглядач
Педагогічний імідж - емоційно забарвлений
стереотип сприймання образу педагога у
свідомості вихованців, колег, а також у
масовій свідомості.
ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ

 Спілкування - багатоплановий процес налагодження

і розвитку контактів між людьми, який передбачає
обмін інформацією, певну стратегію і тактику
взаємодії, сприймання і розуміння суб'єктами
спілкування один одного.
 Структура спілкування:

 1) комунікативний - обмін інформацією;

 2) інтерактивний - організація взаємодії між

індивідами, які вступають у спілкування;
 3) перцептивний - сприймання людини людиною.
 ВИДИ СПІЛКУВАННЯ
 - соціально орієнтоване (лекція, розповідь, виступ);
 - групове предметно орієнтоване, яке безпосередньо
обслуговує колективну працю;
 - особистісно орієнтоване спілкування як
спілкування однієї особистості з іншою.
Компоненти спілкування:
 а) комунікабельність;

 б) соціальна спорідненість;

 в) альтруїстичні тенденції - бажання приносити

радість людям, з якими доводиться спілкуватися.
 Професійне педагогічне спілкування –
комунікативна взаємодія педагога з усіма учасниками
освітнього процесу, спрямована на встановлення
сприятливого психологічного мікроклімату,
оптимізацію діяльності та стосунків.
Ознаки поліфункціональності педагогічного
спілкування:
 Обмін інформацією та співпереживання,

 Пізнання особистості та самоутвердження,

 Продуктивність взаємодії
 ОСНОВНИМИ ОЗНАКАМИ ПЕДАГОГІЧНОГО
СПІЛКУВАННЯ НА СУБ'ЄКТ-СУБ'ЄКТНОМУ РІВНІ
Є:

- особистісна орієнтація співрозмовників (здатність

бачити і розуміти співрозмовника);
- рівність психологічних позицій співрозмовників
(недопустиме домінування педагога у спілкуванні,
він має визнавати право учня на власну думку,
позицію);
- проникнення у світ почуттів і переживань,
готовність прийняти точку зору співрозмовника
(спілкування за законами взаємної довіри, коли
партнери вслухаються, поділяють почуття один
одного, співпереживають, має особливий
педагогічний ефект);
- нестандартні прийоми спілкування (відхід від суто
рольової позиції вчителя).
СТИЛІ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ
(ЗА В.А. КАН-КАЛИКОМ):
 Спілкування на підставі захоплення спільною творчої
діяльностю,
 Педагогічне спілкування на грунті дружнього
ставлення,
 Спілкування – дистанція,

 Спілкування – залякування,

 Спілкування - загравання
 ПЕДАГОГІЧНИЙ КОНФЛІКТ (ЗА Н.
ВОЛКОВОЮ):
 - нездатність учителя прогнозувати на уроці поведінку учнів.
 - намагання вчителя зберегти свій соціальний статус шляхом зниження
статусу учня. конфлікту;
 - оцінювання вчителем не окремого вчинку учня, а його особистості
("роззява", "дурень", "нахаба").
 - поспішність у намаганні суворо покарати учня з огляду на те, що
зайва суворість не завадить;
 - суб'єктивізм учителя .у сприйнятті вчинку учня, недостатня
поінформованість про його мотиви, якості особистості, умови
проживання в сім'ї;
 - невміння спрогнозувати наслідки необ'єктивного оцінювання вчинків
дітей;
 - застосування покарання без урахування позиції учнів; приниження
гідності учня, що породжує захисну реакцію дитини;
 - риси характеру та нестандартна поведінка окремих учнів в емоційно-
особистісних взаєминах із педагогами;
 - особистісні риси педагога
 Дякую
за увагу!