Дерматозоонози,

Піодермії,
Грибкові захворювання
шкіри
• ПАРАЗИТАРНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ШКІРИ
(ДЕРМАТОЗООНОЗИ)
• Дерматозоонози розвиваються як
відповідь на вплив тварин – паразитів.
Розрізняють поверхневі паразитарні
дерматози (epizoa), при яких паразити
знаходяться на поверхні шкіри в
епідермісі, та глибокі ( dermatozoa) ,
при яких паразити локалізуються в
шкірі та підшкірній клітковині. Нами
будуть розглянуті дерматити, які
викликаються членистоногими
(короста, вошивість).
• Короста – поширене заразне захворювання шкіри, яке
спричиняє коростяний кліщ (Sarcoptes scabiei hominis) .
Короста була відома ще в глибокий давнині. У Древній Греції
коросту відносили до шкірних захворювань, а в Древнім Римі
називали „скабіес”, але докази етіологічної ролі коростяного
кліща в виникненні корости отримані тільки після винаходу
мікроскопу (1834 р.). Коливання захворюваності на коросту
носять хвилеподібний характер і повторюються кожні 11 – 30
років. Особливо поширюється захворювання в роки війн,
економічних кризів, стихійних лих, тобто коли погіршуються
санітарно – гігієнічні умови, підвищується міграція,
злиденність та скупченість населення. Коростяний кліщ
(Sarcoptes scabiei hominis) - черепахоподібної форми
розміром 0,35 х 0,25 мм.
Самець по розміру у 2 рази менший за самку. Яйця овальні,
личинка має розміри 0,15 х 0,1 мм. Кліщі живуть в
епідермісі, який вони прогризають, прокладаючи ходи, де
самки відкладають яйця. У середньому самка протягом 2
місяців свого життя відкладає до 50 яєць. Запліднення
відбувається на поверхні шкіри, після чого самка прогризає
ход де живе та просувається на 2-3 мм за добу, самець
переходить до маленького лійкоподібного отвору біля ходу,
де й гине.
• Джерело зараження при корості – хвора людина. Розрізняють прямий
(переважає) : статевий контакт; перебування на одному ліжку; догляд за
хворими;масаж та непрямий: постільна білизна, одяг, рукавички,
рушники, мочалки шляхи зараження.
• Клініка. Інкубаційний період захворювання становить 8-12 днів, а потім
виникає свербіж вечорами та вночі (пояснюється добовим ритмом
активності кліщів) , на шкірі з’являються вузлики, пухирці, сліди розчухів.
Через деякій час шкіра набуває звичайного „коростяного” вигляду:
з’являються коростяні ходи, які мають вигляд чорнуватої прямої або
зігнутої смужки 4-5 мм довжиною, Локалізація висипки: у дорослих:
бічна поверхня пальців кистей, зап’ястя, ліктьові згини, голівка статевого
члену, живіт, навколо сосків; у дітей: на будь - якій ділянці тіла, обличчі,
волосистій частині голови, долонях та підошвах.
Основні ознаки корости: 1) гострий початок розвитку хвороби; 2)
поліморфізм висипів: дисеміновані, попарно розташовані фолікулярні
папули, везикули, коростяні ходи, екскоріації (розчухи), кров’яні кірочки;
3) симетрична та типова локалізація уражень, наявність характерних
симптомів ( симптом Арді – Горчакова – наявність сухих лусочок, гнійно –
кров’янистих кірок на ліктьових суглобах, симптом „трикутника” –
розташування елементів висипки трикутником, верхівка якого в
міжсідничній ділянці , а основа - на крижі області); 4) нестерпний
свербіж, який посилюється ввечері та вночі; 5) виявлення корости
у інших членів сім’ї або в осіб, що мешкають поряд з хворим; 6)
припинення захворювання внаслідок пробного лікування
протикоростяними засобами.
• Клінічні різновиди: Типова (класична) – перебіг
класичний: свербіж вночі, парна вузликова
висипка, коростяні ходи, розчухи, перлинні
везикули, прурігінозні папули, виразки на
статевих органах, коростяні вузлики в ділянці
калитки, пупка.

• Атипова (малосимптомна , доглянута, короста

охайних людей) – відрізняють у останні роки.
Характеризується незначним свербежем та
кількістю коростяних ходів, незначна кількість
папуло – везикульозних елементів і
кров’янистих кірок переважно на животі,
сідницях, іноді проходить без наявних шкірних
уражень. В анамнезі у хворих контакт з
дезинфікуючими засобами, охайність,
використання кремів та мазей зі стероїдами,
антигістамінних та десенсибілізуючих
препаратів, лікування кортикостероїдами.
• Короста дітей - характеризується
особливістю клінічної картини: нетипова
локалізація висипки, переважання
ексудативних елементів висипки (крупні
пухирі з прозорим вмістом та коростяним
ходом на покришці), часті ускладнення
піодермією та екзематизацією.

• Вузликова короста ( постскабіозна

лімфоплазія шкіри) – характеризується
наявністю червоно – рожевих або
жовтувато - коричневих сверблячих вузликів
5 – 20 мм у діаметрі, які з’являються після
проведення курсу лікування корости. На
поверхні вузликів можна побачити
коростяні ходи. Вузлики поодинокі, їх
небагато, після розсмоктування на їх місці
виникає гіперпігментація.
• Норвезька короста ( крустозна) – виникає рідко
у осіб з хворобою Дауна, астенією, лепрою,
генералізованим кандидозом,
імунодефіцитними станами.
Характеризується появою на тілі масивних
кіркових та гіперкератотичних нашарувань,
товщіна яких може бути 2-3 см. Кірки
розташовуються дифузно у вигляді рогового
панциру, поверхня кірок вкрита тріщинами та
бородавчастими розростаннями, під якими
знаходиться велика кількість коростяних кліщів
( до 200 кліщів на 1 см2). Нігті сірувато – жовті,
горбкуваті. Волосся попелясто – сірого кольору,
сухе, нерідко є алопеція. Свербіж сильний, від
хворого нерідко чути неприємний запах
квашеного тіста, підвищується температура.
Перебіг захворювання тривалий, іноді до 40
років.
• Ускладнення корости :
• запальні : остіофолікуліт, фолікуліт, фурункул, ектима,
лімфангіт, лімфаденіт, сепсис;
• алергічні та імунокомпоненті: алергічний дерматит,
кропив’янка, гострий гломерулонефріт.
• Діагностика: 1) метод діставання голкою;
2) метод тонких зрізів лезом; 3) метод пошарового зіскребу; 4)
метод лужного препарування шкіри ; 5) дерматоскопія
• Результат: виявлення кліща, яєць, екскрементів.

• Лікування здійснюється різними методами. Місцеве : мазь

Вількінсона, сірчана мазь (10-33%), 5% перметринова мазь,
метод Богдановича, метод Дем’яновича, 10-20% суспензія
бензилбензоату, аерозоль „Спрегаль”.
• Загальне: тіабендазол (25 мг / кг перорально щоденно
протягом 10 діб), івермектин (20 мкг / кг одноразово). При
ускладнених формах використовується відповідна терапія. Для
зменшення ризику повторного зараження треба дезінфікувати
натільну та постільну білизну: прання в гарячій воді t не менш
ніж 550С, а також аерозолем з протипаразитарним
компонентом. Протиепідемічні заходи: ізоляція, лікування та
подальше спостереження хворих;
масові профілактичні огляди; виявлення джерела зараження та
дезинфекція вогнища; профілактичне лікування осіб, що були у
контакті.
• Вошивість – паразитарне
захворювання, яке спричиняють головні
(Pediculus capitis), одежні (Pediculus
vestimentorum ) та лобкові (Pediculus
pubis, phthiriasis ingiunalis) воші.
• Воші типові паразити, які харчуються
кров’ю людини. Джерелом зараження є
хвора людина. Шляхи зараження:
прямий - при безпосередньому контакті
від хворої людини до здорової, статеві
стосунки з хворим; непрямий – через
шапки, гребінці, одяг ,постільну білизну.
Педикульоз голови – характеризується
наявністю паразитів на волосистій ділянці
голови (скроні та потилиця), а іноді на
бровах, віях, бороді, вусах.
• Головну вошу можна побачити ad oculus чи за
допомогою лупи.У більшості хворих паразитує
не більше 10 вошей. Головна воша відкладає
яйця (гниди – овальні яйця, розміром 0,5 мм,
сірувато – білого кольору, вкриті захисною
оболонкою) на стрижень волосся біля
волосяного фолікулу. Кількість гнид може бути
декілька тисяч.
Клінічна картина педикульозу голови
характеризується свербіжем, розчухами,
дерматитом, екзематизацією, виникненням
вторинної піодермії. Під впливом подразника
слинних залоз вошей на місці укусу з’являються
сверблячі плями та вузлики, які внаслідок
розчухів перетворюються на ерозії, кірочки,
лущення, а потім можуть трансформуватися у
везикули, пустули. За рахунок виділення гною
та ексудату волосся склеюється в товсті пучки
(ковтуни). Патологічний процес
розповсюджується на шкіру вушних раковин,
шию, лоб, збільшуються регіонарні лімфовузли.
• Педикульоз тулуба – характеризується
наявністю паразитів в місцях дотиків
складок та швів білизни з тілом ( біля
коміра, рукавів, поясу, у пахвинних
складках, на животі та ін.) у місцях укусів
виникають судинні плями, сверблячі
папульозно – уртикарні елементи, потім
приєднуються сліди розчухів, екскоріації (
особливо на спині в ділянці лопаток,
попереку), нерідко приєднується вторинна
піодермія. Якщо хвороба триває довго,
виникає потовщення шкіри з розчухами,
лущенням, ліхеніфікацією. Шкіра набирає
брудно – сірого або сірувато – коричневого
відтінку.
• Педикульоз лобка – викликається лобковими
вошами або площицями ( сіро – коричневого
кольору, розміром 1-2 мм, розташовується у кореня
волосу) . Цикл розвитку від яйця до дорослої
особини -22 -27 діб. Лобкова воша паразитує тільки
на людині, мало рухається, любить вологе тепле
середовище (мошонка, живіт, іноді у чоловіків –
ділянки тіла вкриті волоссям: груди, плечі, борода,
вуса). Гниди - білувато – сіруваті вузлики, які
прикріплені до волосся. Свербіж помірний, у зв’язку
з чим менше розчухів та піодермічних ускладнень.
На шкірі з’являються характерні голубуваті або
сіруваті плями діаметром до 1 см (maculae
coeruleae). При ураженні на бровах та віях
(phthiriasis palpebrum ) з’являється синювато –
червона смужка, кон’юнктивіт.
• Ускладнення:
• 1. Гноячкові: остіофолікуліти, фолікуліти, фурункул
• 2. Алергічні: алергічний дерматит, екзематизація
• 3. Неврастенія
• Діагностика базується на виявлені дорослих вошей та гнид на
волоссях, білизні.

• Диференціальну діагностику проводять з:

укусами інших комах, вузлуватою трихофітією, себорейним
дерматитом, залишками лаку чи гелю на волоссі, обмеженим
нейродермітом, імпетиго, пахвинною дерматофітією, контагіозним
молюском, стійкою дисхромічною еритемою, вторинним сифілісом)
• Лікування : 1) головного педикульозу – видалення гнид гребінцем,
який змочують розчином оцту. Нанесенням 20% емульсія
бензилбензоату (дітям - 10%) під косинку з подальшим
споліскуванням гарячою водою з милом або шампунем.
Обробка шампунем педиліном, 1% крем – шампунем перметрином,
5% шампунем метилацетофосом, 0,5% спиртовим розчином
малатіону, нітіфору, педіліну, дезоциду, лосьоном “Валітен”,
• 2) педикульоз тулуба - миють голову, змінюють натільну та постільну
білизну, дезінфікують одяг та приміщення, піпероніл – бутоксід або
піретрін наносять на ділянки шкіри, а потім приймають душ, 33%
сірчану мазь, аерозоль “Пара - плюс”;

• 3) лобковий педикульоз – 10 – 25% сірчану мазь, 25% емульсію

бензилбензоату, лосйон „ Скабікар”, аерозоль „Спрей - пакс” та ін.
• Протиепідемічні заходи: ізоляція, лікування та подальше диспансерне
спостереження за хворими ; масові профілактичні огляди ; виявлення
джерела зараження; дезинфекція одягу, білизни; дотримання правил
особистої гігієни
• Піодермії – група дерматозів, які викликаються коками, здебільшого спричиняються стафілококами і
стрептококами, які завжди є на шкірі і слизових оболонках здорових людей (стафілокок у 90- 100%, на шкірі
стрептокок знаходять у 12%, у зіві у 100%). Патогенна дія їх проявляється при порушенні рівноваги у системі
мікроорганізм – макроорганізм при пошкоджені цілісності шкірних покровів і зниженні імунобіологічної
резистентності організму. Крім цих збудників на шкірі людини постійно трапляються інші мікроорганізми
(вульгарний протей, синьо гнійна паличка, мікоплазма, псевдодифтерійні палички, дріжджоподібні гриби та ін.), які
з певних умов можуть викликати гнійне ураження шкіри.
• Екзогенні причини, що сприяють розвитку піодермій: переохолодження, гіперінсоляції, поверхневі травми шкіри, її
забруднення, зміна кислотно-лужної рівноваги шкіри в лужну сторону, сверблячі дерматози та ін.
• Ендогенні фактори: наявність вогнищ хронічної інфекції, інтоксикації, ендокринопатії, цукровий діабет, надлишкове
вуглеводне харчування, первинний та вторинний імунодефіцит, виникнення аутоімунних процесів, гіповітамінози,
захворювання ШКТ, гепатобіліарної системи, функціональні порушення ЦНС, стреси, тривале вживання
кортикостероїдів, цитостатиків, імунодепресантів.
Шляхи передачі: повітряно – крапельний, механічний перенос піококів з вогнищ ураження, побутовий через
предмети та білизну
• Стафілодермії.
• Збудниками є стафілококи - клітини кулястої форми, діаметром
0,5 – 1,5 мкм, не утворюючі спор, добре забарвлюються, та
ростуть на щільних поживних середовищах.
• Захворювання у людини викликає переважно золотистий
стафілокок, що викликає гнійне запалення шкіри, уражує
волосяні фолікули , потові апокринні залози на різній глибіні.
Стафілодермії:
• 1)викликаються стафілококами;
• 2) переважно уражаються придатки шкіри;
• 3) частіше хворіють чоловіки;
• 4) первинним морфологічним елементом є болюча пустула
наповнена зелено – жовтим ексудатом, яка розташована в гирлі
волосяного мішечка, має напівкулясту або гострокінцеву форму,
в центрі пронизана волосом;
• 5) тенденція до розповсюдження уражень в глибину шкіри та ін.
• 6) кірка, що утворюється на її поверхні, має бугристу форму з
жовтуватим відтінком;
• 7) розрізняють поверхневі (остіофолікуліт, фолікуліт, епідемічна
пухирчатка новонароджених (ексфоліативний дерматит Ріттера,
стафілококовий синдром ошпареної шкіри), сикоз вульгарний,
везикулопустульоз) та глибокі (фурункул, карбункул,
фурункульоз, гідраденіт, множинні абсцеси у дітей
(псевдофурункульоз))
• Остіофолікуліт – початковий елемент всіх стафілодермій
у вигляді вузлика з пустулою, що пронизана волосиною,
напівкулястої форми з щільною покришкою та вузькою
смужкою гіперемії по периферії. Часто локалізується на
обличчі, волосистої частині голови, рідко на інших
ділянках шкіри. Висипи можуть бути поодинокими та
множинними. Суб’єктивно відчувається болючість,
загальні явища відсутні. Пустула може зсохнутись з
утворенням жовтувато – бурої кірки або розкритись з
виділенням гною та утворенням поверхневої ерозії.
Процес закінчується на 3 – 4 день, не лишаючи рубця.

• Фолікуліт – гостре гнійне запалення фолікулу волосся і

частково перифолікулярної тканини з утворенням
обмеженого запального інфільтрату у вигляді болючого
вузлика яскраво – червоного кольору. На 2 – 3 день
формується пустула з волосиною або сіруватою крапкою
( гирло фолікула) у центрі. Пустула розкривається,
виділяючи гній, утворює ерозію або зсихається в кірку.
Загальні явища відсутні. Тривалість фолікуліту 5- 7 днів,
результат може бути двояким: після відпадання кірки та
розсмоктування інфільтрату залишається тимчасове
лущення і пігментація, або при гнійному розплавленні
інфільтрату та виділенні гною формується виразка та
крапковий рубець з руйнуванням сосочку волосся.
Диференціюють остіофолікуліт та фолікуліт зі
стрептококовим та вульгарним імпетиго
• Стафілококовий сикоз – хронічне
рецидивуюче запалення фолікулів
короткого товстого волосся ( борода,
вуса, щоки, рідше - брови, лобок,
пахвові ямки ), іноді фолікулів
волосистої частини голови. Хворіють
переважно чоловіки.
Захворювання починається з появи
чисельних болючих остіофолікулітів та
фолікулітів, інфільтрованих вогнищ
синюшно – бурого кольору, на яких
розміщуються пустули, ерозії, серозно
– гнійні кірки. Іноді спостерігається
лихоманка. Після завершування
остіофолікулітів та фолікулітів рубці не
утворюються. Часто процес має
хронічний рецидивуючий перебіг, але
можливе спонтанне одужання.
Захворювання необхідно
диференціювати від глибокої трихофітії
(паразитарний сикоз ).
• Фурункул – гостре гнійно – некротичне ураження фолікулу,
сальної залози та оточуючої підшкірної жирової клітковини з
утворенням вузла з некрозом. Має вигляд обмеженого
інфільтрату, яскраво – червоного кольору , різко болючого з
явищами гострого запалення. Потім утворюється пустула, після
розкриття якої виділяється гній та некротичний стрижень з
утворенням виразки, що поступово вкривається грануляціями та
рубцюється. Цикл розвитку елемента триває в середньому 2 – 3
тижні. Іноді відмічається підвищення температури тіла, загальне
нездужання, лейкоцитоз, збільшення ШОЕ. Особливо
небезпечні фурункули у ділянці обличчя (верхня губа, носо -
губна складка), коли виникає загроза розвитку сепсису або
тромбозу поверхневих та глибоких вен мозку.
• Карбункул – гострозапальний вузол з декількома вогнищами
некрозу, що являє собою конгломерат фурункулів, поєднаний
загальним інфільтратом. Запальний інфільтрат поступово
збільшується внаслідок периферичного росту та росту в
глибину (до м’язу, фасції,кістки ), а через 4 – 5 днів досягає 5 –
10 см у діаметрі. При пальпації вузол різко болючий, майже
постійно відчувається пульсуючий, сіпаючий біль. Далі навколо
фолікулів виникає глибокий некроз шкіри; вогнище набуває
майже чорного кольору та розплавляється у декількох місцях. У
результаті з’являються чисельні отвори, з яких витікає гнійно –
кров’яниста рідина, оголюється виразка на дні якої містяться
зеленувато – жовті некротичні стрижні, які відторгаються через
2 тижні.
Поступово виразка заповнюється грануляціями та рубцюється
протягом 2- 3-х тижнів.
• Карбункул як правило локалізується всюди, де є волосяні
мішечки, але частіше – на задній поверхні шиї, спині, сідницях.
При тяжкому перебігу спостерігаються лихоманка, лімфангіт,
лімфаденіт, сильний головний біль.
Можливі ускладнення: флебіти, тромбофлебіти, емболії,
тромбоз синусів головного мозку, септицемія, метастази у
внутрішні органи. Перебіг як правило гострий. Диференціальну
діагностику карбункула та фурункула треба проводити з
інфільтративно – нагноювальною трихофітією та бешихою.
• Фурункульоз – характеризується появою
декількох фурункулів одночасно або один
за другим, на обмежених ділянка
(локалізований) або на різних ділянках
шкіри (генералізований).
• Гострий фурункульоз - фурункули у значній
кількості виникають протягом короткого
часу;
• хронічний рецидивуючий місцевий та
загальний фурункульоз – фурункули
продовжують з’являтися протягом
тривалого періоду на обмежених ділянках
або спостерігаються рецидиви гострого
фурункульозу.
• Перебіг типовий; при рецидивах – свіжі
висипи та рубці різної давнини.
Відмічається періодичне підвищення
температури тіла.
Фурункульоз іноді ускладнюється
бактеріемією, обсіменінням клапанів
серця, суглобів, хребта, довгих трубчатих
кісток, внутрішніх органів. Особливо
схильними до рецидивуючого
фурункульозу є хворі на цукровий діабет.
Слід диференціювати з хроніосепсісом.
• Гідраденіт – гнійне запалення
апокринної потової залози з
утворенням гострозапального вузла
навколо залози з абсцесом без
некрозу. Локалізується в аксилярній
ділянці, навколо сосків грудей, пупа,
статевих органів, заднього проходу.
Спочатку з’являється невеликий вузол,
дещо болючий, відчуття свербіжу,
поколювання. Далі діаметр вузла
зростає до 1 – 2 см, шкіра над ним
червоніє або стає синюшно – багровою,
з’являється флюктуація.
Можуть утворюватись конгломерати
вузлів, які сосочками виступають над
здоровою шкірою ( „суче вим’я”).Далі
вузли розкриваються і виділяється
густий вершкоподібний гній іноді з
домішками крові. На їх місці
формуються втягнені рубці. Тривалість
існування процесу 10 – 15 днів.
Гідраденіт схильний до тривалого
рецидивуючого перебігу.
Диференціюють з фурункулом.
• Везикулопустульоз (періпоріт) –
поверхневе гнійне запалення екринних
потових залоз. Найбільш часте
гнійничкове ураження у
новонароджених дітей. Клінічно
спостерігаються дрібні пустули, що
оточені зоною гіперемії, із щільною
покришкою. Появі везикулопустульозу
зазвичай передує потниця. Елементи
висипу спочатку одиничні або
згруповані, швидко розповсюджуються
і без своєчасного лікування можуть
поширюватися вглиб дерми і
утворювати інфільтрати (множинні
абсцеси новонароджених або
псевдофурункульоз). Тривалість
захворювання в умовах адекватного
лікування складає від 7 до 10 діб.
• Епідемічна пухирчатка новонароджених – захворювання, що виникає у перші дні життя
дитини, в основному в період до 7 – 10-го дня від народження.
Починається з появи на тулубі на фоні гіперемії пухирів з білуватою покришкою, що
наповнені серозним, потім – серозно – гнійним вмістом. Пухирі поступово збільшуються у
розмірі до декількох сантиметрів, розриваються з оголенням ерозій, що оточені
обривками покришки. Потім вони епітелізуються, лишаючи лущення і гіперпігментацію. У
тяжких випадках (ексфоліативний дерматит Ріттера) ерозії, зливаються між собою, за
декілька днів уражуючи значну частину шкіри новонародженого. При цьому процес
захоплює слизові оболонки рота, носа, очей та статевих органів. Спостерігається
підвищення температури тіла, лейкоцитоз, збільшення ШОЕ. Стан підтверджується
позитивним симптомом Нікольського.
Стан дитини важкий, можуть розвинутись пневмонії, отіти, диспепсія, сепсис.
Прогноз відносно життя для дитини несприятливий. Стафілококову пухирчатку
новонароджених слід диференціювати із сифілітичною пухирчаткою.
• Стафілококовий синдром «ошпареної» шкіри (Staphilococcal Scaled Skin Syndrom) –
ураження шкіри що подібне ексфоліативному дерматиту ріттера. Зустрічається у дітей
віком від народження і до 5 років. Виникає завдяки ураженню шкіри ексфоліативними
токсинами, які були продукуванні стафілококами. Дані токсини ушкоджують десмосоми
(десмогіїн – 1 ), порушують зв’язок міжклітинами і сприяють утворенню щілин в
епідермісі, які заповнюються рідиною. Захворюванню передують інфекції верхніх
дихальних шляхів, гнійні кон'юнктивіти, отити.
• Стрептодермії. Збудники – стрептококи - мають
кулясту форму, розмір 0,8 – 1 мкм, утворюють
ланцюги, переважно є факультативними
анаеробами, ростуть на бульйонах та твердих
поживних середовищах. Найбільш частий
збудник захворювань людини – β- гемолітичний
стрептокок, який утворює ендо- та екзотоксини і
ферменти, що забезпечують їх харчування, ріст
та розмноження .
Стрептодермії: 1) викликаються стрептококами;
2) переважно уражається гладка шкіра; 3)
частіше хворіють діти та жінки; 4) первинним
морфологічним елементом є неболюча пустула
(фліктена) з в’ялою покришкою, що береться у
складку, заповнена спочатку серозним, а потім
серозно-гнійним вмістом; 5) елемент має
тенденцію до периферійного росту; 6) фліктена
швидко розкривається або підсихає з
утворенням тонкої кірки; 7) розрізняють
поверхневі (стрептококове імпетиго) та глибокі
(ектима).
• Імпетиго стрептококове (імпетиго
контагіозне) – захворювання, що
характеризується появою на
гіперемійованій шкірі фліктен розміром до
0,5 – 1,0 см з прозорим вмістом і тонкою
покришкою, що утворюють з часом
жовтувату тонку кірку. Після відпадання
кірки зберігається легка гіперемія, лущення
та пігментація. Суб’єктивно відзначається
незначний свербіж. Процес триває 3 - 4 дні.
Локалізується як правило на шкірі обличчя,
але може уражувати червону окрайку губ,
слизові оболонки рота, порожнини носа,
бронхів, очей. Можлива дисемінація
процесу з однієї ділянки на іншу та
виникнення ускладнень у вигляді
лімфангіту, лімфаденіту. Диференціюють з
мікозами гладкої шкіри.
• Розрізняють клінічні різновиди стрептококового імпетиго:
•
- імпетиго стрептококове бульозне –яке локалізується на кистях, стопах, гомілках
та представлене великими пузирями до 1см у діаметрі.
Диференціюють з алергічним контактним дерматитом., оперізуючим лишаєм,
герпетиформним дерматозом;
• - заїда - локалізується у куті рота, шкіра якого набрякла та гіперемічна,
представлена болючою щілеподібною ерозією з нависаючим білуватим
епітелієм, що відшарувався. Диференціюють з дріжджіподібними ураженнями
кута рота;
• - поверхневий панарицій - ураження валику нігтя, який стає червоним,
набряклим, болючим, потім на ньому утворюється пузир з прозорим, а пізніше з
мутним вмістом. Фліктена, що утворилася може охоплювати ніготь у вигляді
підкови, а з під валика нігтя періодично виділяється крапля гною.
Нігтьова пластинка деформується, тьмяніє. Диференціюють з кандидозом
нігтьових валиків;
• Атипові форми :
•
- імпетиго сифілоподібне папульозне (пелюшковий дерматит)
– виникає у дітей першого року життя, на шкірі сідниць, стегон
та ін. ділянок, у вигляді еритематозних плям, які
перетворюються у папули запального характеру. На їх поверхні
виникають фліктени, які розкриваються з утворенням ерозій.
Диференціюють з сифілітичними папулами;
•
- лишай простий – суха форма стрептодермії без утворення
типових фліктен. Частіше виникає у дітей. Локалізується на
шкірі обличчя у вигляді крупних плям блідо – рожевого
кольору, що вкриті лусочками та мають підкреслений
фолікулярний апарат, залишають після себе депігментовані
плями. Має в’ялий перебіг, схильний до рецидивів.
Диференціюють з вітіліго;
•
- гостра дифузна стрептодермія – гостре обмежене ураження
шкіри, що локалізується на кінцівках, частіше у дорослих.
Проявляється серозним запаленням та фліктенами, що схильні
до периферичного росту та злиття. У подальшому на місці
фліктен утворюються поверхневі ерозії , оточені епідермісом з
фестончастими краями. Відмічається набряк та гіперемія,
мокнуття уражених ділянок, які вкриваються серозними
кірками. Ускладненнями можуть бути лімфангіт та лімфаденіт.
Диференціюють з мікробною екземою.
• Ектима – глибокий стрептококовий
піодерміт, що розміщується переважно на
гомілках та сідницях. Починається з появи
болючої фліктени з мутнуватим та гнійно –
кров’янистим вмістом, що потім
перетворюється на товсту щільно сидячу
жовтувато – коричневу кірку. Після
насильного видалення кірки виявляється
болюча кругла виразка діаметром 1 – 3 см,
з набряклими краями і дном вкритим
бруднувато – сірим нальотом з домішкою
крові, який знову утворює кірку. Перебіг
процесу хронічний, може тривати
місяцями. На місці ектими лишається
спочатку пігментований, а потім
знебарвлений рубець з гіперхромною
смужкою по периферії. Диференціюють з
сифілітичною ектимою.
• Змішані піодермії.
• Як правило стрептококові фліктени
ускладнюються приєднанням стафілококової
інфекції. Розрізняють: стрепто – стафілококове
імпетиго, вульгарна ектима, хронічна дифузна
стрептодермія, абсцедируючий підриваючий
періфолікуліт голови Гоффмана.

• Стрепто – стафілококове імпетиго ( вульгарне

імпетиго) – контагіозна форма імпетиго,
особливо у дитячих колективах; у дорослих
зустрічається як ускладнення корости,
вошивості, сверблячих дерматозів. Уражується
шкіра обличчя, верхніх кінцівок, тулуба. На фоні
гіперемії з’являється фліктена з серозним
вмістом, який протягом годин набуває гнійного
характеру. Основа інфільтрована та оточена
смужкою еритеми. Покришка розкривається,
утворює ерозію, відділяєме якої зсихається у
„медові кірки”. Через 5- 7 днів кірки
відторгаються і оголюється епітелізована
рожева пляма, що вкрита лусочками, яка в
подальшому зникає безслідно. Вогнища
ураження можуть захоплювати значні поверхні
шкіри. Диференціюють з багатоформною
ексудативною еритемою, вульгарним сикозом,
справжньою пухирчаткою.
• Вульгарна ектима – глибоке обмежене виразкове ураження шкіри , що
виникає у осіб зі зниженою реактивністю організму. Може починатися зі
стрептококової фліктени або фолікулярної пустули, на місці яких виникає
пузир з гнійно – геморагічним вмістом. Після його розкривання
утворюється округла виразка з валикоподібними краями, кровоточивим
дном, яке вкрите гнійно – слизовим некротичним нальотом, що
зсихається у кірку. На місці кірки виявляється виразка без ознак
регенерації, яка знову виповнюється кіркою у результаті утворення
некротичних мас з домішками крові. Процес може тривати довго, при
сприятливому результаті виразка виповнюється грануляціями та
загоюється рубцем. Диференціюють з фурункулом, сифілітичною
ектимою, індуративною еритемою, скрофулодермою, виразками при
лейшманіозі.

• Хронічна дифузна стрептодермія ( хронічна дифузна піодермія,

піококовий епідермодерміт, ексфоліативна стрептодермія) – розвивається
на місці вогнища гострої дифузної стрептодермії, що затягнулася, або
тривалого вульгарного імпетиго. Локалізується на гомілках, стопах у осіб з
гіпостатичним синдромом (варикоз, тромбофлебіт, перенесені травми). У
вогнищах уражень розвивається виражена інфільтрація шкіри з
синюшним відтінком, з виразковими ділянками, мокнуттям і
шаровидними жовтувато – сірими кірками ( нагадують пластини слюди).
Контури вогнища неправильні (фестончасті) з наявністю обривків
епідермісу, що відшарувався. Іноді вогнища лущаться та ліхеніфікуються,
нагадуючи бляшковий псоріаз. Під час загострення відбувається мокнуття,
почервоніння, набряк та поява нових висипів. Як правило захворювання
має хронічний перебіг. Диференціюють з мікробною екземою.
• Абсцедируючий підриваючий періфолікуліт голови Гоффмана – на
волосистий частині голови, переважно у молодих чоловіків, образуються
вузли м’якої консистенції. Шкіра у вогнищах втрачає волосся, натянута,
місцями вкривається виразками. Візуально клінічна картина нагадує
мозкові звивини. Згідно сучасних даних дане захворювання віднесено до
ураження сальних залоз.
• Глибокі хронічні піодермії. В етіології відіграють роль
піококи та їх асоціація з іншими гнієрідними збудниками
( протей, сине гнійна паличка та ін.), мікоплазмами,
вірусами. Характеризуються тривалим упертим
перебігом, резистентністю до терапії.

• Розрізняють : піодермія хронічна глибока виразково –

вегетуюча, піогенна гранульома, гангренозна піодермія,
піодермія шанкероформна.

• Піодермія хронічна глибока виразково – вегетуюча -

характеризується розвитком на місцях різноманітних
пустул серпінгуючих виразкових бляшок синювато –
червоного кольору м’якої консистенції, різко відділених
від здорової шкіри смужкою гіперемії, яка виступає над
їх поверхнею. Обриси неправильної округлої форми, на
поверхні бляшок містяться верукозні кіркові
нашарування, виразки, вегетації, вузли, свищеві ходи, з
яких при натискуванні виділяється гнійно – кров’яниста
рідина. Загоювання відбувається з утворенням рубців.
Процес локалізується на волосистій частині голови,
пахвових та пахових ділянках, лобку та гомілках. Перебіг
триває місяці і навіть роки з періодами покращення та
загострення процесу.
Диференціюють зі скрофулодермою, бородавчатим
туберкульозом шкіри, глибокими мікозами (бластомікоз,
споротрихоз).
• Піогенна гранульома (ботріомікома) – характеризується появою на шкірі
округлої форми темно – червоного кольору помірно болючого
утворення, м’якої консистенції з чисельними поверхневими судинами,
що має сосочкову поверхню, легко кровоточить. Появу пов’язують з
травматизацією шкіри ділянки обличчя, червоної окрайки губ, кистей,
стоп, слизових оболонок. Захворювання має тривалий перебіг.
Диференціюють з вегетуючою піодермією, злоякісними пухлинами.
• Гангренозна піодермія (виразковий дерматит, піодермія гангренозна
виразково – вегетуюча) – характеризується появою на шкірі обширних
виразкових поверхонь з нерівними підритими валикоподібними краями
та нависаючими обривками епідермісу з гіперемією по периферії. Дно
виразок покрите соковитими кровоточивими грануляціями і гнійно –
кров’янистим відділяємим з неприємним гнилісним запахом. Виразки
мають тенденцію до периферичного росту та рубцювання. Вогнища
локалізуються на нижніх кінцівках, обличчі.
Захворювання рецидивує. Диференціюють з глибокими мікозами,
скрофулодермою, гумозним сифілідом, хронічною виразково –
вегетуючою піодермією.

• Піодермія шанкероформна – зустрічається у осіб різного віку та статі у

області гені талі або екстрагенітально. Захворювання починається з появи
пухирця, який розкривається та утворює неболючу ерозію або виразку
до 2 см у діаметрі, правильних обрисів, з піднятими краями, ущільненим
дном та геморагічну кірку. При зніманні кірки оголюється рівне дно
червоного кольору, покрите гнійним відділяємим. Регіонарні лімфатичні
вузли збільшені, ущільнені, рухливі, безболісні. Перебіг захворювання
швидкий (2 – 3 тижні), загоювання проходить без рубця або утворюється
поверхневий рубець.
Диференціюють з твердим шанкером, плоско клітинним раком.
• Діагностика піодермій базується на
• мікроскопії мазків ( забарвлюються
по Граму),
• посівах гною (знаходження
Staphylococcus aureus, β-
гемолітичного стрептокока та ін.), та
крові (при ознаках лихоманки та
сепсису) на живильні середовища,
• загальному аналізі крові,
• серологічних реакціях,
• патоморфологічних змінах у шкірі.
• Для більш достовірної діагностики
піодермій матеріал для дослідження
бажано брати безпосередньо з
порожнинного елементу (з фліктени -
при стрептодермії; з фолікулярної
пустули - при стафілодермії), а не з
поверхні зруйнованого елементу.
Засів отриманого при пункції
гноячкових елементів матеріалу (до
початку лікування) на живильне
середовище необхідний також для
дослідження чутливості патогенних
мікроорганізмів до антибіотиків
(отримання антибіотикограми), що
має важливе значення для
проведення ефективної етіотропної
терапії, а також засів необхідний для
отримання аутовакцини.
• Лікування піодермії починають з первинної обробки вогнищ (відкриття покришок фліктен та пустул,
обробка 3% розчином перекису водню, змащування аніліновими барвниками чи іншими
дезинфікуючими засобами). При наявності ексудації та гнійних кірок рекомендована санація шкіри
розчином перманганату калію1:5000, а потім дренування вогнищ за допомогою пов’язок з
дезинфікуючими розчинами. Після первинної обробки глибоких вогнищ інфекції рекомендовані
дезинфікуючі засоби у вигляді мазей, пластирів, які забезпечують більш глибоке проникнення лікарської
речовини.
• При тяжких (карбункул, фурункул обличчя, пухирчатка новонароджених, бульозне імпетиго) та
розповсюджених формах необхідно призначати антибіотики при гострому перебігу не менш ніж на 5-7
днів, а при хронічному – на 7 – 14 днів. Призначають: антибіотики першого покоління :
• пеніцилін (по 500 тис ОД в/м кожні 4 години), ампіцилін (по 0,25 г х 4 рази на добу), ампіокс (по 0,5 г х 3
рази на добу),
• антибіотики групи цефалоспоринів: цепорин ( 0,5 г х 3 р. в/м), цефазолін (0,25 - 0,5 г в/м кожні 8 годин),
цефалексін (по 0,25 - 0,5 г х 4 рази на добу ),
• тетрацикліни : тетрациклін (по 0.25 г х 4 р.), доксіцикліна гідрохлорід (по 0,1 г х 2 рази),
• аміногликозіди: гентаміцина сульфат (в/м по 1-2 мл 4% розчину х 2 рази на добу), тобраміцин (в/м 2-5 мг
на 1 кг маси тіла), ванкоміцин (в/в в тяжких випадках ),
• макроліди: еритроміцин (по 0,25 г х 4р.),
• фторхінолони : офлоксацин (по 0,25г х 2 р.).
Застосовують засоби специфічної імунотерапії: стафілококовий антифагін (п/ш від 0,2 до 1,0 мл щоденно,
курс повторюють через 2-3 тижня), стафілококовий бактеріофаг (в /ш чи в/м від 0,1 до 2мл зі схемою
всього 8-10 ін’єкцій);
• Місцево в залежності від форми піодермії та стадії процесу застосовують: при виразкових дефектах -
видаленя кірок, некротичних шматочків тканини, гною та дезинфекцію асептичними розчинами (
фурацилін 1:500, 1% борна кислота, 1% розчин таніну), потім застосовують аерозолі „Полькортолон”,
„Оксізоль”, 1% розчин діоксину;
при наявності інфільтрації – іхтіол з димексідом (1:1), трипсін, химотрипсін; в період рубцювання
пов’язки з 5% дерматоловою, лінкоміциновою пастами, гепарином.
 ГРИБКОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ ШКІРИ
• Мікози (грибкові захворювання шкіри) обумовлені
патогенними грибами, які викликають у людини ураження шкіри,
її придатків, а іноді внутрішніх органів. За частотою мікози
посідають друге місце серед усіх шкірних хвороб. За даними ВОЗ
у третини населення спостерігаються мікози, найчастіше мікози
ступнів і в тому числі оніхомікози і кількість цих уражень постійно
збільшується.
У патогенезі мікозів відіграють певну роль такі чинники:
1) вік: а) на мікроспорію хворіють переважно діти, у яких шкіра
виділяє менше жирних кислот, що мають фунгіцидні властивості;
б) мікози ступнів домінують у старшому віці (у похилому віці ними
страждає до 80% людей), чому сприяють гіпогідроз, варикоз,
атеросклероз, імунодепресивні стани, часте вживання ліків;
2) стать: хронічна трихофітія частіше трапляється у жінок (тонке
волосся, вплив естрогенів);
3) порушення вуглеводного обміну (цукровий діабет), при цьому
збільшується концентрація цукру не тільки в крові, а й у шкірі,
слизових оболонках;
4) дисбактеріоз унаслідок широкого вживання антибіотиків, які
пригнічують мікрофлору, що протидіє розвиткові дріжджових
грибків; зокрема, тетрацикліни сприяють злущенню епітелію
слизових оболонок, створюючи вхідні ворота для дріжджових
грибків;
5) зниження імунологічної реактивності організму внаслідок
широкого застосування кортикостероїдів, цитостатиків, на тлі
СНІДу тощо;
6) місцеві чинники: хімічний склад поту, травматизація, гіпостаз
тощо.
Резервуаром інфекції є: хвора людина (антропонозні мікози),
хворі тварини (зооантропонозні мікози), грунт (геофільні мікози).
• Розрізняють:

• Кератомікози – коли грибковий процес розвивається у

роговому шарі епідермісу та на поверхні кутикули волосся, а
запальні явища у нижче розташованих шарах відсутні або
слабо виражені (різнобарвний лишай).
• Дерматофітії – захворювання, що викликаються нитковими
грибами роду Epidermophyton, Trichophyton, Microsporum, які
уражують епідерміс, усі шари дерми, волосся та нігті
(пахвинна епідермофітія, епідермофітія ступнів, руброфітія,
трихофітія, мікроспорія, фавус).
• Кандидоз – захворювання шкіри, слизових оболонок та
внутрішніх органів, яке викликається грибами роду Candida
(кандидоз поверхневий, хронічний генералізований,
вісцеральний).

• Глибокі мікози – поєднують ураження шкіри та внутрішніх

органів; найбільш поширені у тропічних та субтропічних
зонах (кокцидіоідоз, гістоплазмоз, хромомікоз, споротріхоз,
аспергильоз, мукороз, пеніциліоз, міцетома, бластомікози).

• Псевдомікози – поверхневі та глибокі ураження негрибкової

природи (еритразма, трихонокардіоз, актиномікоз,
нокардіоз).
• Різнокольоровий лишай. Збудник — pityrosporum orbiculare. Частіше хворіють люди середнього віку. Сприяючі чинники: посилене потіння,
хімічний склад поту, себорея. Хвороба мало контагіозна.
• Клініка. На шкірі грудей, спини, шиї, плечей, живота з'являються незапальні плями різних розмірів з чіткими обрисами, схильні до злиття і
утворення вогнищ із фестончастими межами, різного кольору (коричневий, бурий, цеглястий та інші). На поверхні плям висівкоподібне
лущення. Часто вогнища ураження є і на волосистій частині голови, вони непомітні, волосся не уражується, тому в цій ділянці не проводять
лікувальних процедур, що згодом сприяє рецидивам.
Суб'єктивних відчуттів нема. Перебіг хронічний, хвороба схильна до рецидивів.
Після засмагання на сонці, на тлі засмаглої шкіри чітко виділяються світлі плями (псевдолейкодерма).
Також лейкодерма залишається на тривалий час (до року) після виліковування хвороби. Вона особливо помітна у осіб із смуглою шкірою.
• Розрізняють такі форми: гіперпігментована, ахроматична, фолікулярна.

• Діагностика: 1) йодна проба Бальцера: змащують уражену шкіру, захоплюючи здорові ділянки спиртовим розчином йоду, у разі позитивної
проби плями посилено всмоктують йодний розчин і набувають темного кольору; 2) симптом стружки: зшкрябують шпателем або предметним
склом пляму і на її поверхні з'являється білувата смужка лусочок, які до проведення проби не виявлялись візуально, особливо у осіб, які
недавно милися;
• Диференціюють із рожевим лишаєм, сифілітичною розеолою, сифілітичною лейкодермою, вітиліго, простим лишаєм, себореїдами, псоріазом.

• Лікування. Втирання у вогнища ураження і навколишні ділянки (там можуть бути непомічені маленькі вогнища) двічі на день впродовж 2 - 4
тижнів мазей клотримазол, певарил, дактарин, нізорал, мікозолон або протирають спиртовим розчином клотримазолу, настоянки білої
чемериці, бенуцидом. У дисемінованих випадках треба звернутися за допомогою до дерматолога .З метою профілактики рецидивів впродовж
2-3 місяців після основного курсу лікування шкіру 2 рази на тиждень протирають саліциловим, борним, резорциновим спиртом, бенуцидом,
настоянкою чемериці. У випадках вираженої псевдолейкодерми для прискорення репігметації — УФ - опромінення.
Профілактичні заходи: одночасне лікування всіх членів сім'ї; гарячою праскою прасують білизну або кип'ятять.
Пахова епідермофітія.

Збудник: epidermophyton flocossum. Уражуються крупні складки шкіри, іноді

нігті.
Розвиткові хвороби сприяє підвищена пітливість, порушення вуглеводного
обміну; зараження відбувається при безпосередньому контакті із хворим або
через предмети (мочалки, рушники, білизну тощо).

Клініка. Типовою локалізацією є пахові, пахово - стегнові складки. Можуть

уражатись також міжсіднична складка, складки під грудними залозами, рідко
пахвові, шкіра тулуба, кінцівок. У цих ділянках виникають гострозапальні
червоні набряклі, круглі, чітко відмежовані плями, які мають здатність до
периферичного росту, злиття, утворення вогнищ з поліциклічними обрисами.
По периферії вогнищ добре виражений суцільний набряклий валик, на якому
утворюються везикули, міліарні пустули, ерозії, кірочки, лусочки, іноді буває
невелике мокнення, хвирих турбує свербіж, що нагадує екзематозний процес.
Згодом у центрі вогнищ відбувається зворотний розвиток процесу, шкіра
блідне, спостерігається тільки лущення. Перебіг хронічний, прогресуючий із
загостреннями влітку. Можливе ураження цим збудником ступнів і нігтів
(рідко).

Діагностика: 1) наявність гострозапального валика по периферії із

поліморфною висипкою; 2) типова локалізація; 3) сверблячка; 4) мікроскопічно
виявляють нитки міцелію.
Диференціюють із рубромікозом, кандидозом складок, еритразмою,
попрілістю, екземою крупних складок.

Лікування. При встановленні діагнозу пахової епідермофітії, призначаються

зовнішньо 1% йодний розчин та протигрибкові мазі. Змащують уражені
ділянки двічі на день до повної ліквідації симптомів, в подальшому 2%
настойкою йоду один раз на день впродовж ще 2 – 3 тижнів для профілактики
рецидивів.
Профілактичні заходи передбачають зменшення пітливості, дезінфекцію
предметів спільного користування тощо.
• Мікоз ступнів. Збудник trichophyton mentagrophytes var.
interdigitale, на долю якого приходиться 5 – 10% від числа усіх збудників мікозів 96 ступнів у містах та 40 –
50% - у сільській місцевості. Зараження частіше відбувається через взуття, шкарпетки, а також в лазнях,
душових, спортзалах, де злущений епідерміс, частинки нігтів, уражені грибками, потрапляють на вологу
шкіру ступнів. Сприяють розвиткові хвороби гіпергідроз, попрілість, мацерація, тісне взуття, мікротравми,
потертість, недостатній гігієнічний догляд. Після перенесеної хвороби імунітет не розвивається.
Клініка. Виділяють такі клінічні форми мікозів ступнів: 1) сквамозна: на тлі незначної еритеми на шкірі
склепіння ступнів з'являється невелике лущення, схильне поширюватись на бокові і згинальні поверхні
пальців.
На місцях тиску, особливо в ділянці п'ят, можуть розвиватись ділянки дифузного потовщення шкіри
подібні на змозоленості, тріщини (сквамозно - гіперкератотична форма). При незначних ураженнях
суб'єктивні відчуття відсутні; 2) інтертригінозна: незначне лущення в міжпальцевих складках, згодом
утворюються тріщини в глибині складок, відбувається мацерація, можливе утворення везикул, ерозій,
сверблячка, паління, болючість. Приєднання піококової чи дріжджової флори може посилити еритему,
спричинити набряк, появу пустул, посилити болючість; 3) дисгідротична: на склепінні ступнів, бокових
поверхнях, пальцях виникають множинні везикули із грубою покришкою і прозорим вмістом,
розміщуються групами, схильні до злиття і утворення багатокамерних великих бульозних елементів із
грубою покришкою. При приєднанні піококової флори вміст стає гнійним, посилюється еритема, набряк,
болючість, покришки порожнинних елементів руйнуються, утворюються ерозії з валком відшарованого
епідермісу; 4) гостра епідермофітія виникає унаслідок різкого загострення дисгідротичної та
інтертригінозної форми. Характеризується появою везикульозно – бульозних елементів на набряклій шкірі
підошв і пальців ступнів.
•
• Ураження нігтів (Оніхомікоз), переважно 1 та 2 пальців ступнів,
зустрічається у 20 – 30% випадків. Ніготь тускніє, жовтіє, стає
нерівним. У його товщі з’являються плями жовтого кольору або
смужки з руйнуванням нігтьової пластинки та „з’їданням” вільного
краю.
Приблизно у 60% хворих дисгідротичною, рідше з
інтертригінозною формою епідермофітії відмічаються мікіди –
токсико – алергічна висипка, у розвитку якої відіграють роль
нервово – рефлекторні механізми та лімфогематогенна
дисемінація гриба у сенсибілізовану шкіру.
• Діагноз мікозу ступнів встановлюють на підставі клінічних ознак,
підтверджують виявленням елементів гриба при мікроскопії та
виділенням культури збудника.
Диференціюють від руброфітії, поверхневої піодермії, контактного
дерматиту, кандидозу та попрілостей дрібних складок.
• Лікування. При гострих запальних явищах призначають примочки з
резорцином, етакридином лактатом, нітратом срібла,
перманганатом калію. Далі призначають втирання
протигрибкових мазей (нізорал, екзодерил, ламізил, клотрімазол,
мікозолон тощо) до зникнення клінічних симптомів і потім ще
впродовж 1-3 тижнів 1 раз на день з метою профілактики
рецидивів. При наявності гіперкератозу спочатку накладають
кератолітичні мазі (20-50% саліцилової чи молочної кислоти),
захищаючи ділянки здорової шкіри цинковою пастою від опіків,
для розм'якшення і механічного видалення рогових мас
зшкрябуванням, оскільки через значні рогові нашарування мазі не
проникають, а, отже, і не справляють потрібного ефекту. Після
видалення гіперкератозу — протигрибкові мазі. При оніхомікозі
застосовують кератолітичні та фунгіцидні пластирі, а також
усередину препарати із ітраконазолом, тербвнафіном курсами.
Можливе призначення десенсибілізуючих, антигістамінних,
седативних засобів.
• Руброфітія (рубромікоз) — це одна з найпоширеніших грибкових хвороб шкіри,
збудником якої є trichophyton rubrum. Хворіють тільки люди. Зараження
відбувається при користуванні предметами, які були в контакті з хворою
людиною. Розрізняють декілька клінічних різновидів рубромікозу.

• Рубромікоз підошов найчастіша форма цієї патології; проявляється у таких

формах: а) інтертриґінозна — уражаються міжпальцеві складки і під пальцями у
вигляді тріщин, лущення, сверблячки, поступово процес поширюється на
підошви, іноді на тильну поверхню ступні, де на тлі незначної застійної еритеми
та інфільтрації виникають папули, кірочки, лущення, згодом формуються
вогнища з чіткими контурами, більш вираженим запальним валком по
периферії, схильні до периферійного росту, суб’єктивно турбує свербіж;
б) дисгідротична ексудативна форма частіше спостерігається у дітей та молодих
осіб, клінічно представлена пухирцями, ерозіями, мокненням ; в) сквамозно -
гіперкератотична форма трапляється найчастіше і характеризується сухістю
шкіри підошов, іноді незначною застійною гіперемією, виражені шкірні
боріздки, які наче присипані борошном, лущення, згодом розвивається
гіперкератоз (потовщення шкіри), насамперед у ділянці п'ят, по краях ступнів з
утворенням болючих тріщин.
•
• Рубромікоз кистей супроводжується сухістю
шкіри долонь, лущенням, утворенням тріщин,
складки теж наче присипані борошном, іноді по
краю вогнищ облямівка із відшарованого
епідермісу чи кільцеподібне лущення на тлі
синюшної еритеми. Краї вогнищ чіткі, вони
схильні до периферійного росту і поширення на
пальці, тильну поверхню кистей, де утворюються
вогнища, облямовані запальним валком, на якому
папули, рідше везикули, кірочки, суб'єктивно —
сверблячка.
• Рубромікоз складок (пахово-стегнових,
міжсідничних, пахвових, під молочними залозами
у жінок): вогнища у вигляді неяскравої еритеми,
іноді з бурим чи синюшним відтінком з чіткими,
іноді фестончастими контурами, схильні до
периферійного росту, по краю більш запальний
інфільтрований валок, на поверхні еритеми
лущення, папули., суб'єктивно — сверблячка.
Рубромікоз гладкої шкіри може локалізуватися в
будь-якій ділянці (спина, бокові поверхні тулуба,
стегна, гомілки, сідниці), де формуються вогнища,
що нагадують рубромікоз складок і можуть бути
поодинокими, множинними чи дифузними,
супроводжуються сверблячкою.
• Рубромікоз шкіри обличчя може спостерігатися в кількох варіантах.
Перший — формуються такі ж вогнища, як у складках чи на гладкій шкірі і
можуть нагадувати дискоїдний червоний вовчак чи себорейний дерматит;
другий — коли на тлі незначної еритеми рожеві папули, які місцями можуть
зливатися в інфільтровані бляшки, вкриті лусочками, телеангіектазії,
поодинокі пустули, кірочки; третій — фолікулярно-вузлуватий: утворюються
вогнища, схильні до периферійного росту, на поверхні яких формуються
глибокі фолікуліти і навіть вузли. Фолікулярно-вузлуватий рубромікоз може
уражати шкіру тулуба, сідниць. гомілок, обличчя, де формуються спочатку
поодинокі, а згодом множинні, фолікулярні та вузлуваті елементи
запального характеру із синюшним забарвленням, які групуються у
вогнища, супроводжуються сверблячкою й болючістю і можуть нагадувати
папуло - некротичний туберкульоз шкіри, вузлувату еритему, особливо на
гомілках, глибокий васкуліт. Перебіг хронічний з періодичними
загостреннями.
• Генералізований рубромікоз поширюється на
шкіру тулуба, крупних складок, кінцівок,
обличчя, шиї тощо, одночасно є множинний
оніхомікоз. Цьому сприяє супутня патологія
внутрішніх органів, нейроендокринні
порушення, хронічні інфекції. У цих випадках
спостерігається поліморфізм клінічних проявів,
який може нагадувати екзему, нейродерміт,
псоріаз, дискоїдний червоний вовчак,
парапсоріаз, кільцеподібну гранульому та інші
хвороби. Вогнища крупні, жовто – червоного
або бурого кольору , оточені по периферії
червоно – синюшним валиком, з фестончастими
краями, утворюють кільця, на півкільця, дуги. Їх
поверхня вкрита лусочками. Хворих турбує
свербіж.
• Оніхомікоз (ураження нігтів). У хворих на рубромікоз є тенденція до
множинного ураження нігтів ступнів і кистей. Розрізняють три варіанти
оніхомікозів.
Нормотрофічний:конфігурація і товщина нігтьових пластинок тривалий час
не змінена, проте з'являються смуги і плями білого чи жовтого кольору, які
схильні до злиття. Гіпертрофічний: ніготь стає тьмяним, потовщується,
кришиться по краю, може набути форми дзьоба чи кігтів 99 (оніхогрифоз).
Атрофічний: більша частина нігтя зруйнована, кришиться, іноді ніготь
відділяється від ложа за типом оніхолізису.

• Діагностика. Враховують: 1) клінічні прояви хвороби з одночасним

ураженням ступнів, нігтів, кистей; 2) схильність вогнищ до периферійного
росту, групування, утворення напівкілець, дуг із щільним запальним, іноді
переривчастим валком по периферії; 3) гіперпігментація вогнищ і лущення;
4) суб'єктивно — сверблячка; 5) хронічний перебіг із загостренням в теплу
пору року, на тлі лікування антибіотиками, кортикостероїдами,
цитостатиками; 6) мікроскопічне і мікологічне дослідження. Питання
встановлення діагнозу руброфітії вирішують лабораторні дослідження на
наявність грибів у лусочках шкіри та нігтях.

• Диференціальна діагностика проводиться залежно від клініки і локалізації

процесу. з епідермофітією, трихофітією, кандидозом, екземою, псоріазом,
парапсоріазом, дискоїдними червоним вовчаком, себорейним і
периоральним дерматитом, нейродермітом тощо; оніхомікоз відрізняють від
червоного плоского лишаю, псоріазу нігтів, уражень нігтів синегнійною
паличкою. Вирішальними є позитивні результати мікологічних досліджень,
іноді можна застосовувати пробну антимікотичну терапію протягом 7-10 днів
з оцінкою її результатів. Слід зважити і на той факт, що хворі часто до
встановлення діагнозу займаються самолікуванням з використанням
кортикостероїдних мазей із сильною протизапальною дією, що тимчасово
усуває сверблячку, зменшує запальні явища, справляючи враження
позитивного ефекту, але й змінює клініку мікозу, сприяє поширенню процесу
і розвиткові фолікулярно-вузлуватих форм, утруднює діагностику.
• Лікування.
• При ураженні шкіри тулуба, обличчя, складок, сідниць, гомілок і наявності окремих вогнищ, а
також кистей і ступнів без вираженого гіперкератозу і оніхомікозу при наявності гострих
запальних явищ призначають гіпосенсибілізуючі, антигістамінні, седативні препарати, місцево –
дезинфікуючі примочки (з нітратом срібла, резорцином, калію перманганатом); після зникнення
гострозапальних явищ - анілінові барвники, 2 % настойку йоду та антимікотичні пасти та мазі.
Терапія має бути тривалою, до 4 - 6 тижнів, при ураженні підошв, долонь до 2 - 3 місяців, до
повного зникнення об'єктивних і суб'єктивних симптомів, негативних даних лабораторних
аналізів на гриби. При наявності вираженого ороговіння на підошвах, долонях перший етап
лікування полягає у відлущенні рогових нашарувань, оскільки крізь них не проникає мазь і
результати лікування будуть незадовільними. Це досягається накладанням на ороговілі ділянки
після теплих ніжних ванночок 50 % саліцилової мазі (чи інших кератолітичних засобів) під
целофанову плівку, при цьому слід захищати здорові ділянки шкіри від опіків, змащуючи їх
цинковою пастою чи маззю. Ця процедура виконується кілька днів поспіль до повного
розм'якшення рогових нашарувань і видалення їх механічним зшкрябуванням, а далі
використовуються названі вище мазі. При наявності у хворого множинних вогнищ уражень чи
ґенералізованого рубромікозу (з оніхомікозом) призначають протигрибкові антибіотики
усередину: грізеофульвін або тербінафін, або ітраконазол.
• Профілактика. Громадська: гігієнічне утримання і регулярна дезінфекція лазень (підлоги,
дерев'яні решітки, килимки, посуд тощо), душових, басейнів, профілактичні огляди
обслуговуючого персоналу, санітарно-просвітня робота.
Особиста: користування тільки своїм взуттям, дотримання гігієни ступнів, лікування підвищеної
пітливості.
• Трихофітія.
• Антропонозна трихофітія. Збудники: trichophyton
tonsurans, s. crateriforme, T.violaceum.
• Джерело зараження: хворі на трихофітію.

• Шляхи зараження: безпосередній контакт із хворим

або через предмети (гребінці, шапки, рукавички,
білизна тощо).
• Клініка. Виділяють 3 форми цієї трихофітії:
поверхневу трихофітію гладкої шкіри та волосистої
частини голови і хронічну трихофітію.

• Поверхнева трихофітія гладкої шкіри - характерні

запальні плями круглої чи овальної форми червоного
кольору із лущенням у центрі, по периферії більш
виражений набряклий валик із вузликами,
везикулами, кірочками на поверхні.
Вогнище справляє враження «печатки». Вогнища
ростуть по периферії, зливаються в утворення із
чудернацькими обрисами. Турбує невелика
сверблячка.
Перебіг гострий. При раціональній терапії вогнища
регресують впродовж 2-3 тижнів.
• Поверхнева трихофітія волосистої частини голови – з’являються різної величини круглі
або неправильної форми вогнища з нечіткими границями, слабо вираженою
еритемою, лущенням. Вогнища спочатку поодинокі, згодом множинні. Волосся у
вогнищах обламане, на висоті 1-2 мм або на рівні шкіри, поряд з волосиною у вигляді
гачків, ком тощо. Виділяють дрібно - і великовогнищеву.

• Хронічна трихофітія розвивається із попередніх двох форм у пубертатному періоді

переважно у дівчаток. У потиличній ділянці і в ділянці скронь дрібні атрофічні лисинки,
обламані на рівні шкіри волоски («чорні крапки»). Одночасно на шкірі сідниць,
колінних суглобів, рідше тулуба, передпліч, обличчя вогнища із синюшним відтінком і
невеликим лущенням, оніхомікоз пальців рук (нігті тім’яні,сірі, горбасті, кришаться,
відшаровуються по типу оніхолізісу). Перебіг хронічний (роками). Ця форма трихофітії
частіше розвивається на тлі ендокринопатій, дисфункції статевих залоз. У окремих
хворих на цьому тлі можуть виникати вузлуваті, грануломатозні вогнища з
абсцедуванням.

• Діагностика: 1) враховують особливості клініки, перебігу; 2) дослідження волосся,

лусочок, нігтів на наявність грибків. Диференціюють з мікроспорією, руброфітією,
паховою епідермофітією, інфільтративно – нагною вальною епідермофітією,
себорейною екземою, рожевим лишаєм Жибера .
Лікування: протигрибкові препарати всередину ( гризеофульвін, інтраконазол,
тербінафін за схемою), місцево протигрибкові мазі, 2 - 5% розчин йоду, 3% саліцилова
мазь.

• Профілактика: дотримання правил гігієни, уникнення контактів із хворими, не

користуватись речами хворих.
• Зоонозна трихофітія. Збудники: Trichophyton mentagrophytes var.gypseum, T.verrucosum, s.faviforme.
Джерело зараження: худоба (переважно телята), гризуни, збудник передається через різні
предмети.
• Виділяють три форми: поверхневу, інфільтративну і гнійну гладкої шкіри та волосистої частини
голови.

• Поверхнева зоонозна трихофітія гладкої шкіри: на відкритих ділянках шкіри, навколо природних
отворів з'являються запальні, червоні, круглі плями, схильні до злиття, утворення вогнищ із
фестончастими краями, на поверхні — лущення, по периферії — валик із везикул, кірочок.
• Інфільтративна зоонозна трихофітія гладкої шкіри. Як і при поверхневій трихофітії з'являються
круглі (як печатка) вогнища, теж схильні до периферійного росту, але вони інфільтровані, набряклі,
можливий розвиток болючого регіонарного лімфаденіту.
Гнійна зоонозна трихофітія гладкої шкіри: аналогічні вогнища, але щільні, складаються із глибоких
фолікулярних асбцесів, на поверхні множинні пустули, при натискуванні краплями виділяється гній,
вогнища при пальпації болючі, розвиваються регіонарні лімфаденіти.
Гнійна зоонозна трихофітія волосистої частини голови: поодинокі, а згодом множинні інфільтрати,
щільні, болючі, на поверхні численні фолікулярні пустули, кірочки, гній. Вогнища із чіткими
границями, схильні до периферійного росту, злиття і утворення масивних інфільтратів, вкритих
гнійними кірочками, при стискуванні або розтягуванні яких на поверхню виділяються краплі гною
(симптом медових сот, керіон Цельса). Часто розвивається регіонарний болючий лімфаденіт;
можливе підвищення температури тіла, порушення загального стану. Частіше хворіють діти. При
локалізації таких вогнищ на верхній губі чи підборідді у дорослих чоловіків процес нагадує сикоз
(грибковий, «паразитарний сикоз»). На шкірі підборіддя, шиї можуть виникати численні запальні,
малоболючі вузли, що нагадують фурункули. Диференціюють із карбункулами, фурункулами,
звичайним сикозом, руброфітією, інфільтративною формою мікроспорії, хронічним
генералізованим кандидозом.
• Діагностика: 1) врахування клінічних проявів; 2) наявність трихофітії у домашніх тварин; 3)
дослідження лусочок, волосся на наявність грибків.

• Лікування. Аналогічне лікуванню при антропонозній трихофітії. При гнійній формі бажана ручна
епіляція. Для усунення гострозапальних явищ, очищення вогнищ від гною, на обмежені інфільтрати
накладають дезінфікуючі примочки. У подальшому на очищені вогнища накладають просту сірчану
мазь або офіцинальні протигрибкові мазі.
Профілактика трихофітії: 1) не користуватись речами, які були в контакті із хворими; 2) уникнення
тісних контактів із хворими; 3) своєчасне лікування хворих; 4) виявлення та лікування хворих
тварин.
• Мікроспорія.
• Антропонозна мікроспорія. Збудники Microsporum audouinii,
Microsporum ferrugineum. Джерело зараження — хворі, зараження
відбувається при безпосередньому контакті із хворими або через
предмети (шапки, одяг, гребінці тощо). Хворіють переважно діти (90%).
Хвороба дуже контагіозна. Інкубаційний період 4 - 6 тижнів
• Клініка. На гладенькій шкірі запальні плями червоного кольору круглої
форми, чітко обмежені (як печатка), схильні до периферійного росту, на
поверхні лущення, по периферії вузлики, везикули. Згодом утворюються
концентричні кільця, а при злитті вогнищ — чудернацькі фігури. На
волосистій частині голови невеличкі плями слабо запального характеру
із лущенням на поверхні, схильні до розміщення по краю волосистої
частини голови, злиття з утворенням ділянок з поліциклічними
обрисами. У вогнищах волосся обламується на висоті 6-8 мм.
• Діагностика: 1) клінічні особливості; 2) виявлення міцелію в лусочках,
спор на волосках по типу «ектотрікс»; 3) зелене свічення в променях
люмінесцентної лампи.
Диференціюють з зоонозною мікроспорією, трихофітією, фавусом,
себорейним дерматитом, рожевим лишаєм Жибера.

• Лікування. У випадках із множинними вогнищами ( більш 3-х) на шкірі

або ураження волосистої частини голови призначають антимікотики
всередину (грізеофульвін у добовій дозі 22 мг /кг) під лабораторним
контролем (до отримання першого негативного аналізу на гриби при
щоденному обстеженні) протягом 2-х тижнів, потім препарат
призначають через день, а в подальшому 2 рази на тиждень до
зникнення клінічних проявів та 3-х негативних аналізів.
Поодинокі вогнища на гладкій шкірі змащують 2-5% розчином йоду,
мікосептину, мікозонолону, нітрофунгіном зранку , 3% або 10% сірчаною
маззю ввечері ,офіцінальними протигрибковими мазями 2-3 тижні.
Волосся збривають, можуть призначатись тербінафін, ітраконазол.
Профілактика: ізоляція, лікування хворих, профілактичні огляди в
дитячих колективах, дезінфекція одягу і предметів, якими користувалися
хворі.
• Зоонозна мікроспорія. Збудник Microsporum canis, М.lanosum.
Джерело зараження коти (до 90%), особливо кошенята, які
можуть бути носіями гриба без клінічних проявів, рідше собаки.
У 80-85% випадків заражаються при безпосередньому контакті із
хворими тваринами або речами, інфікованими шерстю,
лусочками шкіри хворих тварин. Контагіозність значна. Від
хворих людей заражаються рідко (3-5%). Інкубаційний період 3-7
днів.

• Клініка. На гладкій шкірі з'являються множинні червоні плями

круглої форми з чіткими межами, які схильні до периферійного
росту. Поверхня плям вкрита лусочками. По краю вогнищ більш
виражений запальний валик із вузликами, окремими
везикулами. Вогнища ураження є як на відкритих ділянках шкіри,
так й на закритих ділянках, іноді вражаються борода, вуса, брова
та вії. При подразненні можуть виникати мікіди - алергічні висипи
у вигляді еритематозно – сквамозних плям або ліхеноїдних
вузликів. На волосистій ділянці голови з’являються 1 - 2 крупних
округлих вогнища обламаних волосків на висоті 5 - 8 мм з
чіткими межами та рясним висівкоподібним лущенням, наче
ділянка викошеної трави. Ці вогнища дають багато „відсівів” –
маленьких вогнищ по периферії. У хворих можуть збільшуватись
шийні, потиличні, завушні лімфатичні вузли. Рідко
спостерігаються інфільтративні і гнійні форми типом керіона, нігті
уражаються дуже рідко.
Діагностика базується на основі клінічної картини, епідеміології,
специфічного сяйва волосся в променях лампи Вуда,
мікроскопічного дослідження з виділенням культури збудника.
Диференціюють від антропонозної мікроспорії, трихофітії,
себорейної екземи, рожевого лишаю Жибера.
Лікування як і антропонозної мікроспорії Профілактика: відлов
бездомних кішок, собак, обстеження домашніх тварин і членів
сім'ї під люмінесцентною лампою. У дитячих колективах
карантин 2 тижні.
Ізоляція та лікування хворих.
• Фавус (парша) – хронічне грибкове захворювання шкіри, волосся, нігтів, внутрішніх органів,
яке характеризується утворенням скутул („щитків”) та рубцевою атрофією на місцях ураження
шкіри. Збудником є антропофільний - Trichophyton schonleinii та зоофільний – T.
quinckeanum, якій іноді вражає собак, кішок, овець, дуже рідко – людину.
Джерелом зараження є людина та предмети його одежі. Іноді виникають тривалі сімейно –
побутові вогнища.

• Клініка. Інкубаційний період складає 2-3 тижні. Клінічні форми :

• Типова (скутулярна) - на шкірі навколо волосся з’являється еритематозна з лущенням пляма,
потім інфільтрат з жовтою пустулою у центрі. Діаметр вогнищ збільшується по периферії до 1 –
см и більше, краї підвищуються над рівнем шкіри нагадуючи тарілку (скутула). Скутули мають
затхлий запах, уражене волосся тьмяніє, втрачає блиск, еластичність, пігмент. Далі волосся
випадає з рубцевою атрофією шкіри та атрофією фолікулярного апарату, що призводить до
стійкого облисіння.
• Атипова : сквамозна - на фоні сірувато – білих крупних (псоріазіформний варіант) чи дрібних (
пітириоїдний варіант) лусочок видні крапкові скутули або їх не буває. Утворюються нашаровані
грязно – жовті кірки, пронизані тьмяним волоссям; імпетигінозна - зустрічається у дітей,
інфільтративно – гнійна – фавозний керіон , який спостерігається рідко та без виділення
культури гриба важко диференціюється).

• Генералізовані форми фавуса і гіперкератоз долоней виникають рідко та клінічно нагадують

такі форми хронічної трихофітії. Ураження нігтів при фавусі зустрічається у дорослих,
проявляються гіперкератозом, стовщенням, кришаться та відділяються від нігтьового валика. У
товщі нігтя жовта пляма – сутула, а потім ніготь набуває брудного кольору. При супутніх
авітамінозі, хворобі Іщенко – Кушинга, туберкульозній інтоксикації можуть виникати ураження
легень, травного тракту, мозку, рухового апарату. Діагноз встановлюють при знаходженні
скутул, рубцевої атрофії з облисінням та типової морфології гриба в ураженням волосі. При
атиповому перебігу фавусу діагноз встановлюється на підставі виділення культури збудника.
Диференціюють фавус на волосистій частині голови від трихофітії, мікроспорії, псевдопелади
Брока, еритематозу; на гладкій шкірі – від псоріазу, екземи, стрептодермії; ураження нігтів -
трихофітії, руброфітії, кандидозу.
Лікування. Призначають гризеофульвін (по 22 мг/кг на добу ), а також місцево – протигрибкову
йодно – мазеву та зміцнювальну терапію. Волосся збривають, кірки та скутули видаляють після
нанесення 2-3% саліцилової мазі. Можливе застосування ламізілу, орунгалу.
Профілактика - полягає у ретельному контролі за сімейними та іншими вогнищами (огляд 1 раз
у місяць на протязі року, а потім 1 раз у рік, всього 5 років) та дезинфекції .
• Кандидоз - грибкове ураження шкіри, слизових оболонок та внутрішніх органів, яке викликається грибами – Candida albicans, іноді – Candida tropicalis, C.
pseudotropicalis (більше 100 видів).
• Гриби цього роду відносять до умовно – патогенних мікроорганізмів, в якості сапрофітів вони широко розповсюджені у природі, знаходяться на шкірі, слизових
оболонках та калі п’ятої частини здорових людей.
• Кандидозом хворіють не тільки люди, а й птахи, скот, домашні та дикі тварини. Джерелом зараження може бути хвора людина (поцілунок, статевий контакт,
інфікування плода при пологах), а також активування кандидозної флори, яка є в організмі в мікробних асоціаціях (розвиток вторинного кандидозу при
пневмонії, туберкульозі, неоплазмах). Інфікуванню сприяє вологий клімат, мацерації, порушення правил гігієни, а також імунодефіцитний стан, ендокринопатії,
гіповітамінози, обмінні порушення, хронічні хвороби. Використання антибіотиків, цитостатиків, вплив факторів, які знижують резистентність організму.

• Класифікація. Розрізняють:
• 1. Кандидоз слизових оболонок :

• 1.1. Поверхневий кандидоз слизових оболонок : а) дріжджовий глосит ( псевдомембранозний, атрофічний, гіперпластичний) ; б) дріжджовий стоматит
(молочниця); в) кандидоз мигдалин;г) кандидоз кутів роту (заїда);
д) кандидоз піхви (вагініт, вульвовагініт)
• 1.2. Глибокий кандидоз слизових оболонок (езофагіт, кандидоз трахеї, бронхів, цистит)
• 2. Кандидоз шкіри :
• 2.1. Кандидоз вологої шкіри : а) інтертрігінозний кандидоз (дріжджова попрілість);
б) міжпальцева дріжджова ерозія;

• 2.2. Кандидоз шкіри статевих органів:

а) баланіт, баланопостіт;
б) вульвіт
• 2.3. „Пов’язковий” кандидоз
• 2.4. Пелюшковий кандидоз
• 3. Кандидоз нігтів та нігтьових валиків
• 3.1 Дріжджова онихія та пароніхія
• 4. Вісцеральний кандидоз
• 5. Хронічний генералізований кандидоз
• Дріжджовий глосит – найбільш часта форма ураження слизової
оболонки рота у дітей. Він може тривало існувати ізольовано, особливо
у осіб зі складчастим язиком.
• Кандидоз гострий псевдомембранозний у продромальном періоді
характеризується появою гіперемії, сухості слизової оболонки язика
(нерідко і інших ділянок ротової порожнини), а потім білого крапкового
нальоту на спинці язика, який легко знімається при зшкрябуванні
шпателем та оголює гладку, трішки набряклу червону поверхню. У
подальшому весь язик збільшується за рахунок набряку, вкривається
нальотом, який набуває жовтуватого або сіруватого кольору. У тяжких
випадках глоситу нальоти стають грубими, щільними, важко
видаляються, після чого оголюється не ерозована та не кровоточива
поверхня;
• хронічний гіперпластичний кандидоз характеризується появою на
гіперемованій слизовій оболонці крупних білих папул, які можуть
зливатись у бляшки ( по формі нагадують плоску лейкоплакію). При
зшкрябуванні нальот знімається лише частково;
• при гострому атрофічному кандидозі слизова оболонка спинки язика
набуває малиново – червоного кольору, стає болючою, сухою,
блискучою з атрофією ниткових сосочків. Білувато – сірий нальот є
тільки по периферії , на бічних поверхнях язика та у складках, він важко
знімається. Хронічний атрофічний кандидоз локалізується на
протезному ложі.
Клінічно – гіперемія, сухість слизової оболонки, поодинокі крапкові
нальоти. Диференціюють з десквамативним глоситом.
• Дріжджовий стоматит (молочниця) – характеризується
появою білого нальоту на різник ділянках слизової
оболонки рота. На початку захворювання з’являються білі
крапки (скипіле молоко ) розташовані на незміненій
слизовій оболонці, у подальшому крапкові вогнища
зливаються, утворюючи суцільний нальот, який потім
пронизується фібрином та набуває вигляду жовтувато –
сірих плівок, які важко зшкрябаються шпателем, після
чого оголюється гіперемійована ерозивна кровоточива
поверхня.
Диференціюють від лейкоплакії, червоного плоского
лишаю.

• Кандидоз мигдалин – характеризується незначним не

болючим почервонінням дужок та мигдалин, які вриті
крапковим суцільним білим нальотом, який легко
зшкрябується. Окрім того утворюються пробки, але
ковтання безболісне, температура тіла не підвищується,
регіонарні лімфовузли не збільшені. Диференціюють від
ураження мигдалин лептотриксом.

• Кандидоз кутів роту (заїда) – спостерігається у осіб

похилого віку зі зниженим прикусом (наявність глибокої
складки в кутах рота та постійна мацерація цих ділянок
слиною). Шкіра в кутах роту мацерована, волога, вкрита
білим нальотом, який легко знімається з оголенням
червоної гладкої ерозованої поверхні.
Процес частіше двосторонній, локалізується в межах
шкірної складки, у деяких випадках може перейти на
червону окрайку губ, яка стає яскраво – червоною,
набряклою, вкривається сіруватого кольору лусочками та
дрібними поперечними тріщинами.
• Інтертрігінозний кандидоз (дріжджова попрілість) –
частіше зустрічається у дітей та у людей похилого віку,
особливо у повних жінок. Локалізується переважно у
природних складках пахвинної ділянки, під грудьми у
жінок, навколо анусу і зовнішніх статевих органів. Ділянки
шкіри у вогнищах ураження яскраво – червоного кольору
з чіткими межами. На вологій шкірі з’являються плоскі,
в’ялі пухирці і пустули, які швидко лопаються й
ерозуються. По периферії вогнища ураження оточені
підритим обідком відшарованого епідермісу.
Ерозії червоного кольору з блискучим лівідним відтінком,
фестончатими обрисами.
Зливаючись, ерозії утворюють великі ділянки з
гірляндоподібними обрисами. Поширюється процес
внаслідок появи нових висипів по периферії старих
вогнищ ураження. Диференціюють з попрілістю,
псоріазом шкірних складок, еритразмою.

• Міжпальцьова дріжджова ерозія – виникає між III и IV

пальцями кистей (на перехідній складці і бічних
поверхнях основних фаланг. Починається з розвитку
в’ялих пухирців, які лопаються, утворюючі червону ерозію
з помірним мокнуттям, гладкою, блискучою поверхнею і
чіткими межами.
Шкіра набуває яскраво – червоного кольору. Нерідко в
глибіні міжпільцьової складки є тріщина.
Відчувається свербіж, печіння.
Диференціюють з коростою.
• Дріжджова оніхія та пароніхія –
починається з валика нігтя.
Характеризується набряком, інфільтрацією,
гіперемією (спочатку обмеженою), а потім
поширюється на весь нігтьовий валик. Він
набухає, немов нависає над нігтем, зникає
піднігтьова пластинка. При натискуванні на
валик виділяється крапля гною. Процес
переходить на ніготь, який втрачає блиск,
стає тьмяним і відокремлюється від ложа.
Біля країв нігтя виникають вогнища
бурувато – коричневого кольору, які при
зскрібанні легко кришаться, нерідко
утворюючи дефекти півмісяцевої форми.
Поверхня нігтя стає нерівною, вкривається
поперечними борозенками буруватого
кольору, потовщується. Диференціюють з
дерматофітією нігтів, стафілококовою
пароніхією, герметичним панарицієм.
• Вісцеральний кандидоз – як правило уражуються органи
травлення та дихання. У хворих знаходять ознаки гастриту,
вони скаржаться на зниження апетиту, схуднення, відчуття
печіння язика, губ, дисфагію, метеоризм, порушення
стулу. При ураженні органів дихання у хворих відмічається
бронхіт, вони скаржаться на кашель з мокротою, відчуття
недостатку повітря, постійний субфібрілітет. Як правило, у
таких хворих знаходять порушення з боку ендокринних
органів.
• Хронічний генералізований кандидоз – розвивається у
осіб з імунодефіцитним станом та ендокринопатіями.
Починається у ранньому віці з кандидозу слизової
оболонки рота, глоситу, макрохейлії. Потім приєднуються
оніхії та пароніхії, уражається гладка шкіра тулуба,
кінцівок, волосистої ділянки голови. Вогнища на шкірі
гіперемійовані, інфільтровані з наявністю пластинчатого
лущення, папул, горбиків. У таких хворих часто
спостерігаються пневмонії, гастрити,
гепатити. Діагностика базується на клінічних проявах з
урахуванням результатів мікроскопії або
посіву. Диференціюють від туберкульозу, бластомікозу
легень, інших вісцеральних мікозів.
• Лікування: призначають патогенетичну,
етіотропну та симптоматичну терапію.
Призначають ністатин, леворин (курсом
по 6-8 млн. ОД на добу протягом 2-3
тижнів з перервою 7 днів між курсами),
ламізил, орунгал, мікогептин, нізорал
та флюконазол по схемах. У тяжких
випадках (вісцеральна форма в / в
амфотерицин Б по 250 ОД на 1 кг ваги
курсом до 2 млн. ОД). Місцево:
змащування вогнищ уражень 1-2%
розчином йоду, аніліновими
барвниками, левориновою маззю, 3%
саліциловою маззю, фукорцином, 1%
клотримазол крем, похідні тріазолу та
імідазолу.