1

Тема №18. Українські землі у складі Російсь-

кої імперії в 1900-1914 рр.

Особливості економічного розвитку Наддніпрянської України

Утворення монополістичних об'єднань в Україні

На початку ХХ ст. утворюються монополістичні об'єднання з метою контролю ринку і

отримання надприбутків.
Монополія – об'єднання підприємців для завоювання панівного (монопольного) становища,
придушення конкурентів і отримання надвисоких прибутків.
Типи монополістичних об'єднань
Картель – форма монополістичного об'єднання, у якому
власники зберігають повну виробничу і часткову
торгівельну самостійність, домовляючись про розподіл
ринків збуту та обсяг продукції і її ціну.
Синдикат – об'єднання для спільного збуту продукції і
пропорційного поділу прибутків відповідно до
внесених обсягів продукції.
Трест – форма монополістичного об'єднання підприємців однієї
галузі, у якому власники втрачають виробнику і
торгівельну самостійність, отримують прибутки
залежно від виконуваної ролі в об'єднанні.
Концерн – форма багатогалузевого монополістичного
об'єднання, що дозволяє керівнику більш гнучко
розпоряджатися ресурсами при якому учасники
втрачають будь яку самостійність..
 2
Основна форма монополій в Російській імперії – синдикати.

Синдикат – монополістичне об'єднання, що передбачає створення спільного торгового

апарату, який концентрує вироблену продукцію і забезпечує високі прибутки
учасникам шляхом встановлення монопольних цін.

Процес утворення монополій прискорився під час економічної кризи 1900-1903 рр. та під
час передвоєнного економічного піднесення
 1887 р. – “Цукровий синдикат”
З 241 цукрових заводів, що діяли на 1914 рік на
теренах Російської Імперії, 203 знаходились в
Україні (84%).
 1902 р. – синдикат “Продамет”
 1904 р. – синдикат “Продвугілля”
 1907 р. – синдикати “Паровозний союз”, “Продвагон” та “Урожай” (с/г машини
та обладнання)
 1908 р. – синдикати “Дріт” та “Продаруд”
 1910 р. – синдикат консервних заводів
 1912 р. – трест “Наваль-Россуд” (суднобудування)
У 1913 році на території України вироблялась значна частка продукції Російської імперії
 залізної руди – 72,3%
 сталі – 58%
 чавуну – 69%
 прокату – 57%
 сільськогосподарських машин – 50%
 паровозів – 40%
Промисловому розвиткові Наддніпрянської України на початку ХХ ст. були притаманні :
 концентрація виробництва;
 утворення монополій;
 спеціалізація районів;
 значний вплив іноземного капіталу;
 нерівномірний розвиток українських регіонів;
 вищі від загальноімперських темпи розвитку;
 перетворення України на один із головних промислових районів
Російської імперії.
 3
М.Левитський
(1870-1935)

«артільний батько»
– основоположник
української
кооперації у
Наддніпрянській
Україні

Особливості політичного життя Наддніпрянської України

Консолідація української нації

Нація – історична спільнота людей, що утворюється у процесі формування спільності

території, економічних зв'язків, літературної мови, етнічних особливостей культури та
характеру, з певною психологією і самосвідомістю. З 80-х років XIX ст. формується
сучасна («модерна») українська нація.
• Усупереч асиміляційним процесам частка українців у 1897-1900 рр. становила 79,6 %.
Це стало можливим завдяки високому природному приросту, який компенсував відхід
українців в інші регіони Російської держави й збільшення чисельності національних
меншин.
• Українці становили:
• у Криму – 11,6 %;
• у Бессарабії – 34,6 %;
• у Полтавській губернії – 98 %;
• у Харківській – 80,6 % усіх мешканців.
• На початку XX ст. в українських губерніях Росії сільське населення становило 84 %
усіх жителів. Селянство зберігало основні національні риси в мові, побуті, культурі
та національній свідомості.
• Українці як «історична нація» усвідомлюють свої економічні, культурні й політичні
інтереси, стають рушійною силою створення національної держави. Формується масова
національна самосвідомість.
• Національний рух розвивався у напрямку розширення своєї соціальної бази, міцніло
розуміння необхідності єднання всіх суспільних верств для здобуття державності. Стало
очевидним, що українська нація може розвиватися навіть за складних умов, що ніякі
перепони не могли завадити цьому

Створення політичних партій Наддніпрянщини:

Самостійницька та автономістська течії в національному русі

На поч. ХХ ст. утворюються політичні партії: українська соціал-демократія розривалась

між національними та соціалістичними ідеями.

Складність полягала у визначенні пріоритетів:

 Або підпорядкування національних задач ідеї соціального визволення (автономія

України) – у більшості українських політичних партій – автономістська ідеологія
 Або національна незалежність і державність як умова соціального визволення
українського народу – самостійницька ідеологія (УНП – Народної Української партії
пізніше – УПСС – Української партії соціалістів-самостійників)
 4

1900 р. – була утворена Революційна українська партія (РУП)

Засновники: Д.Антонович, Б.Камінський, Л.Мацієвич, М.Русов.
o У 1900 р. М.Міхновський запропонував проект програми, що
передбачала здобуття державної самостійності України, як головну
умову існування української нації (“Самостійна Україна”)
o Однак у 1902-1903 рр. керівництво партії відійшло від радикальний
національних поглядів на користь соціалістичних ідей.
o М.Порш в “Нарисі програми РУП” надав перевагу ідеї єдності
робітників і повній автономії України замість незалежності.

1902 р. – утворилась Українська народна партія (УНП), відділившись від РУП

Засновники: М.Міхновський та О.Макаренко.

o Програмний документ “Десять заповідей” був створений на основі ідей

національної незалежності та войовничого радикального націоналізму.
o УНП діяла переважно в Харкові.
o У 1903 р. УНП створила бойову організацію “Оборона України”, яка
повинна була підняти національне повстання.

I. Одна, єдина, неподільна, самостійна, вільна, демократична Україна – Республіка

робочих людей.
II. Усі люди твої брати, але (далі вичислено кілька націй) – се вороги нашого
народу, поки вони панують над нами і визискують нас.
IIІ. Україна для українців...
IV. Усюди й завсіди вживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не
поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.
V. Шануй діячів рідного краю, ненавидь його ворогів, зневажай перевертнів-
відступників і добре буде цілому твоєму народові й тобі.
VI. Не вбивай Україну своєю байдужністю до всенародніх інтересів.
VII. Не зробися ренеґатом-відступником.
VIII. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.
IX. Допомагай свому землякові поперед усіх. Держись купи.
X. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами; не
приятелюй з ворогами нашого народу, бо ти додаєш їм сили й відваги; не
накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш.

Микола Міхновський
(1873-1924)
Український політичний і громадський діяч, перший ідеолог українського
націоналізму
В студентські роки входив до Братства тарасівців, був автором програмового документу
”Credo молодого українця”.
Входив до РУП, був автором першого проекту програми “Самостійна Україна” (1900)
У 1902 р. створив Українську Народну партію, для якої сформулював у 1903 р. програмні
гасла “10 заповідей”.
У 1917 р. був ініціатором створення УЦР для об'єднання національних сил. Брав активну
участь в українізації армії. Ініціював виступ самостійників проти УЦР у зв'язку з
оприлюдненням 2-го Універсалу, за що був відправлений на фронт.
Підтримував режим П.Скоропадського. Виступав проти Директорії.
У 1924 р. покінчив життя самогубством у Києві.
 5
1904 р. Українська соціал-демократична спілка (УСДС), яка відкололась від РУП і
стояла на соціал-демократичних позиціях
Засновники: М.Меленевський, А.Жук, А.Скоропис-Йолтуховський
o Перебувала на соціал-демократичних позиціях.
o Увійшла до РСДРП(м) на автономних засадах.
o Проводили роботу серед українських робітників і селян.

1905 р. – Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) була утворена

на базі РУП
Очолювали: Д.Антонович, В.Винниченко, С.Петлюра, М.Порш.
o Намагались зберегти рівновагу між національною і соціалістичною
ідеями.
o Стверджували, що партія має бути виключно національною –
складатися із українців.
o В національному питанні - автономія України

1904 р. – Українська демократична партія ( УДП),

яку очолили громадівські діячі : О.Лотоцький і Є.Чикаленко,.
1904 р. – Українська радикальна партія (УРП) – відкололась від УДП
очолили Б.Грінченко і С.Єфремов

У 1905 р. обидві партії об'єднались і утворили –

Українську демократично-радикальну партію – УДРП (УРДП))
o Виступали за конституційні методи діяльності на основі ліберальних
ідей.
o Не загострювали увагу на міжнаціональних взаєминах.
o Ідеал: конституційна монархія в Російській імперії, яка б надала
Україні автономію
У зазначений час, крім національних політичних партій в Наддніпрянській Україні діяли
й місцеві організації загальноросійських партій, які за своєю чисельністю і впливом явно
переважали національні партії.
Характерною рисою цього періоду була абсолютна перевага в українському русі лівих
національно-соціалістичних сил.
Українські ліберали та консерватори не змогли організаційно згуртувати свої сили на
національному ґрунті і тому, як правило, орієнтувалися на загальноросійські політичні
партії консервативного та ліберального напрямів.

Отже, на початку XX ст. у Наддніпрянській Україні діяло близько двадцяти політичних

партій, які поділяли на дві класифікації:
1) за програмними цілями і методами боротьби поділялися на:
• радикальні - РУП (УСДРП), УНП. РСДРП, есери та ін.;
• помірковані - УРДП, кадети та ін.;
• консервативні - октябристи, монархісти та ін.
2) за ставленням до українського національного питання:
• національно-радикальні партії - УНП,
• помірковані автономісти - РУП (УСДРП), УРДП,
• російські великодержавники - октябристи, монархісти та ін.
 6

Події революції 1905-1907 рр. в Україні

Початком революції став розстріл робітників біля Зимового палацу 9 січня 1905 р., що
отримав назву “кривава неділя”. Тоді була “розстріляна віра в царя-батюшку”

Країною прокотилась хвиля демонстрацій протесту.

Уряд застосовував силу проти мирних демонстрантів.
 14 червня 1905 р. спалахнуло повстання матросів Чорноморського флоту на
панцернику “Потьомкін”. Одним із керівників повстання був Г.Вакуленчук
 Спроба Миколи ІІ створити законодорадчу Державну Думу Маніфестом від 6 серпня
1905 р. не дала бажаних результатів.
 Вершиною робітничих виступів був загальний страйк залізничників в жовтні 1905 р.
 Це примусило Миколу ІІ видати Маніфест від 17 жовтня 1905 р. про “дарування
громадянських і політичних свобод”
 В результаті «Маніфесту 17 жовтня 1905 р.» в Україні:
o була скасовано дію Валуєвського циркуляру (1863) та Емського акту (1876) –
відродилось українська преса та книгодрукування (1905 р. – перша
україномовна газета «Хлібороб», 1906 р. – газета «Рада», 1907 р – а Петербурзі
вийшло повне видання «Кобзаря» Т.Шевченка)
o почали утворюватися національно-культурні товариства (1907 р.. –
Українське наукове товариство в Києві заснував М.Грушевський, утворюються
«Просвіти» (10 осередків))
 В ході революції провладні сили спираються на консервативні елементи суспільства.
“Чорносотенці” (“чорна сотня”) – російська монархічна консервативна організація,
що виступала за незмінність існуючих порядків проти революціонерів та національних
меншин.
 11-16 листопада 1905 р. тривало повстання моряків Чорноморського флоту у
Севастополі на крейсері “Очаків” Після придушення повстання його керівника -
лейтенанта П.Шмідта було страчено.
 18 листопада 1905 р. відбулося повстання саперів в Києві під керівництвом поручика
Б.Жадановського.
 В грудні 1905 р. спалахнуло збройне повстання робітників у Москві, яке підтримали
робітники в Україні
Повстання відбулись промислових центрах :
 в Горлівці і Юзівці на Донбасі,
 в Харкові,
 в Катеринославі та Олександрівську
 В жовтні-грудні 1905 р. відбулися масові селянські виступи, що супроводжувалися
розгромом поміщицьких маєтків. Найбільш відомий виступ на Україні відбувся в с.
Великі Сорочинці на Полтавщині. Для придушення селянських виступів були
використані регулярні війська.
 7
Сорочинська трагедія
 1905—1907 рр. було повстання селян у Великих Сорочинцях Миргородського
повіту Полтавської губернії. Безпосереднім приводом до повстання став арешт 30
грудня 1905 р. селянського активіста Г. Безвіконного. Обурені жителі, зібравшись
на мітинг, утворили повстанський комітет, заарештували пристава й урядника,
роззброїли і вигнали стражників, підняли революційний прапор із написом, який
уособлював віковічні прагнення українських селян "Земля і воля". Одночасно
вони сформували загони самооборони і навколо села та біля установ виставили
охорону. До сусідніх сіл було послано гінців з пропозицією розпускати волосні
правління та обирати повстанські комітети. Передбачалася негайна передача
поміщицької землі безземельним і малоземельним селянам.
 Для "наведення порядку" у Великі Сорочинці уряд вислав козаків, які з'явилися
тут опівдні 1 січня 1906 р. На вимогу звільнити з-під арешту пристава селяни
відповіли відмовою. Після цього почалися збройні сутички між козаками та
повстанцями, які, захищаючись, вхопилися за вила, коси, палиці. Козаки
розстрілювали всіх, хто зустрічався на їх шляху. 1 січня було вбито 25 і поранено
до сотні селян. Повстанці були розгромлені, утім 3 січня у Великі Сорочинці
прибув новий каральний загін під керівництвом статського радника Філонова,
який удруге вчинив звірячу розправу над сорочинцями. Примусивши їх стояти на
колінах у снігу, козаки протягом 6 годин нещадно катували зачинщиків повстання.
"То не орда набігла, що дідів-прадідів у неволю забирала... Кинулися на сорочан
донці і черкеси. Підковами топтали, з рушниць стріляли...", співалося в одній з
кобзарських пісень, присвяченій цим трагічним подіям. Після розправи почалися
арешти. Число звинувачених сягало тисячі чоловік, з яких на лаві підсудних
опинилося 19 осіб. До різних термінів ув'язнення було засуджено 8 чоловік.
 На захист селян, що постраждали при придушенні виступу, виступив письменник і
журналіст В.Короленко
 Після публікації відомим письменником В. Короленком "Відкритого листа
статському раднику Філонову", в якому він вимагав суду над кривавим катом,
події у Великих Сорочинцях набули широкого розголосу по всій Російській
імперії. Зрештою, розправу над Філоновим вчинив есер Д. Кирилов.

Події революції 1905-1907 рр. в Україні:

Діяльність “Просвіти”

Утворюються «Просвіти» (10 осередків) – 1-ший в Одесі)

– в Одесі (наприкінці 1905)
– у Катеринославі (наприкінці 1905)
– Житомирі,
– Кам'янці-Подільському, (на поч. 1906)
– Києві (25 червня 1906) – голова Б.Грінченко,
– Чернігові (27 грудня 1906) – голова М.Коцюбинський,, що утворила 2 філії в
містах Ніжин та Козелець
– Миколаєві – 25 лютого 1907 голова М.Аркас (до березня 1909 р.†)
– Мелітополі
– Через заборону царської адміністрації не вдалося відкрити «Просвіти» в
Полтаві та Харкові.
Просвіти не мали єдиного організаційного центру, хоча намагалися поєднувати зусилля.

Організатор товариства “Просвіта” в м. Києві – Б.Грінченко

Статут Товариства був затверджений 26 травня, а перші збори відбулися 25 червня 1906
року.
Головою товариства був обраний Б.Грінченко. В склад керівництва увійшли академік
С.Єфремов, С.Шемет, М.Левицький та ін.
 8
Мета товариства “сприяти розвитку української культури і, головним чином, просвіті
українського народу на його рідній мові, діючи в межах Києва та Київської губернії”.
Для цього:
• Видавати книги, журнали, газети та ін. українською мовою;
• Відкривати свої бібліотеки. Музеї, читальні, торгівлю книгами і ін.;
• Організовувати публічні лекції, читання, загальноосвітні курси, вистави, літературно-
музичні вечори, концерти, виставки і ін.;
• Започатковувати стипендії, школи,притулки, ясла, буро праці, і т.ін., просвітницькі і
благодійні установи;
• Встановлювати конкурси і премії за кращі твори літератури і мистецтва

Головне досягнення Київської “Просвіти” організація книговидавничої справи.

 Книги виходили тиражами 5-12 тис. примірників з гарними ілюстраціями.
 Всього вийшло 34 видання загальним накладом 163 760 примірників.
Культурно-просвітницьку роботу організовували три комісії:
 артистична,
 шкільно-лекційна,
 бібліотечна.
Бібліотека-читальня налічувала 1500 томів.
Лекції проводились залежно від політичної ситуації
“Просвіта” нараховувала 180 членів, які платили членські внески від 3-х до 6-ти крб.

Події революції 1905-1907 рр. в Україні:

Діяльність українських парламентських громад
в І та ІІ Державних Думах

В результаті втілення “Маніфесту 17 жовтня 1905 р.” в Україні реорганізувались і

легалізувались політичні партії
 В умовах революції 1905-1907 pp. пройшла консолідація УДП і УРП, які відзначалися
ідейною близькістю платформ. Наприкінці 1905 р. у Києві зорганізувалась
Українська демократично-радикальна партія (УДРП). Найвидатнішими її
представниками були Б. Грінченко, С. Єфремов, М. Левицький. Ф. Матушевський, В.
Науменко, Є.Чикаленко та ін. УДРП була партією парламентського типу, але після
червневого перевороту 1907 р. припинила свою діяльність.
 У 1906 р. виникла Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР). Однак
розгорнути активну діяльність їй не вдалося.
 Подібна доля спіткала й Українську селянську партію (УСП), утворену 1907 року.

10 травня -21 липня 1906 р. працювала Перша Державна Дума

• Всі партії соціалістичного напряму ігнорували вибори до Першої Державної думи.
• Незважаючи на це, Україна була представлена в парламенті 102 депутатами із 497,
обраними за мандатами російських партій:
• 32 депутати були від селян,
• 26 — інтелігенції,
• 24 — поміщиків,
• 8 — робітників,
• 1 — священик.
• 45 з них об'єдналися в Українську парламентську громаду, головою якої став
адвокат із Чернігова І. Шраг.
• Громада випускала свій орган — «Український вісник».
• Політичною платформою Громади були:
• вимоги автономії України,
 9
• українізації державного управління, освіти.
Співавтором багатьох законопроектів, організатором «Українського вісника» був М.
Грушевський.
• Перша Дума була розпущена через 72 дні після її скликання.

У Другій Думі (5 березня – 15 червня 1907 р.) знов виникла Українська думська
громада з 47 членів, яка видавала часопис «Рідна справа» і продовжувала ту ж саму
роботу, що і в Першій Думі, вимагаючи
• автономії України, місцевого самоврядування,
• використання української мови в школі, суді,
• охорони праці.
• Більшість депутатів фракції становили представники лівих партій, які цього разу
брали участь у виборах.
• Цього року від українських губерній було
• 59 селян,
• 17 інтелігентів,
• 6 робітників і
• 4 священики.

Ілля Шраг
(1847-1919)
Український громадський і політичний діяч, адвокат
З 1897 р. активний член ЗУБО на Чернігівщині.
Організатор і учасник Чернігівської “Просвіти”
У 1906 і 1907 рр. обирався до 1-ї та 2-ї Державної Думи, де очолював Українську
парламентську громаду.
У 1908 р. співзасновник та заступник голови ТУП (Товариства українських поступовців).
Член Української Радикально-Демократичної Партії, яка у 1917 р. реорганізувалась в УПСФ
(Українську партію соціалістів-федералістів)

 3 червня 1907 р. царський міністр П.Столипін розпустив Державну Думу і в

порушення діючого закону змінив порядок виборів. Революція закінчилася.
 10
Столипінська реакція (1907-1914 рр.)

Відбулося посилення реакції – згортання здобутків революції

 Запровадження “воєнного стану” – заборона будь яких зібрань

Військово-польові (“скорострільні”) суди розглядали питання
про тероризм і збройні напади при “зачинених дверях” протягом
2-х днів вирок негайно вступав в дію і виконувався протягом 24
годин (“столипінські (краватки) галстуки ”).
(було страчено 3825 осіб та 26000 відправлено на каторгу –
есери вбили 4126 осіб включаючи “супутні жертви” )

 Заборона використання української мови в освіті

 Переслідування “Просвіт” і їх “саморозпуск” (у 1909 р. була закрита Одеська
"Просвіта", в наступному 1910 р. – Київська). Залишилась тільки в Катеринославі.
Висновок щодо заборони діяльності київської “Просвіти” (1910 р.)
“...Все брошюры, не взирая на различие заглавий, занимаются
социально-политическими вопросами и, притом, по довольно
определённой программе: дискредитирования монархической власти и
пропаганды революционных идей, восхваления революционных и
бунтовщических деяний... подрыва авторитета законодательных и
административных органов правительства и проповеди необходимости
решения аграрного вопроса по рецептам анархистов-комунистов...
отрицание религиозного воспитания в народных школах и поднятие
знамени узконациональной автономии для членов многоязычных
государственных единиц... Авторы восстают против приобщения
малорусского племени к общерусской культуре, называют это племя
лишённым всяческих человеческих прав и мечтают о славянской
федеративной республике с Малороссией в качестве самостоятельного
члена этой федерации.
Таким образом, “просветительное” товарищество сеет в народных
массах не зёрна хлеба духовного, а плевелы, или, правильнее сказать,
усердно старается посеять ветер в надежде пожинать со временем
бурю”.

 Створення в Києві у 1908 р. і активна діяльність Клубу російських націоналістів

Целью организации было заявлено:
«распространение в обществе идей русского национализма,
национального самосознания, проведение в жизнь идей мирного
политического и культурного развития России, выяснение нужд и
потребностей населения края и удовлетворение их легальными путями,
борьба с вредными влияниями космополитизма и учениями
антирусскими, противогосударственными и противообщественными,
главным же образом, борьба с польским натиском и украинофильством
и, наконец, объединение людей, исповедующих принципы
национально-русской государственности».

 Циркуляр П.Столипіна 20 січня 1910 р. про заборону реєстрації “інородницьких”

організацій, товариств і видавництв
 Розпалювання антисемітських настроїв у зв'язку із “Справою Бейліса” (1911-1913 р.)
 Заборона відзначення 50-річчя з дня смерті і святкування 100-річчя з дня народження
Т.Шевченка (1914 р.):
 11
 Скасовано дозвіл на відкриття пам’ятника Т.Шевченку в Києві, кошти на який
збирались у 1904-1914 рр.
 Заборона громадських заходів і публічного вшанування Т.Шевченка з нагоди 100-
річчя з дня народження.
o У Києві було створено Київській загальноміський особливий комітет для
організації студентських виступів, до якого, крім студентів-українців,
увійшли представники польського, грузинського та вірменського земляцтв.
Вони видрукували листівки із закликом широко відзначити шевченківські
дні, організувати читання російською, українською та польською мовами
творів поета.
o 25—26 лютого молодь вийшла на демонстрації, протестуючи проти
царської політики національного гноблення, організувала мітинги і збори.
Під час сутичок із чорносотенцями і поліцією 26 лютого було
заарештовано понад 100 студентів,

5 вересня 1908 р. – утворено ТУП (Товариство українських поступовців)

Учасники: різні політичні українські сили
Голова: І.Шраг
Мета: вироблення стратегії діяльності українських сил в умовах
столипінської реакції
ТУП виступало:
 за федеративний устрій Російської імперії і
 за надання Україні автономії,
 за впровадження української мови в школах і
 за створення в Київському та Одеському університетах українських
кафедр.
• Свої домагання тупівці намагалися реалізувати шляхом досить важким і
тривалим переговорів з російськими лібералами: партіями та організаціями
(кадети, земства, фракції трудовиків у Думі тощо), які мали б донести до
урядових кіл українські вимоги і хоча б хоч трохи зменшити урядові репресії
проти українства.
• У 1911-1913 рр. ТУП використовував різноманітні загальноросійські з'їзди
земств, учителів, з питань народної освіти, виховання для проведення через
них резолюцій про запровадження в школах навчання на українській мові.
• Для конкретизації своїх вимог у квітні 1912 р. керівництво ТУП провело з'їзд,
на якому була вироблена "українська платформа", тобто вимоги організації:
 запровадження загальної освіти українською мовою;
 викладання української мови, літератури та історії як окремих
предметів у середніх і вищих навчальних закладах;
 запровадження української мови в церкві, судах та громадських
організаціях на Україні;
 скасування заборони на привезення із-за кордону літератури, виданої
української мови тощо.
• Для пропаганди "української платформи" ТУП уклала угоду з кадетами, що
мали її відстоювати в Думі, популяризували її через журнал "Украинская
Жизнь".
Є. Чикаленко
(1861-1929)
Громадський діяч, меценат української культури.
Був активним учасником “Старої громади”, пізніше – ЗУБО, з 1904 р. – Української
демократичної партії, а після об'єднання у 1905 р. – Української Демократично-Радикальної
партії.
В роки революції був фундатором єдиних українських часописів “Громадська Думка”
(1905) та “Рада” (1906-1914)
У 1908 р. став співзасновником та фактичним головою Товариства Українських
Поступовців (ТУП)
 12
В'ячесла́в (Вацлав) Липи́нський
(1882 — 1931)
український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист,
теоретик українського консерватизму.
 У 1903-1908 рр. в Ягелонському університеті в Кракові вивчав агрономію та
прослухав ряд українознавчих предметів.
 Перед Війною брав участь в організації за межами Росії українського
політичного центру, трансформованого в Союз визволення України (1914 рік).
 У 1917 – на поч. 1918 р. був одним із організаторів Української демократично-
хліборобської партії та «Українського союзу хліборобів-державників».
 За Гетьманату (1918 р.) — посол України в Австрії.
 Ідеолог українського консерватизму (монархізму) у 20-х рр. у еміграції. Автор
ряду публіцистичних та історичних творів.

Земельна реформа П.Столипіна та її вплив на Україну

У 1906 р. Указ (1910 - Закон) почалась Столипінська аграрна реформа.

Суть реформи:
 Формування прошарку заможних селян-фермерів, як опори влади
 ліквідація селянської общини і общинного землекористування
 Створення хуторно-відрубної системи господарювання
 Організація переселення малоземельних і безземельних селян на схід
Росії
Реформа передбачала здійснення таких основних заходів:
• 1) руйнування общини, яка відіграла значну роль в масових селянських
виступах 1905—1907 pp.,
• 2) закріплення за кожним домогосподарем, який володів надільною
землею на основі общинного права, належної йому частини землі в
особисту приватну власність;
• 3) надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний
банк;
• 4) організацію переселення селян у малозаселені райони Сибіру,
Північного Кавказу, Середньої Азії.
В Україні реформа мала найбільший успіх.
 Із общини вийшло (на “хутори” та “відруби”):
 на Лівобережжі – 13,8%
селян
 на Півдні – 34,2% (По Росії в середньому – 24%)
 на Правобережжі – 50,7%
Відруб – черезполосні ділянки землі закріплені селянином в приватну
власність в межах загального масиву общинної землі.
Хутір – компактна земельна ділянка, що надавалась селянину в приватну
власність за межами общинних угідь та за межами села.
Закон 14 червня 1910 p. діяв до 1915 p.
Але масової хуторизації не відбулося
 За 1906—1912 pp. було утворено 226 тис. хуторів, що
становили 5,1 % всіх господарств,
 а в 1916 p. їх налічувалося 440 тис., або 14 %
селянських дворів
 до Сибіру переселилось 1 млн. селян (75% закріпилось на нових землях)
 13

Матеріальне становище українських селян, за даними перепису 1917 р., було таким:
• бідняків — 60,3 %,
• середняків — 27%,
• заможних господарів - 12,7