Professional Documents
Culture Documents
Різноманітні Види Мистецтва Київської Русі
Різноманітні Види Мистецтва Київської Русі
У часи становлення Київської Русі формується тип давньоруського міста, складовими якого були:
«дитинець», або «днешній град», у якому містилися князівські та боярські двори, «окольний град»
у якому проживало міське населення, та «посади», або «кінці», заселені ремісничим і торговим
людом.
Князівські та боярські хороми мали два і більше поверхи. Це були ансамблі споруд із
золотоверхими теремами та сінями на другому поверсі. На князівських дворах будували гридниці
— великі зали для прийомів, а також — поруби (в´язниці для непокірних).
У багатьох країнах світу X—XI ст. відзначилися активною будівничою діяльністю грецьких майстрів.
Візантійські будівничі традиції позначалися на романській архітектурі Західної Європи. Типи
архітектурних споруд впливали на архітектуру Балканських країн, Сирії, Малої Азії, Вірменії та
Грузії. Тому зрозуміло, чому саме досвід візантійського будівництва був використаний руськими
князями та християнською церквою.
Перші давньоруські храми були дерев´яними, і тому жодної пам´ятки не збереглося. На зміну
дерев´яному будівництву у кінці X ст. прийшло кам´яне монументальне зодчество. Цьому сприяли
вихід Київської Русі на міжнародну арену, вплив візантійської культури і поширення християнства.
Кам´яні собори в Київській Русі були великою рідкістю і будувалися строго за візантійськими
зразками. Візантійські майстри приїздили у Київську Русь і здійснювали тут будівництво. Культові
муровані споруди будувалися за системою давньоруської мішаної кладки: чергування цегли-
плінфи на вапняному цем´яночному розчині з шаром дикого каменю. Інтер´єр культових споруд
прикрашали мармуровими колонами, капітелями, мозаїками та фресками. Для покращання
акустики робили голосники — порожнину всередині стіни, у яку закладали глечики.
Храми будуються і як необхідність вшанування подій особистого життя (перемога в битві, чудесне
врятування від смерті тощо). Так, з´являються перші церкви в ім´я Василя у Києві, Преображення у
Василеві. Будувалися храми в ім´я Софії, що символізувала премудрість Христову і Матері Божої.
Такі храми збудовані у Києві, Новгороді та Полоцьку. Ряд соборів присвячені Успінню Богородиці.
За архітектурним типом вони походять від Успенського собору Печерського монастиря і зведені у
Смоленську, Суздалі, Ростові, Владимирі на Клязьмі, Рязані, Володимирі-Волинському, Галичі.
Будувалися також храми, що присвячувалися небесному воїнству — архангелу Михаїлу, Святому
Феодору Тирону або Стратилату, Андрію. Велика кількість храмів присвячена Богородиці.
Унікальним явищем у тогочасній світовій архітектурі став собор св. Софії у Києві, збудований в часи
Ярослава Мудрого (1037). Грецькими майстрами була творчо перероблена візантійська традиція,
збагачена елементами місцевої стильової неповторності. За типом це п´ятинефний хрестово-
купольний храм з хрещатим під-купольним простором та анфіладами бокових нефів. Собор
увінчаний тринадцятьма банями.
Софійський собор був «руською митрополією», головним храмом давньоруської держави. Він був
не тільки релігійним, а й політичним і культурним центром. Тут відбувалися церемонії посадження
на великокняжий престол, приймали іноземних гостей. При соборі було засновано бібліотеку та
скрипторій (майстерню з перекладу та переписування книг). Це єдиний собор періоду Київської
Русі, який зберіг давню архітектуру й найповніший у світі комплекс мозаїк і фресок XI ст. Усередині
цього храму панує атмосфера спокою та гармонії. В усьому світі його вважають одним із
найблагородніших творінь слов´янського генія. Київський собор св. Софії є пам´яткою світового
значення, яка у 1990 р. занесена ЮНЕСКО до Списку всесвітньої культурної спадщини.
На початку XIII ст. внаслідок князівських міжусобиць та нападів половців і татар Київ втрачає
значення центра держави. Монументальне культове будівництво переміщується на західно-руські
землі. Особливий розквіт архітектури спостерігається після об´єднання у XIII ст. Волинського та
Галицького князівств. Для архітектури цього часу характерні риси романського стилю. Пам´яток
цієї архітектури збереглося дуже мало. Це Миколаївська та П´ятницька церкви у Львові,
Успенський собор у Володимирі- Волинському, церква Пантелеймона у місті Холм. Галицькі
монументальні будівлі були зведені з світло-сірого вапняку, тому їх ще називали білокам´яними.
Поряд із культовою важливе місце посідала оборонна архітектура. У період, коли виникала
потреба захисту від чужоземної навали, будувалися високі, міцні оборонні споруди з товстими
кріпосними стінами. Так, Київ був оточений валами і дерев´яними стінами загальною висотою до
16 метрів. Вхід до міста був можливий тільки через кам´яні ворота — Львівські, Лядські та парадні
Золоті.
4. Золоті́ воро́та — головна брама стародавнього Києва, пам'ятка оборонної архітектури Київської
Русі, одна з найдавніших датованих споруд Східної Європи, символ Києва. Свою назву одержали
за аналогією із Золотими воротами в Константинополі (Царгороді).
Історик Микола Закревський назвав Золоті ворота: «дорогоцінним залишком давньої величі й
слави Києва»
Найбільш вірогідна дата спорудження воріт 1017 —1024 рр., бо на 1037 рік уже є записи про
спорудження багатьох будівель «міста Ярослава»: Золоті ворота, Софійський собор, церква Святої
Ірини та інші. За один рік стільки будівництв не могло б бути виконаним, адже Київ був заселеним
не дуже густо (30 000 людей). Можливо, що в літописі згадується будівництво за останні майже 30
років перед 1037 роком, тоді Золоті ворота могли з'явитися і за Володимира Великого.
Захист «міста Ярослава» полягав і у використанні наявних природних перешкод — схили гір, яри,
болота. Золоті ворота були споруджені у місці, де незначний перепад висот потребував додаткових
укріплень — неподалік було поле, що робило цю територію більш вразливою для ворогів. Цей
в'їзд до міста був парадним, а отже й найбільш важливим — через ці ворота прибували до міста
посли інших держав. Тому тут були подвійні оборонні рови. Це була бойова башта із проїздом, із
надбрамною церквою.
Система укріплень тогочасного Києва мала троє воріт — Золоті, Лядські та Жидівські (Львівська
брама). Кам'яними були тільки Золоті і для свого часу були неприступними — жодної згадки про
вторгнення через них не було зафіксовано, навіть хан Батий не пробував брати місто через них, а
зосередив свої сили біля Лядських воріт та фортифікацій Хрещатої долини.
На фасаді Золотих воріт мало бути зображення Богоматері — ймовірно фреска чи мозаїка. Про
існування цього зображення свідчить літописний запис від 1151 року, у якому було згадано
переговори Ізяслава Мстиславовича з послом Юрія Долгорукова біля Золотих воріт і те, що
Великий князь озирнувся на святу Богородицю і сказав:
«А їй нас судити, Пречистій Владичиці, із Сином своїм і Богом нашим, у сей вік і в будучий »
5. Десяти́нна це́рква, або Це́рква Успіння Пресвято́ї Богоро́диці — християнська церква, зведена
на Старокиївській горі в Києві в 989—996 роках. Присвячена Успінню Пресвятої Богородиці.
Вважається першою кам'яною церквою Київської Русі. Церкву зруйновано під час монгольського
штурму Києва 1240 року. Залишки фундаменту Десятинної церкви разом із містом Володимира є
пам'яткою національного значення. Розташовувалася біля міських воріт.
На цьому місці у ХІ ст. існував Михайлівський собор, який був зруйнований при навалі хана Батия
у 1239 р.
Дослідженнями встановлено, що собор мав розміри 27,6 х 33 м і в плані був близьким за розміром
до Софійського собору в Києві. Всередині членувався колонами на 5 нефів. Стіни в інтер'єрі були
прикрашені фресками й мозаїкою, шиферними плитами та різнокольоровими полив'яними
плитками. Багате убранство доповнювалося прикрасами із золота й срібла, про що згадується в
писемних джерелах. Розкопками відкриті прибудови до стін храму, де знаходились усипальниці
переяславських князів.
Дерев'яна Михайлівська церква була збудована на місці старого собору у 1646–1666 роках. У 1734
р. церква згоріла. Замість неї у 1743-1750 роках було споруджено нову, цього разу цегляну церкву.
Дзвіниця, келії і трапезна, об'єднані в одну споруду, були збудовані у 1747 р. У 1823 р. первісний
кам'яний купол Михайлівської церкви був замінений на дерев'яний.
Будівля дзвіниці, келій і трапезної постраждали під час ІІ світової війни. Відреставровано у 1951–
1953 роках. В будівлі розташований відділ етнографії історичного музею.
Окремі мистецтвознавці вважають, що, можливо, ікона не була привезена з Візантії, а була
написана у Києві, можливо, преподобним Аліпієм-іконописцем.
Через півтора століття в 1382 військо хана Золотої орди Тохтамиша вчергове пограбувало
Володимир та чудотворний образ Богородиці. Знову було викрадено оздоблену золотом
шату. За припущеннями окремих дослідників, одним із художників, який виконував
реставрацію ікони на початку XV століття, був Андрій Рубльов, автор знаменитої
«Трійці».
Ікона написана на липовій дошці. Первісний розмір становив 78х55 см. За даними
реставраційних робіт 1918 року, її було кілька разів перемальовано. Недоторканими
лишилися тільки обличчя св. Марії та маленького Ісуса, частина мафорія (плаща)
Богородиці, та окремі фрагменти виконаного золотом тла, час написання яких, за оцінками
науковців-реставраторів, належить до кінця ХI- початку ХII століть.