Уся правда про давньогрецьку тиранію!

Нариси з історії класового суспільства від Фіванця

І знов ми прямуємо до Давньої Греції, щоб вивчити такий цікавий феномен
давньогрецької історії як тиранія. Тиранія чи демократія? Що оберемо ми з
вами?

Тиранія – це режим правління в Давній Греції, за якого влада належала

лише одній людині, а на всіх тих, хто був незгодний з її ідеями та його
політикою, чекала сумна участь. Тиранія – це режим за якого греки
зрозуміли, що свободу треба відстоювати. І якщо вона легко з'явилася,
то її також легко можуть і забрати. Демократія, хай й вкрай обмежена
(нагадаю, що політичних прав не мали раби, жінки, метеки тощо!) наче
надає людям право брати участь в управлінні своєю державою. Але ж
якщо самодержавний тиран працює на користь народу? Одноосібно та
неконтрольовано, але ж робить дійсно добрі справи? То давайте більш
глибоко розберемо режим тиранії по деталях та визначимо його основні
риси. Будемо розглядати приклади тираній по давньогрецьким регіонам,
де вона то зароджувалася, то різко занепадала.

Почнемо з Коринфу - великого міста, який сполучав південну Грецію з

центральною. З VIII століття до нашої ери у Коринфі правили аристократи,
а точніше рід Бакхіадів. Пересічному народу під кінець правління
аристократів вже остаточно набридла їх політика, а тому народні маси щиро
підтримали того, хто виступав проти них - Кіпсела. Він за рахунок
незадоволення народу заручився його підтримкою, а згодом - захопив владу у
Коринфі. Під час свого правління він проводив анти-аристократичну
політику та підтримував простий народ (переважно селян), яким він роздав
багатства аристократів та віддав їх землю. Простому народу цілком
подобалася його політика, хоча він на той час й вже був тираном. Йому
навіть не потрібна була особиста охорона, настільки він користувався
підтримкою народу.

Але все ж таки земельне питання було вирішене не до кінця, а встигнути

його доробити до остаточної перемоги справедливості та рівності Кіпсел не
встиг. Справу повинен був продовжити його син - Періандр. Та замість того
щоб продовжити справу батька та покращувати положення простого народу,
він зосередив свою увагу на завоювання інших земель. Спершу він створив
могутній флот, а згодом почав захоплювати острови на території Егейського
моря. Також він встановив активні дипломатичні відносини з Єгиптом,
країнами Малої Азії та іншими островами Егейського моря, а з деякими
навіть домовився про торгівлю (Мілет та Лідія). Коринф розвивався,
покращувалося кораблебудування та виробництво, але не становище народу.
Хоча тиран Періандр і відмінив деякі податки, але забрав у народу свободу
зібрань та переміщення і закріпив владу у власних руках, за що Періандра
вже далеко не так любила народна маса, на відміну від його батька.

Після Періандру наступним тираном став Псамметих - родич Періандра. Але

коринфським громадянам вже набридла політика тиранів, а тому через 3 роки
проти Псамметиха була зроблена змова, через що тиран і помер. Але,
зверніть увагу, вбитий він був не простим народом, а людьми які
підтримували аристократію і аристократів, яких минулі тирани
зневажали і притискали.

Далі на деякий час тиранія у Коринфі зазнала поразки, поки Тимофан не

спробував її поновити, але його сил було замало і поразка тиранії у Коринфі
була вже остаточна. Приклад коринфського зразка тиранії наочно
показує нам як спочатку вона діяла у інтересах широких верств народу,
але згодом «деградувала» і почала тільки зміцнювати положення
правлячої верхівки та розширяти свої володіння за межами держави.
Тобто згодом тирани почали вести війни та переважно звертали увагу
тільки на зовнішню політику, цілком забувши про власних громадян.

Не дивно, що були тирани навіть й у провідному з усіх полісів Греції -

Афінах. Там простий народ потерпав від правлячої верхівки та її байдужості
до народу. В Афінах в якийсь момент часу не вистачало їжі, через що голод
охопив місто та його жителів. Спочатку правителі хотіли налагодити
постачання їжі через майже єдиний доступний шлях - водний. Але цьому
плану заважав один з островів, який перекривав подачу їжі у поліс. Тоді
спалахнула війна, але у аристократичної верхівки з'явилася їжа та їм ця війна
вже була ні до чого. Але простий народ страждав від байдужості правителів,
а тому за допомогою Солона відновив шлях постачання їжі і місто було
врятоване.

Після того Солон здійнявся на владу, провів реформи, але, на жаль, не довів
їх до кінця і пішов з Афін. Народ хоч і став жити краще, але положення його
було не заздрісним. Тому не дивно, що з'явився новий «герой», який повинен
був покращити становище простого люду. Такою людиною став Пісістрат.
Він декілька разів бився за владу в Афінах і все ж таки переміг. Пісістрат
став налагоджувати стан простого люду та зрівняв всіх перед законом.
Бідним надавалася робота, за яку люди отримували заробіток (переважно
будівництво). В цілому становище простого народу значно покращилося,
але Пісістрат, взяв владу у свої руки, намагався щоб широкі верстви
народу не цікавилися політикою і за них він все мав робити сам.

Після його смерті Гіппій (син Пісістрата) продовжував політику батька та

намагався покращити життя простого народу. Гіппій знизив податок на
урожай, але ввів нові податки на верхні поверхи домівок, огорожі, двері
тощо. Також продовжувалося будування Афін та розвиток культури. Але
згодом він починає проводити жорсткі репресії проти представників минулої
влади, що пробуджує анти-тиранічні виступи тих же минулих правителів,
супротивників тиранії та навіть спартанців, які повірили оракулу, якого
підкупили вороги Гіппія. Як результат - тиранія отримала поразку, а сам
Гіппій втік з Афін. В Афінах тиранія знову з'явилася тільки під час війни між
Римом та Понтом, коли греки пішли на союз з Понтом заради свободи від
римлян, але їх плани зазнали поразки, а самі римляни захопили місто.
Афінська тиранія на своєму початку теж виступала за інтереси народу та
покращувала його становище, але як сталося і з коринфською тиранією
- під кінець вона певною мірою «деградувала» та зазнала поразки.

Також були і інші приклади тиранії, за яких, в основному, тирани звертали

увагу на зовнішню політику та війни. Такими прикладами можуть слугувати
тиранії на Самосі, у Сікіоні, Аргосі, Ферах та Мегалополі. А що ж було у
інших грецьких містах поза межами материкової Греції?

Сиракузи - одна з головних держав у Сицилії - житниці Італійського

півострова. Та навіть тут з'явилися гострі суперечки між аристократами та
народом, але тут все було не так просто.

Тут спалахнула війна між сицилійцями, у якій Сиракузи захопив тиран

Гелон. Звернемо нашу увагу, що тиранія у Сиракузах встановилася не за
підтримки демосу або іншої значної сили. Але ж це не завадило Гелону
розвивати Сиракузи як рідне місто. Він будував нові квартали в місті, храми,
звів мури навколо міста, збудував водогін та розвивав культуру у місті.
Наступний тиран Сиракуз - Гієрон - був дуже жорстким тираном, але це теж
не заважало йому розвивати Сиракузи. Вони стали великим культурним
центром для усіх греків, де крім мистецтва стрімко розвивалася й наука.
Після Гієрона владу успадкував Фрасибул, який через свою жорстокість
налаштував проти себе своїх же громадян, які здійняли повстання, захопили
владу у Сиракузах та встановили демократію. Згодом, коли Карфаген знову
вирішив розширити свої володіння у Сицилії, Діонісій захопив владу у
Сиракузах та встановив свою тиранію. Заради того, щоб «скинути ярмо
Карфагену на Сицилії» Діонісій розпочинав декілька війн з Карфагеном,
але жителі Сиракуз здіймали повстання проти тирана, які жорстоко
душилися. Діонісій зміг розширити володіння Сиракуз у Східній Сицилії та
частині підведеної Італії.

Після смерті тирана владу взяв Діонісій Другий, який намагався, так би
мовити, «реформувати тиранію» та зробити її більш позитивним явищем. Але
він, як і інші тирани, вів багато війн, через що коли прибув в Сиракузи новий
майбутній тиран Діон, то народ підтримав його. Але новий тиран, як
виявилося, не збирався робити щось на користь народу. Спершу він вперто
противився становленню демократії на Сицилії, потім відмовився робити
переділ землі на користь простого люду, а згодом єдиною опорою його влади
стали одні лише найманці. Наступного тирана Калліппу спершу народ теж
щиро вітав і сподівався на покращення життя, але історія повторилася і
новий тиран почав вести нові війни. Далі для Сиракуз наступив смутний час.
Тирани як швидко завойовували владу у місті, так й швидко її втрачали. А
після тирана Нісея (якого взагалі давні історики описують як п'яницю на
троні) держава Сиракуз розпалася на багато інших дрібних держав.

У Гераклеї Понтійській, наприклад, теж була тиранія, але ж влада тиранів у

цьому місті йшла зверху, а не знизу як було переважно у Греції. Починаючи з
Клеарха, тирани в Гераклеї правили жорстоко, навіть іноді дуже жорстоко. А
коли до влади прийшов тиран Діонісій, у місті ненадовго почався
економічний розквіт, але на одного умовно «доброго» тирана припадає
мінімум 2-3 жорстоких та войовничих. А тому після правління Діонісія
Гераклея була втягнута у війни і занепала.

Як ви бачите, тиранія на початку свого існування часто відображала

інтереси широких народних мас і не була такою вже й негативною
формою правління у античності. Але згодом правителі розуміли умовну
«міцність» свого положення та його користь для своїх власних інтересів,
а не інтересів широких народни мас. Тому й переставали покращувати
життя тим, хто дав тиранам це положення та цю владу – тобто простому
народу. Скрізь спостерігаємо, що тирани з часом починали займатися
лише зміцненням своєї одноосібної влади, а не дбати про інтереси
пересічного народу. Хіба це все не нагадує нам новітні часи сталінського
бюрократичного переродження, коли бюрократи, на маючі контролю за
своєї діяльністю з боку робітничої маси, почали працювати виключно на
свої власні інтереси, а не на інтереси робітничого класу, який їх
внаслідок Жовтневої революції й привів до влади?
Але люди в Давній Греції кожного разу довіряли своїм «спасителям» свою
долю, навіть не підозрюючи, що це стане для них головною стратегічною
помилкою. А тому соціальна свобода та широка народна демократія - це
головний скарб для кожної трудящої людини, який треба оберігати і за
який треба боротися, як це робили давні греки, відстоюючи свою
свободу від тиранів на Сицилії, материковій Греції та у інших містах, де
панувала тиранія. Будь-яка влада в державі має бути обраною широкою
народною масою та нею ж контрольована! Самі широкі народні маси
мають управляти своїм життям і своєю державою, а не якісь там «добрі»
правителі-тирани, яких ніхто не обирав. Це для нас дуже принципово…

Фіванець