Лекція 1

Комунікація та комунікаційний процес

План лекції:
1. Поняття про комунікацію і соціальну комунікацію
2. Процес комунікації, його елементи та етапи
3. Ознаки соціальної комунікації
4. Соціальні комунікації в інформаційному суспільстві
 
1. Поняття про комунікацію і соціальну комунікацію
На сучасному етапі розвитку людства надзвичайно важливими є
дослідження соціальної комунікації, яка дозволяє здійснювати обмін
інформацією, думками, почуттями в найрізноманітніших сферах людської
діяльності.
Термін „комунікаціяˮ походить від лат. Communico – роблю спільним,
зв’язую. У теорії соціальної комунікації його тлумачать як зв’язок, передачу
деякого повідомлення від джерела до одержувача; як обмін думками між
індивідами за посередництвом спільної системи символів.
Поняття „комунікаціяˮ вживають у різних значеннях:
• соціальна комунікація, спілкування між людьми як соціальними
суб’єктами;
• зв’язок за допомогою технічних засобів;
• система, за допомогою якої забезпечується сполучення між
віддаленими об’єктами, наприклад, підземні комунікації, транспортні
комунікації, каналізаційні комунікації.
Крім того, різні автори, представники різних галузей знань по-різному
тлумачать зміст поняття „комунікаціяˮ. Соціологи розуміють під
комунікацією взаємодію людей, тобто передачу соціальної інформації
(П. Сорокін); психологи – процеси обміну продуктами психологічної
діяльності, насамперед спілкування (А. Леонтьєв); кібернетики – обмін
інформацією між складними технічними системами та їхніми частинами,
здатними сприймати, накопичувати й переробляти інформацію; у філософії
комунікацію розглядають як смисловий та ідеально-змістовий аспект
соціальної взаємодії людей.
У найзагальнішому значенні комунікація – це зв’язок між двома
об’єктами; це система, яка складається з двох елементів і лінії зв’язку між
ними. Ці два об’єкти існують незалежно один від одного; зв’язок між ними є
двостороннім, тобто як від першого до другого, так і навпаки. У такому
випадку комунікацією найчастіше називають не систему загалом, а саме лінії
зв’язку, чи засоби зв’язку, наприклад: транспортні комунікації; підземні
комунікації; будинкові комунікації (електро-, енерго- водопостачання,
телефонні кабелі тощо); міські комунікації.
Значний поштовх розвитку теорії комунікації дали дослідження
технічних систем комунікації: телефонного та радіозв’язку й комп’ютерів.
Такими засобами від одного об’єкта до іншого передаються не матеріальні
об’єкти, а енергетичні (чи хвильові) сигнали, які впливають на стан об’єкта,
що сприймає сигнал. Сигнал, що передається, сприймається як „інформаціяˮ.
Комунікація, у процесі якої передаються і приймаються сигнали, або
інформація, є інформаційною комунікацією. Це один з видів комунікації
взагалі. Його антиподом є матеріальна комунікація, тобто передавання (рух,
пересування) від одного об’єкта до другого матеріальних об’єктів
(наприклад, транспортування газу, нафти чи переміщення в просторі
транспортних засобів із вантажем чи людьми тощо).
Залежно від того, між якими об’єктами відбувається комунікація,
розрізняють такі її види:
1) соціальна – відбувається в соціумі, тобто в суспільстві, між людьми;
2)  технічна – відбувається між технічними пристроями;
3)  зоологічна – відбувається у тваринному світі;
4) біологічна – відбувається між органами й системами живих
організмів;
5)  космічна – відбувається між космічними об’єктами.
Соціальна інформаційна комунікація є процесом передачі інформації
між суб’єктами соціальної сфери суспільства. Структура інформаційної
комунікації передбачає наявність як мінімум трьох учасників: передавач –
повідомлення – приймач. З огляду на зазначене констатуємо, що комунікація
– це різновид взаємодії між певними суб’єктами (передавач, приймач) за
посередництвом певного об’єкта (повідомлення). Суб’єктом соціальної
комунікації є особистість, навіть якщо вона спілкується сама з собою. Об’єкт
комунікації (повідомлення) можна уявити як матеріальний об’єкт (поштовий
лист, книга, SMS,), але він повинен мати й нематеріальний (ідеальний) зміст,
що забезпечує вплив на реципієнта (приймача повідомлення).
 
2. Процес комунікації, його елементи та етапи
Комунікація взагалі – це зв’язок між комунікантом і реципієнтом,
у якому здійснюється передача певного об’єкта (комуніканта) каналом
комунікації, реальним чи уявним.
Комунікаційний процес — це обмін інформацією між двома й більше
особами. При цьому ставиться мета забезпечити розуміння отримувачем
інформації, яка є предметом обміну.

комунікант інформаці реципієнт

я
 
Рис. 1. Найпростіша модель процесу комунікації

Для здійснення процесу комунікації потрібні:

1)  комунікант або відправник, який передає інформацію, та реципієнт,
якому інформацію передають;
 2)  повідомлення, тобто закодована за допомогою будь-яких символів
інформація, призначена для передачі;
3)  канал комунікації, тобто засіб, за допомогою якого передають
інформацію;
4)  зворотний зв’язок, тобто процес передачі повідомлення
у зворотному напрямку – від реципієнта до комуніканта. Таке повідомлення
має містити інформацію про ступінь сприйняття та зрозумілості отриманого
повідомлення.
Найголовнішими з перелічених елементів комунікації є комунікант
і реципієнт. Деякі автори передавача інформації називають комунікатором,
а одержувача – комунікантом; інші обох називають комунікаторами чи
комунікантами. Уважаємо доречним дотримуватися єдиної термінології, яка
вже є традиційною, тобто виділяти комуніканта і реципієнта, а за
необхідності обох, а також інших учасників комунікації – посередників –
називати комунікаторами. Повідомлення, що передається в процесі
комунікації, називають комунікатом. Недоречно останній термін
застосовувати щодо реципієнта.
Деякі автори вважають зворотний зв’язок обов’язковим для соціальної
інформаційної комунікації. На нашу думку, обов’язковим він є тільки для
певних різновидів комунікації. Комунікації, яка має зворотний зв’язок,
можна протиставити, за дихотомічним принципом класифікації, інший вид
комунікації – яка не має зворотного зв’язку. Елементарна (проста)
комунікація завжди спрямована в один бік, від відправника до одержувача
комуніката. Зворотна реакція – зворотний зв’язок – характерна й обов’язкова
лише для комунікаційних процесів, що мають завдання управління, оскільки
управління передбачає не один комунікаційний акт, а їх ланцюг, і кожний
наступний має враховувати ефективність чи неефективність попереднього.
Спілкування обов’язково передбачає зворотний зв’язок від реципієнта
до комуніканта, а комунікація взагалі не завжди має такий зв’язок. Інший
різновид такої комунікації, що має зворотний зв’язок, передбачає, що
зворотний зв’язок забезпечується спеціально розробленими способами
й засобами, наприклад, через опитування аудиторії; через реакцію аудиторії
на запитання, поставлені заздалегідь; через „листи в редакціюˮ; через
рецензії на видання тощо.
Але не можна стверджувати, що кожна комунікація має (чи повинна
мати) зворотний зв’язок. Реакція на повідомлення може бути дуже
повільною, і тоді відповідь отримує вже не автор, а суспільство загалом,
причому ця відповідь може бути дуже замаскованою.
У процесі комунікації, модель якого наведено на рис. 2, виділяють такі
етапи:
1) формулювання концепції обміну інформацією;
2) кодування інформації та вибір каналу комунікації;
3) передавання повідомлення через канал;
4) декодування повідомлення;
 5) усвідомлення змісту ідеї відправника;
6) зворотний зв’язок.
 
Кодування   Передавання
Декодування
інформації і вибір повідомлення через
повідомлення
каналу комунікації канал

Формулювання   Усвідомлення
концепції обміну змісту ідеї
інформацією відправника

Декодування   Передача відповіді Кодування

відповіді через канал відповіді
одержувача одержувача
 
Рис. 2. Модель процесу комунікації

Розглянемо зміст кожного з етапів процесу комунікації.

1. Процес комунікації починається з формулювання концепції обміну
інформацією. На цьому етапі відправник вирішує, що конкретно, яку саме
інформацію він бажає зробити предметом комунікації.
2. Кодування – це процес трансформації (перетворення) концепції
комунікації у повідомлення за допомогою слів, інтонацій голосу, рисунків,
жестів, виразів обличчя тощо. На цьому ж етапі вибирають канал для
передавання повідомлення.
3. Передавання повідомлення каналом комунікації являє собою фізичну
доставку повідомлення від відправника до одержувача. На цьому етапі
суттєвим є вплив перешкод („шумівˮ). Перешкоди – це все те, що спотворює
(викривлює) сутність або зміст повідомлення.
4. Декодування означає перекладання отриманого повідомлення
у форму, зрозумілу для отримувача. Коли символи, обрані відправником,
мають те саме значення для отримувача повідомлення, останній зрозуміє, що
мав на увазі відправник, проте на практиці така ситуація складається далеко
не завжди, частіше одержувач тлумачить сутність і зміст повідомлення
інакше, ніж його розумів відправник.
5. Заключний етап комунікації – зворотний зв’язок. Його можна
розглядати як процес, у якому відправник і одержувач міняються місцями.
У процесі зворотного зв’язку отримувач повідомляє відправникові про те, як
він зрозумів зміст повідомлення.
Наявність зворотного зв’язку збільшує тривалість комунікації,
ускладнює процес, але підвищує його ефективність, забезпечує впевненість
у правильності інтерпретації одержувачем концепції комунікації.
 Комунікаційний процес є необхідною передумовою становлення,
розвитку й функціонування всіх соціальних систем, тому що саме він
забезпечує зв’язок між людьми, уможливлює зв’язок між різними
поколіннями та соціально-культурними системами, накопичення й передачу
соціального досвіду, організацію спільної діяльності, трансляцію культури.

3. Ознаки соціальної комунікації

Соціальна комунікація – це складна система, до якої належать
історично сформовані соціальні інститути, канали, засоби й методи
створення, обробки, збереження та розповсюдження різних видів інформації.
Ознаки соціальної комунікації:
1)  інституалізованість – соціальна комунікація є організаційно
оформленою формою людського спілкування, що здійснюється шляхом
розповсюдження соціальної інформації за допомогою різних способів її
фіксації та технічних засобів;
2)  особистісність і суспільність — комунікація є найважливішим
способом соціалізації особистості, передачі знань, умінь, навичок, потрібних
людині у процесі її суспільної діяльності, а суспільство, своєю чергою, не
зможе розвиватися без комунікативної участі в його життєдіяльності окремих
особистостей, які вступають у спілкування; соціальна комунікація здатна
поєднати окремі особистості в єдину суспільну систему;
3)  нормативність – для соціальної комунікації характерне нормування
не лише інформаційних впливів, політичних форм спілкування, етикетних
відносин, а й професійного мовлення, невербальних засобів спілкування
(жестів, міміки), що сприяє зменшенню конфліктності спілкування;
4)  стандартизація – стосується способу життя, способу мислення,
відносин етикету сучасної людини в суспільстві.
Основними завданнями соціальної комунікації є об’єднання окремих
індивідів у соціальні групи, які формують єдину систему суспільства;
виокремлення в межах одного суспільства сукупності соціальних організацій
та інституцій; вирізнення суспільств між собою, що сприяє підкресленню
їхньої своєрідності, а відповідно власної вагомості у світовій системі.
 
4. Соціальні комунікації в інформаційному суспільстві
Соціальні комунікації сьогодні все більше пронизують усі сфери
суспільного життя. Інформація ж, що циркулює каналами комунікації,
перетворює суспільство в інформаційне.
Інформаційному суспільству властиві високий рівень розвитку
інформаційно-комунікаційних технологій та їх інтенсивне використання
громадянами, бізнесом і органами державної влади.
Основними особливостями такого суспільства є:
1) можливість для будь-якого суб’єкта отримати будь-яку інформацію
та знання, потрібні для життєдіяльності, розвитку й творчості;
2) наявність для таких цілей відповідної сучасної технологічної бази;
 3) наявність інфраструктур, здатних забезпечити створення
національних інформаційних ресурсів;
4) прискорення автоматизації та роботизації всіх сфер виробництва
й управління;
5) радикальні зміни в самому середовищі сфери інформаційної
діяльності та послуг, тобто забезпечення всього соціокультурного циклу
відповідними каналами комунікації.
Становлення інформаційного суспільства відбувається у світовому
масштабі, про що свідчить підтримка його концепції керівництвом сучасних
держав. В Україні діє Закон України „Про інформацію” (1992 р.), інші
законодавчі акти з питань визначення, використання й захисту інформації,
підписано низку Указів Президента України щодо інформаційного
суспільства.
Феноменом нашого часу є прискорення соціального прогресу на основі
інформаційних технологій. Інформаційне суспільство виникає в результаті
інформатизації. Головним об’єктом управління в інформаційному суспільстві
стають не матеріальні об’єкти, а символи, ідеї, образи, інтелект та знання.
Комунікація стає стратегічним засобом розвитку цього суспільства, оскільки
відкриває нові можливості, здатні оптимізувати різні чиники виробництва
на основі знань та інформації.
Концепція інформаційного суспільства – ідея технологічного
детермінізму в суспільному розвитку, інформаційної перспективи соціуму як
прогресивної соціальної моделі – досягає розвитку, перш за все, у розвинених
країнах світу. Сьогодні інформаційне суспільство розглядають як якісно нову
стадію розвитку цивілізації.
Соціальна комунікація дозволяє чітко запрограмувати суспільство
на відповідний тип розвитку, який гарантує рівновагу функціонування його
соціальної системи. Завдяки цьому пришвидшуються організаційні
й технологічні зміни суспільства, запроваджуються новації, здатні
динамізувати його соціально-економічний розвиток.
Сьогодні суспільство потребує подальшого вдосконалення системи
соціальних комунікацій у зв’язку зі збільшенням і посиленням
інформаційних потоків, а відповідно й розширенням сфери комунікаційних
відносин. Для поступового вдосконалення та прискорення процесу
соціальної комунікації важливо здійснити заходи щодо інформатизації
основних соціальних інститутів суспільства. Сучасна соціальна комунікація є
контактним видом соціального зв’язку і між окремими індивідами, і між
соціальними інституціями, тому вона вимагає ефективного мовного
забезпечення, підвищення рівня мовної культури та виховання мовного
смаку мовців.