21. (1) У судовому розгляді щодо злочину, передбаченого ч. 1 ст.

186 КК України,
сторона захисту заявила клопотання про визнання зібраних органом досудового
розслідування матеріалів недопустимими як докази. На обґрунтування своєї
позиції сторона захисту зазначила, що під час відкриття їй матеріалів у порядку
ст. 290 КПК у них була відсутня постанова про створення групи слідчих у цьому
кримінальному провадженні та визначення старшого слідчого. На спростування
цих аргументів стороною обвинувачення було надано витяг з ЄРДР, в якому
була відображена інформація про групу слідчих та старшого слідчого цієї групи.
Дайте правову оцінку ситуації, що склалася. Охарактеризуйте процесуальний
порядок визначення слідчого або групи слідчих у кримінальному провадженні.
Чи є відмінність між виразами «визначення слідчого» та «призначення
слідчого»?
(2) Чи зміниться ситуація у випадку, якщо в матеріалах кримінального
провадження буде наявним доручення про створення групи слідчих та
визначення старшого слідчого цієї групи?
(3) Яким буде Ваш висновок у ситуації, якщо в матеріалах кримінального
провадження все ж буде наявна постанова керівника досудового
розслідування, однак на ній замість підпису буде поставлено факсиміле?
1. а приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК України рішення про
призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове
розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме
діями інших слідчих, обов’язково приймається у формі, яка повинна
відповідати передбаченим кримінальним процесуальним законом
вимогам до процесуального рішення у формі постанови.Відсутність
такого процесуального рішення в матеріалах кримінального
провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час
досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те
особою.
Такий висновок зробила Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у
складі Верховного Суду,
Стаття 214. Початок досудового розслідування
1. Слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після
подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або
після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть
свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести
відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати
розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати
заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який
здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу
досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі
відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування
Статтею 110 КПК України установлено, що процесуальними рішеннями є всі
рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду.
Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова
приймається у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий,
прокурор визнає це за необхідне.
Стаття 110. Процесуальні рішення
1. Процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування,
прокурора, слідчого судді, суду.
3. Рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови.
Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли
слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне.
5. Постанова слідчого, дізнавача, прокурора складається з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:
місце і час прийняття постанови;
прізвище, ім’я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:
зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови;
мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення
цього Кодексу;
3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:
зміст прийнятого процесуального рішення;
місце та час (строки) його виконання;
особу, якій належить виконати постанову;
можливість та порядок оскарження постанови.
6. Постанова слідчого, дізнавача, прокурора виготовляється на офіційному
бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне
процесуальне рішення.
У разі необхідності постанова слідчого, прокурора виготовляється в електронній
формі з використанням кваліфікованого електронного підпису службової особи,
яка прийняла відповідне процесуальне рішення, або створюється з
використанням Інформаційно-телекомунікаційної системи досудового
розслідування відповідно до статті 106-1 цього Кодексу.
7. Постанова слідчого, дізнавача, прокурора, прийнята в межах компетенції
згідно із законом, є обов’язковою для виконання фізичними та юридичними
особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.

Така специфічна процесуальна форма рішення про визначення групи слідчих,

які здійснюватимуть відповідні повноваження у конкретному кримінальному
провадженні, як постанова, випливає із тлумачення положень ч. 2 ст. 39, ч. 1 ст.
214 КПК України у взаємозв`язку з положеннями ст. 110 цього Кодексу.
Процесуальне рішення керівника відповідного органу досудового
розслідування про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове
розслідування, старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих,
має відповідати вимогам ст. 110 КПК України. При цьому з огляду на вимоги ч. 6
вказаної статті, таке рішення повинно бути виготовлене на офіційному бланку та
підписане службовою особою, яка його прийняла.
Витяг з ЄРДР не є процесуальним рішенням, а тому не породжує правових
наслідків щодо визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове
розслідування.
Отже, процесуальне рішення про визначення групи слідчих, які
здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи,
який керуватиме діями інших слідчих, має прийматися у формі, яка повинна
відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до
процесуального рішення у формі постанови. При цьому таке процесуальне
рішення необхідно долучати до матеріалів досудового розслідування для
підтвердження наявності повноважень слідчих, які здійснюють досудове
розслідування.
2. 25 серпня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у справі № 663/267/19 залишив без
задоволення касаційну скаргу засудженого, який посилався на недопустимість
отриманих під час розслідування доказів.
У касаційній скарзі засуджений зазначав, що досудове розслідування
здійснювалося неповноважним слідчим, оскільки в матеріалах справи відсутня
постанова керівника органу досудового розслідування про призначення
слідчого для здійснення досудового розслідування, а тому він вважав, що всі
зібрані у справі докази є недопустимими.
Верховний Суд вказав, що в матеріалах кримінального провадження відсутня
постанова керівника органу досудового розслідування про визначення
слідчого, але міститься письмове доручення, яким начальник СВ ВП ГУНП
доручає старшому слідчому цього відділу провести досудове розслідування у
цьому кримінальному провадженні, а невдовзі аналогічним дорученням
здійснення досудове розслідування доручено іншому слідчому.
Засуджений, аргументуючи своїй доводи в цій частині, не заперечував, що
відповідні документи наявні в матеріалах кримінального провадження, однак,
на його думку, вони не відповідають вимогам ст.ст. 39, 110 КПК, оскільки
складені у формі «доручення», а не у формі «постанови».
Отже, зважаючи на наведені висновки Об`єднаної палати, колегія суддів дійшла
такого висновку, що положення ст. 110 КПК не містять імперативних приписів
про те, що керівник органу досудового розслідування приймає своє рішення у
формі постанов. У ст. 110 КПК дійсно зазначено, що рішення слідчого,
прокурора приймається у формі постанови, однак за змістом п.п. 8, 17 ч. 1 ст.
3 КПК керівник органу досудового розслідування і слідчий є самостійними
суб`єктами, повноваження яких визначені в окремих статтях КПК – 39 та 40.
Повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого
(слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, у формі письмового
«доручення», яке містить ті самі реквізити, що й постанова, не суперечить
вимогам ст. 39 КПК і є достатнім документом для наділення такого слідчого
повноваженнями здійснювати досудове розслідування у конкретному
кримінальному провадженні.
Прийняття рішення саме у такій письмовій формі (а не у формі постанови) не
свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою
і що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими на цих
підставах.
Отже, за висновком Верховного Суду, визначення керівником органу
досудового розслідування слідчого на підставі процесуального документа –
доручення не утворює істотного порушення вимог процесуального закону (ст.
412 КПК).
3. постанови ККС від 17.02.2021 у справі No712/11592/18
17 лютого 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного
кримінального суду у справі № 712/11592/18 залишив без задоволення касаційну скаргу
захисника, вказавши, що якщо на дорученні про проведення досудового розслідування у
кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР від імені начальника слідчого відділу,
використовується факсимільне відтворення підпису, то це є неістотним порушенням
процесуальної форми, що не зумовлює порушення прав і законних інтересів учасників
кримінального провадження та не має наслідком визнання отриманих доказів
недопустимими

Законодавством не визначене поняття «факсиміле», проте у ч. 3 ст. 207 ЦК

встановлено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного
відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання,
електронно-цифрового підпису або іншого аналога власноручного підпису
допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного
законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки
відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
КПК не передбачено можливість факсимільного відтворення підпису для
посвідчення процесуальних документів учасниками процесу. Крім того,
керівник органу досудового розслідування, діючи згідно з повноваженнями,
визначеними ст.39 КПК, організовує досудове розслідування, зокрема, шляхом
надання відповідних доручень у письмовій формі, тим самим процесуально
фіксуючи процедуру досудового розслідування та посвідчуючи власним
підписом надані законом керівні повноваження.
Отже, використання факсимільного відтворення підпису для посвідчення
процесуальних документів не передбачено чинним законодавством і з огляду
на імперативний метод правового регулювання кримінальної процесуальної
діяльності («дозволено те, що прямо передбачено законом») є порушенням
процесуальної форми.
Проте, вирішуючи питання,чи є таке порушення істотним і таким, яке тягне
визнання отриманих доказів недопустимими, ККС виходить з того, чи призвело
воно до порушення прав і законних інтересів учасників кримінального
провадження та чи є таким, що не може бути усунуто.
22. Під час досудового розслідування крадіжки з гуртожитку слідчий дійшов
висновку, що зібрано досить доказів, які вказують на вчинення крадіжки одним
із п'яти мешканців кімнати, в якій проживав потерпілий Рєзник. На цій підставі
слідчий вручив повідомлення про підозру усім мешканцям кімнати. На яке
питання розраховане завдання? Чи відповідають вимогам закону дії слідчого?
Стаття 276. Випадки повідомлення про підозру
1. Повідомлення про підозру обов’язково здійснюється в порядку,
передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках:
1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи
безпосередньо після його вчинення;
2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;
3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального
правопорушення.
2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий, прокурор або
інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право
здійснювати затримання) зобов’язані невідкладно повідомити підозрюваному
про його права, передбачені статтею 42 цього Кодексу.
3. Після повідомлення про права слідчий, прокурор або інша уповноважена
службова особа на прохання підозрюваного зобов’язані детально роз’яснити
кожне із зазначених прав.
Стаття 277. Зміст письмового повідомлення про підозру
1. Письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за
погодженням з прокурором.
Повідомлення має містити такі відомості:
1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення;
2) анкетні відомості особи (прізвище, ім’я, по батькові, дату та місце
народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про
підозру;
3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого
здійснюється повідомлення;
4) зміст підозри;
5) правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого
підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про
кримінальну відповідальність;
6) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у
вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його
вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення
про підозру;
7) права підозрюваного;
8) підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.
Стаття 278. Вручення письмового повідомлення про підозру
1. Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення
слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у
спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
3. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не
допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального
правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для
застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
Обґрунтованість підозри містить у собі два аспекти. Перший стосується
питання права: підозра має стосуватися правопорушення, передбаченого
законом. Другий – питання факту: мають бути доведені обставини, які за
розумного та неупередженого тлумачення викликають підозру щодо
причетності певної особи до певного кримінального правопорушення[1]. У
Рішенні "Нечипорук і Йонкало проти України" (п. 175) ЄСПЛ вкотре повторив,
що термін "обґрунтована підозра" означає,що існують факти або
інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що
 особа, про яку йдеться, могла вчините правопорушення. При цьому
тлумачення поняття «обґрунтованості» буде залежати від усіх обставин
справи (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom (Фокс, Кемпбелл і
Хартлі проти Сполученого Королівства),
Стаття 94. Оцінка доказів
1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням,
яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх
обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють
кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а
сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для
прийняття відповідного процесуального рішення.

По-перше, слідчий повинен вручати повідомлення про підозру попередньо

погодивши цю дію з прокурором, наш слідчий вручив повідомлення про підозру
без погодження з прокурором. По-друге, слідчий не розяснив права
мешканцям. Також слідчий повинен усебічно дослідити обставини, щоб визнати
докази допустимими.
23. Громадянин Шахрайченко підозрювався у вчиненні кримінального
правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 222 КК. На питання слідчого про те, чи
бажає він залучити захисника, підозрюваний зазначив, що у нього самого
достатніх коштів на залучення захисника немає. Але на думку слідчого
залучення захисника у цьому провадженні було необхідне, тому він самостійно
запросив свого знайомого адвоката Звичайного з Центру надання безоплатної
правової допомоги, з яким вони до цього вже декілька разів працювали. Під час
кримінального провадження підозрюваний Шахрайченко вирішив відмовитися
від призначеного йому захисника Звичайного, оскільки той хоч зустрічався з ним
та брав участь у багатьох слідчих (розшукових) діях, однак через участь у інших
провадженнях тричі не з’явився до слідчого судді, а також не погодився з
позицією підзахисного і відмовився подавати клопотання про тимчасовий
доступ до речей і документів. Одночасно підозрюваний попросив замість
адвоката Звичайного безоплатно залучити йому в якості захисника відомого
адвоката Особливого. Однак слідчий пояснив підозрюваному, що послуги цього
адвоката занадто дорогі і держава не зможе їх оплатити, а тому не прийняв
відмову Шахрайченка від свого захисника Звичайного. На яке питання
розраховане завдання? Дайте правову оцінку наведеній ситуації. З урахуванням
положень вітчизняного КПК та правових позицій ЄСПЛ зазначте, в яких випадках
слідчий, а також прокурор, слідчий суддя, 17 суд можуть прийняти рішення про
необхідність залучення захисника зважаючи на обставини кримінального
провадження. Чи має місце у наведеному випадку обмеження права
підозрюваного на вільний вибір захисника?
Стаття 48. Залучення захисника
2. Захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для
здійснення захисту за призначенням у випадках та в порядку,
визначених статтями 49 та 53 цього Кодексу.
Стаття 49. Залучення захисника слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом
для здійснення захисту за призначенням
1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов’язані забезпечити участь
захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо:
2) підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника,
але за відсутністю коштів чи з інших об’єктивних причин не може його
залучити самостійно;
3) слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд вирішить, що обставини
кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний,
обвинувачений не залучив його.
Захисник може бути залучений слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом
в інших випадках, передбачених законом, що регулює надання безоплатної
правової допомоги.
2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, слідчий, прокурор
виносить постанову, а слідчий суддя та суд постановляє ухвалу, якою доручає
відповідному органу (установі), уповноваженому законом на надання
безоплатної правової допомоги, призначити адвоката для здійснення захисту
за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені у постанові (ухвалі)
час і місце для участі у кримінальному провадженні.
3. Постанова (ухвала) про доручення призначити адвоката негайно
направляється відповідному органу (установі), уповноваженому законом на
надання безоплатної правової допомоги, і є обов’язковою для негайного
виконання. Невиконання, неналежне або несвоєчасне виконання постанови
(ухвали) про доручення призначити адвоката тягнуть відповідальність,
встановлену законом.
В умові сказано, що слідчий сам залучив свого знаймого захисника, але це мав
робити відповідний орган.
Стаття 54. Відмова від захисника або його заміна
1. Підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або
замінити його.
2. Якщо підозрюваний, обвинувачений наполягає на відмові від захисника,
слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов’язані організувати зустріч
захисника з підозрюваним, обвинуваченим. У разі якщо підозрюваний,
обвинувачений особисто та безпосередньо повідомляє захиснику про
небажання мати захисника, заміну захисника після конфіденційної розмови із
захисником, така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії
або журналі судового засідання.
Не є підставою для відмови слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом в
зустрічі захисника з підозрюваним, обвинуваченим наявність письмової заяви
про відмову підозрюваного, обвинуваченого від захисника або письмового
клопотання про його заміну до внесення відповідної інформації до протоколу
процесуальної дії або журналу судового засідання.
2. Відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є
обов’язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений
відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник
повинен бути залучений у порядку, передбаченому статтею 49 цього
Кодексу, для здійснення захисту за призначенням.
належна реалізація права на захист у кримінальному провадженні вимагає
застосування практики ЄСПЛ, згідно з правовою позицією якого,
відображеною, зокрема, у рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі
«Нечипорук і Йонкало проти України», «право кожного обвинуваченого у
вчиненні злочину на ефективний захист, наданий захисником…, є однією з
основних ознак справедливого судового розгляду». Також у п. 89 рішення
ЄСПЛ від 13 лютого 2001 року у справі «Кромбах проти Франції» вказано, що
«хоча право кожної особи, обвинувачуваної у вчиненні кримінального
 правопорушення, на ефективний захист адвокатом не є абсолютним, воно
становить одну з головних підвалин справедливого судового розгляду».
Також необхідною умовою реалізації права на захист є забезпечення
основних його гарантій на усіх стадіях кримінального провадження, оскільки
випадки, коли підозрюваному, обвинуваченому під час досудового
розслідування не було призначено захисника за умови його обов’язкової
участі, ставлять під сумнів питання належності та допустимості доказів, на
яких ґрунтується обвинувальний акт прокурора. При цьому призначення
захисника у судовому провадженні у таких справах не може саме по собі
відновити порушене право на захист. Правову позицію ЄСПЛ щодо
початкового етапу забезпечення права на захист у кримінальному
провадженні викладено, зокрема, в п. 63 рішення ЄСПЛ від 09 червня 2011
року у справі «Лучанінова проти України», де зазначено, що «для здійснення
обвинуваченим свого права на захист йому зазвичай повинно бути
забезпечено можливість отримати ефективну допомогу захисника із самого
початку провадження» (
У контексті дотримання вимог ст. 6 Конвенції судам слід враховувати та
застосовувати і практику ЄСПЛ, зокрема правові позиції, наведені цим
міжнародним судовим органом у рішенні від 20 грудня 2011 року у справі
«Максименко проти України». У п. 25 цього рішення ЄСПЛ зазначив, що
«забезпечення обвинуваченому у вчиненні злочину безоплатної юридичної
допомоги, що є однією з вищезазначених гарантій, здійснюється за двох умов:
якщо така особа не має достатньо коштів для оплати юридичної допомоги та
якщо інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога
(серед інших прикладів – п. 39 рішення від 25 вересня 1992 року у справі «Фам
Хоанг проти Франції»).
Відмовитись від захисника або замінити його може і сам підозрюваний,
обвинувачений. Згідно з ч. 2 ст. 54 КПК відмова від захисника або його заміна
повинна відбуватися виключно в присутності захисника після надання
можливості для конфіденційного спілкування. Така відмова або заміна
фіксується у протоколі процесуальної дії.
При реалізації норм КПК, які регламентують порядок відмови від захисника,
суддям необхідно враховувати правові позиції ЄСПЛ сформульовані, зокрема, в
рішенні від 16 грудня 2010 року у справі «Боротюк проти України». Так, у п. 80
цього рішення ЄСПЛ зазначив, що: «ані буква, ані дух ст. 6 Конвенції не
перешкоджають особі добровільно відмовитися (у відкритий чи мовчазний
спосіб) від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для
того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути
виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними
гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови». Також у п. 65 рішення
ЄСПЛ від 15 листопада 2012 року у справі «Єрохіна проти України» викладена
ще одна важлива правова позиція щодо відмови від захисника, зокрема, ЄСПЛ
вказав: «перед тим, як вважати обвинуваченого таким, що відмовився
від важливого права за ст. 6 Конвенції, з огляду на непрямі ознаки його
поведінки слід переконатися, що він міг розумно передбачити наслідки своєї
поведінки» (п. 59 рішення від 27 березня 2007 року у справі «Талат Тунч проти
Туреччини»).
Узагальненням встановлені випадки порушення вимог ч. 2 ст. 54 КПК, оскільки
судами не завжди належним чином фіксується відмова від захисника.
Відповідно до ч. 3 ст. 54 КПК відмова від захисника не приймається, якщо його
участь є обов’язковою.
У згаданому випадку судам необхідно роз’яснити підозрюваному,
обвинуваченому право замінити захисника. Якщо останні відмовляються від
захисника та не залучають іншого, захисник повинен бути залучений у порядку,
передбаченому ст. 49 КПК, для здійснення захисту за призначенням, що дасть
змогу розглянути провадження, не порушуючи права на захист підозрюваного,
обвинуваченого, а також строків судового розгляду.
Результати аналізу судової практики засвідчили, що у разі якщо підозрюваний
(обвинувачений) відмовлявся від захисника і не залучав іншого, захисника було
надано в порядку, передбаченому ст. 49 КПК.
Прикладом цього є кримінальне провадження щодо Ш., який обвинувачувався у
скоєнні злочинів, передбачених частинами 1, 2 ст. 172 КК. Обвинувачений
заявив клопотання про відмову від захисника, призначеного Волинським
обласним центром з надання вторинної правової допомоги, мотивуючи це
наявністю різних поглядів на методи захисту. При цьому Ш. одночасно просив
призначити йому іншого захисника. Суд задовольнив це клопотання, прийняв
відмову від захисника У. та залучив через Волинський обласний центр з
надання вторинної правової допомоги іншого захисника.
Слід зазначити, що незалучення іншого захисника судом є безумовним
порушенням права на захист.
Таким чином, відмова у задоволенні зазначеного клопотання не відповідає
вимогам КПК. Водночас постає питання про зловживання своїми
процесуальними правами з боку обвинуваченого. Слід зазначити, що
неодноразова відмова від захисника за призначенням без обґрунтування своєї
позиції або ж із повторенням одних і тих же підстав може свідчити про
зловживання обвинуваченим своїми правами з метою затягування розгляду.
Очевидно, що у таких випадках суд має право відмовити в задоволенні заяви
обвинуваченого, при цьому в ухвалі повинні бути докладно обґрунтовані
мотиви, з яких суд виходив при ухваленні відповідного рішення. Якщо ж цих
умов не буде дотримано, така відмова може бути розцінена як обмеження
права обвинуваченого на вільний вибір захисника.
Право обвинуваченого, підсудного на вільний вибір захисника є одним
із основних елементів права на захист. Обмеження цього права є істотним
порушенням вимог як КПК
Тобто, з умов задачі облю висновок що була необхіднсть залучити захисника,
але якщо підорюваний відмовився від захисника, то має право залучити
іншого з безоплатного центру.
24. Вироком суду Крутова було засуджено до покарання у виді позбавлення волі
на строк 2 роки. Апеляційний суд своєю ухвалою залишив вирок місцевого суду
без змін. У касаційній скарзі засуджений просив скасувати вирок і призначити
новий розгляд у суді першої інстанції, звільнивши його з-під варти. За його
твердженням, через те, що у період вчинення злочинів він перебував на
спеціальних обліках із діагнозом «розлади психіки і поведінки внаслідок
вживання опіоїдів (інших наркотичних засобів, психотропних речовин, їх
аналогів)» і був нездатний повною мірою реалізувати свої права внаслідок
психічних вад, мав бути в обов'язковому порядку забезпечений захисником у
кримінальному провадженні. Проте під час судового провадження у першій та
апеляційній інстанції йому не забезпечили участь захисника, чим порушили його
право на захист. На яке питання розраховане завдання? Дайте правову оцінку
зазначеної ситуації. Чи може наявність вказаного діагнозу вважатися підставою
для визнання участі захисника обов'язковою? Який процесуальний порядок
залучення захисника у кримінальному провадженні? На кого, виходячи з
правових позицій ЄСПЛ, покладається встановлення обставин, що є підставою
для обов’язкової участі захисника?
Стаття 48. Залучення захисника
1. Захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним,
обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими
особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до
участі у кримінальному провадженні. Слідчий, прокурор, слідчий суддя,
суд зобов’язані надати затриманій особі чи особі, яка тримається під
вартою, допомогу у встановленні зв’язку із захисником або особами, які
можуть запросити захисника, а також надати можливість використати
засоби зв’язку для запрошення захисника. Слідчий, прокурор, слідчий
суддя, суд зобов’язані утримуватися від надання рекомендацій щодо
залучення конкретного захисника.
Стаття 52. Обов’язкова участь захисника
1. Участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо особливо
тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття
особою статусу підозрюваного.
2. В інших випадках обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному
провадженні:
3) щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не
здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад;
Фізичні вади можуть бути встановлені висновком чи довідкою медичної
установи, психічні - лікарським висновком чи довідкою медичної установи або
ж висновком судово-психіатричної експертизи щодо психічного стану

підозрюваного, обвинуваченого. Факт наявності в особи психічного

захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності,
встановлюється висновком судово-психіатричної експертизи (див. ст. 509 КПК).

Вищий спеціалізований суд україни

з розгляду цивільних і кримінальних справ

(ВССУ)

Про судову практику забезпечення

права на захист у кримінальному

 При вирішенні питання про наявність психічних чи фізичних вад, внаслідок
яких особа нездатна повною мірою реалізувати свої права, суддям доцільно
керуватись п. 13 постанови Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2003 року № 8 «Про
застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному
судочинстві», згідно з яким під особами, які через свої фізичні або психічні вади
не можуть самі реалізувати право на захист, необхідно розуміти, зокрема, осіб з
істотними дефектами мови, зору, слуху тощо, а також осіб, які хоча і визнані
осудними, але мають психічні вади, що перешкоджають самостійно захищатися
від обвинувачення.

Потрібно враховувати, що питання наявності психічних вад, які

перешкоджають самостійній реалізації своїх прав, має вирішуватись суддею у
кожному конкретному випадку.

Зокрема, слід враховувати, що для здатності особи самостійно здійснювати

своє право на захист потрібен такий стан психічних функцій (сприйняття, уваги,
пам’яті, мислення) та емоційно-вольової сфери обвинувачених, що забезпечить
правильне відображення дійсності і створить передумови для повноцінної
інтелектуальної діяльності.

Обставини, які впливають на здатність особи здійснювати право на захист,

можуть бути з’ясовані з документально підтверджених відомостей: що особа
інвалід певної групи, встановленої щодо психічного захворювання; особа
перебуває на обліку в психоневрологічному диспансері або навчається в
школі для розумово відсталих дітей; визнана медичною установою такою, що
страждає хронічним алкоголізмом, наркоманією, а тому має певні розлади
поведінки та психіки.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 30 квітня 2013 року

Львівському обласному центру з надання безоплатної вторинної правової
допомоги доручено призначити обвинуваченій Б. захисника, оскільки остання
знаходиться на диспансерному обліку з діагнозом розлади поведінки та психіки
внаслідок вживання опіоїдів.

Зазначене рішення суду є обґрунтованим та таким, що забезпечило

реалізацію положень, закріплених у ст. 52 КПК. Під час вирішення питання про
обов’язкову участь захисника при проведенні досудового розслідування і в
судовому провадженні суддям необхідно враховувати згадані обставини.

Встановлено випадки порушення місцевими судами права на захист осіб, які

внаслідок психічних чи фізичних вад не здатні повною мірою реалізувати свої
права, коли розгляд кримінального провадження щодо них проходив за
відсутності захисника.

Наявність різних історій хвороб потребує ретельної оцінки психічного стану

засуджених, що впливає на обов’язковість участі адвоката у справі. Такий
висновок зробив ВСУ в постанові №227/1084/15-к,ВСУ в постанові
№227/1084/15-к,

Вважає, що в цій справі касаційний суд дійшов неправильного висновку про

те, що Особа 5, який перебуває на диспансерному обліку в лікаря-нарколога з
діагнозом «синдром залежності від опіоїдів, ремісія з 2001 року, синдром
залежності від психостимуляторів», міг самостійно захищати свої права та
інтереси й не потребував обов’язкового представництва захисником. На думку
суду, наявний у Особи 5 діагноз відповідно до чинної Міжнародної
статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров’я
десятого перегляду (МКХ-10) свідчить про психічну патологію, яка згідно з
МКХ-9, що діяла раніше, мала назву «наркоманія» або «хронічний алкоголізм»,
а ці хвороби не належать до вад, які перешкоджають можливості особі
самостійно реалізувати своє право на захист.

Такий висновок прокурор уважає хибним і таким, що суперечить

положенням, закріпленим у п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод 1950 року та у п.3 ч.2 с.52 КПК.

З матеріалів справи видно, що Особі 5 установлено медичний діагноз

«синдром залежності від опіоїдів, ремісія з 2001 року, синдром залежності від
психостимуляторів», і цей діагноз суд касаційної інстанції не визнав психічною
вадою, яка перешкоджала б засудженому самостійно повною мірою реалізувати
свої права в кримінальному провадженні.

25. (1) Лаврентьєва було затримано за вчинення кримінального

правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК. Слідчий з дотриманням вимог
КПК роз’яснив підозрюваному його права, в тому числі право на захист.
Лаврентьєв від участі захисника відмовився.

(2) Той же випадок, але під час судового розгляду Лаврентьєв заявив
клопотання про призначення йому захисника, яке суд задовольнив і залучив
адвоката для здійснення захисту за призначенням. Надалі, під час апеляційного
провадження, Лаврентьєв відмовився від захисника за відсутності останнього.
Дайте правову оцінку наведених ситуацій, виходячи з вимог ч. 2 ст. 54 КПК. З
урахуванням правових позицій ЄСПЛ проаналізуйте, які гарантії повинні бути
забезпечені під час відмови особи від захисника. (3) Той же випадок, але
слідчий не допустив адвоката Николенка до участі в кримінальному
провадженні як захисника, посилаючись на те, що він на підтвердження своїх
повноважень надав лише копії свідоцтва про право заняття адвокатською
діяльністю та договору з підозрюваним Лаврентьєвим про надання правової
допомоги, але не надав ордер та витяг з Єдиного реєстру адвокатів України. 18
На яке питання розраховане завдання? Дайте правову оцінку наведеної ситуації,
виходячи з вимог ст. 45 та ст. 50 КПК.

1. Лаврентьєв міг відмвитися від захисниа. Адже в ст. 52 і 49 вказані ипадки,

коли захиск обовязково має бути залучений.

Стаття 52. Обов’язкова участь захисника

1. Участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо

особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з
моменту набуття особою статусу підозрюваного.

2. В інших випадках обов’язкова участь захисника забезпечується у

кримінальному провадженні:

1) щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального

правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту
неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є
повнолітньою;

2) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів

виховного характеру, - з моменту встановлення факту неповноліття або
виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;

3) щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо)
не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих
вад;

4) щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження,

- з моменту встановлення цього факту;

5) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів

медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, - з моменту
встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших
відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності;

6) щодо реабілітації померлої особи - з моменту виникнення права на

реабілітацію померлої особи;
8) щодо осіб, стосовно яких здійснюється спеціальне досудове розслідування
або спеціальне судове провадження, - з моменту прийняття відповідного
процесуального рішення;

9) у разі укладення угоди між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим

про визнання винуватості - з моменту ініціювання укладення такої угоди.

Стаття 54. Відмова від захисника або його заміна

1. Підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або

замінити його.

2. Якщо підозрюваний, обвинувачений наполягає на відмові від захисника,

слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов’язані організувати зустріч
захисника з підозрюваним, обвинуваченим. У разі якщо підозрюваний,
обвинувачений особисто та безпосередньо повідомляє захиснику про небажання
мати захисника, заміну захисника після конфіденційної розмови із захисником,
така відмова або заміна фіксується у протоколі процесуальної дії або журналі
судового засідання.

Не є підставою для відмови слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом в

зустрічі захисника з підозрюваним, обвинуваченим наявність письмової заяви
про відмову підозрюваного, обвинуваченого від захисника або письмового
клопотання про його заміну до внесення відповідної інформації до протоколу
процесуальної дії або журналу судового засідання.

Відмова уповноваженою особою в зустрічі підозрюваного, обвинуваченого із

захисником, стосовно якого є заява про відмову чи клопотання про заміну, до
відповідної фіксації у протоколі процесуальної дії або журналі судового
засідання тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

2. Відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є

обов’язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений
відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник
повинен бути залучений у порядку, передбаченому статтею 49 цього
Кодексу, для здійснення захисту за призначенням

2. Стаття 54. Відмова від захисника або його заміна

1. Підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або

замінити його.
 2. Якщо підозрюваний, обвинувачений наполягає на відмові від
захисника, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд зобов’язані
організувати зустріч захисника з підозрюваним, обвинуваченим. У разі
якщо підозрюваний, обвинувачений особисто та безпосередньо
повідомляє захиснику про небажання мати захисника, заміну захисника
після конфіденційної розмови із захисником, така відмова або заміна
фіксується у протоколі процесуальної дії або журналі судового засідання.

Не є підставою для відмови слідчим, прокурором, слідчим суддею чи

судом в зустрічі захисника з підозрюваним, обвинуваченим наявність
письмової заяви про відмову підозрюваного, обвинуваченого від
захисника або письмового клопотання про його заміну до внесення
відповідної інформації до протоколу процесуальної дії або журналу
судового засідання.

Відмова уповноваженою особою в зустрічі підозрюваного,

обвинуваченого із захисником, стосовно якого є заява про відмову чи
клопотання про заміну, до відповідної фіксації у протоколі процесуальної
дії або журналі судового засідання тягне за собою відповідальність,
встановлену законом.

3. Відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є

обов’язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений
відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник
повинен бути залучений у порядку, передбаченому статтею 49 цього
Кодексу, для здійснення захисту за призначенням.

Стаття 47. Обов’язки захисника

4. Захисник після його залучення має право відмовитися від виконання своїх обов’язків
лише у випадках:
1) якщо є обставини, які згідно з цим Кодексом виключають його участь у
кримінальному провадженні;
2) незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за
винятком випадків обов’язкової участі захисника;
3) умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником
договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад
захисника, порушенні вимог цього Кодексу тощо;
4) якщо він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання
правової допомоги у конкретному провадженні, що є особливо складним.
При реалізації норм КПК, які регламентують порядок відмови від захисника, суддям
необхідно враховувати правові позиції ЄСПЛ сформульовані, зокрема, в рішенні від 16
грудня 2010 року у справі «Боротюк проти України». Так, у п. 80 цього рішення ЄСПЛ
зазначив, що: «ані буква, ані дух ст. 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно
відмовитися (у відкритий чи мовчазний спосіб) від свого права на гарантії справедливого
судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона
має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями,
співмірними з важливістю такої відмови». Також у п. 65 рішення ЄСПЛ від 15 листопада
2012 року у справі «Єрохіна проти України» викладена ще одна важлива правова позиція
щодо відмови від захисника, зокрема, ЄСПЛ вказав: «перед тим, як вважати обвинуваченого
таким, що відмовився від важливого права за ст. 6 Конвенції, з огляду на непрямі ознаки його
поведінки слід переконатися, що він міг розумно передбачити наслідки своєї поведінки» (п.
59 рішення від 27 березня 2007 року у справі «Талат Тунч проти Туреччини»

3. Стаття 45. Захисник

2. Захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру
адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться
відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю.

Стаття 50. Підтвердження повноважень захисника

1. Повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:

1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю;

2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого

законом на надання безоплатної правової допомоги.

2. Встановлення будь-яких додаткових вимог, крім пред’явлення захисником документа, що

посвідчує його особу, або умов для підтвердження повноважень захисника чи для його
залучення до участі в кримінальному провадженні не допускається.

Тобто, витяг можна не подавати а от ордер треба.

Для підтвердження повноважень захисника достатньо надати лише ордер та копію свідоцтва
про право на заняття адвокатською діяльністю. При цьому, долучення до матеріалів
кримінального провадження захисником витягу з Єдиного реєстру адвокатів законодавством
не передбачено.

Відповідні положення містяться у постанові ККС ВС від 13 листопада 2019 року №

201/1058/19.

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального

процесуального закону, просив ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати і призначити
новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказував на те, що повертаючи його апеляційну
скаргу, суд апеляційної інстанції зазначив, що він на підтвердження повноважень як
захисника, додав до своєї апеляційної скарги лише ордер та копію свідоцтва про право на
заняття адвокатською діяльністю, але не додав копію договору про надання правової
допомоги адвоката та витяг з Єдиного реєстру адвокатів, і таким чином не підтвердив
свої повноваження на представництво інтересів.
Зазначав про те, що дане твердження суперечить КПК, Закону "Про адвокатуру та
адвокатську діяльність", позиціям Верховного Суду та практиці Європейського суду з прав
людини.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 50 КПК повноваження захисника на участь у кримінальному

провадженні підтверджуються:

1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю;

2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого

законом на надання безоплатної правової допомоги.

У цьому випадку використана синтаксична конструкція, в якій однорідні члени речення

з'єднані безсполучниковим зв'язком і між двома останніми членами речення стоїть
розділовий сполучник "або".

Таким чином, пункт 2 ч. 1 ст. 50 КПК визначає, що повноваження захисника мають

вважатися підтвердженими, якщо - на додаток до документу, передбаченого п. 1, - захисник
надав хоча б один із документів, передбачених п. 2 ч. 1 цієї статті цього кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КПК встановлення будь-яких додаткових умов для підтвердження

повноважень захисника чи для його залучення до участі в кримінальному провадженні не
допускається. При цьому, долучення до матеріалів кримінального провадження захисником
витягу з Єдиного реєстру адвокатів законодавством не передбачено.

Отже, виходячи з наведеного, судом апеляційної інстанцій допущено істотне порушення

вимог кримінального процесуального закону, яке у відповідності з вимогами п. 1 ч. 1 ст.
438 КПК є підставою для його скасування та призначення нового розгляду в суді апеляційної
інстанції.

Враховуючи викладене, касаційна скарга захисника підлягає задоволенню, а ухвала суду

апеляційної інстанції підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді
апеляційної інстанції.