УДК

Фуштей Оксана Василівна

науковий керівник,
кандидат педагогічних наук, доцент кафедри
психології та соціальної роботи
Вінницького державного педагогічного
університету імені Михайла
Коцюбинського
ORCID ID 0000-0002-2330-6745
fyshtey5@gmail.com
Павлишина Ангеліна Валентинівна
студентка 3 курсу,
спеціальності 231 Соціальна робота
Вінницького державного педагогічного
університету імені Михайла
Коцюбинського
ORCID 0000-0002-6338-8589
lina49727@gmail.com

ГЕНДЕРНА ПАРАДИГМА В ОСВІТІ

Усвідомлення важливості статі людини у житті призвело до виникнення

поняття гендер. Оскільки освіта покликана сформувати повноцінну
особистість, готову до життя у суспільстві, вона може враховувати явище
гендера у своєму змісті. Гендерна проблематика в освіті є міждисциплінарним
завданням, яке ставлять перед собою багато наук. Основні з них – це
педагогіка, психологія, соціологія і філософія. Педагогіка, соціальна педагогіка
займаються навчально-виховною роботою, реалізуючи практичний аспект
гендерної теорії у педагогічному процесі. Психологія, психофізіологія,
соціальна психологія збагачують педагогічні знання психологічним
обґрунтуванням особистісної соціалізації, становленням гендерної
ідентичності. Соціологія забезпечує розуміння гендера в освіті як суспільного
феномену зі своєю історією. Філософія, саме соціальна філософія, створює
концептуальний початок гендерного підходу в освіті. Таким чином, теоретичне
та методологічне обґрунтування гендеру в освіті пов'язане із соціальним
аспектом вивчення вищезгаданих наук.

У цілому нині, новий гендерний напрям у педагогіці націлений на

формування егалітарної, тобто засвоєнної на рівності свідомості з урахуванням
деконструкції патріархатних стереотипів. Об'єктом гендерного дослідження у
освіті є педагогічний процес, що поділяється на такі категорії, як навчання та
виховання. Предметом – порядок організації гендерно-орієнтованого
педагогічного процесу. Його зміст має спиратися на теорію та методологію
згаданих міждисциплінарних наук. Оскільки гендер розглядається як
соціокультурна категорія, він передбачає соціокультурний розвиток
особистості, інакше кажучи, формування гендерно-компетентної особистості,
що володіє інформацією про гендерну культуру, гендерну систему, гендерну
ідентичність. Насправді подібні знання мають забезпечити глибшу соціальну
свідомість і відповідальність людини перед суспільством. Це виявляється у
загальній психологічній спрямованості особистості на справедливість і
рівноправність, в активній життєійї позиції.

Таким чином, гендерне питання в освіті розглядається в контексті

наступних проблем: 1) статевої ідентичності, яка в гендерному підході як
методі вважається соціально-конструйованою; 2) підвищення "соціального
інтелекту" в освіті. Виникають методологічні проблеми включення гендера в
активне застосування.

Освітній процес, що складається з категорій навчання та виховання,

заснований на комунікативній взаємодії його суб'єктів. Тому
метакомунікативний (навчальна література) та комунікативний підрівні
освітньої комунікації є безпосередніми джерелами реалізації гендерної
програми освіти. Парадигма полягає в тому, що такої програми поки що немає,
а актуальність її створення та прийняття на державному рівні зростає. Вчені
продовжують обґрунтовувати необхідність включення гендера до системи
освіти: проводиться експертиза навчальної літератури, розробляються та
впроваджуються курси гендерної освіти викладачів та учнів. Таким чином,
відбуваються локальні включення гендерної теорії до програми навчання.
Проте гострота проблеми залишається незмінною.

Гендерні упередження - це соціальна установка з негативним і

спотвореним змістом, це упереджена думка, стосовно представників інших
статей. У гендерних упередженнях відображені поширені норми статево-
специфічної поведінки, тому упередження виникають по відношенню до тих
суб'єктів, які, здається, порушують норми традиційної рольової поведінки
чоловіків і жінок. [1, с. 45]. До прикладу, у сфері освіти поширеними є
упередження по відношенню до жінок-учених, жінок у сфері ІТ, чоловіків у
гуманітарній сфері тощо.

У структурі гендерних упереджень, так само як і в будь-яких інших

упередженнях, можна виділити три компоненти, що відповідають трьом
компонентам інших соціальних установок: когнітивний - безпідставно
упереджені думки про чоловіків чи жінок взагалі, про здатність жінок чи
чоловіків бути успішними у деяких сферах професійної діяльності; афективний
– неприйняття, приниження, недооцінка, почуття бридливості, огиди;
поведінковий - негативне поведінка, спрямоване членів соціальної групи через
членство у ній (наприклад, образи, сексуальні домагання, згвалтування та
інших.) [2, с. 58-59].

Сьогодні говорять про новий аспект педагогічної культури, що

виявляється у статеворольовій сензитивності або гендерній чутливості. У
зв'язку з цим психологія педагогічної діяльності запроваджує такий параметр
психічної поведінки педагога, як андрогінія – уміння гнучко керувати своїми
фемінінними та маскулінними паттернами поведінки, які вкоренилися у
свідомості у процесі соціалізації та соціальної адаптації у дорослому житті. [3,
с. 139]. Тут уже йдеться про гендерну компетентність, яка є наслідком
гендерної освіти. Однак багато вчених сумніваються з приводу практичної
реалізації андрогінії в навчальному процесі, сприймаючи формування ідеальної
в пристосувальному плані людини як міф.

Таким чином, в освіті потрібно позиціонувати гендер не як боротьбу з

дискримінацією, а як стратегію громадянського суспільства щодо створення
гармонійних відносин. Йдеться формування концепції гендерно-орієнтованої
освіти. Основу її понятійного апарату становитиме поняття гендеризації як
соціальної освіти особистості, заснованого на методі гендера, що включає
сукупність прийомів особистісно-орієнтованого, діяльнісного та
компетентнісного підходів. Результатом такого багатостороннього навчання та
виховання має стати соціально компетентна особистість, здатна адаптуватися у
різних життєвих ситуаціях. Стратегія гендеризації спрямована на впровадження
соціальної освіти, яка ігнорується на всіх рівнях комунікації, що становить
другу, зазначену вище проблему. Таким чином, існує реальна проблема
соціальної адаптації особистості в освіті, яка впливає на її профорієнтацію, не
враховуючи гендерний фактор самоактуалізації. Сьогодні важливо
розширювати межі мислення та водночас не втрачати вміння цілісності
світосприйняття. Крім вивчення шкільних предметів, людина має вчитися
аналізувати свою роль і місце у соціальних процесах, які керуватимуть її долею
згодом. Він має бачити свою перспективу розвитку.

Отже, мета гендерної парадигми чи гендеризації полягає у розробці

методологічного забезпечення оновленого змісту комунікації в освіті.
Визначено основні засади концепції гендерно-орієнтованої освіти: 1)
використання соціокультурних норм суспільства для обґрунтування
рівнозначності становища чоловіка та жінки; 2) підкреслення соціальної
значущості ґендерних ролей з метою досягнення співробітництва, кооперації; 3)
облік статевих відмінностей лише з метою індивідуальної корекції соціальної
ідентичності; 4) позиціонування гендера як соціальної компетентності
особистості щодо міжособистісної взаємодії. Ці принципи ґрунтуються на
наступному обґрунтуванні гендеру.

Сьогодні гендер стає соціальною категорією фактично будь-якої науки.

Скрізь має місце гендерне співвідношення чоловіків і жінок, порівняння їх
досягнень. Дух конкуренції між ними зараз носить змагальний характер, і тут
на перший план виходить особистісний потенціал людини, її талант та здібності
незалежно від статевої приналежності. Важливо виключити цю конкуренцію із
системи освіти, дати особистості незалежно від упереджень розвивати свою
гендерну індивідуальність. Вийшовши в соціум, вона зможе конкурувати на
справедливих умовах щодо кар'єрних досягнень. Особливий акцент слід
зробити не так на корекції виховних обмежень з урахуванням гендерної
чутливості педагога, але в необхідності вивчення соціальних процесів, які у
суспільстві. Таким чином, провідна функція освіти сьогодні не тільки навчити і
виховати, але насамперед соціально адаптувати, а вивчення наук суспільного
розвитку, таких як соціологія, соціальна філософія, сім'єзнавство,
суспільствознавство, політологія має бути пронизане знанням про гендерну
систему суспільства. Враховуючи свою гендерну приналежність, що передбачає
певну траєкторію розвитку, аналізуючи та зіставляючи свої можливості та
здібності, можливо, людина вибере правильну професійну орієнтацію,
визначить вірні перспективи свого зростання. [4, с. 10-12].

Список використаних джерел:

1. Шевченко, З. В. (Уклад.). (2016). Словник гендерних термінів. Черкаси:
видавець Чабаненко Ю.
2. Кізь О. Психолого-педагогічні та соціальні виміри гендерної депривації
в освіті Тернопіль 2019
3. Основи теорії ґендеру Навчальний посібник Київ Видавництво “К.І.С.”
2004
4. Стратегія упровадження гендерної рівності та недискримінації у сфері
освіти «Освіта: гендерний вимір – 2020»