УДК 159.

19
Власюк Крістіна Сергіївна,
здобувач вищої освіти навчальної групи ОПБ-21-1
Університету державної фіскальної служби України

науковий керівник Калениченко Руслан Арсенович,

доцент кафедри психології та соціології, кандидат психологічних наук, доцент ,
Університету державної фіскальної служби України

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АДАПТАЦІЇ СТУДЕНТІВ І КУРСУ ДО

НАВЧАННЯ У ВНЗ

Питанню адаптації студентів до умов навчання у ВНЗ в сучасній

психологічній літературі приділяється значна увага. Зокрема, це наукові
пошукиТ. Алексєєвої,Ю. Бохонкової,Н. Герасимової,В. Демченка,О. Кузнєцово
ї, Л. Литвинової, В. Скрипник, І. Соколової та ін. Педагогічні аспекти адаптації
студентів розглядаються в працях С. Гури,В. Сорочинської, В. Штифурак та ін.
Та все ж аналіз педагогічної літератури засвідчує недостатність уваги науковців
саме до проблемирозробки педагогічних моделей адаптації, визначення її
основних чинників.[1]

Термін «адаптація» використовується в різних галузях наукового знання,

однак дослідниками ще не вироблено єдиної думки про його зміст.
Так,одніавторирозглядаютьадаптаціюякпроцес,результат «пристосування»,а
інші як «взаємодію» людини з людиною (певним колективом, групою), або
як«взаємодію» людини і середовища.

На нашу думку, процес адаптації в першу чергу передбачає діяльність

активного суб'єкта, що вимагає розуміння своїх дій та вчинків, пошуку власних
рішень для конкретних умов життя, аналізу особливостей і результатів
взаємодій (в даному випадку першокурсника) з новими людьми та
середовищем. Адаптація передбачає складні та багатогранні відносини між
людиною та навколишнім середовищем.
 Останнім часом у визначенні адаптації все частіше з'являється поняття
взаємодії. Саме поняття «взаємодія» означає певну рівність між суб’єктом і
об’єктом, їх взаємозв’язок, взаємовплив, взаємодію. Природно, що в контексті
біологічної адаптації, з огляду на високу залежність індивіда від малорухливого
середовища, термін «адаптація» більш точно відображає характер процесу.
Оскільки інтерес дослідників до психосоціальної адаптації продовжує зростати,
поняття «взаємодія» набуває все більшого значення.Як правило, опис процесу
адаптації як взаємодії щільно пов’язаний з визнанням активної ролі особистості
в процесі адаптації. Поняття взаємодії найбільше точно відбиває особливості
процесу соціально-психологічної адаптації.[2]

Будучи студентом, відбувається процес активного формування соціальної

зрілості, що включає здатність кожної молодої людини оволодіти рядом
соціальних ролей. Цей період збігається з підлітковим віком, який
характеризується складністю формування якостей особистості. Розвиваються
такі якості особистості, як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість,
самостійність, ініціативність, самовладання. Зростає інтерес до питань моралі,
сенсу життя, життєвих цілей, способу життя, кохання, вірності тощо. Однак у
віці 17-19 років, коли шукає власний духовний простір, коли посилюється
потреба в осмисленому самовизначенні та при взаємодії з «іншим», «нове»
породжуватиме конфлікти та конфронтації, викликаючи неадекватні реакції та
оцінки..

Вивчення процесу адаптації першокурсників в умовах ЗВО дозволяє

виділити такі основні труднощі:

 досвід, пов’язаний з перехідним періодом: від школи до дорослого життя;

 невпевненість у виборі кар’єрної мотивації;
 недостатня психологічна підготовка до самостійного життя,
 приймання рішення та вміння відповідати за власні дії та поведінку;
 нездатність проводити психологічну саморегуляцію поведінки та
діяльності, що посилюється відсутністю звичного щоденного контролю з
боку вчителів та батьків;
  нова умова для учнів ЗВО діяльності – це якісно інша система
співвідношення відповідальності та залежності, серед них виділяється
необхідність самостійного регулювання своєї поведінки;
 пошук оптимального способу праці та відпочинку в нових умовах;
 налагодження життя та самообслуговування, особливо при переїзді в
гуртожиток, відсутність навичок самостійної роботи тощо.

Усі ці труднощі різні за своїм походженням. Одні з них об’єктивно

неминучі, інші носять суб’єктивний характер і пов’язані зі слабкою
підготовкою, вадами виховання в родині і школі.

На основі теоретичної моделі адаптації студентів першого курсу в умовах

ВЗО у ВНТУ розроблена і реалізується система практичних заходів по адаптації
студентів. Важливим аспектом системи адаптації студентів в умовах
навчального закладу є визначення критеріїв адаптації.

Внутрішні критерії. Визначальним внутрішнім критерієм адаптації

студента в умовах ЗВО і узагальненим критерієм адаптації загалом, є стан
задоволення процесом і результатом професійної, соціальної та біологічної
адаптації. До них ми можемо віднести такі:

– розвиток внутрішньої свободи;

– здатність відстоювати свої переконання;

– здатність будувати конструктивні взаємини;

– здатність керувати своїм емоційним станом;

– конструктивне ставлення до критики іншихта ін.

Зовнішні критерії:

– виконання студентами правил і вимог навчального процесу;

– уміння застосовувати знання на практиці;

– участь у суспільному житті навчального закладу;

– безконфліктна поведінка;
 – комунікативна компетентність;

– вироблення власного стилю поведінки та ін.

Проведене дослідження показує, що адаптація студентів в умовах вищого

навчального закладу є складним, багатоаспектним, синтетичним, динамічним
процесом. Це вимагає синергетичного підходу до дослідження проблеми,
поєднання зусиль філософії, психології, педагогіки, фізіології та інших наук.
Особливо важливим є питання розробки і реалізації психолого-педагогічних
моделей роботи кураторів по адаптації першокурсників в умовах вищого
навчального закладу. Усвідомлюючи багатогранність проблеми ми зосередили
увагу тільки на деяких аспектах досліджуваної проблеми і зробили спробу
концептуально визначити можливу психолого-педагогічну модель адаптації в
контексті роботи кураторів. [3]

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Вища освіти України – Європейський вимір: стан, проблеми,

перспективи // Матеріали до підсумкової колегії МОН. – „Освіта України”,
№21-22 – С. 19.

2. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти //

Інформ. зб. Міносвіти України– № 13. – С. 2 – 15.

3. Теорія і практика духовно-морального виховання дітей та молоді /

Постанова Загальних зборів Академії педагогічних наук України від 7 грудня
2005 року.