Professional Documents
Culture Documents
Тема 6 романтизм
Тема 6 романтизм
Усесвітньо відомими стали романси Є. Гребінки «Очи чёрные» і «Ні, мамо, не можна
нелюба любить» («Українська мелодія»).
До речі, його знаменита пісня «Очи чёрные», завдяки неповторному голосу Федора
Шаляпіна, облетіла весь світ і стала загальнолюдським надбанням.
Щоб продемонструвати широкі можливості української мови, Є. Гребінка написав кілька
віршів рідною мовою, передаючи найтонші, найніжніші порухи людської душі, сумні
роздуми, настрої смутку, туги за щастям, нездійсненність мрій, один з яких — «Українська
мелодія».
Ті в вербах, ті в калині...
Співає на ялині.
Як зазначено в «Словнику символів», у народній поезії ці дерева та кущі мають такі
символічні значення: тополя — символ дерева життя, добра і зла, сумної дівчини, матері,
краси, стрункості, весни; верба — символ прадерева, пробудження природи, весни,
засмученої жінки, батьківщини; калина — символ дівочої чистоти й краси, вічної любові,
кохання, вірності, гармонії життя і природи, материнства, нескореності та стійкості; ялина —
символ зажури, смутку, смерті.
Отже, поезія «Соловейко» — класичний зразок української романтичної лірики з усіма
характерними її ознаками.
Мало не до смерті М. Костомаров зберіг феноменальну пам'ять. Він цитував напам'ять окремі
місця з літописів, цілі акти й документи. Декламував великі уривки Шевченкових творів, вірші
інших улюблених поетів — Байрона, Шиллера, Ґете, Міцкевича. Найбільше йому подобались
українські думи: поет-учений пам'ятав не тільки тексти всіх дум, а й усі відомі їхні варіанти.
Костомаров дивував усіх чудовим знанням квітів і трав. Під час мандрівок Україною збирав
не тільки фольклор, а й гербарії. Він дуже любив польові квіти, оспівував їх у своїх поезіях
(«Квіточка», «Рожа», «Кульбаба», «Явір, тополя і береза»).
Нині будь-який народ прагне залишатися тим, ким він є, ким він може стати... Прагне бути
собою, жити своїм корінним життям, мислити своєю головою, відчувати своїм серцем,
бажати своєю волею, чинити самостійно й безпосередньо і, таким чином, жити всіма силами
свого буття...
Різноманітне побічне, чужорідне, що сприймається нами ззовні, повинне перетворитися в
нашу природу, щоб ми й потім залишалися ми, ...такі, що відновлюємо живу традицію, живий
зв'язок між минулим і сучасним, захисники історичної пам'яті; будівничі державного і
народного життя не на піску, а на міцній основі органічного, свідомого саморозвитку,
самоповаги (Й. Бодянський).
Віктор Миколайович Забіла (1808-1869) народився на хуторі під Борзною на
Чернігівщині в родині дрібного поміщика. Навчався в Ніжині, служив у Київському
драгунському полку, потім жив на хуторі.
Із творчого доробку поета-романтика, який І налічує майже сорок творів, за життя
письменника було опубліковано лише п'ять, зокрема його знаменитий «Соловей» («Не
щебечи, соловейку»). Свій біль, тугу за щастям, гіркі роздуми про майнову нерівність поет
виливав у романтичних творах.
Пантелеймон Куліш згадував, що В. Забіла в українські пісні «улив стільки душі, що співались
вони або читались у рукописі геть широко по Україні між панами, а деякі чував я й між
простацтвом». Декілька власних пісень поет сам поклав на музику і співав їх під супровід
бандури. Відомо, що до кількох його віршів дібрав мелодії Т. Шевченко, які стали відомими
піснями.
До віршів «Соловей» і «Гуде вітер вельми в полі» написав музику російський композитор М.
Глинка, після чого пісні набули широкої популярності.
Поезія «Соловей» («Не щебечи, соловейку») у формі уявного монологу ліричного героя із
соловейком оспівує не згасле до кінця життя кохання, його страждання через втрату милої
дівчиноньки. Протиставний паралелізм розкриває мотив приреченості на страждання в
коханні, в особистому житті: «...Ти щасливий, спарувався // І гніздечко маєш! // А я бідний,
безталанний, // Без пари, без хати». Через образ природи (особливо соловейка), на тлі якої
змальовано стан душі юнака, посилюється психологізм твору.
Неповторний спів соловейка лунає навесні повсякчас: і «на зорі раненько», і «в темну ніч...,//
І як сонце зійде», і «як сонце пригріє», «і як вечоріє». Через нагромадження обставин часу
підкреслено органічну єдність людини й живої природи, яка облагороджує щоденне життя,
прикрашає будні:
Як затьохкаєш, як свиснеш,
Неначе заграєш;
Так і б'ється в грудях серце,
Душу роздираєш.
Для вірша «Соловей» характерні народнопоетичні образи-символи, змальовані більшою чи
меншою мірою і в інших творах поетів-романтиків: соловейко, зоря, ніч, гніздечко, пісня,
серце, пугач.
Багата мова, наспівний ритм, близькість поетики до народної пісні, глибокий ліризм твору В.
Забіли «Соловей» сприяли тому, що він став улюбленим народним романсом «Не щебечи,
соловейку», який прикрашає репертуар багатьох усесвітньо відомих співаків.
Віктора Забілу вважають поетом нещасливого кохання. 25-річний гусар, середнього
зросту, стрункий юнак, закохався у випускницю Інституту шляхетних панянок Любов
Білозерську, рідну сестру Віктора Білозерського (видавця «Основи») та письменниці Ганни
Барвінок (дружини П. Куліша). Молоді полюбили одне одного й заручилися за згодою
батьків. У цей час до Білозерських зачастив багатий пан, якому приглянулася дівчина, і почав
свататися, намагаючись сподобатися батькові, який примусив дочку вийти заміж за «статки та
маєтки».
Безталанного Забілу охопила розпука. Тоді він почав писати вірші, два з яких — «Соловей» і
«Гуде вітер вельми в полі» — стали знаменитими народними піснями. Дівчина вийшла заміж
за нелюба. З горя Забіла прогайнував маєток. Свою любов не зміг забути до смерті, а його
колишня суджена примирилася з долею і прожила довге й спокійне життя (Вал. Шевчук).
Михайло Миколайович Петренко (1817 — рік смерті невідомий) народився в м.
Слов'янську Харківської губернії (тепер Донецька обл.). Біографічні дані про нього дуже скупі,
навіть не зберігся портрет. Закінчив юридичний факультет Харківського університету.
Із спадщини М. Петренка збереглося майже двадцять поезій, написаних протягом нетривалої
творчої діяльності поета. Перші його твори під назвою «Думки» були надруковані в альманасі
«Сніп» ще під час навчання в Харківському університеті. Ні за життя поета, ні після його
смерті не вийшло друком жодної збірки віршів.
Герой поезії виступає частиною природи й прагне злитися з нею, поривається до неба,
хоче втекти від земних буднів: «Я б землю покинув і в небо злітав!// Далеко за хмари,
подальше од світу, // Шукать собі долі...» Тугу за гармонією реального життя й ідеалу, їхню
несумісність автор передав через народнопоетичні образи-сим-воли, характерні для
романтизму: космічні символи (небо — високість, недосяжність; сонце— вища космічна сила,
осяяння, слава, велич; місяць — символ циклічного ритму часу, вічності, постійного
оновлення; аналізовані раніше образи-символи зірки, зорі), земні символи (земля — мати-
годувальниця, багатство, щедрість, родючість, гріхопадіння; світ — приземленість,
буденність), абстрактні символи (крила — символ мрії, творчості, натхнення), птахи (сокіл,
орел — символ відваги, сміливості, гордості, чоловічої краси, далекоглядності, духовного
злету).
Твір пронизаний романтично-меланхолійним смутком, журливим настроєм нездійсненної
мрії життя.
“Руська трійця”(1833—1837рр.)
(громадсько-культурне об’єднання, за своїм характером — демократично-просвітницький
гурток, що об’єднував 20 осіб)
Іван Вагилевич (1811—1866),
Яків Головацький (1814—1888).
• перетворити народну мову на літературну. Це, на їхню думку, відкрило б селянству доступ
до знань і полегшило б його долю.
2. Підготували до друку збірку поезій народною мовою, в якій прозвучав заклик до єднання
народних сил, до національного пробудження.
3.1836 p. І. Вагилевич переклав українською мовою “Слово о полку Ігоревім”. Це був перший
в українській літературі переклад цієї історичної поеми. Утім надрукувати цей переклад він не
зміг.
4.1836 p. М. Шашкевич підготував до друку “Читанку для діточок в народних училах руських”.
Світ вона побачила лише 1850 p., вже після смерті М. Шашкевича.
5. Члени “Руської трійці” почали виголошувати в церквах промови українською мовою.
У “Русалці Дністровій”:
Якову Головацькому протягом тривалого часу не давали сану священика. Під час революції
1848—1849 pp. в Австрії Я. Головацький став професором української мови та літератури, а
згодом — ректором Львівського університету, однак 1867 р. змушений був емігрувати до
Росії, де й помер 13 травня 1888 р. на посаді голови Віденської археографічної комісії. Іванові
Вагилевичу, щоб уникнути переслідувань, довелося прийняти католицьку віру.
11. Відомий український історик О. Єфименко назвала членів “Руської трійці” трьома
ластівками, “що відкрили весну відродження галицько-руської народності”.