Ганна Кость, Зоряна Піскозуб

(Львів)

Повтор як один із засобів вираження ретардації у художньому тексті

та його стилістичні функції
Аналізуючи явише ретардації у художньому тексті ми попердньо звертали
увагу на його різне представлення. Найперше, це пунктуаційні маркери –
коми, дужки, тире, які виділяють додатково введену інформацію чи
пояснення, що відповідає оповіді зі вставними епізодами; до синтаксичних
маркерів відносимо розрив між підметом, присудком і прямим додатком
(такий порядок слів у французькому реченні вважається канонічним), за
рахунок додаткових описів чи характеристик; лексичні засоби уповільнення
оповіді передбачають нагромадження епітетів, означень, виражених як
окремими словами, так і словосполученнями, що можуть входити до складу
стилістичних фігур [2].
Як один із способів вираження ретардації повтор був обраний нами з-
поміж інших стилістичних засобів невипадково: насамперед тому, що усі
види повторів спрямовані на те, щоби привернути увагу читача, затримати її
чи навіть зупинити на важливих елементах опису події, явища чи персонажа,
створити комунікативну напругу. Повтори загострюють також ефект
першого враження через низку ситуативних текстових еквівалентів, що
затримують розвʼязок, «відсувають» кульмінаційний момент. Разом з цим
вони підсилюють візуальне сприйняття такого опису, його драматичний
розвиток, стимулюючи асоціативне поле читача та роботу його уяви при
відтворенні естетичних відтінків опису.
На перший погляд, повтор видається дуже простим засобом мовного
увиразнення, та насправді – це складний мовно-стилістичний прийом, хоча б
з огляду на його багате термінологічне представлення у французькій мові: la
reproduction (відтворення, копіювання), la reprise (повторення, відновлення),
la redite (повторення одного й того ж, повтор), le renouvellement
(відновлення), la répétitivité (повторюваність, ітеративність), la réitération
(реітерація, повторення), le retour (повернення, повторення), le rappel
(нагадування), l’écho (відгомін, відлуння, відгук), лейтмотив, анафора.
Ще з античних часів повтор вважався потужною риторичною фігурою
прикрашання (figure d’ornement), повʼязаною з розташуванням аргументів у
промовах.
У «Словнику літературних засобів» Бернара Дюпріє повтор визначається,
як кількаразове вживання одного й того ж терміна [11, с. 394]; в
«Енциклопедичному словнику наук про мову» Дюкро-Тодорова, – як
відновлення, повторне вживання того ж слова чи словосполучення [10,
с. 354]. Тлумачний словник Le Petit Robert визначає повтор, як повторення
якогось елемента і повʼязує його зі спорідненими термінами – алітерація,
асонанс, анафора, реітерація, варіація, лейтмотив, імітація, відтворення [9,
с. 1672].
Мадлен Фредерік, професор Брюсельського вільного університету,
запропонувала надзвичайно глибоке й детальне дослідження, присвячене
повтору та його функціям, зокрема, у поетичних текстах, його
представленню на фонетичному, лексичному й синтаксичному рівнях, а
також показала звʼязок повтору з поняттями синонімії та антонімії, його роль
у поглибленні й підсиленні спричинених ним ефектів і вражень, як то –
наполягання, тавтологія, надмірність і т.ін [12].
За Жоржем Моліньє, повтор може бути представлений трьома типами:
тематична ітерація завдяки різноманітним лексико-синтаксичним формам,
що відтворюються упродовж усієї оповіді; ітерація образних ізотопічних
структур, повʼязаних з ідентичними означуваними; ітерація означальних
через різні означувані у відносно близьких структурах [18, с.105].
Жан Кокельберг стверджує, що повторення слів чи синтагматичних
структур виконує функцію виділення – ритмічного чи синтаксичного –
тексту [15, с. 242 ]. Таку ж думку поділяють Вероніка Магрі-Мург та Ален
Рабатель, звертаючи, крім того, увагу на дефініційні критерії і на тлумачення
деяких термінів, які ми вважатимемо синонімічними до терміну «повтор»:
рекурентність – як частотність вживання мовних одиниць, лейтмотив – як
повернення до тем, конкретизованих, розвинутих лексичною мережею [20].
До аналізу різних видів повтору та його функцій звертаються також
українські мовознавці Мацько Л. [4], Синиця І. [7] та ін. Автори підручника
«Риторика» виділяють роль повтору у створенні «розважливого,
уповільненого або й зовсім повільного темпу розповіді», а в інших випадках
він може «створювати враження пришвидшеного мовлення, навіть своєрідної
скоромовки» [3, с.477]. О.Д. Пономарів розглядає повтор як засіб підсилення
повторюваного терміна за рахунок інших слів, які його детермінують у
синтагмі [6, с. 237].
То ж, опрацювавши значну кількість наукових розвідок, присвячених
повтору, та узагальнивши теоретичні міркування, дотичні до нього, ми
ставимо собі за мету окреслити це явище, насамперед, як власне мовно-
стилістичний феномен, що акцентує увагу на базових константах художнього
твору, уповільнюючи оповідь. Аналіз проводитиметься за такими аспектами:
- повтор на лексичному рівні;
- повтор як семантико-експресивна ізотопія;
- повтор на рівні синтагматики.
Крім того, у термінах когнітивної лінгвістики, звернемо увагу на те, що
повтор активізує перцептивну роль читача та виділяє домінантні орієнтири.

Повтор на лексичному рівні

Повтор на лексичному рівні представляє собою комплексне явище, що
передбачає, по-перше, реітерацію однієї й тієї ж лексеми, до якої
долучаються її морфологічні деривати. Така повторюваність може
відбуватись як у межах однієї фрази, що зближує її з акумуляцією,
редондансом (надлишковим скупченням), а також слугувати своєрідною
ланкою звʼязку між різними фразами, що передбачає лексичну варіативність,
співвіднесену з анафорою як способом граматичного відтворення образу,
події чи явища, попередньо зазначених у тексті. Таке відтворення може бути
іменниковим, займенниковим, прислівниковим або ж асоціативним, що ми
проаналізуємо у наступних уривках з художніх текстів.

1. « Il avait la mine jaune et les traits longs, tirés de haut en bas. Tout en lui
paraissait amertume, et tout en lui était long. Il avait une longue taille, de longs
bras, de longues jambes et une longue tête. Cependant, à cette règle de longueur,
il fallait faire une exception pour les pieds et pour les mains » [17, с. 17].
Запропонований уривок цікавий відсутністю семантично-маркованих
дієслів, притаманних розвиткові подій. Усе смислове навантаження бере на
себе прикметник long у всіх родових (longue) і числових (longs, longues)
представленнях та іменник la longueur, що утворюють «ланцюговий повтор»
(термін Павлюк Л. [5, с. 41]): кожна наступна фраза підсилює цей елемент
попередньої фрази і спричиняє своєрідне послаблення розвитку сюжету.
Увага читача фокусується радше на описові зовнішніх рис персонажа:
видовжені риси обличчя (les traits longs), видовжений зріст (une longue taille),
довгі руки (de longs bras), довгі ноги (de longues jambes), видовжена голова
(une longue tête), усе в цій людині було видовжене (tout en lui était long).
Видовженістю не відзначались хіба що стопи і долоні (une exception pour les
pieds et pour les mains). Таке нагромадження однокореневих термінів
уповільнює динаміку оповіді, знижує її інформативність. У читача
складається враження присутності лише прикметника long, що створює ефект
візуалізації образу персонажа, підсилений виразом tirés de haut en bas
(буквально: витягнуті зверху донизу).
2. « Naissance de Sixtine. [...] Et le bonheur reviendra. Grâce à cette enfant
qu’il n’a jamais traitée en enfant. Cette enfant capable de se mordre les lèvres
jusqu’au sang pour ne pas pleurer, cette enfant incapable de refuser la plus
humble des joies, cette enfant à qui il voudrait donner le monde et qui le ramène,
lui, peu à peu, à la vie. [...] Sixtine! Sixtine qui avait collectionné les succès
universitaires, Sixtine dont la thèse Le brevet européen faisait autorité, Sixtine,
juriste international auprès du Conseil de l’Europe ! Sixtine dont on s’arrachait
les services ! » [14, с. 20-23].
Уривок наведений з роману Фредерік Ебрар «Чоловік посла». Твір
цікавий як за сюжетом, так і за багатством мовно-стилістичних засобів,
використаних авторкою. Повтор у всіх його представленнях є стратегічним
засобом структурування тексту, елементом текстових організаторів.
Незважаючи на очевидну простоту відтворюваних лексем у наведеному
уривку – загальний іменник cette enfant (ця дівчинка), власна назва-імʼя
Sixtine (Сікстін), до яких письменниця вводить кожного разу уточнення
характеристик та рис характеру персонажа: дівчинка виховувалась у
строгості від раннього дитинства; загартовувала свій характер, воліючи
фізично страждати, ніж плакати, але могла також бути примхливою, не
бажаючи відмовлятись від найдрібніших задоволень (les plus humbles des
joies). Саме вона повертала до життя свого дідуся, колись важливого
чиновника у міністерстві.
Характер та ідентичність дівчинки розгортається поступово, готуючи
читача до сприйняття, у кінцевому підсумку, особистості надзвичайно
гармонійної: Сікстін – мужня (courageuse), рішуча (résolue), дуже глибока і
вразлива (très profonde et sentimentale). Імʼя Sixtine виступає своєрідним
обрамленням в описі головної героїні: через багато років цій колишній
маленькій дівчинці, завдяки твердості характеру, завдяки наполегливості
належатимуть великі університетські успіхи; вона завоює авторитет як юрист
міжнародного рівня, акредитований при Раді Європи.
Повʼязаний з рамковою анафорою Sixtine → cette enfant → Sixtine, такий
вид повтору фіксує в памяті читача образ персонажа, характер якого
розкривається поступово з розвитком сюжету. Крім того, він виконує роль
текстових скреп, що впливають на звʼязність художнього твору.

Повтор як семантико-експресивна ізотопія

За твердженням Ж. Моліньє, повтор як фігура «множення» (multiplication)
означуваних веде до семантичної конденсації (condensation) або ж до
семантичного розпорошення (dilution) у тексті [18, с. 106 ]. Відтворення
смислів, семантична рекурентність виконують функцію «просування»,
розгортання певної події, виділення певного явища, доповнення
характеристик персонажа. Завдяки такому повторному й одночасно
незавершеному вживанню семантично споріднених елементів у тканині
твору вибудовується ізотопія, яка реалізує категорію інтенсивності ознаки чи
характеристики, ускладнює комунікативний ефект з метою емфатизації
(виділення, підкреслення). Якщо лексичні повтори представляють собою
експліцитні засоби представлення персонажа (як у прикладах 1 і 2), події чи
ознаки, є даністю твору і можуть розташовуватись як контактно, так і
дистантно у певному уривку чи абзаці, то ізотопії перетворюються у лексико-
семантичну мережу, яка вкриває увесь текстовий простір і вибудовується
читачем.

3. « Mais la nef centrale surtout chantait le blanc trempé de flammes : les

bouillonnés de mousseline blanche autour des colonnes, les basins et les piqués
blancs qui drapaient les escaliers, les couvertures blanches accrochées comme
des bannières, les guipures et les dentelles blanches volant dans l’aire, ouvraient
un firmament du rêve, une trouée sur la blancheur éblouissante d’un paradis où
l’on célébrait les noces de la reine inconnue. La tente du hall des soieries en était
l’alcôve géante, avec ses rideaux blancs, dont l’éclat défendait contre les regards
la nudité blanche de l’épousée. Il n’y avait plus que cet aveuglement, un blanc de
lumière où tous les blancs se fondaient, une poussière d’étoiles neigeait dans la
clarté blanche » [19, с. 243].
 У наведеному описі прикметник blanc та його деривати le blanc, la
blancheur, tous les blancs вжито 11 разів. Така рекурентність одного й того ж
слова не лише виділяє одну ознаку, виконує функцію підсилення, створює
атмосферу нетерпіння, але й сповільнює динаміку розгортання інформаціії.
Увага читача сконцентрована не на ремі, а спрямована на тему білого, що
ускладнюється завдяки іншим лексемам, спорідненим з лексемою blanc
семантично або ж асоціативно : les noces de la reine inconnue (для шлюбу
королева чи наречена одягають білу сукню); la nudité l’épousée (оголеність
нареченої) як ознака цнотливості, недоторканості (незаплямований білий
колір); синоніми l’éclat (блиск), la lumière (світло), la clarté (ясність)
повʼязані в уяві читача з чимось світлим, а відтак первинно білим. Саме ці
іменники трансферують свою семантику на метафоричний вислів une
poussière d’étoiles (зіркова пороша). Дієслово neigeait через прикметник
neigeux-neigeuse розглядається як відтінок білого кольору (адже сніг
здебільшого білий).
Таким чином розгортається лексико-семантична ізотопія зі словом-ядром
le blanc, яка утворює єдиний семантичний простір твору, створює ефект
надлишковості, своєрідного нашарування образних характеристик і
властивостей. Сприйняття читачем розвʼязки уповільнюється, він перебуває у
стані очікування інтриги.
З-поміж 4-х мета-правил семантичної звʼязності, запропонованих
М. Шаролем [8] (прогресія, несуперечливість, звʼязок), повторюваність
займає перше місце, оскільки передбачає дуже чітке відтворення
семантичних елементів. Мова йде не лише про повторення лексем, їх
синонімів, синтагм чи синтаксичних структур, але й про появу в тексті
ситуативних семантичних еквівалентів, що розгортають і підтримують
головні мотиви, образи чи символи художнього твору.
4. « Au milieu du rayon, une exploitation de soieries d’été éclairait le hall
d’un éclat d’aurore, comme un lever d’astre dans les teintes les plus délicates de
la lumière, le rose pâle, le jaune tendre, le bleu limpide, toute l’écharpe flottante
d’Iris » [19, с.149].

У наведеному уривку описується відділ продажу шовкових тканин і

виробів (rayon de soieries). Сема світла обʼєднує в одну ізотопію слова, які
власне звʼязані цією семою: дієслово éclairait, тобто освітлює, поширює
світло (Le Robert), un éclat (сяяння, блиск, яскравість, ясність), синонім до
іменника la lumière, відтворює інтенсивність освітлення, яскравого,
блискучого; іменник l’aurore (аврора, вранішня зірка, що звістує початок дня,
а отже і настання світла); l’astre (зірка як небесне світило) і la lumière (світло)
через синонімічні звʼязки з іменником l’éclairage повʼязуються з дієсловом
éclairer (освітлювати). Структура й аналіз цієї ізотопії були б неповними,
якщо б ми не взяли до уваги лексеми, які виражають найтонші відтінки
світла (les teintes les plus délicates de la lumière) і повʼязані з кольорами: le
rose (рожевий), детермінований прикметником pâle (блідий), властивий
вранішній зірці (aurore); le jaune (жовтий), що відтворює колір сонця і
зафіксований у памяті читача як колір найбільшої небесної зірки, що своїми
лагідними (tendres) променями позначає початок дня; le bleu (голубий)
асоціюється насамперед з кольором неба, з його прозорою (limpide)
глибиною, у якій зʼявляються зірки. І, наче підсумок, узагальнення цієї
кольорової картини – l’écharpe flottante d’Iris (мінлива веселка з голубими,
фіолетовими і білими відтінками, притаманними природі, що прокидається).
Гра світла і кольору створює перед читачем імпресіоністську картинку,
відчуття внутрішньої і зовнішньої гармонії в очікуванні розвитку подій.
Така семантична гармонія дозволяє Е.Золя досягнути найвищого ступеня
експресивності й інтенсивності опису, при тому, що очікуваний ефект
порушений: читач забуває на мить, що мова йде про відділ продажу
шовкових виробів; його перцепція спрямована до, так би мовити, неземного
всесвіту. Таким чином, на перший план висувається ускладнено-перцептивна
функція семантично-експресивної ізотопії, завдяки чому не лише
уповільнюється розгортання оповіді, а створюється низка асоціативно-
мерехтливих образів, що сприяють певному ліричному тонові тексту.

Повтор на синтагматичному рівні

При аналізі повтору на синтагматичному рівні маємо справу з подібними
або однаковими синтаксичними структурами. В основі такої подібності
лежать здебільшого паралельні конструкції, основна функція яких полягає не
стільки у повідомленні читачеві певної інформації, в описі певної події,
скільки в керуванні, спрямовуванні його думки. Такі конструкції
сповільнюють розповідь і надають тим самим можливість стежити за
поступовим розвитком ідеї твору, за повторюваністю мотивів, ситуацій,
образів.
Серед синтагматичних повторів виділимо насамперед еліптичні речення
як особливий вид речень у французькій мові, де, як відомо, обовʼязковою є
присутність підмета і присудка, хоча б граматичного. Якщо у розмовному
стилі мовлення еліптичні речення є зрозумілими завдяки безпосередній
комунікації і сприяють пришвидшенню мовлення, то у художньому тексті
елементи, яких «бракує», компенсуються контекстом і, як явище
експресивного синтаксису, вони покликані створювати момент напруженого
очікування.

5. « Drôle de dîner ! Drôle de château ! Drôle de gens ! » [17, с. 85].

Завдяки вживанню семантично маркованого прикметника drôle такий тип

повтору якнайкраще відповідає представленню ціннісних критеріїв опису.
Найчастіше він становить певний підсумок того, що було сказано у тексті
попередньо, акцентуючи увагу на тому, що стає важливим у даний момент.
 6.« Elle a menti. Délibérément. Froidement. Adroitement. Professionnellement.
Diaboliquement. Naturellement. Elle a menti. À Morand. À Katel. À elle-même.
Avec délices » [14, с. 116].

Приклад 6 цікавий тим, що усі повтори організовані довкола дієслова

mentir à qqn (брехати комусь). Повтор представлений в оповіді методом
переплетення: у першому випадку Elle a menti (вона збрехала) дієслово-
присудок детерміноване прислівниками (як збрехала) – Délibérément
(Свідомо). Froidement (Холоднокровно). Adroitement (Вправно).
Professionnellement (Професійно). Diaboliquement (Диявольськи).
Naturellement (Природньо). У другому випадку Elle a menti долучає непрямий
додаток (збрехала кому) – À Morand (Морану). À Katel (Кателю). À elle-même
(Собі самій), і завершає цей еліптичний повтор знову означення, виражене
іменником з прикметником Avec délices (З насолодою).
Повтор риторичних запитань у художньому тексті відіграє особливу роль.
На відміну від розмовної мови, коли таке запитання не потребує відповіді або
відповідь відома заздалегідь, чи наукового стилю, де відповідь зазвичай
очікувана завдяки апріорним даним чи постеріорній передбачуваності, у
літературних творах вони мають іншу мету, іноді провокативну, яка викликає
зовсім іншу реакцію – усі так думають, а насправді відповідь протилежна,
неочікувана, а інколи й невідома.

7. « Quelle image donner ? Simple ou accessible ? Trop facile. Sophistiquée et

ineccessible ? N’importe quoi. » [16, с. 58].
8. « Le mot « gratitude » resta inaudible. La fortune et l’élégance peuvent-elles
avoir des obligations envers la guenille ? » [1, с. 54].
9. « Il regarde la nappe. Combien de Noël, de Pâques, de fiançailles, de
mariages, de baptême et de joies a-t-elle célébrés ? » [14, с. 390].

Такі риторичні питання можуть бути повʼязані з певними приписами,

підказками, пропозиціями, алюзіями або ж створювати ефект обманутого
очікування чи ретардації.
Дуже часто повтор паралельних конструкцій більшого чи меншого обсягу
набуває форми і змісту максими, усталеного вислову чи прислівʼя; вони
передають певні філософські, повчальні чи моралізаторські думки. Для
більшої виразності й глибини елементи таких паралельних конструкцій
розташовані симетрично і виражають опозицію, що зближує їх з антитезою.

10. « Il faut tout espérer, au risque d’être déçu. Il faut tout éprouver au risque
d’être blessé, tout donner au risque d’être volé » [16, с.154].
11. « Ceux qui volent de l’argent le volent pour être plus riches, ceux qui
volent la Liberté ne sont pas plus libres » [14, с. 355].
 При аналізі такого типу повторів у складі паралельних структур увага
концентрується не стільки на повторенні однакових елементів синтагми
(приклад 10) il faut tout та au risque de, скільки на значенні тих дієслів, які
вжиті при них і виступають до них антонімами: espérer (надіятись,
сподіватись) → être déçu (бути розчарованим), éprouver (відчувати,
переживати) → être blessé (бути боляче враженим), donner (давати щось) →
être volé (бути обкраденим). Наведене пояснення підтверджує думку
Ж. Кокельберга про те, що «повтор одних і тих же слів (додамо, і
словосполучень) служить для того, щоби виділити власне ті елементи, які їх
різнять» [15, с. 238].
Навіть, якщо приклад 11 не побудований за принципом контрасту, його
експресивність та філософський зміст виражаються симетрією складових
частин; з одного боку, Ceux qui volent de l’argent (ті, хто крадуть гроші), ceux
qui volent la Liberté (ті, хто крадуть Свободу), з іншого – pour être plus riches
(щоби стати багатшими), ne sont pas plus libres (не стають вільнішими). Цей
уривок вписується в рамки епіфонеми, яка виражає або загальноприйняту
думку, або пережитий персонажем досвід, або ж певне міркування як
підсумок описаних ситуацій чи подій.

Висновки
Аналіз теоретичних джерел та розгляд повтору на матеріалі художніх
текстів дозволяє стверджувати, що повтор виявляється складним мовно-
стилістичним засобом виразності, важливою технікою в текстовій
організації, композиційним елементом, способом уповільнення оповіді з
метою виділення певного додаткового змісту чи специфічної характеристики,
що сприяє розгортанню теми твору.
Повтор – комплексне явище, представлене на усіх рівнях: лексичному,
синтаксичному, семантичному, елементи яких перехрещуються в межах
фрази чи більш-менш обʼємної надфразової єдності. Здебільшого він має
експліцитне представлення, проте у тканині твору виникають імпліцитні
нашарування, ситуативні семантичні еквіваленти, що створюють семантико-
експресивну ізотопію.
Повтор покликаний, насамперед, привернути увагу читача до важливих
характеристик, зупинити її на значущих описах, пробудити у ньому
зацікавлення. Як потужний засіб експресії він виконує у художньому творі
низку функцій, а саме: риторичну, оскільки відбувається своєрідне
просування одних факторів за рахунок інших; ритмізації текстової оповіді,
що зближує її з ліричним тоном; перцептивну, яка викликає у читача нові
асоціації та відчуття і спричиняє неочікуваний напрям думки; функцію
текстової звʼязності, завдяки чому формуються лейтмотиви, створюються
символи; організаційну, коли повтор постає своєрідним рухом, що прямує до
розвʼязки, до кульмінаційного моменту.
Ще однією з виявлених нами особливостей повтору є те, що, як і інші
стилістичні фігури, він не може розглядатись автономно чи незалежно. Як
показав проведений нами аналіз, повтор тісно повʼязаний з акумуляцією,
анафорою, епіфорою, антитезою, паралелізмом, еліптичними конструкціями
та риторичними запитаннями.
Класифікаційні ознаки повтору, запропоновані нами, та його функції в
уповільненні оповіді не є вичерпними і можуть передбачати наступний його
розгляд у поетичних текстах (повтор як асонанс, алітерація епанафора і т.п.).

Список літератури:

1. Bazin H. Le bureau des mariages / H.Bazin. – Grasset, 1951. – 157 p.

2. Кость Г.М. До питання вираження ретардації у художньому тексті // Наук.
Вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. 2016. №
25, том 2. – С. 57-61.
3. Куньч З. Риторика: підручник / З. Куньч, Г. Городиловська, І. Шмілик. –
Львів: Видавництво львівської політехніки, 2016. – 496 с.
4. Мацько Л.І. Стилістика української мови : [підручник] / Л.І. Мацько, О.М.
Сидоренко, О.М. Мацько. – К.: Вища шк., 2003. – 462 с.
5. Павлюк Л.С. Риторика, ідеологія, персуазивна комунікація / Л.С. Павлюк.
– Львів: ПАІС, 2007. – 168 с.
6. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: [підручник] / О.Д.
Пономарів. – К. : Либідь, 1992. – 248 с.
7. Синиця І. Лексичний повтор як засіб реалізації семантичної зв’язності
тексту / І.Синиця // Мовознавство. 1994. №6. – С.
8. Charolles M. Introduction aux problèmes de la cohérence des textes / Charolles
M., Peytard J. Enseignement du récit et cohérence du texte. Langue française 38.
1978, Paris: Larousse, 7-39.
9. Dictionnaire Le Petit Robert. Dictionnaire alphabétique et analogique de la
langue française. – 1992.
10. Ducrot O. Dictionnaire encyclopédique des sciences du langage / O. Ducrot,
Tz. Todorov. – Editions du Seuil, 1972. – 474 c.
11. Dupriez B. Gradus. Les procédés littéraires / B. Dupriez. – Union générale
d’Editions. 1984. – 543 p.
12. Frédéric M. La répétition : étude linguistique et rhétorique / M. Frédéric. –
Tubingen : Niemeyer, 1985. – 283 p.
13. Gardes-Tamine J. La Rhétorique / J. Gardes-Tamine. – Armand Colin, Paris,
2002. – 181 p.
14. Hébrard F. Le mari de l’Ambassadeur / F.Hébrard. – Flammarion, 1990. –
393 c.
15. Kokelberg J. Les techniques de style. Vocabulaire, figures de rhétorique,
syntaxe, rythme / J. Kokelberg. – Armand Colin, 2016. – 256 c.
16. Legardinier G. Demain j’arrête ! / G.Legardinier. – Editions Fleuve Noir. 2013.
– 405 c.
17. Leroux G. Le parfum de la dame en noir / G.Leroux. – Le livre de poche, 1960.
– 320 p.
18. Molinié G. Problématique de la répétition // Langue française. Vol. 101. № 1.
1994. – Numéro thématique : Les figures de rhétorique et leur actualité en
linguistique, sous la direction de Ronald Landheer. – pp.102-111.
19. Zola E. Au Bonheur des Dames / E. Zola. – Paris, 1985. – 250 c.
Інтернет ресурси :
20. Magri-Mourgues V.,  Rabatel A.  Quand la répétition se fait figure. Semen [En
ligne], 38 | 2015, mis en ligne le 23 avril 2015. URL :
http://semen.revues.org/10285