А.

У документах, що додаються, потрібно віднайти не менше за 5 процесуальних помилок і

визначити, до яких наслідків призведе їхнє допущення.
Б. Бути готовими відповідати на питання, наведені нижче (у пріоритеті – відповіді,
підкріплені судовою практикою).
Дискусійні питання для обговорення
1. Підстави для повернення обвинувального акта прокурору, які визнає судова практика.

Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає вимоги, яким має відповідати

«комплектність» обвинувального акта. Крім власне документа, в якому викладене пред’явлене
обвинувачення, в наявності мають бути додатки:

реєстр матеріалів досудового розслідування;

цивільний позов, якщо він був пред’явлений під час досудового розслідування;
розписка підозрюваного про отримання копій обвинувального акта, цивільного позову,
якщо він був пред’явлений під час розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування
(крім здійснення досудового розслідування в порядку in absentia);
розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії
цивільного позову;
довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, з переліком
відомостей, що в ній зазначаються.
В судовій практиці зустрічаються випадки повернення обвинувального акта з огляду на
відсутність додатків або допущення недоліків у них, хоча єдність та правова визначеність у цьому
питанні відсутні. Одні суди розцінюють це як недоліки самого процесуального рішення, а інші
вказують, що недолучення до обвинувального акта додатків або незазначення наявних матеріалів
серед них не має спричиняти його повернення, адже, по-перше, не свідчить про його
невідповідність вимогам закону, а по-друге, може бути усунуте і на стадії підготовчого судового
засідання.

Наприклад, в ухвалі від 06.04.2021 р. у справі № 283/1934/20 Житомирський апеляційний

суд, скасовуючи ухвалу Малинського районного суду Житомирської області, зазначив, що згідно
п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, єдиним процесуальним документом, що підлягає дослідженню
судом під час підготовчого засідання, є обвинувальний акт. Додатки до нього, визначені ч. 4 ст.
291 КПК України, не є і не можуть бути предметом судового контролю на цьому етапі. Єдиною
законною підставою для повернення обвинувального акта прокурору є невідповідність змісту
самого обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України.

У іншому випадку мова йшла про відсутність посилання в додатках до обвинувального

акта на цивільні позови та їх вручення обвинуваченому. Висновок першої інстанції про те, що
відсутність таких посилань в додатках вказує на порушення органами досудового розслідування
вимог КПК України, визнаний апеляційним судом необґрунтованим та безпідставним. В
обвинувальному акті щодо ОСОБА_1 міститься посилання на цивільні позови потерпілої
ОСОБИ_3 та прокурора Тальнівського району Черкаської області, тому їх незазначення в додатку
не є підставою для повернення обвинувального акта. Крім того, згідно розписки, підозрюваному
ОСОБА_2 за участю захисника було вручено копію обвинувального акта, і жодних зауважень
щодо його невідповідності вимогам КПК не надходило, про що свідчать їх підписи.

2. Чи потрібна печатка на обвинувальному акті (судова практика + інструкції з діловодства

в органах прокуратури)? (судова практика + Тимчасова інструкція з діловодства в органах
прокуратури (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0027900-19#n11) та актів діловодства у НП
(https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0884-16#Text; інша - додається)
 У ч.3 ст. 291 КПК України містяться вимоги щодо посвідчення обвинувального акта
виключно шляхом підпису слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише
прокурором, якщо він склав його самостійно. Жодних додаткових вимог щодо
посвідчення обвинувального акта у ст. 291 КПК України не зазначено. Правова позиція
щодо необхідності посвідчення обвинувального акта гербовою печаткою зазвичай
базується на необхідності додержання вимог щодо реквізитів офіційного документу.
Також додатково зазначається посилання на підзаконні нормативно-правові акти, які
визначають правила діловодства та документообороту. Такий підхід суперечить ст. 1 КПК
України - порядок кримінального провадження на території України визначається лише
Конституцією України, міжнародними договорами, цього Кодексу та інших законів
України. Таким чином, посилання на будь-які підзаконні нормативно-правові акти або
акти організаційно-розпорядчого характеру є незаконним.

13 квітня 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області 

Відповідно до пункту 3 ч. 3 статті 314 КПК України у підготовчому судовому
засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування
примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не
відповідають вимогам цього Кодексу. Виходячи із системного тлумачення норм
вищевказаних положень Закону, суд має право повернути обвинувальний акт прокурору,
якщо він не відповідає вимогам КПК України, тобто за наявності таких порушень вимог
процесуального закону при його складанні, які перешкоджають призначенню справи до
судового розгляду. Отже, повернення обвинувального акту прокурору передбачає не
формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність в ньому таких
недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд. В підготовчому судовому
засіданні встановлено, що при складанні обвинувального акту стороною обвинувачення
дотримано вимоги ст. 291, 293 КПК України, зокрема вказано найменування
кримінального провадження та його реєстраційний номер; вказано анкетні дані
обвинуваченого, викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, які
прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення
з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про
кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, в реєстрі матеріалів
досудового розслідування вказано проведені процесуальні дії під час досудового
розслідування, дату та час їх проведення, додано розписки про отримання копій
обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, тощо, у зв`язку із
чим відсутні підстави для повернення обвинувального акту прокурору. Відсутність на
обвинувальному акті гербової печатки Волинської обласної прокуратури спростовується
положеннями ч. 3 ст. 291 КПК України, де містяться вимоги щодо посвідчення
обвинувального акта виключно шляхом підписання слідчим та прокурором, який його
затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно. Жодних додаткових
вимог щодо посвідчення обвинувального акта у ст. 291 КПК України (в тому числі щодо
печатки) не зазначено. Таким чином, підстав для прийняття рішення, передбаченого п. 3
ч. 3 статті 314 КПК України, під час підготовчого судового засідання не встановлено, а
тому у задоволенні клопотання слід відмовити. Оскільки суд прийшов до переконання, що
вказаний обвинувальний акт складено відповідно до вимог кримінального
процесуального законодавства

Кримінальні провадження за межі органу досудового розслідування надсилаються із

супровідним листом, який підписується керівником (його заступником відповідно до
розподілу функціональних обов’язків) та реєструється в канцелярії органу досудового
розслідування (у разі її відсутності - у канцелярії органу поліції) відповідно до вимог
законодавства з питань діловодства. Копії супровідних листів поміщаються до
відповідного наряду-накопичувача.
Кримінальне провадження перед надсиланням повинно бути належним чином
оформлене: містити внутрішній опис документів, пронумеровані аркуші, бути прошитим
та скріпленим печаткою. На зворотному боці останнього аркуша кримінального
провадження слідчий (дізнавач), який його оформив, ставить свій підпис із зазначенням
своєї посади, дати, кількості підшитих у томі аркушів (цифрами та словами).

Кримінальні провадження перед передачею до архіву органу досудового

розслідування повинні бути належним чином оформленими: містити внутрішній опис
документів, пронумеровані аркуші, бути прошитими та скріпленими печаткою. На
зворотному боці останнього аркуша кримінального провадження слідчий (дізнавач), який
його оформив, ставить свій підпис із зазначенням своєї посади, дати, кількості підшитих у
томі аркушів (цифрами та словами).
{Пункт 5 розділу IV із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства внутрішніх
справ № 393 від 18.05.2020}
6. Особа, відповідальна за зберігання кримінальних проваджень, реєструє передані їй
кримінальні провадження в журналі обліку кримінальних проваджень, переданих до
архіву органу досудового розслідування для зберігання (додаток 3), і поміщає їх до архіву.
7. Кримінальні провадження, у яких прийнято рішення про їх закриття, зберігаються в
спеціально обладнаних приміщеннях (архівах) органів досудового розслідування, що
унеможливлюють доступ сторонніх осіб.
Архів органу досудового розслідування повинен бути обладнаний стелажами,
протипожежною сигналізацією та засобами пожежогасіння, мати заґратовані вікна й
металеві двері. Вхідні двері архіву органу досудового розслідування повинні бути
обладнаними пристроєм для опечатування та опечатуватися печаткою особи,
відповідальної за зберігання кримінальних проваджень, або керівника органу досудового
розслідування. Ключі від архіву органу досудового розслідування зберігаються в особи,
відповідальної за зберігання кримінальних проваджень, а їх дублікати - у керівника органу
досудового розслідування.
ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК
документів, підписи на яких скріплюються гербовою печаткою у
разі їх створення у паперовій формі або засвідчуються
кваліфікованою електронною печаткою прокуратури у разі їх
створення в електронній формі
 1. Оригінали підписаних керівниками прокуратури та їх заступниками організаційно-
розпорядчих та інших документів, що засвідчують права громадян і юридичних осіб,
фіксують факт витрати грошових коштів і матеріальних цінностей; виданих спільно з
іншими органами та установами актів нормативного характеру; договори, посвідчення,
доручення.
2. Запити про міжнародне співробітництво і долучені до них документи; складені
прокурором документи для забезпечення виконання запиту про міжнародну правову
допомогу (ст. ст. 548, 558 Кримінального процесуального кодексу України).
3. Листи (вимоги) у слідчі ізолятори про конвоювання затриманих та арештованих з
ізоляторів тимчасового тримання та слідчих ізоляторів до слідчих у приміщення
прокуратури для виконання слідчих дій; видачу їх у слідчі кімнати в межах слідчих
ізоляторів; дозволи захисників на побачення із арештованими, родичів та інших громадян
на зустріч із підслідними, взятими під варту.
4. Довідки органів прокуратури України про реабілітацію, визнання потерпілим(-и)
від політичних репресій.
5. Банківські та інші фінансові документи.
6. Посвідчення про нагородження відзнаками Генерального прокурора.
7. Запити про видачу осіб, правову допомогу у кримінальних провадженнях,
здійснення кримінального переслідування, а також долучені до них копії (витяги) інших
матеріалів, які направляються до іноземних держав.
8. Матеріали, які надсилаються до Міністерства закордонних справ України для
оформлення виїзду працівників органів прокуратури за кордон у службові відрядження.
9. Доручення працівникам прокуратури про право здійснення фінансово-
господарських операцій, представництво інтересів прокуратури у судах за позовами до
прокуратури.
10. Характеристики на працівників прокуратури, які надаються в інші відомства.
11. Акти приймання-передачі справ, документів і майна прокуратури.
12. Акти приймання-передавання документів на державне зберігання.
13. Описи справ постійного, тривалого строків зберігання та з кадрових питань
(особового складу).
14. Акти про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного
архівного фонду.
15. Протоколи засідань експертної комісії прокуратури.
16. Банківські доручення, заяви на здавання валюти, картки зі зразками підписів і
печаток, довідки про розмір заробітної плати.
17. Приписи на виконання завдання (для засвідчення підпису керівника прокуратури).
В інших необхідних випадках гербова печатка проставляється на документах за
рішенням Генерального прокурора, його першого заступника чи заступника, керівників
регіональних, місцевих прокуратур, що здійснюють процесуальне керівництво досудовим
розслідуванням.
 3. Чи допускається в обвинувальному акті формулювання «обґрунтовано підозрюється у
вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого…»? Якщо так, то які наслідки тягнутиме
таке формулювання?

Особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, отримує процесуальний

документ - обвинувальний акт. Зміст обвинувального акта та формулювання
обвинувачення зокрема, виключає будь-які сумніви щодо статусу особи, яка отримала
обвинувальний акт. Не можна вважати підозрюваною особу лише на тій підставі, що
слово "підозрюється" міститься в обвинувальному акті. І головне питання - яким чином це
перешкоджає суду прийняти законне та обґрунтоване рішення? Нарешті крапку у цьому
питанні поставив Верховний Суд України. У Постанові ВСУ від 24.11.2016 №5-328кс16
зазначено, що відсутність вказівки в обвинувальному акті на обвинувачення у вчиненні
кримінального правопорушення не є істотним порушенням вимог кримінального
процесуального закону, яке перешкодило судам нижчих інстанцій ухвалити законні та
обґрунтовані рішення.

Не вірне формулювання процесуального статусу сторін:

А) Ухвала Васильківського міськрайонного суду Київської області по справі

362/4044/17

«Проте, як вбачається з обвинувального акту, у ньому викладені фактичні обставини

кримінального правопорушення, у вчинення якого ОСОБА_3 підозрюється». Отже, з
моменту коли особа отримала обвинувальний акт, апріорі вже не може мати статус
підозрюваного».

Б) Ухвала Святошинського районного суду міста Києва по справі 1-кп/759/5/17

«Також в реєстрі досудових розслідувань вказано, що 30.09.2014 проведена

процесуальна дія як повідомлення про зміну підозри ОСОБА_2, а обвинувальний акт
складено 29.09.2014, що є явним протиріччям, оскільки обвинувальний акт складається
після вручення повідомлення про підозру чи зміну підозри у вчиненні кримінального
правопорушення».

4. Які недоліки, виявлені Вами в обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового

розслідування, тягнутимуть за собою прийняття рішення про його повернення прокурору?

5. Які рішення має прийняти суд, якщо обвинувальний акт було складено і затверджено
06.10.2022 року, направлено до суду 07.10.2022, отримано в суді та передано визначеному ЄСІТС
судді – 10.10.2022, у той час як строк досудового розслідування спливав 06.10.2022 року?
Відповідь обґрунтуйте з використанням матеріалів судової практики (зокрема, постанова ВС від 1
липня 2021 року у справі № 752/3218/20).
 6. Скільки разів і де обвинувальний акт підписує прокурор, якщо його склав: а) слідчий; б)
прокурор? Скільки прокурорів

Обвинувальний акт складається слідчим, дізнавачем, після чого затверджується прокурором.

Водночас обвинувальний акт може бути складений і прокурором, зокрема, якщо він не
погодиться з тим, що був складений слідчим, дізнавачем. Підписується обвинувальний акт
слідчим, дізнавачем та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він
склав його самостійно. Разом з тим, у практиці повернення є позиція, що у випадку, коли акт
складається прокурором, він для чогось має бути ним ще й затверджений, хоча логіка такого
підходу незрозуміла.

Так, відповідно до ухвали Фрунзенського районного суду Харкова від 12.10.2020 р. у справі
№645/2575/20, у підготовчому судовому засіданні встановлено, що обвинувальний акт не
затверджений прокурором, який підписав (!) цей акт відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у
вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, внесеного до
ЄРДР за №12019220000001744 від 04.12.2019 р., — прокурором відділу 04/2/4 прокуратури
Харківської області К. І. Хромовою. Отже, обвинувальний акт не відповідає вимогам
кримінального процесуального закону, що позбавляє суд можливості призначити судовий
розгляд кримінального провадження, а за таких обставин документ слід повернути прокурору.

При апеляційному перегляді цієї ухвали колегією суддів порушень вимог кримінального
процесуального закону під час подання до суду першої інстанції обвинувального акта не
встановлено. Апеляційний суд встановив, що акт містить посилання на вимоги ст. 291 КПК
України, також вказано, що його складено 30.04.2020 р. старшим слідчим відділу
розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Харківській області. Вбачається, що
цей обвинувальний акт було затверджено 30.04.2020 р. у кабінеті в приміщенні прокуратури
Харківської області. Крім того, встановлено, що серед реквізитів на вказаному аркуші справи
він містить підпис процесуального керівника у кримінальному провадженні.

У іншому випадку обвинувальний акт було повернуто у зв’язку з тим, що його складено
прокурором, а не слідчим. Повертаючи прокурору обвинувальний акт, суд першої інстанції
зазначив, що він, на порушення імперативних вимог ч. 1 ст. 291 КПК України, відразу був
складений прокурором, а слідчим, який брав участь у досудовому розслідуванні, взагалі не
складався. Ні обвинувальний акт, ні реєстр матеріалів досудового розслідування не містять
жодних даних щодо відмови слідчому у затвердженні обвинувального акта прокурором, що є
єдиною підставою для складання обвинувального акта прокурором. Жодних виключень з цієї
норми ні ст. 291, ні будь-яка інша норма КПК України не передбачають.

На переконання суду, визначений у ст. 291 КПК України спосіб складання та затвердження
обвинувального акта забезпечує належну об’єктивність його складання, баланс між органом
досудового розслідування і наглядовим органом (прокуратурою) з дотримання принципу
стримування та противаг.
Натомість складений та одночасно безальтернативно затверджений одним і тим же
прокурором обвинувальний акт без відмови у його затвердженні слідчому порушує вказані
принципи, позбавляє стадію складання обвинувального акта об’єктивності та належної його
перевірки органом прокуратури чи його посадовою особою. Прокурор, який склав
обвинувальний акт і одночасно затверджує його, не може вважатись безсторонньою особою
при вирішенні питання щодо його затвердження, що, на переконання колегії суддів, є
неприпустимим. Натомість суд апеляційної інстанції дійшов інших висновків. В ухвалі
Львівського апеляційного суду вказано, що обвинувальний акт має містити 2 підписи
прокурора: на титульному аркуші (затвердження) та на останньому після підпису слідчого
(підписання). Зазначене положення не лише констатує необхідність саме двох підписів, а в
сукупності з приписом ч. 1 ст. 291 КПК України ще й встановлює послідовність підписання
обвинувального акта суб’єктами, задіяними в його складанні: а) підпис слідчого, який склав
обвинувальний акт; б) підпис прокурора, яким він затверджує документ; в) підписання
прокурором затвердженого ним обвинувального акта.

Потреба саме у подвійному підписанні обвинувального акта одним і тим же процесуальним

суб’єктом пояснюється концепцією, закладеною у чинному КПК, про незмінність прокурора у
кримінальному провадженні. Повноваження прокурора як сторони обвинувачення у
кримінальному провадженні визначено, зокрема, положеннями ст. 36 КПК України. Згідно п. 13
ч. 2 цієї статті, прокурор, здійснюючи нагляд за дотриманням законів під час проведення
досудового розслідування у формі процесуального керівництва, уповноважений
затверджувати чи відмовляти у затвердженні обвинувального акта, клопотань про
застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до
складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати
обвинувальний акт чи клопотання.

Системне теологічно-цільове тлумачення положень ч. 1 та 3 ст. 291 КПК України в сукупності з

положеннями п. 13 ч. 2 ст. 36 Кодексу дозволяє зробити висновок, що прокурор вправі
підписати та затвердити обвинувальний акт самостійно не лише у випадку, коли він не
погоджується з обвинувальним актом, що був складений слідчим, а й у будь-якому іншому
випадку (вичерпний перелік яких Кодексом не встановлено), який випливає з обставин
конкретного кримінального провадження, і таке рішення буде відповідати загальним засадам
та завданням кримінального провадження. Правильність такого тлумачення підтверджується
використанням у положеннях ч. 1 ст. 291 КПК України прислівника «зокрема», який, згідно з
Великим тлумачним словником української мови, означає «окремо, особисто».

мають підписати обвинувальний акт, якщо у провадженні визначено групу прокурорів?

7. Які помилки кваліфікації можуть стати підставою для повернення обвинувального акта
(див. судову практику)? Як суд під час підготовчого провадження в суді може перевірити
правильність кваліфікації діяння?
 В цілому варіативність судових позицій щодо повернення обвинувальних актів з підстав
недотримання вимог стосовно викладу фактичних обставин і формулювання обвинувачення є
широкою і невичерпною. Це і неконкретність пред’явленого обвинувачення, і відсутність
відомостей про суб’єктивний бік, в т.ч. про форму вини чи умислу, і нерозкриття у
формулюванні обвинувачення всіх елементів складу злочину, і незазначення часу, способу
вчинення злочину тощо. Зустрічаються також випадки повернення обвинувальних актів у
зв’язку з необґрунтованістю, неправильною кваліфікацією діяння, відсутністю доказової бази
на обґрунтування обвинувачення або, навпаки, посилання на докази, зокрема, висновки
експерта. У світлі такого різноманіття хотілося б звернути увагу на те, що кримінальний
процесуальний закон не надає суду повноважень до ухвалення вироку чи іншого рішення по
суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення,
зобов’язувати його змінювати цей обсяг, в т.ч. у бік збільшення, повертати за наслідками
підготовчого засідання обвинувальний акт у зв’язку з неправильною кваліфікацією дій
обвинуваченого тощо, оскільки визначення обсягу обвинувачення при направленні
обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора (постанова
Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03.07.2019 р. у справі №273/1053/17).
Адже в обвинувальному акті зазначаються ті фактичні обставини кримінального
правопорушення, які прокурор (а не суд) вважає встановленими.

До цього слід додати, що КПК України містить положення про зміну обвинувачення в суді,
висунення додаткового обвинувачення, відмову від підтримки державного обвинувачення (ч. 2
ст. 337, ст. 338–340 КПК України), а також передбачає право суду вийти за межі зазначеного в
обвинувальному акті висунутого обвинувачення в частині зміни правової кваліфікації
кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої
здійснюється провадження (ч. 3 ст. 337 КПК України). За наявного нормативного регулювання
неповнота, необґрунтованість обвинувального акта, відсутність доказової бази щодо вчинення
обвинуваченим дій, які містять ознаки злочинів, в принципі, не можуть бути підставами для
повернення обвинувального акта, адже на підготовчому засіданні суд не вправі надавати
оцінку відсутності чи наявності доказів — така оцінка може бути здійснена лише в ході
розгляду кримінального провадження по суті. Висновки про неповноту, необґрунтованість
обвинувального акта, невідповідність формулювання обвинувачення правовій кваліфікації на
цьому етапі аксіоматично суперечать засаді змагальності сторін (ст. 22 КПК України). У свою
чергу, встановлення судом бездоказовості пред’явленого обвинувачення в результаті
дослідження і оцінки доказів, на яких воно базується, передбачає цілком прогнозовані наслідки
у вигляді виправдувального вироку або зміни правової кваліфікації кримінального
правопорушення у бік покращення становища особи.

При дослідженні судової практики звертає на себе увагу велика кількість судових рішень, у
яких підставою для повернення обвинувального акта визначена неконкретність суб’єктивної
та/або об’єктивної сторони. Практика апеляційних судів щодо цієї частини формулювання
обвинувачення є неоднозначною. В ситуації, коли у кримінальному провадженні не
конкретизована об’єктивна сторона інкримінованого обвинуваченому злочину, суд буде
позбавлений можливості належним чином встановити фактичні обставини провадження та
правильність кваліфікації дій. Обвинувачення має бути викладене в чіткій, категоричній формі,
не може допускати двоякого трактування. Разом з тим, колегія суддів зазначила, що у змісті
обвинувального акта дійсно відсутні відомості про форму умислу, однак не можна погодитися
з тим, що відсутність таких відомостей свідчить про неконкретність обвинувачення.
Суб’єктивна сторона інкримінованого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 240 КК України
(незаконне видобування корисних копалин), характеризується виною лише у формі прямого
умислу, а тому вказівка суду на те, що в обвинувальному акті не зазначено елементів
суб’єктивної сторони злочину, є помилковою.

В іншому випадку апеляційний суд не погодився з рішенням суду першої інстанції щодо
повернення обвинувального акта у зв’язку з відсутністю конкретизації об’єктивної сторони.
Повертаючи обвинувальний акт прокурору, суд першої інстанції виходив з того, що в цьому
акті відсутня конкретизація щодо порушень ОСОБА_1 конкретних пунктів нормативних актів,
які регламентують його діяльність, а також дані щодо часу та місця вчинення злочину. Такі
підстави повернення обвинувального акта прокурору колегія суддів визнала надуманими, які
не ґрунтуються на вимогах закону. При поверненні акта прокурору суд не врахував, що
відповідно до ст. 23 КПК України, дослідження доказів відбувається безпосередньо під час
судового розгляду, де суд детально встановлює всі обставини вчинення кримінального
правопорушення, досліджує докази та процесуальні документи, здобуті та прийняті в т.ч. на
досудовому слідстві, тому дійшов передчасних висновків про відсутність чіткого
формулювання обвинувачення і безпідставно повернув обвинувальний акт прокурору.

Разом з тим, і без прямих вказівок зміст обвинувального акта може вказувати, які саме
протиправні діяння та обставини, за яких їх вчинено, стали підставою для підозри та
обвинувачення особи, а щодо певних складів кримінальних правопорушень окреме
зазначення форми вини, мотиву, мети взагалі не вбачається необхідним, оскільки сама
диспозиції статті закону про кримінальну відповідальність їх чітко передбачає.