КИЇВСЬКА МУНІЦИПАЛЬНА АКАДЕМІЯ МУЗИКИ ІМ. Р. М.

ГЛІЄРА
КАФЕДРА ГУМАНІТАРНИХ І МУЗИЧНО-ІННОВАЦІЙНИХ
ДИСЦИПЛІН

САМОСТІЙНА РОБОТА
З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»

ВИКОНАВ: студент 1 курсу

Будерацький Андрій
(спеціальність «Музичне мистецтво»,
профілізація «Музичне мистецтво естради»)
ПЕРЕВІРИВ: професор
Олександр ЛИТВИНОВ

1.Кревська Унія: історичне значення

Кревська унія - укладена в 1596 році під час Конкордату в Крево, між
представниками Римського папи та представниками православної церкви на території
Великого князівства Литовського та Русі.

Основна мета Кревської унії полягала в зменшенні відмінностей між католицькою

та православною церквами з метою злагодження внутрішніх конфліктів і зміцнення влади
Великого князівства Литовського. Угода передбачала створення нової церкви, яка
об'єднала католиків та православних під владою папи римського, але зберегла
православні обряди та традиції.

Однак Кревська унія розглядалася як невдалий крок багатьма православними та

деякими литовськими шляхтичами. Велика частина православних священнослужителів та
віруючих не погоджувалася з підкоренням папської влади, що призвело до виникнення
опозиції проти унії.
 Кревська унія мала значення для України на кількох рівнях:

*Релігійне значення: створення нової церкви дозволило українцям відзначити свою

релігійну самобутність та залишитися вірними своїми традиціями.

Також Греко-католицька церква сприяла збереженню та розвитку української

культури, після чого вона дозволяла вірувати використанню урочистих молитв та обрядів
на українській мові та відзначати традиції, які були характерні для православ'я.

*Культурне значення: те, що церква дозволяла віруючим використовувати урочисті

молитви та обряди на українській мові є важливим також в контексті збереження та
розвитку української мови та культури.

- Ще, не менш важливим було те, що Вона сприяла розвитку та формуванню освітніх
та культурних центрів, що сприяло збереженню та розповсюдженню української
літератури, мистецтва та наукових досягнень.

- Також з підтримкою цієї церкви з'являються архітектурні шедеври, такі як

дерев'яні церкви Карпатського регіону та іконопис, які стали важливою частиною
української культурної спадщини.

*Політичне значення: Унія була частиною стратегії Великого князівства Литовського

для консолідації своєї влади та посилення підтримки серед населення, включаючи
українську шляхту та духовенство. Це мало важливі дослідження для політичної структури
регіону.

- Московія сприймала унію як втручання у свої внутрішні справи та виявляла

обурення щодо "переходу" православних віруючих під папську владу. Це сприяло
загостренню відносин між Московією та Реччю Посполитою, що відобразилося у
численних війнах та конфліктах. Також намагалася використати це, як привід для
покращення відносин з православним населенням.

- Участь унії визначала політичний статус української шляхти, яка грала важливу роль
у владних структурах Речі Посполитої та пізніше в імперії Остромадській.

- Багато козацьких лідерів виступали проти унії(соціальної та реглігійної

несправедливості), виражаючи прагнення до збереження автономії та православ'я. Ця
боротьба призвела до формування об'єднаного фронту проти політичного
підпорядкування України Речі Посполитій. Також на фоні ці релігійні та соціальні
протиріччя, призвели до утворення Київської Гетьманщини. Визнання гетьмана Богдана
Хмельницького визначило новий політичний формат для українських земель.
 Тому з цих фактів можна зрозуміти, що Кревська унія мала одне з ключових
значень на історію України

Література:

Чухліб Т. Кревська унія 1385 Політична енциклопедія.

Wacław Uruszczak. „Unio regnorum sub una Corona non causat eorum unitatem”.

Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана

2. Історичне значення політичної діяльності Івана Мазепи

Іван Степанович Мазепа (1639–1709) — визначний політичний та військовий діяч,

гетьман Лівобережної України, який грав важливу роль в історії України наприкінці XVII ст.

Під час свого управління гетьманом (1687–1708) Мазепа доклав зусиль до

зміцнення автономії України в межах Російської імперії. Він прагнув до збереження
внутрішньої самостійності та збалансованого стосунку з центральною владою в Москві.

Мазепа направляв свої зусилля на впровадження політичних та соціальних

реформ, спрямованих на модернізацію гетьманщини. Він прагнув вдосконалити
адміністративну систему, створив нові установи, реформував судову систему та розвивав
освіту.

*Реформа адміністративно-територіальної системи: Мазепа поділив територію

Лівобережної України на округи (полки), кожен з яких керувався окружним полковником.
Ці полки були адміністративними одиницями, що відповідали за управління певним
регіоном. Керівники полків (половники) стали ключовими фігурами в адміністративно-
територіальній системі. Вони не тільки брали на себе військові обов'язки, але й
відповідали за адміністративні та фінансові питання у своїх половах. Ввів центральні
установи, такі як гетьманська канцелярія, яка відповідала за документацію та взаємодію з
іншими адміністративними структурами. Важливим аспектом було збереження певного
рівня самоврядування на місцевому рівні. Це сприяло більшій автономії та взаємодії на
рівнях громад та округів.

Адміністративно-територіальна реформа Мазепи була спрямована на створення

більш ефективної та організованої системи управління, яка враховувала специфічні
регіональні потреби. Однак не всі її аспекти були повністю реалізовані через бурхливі події
історичного контексту, зокрема Великої Північної війни та подій, пов’язаних з битвою під
Полтавою.

*Судові реформи: Мазепа розпочав реформу судової системи, спрямовану на

створення більш ефективного та справедливого механізму розгляду справи. Була
запроваджена система судів різних рівнів, включаючи районні та апеляційні суди. Гетьман
включив козацьку шляхту до судових процедур, дозволяючи їм виступати в ролях
присяжних чи інших представників у судах. Також, він кроки для забезпечення
незалежності суддів від владних структур, щоб вони могли своїми рішеннями
дотримуватися принципів справедливості та законності.

*Освітні реформи: Мазепа активно підтримує університети та школи, створюючи

сприятливі умови для їхнього розвитку. Він розумів важливість освіти для розвитку
суспільства та культури. Він активно підтримує університети та школи, створюючи
сприятливі умови для їхнього розвитку. Він розумів важливість освіти для розвитку
суспільства та культури. Сприяв розвитку бібліотек та видавництв, що сприяло
розширенню книжної культури та доступу до знань. Намагався залучити видатних вчених
та освітян до роботи в Україні, щоб збільшити рівень наукового та освітнього потенціалу
регіону.

*Податкові реформи: Мазепа встановив певні податкові пільги для козацького

стану з метою підвищення їх матеріальної добробуту. Це стосувалося зниження або
скасування податків на землю та інші пільги для козаків. Визначив розмір податку на
землю та вводив певні стандарти оподаткування для різних категорій землевласників.
Одним із пріоритетів податкових реформ було забезпечення армії достатніми
фінансовими ресурсами. Гетьман вводив податки та збори з планування фінансування
військових потреб.

Важливо відзначити, що багато з реформ не стали, або перестали бути дієвими

через бурхливі події того часу, так як: Велика Північна війна, анексія Лівобережної України,
зміни в політичному керівництві(Велика Північна війна призвела до руйнування та
соціально-економічних труднощів у регіоні. Це також спричинило затримку в реалізації
реформи і відволікало увагу від питань адміністративної та судової реформ).

Мазепа був активним учасником геополітичних подій того часу. У період Великої
Північної війни він спочатку підтримав Росію, але згодом змінив свою позицію і обрав
сторону Шведської держави, маючи намір досягти більшої автономії для України. Перехід
Мазепи на бік Швеції можна об грунтувати його незадоволенням політикою Російської
імперії у справах України. Його незадоволення стосувалося обмежень національної
автономії та інших обов'язків, які на нього поклав Петро І. Він вирішив, що перехід на бік
Швеції буде йому корисним у зусиллях вибороти більшого ступеня автономії та
незалежності для України. Його рішення було також обумовлено стратегічними
міркуваннями та спробою отримати переваги своєї країни в контексті великої міжнародної
конфронтації.

Поразка Швеції у війні та підписання Нижнього Новгородської угоди (1721),

призвели складних наслідків для України - землі були анексовані Російською імперією, а
влада Мазепи була визнана недійсною. Втікши до Туреччини, він намагався зберегти свій
вплив і вести активну політику на міжнародній арені. Однак його важливість зменшилася, і
під впливом ряду подій він втратив частку своєї колишньої влади та статусу.

Література:

Демянюк. І. "До питання про оцінку державно-політичної діяльності гетьмана Івана

Мазепи"

Крупницький Б. "Гетьман Мазепа та його доба."

Павленко С. "Іван Мазепа як будівничий української культури"

Укрінська еміграція XIX - початку XX століть

Українська еміграція XIX - початку XX століття має свої корені в різних історичних
подіях, що відбувалися в той період. Основними причинами еміграції були політичні
репресії, економічні труднощі та бажання покращити своє життя.

Політичні репресії та гоніння були серйозною причиною еміграції українців у XIX -

початку XX століття. У той період територія України перебувала під контролем різних
імперій, таких як Російська та Австро-Угорська імперії, а також Польща. Це призводило до
обмеження прав українців, а особливо тих, хто виступав за національні інтереси.

Українські націоналісти та активісти, що виступали за самостійність України чи

виразно виражали свої національні погляди, часто ставили об'єктом політичних репресій.
Вони підпадали під облік різних секретних служб імперії.

У рамках політики асиміляції імперія забороняла українську мову в освіті,

друкованих виданнях та громадському житті. Це призвело до втрати культурної
ідентичності, і багато українців вирушили за кордон, щоб зберегти свою мову та традиції.
 Голод та економічні труднощі в Україні в XIX - початку XX століття були серйозними
причинами для еміграції. Декілька ключових аспектів впливу цих явищ можна виділити:

- Після Першої світової війни та Громадянської війни в Росії Україна стала ареною
боротьби за владу. Голод 1921-1922 років став наслідком гібридного конфлікту, приводячи
до великої кількості смертей від голоду та хвороби. Економіка країни виявила значних
втрат, що призвело до зниження життєвого рівня та зростання безробіття.

- Голодомор 1932-1933 років є однією з найтрагічніших сторінок в історії України.

Провокаційно організований владою Сталіна, голод став результатом колективізації та
спеціальної політики конфіскації хліба. Мільйони людей загинули від голоду, а економіка
країни була зруйнована.

- Селяни втрачали право власності на землю внаслідок колективізації, що призвело до

збільшення безробіття та зменшення можливостей для ведення власного господарства.

Політичні та соціальні фактори XIX - початку XX століть в Україні викликали значну

турбулентність та невпевненість у майбутньому, що сприяло масовій еміграції населення.
Декілька ключових аспектів може бути виокремлено для розуміння цього явища.

- Перша світова війна створила сприятливі умови для еміграції через руйнування
економіки та соціально-політичні турбулентності. Багато українців опинилися в складі
різних армій та військових формувань, а після війни змушені були шукати нові можливості
за кордоном.

- Революція в Росії та Громадянська війна створили хаос і нестабільність. Багато

українців, у тому числі більшовиків, націоналістів та козацького формування, активно
брали участь у цих подіях. Після перемоги більшовиків багато політично активних груп
опинились поза законом, що вигнало їх за кордон.

- В результаті Першої світової війни та революційного періоду утворилися нові

держави, такі як Польща, Чехословаччина, Румунія, до складу яких входила територія
України. Це призвело до появи політичної нестабільності та обмеження прав українців, що
спонукало їх до еміграції.

- Українці активно брали участь у національно-визвольних рухах для досягнення

незалежності України. Під час Столипінської ланки, Західноукраїнської Народної
Республіки та інші спроби встановлення незалежності були здійснені активністю, що
призвела до еміграції.
 Велика кількість українців вирушила до Сполучених Штатів Америки в пошуках
кращого життя. Багато з них поселились в сільських районах, та працювали у сільському
господарстві. Також емігрували в інші країни світу, такі як Канада та Бразилія, де
знаходили працю та нові можливості.

Емігранти активно підтримували національно-визвольні рухи в Україні, сприяючи

збору фінансових коштів та публікації інформації за кордоном. Зберігали свою культуру
також в інших країнах, організовуючи громадські та культурні заходи, школи та церкви.

Слід відзначити, що еміграція великою мірою вплинула на розвиток української

діаспори, яка стала важливою частиною світової української громади.

Література:

Ясь О.В. "Еміграція українського населення"

Скорина Людмила. "Література та літературознавство української діаспори."

Розвиток культури в Українській державі Павла Скоропадського

Гетьман Павло Скоропадський очолив Українську Державу в квітні 1918 року під час
періоду бурхливих змін в історії України, пов'язаних з подіями Першої світової війни та
після її завершення. Його уряд намагався вирішити численні проблеми, з якими стикала
Україна в цей непростий час, включаючи політичні, економічні та культурні аспекти.

Мовна політика:

Павло Скоропадський випустив укази, що спрямовувалися на утвердження української

мови. Була прийнята постанова про заміну російської мови на українську в офіційних
документах та школах. Однак ці заходи мали обмежений вплив через невеликий термін
уряду.

Освіта:

Гетьман прагнув реформувати систему освіти в Україні. Він створив Національний

університет у Києві і намагався забезпечити українізацію навчання. Проте, ці ініціативи
мали обмежений термін реалізації через турбулентні політичні зміни.

Мистецтво і культура:
В контексті розвитку культури під гетьманатом було звернення до підтримки національних
художників і письменників. Гетьман прагнув створити сприятливі умови для розвитку
української культури. Проте політична нестабільність та загрози для існування держави
обмежували реалізацію цих ініціатив.

Політичні та соціальні аспекти:

Гетьман Павло Скоропадський стикався з політичною нестабільністю, внутрішніми

конфліктами та опозиційними рухами. Його уряд не мав довгострокової легітимності,
оскільки був визнаний нестабільним і тимчасовим. Це ускладнювало впровадження
значущих реформ і визначення чіткого курсу для розвитку культури.

Гетьманат Павла Скоропадського тривав лише декілька місяців, і його правління

завершилося після Листопадового збройного повстання 1918 року. Ці події призвели до
встановлення української народної республіки, але й далі тривала нестабільність. Багато з
ініціатив у галузі культури не встигли бути реалізованими, а політичні та соціальні
турбуленції стали значущими факторами, які вплинули на всі сфери суспільства в цей
період.

ЛІтература:

Булгаков Ю. "Життя та діяльність Павла Скоропадського: українська історіографія"

Рум'янцев В. "Павло Скоропадський в українському державотворенні"

Гавриленко О. А., Логвиненко І. А. "Гетьманський переворот 29 квітня 1918 р.: причини та

наслідки"