ТИТУЛЬНИЙ АРКУШ

ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ
МАЙСТЕРНОСТІ СУЧАСНОГО ВИКЛАДАЧА ФАХОВОЇ
ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ
1.1 Значення педагогічної майстерності сучасного викладача закладу
фахової передвищої освіти
1.2 Основні підходи до управління процесом педагогічної майстерності
сучасного викладача закладу фахової передвищої освіти
1.3 Вимоги до управління педагогічною майстерністю сучасного
викладача закладу фахової передвищої освіти у сучасних умовах

РОЗДІЛ 2. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСВІДНО-ПОШУКОВОЇ РОБОТИ З

РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ СУЧАСНОГО
ВИКЛАДАЧА ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ
2.1 Аналіз професійного розвитку педагогічної майстерності сучасного
викладача закладу фахової передвищої освіти
2.2 Модель управління професійним розвитком педагогічної майстерності
сучасного викладача закладу фахової передвищої освіти
2.3 Методичні рекомендації щодо впровадження моделі управління
професійним розвитком педагогічної майстерності сучасного викладача закладу
фахової передвищої освіти

ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

2
 ВСТУП

Актуальність теми. Професійний стандарт викладача задає високі

вимоги до професійної компетентності педагога. Це вимагає підвищення
кваліфікації викладача, прирощення у нього професійних знань, умінь та
навичок, розширення професійного простору викладача як показника його
професійної компетентності. Професійний розвиток у контексті нового
професійного простору викладача проявляється у здатності викладача до
рефлексії свого професійного рівня, прагненні вдосконалювати професійні
компетенції, вибудовувати процес педагогічної самоосвіти, а також виявляти,
ставити та вирішувати нові педагогічні завдання різного рівня – стратегічного,
тактичного, оперативного.
У будь-якому випадку, нові трудові функції та професійні завдання
необхідно освоювати своєчасно, в повному обсязі та постійно, інакше у
викладача настає криза компетентності (диссонанс у використанні традиційних
моделей професійної поведінки в умовах, що змінилися). Викладачу крім
підвищення кваліфікації необхідно спеціально організований науково-
методичний супровід, що дозволяє перейти з пасивної моделі адаптивної
поведінки до активної моделі професійного розвитку в умовах діяльності, що
змінилися.
Вирішення завдань педагогічної майстерності викладачів закладу фахової
передвищої освіти, підвищення рівня професійної компетентності, організації
самоосвіти викладачів як засобу професійного та саморозвитку недостатньо
забезпечено науково обґрунтованими рекомендаціями, спираючись на які
можна сприяти професійному зростанню та професійній успішності кожного
викладача.
Аналіз наукової психолого-педагогічної та методичної літератури,
практики організації педагогічної майстерності викладача дозволив виявити
суперечність між значимістю професійного розвитку викладача як основної

3
умови розвитку фахової передвищої освіти та недостатньою розробленістю
механізмів управління професійним розвитком.
Мета дослідження: на основі аналізу діяльності викладача теоретично
обґрунтувати та розробити модель управління розвитком педагогічної
майстерності та підготувати її до апробації у закладах фахової передвищої
освіти.
Поставлена мета, зазначені об'єкт та предмет дослідження вимагали
вирішення наступних завдань:
- зрозуміти значення педагогічної майстерності сучасного викладача
закладу фахової передвищої освіти;
- виділити основні підходи до управління процесом педагогічної
майстерності сучасного викладача закладу фахової передвищої освіти;
- зазначити вимоги до управління педагогічною майстерністю сучасного
викладача закладу фахової передвищої освіти у сучасних умовах;
- проаналізувати професійний розвиток педагогічної майстерності
сучасного викладача закладу фахової передвищої освіти;
- дослідити модель управління професійним розвитком педагогічної
майстерності сучасного викладача закладу фахової передвищої освіти;
- надати методичні рекомендації щодо впровадження моделі управління
професійним розвитком педагогічної майстерності сучасного викладача закладу
фахової передвищої освіти.
Об'єкт дослідження: процес розвитку педагогічної майстерності
сучасного викладача.
Предмет дослідження: механізми управління процесом педагогічної
майстерності сучасного викладача у закладах фахової передвищої освіти.
При вирішенні поставлених завдань використовувалися такі теоретичні та
емпіричні методи:
- аналіз та узагальнення нормативної документації та науково-
публіцистичної літератури з проблеми управління педагогічної майстерності
сучасного викладача;

4
 - аналіз понять професійного розвитку в галузі педагогіки та
менеджменту;
- методи якісного аналізу документів та продуктів педагогічної
майстерності сучасного викладача.
Структура роботи. Структура курсової роботи підпорядкована її меті та
завданням, курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків,
списку використаних джерел та додатків.

5
 РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ
СУЧАСНОГО ВИКЛАДАЧА ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ

1.1 Значення педагогічної майстерності сучасного викладача закладу

фахової передвищої освіти

Професія викладача одна із найважливіших у суспільстві. До його

обов'язків входить виховання та розвиток учнів, і тому вимоги до нього мають
бути відповідні. Освіта - це складна, багаторівнева і розгалужена система,
учасники якої вступають у різноманітні відносини. Тому виникає потреба
державно-правового регулювання освітніх відносин.
Із підвищенням вимог до професійної компетентності викладача
характерними рисами педагогічного колективу є: старіння та фемінізація
кадрів; низька заробітна плата та зниження престижу педагогічної професії;
опора на репродуктивні методи навчання; відсутність можливостей та стимулів
для професійної самореалізації та інновацій. Основними проблемами сучасного
викладача є відсутність позитивного ставлення до інновацій, низька
психологічна готовність до професійної діяльності в нових економічних
умовах, суб'єктивна позиція, яка б йому активно керувати професійним
розвитком [19].
Термін «педагогічна майстерність» викладача належить до
міждисциплінарних понять і різних галузях знань розглядається через призму
особливих акцентів.
У психології праці «педагогічна майстерність» — це активне якісне
перетворення викладача свого внутрішнього світу, внутрішня детермінація
активності викладача, що призводить до нового способу професійної
життєдіяльності [4]. У цьому контексті принципово слід звернути увагу, що

6
немає жодного зв'язку між віком викладача та впливом педагогічної
майстерності. Протилежна позиція у якій у концепції професійного розвитку
спираються на соціальну ситуацію, рівень реалізації у професії та
хронологічний вік людини [26]. У основі цієї теорії лежить поняття професійної
придатності, під якою розуміється поєднання індивідуально-психологічних
особливостей людини, які забезпечують їй найбільшу ефективність суспільно-
корисної діяльності та задоволеності своєю працею [24].
У менеджменті «педагогічна майстерність» — це процес підготовки
співробітників до виконання нових виробничих функцій, зайняття посад,
вирішення нових завдань, спрямований на подолання розбіжності між
вимогами до працівника та якостями реальної людини, тобто йдеться за
великим рахунком про управління людськими ресурсами.
А. Маслоу запропонував концепцію педагогічної майстерності та
самореалізації як центральне поняття, як прагнення людини вдосконалюватися
у важливій для неї справі [8].
Педагогічна майстерність - це зміна менталітету у процесі розвитку та
здійснення професійної діяльності у поточній соціально–економічній ситуації
[26].
У екзистенційній психології педагогічна майстерність сприймається як
тривалий цілісний процес особистісного розвитку, необхідний для здійснення
професійної діяльності, у якій домінують моральні, етичні, духовні та ділові
якості.
У контексті формування сучасних ціннісних орієнтацій освіти,
педагогічна майстерність, на думку Є. В. Бондаревської, стаючи основою
культури, дедалі більше орієнтується утвердження у людині сутнісного
особистісного початку, формування її ціннісних орієнтацій [17].
Тому педагогічна майстерність - це тривалий процес вдосконалення
особистісних якостей, необхідний для професійної діяльності. Якщо звернутися
до педагогіки, то педагогічна майстерність тут сприймається як процес
вирішення професійно значущих завдань – пізнавальних, комунікативних,

7
моральних. У ході цього процесу викладач опановує необхідний комплекс
пов'язаних з його професією ділових та моральних якостей. Вчені, які
займаються проблемою розвитку педагогічної майстерності, зазначають, що
розвиток професіонала відбувається внаслідок систематичного вдосконалення,
розширення та підкріплення спектра знань; розвитку особистісних якостей, які
необхідні для освоєння нових професійних знань, навичок і умінь [29].
Саме тому розвиток педагогічної майстерності пов'язують не з
формальністю чи обов'язком, а з способом мислення, корисною звичкою. У
зв'язку з цим останнім часом йдеться про необхідність розвитку протягом
усього життя.
У галузі педагогічної науки поняття «розвиток педагогічної
майстерності» має багатовимірну характеристику. Відповідно до визначення –
це придбання нових якостей, освоєння нових ролей та функцій особистості,
освітньої установи, освітньої системи в цілому [5].
Розвиток педагогічної майстерності - це активна, якісна трансформація
внутрішнього світу педагога, внутрішня детермінація діяльності педагога, яка
веде до принципово нового способу професійного життя [3].
Розвиток педагогічної майстерності передбачає інтеграцію професійно
значних та особистісних якостей і здібностей, професійних знань та вмінь у
педагогічну роботу. Також слід наголосити, що вирішальне завдання в цьому
процесі адаптації педагога до змінних економічних, соціальних, професійних
умов діяльності та створення оптимальних умов для особистісного та
професійного розвитку та вдосконалення педагогів до рівня професійної
майстерності [9, с.20].
В умовах впровадження НУШ розвиток педагогічної майстерності можна
визначити, як процес позитивних змін особистісних та професійних якостей,
що забезпечує досягнення кожним освітніх результатів і тим самим сприяє
розвитку особистості [30].
Придбання працівником нових знань, умінь, навичок, які він
використовує або використовуватиме у своїй професійній діяльності, процес

8
наповнення людиною компонентів професійного досвіду новим, відмінним від
попереднього змістом не враховуючи творчого аспекту професійного розвитку
педагогів.
Розвиток педагогічної майстерності полягає у формуванні стійких
властивостей предмета, що забезпечують високу продуктивність педагогічної
діяльності та її гуманістичну спрямованість» [9].
Розвиток педагогічної майстерності полягає у досягненні нових
смислових рівнів, визначається формою психологічного регулювання,
специфікою особистісної центрації [2].
Розвиток педагогічної майстерності є безперервним процесом протягом
усієї професійної діяльності, і передбачає досягнення найвищих та стабільних
результатів у навчанні та вихованні. Розвиток педагогічної майстерності
визначається як його готовність та здатність до ціннісно-смислового,
діяльнісно-рефлексивного, творчого саморозвитку як суб'єкта педагогічної
діяльності, що виявляється у високому рівні професійно-педагогічної культури
[13].
Професійне зростання педагога пов'язане з реалізацією його
особистісного та професійного потенціалу змінами у ціннісно-смислових осно,
мотивацією, творчої самореалізації у професії, досягнення успіху в навчанні,
потреба в особистому саморозвитку. Таким чином, розвиток педагогічної
майстерності розглядається дослідниками у двох аспектах: як реалізація
професійних знань та навичок у педагогічній роботі, а також якісна зміна
психологічних характеристик особистості педагога.
Говорячи про сутність поняття «розвиток педагогічної майстерності» ми
поділяємо точку зору С. Л. Фоменка, яка визначає цей процес як формування
професійної спрямованості, компетентності, соціально значущих і професійно
важливих якостей та їх інтеграцію, готовність до постійного зростання
творчого виконання діяльності відповідно до індивідуально-психологічних
особливостей [29].

9
 Порівняльний аналіз визначень розвитку педагогічної майстерності
доводить, що природно розглядати його як безперервний процес осмислення
своєї діяльності, способу її здійснення, самореалізації суб'єкта діяльності.
Синтез суттєвих ознак даної категорії дозволяє уявити розвиток педагогічної
майстерності як динамічний, цілеспрямований, усвідомлений процес якісних
особистісних трансформацій, які виводять їх суб'єктивний та рефлексивний
досвід професійної діяльності на новий рівень саморозвитку та самореалізації.
Основною проблемою сьогодні є проблема відповідності рівня реальної
готовності педагога до професійної діяльності та вимог до професійної
діяльності, що висуваються професійними стандартами. Для вирішення даної
проблеми необхідна розробка додаткових професійних програм, організація
науково-методичного професійного супроводу розвитку педагогів відповідно
до вимог, що висуваються професійними стандартами.
Професійні стандарти вимагають від педагога володіння сучасними
технологіями освіти, здатності розвивати різноманіття учнів, враховувати в
освітньому процесі вікові, індивідуальні та особистісні особливості різних
контингентів учнів. Перехід на професійні стандарти призведе до підвищення
соціального статусу та престижу професії педагога, зміни проведення
процедури атестації педагогічних працівників, оновлення системи підвищення
їх кваліфікації, коригування нормативних правових актів; зміни посадової
інструкції педагогічних працівників, трудових договорів та інших документів.
Отже, результатом соціально-політичних змін у країні став нове
соціальне замовлення, сформульоване для створення умов розвитку активної,
творчої особистості, здатної адаптуватися до змінному світу, коли затребувана
конкурентна особистість з орієнтуванням на безперервний саморозвиток. І
педагогам, як головним учасникам процесу освіти кожного громадянина
пред'являються високі вимоги.
У зв'язку з цим суттєво змінюється практика реалізації професійно-
педагогічної діяльності педагога. Багато в чому ці зміни пояснюються новим
розумінням мети та результату освіти, що формулюється у документах

10
реформи освіти в Україні та у світі у форматі досягнення нової якості масової
освіти.
Таким чином, у сучасних умовах розвитку вітчизняної освіти
надзвичайно важливо зрозуміти як саме має змінитися професійно-педагогічна
діяльність, оскільки саме педагог є основним суб'єктом змін в освіті та без його
активної участі прогресивні зміни неможливі.
1.2 Основні підходи до управління процесом педагогічної
майстерності сучасного викладача закладу фахової передвищої освіти

Управління процесом розвитку педагогічної майстерності може бути

ефективним лише тоді, коли всі його елементи упорядковані та відповідають
сучасним вимогам. Розглянемо основні підходи, які сприяють ефективному
управлінню розвитком освітян.
Підхід 1 – системний. Системний підхід розвитку педагогічної
майстерності є основою для реалізації програми НУШ. Він передбачає акцент
на процес прийняття управлінських рішень кожному рівні організації. Усі
системи, відділи та ланки в освітній організації пов'язані між собою
комунікаційні канали, які дозволяють уникнути єдиноначальності у прийнятті
управлінських рішень і робити їх ефективнішими.
Основне завдання керівника організації фахової передвищої освіти у
рамках цього підходу – забезпечити відкритість, адаптивність та професійний
розвиток педагога відповідно до принципу системності.
Підхід 2 – процесний (функціональний). Управління розвитком
педагогічної майстерності – це система взаємопов'язаних між собою функцій, а
кожна функція є серією з певних дій. Їхнє послідовне виконання забезпечує
успіх діяльності освітньої організації. Тобто управління має ієрархічну
структуру процесів, що забезпечують функціонування розвитку педагогічної
майстерності.
Функції управління, у рамках цієї концепції, такі:
- планування;

11
 - організація;
- мотивація;
- делегування;
- координація;
- комунікація;
- прийняття управлінських рішень;
- формування кадрів;
- оцінка та контроль.
Функціональний підхід визначає основи управління розвитком
педагогічної майстерності та способи її реалізації.
Підхід 3 – інтегративний. Його основу становлять знання, уміння,
навички та компетенції керівника закладу фахової передвищої освіти, а також
кадрового складу. Відкритий стиль педагогічної комунікації, партнерське
спілкування між членами колективу, батьками та учнями створює позитивний
мікроклімат у освітній установі та дозволяє удосконалювати процес розвитку
педагогічної майстерності. Для ефективної організації комунікацій у роботі з
учнями та батьками, педагогічні працівники та керівники закладів фахової
передвищої освіти проходять курси підвищення кваліфікації та перепідготовки.
Підхід 4 – особистісно-орієнтований. Керівник використовує його як у
організації освітнього процесу, так і у системі управління розвитку педагогічної
майстерності.
До запровадження НУШ більшою мірою було спрямовано формування в
дітей віком певний знань, умінь і навиків. Нові стандарти спрямовані на
подолання навчально-дисциплінарного підходу. Педагог крізь призму
особистісно-орієнтованого підходу сприймається як наставник, партнер і
помічник учня. Його завдання – допомагати, розвивати ініціативу учня, що
потребує оснащення новими педагогічними методами та технологіями.
Заснований на обліку "людського фактора" в освітній організації. Для
забезпечення ефективної роботи працівників закладів фахової передвищої
освіти керівник повинен знати про:

12
 - фактори мотивації співробітників;
- задоволеності педагогів умовами праці;
- сформований в освітній організації мікроклімат;
- ефективних стилях керівництва тощо.
Вирізняють три стилі керівництва – ліберальний (відсутність ініціативи з
боку керівника), авторитарний (керівник – абсолютний лідер) та демократичний
(управління при взаємодії з колегами). Керівник закладу фахової передвищої
освіти повинен вміти використовувати кожен із них відповідно до ситуації.
Підхід 5 – діяльнісний. Розглядає управління розвитком педагогічної
майстерності як вид діяльності, що включає такі компоненти:
- об'єкт та суб'єкт;
- мотивація;
- ціль;
- дії, способи та засоби досягнення мети;
- контроль та оцінка результатів.
Говорячи про категорію діяльності, виділяють два її аспекти у
педагогічній діяльності: інструментальна структура діяльності та взаємини з
іншими людьми.
Підхід 6 – ситуаційний підхід. Основним принципом управління
розвитком педагогічної майстерності, згідно з цим підходом, є ситуація. Тобто
управлінські рішення керівника мають спиратися на конкретні обставини.
Ситуаційний підхід в управлінні розвитком педагогічної майстерності
передбачає:
1) аналіз освітньої діяльності та визначення дефектів її реалізації;
2) оцінка результатів діяльності;
3) прогнозування професійного розвитку педагога;
4) прогнозування складається на підставі конкретних ситуацій з
допомогою методів педагогічної діагностики.
Підхід 7 – управління за результатами. Управління за результатами
передбачає систему, коли для кожного співробітника чи групи визначено

13
показники результативності. Керівник та підлеглі ставлять цілі та завдання
діяльності та узгоджують їх. Це допомагає більш осмислено та цілеспрямовано
підходити співробітнику до своєї діяльності, знаходити найефективніші
способи реалізації поставлених цілей.
Управління за результатами здійснюється на трьох рівнях:
- визначення місії;
- оцінка якості та повноти послуг, що надаються освітньою установою;
- діагностика задоволеності батьків результатами діяльності.
Як результати можуть виступати такі цільові показники, як здоров'я,
рівень соціалізації та формування ціннісних орієнтирів, рівень розвитку
відповідно до індивідуальних здібностей та можливостей та інше.
У багатьох публікаціях розвиток педагогічної майстерності розглядається
як послідовність взаємопов'язаних тимчасових стадій від виникнення та
формування професійних намірів до повної реалізації особистості у
професійній праці [4].
Розвиток педагогічної майстерності розглядається не як заздалегідь
накреслена траєкторія руху, а як віяло можливостей, що відкриваються, а також
цілей і дій у життєвих і професійних ситуаціях, які педагог повинен бачити,
розуміти, вміти обирати, а потім проектувати власний рух в обраному напрямі
[25].
Сучасна система управління розвитком педагогічної майстерності
потребує комбінованого використання як базових, так і інноваційних підходів у
управлінні. Застосовуючи їх, необхідно спиратися на принципи ефективної
науково-методичної діяльності, обліку інноваційних процесів в освіті,
формування кадрового потенціалу та інше.
Отже, аналізуючи особливості управління розвитком педагогічної
майстерності, необхідно відзначити, що в цьому процесі традиційно сильні і
деякі специфічні, притаманні лише системі освіти, методи: періодичні курси
підвищення кваліфікації, система наставництва, залучення педагогів до роботи

14
професійних методичних об'єднань, формування кадрового резерву на
заміщення керівних посад.
Сучасні теоретичні підходи до управління розвитком педагогічної
майстерності орієнтують освітні установи на діяльність в єдиному науково-
методичному просторі системи освіти, що постійно змінюється, необхідність
створювати програми підвищення кваліфікації, що відображають індивідуальну
траєкторію професійного розвитку педагога.

1.3 Вимоги до управління педагогічною майстерністю сучасного

викладача закладу фахової передвищої освіти у сучасних умовах

Підвищення якості навчання залежить від рівня підготовки педагогів.

Педагог повинен включатись у режим розвитку, одним із компонентів якого є
процес саморозвитку.
У процесі над розвитком професійно значимих особистісних якостей
педагога можна спиратися на принципи творчого саморозвитку особистості,
наукового пізнання, інформативності, самоврядування, оптимізації, соціалізації,
індивідуалізації. Керівництво закладів фахової передвищої освіти має
застосовувати у кадровому менеджменті організації як економічні та і
організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні методи.
Необхідно розкрити творчий потенціал педагога, сформувати чи
скоригувати гуманістичні установки особистості, розвинути навички
позитивної взаємодії та рефлексивного мислення. Підтримка розвитку педагогів
має бути відкритою, випереджальною, безперервною. Етапи управління
розвитком педагогічної майстерності представлені у вигляді таблиці 1.1.

Таблиця 1.1
Етапи управління розвитком педагогічної майстерності
Функці Зміст
я
керува
ння
15
Аналіз - вивчення та аналіз науково-педагогічної, соціально-управлінської
літератури, державних нормативних документів та досвіду діяльності
освітніх установ, присвяченого проблемі організації професійного
розвитку педагогів;
- кадровий моніторинг (виявлення рівня освіти, кваліфікації,
професійної підготовки) та встановлення індивідуального рівня
професіоналізму педагогів;
- оперативний аналіз (щоденна оцінка, з'ясування відхилень в якості
роботи);
- тематичний аналіз (система роботи одного педагога чи групи
педагогів, система виховних заходів, рівень освоєння учнями освітньої
програми);

- вивчення особистісних передумов ефективності професійної діяльності

педагога;
- діагностика професійних труднощів педагога;
- анкетування (виявлення індивідуальних потреб, рівня задоволеності педагога,
факторів розвитку, здібностей до саморозвитку тощо);
- аналіз професійної активності (участь у методичних заходах щодо реалізації
річного плану роботи закладу фахової передвищої освіти, організація
різноманітних форм роботи з дітьми та батьками);
- аналіз результативності професійної діяльності педагога у
міжатестаційний період.
-
Цілі - визначення цілей управлінської діяльності з розвитку педагогічної
майстерності;
- визначення індивідуальних стратегічних (на міжатестаційний період) та
тактичних цілей (план на рік) професійної діяльності педагога, зокрема щодо
реалізації методичної теми (самоосвіти);
- постановка цілей особистісного саморозвитку педагога

- розробка плану методичних заходів щодо підвищення рівня професійного

Плануван розвитку педагогів;
ня - розробка плану навчання педагогів на курсах підвищення кваліфікації (не
менше 1-2 разів у міжатестаційний період);
- розробка плану проходження процедури атестації педагогічних працівників;
- розробка індивідуальних планів професійного розвитку (з урахуванням рівня
освіти, кваліфікації, досвіду роботи)
- аналіз результатів реалізації методичної теми (роботи із самоосвіти);
- виявлення ресурсних можливостей (нормативно-правові, організаційні,
кадрові, інформаційні, матеріально-технічні, фінансові, науково-методичні)

16
 - розробка та затвердження необхідної нормативно-організаційної
Організа документації (накази, розпорядження, положення);
ція - створення необхідних умов для здійснення професійної діяльності
(кадрових, матеріально-технічних, фінансових);
- здійснення професійної діяльності відповідно до нормативно-правової бази,
стандартів професійної діяльності та етичними нормами педагогічної
спільноти;
- чіткий порядок та планування роботи;
- сувора дисципліна та справедливе ставлення до працівників;
- підтримка сприятливого психологічного клімату в колективі,
- профілактика професійного вигоряння педагогів;
- використання різних форм методичної роботи;
- формування у педагогів потреби у саморозвитку та самовдосконаленні;
- створення умов підвищення самооцінки педагога, впевненості, професійної
значущості (демонстрація досягнень, виступи,

відкриті покази);

- залучення педагогів до процесу розробки та реалізації прийнятих рішень

(делегування повноважень, гласність під час обговорення проблем,
колегіальність прийняття рішень);
- безперервна освіта (активізація компонента професійного розвитку –
забезпечення регулярної участі у семінарах, курсах;
- підвищення рівня професійної освіти, перепідготовка;
- організація співробітництва з соціальними партнерами;
- прояв інтересу до працівника, поваги, уваги, особистої участі керівника
у вирішенні проблем, сприяння реалізації педагогічних знахідок,
проектів;
- методичний супровід менш досвідчених колег, наставництво

Мотивація - задоволення індивідуальної потреби у самовираженні, прояві творчості

(надання свободи у виборі засобів)

17
Контроль - плановий, оперативний та поточний контроль;
- персональний контроль за професійною діяльністю педагога;
- контроль якості освоєння освітньої програми вихованцями (як елемент
оцінки якості освіти та діяльності конкретного педагога);
- самоконтроль;
- створення та своєчасне поповнення «банку досягнень» педагогів; ведення
портфоліо педагогів;
- щомісячний моніторинг індивідуальних досягнень педагога (заповнення
оціночних листів для нарахування стимулюючої оплати праці) для
виконання роботи);
- визнання цінності працівника;
- публічна похвала;
- направлення на різні конференції та семінари;
- включення до складу творчих та експертних груп, членів журі конкурсів;
- успішна атестація, просування по службі;
- матеріальне заохочення (преміювання, цінний подарунок);
- подання до нагороди, звання; подяка у наказі;
- переведення на самоконтроль;
- надання годинника на методичну роботу;
- відгул, додаткові дні для відпустки; дотримання форми дружнього
партнерства;
- залучення до участі у корпоративних заходах;
- застосування різних форм покарання (депремування, стягнення,
попередження, догана тощо)

Отже, управлінська діяльність керівника закладу фахової передвищої

освіти передбачає реалізацію наступних функцій: планування, організація,
мотивація, регулювання, контроль. Ці функції об'єднані в одну систему і
знаходяться у складному взаємозв'язку. Для досягнення високого рівня
викладання, підвищення професіоналізму педагогів у закладах фахової
передвищої освіти функціонує та розвивається система роботи з підвищення
кваліфікації. Вирішити це завдання можна через створення системи
безперервного професійного розвитку (рівень неформальної та інформальної
безперервної освіти).
Іншим ресурсом у плані вдосконалення педагогічної майстерності стає у
сучасних умовах діяльність методичних служб. Методичні об'єднання закладів
фахової передвищої освіти створені з метою надання консультаційної допомоги
у питаннях професійного вдосконалення педагогічної майстерності. Перед
ними ставляться організаційно-методичні завдання, визначаються пріоритетні
напрямки діяльності.

18
 Дуже важливим напрямом в організації курсів підвищення кваліфікації
педагогічних працівників на сучасному етапі є формування індивідуального
освітнього маршруту. Підставою для його побудови є ті зміни, які відбуваються
сьогодні у системі освіти, пов'язані із запитами та потребами учасників
освітнього процесу. Сам освітній маршрут проектується з урахуванням
особистих освітніх потреб самого педагога, з урахуванням методичної
проблеми (чи теми самоосвіти) з якої працює викладач, і навіть потреб тієї
освітньої організації, у якій працює педагогічний працівник. Метою такого
навчального маршруту є вдосконалення професійної компетентності педагога.
Індивідуальні освітні маршрути педагогічних працівників передбачають
як варіативність вибору курсів підвищення кваліфікації, так й самоосвіту;
розкриття потенційних професійних можливостей через участь у професійних
конкурсах; діяльність у педагогічному співтоваристві закладів фахової
передвищої освіти та районному методичному об'єднанні.
При сумісному виборі педагогічних працівників та керівників закладів
фахової передвищої освіти підвищення кваліфікації враховують низку
факторів: зміст (кваліфікаційні предметні, міжкафедральні, модульні); місце
організації курсів; форма навчання (очна, очно-заочна, дистанційна);
індивідуальне навчання чи корпоративне на робочому місці; обсяг годинника.
Професійний розвиток викладача також може бути реалізовано через
самостійне освоєння нових освітніх технологій, методичних прийомів та форм
організації освітньої діяльності учнів, роботу з науковою та методичною
літературою, взаємовідвідування занять, розробку проекту тощо.
Розкриття потенційних професійних можливостей та устремлінь в
індивідуальному освітньому маршруті педагогічних працівників реалізується
через участь у очних чи заочних професійних конкурсах. Атестація є
найважливішим питанням професійного розвитку педагогічних працівників.
Атестація з метою встановлення кваліфікаційної категорії проводиться за
бажанням педагога. Атестація проводиться атестаційними комісіями, які
формуються уповноваженими органами державної влади України. У ході

19
атестаційних процедур педагогічні працівники представляють спеціалістам, які
залучаються для всебічного аналізу професійної діяльності педагогічних
працівників, презентації та портфоліо.
Перевірка рівня кваліфікації українських викладачів є необхідною і навіть
обов'язковою складовою навчального процесу в навчальному та виховному
закладі. Вимоги, які зараз висуваються до українських педагогів, прописуються
і чітко відображаються у професійному стандарті. Викладач в обов'язковому
порядку повинен не тільки дотримуватись посадових інструкцій, а й не
забувати приділяти увагу на інші, також важливі аспекти в освіті та вихованні
своїх підопічних, за які вони відповідальні.
Отже, управління розвитком педагогічної майстерності в закладах
фахової передвищої освіти включає кілька етапів: аналіз, планування,
організацію та контроль. На кожному етапі розробляються необхідні заходи та
процедури, що дозволяють педагогу підвищити свою кваліфікацію, здобути
нові знання, підвищити професійне зростання.
Говорячи про розвиток педагогічної майстерності, необхідно пам'ятати,
що формальною оболонкою, що підтверджує «розвиток», є курси підвищення
кваліфікації та процедура атестації. Можна безмежно брати участь у
педагогічних конференціях, конкурсах; писати статті у різних журналах;
створювати професійні педагогічні сайти; давати відкриті уроки, майстер-
класи; організовувати та проводити семінари з дисемінації педагогічного
досвіду, але тільки після закінчення курсів підвищення кваліфікації педагог
отримує формалізоване підтвердження (сертифікат, свідоцтво, посвідчення)
того, що він підвищив свій професійний рівень.
Розвиток педагогічної майстерності розглядається як систематичне
підкріплення, удосконалення та розширення спектра знань, розвиток особистих
якостей, необхідних для освоєння нових професійних знань та навичок,
необхідних для виконання обов'язків упродовж усієї трудової діяльності
співробітника. Професійний розвиток педагога може бути визначений як

20
зростання його професійних досягнень внаслідок накопичення практичного
досвіду та систематичного перегляду ним викладання.
Виділено сім основних підходів до розвитку педагогічної майстерності.
Говорячи про особливості управління розвитком вчителів, слід зазначити, що в
цьому процесі традиційно сильні і деякі специфічні, властиві лише системі
освіти, методи: періодичні курси підвищення кваліфікації, система
наставництва, залучення педагогів до роботи професійних методичних
об'єднань, формування кадрового резерву заміщення керівних посад.
Сучасні теоретичні підходи до управління розвитком педагогічної
майстерності орієнтує освітні установи на діяльність в єдиному науково-
методичному просторі системи освіти, що постійно змінюється, необхідність
створювати програми підвищення кваліфікації, що відображають індивідуальну
траєкторію професійного розвитку педагога.
Формування ефективної системи безперервного професійного розвитку
педагогів передбачає перехід на персоніфіковану модель підвищення
кваліфікації, модернізацію роботи методичних служб, інтеграцію систем
підвищення кваліфікації та атестації педагогів. Оптимальне застосування
проаналізованих підходів та управлінських рішень призведе до успішності
розвитку педагогічної майстерності.

РОЗДІЛ 2
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСВІДНО-ПОШУКОВОЇ РОБОТИ З РОЗВИТКУ
ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ СУЧАСНОГО ВИКЛАДАЧА
ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ

2.1 Аналіз професійного розвитку педагогічної майстерності

сучасного викладача закладу фахової передвищої освіти

21
 Кадрова політика закладу фахової передвищої освіти відноситься до
реактивного типу, який орієнтований на вирішення проблем, що виникають, з
елементами превентивної зміни і активної, що має можливість впливу на
ситуацію. Стратегія професійного розвитку педагогічної майстерності також
формалізована, визначається генеральної стратегією організації, що належить
до типу стратегії динамічного зростання. За такої стратегії персонал повинен
бути стабільним, проблемно-орієнтованим, мати гнучкість у мінливих умовах,
прагнути співпраці.
За аналізований період підвищили свою кваліфікацію 21 викладачі. У
поточному навчальному році підвищення кваліфікації пройшли 12 освітян, що
становило 67%. Отже, весь педагогічний склад підвищив кваліфікацію
відповідно до вимог Державного Загальноосвітнього Стандарту.
У таблиці 2.1 представлені дані щодо організації та змісту розвитку
педагогічної майстерності на різних рівнях.

Таблиця 2.1
Організація та зміст розвитку педагогічної майстерності на різних рівнях
закладу фахової передвищої освіти
Закінчили курси розвитку 2021-2022 2022-2023 2023-2024
педагогічної майстерності заявка факт заявка факт заявка факт
ЛЦУФК 3 3 3 3 4 4

MCFR - - - - - -
модульні 2 2 - - 3 3
дистанційні - - 5 5 2 2
У 2023-2024 навчальному році з огляду на специфіку закладу фахової
передвищої освіти 100% викладачів пройшли курси розвитку педагогіченої
майстерності за темами "Механізм запровадження навчання нового покоління",
"Формування ключових компетенцій учнів", "Проектна та дослідницька
діяльність", "Оцінювання досягнень учнів, моніторинг якості навченості".
Викладачі успішно проходять навчання дистанційно. Відповідно до наведених
даних 95% складу має вищу освіту.

22
 Таблиця 2.2
Освітній ценз викладачів
Освіта Кількість освітян % від
загального
Усього викладачів 72 100
Вища освіта 69 95,83
Вища педагогічна 68 94,44
Середня спеціальна
2 2,78
освіта
Немає педагогічного
1 1,39
освіти

Відповідно до наведених даних 95% педагогічного складу має вищу

педагогічну освіту. Найбільш наочно структура педагогічного складу за рівнем
освіти наведена на рис. 2.1

Рисунок 2.1 Структура педагогічного персоналу за рівнем освіти, %

Таблиця 2.3
Гендерний склад педагогічного колективу
Показник Кількість викладачів % від загального
Всього викладачів 72
Жінок 69 95,83
Чоловіків 3 4,17

Специфіка педагогічного складу у тому, що основна частина викладачів –

жінки, що наочно представлено на рис. 2.2

23
 Рисунок 2.2 Гендерна структура працівників

Аналіз вікового складу колективу за виділеними категоріями свідчить, що

колектив поповнюється молодими, свіжими силами.

Таблиця 2.4
Віковий склад колективу
Показник До 25 років 25-35 35-55 років Пенсійний вік
років
Кількість людей 3 12 38 19
% 4,17 16,67 52,78 26,39

Наступні дві групи репрезентують більшість колективу, це колеги того

віку, коли професійні амбіції збагачені практичним досвідом, що, безумовно,
сприяє підвищенню якості викладання. Особливу цінність колективу
представляють «корифеї», люди які досконало володіють професійною
майстерністю.

24
 Рисунок 2.3 Віковий склад працівників

Аналіз колективу за стажем представлений у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5
Аналіз складу за педагогічним стажем
Стаж менше 2 від 2 до 5 від 5 до від 10 до 20 більше 20
років років 10 років років
років
Кількість
1 7 10 34 20
людей
% 1,39 9,72 13,89 47,22 27,78

З таблиці 2.5 випливає, що колектив омолоджується. Середній стаж

викладача закладу фахової передвищої освіти становить 19 років. Останні три
роки колектив оновився, завітали молоді спеціалісти. Більшість викладачів
(47%) має стаж до 20 років.

Таблиця 2.6
Узагальнені відомості про кваліфікацію кадрів у 2023-2024 навчальному році
Категорія робітника Загальна кількість Відсоток
Вища категорія 22 30,56%
Перша категорія 32 44,44%
Друга категорія 9 12,50%
Відповідність посаді, що
3 4,17%
займається
Без проходження атестації 6 8,33%

25
 Аналіз складу колективу за кваліфікаційними категоріями свідчить про
достатній рівень компетенції викладачів закладу фахової передвищої категорії.
Це підтверджується рівнем навченості на всіх ступенях навчання. З 72
викладачів атестовано 66, що становить 91,67%. Не атестовані: 6 викладачів.
Останні 3 роки зберігалася тенденція «омолодження» складу. Нестача
досвіду призводить до того, що їхній творчий потенціал практично не
використовується. З іншого боку, під час підготовки до конкурсів та відкритих
заходів різного рівня використовується творчий потенціал та педагогічна
майстерність.
Педагогічний стаж 40% викладачів закладу фахової передвищої освіти
понад 10 років (30% – понад 20 років). Це викладачі, що знаходяться на стадії
високої професійної майстерності, оскільки за ці роки вони навчилися
вирішувати і найпростіші та найважчі завдання; вони виділяються вміннями
або універсалізмом, широким орієнтуванням у своїй галузі, або тим і іншим. За
цей час викладачі набувають індивідуального, неповторного стилю діяльності,
її результати стабільно хороші; мають підставу вважати себе в чомусь
незамінними. Зазвичай вони вже мають показники своєї кваліфікації (першу чи
вищу кваліфікаційну категорію), є зразком культури та професійної
майстерності для молодих фахівців. Це викладачі, які працюють у режимі
самоконтролю, на довірі.
Але в деяких із них, навіть за досить високого рівня професійної
діяльності, що реалізується одними й тими самими способами стереотипно та
стабільно, проявляється ознаки професійної стагнації, застою. Для
профілактики та запобігання професійній стагнації необхідно розкрити перед
ними нові можливості самореалізації, що підвищують їхню цінність,
конкурентоспроможність.
У ході аналізу було виявлено проблеми:
1) недосконалість існуючої системи моніторингу педагогічної
майстерності викладачів;

26
 2) низький рівень компетентності молодих викладачів у питаннях
нормативно-правового забезпечення закладу фахової передвищої освіти
(вимоги до структури та умов реалізації освіти, нові форми атестації
працівників та інше);
3) небажання включатися до інноваційного процесу (внутрішній протест);
4) зниження активності частини викладачів за досить високого рівня
компетентності, прояв професійної стагнації, застою.
Для вирішення цих проблем необхідно було спланувати та реалізувати
систему певних дій та заходів, спрямованих на вдосконалення системи
моніторингу педагогічної компетентності; підвищення інноваційного
потенціалу колективу, тобто розробити модель управління професійним
розвитком педагогічної майстерності.

2.2. Модель управління професійним розвитком педагогічної

майстерності сучасного викладача закладу фахової передвищої освіти

У сучасних умовах для вирішення проблем, що стоять перед закладами

фахової передвищої освіти, де потрібен викладач із новим педагогічним
мисленням, основами рефлексивної культури, орієнтований на реалізацію
особистісної парадигми у педагогічній діяльності, посилюється необхідність
створення такої моделі управління розвитком педагогічної майстерності, яка
сприятиме адаптації та розвитку творчого потенціалу кожного викладача.
Розглядаємо створення моделі управління розвитком педагогічної майстерності
закладу фахової передвищої освіти на основі системно-процесного підходу.
З позиції системного підходу модель управління закладу фахової
передвищої освіти включає: системоутворюючі фактори (мети, результати
діяльності); умови функціонування (соціально-педагогічні, тимчасові);
структурно-функціональні компоненти (відділи та підрозділи, керуюча та
керована підсистеми освітнього процесу). Але використання системного

27
підходу для ефективного управління в сучасних умовах недостатньо, його
необхідно доповнити методологією процесного підходу. Процесне управління
приділяє особливу увагу взаємодії структурних елементів освітньої організації,
причому взаємодія будується не вздовж функціональної ієрархії, а по
горизонталі, на зв'язку між структурними підрозділами.
Структурно-функціональну модель розвитку педагогічної майстерності
систематизовано з позиції системно-процесного підходу з поділом на рівні
управління. Ціль: підвищення ефективності управління розвитком педагогічної
майстерності закладу фахової передвищої освіти шляхом удосконалення
системи моніторингу, підвищення рівня компетентності молодих викладачів та
зниження професійного вигоряння (стагнації) досвідчених педагогічних
працівників.
Завдання: 1) удосконалювати систему моніторингу педагогічної
компетентності, підібрати діагностичні методики, опитувальники, тести до
01.11.2023; 2) продовжити освоєння нової форми атестації педагогічних та
керівних працівників; 3) визначити та впровадити в роботу систему дій із
профілактики професійної стагнації викладачів у 2023 – 2024 навчальному році;
4) повною мірою реалізувати план підвищення кваліфікації педагогів з
урахуванням виявлених тенденцій; 5) створити сприятливе мотиваційне
середовище та ефективну систему оцінки діяльності викладачів, тим самим
підвищити інноваційний потенціал педагогічного колективу.
Розглянемо докладніше механізми реалізації моделі. Змістовий блок
включає: процеси управління: Маркетингові стратегічні напрями: 1) аналіз
професіоналізму викладачів на основі виявлення їх потреб, вивчення
результатів діяльності; 2) на основі виявлених потреб визначити можливості
для підвищення кваліфікації; 3) розробка програми підвищення кваліфікації; 4)
залучення викладачів у різні форми професійного вдосконалення на базі
закладу фахової передвищої освіти; 5) визначення постачальників послуги
підвищення кваліфікації викладачів за межами закладу фахової передвищої

28
освіти; 6) підбір, систематизація інструментарію вивчення результативності
курсової підготовки викладачів.
Стратегічне планування: 1) розробка плану підвищення кваліфікації
викладачів на навчальний рік з урахуванням потреб кожного викладача; 2)
розробка планів індивідуального розвитку викладачів з урахуванням потреб та
можливостей кожного викладача.
Стратегічне проектування: 1) апробація, адаптація до умов конкретної
установи моніторингу досягнення запланованих результатів; інструментарію
для моніторингу педагогічної діяльності; 2) проектування збагачення, зміни
предметно-розвиваючого середовища.
Основними процесами забезпечення управління розвитком педагогічної
майстерності є такі ресурси: 1) Фінансові ресурси: Складання плану
підвищення кваліфікації із зазначенням вартості послуги, термінів курсової
підготовки на навчальний рік. 2) Кадрові ресурси: Планування та організація
роботи з молодими викладачами; Планування та організація роботи з
профілактики стагнації викладачів – стажистів. 3) Інформаційні ресурси:
Інформування викладачів про курси з каскадно-циклічної моделі в міру
надходження пропозицій; Пошук альтернативних форм навчання.
З процесного підходу виділено чотири етапи впровадження моделі
управління розвитком педагогічної майстерності:
1 етап. Рефлексивно – інформаційний. Розробка та обговорення моделі,
вивчення досвіду колег з проблеми супроводу професійного зростання
педагогів у міжатестаційний період. Аналіз педагогами резерву своїх
професійних можливостей та труднощів.
2 етап Організаційний. Систематизування даних спостережень та аналізу
педагогічної, інноваційної діяльності, участі педагогів у методичній роботі
закладу фахової передвищої освіти. Для успішного конструктивного виходу із
кризи професійного розвитку важливу роль відіграють педагогічні
індивідуальні та групові форми консультування. Консультації, які необхідно
надавати в рамках реалізації моделі, можна класифікувати так: інформаційні,

29
коли педагогу надається необхідна інформація, що сприяє вдосконаленню його
професійної діяльності; інструктивні, коли педагогу проводиться спеціальний
інструктаж, тобто даються конкретні рекомендації щодо вирішення професійної
та особистої проблеми; формуючі, коли розробляються інноваційні стратегії
розвитку освітньої установи; психологічні (профілактичні), коли зміст
спрямовано на формування сприятливого психологічного клімату у колективі,
на профілактику конфліктів, на ефективне міжособистісне спілкування.
3 етап. Практичний. Розробка плану заходів, спрямованих на:
удосконалення системи моніторингу педагогічної діяльності; оновлення форм
та методів методичної роботи з педагогами, форм підвищення кваліфікації;
освоєння нової форми атестації педагогічних та керівних працівників;
планування професійного розвитку педагогів; підвищення інноваційного
потенціалу педагогічних кадрів.
4 етап. Узагальнюючо-аналітичний. На цьому етапі відбувається
представлення досвіду: публікації статей, представлення на конкурсі
педагогічної майстерності, обговорення результатів.
Розглянемо баланс чинників, супутніх і які перешкоджають реалізації
проекту, побудувавши поле сил.
До рушійних сил проекту відносяться: переважання професійного типу
працівників, які не потребують додаткових зусиль щодо мотивації до навчання.
Вплив даного фактора високий, оскільки дозволяє уникнути значних витрат, і
має відносну вагу 0,3; висока лояльність працівників до організації забезпечує
підтримку рішень керівництва (0,1); особливості навчання дорослих
зумовлюють усвідомлене ставлення до форми, змісту та процесу навчання, а
також прагнення втілити отримані знання, уміння та навички на практиці (0,3).
Стримуючі сили: опір нововведенням та консервативність співробітників
організації може викликати опір та ускладнити процес реалізації моделі
управління розвитком педагогічної майстерності закладу фахової передвищої
освіти; витрати на реалізацію моделі управління розвитком педагогічної
майстерності закладу фахової передвищої освіти мають бути точно розраховані

30
та виправдані з позиції економічної та соціальної ефективності (0,15). Таким
чином, сумарна вага підтримувальних сил вища, ніж стримуючих. Проте
необхідно реалізувати заходи щодо подолання опору інноваціям.
Шляхи подолання ризиків: використання нових ефективних форм
методичної роботи з педагогічними кадрами: створення індивідуальних
траєкторій розвитку педагогів, тьюторський супровід, коучинг; використання
інтерактивної моделі навчання педагогів; надання дієвої методичної допомоги
при заповненні електронного індивідуального портфоліо педагога;
удосконалення системи стимулювання педагогів; створення команди з
підготовки та супроводу педагогів у конкурсному русі; розробка системи
мотивації педагогів – стажистів до активізації творчої діяльності. Очікуваний
результат: зростання кількості педагогів із вищою кваліфікаційною категорією.
Розглянемо основні критерії ефективності моделі та очікуваного
результату управління професійним розвитком педагогів. Такими критеріями є
задоволення вимог професійного стандарту «Педагог», підтвердження або
підвищення кваліфікаційної категорії, збільшення учасників та переможців
олімпіад.
Соціально – економічний ефект: 1) підвищення кваліфікації педагогів
веде до покращення результативності роботи з учнями; 2) підвищення рівня
згуртованості колективу; 3) підвищення інноваційного потенціалу колективу,
підвищення рівня кваліфікації веде до підвищення стимулюючих виплат
педагогам закладу фахової передвищої освіти за конкретні досягнення; 4)
використання у методичній роботі диференційованого підходу, облік
можливостей кожного педагога сприяє нормалізації психологічного клімату у
колективі.
Таким чином, створивши сприятливе мотиваційне середовище та
ефективну систему оцінки діяльності педагогів, можна сподіватися, що
інтереси установи стануть інтересами педагогічного колективу.

31
 2.3 Методичні рекомендації щодо впровадження моделі управління
професійним розвитком педагогічної майстерності сучасного викладача
закладу фахової передвищої освіти

Актуальність впровадження моделі управління розвитком педагогічної

майстерності полягає в тому, що вона показує шляхи науково-методичного
супроводу педагога у його професійному розвитку з урахуванням інноваційних
підходів до організації методичної роботи у закладах фахової передвищої
освіти.
При організації управління розвитком педагогічної майстерності
учасниками є: освітні установи, які організовують діагностику професійних
труднощів у своїх педагогічних працівників та подальший вибір педагогами
програм підвищення кваліфікації або модулів додаткових професійних
програм; заклади додаткової професійної педагогічної освіти, які розробляють
та реалізують додаткові професійні програми, у тому числі й у мережній формі;
організації-партнери, які надають матеріально–технічні та організаційно-
педагогічні ресурси для реалізації додаткових професійних програм чи окремих
модулів програм, а також для проведення окремих навчальних занять з
тематики програм. Як партнер можуть виступати різні організації додаткової
професійної педагогічної освіти інших районів і міста, освітні установи,
ресурсні центри та ін.
Управління розвитком педагогічної майстерності має здійснюватися на
трьох етапах: підготовчому: в освітньому закладі проводиться діагностика
рівня професійної компетентності педагогів, виявляються їх освітні запити та
формується замовлення на підвищення кваліфікації; здебільшого: за
безпосередньої реалізації додаткових професійних програм; підсумковому: при
повторній професійній діагностиці після завершення навчання.
Залежно від обраних програм чи модулів педагоги з відповідними
освітніми потребами скеровуються на проходження курсів підвищення

32
кваліфікації (навчання) відповідно до календарного навчального графіка
реалізації додаткових професійних педагогічних програм.
Робоча група може: здійснювати структурування та систематизацію
інформації про освітні програми різних організацій підвищення кваліфікації;
здійснювати верифікацію інформації, уточнювати та доповнювати початкові
відомості про модулі та програми; розміщувати ці відомості у базі даних –
єдиному інформаційному ресурсі або банку освітніх програм, де була б
представлена інформація про програми підвищення кваліфікації.
Для розвитку психолого-педагогічної компетенції педагогів можна
використовувати:
- методи соціально-психологічного тренінгу професійної компетентності
з метою вдосконалення професійної позиції, розвитку психічних процесів
(педагогічне мислення, педагогічна рефлексія та інші якості особистості),
удосконалення педагогічних умінь щодо розвитку прийомів психологічного
розвантаження, розширення професійних знань;
- аналіз конкретних педагогічних ситуацій з метою спільного вирішення
загальних професійних завдань (низька успішність, конфліктні ситуації у класі,
колективі та інше);
- завдання, пов'язані з розвитком умінь вчителя оцінювати та
вдосконалювати свій індивідуальний стиль, професійні позиції та установки з
метою підвищення професіоналізму;
- завдання, пов'язані з розвитком професійно важливих характеристик
особистості (аналіз та самоаналіз педагогічної діяльності вчителя, прийоми
розумового тренінгу синектики (метод «мозкового штурму»), прийоми дискусій
та інше).
Можливі форми, які використовуються з метою вдосконалення
педагогічної компетентності:
- науково-методичні конференції різного рівня;
- відкриті уроки;
- проектна, дослідницька діяльність педагогів;

33
 - майстер-класи;
- взаємовідвідування уроків;
- наставництво;
- семінари;
- професійна самоосвіта;
- тренінгові вправи;
- дискусії;
- курси підвищення кваліфікації та інше.
Таким чином, розроблено рекомендації щодо впровадження моделі
управління розвитком педагогічної майстерності закладу фахової передвищої
освіти, пов'язаної з підготовкою таких планів (структура, змістовне наповнення,
облік заходів, запланованих у диференційованих програмах розвитку
професійної компетентності педагогів) та їх реалізацією. Один із напрямів
цього плану пов'язаний з удосконаленням професійно-педагогічної
компетентності педагогів. Таким чином, до 2025 року педагогам необхідно
бути готовим до проходження процедури встановлення рівня кваліфікації у
рамках нової моделі атестації і психологічно, і змістовно.

34
 ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дозволили зробити такі висновки.

Розвиток педагогічної майстерності - формування професійної
спрямованості, компетентності, соціально значимих та професійно важливих
якостей та їх інтеграція, готовність до постійного зростання, пошук
оптимальних прийомів якісного та творчого виконання діяльності відповідно до
індивідуально-психологічних особливостей. Система управління процесом
професійного розвитку викладача в умовах безперервної педагогічної освіти –
це вид управлінської діяльності, спрямованої на підготовку викладачів до
виконання нових виробничих функцій, зайняття нових посад, вирішення нових
завдань.
Сучасні теоретичні підходи до управління розвитком педагогічної
майстерності орієнтує освітні установи на діяльність в єдиному науково-
методичному просторі системи освіти, що постійно змінюється, необхідність
створювати програми підвищення кваліфікації, що відображають індивідуальну
траєкторію професійного розвитку викладача.
Виходячи з аналізу сучасних досліджень видно, що для успішної
педагогічної діяльності, фахівець повинен мати такі професійні навички як
професійна готовність, педагогічна компетентність, професійна самосвідомість,
готовність до педагогічної діяльності, педагогічне спілкування, професійний
саморозвиток, прагнення до підвищення кваліфікації.
Результати аналізу кадрового складу викладачів закладу фахової
передвищої освіти показав таке. Педагогічний стаж 40% викладачів понад 10
років (30% – понад 20 років). Це викладачі, що знаходяться на стадії
професійної майстерності, оскільки за ці роки вони навчилися вирішувати і
найпростіші та найважчі завдання; вони виділяються або якимись спеціальними
якостями, вміннями або універсалізмом, широким орієнтуванням у своїй галузі,

35
або тим і іншим. За цей час викладачі набувають індивідуального,
неповторного стилю діяльності, її результати стабільно хороші; мають підставу
вважати себе в чомусь незамінними. Зазвичай вони вже мають показники своєї
кваліфікації (першу чи вищу кваліфікаційну категорію), є зразком педагогічної
культури та професійної майстерності для молодих фахівців.
У ході аналізу було виявлено проблеми: недосконалість наявної системи
моніторингу професійної компетентності викладачів; низький рівень
компетентності молодих викладачів у питаннях нормативно-правового
забезпечення освіти; небажання включатися до інноваційного процесу;
зниження активності частини викладачів при досить високому рівні
компетентності, прояв професійної стагнації, застою.
Для вирішення виявлених проблем запропоновано Модель управління
розвитком педагогічної майстерності закладу передвищої освіти на основі
системно-процесного підходу. Актуальність впровадження моделі управління
розвитком педагогічної майстерності полягає в тому, що вона показує шляхи
науково-методичного супроводу викладачів у їх професійному розвитку з
урахуванням інноваційних підходів до організації методичної роботи.
Також розроблено методичні рекомендації щодо впровадження моделі
управління розвитком педагогічної майстерності.
Управління розвитком педагогічної майстерності здійснюватиметься на
трьох етапах: підготовчому: в освітньому закладі проводиться діагностика
рівня розвитку педагогічної майстерності, виявляються їх освітні запити та
формується замовлення на підвищення кваліфікації; середньому: за
безпосередньої реалізації додаткових професійних програм; підсумковому: при
повторній професійній діагностиці після завершення навчання.
Таким чином, управління розвитком педагогічної майстерності закладу
фахової передвищої освіти передбачає, що керівництво організації шляхом
цілеспрямованої діяльності створює умови для формування та розвитку
професійних компетенцій педагогів, їхнього ціннісного ставлення до

36
діяльності, особистісної зацікавленості у досягненні високого професійного
результату.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барбіна Є.С. Педагогічна майстерність у системі професійної

підготовки учителя-вихователя-викладача // Матеріали Всеукр. науково-
практичн. конф. – К.: НПУ, 2005. – С. 22-27.
2. Буняк Т.В. Розвиток педагогічної майстерності вчителя в системі
особистісно орієнтованого навчання [Текст] / Т.В. Буняк // Педагогічна
майстерня. - 2011. - №4. - С. 2-7.
3. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-метод.
Посібник / І.Д. Бех. – К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.
4. Віаніс-Трофименко К.Б., Лісовенко Г.В. Підвищення професійної
компетентності педагога / К.Б. Віаніс-Трофименко, Г.В. Лісовенко. – Х.:
Основа, 2007. – 176 с.
5. Гончарова І.М. Керування самоосвітою вчителів як запорука
своєчасної модернізації педагогічного колективу [Текст] / І.М. Гончарова
// Заучу все для роботи. - 2010. - №13-14. - С. 35-38.
6. Гончаров О.І. Про узагальнену функцію освіти у суспільстві /
О.І.Гончаров // Науково-дослідна робота студентів як чинник удосконалення
професійної підготовки майбутнього вчителя: зб.наук.праць.– Харків. – 2012. –
Вип.7. – с.44-48.
7. Гузій Н.В. Категорія професіоналізму в теорії і практиці підготовки
майбутнього педагога: дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.04 / Гузій Наталія Василівна;
Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – Київ: [б. в.], 2007. – 568 с.
8. Гуменюк О.Є. Теорія і методологія інноваційно-психологічного
клімату загальноосвітнього закладу: Монографія. – Тернопіль: Підручники і
посібники, 2008. – 304 с.

37
 9. Дей М.О. Правове регулювання засобів стимулюванняпраці в
умовах ринкової економіки: теоретичний аспект: автореферат дис...канд. юрид.
наук: 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення. Національний
університет внутрішніх справ / Дей М.О. – Харків, 2005. – 16 с.
10. Демиденко В. Самореалізація: сутність, становлення, розвиток //
Педагогіка і психологія. – 2004. – № 2. – С. 32–37.
11. Дрожжина Т.В., Татаринов М.В. Планування діяльності
загальноосвітнього навчального закладу / Т.В. Дрожжина, М.В. Татаринов. - Х.:
Вид. група «Основа», 2013. - 192 с.
12. Занюк С.С. Психологія мотивації: Навчальний посібник / С.С.
Занюк. – К.: Либідь, 2002. – 304 с.
13. Інноваційна діяльність педагога: від теорії до успіху. Інформаційно-
методичний збірник/Упорядник Г.О. Сиротенко. – Полтава: ПОІППО, 2006. –
124 с.
14. Кайдалова Л.Г., Щокіна Н.Б., Вахрушева Т.Ю. Педагогічна
майстерність викладача: Навчальний посібник. – Х.: Вид-воНФаУ, 2009. – 140
с.
15. Карамушка Л.М. Оцінка персоналом особливостей організаційного
розвитку освітніх організацій / Л.М. Карамушка // Актуальні проблеми
психології. Том.1.: Організаційна психологія. Економічна психологія.
Соціальна психологія: Зб. Наукових праць Інституту психологіїімені Г.С.
Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка, Л.М. Карамушки.– К.:
«А.С.К.», 2009, Ч. 24 – С. 3–11.
16. Карамушка Л.М. Формування конкурентоздатної управлінської
команди (на матеріалі діяльності освітніх організацій) : монографія /
Л.М.Карамушка, О.А. Філь. – К.: Фірма «ІНКОС», 2007. – 268 с.
17. Климчук В.О. Феномени розвитку внутрішньої мотивації / В.О.
Климчук // Соціальна психологія. – 2008. – №6 (32). – С. 70 – 77.
18. Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка. –
Соціальна робота: навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997. – 392 с.

38
 19. Постолюк М.І. Самовиховання як чинник професійного
становлення вчителя / М.І. Постолюк // Науковий вісник Чернівецького
університету. – Чернівці, 2009. – Вип. 424: Педагогіка і психологія. – С. 137–
141.
20. Самоосвіта педагога як умова підвищення його професійної
компетентності: методичні рекомендації. – Херсон: РІПО, 2012. – 48 с.
21. Сергієнко Н. Організаційно-методичні умови розвитку
професійної компетентності вчителів загальноосвітніх навчальних закладів/ Н.
Сергієнко // Теорія та методика управління освітою. – 2010. – № 3. – С. 49-56.
22. Становських З.Л. Психологічні основи розвитку самомотивації
педагога до духовного зростання / З.Л. Становських // Духовна культура
педагога як умова розвитку інтелектуальної обдарованості старшокласників:
матеріали круглого столу, 23 травня 2013 року, м. Київ. − К.: Інститут
обдарованої дитини, 2013 − 218 с. – С. 44-52.
23. Степанов О.М. Педагогична психологія: [навч. посіб.] / О. М.
Степанов. – К.: Академвидав, 2011. – 416 с.
24. Тейлор Ч. Етика автентичності / Ч. Тейлор; пер. з англ. А.
Васильченко. – [2-ге вид.]. – К. Дух і літера, 2013. – 128 с.
25. Тільна О.С. Мотивація, контроль та оцінка діяльності педагогів у
шкільному менеджменті: методична збірка / О.С.Тільна – Обухів, 2012. – 111 с.
26. Токар Н.Ф. Динаміка мотивації в процесі професійної підготовки /
Н.Ф. Токар // Педагогіка і психологія. – 1997. – №4. – С. 151–154.
27. Туріщева Л.В. Робота шкільного психолога з педагогічним
колективом. – Х.: Вид. група «Основа», 2009. – 112с.
28. Управління інноваційним розвитком освіти в суспільстві ризику:
[монографія] / [за ред. проф. А. А. Сбруєвої]. – Суми: Вид-во СумДПУ ім. А.
С. Макаренка, 2012. – 450 с.
29. Філософія педагогічної майстерності: зб. наук. Праць / Ін-т пед.
освіти дорослих АПН України; Вінницький держ. пед. ун-т ім. М.
Коцюбинського / редкол.: Н.Г. Ничкало (голова) та ін. – К.; Вінниця: ДОВ

39
«Вінниця», 2008. – 380 с.
30. Фіцула М.М. Педагогіка: [навч. посіб.] / М. М. Фіцула. – [3-тє вид.,
стереотип.]. –К. : Академвидав, 2009. – 560 с.
31. Чернушкіна О.О. Заохочення за трудові заслуги у системі
винагородження працівників / О.О.Чернушкіна // Вісник Східноукраїнського
національного університету ім. Володимира Даля. – 2012. – Ч.1, № 1 (172). – С.
45-49.
32. Шарненкова Т.О. Професійно-педагогічна майстерність учителя у
спадщині вітчизняних педагогів другої половини ХІХ – початку XX століття //
Естетичне виховання дітей та молоді: теорія, практика, перспективи розвитку:
збірник наукових праць / за ред. О. А. Дубасенюк, Н. Г. Сидорчук. – Житомир:
Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2012. – С. 167-173.
33. Шевченко Л.В. Мотивація педагогічного колективу // Завучу. Усе
для роботи. – 2012. - №15-16.
34. Щотка О.П. Мотиваційні засади професіоналізації управлінських
кадрів освіти / О.П. Щотка // Післядипломна освіта педагогічних кадрів:
Проблеми розвитку: матеріали звітної наукової конференції. – К.: УІПКККО,
1997. – С. 221–224.
35. Євсюков О.Ф. Проблеми у визначенні методу стилів мотиваційно-
смислової регуляції професійної реалізації особистості / О.Ф. Євсюков // Теорія
і практика управління соціальними системами: філософія, психологія,
педагогіка, соціологія. - 2010.- № 4. - С. 70-76.

40