Олег ВЕРНИК,

Голова Громадської Організації «Всеукраїнська організація «Зелений

фонд. Подолання гуманітарних та екологічних катастроф»

Роль профспілкових організацій та екологічних NGO у

формуванні системи сталого розвитку в країні
(власний досвід реалізації)

Традицйно в останні роки ми сприймаємо концепцію сталого розвитку

(англ. sustainable development) як загальну концепцію стосовно необхідності
встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом
інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і
здоровому довкіллі. Підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС
(набрала своєї чинності 1 вересня 2017 року) значно прискорило процес
сутнісного урозуміння та цілковитого сприйняття концепції сталого розвитку
усіма складовими частинами розгалуженого українського державно-
політичного апарату. Але ж уявляється вкрай важливим в процесі
концептуальної імплементації підвалин стратегії сталого розвитку не тільки
активне залучення структур молодої української державності, але ж і
широкого кола представництва громадського сектору. Саме громадський
сектор, на думку автора, має стати рушійною силою в цьому процесі.
Тут слід зазначити, що сама концепція сталого розвитку з'явилася в
результаті об'єднання трьох основних складових: економічної, соціальної
та екологічної. Тобто парадигма сталого розвитку містить комплексні та
інтегровані вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості,
відсутності расової та національної дискримінації і спрямована на
підвищення рівня життя населення. А публічне висунення та боротьба за
реалізацію цієї парадигми у поточному законодавстві України, так чи інакше,
належить саме громадському сектору.
В авангарді боротьби за імплементацію соціальної складової концепції
сталого розвитку опиняються саме такі представники громадського сектору
як демократичні професійні спілки України. А в авангарді боротьби за
повну та цілковиту реалізацію екологічної складової концепції сталого
розвитку опиняються саме чисельні українські екологічні NGO та
екологічні активісти. Разом профспілки і екологічні NGO впливають на
власників бізнесу (роботодавців) з метою повноцінної реалізації економічної
складової концепції сталого розвитку в Україні. На жаль, в Україні власники
великого бізнесу зазвичай тлумачать економічну складову концепції сталого
розвитку лише для означення неухильного зростання економічних показників
підприємств або регіонів, де ці підприємства розташовані. Але ж безумовно
таке тлумачення терміну є не лише грубою помилкою, а і його цілковитою
профанацією. Скрізь в Україні ми бачимо, як великі підприємства-
забруднювачі нехтують елементарними соціальними чи екологічними
вимогами, тобто проводять цілком антисоціальну та антиекологічну політику,
яка вступає у пряме протиріччя із вимогами режиму сталого розвитку.
Чисельні затримки роботодавцями виплати працівникам заробітної платні та
їх мізерні розміри взагалі, нестерпні умови праці, нехтування роботодавцями
елементарними правилами безпеки на робочих місцях для своїх працівників
разом із брутальним забрудненням ґрунтів, вод і повітря шкідливими
викидами підприємств – ось які реалії сьогодення України і ось які актуальні
завдання стоять перед профспілковим та екологічним активом України задля
імплементації у поточне законодавство і в саме оточуюче нас об’єктивне
буття режиму усталеного розвитку.
Розуміючи це, я з 2013 року очолюю Всеукраїнську незалежну
професійну спілку «Захист праці» (частина громадського сектору для
реалізації соціальної складової режиму сталого розвитку). А з 2021 року
колеги мені також висловили свою довіру та обрали мене Головою
Громадської Організації «Всеукраїнська організація «Зелений фонд.
Подолання гуманітарних та екологічних катастроф» (частина
громадського сектору для реалізації екологічної складової режиму сталого
розвитку). Тобто моя життєва позиція цілком збігається з ідеєю комплексного
та інтегративного поєднання соціальної та екологічної складової концепції
сталого розвитку.
Надзвичайно важливим інструментом цієї роботи з недавнього часу
виступають колективні судові позови від профспілок чи громадських
екологічних організацій. Слід зазначити, що й раніш в законодавстві України
була передбачена вельми неконкретизована і вельми абстрактна можливість
профспілкам та екологічним NGO виступати сторонами судових проваджень
в інтересах своїх членів. Зокрема частина 4 Статті 19 Закону України «Про
професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачає, що
«профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів
при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх
прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав
людини, а також міжнародних судових установ». Але ж багато років ця
норма залишається лише декларативною, а українські суди дозволяють
представникам профспілок представляти в судах своїх членів профспілок не
за власним статусом профспілки, а лише за наявністю належним чином
оформленої нотаріальної довіреності. Тобто фактично нівелюючи вище
зазначену пряму норму права.
Тривалий час аналогічна ситуація була навколо судових повноважень
про представництву своїх членів і у громадських екологічних NGO. Ще з
1991 року існує Стаття 21 Закону України «Про охорону навколишнього
природного середовища», яка наче надавала право екологічним громадським
організаціям позиватися до судів. Зокрема в цій статті встановлюється, що
«Громадські природоохоронні організації мають право:… ж) подавати до
суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення
законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому
числі здоров'ю громадян і майну громадських організацій». Але ж знов
практична реалізація цієї прямої норми права була вкрай ускладнена через
різноманітне її тлумачення судами України. І саме це різноманітне
тлумачення не дозволяло екологічним організаціям на практиці реалізувати
своє право. Але ж завдяки останнім рішенням Великої палати Верховного
суду України ця ситуація потрохи зрушила з глухого куту правової
невизначеності і громадські екологічні організації нарешті отримали своє
повноцінне право на звернення до судів із колективними позовами на захист
своїх постраждалих від екологічних незаконних дій членів. Зокрема можна
згадати Постанову Великої палати Верховного суду від 11 грудня 2018
року по справі № 910/8122/17.
Маю зазначити, що в Україні вже є вдалі переможні кейси колективних
позовів громадських екологічних об’єднань на захист інтересів своїх
постраждалих членів. Зокрема, я мав безпосередню причетність до відомого
в Україні кейсу, що був пов'язаний із жахливими подіями червня 2015 року.
Пожежа на Васильківській нафтобазі - найбільша екологічна катастрофа в
Україні з часів аварії на ЧАЕС. І протягом досить тривалого часу після цієї
трагедії ніхто фактично не займався захистом прав постраждалих місцевих
мешканців, тож до мене звернулися місцеві активісти з проханням про
допомогу. Відгукнувшись на це прохання, я поїхав до Василькова. На
першому етапі нашої роботи ми навіть не знали, як можна ефективно їм
допомогти. Зрозуміло, що для початку треба було об’єднати людей, створити
громадську організацію. Восени 2016 року було зареєстровано громадську
організацію «Фонд подолання наслідків Васильківської трагедії», почали
згуртовувати людей. Протягом чотирьох місяців до нас приєдналися декілька
тисяч членів. Далі був тривалий період проведення досліджень та експертиз
для визначення наявності моральної шкоди, заподіяної кожному члену, та
орієнтовного розміру її компенсації. Улітку 2018 року до суду було подано
позов, за результатом якого з частиною відповідачів було укладено мирову
угоду за принципом ex gratia, і люди вже отримали компенсації. Було
виплачено близько 22 мільйонів гривень. Понад 2000 осіб отримали
приблизно по 10 000 грн відповідно до мирової угоди. Звісно, можна було б
розраховувати і на більше, але коли надійшла пропозиція про укладення
мирової угоди, наша команда провела збори членів Фонду, на яких
обговорили перспективи подальших судових розглядів, що могли затягнутися
ще на кілька років без жодних гарантій перемоги, адже суд є суд. Але
васильківці одноголосно підтримали рішення, що мирова угода є більш
раціональним варіантом у цій ситуації.
Тут питання не лише в сумі компенсації - для нас, юристів, важливо, що
вперше в Україні було подано груповий позов з екологічних питань. І для
людей, які отримали компенсацію, це, безумовно, перемога. А для нашої
команди, як і, на мою думку, для всієї країни — це надважливий прецедент.
Прямо зараз в судах України наша юридична команда виборює
справедливість для тисяч мешканців міста Миколаїв, які постраждали від
злочинних анти-екологічних дій керівництва Миколаївського глиноземного
заводу, яке незаконно накопичило на території свого заводу вже близько 50
мільйонів тон отруйного токсичного відходу за назвою «червоний шлам»,
який спричиняє чисельні онкозахворювання у миколаївців через масове його
поширення.
Як бачимо, проблематика реалізації в Україні режиму сталого розвитку є
вкрай назрілою, актуальною та невідворотною. Громадський сектор України,
зокрема демократичні профспілки та екологічні організації, мають здолати
відчайдушний опір недалекоглядного великого бізнесу, який свої миттєві та
мінливі прибутки ставить вище за стратегічну мету розвитку держави та її
громадянського суспільства. Нам вкрай необхідно задовольнити елементарні
потреби всіх громадян України і всім надати можливість реалізувати свої
надії на благополучне заможне та екологічне сприятливе життя. Без цього
сталий і довготривалий розвиток просто неможливий.