ЛЕКЦІЯ

для циклу стажування

Тема: Анатомо-фізіологічні особливості структур

вегетативної нервової системи

План лекції:

1. Загальна характеристика вегетативної нервової системи.

2. Функції вегетативної нервової системи.
3. Анатомія і фізіологія надсегментарного відділів вегетативної нервової
системи.
4. Анатомія і фізіологія симпатичного відділу вегетативної нервової системи.
5. Анатомія і фізіологія парасимпатичного відділу вегетативної нервової
системи.
6. Клінічні методи дослідження вегетативних функцій.

Зміст лекційного матеріалу:

Загальна характеристика ВНС.
На основі існуючого з початку XIX сторіччя розділення функцій організму
на анімальні (соматичні) і рослинні (вегетативні), нервову систему також ділять
на два відділи: соматичний і вегетативний.
Соматична (анімальна) нервова система забезпечує рухові реакції
скелетної мускулатури і сприйняття подразників із зовнішнього середовища.
 Вегетативна (автономна) нервова система (ВНС) іннервує гладку
мускулатуру всіх органів, серце і залозистий епітелій, забезпечує трофічну
іннервацію скелетної мускулатури, рецепторів і самої нервової системи,
відповідає за нервову регуляцію внутрішнього середовища організму. Порівняно
з анімальною, що має відносно обмежену область поширення, ВНС поширена в
організмі та забезпечує адаптаційно-трофічну функцію.
Свою назву ВНС (vegetati – рослинність) одержала у зв’язку з тим, що вона
забезпечує регуляцію функцій загальних для тваринних і рослинних організмів
– харчування, дихання, виділення, розмноження і циркуляцію рідин. Фунції ж,
властиві виключно тваринним організмам, рухові реакції скелетної мускулатури
і сприйняття подразників із зовнішнього середовища – забезпечуються
анімальною нервовою системою.
Другу свою назву – автономна – ВНС отримала у зв’язку з тим, що вона,
нібито, не контролюється нашою свідомістю, не підвладна дії кори великого
мозку. Але це твердження викликає ряд заперечень.
По-перше, впливаючи на людину за допомогою гіпнотичного навіювання,
можна викликати численні зміни в роботі внутрішніх органів.
По-друге, існує можливість вироблення різних умовних вегетативних
рефлексів при неодмінній участі кори великих півкуль. І, нарешті, існування
певної групи людей (йоги), що володіють здатністю управляти своєю ВНС.
Наведені факти говорять про те, що ВНС, будучи спеціалізованою частиною
єдиної нервової системи, знаходиться під контролем вищих центрів, і перш за
все, кори великих півкуль.
За функціональною ознакою ВНС ділять на дві частини: симпатичну, pars
sympathica, і парасимпатичну, pars parasympathica.
Разом з функціональними, є ряд морфологічних відмінностей симпатичної
і парасимпатичної частин ВНС.

Топографія ВНС.
За топографічним принципом ВНС, як і анімальну, ділять на центральну і
периферичну частини (відділи).

Центральний відділ ВНС.

Центри ВНС розташовані в спинному і головному мозку. Їх слід
представляти як узгоджено діючі групи нейронів, що відповідають за виконання
тієї або іншої функції. Вегетативні центри розділяють на вищі (надсегментарні)
і нижчі (сегментарні). Координуючий вплив сегментарних центрів
розповсюджується на окремі функції і здійснюється через певні нерви.
Надсегментарні центри контролюють діяльність сегментарних
вегетативних центрів, здійснюють їх інтеграцію з центрами соматичної нервової
системи і іншими регулюючими системами – ендокриннної, кровоносної і т.д.
Сегментарні вегетативні нервові центри утворені тілами нейронів, які за
місцем своїм розташування в рефлекторній дузі, є вставними.
За функціями виділяють симпатичні і парасимпатичні вегетативні центри.

Функції ВНС.
 1. Ерготропна - забезпечення різних форм психічної і фізичної діяльності.

Основне завдання - в стресових і екстремальних ситуаціях мобілізувати

енергетичні ресурси для збереження життєдіяльності людини.

2. Трофотропна - підтримання сталості внутрішнього середовища

організму.

Основне завдання - підтримати константи організму: мозковий і

коронарний кровообіг, рН крові, артеріальний тиск, температуру тіла, цукор
крові і т.д.

В цілому ВНС регулює діяльність:

- внутрішніх органів,
- залоз,
- кровоносних і лімфатичних судин,
- гладку мускулатуру,
- органи чуттів,
- трофіку тканин.

Надсегментарний відділ ВНС складається з: кіркових, підкіркових та

стовбурових структур.
Надсегментарний відділ ВНС забезпечує регуляцію: пам'яті, емоцій і
вегетативних функцій.
Особливе місце в структурі надсегментарного відділу ВНС займає
гіпоталамо-лімбіко-ретикулярний комплекс.

Лімбічна система:
- кора задньої поверхні лобової частки,
- нюховий мозок (нюхова цибулина, нюхові шляхи),
- гіпокамп;
- поясна звивина;
 - прозора перетинка;
- передні ядра таламуса;
- гіпоталамус;
- мигдалевидне тіло.

Лімбічна система - це центр емоцій, відповідає за сексуальну, харчову

поведінку і збереження виду, регулює сон і неспання.

Гіпоталамус.
В гіпоталамусі розташовані найважливіші центри, що підтримують
константи гомеостазу:
-нейроендокринні,
-терморегуляції,
-голоду і насичення,
-підтримання АТ, ЧСС.

Гіпоталамус регулює взаємовідносини вегетативної і соматичної

діяльності.

Ретикулярна формація мозку.

Ретикулярна формація мозку являється своєрідним ситом, контролюючим
потік імпульсів в мозок, особливо під час сну (контроль сну і неспання). Крім
того, в ній розташовані центри дихання і серцево-судинної діяльності.

Сегментарний відділ ВНС представлений в головному і в спинному

мозку.
Сегментарний відділ ВНС скадається з сегментів спинного мозку і
стовбура головного мозку та забезпечує вегетативний вплив на органи.
Сегментарний відділ ВНС утворюють:
1). вегетативні центри головного мозку:
- краніо-бульбарний (ядра окорухового нерва, лицевого, язико-глоткового
і блукаючого нервів).
2). вегетативні центри спинного мозку:
- шийно-поперековий - бічні роги сегментів CVIII-LII;
- крижовий (сакральний) - бічні роги сегментів SII-SV.

Сегментарний відділ ВНС поділяється на: симпатичний та

парасимпатичний відділи, кожний з яких виконує строго свою функцію.
 Анатомія симпатичного відділу ВНС:
• Спинномозкові сегменти від С8 до L2.
• Біляхребтові симпатичні вузли (truncus sympathicus).
• Інтрамуральні симпатичні вузли внутрішніх органів.

Симпатична частина сегментарного відділу ВНС:

Нейрони бічніх рогів сегментів спинного мозку (CVIII - LII), їх аксони
(білі, прегангліонарні сполучні гілки) виходять з передніми корінцями
відповідних спинномозкових нервів з спинномозкового каналу і підходять до
вузлів симпатичного стовбура.
Симпатичний стовбур має близько 24 пар з'єднаних між собою
вегетативних вузлів по обидві сторони хребта на всій його довжині, які пов'язані
сірими (постгангліонарними) сполучними гілками з усіма спинномозковими
нервами, вісцеральними (органними) гілками з превертебральних і (або)
органних вегетативних нервових сплетінь (або вузлів).
В симпатичному відділі під дією нервового імпульсу в закінченнях
прегангліонарних симпатичних волокон вивільняється ацетилхолін, а в
закінченнях постгангліонарних симпатичних волокон - адреналін і норадреналін,
які відносяться до катехоламінів, в зв'язку з чим ці нейрони називаються
адренорецепторами.
Симпатичний відділ є трофічним, це – система «захисту». Активізуючи
діяльність багатьох органів, підсилюючи окислювальні процеси, підвищуючи
рівень обміну речовин, цей відділ мобілізує резерви всього організму,
забезпечуючи його адаптацію. Переводячи життєво важливі процеси на вищий
енергетичний рівень, симпатична нервова система робить, як правило,
органостимулюючий вплив.

Анатомія парасимпатичного відділу ВНС:

1). Краніо-бульбарний відділ включає:
• парасимпатичні ядра окорухового нерва,
• секреторні сльозовидільні ядра проміжного нерва,
• верхнє слиновидільне ядро проміжного нерва,
• нижнє слиновидільне ядро язикоглоткового нерва, вісцеральне ядро
блукаючого нерва.
 Прегангліонарні волокна з цих центрів йдуть в складі III, VII (великий
кам'янистий, барабанна струна), IX (малий кам'янистий) і Х пари ЧМН до
парасимпатичних вузлів в області голови - миготливого, крилопіднебінного,
вушного, піднижньощелепного і парасимпатичних вузлів, блукаючого нерва в
стінках органів. Від цих вузлів відходять постгангліонарні парасимпатичні
волокна до органів.

2). Сакральний відділ включає:

• бічні роги SII-SIV сегментів спинного мозку.

Від парасимпатичних центрів в крижовому відділі спинного мозку йдуть

тазові внутрішні нерви, до органних вегетативних сплетень органів малого таза
і кінцевих відділів товстої кишки, в яких є як симпатичні, так і парасимпатичні
нейрони.
Під дією нервового імпульсу в закінченнях всіх прегангліонарних і
постгангліонарних волокон парасимпатических нейронів вивільняється
ацетилхолін.
Парасимпатичний відділ – це система поточної регуляції фізіологічних
процесів. Надаючи, в основному, гальмуючий вплив на діяльність багатьох
фізіологічних систем, наприклад серцево-судинну, виконує органозберігаючу
функцію, підтримує постійність внутрішнього середовища організму.
Принцип взаємодії двох сегментарних відділів ВНС неоднозначний.
Більшість органів і систем отримує подвійну інервацію (серце, шлунково-
кишковий тракт, бронхи, гладенькі м’язи райдужки і т.д.), проявляючи
антагонізм (різнонаправленість) дії симпатичного і парасимпатичного відділів.
Але антагонізм є відносним, оскільки при різних функціональних станах того або
іншого органу взаємодія симпатичного і парасимпатичного відділів може
змінитися на синергичну (однонаправлену).
Деякі органи отримують тільки симпатичну іннервацію (потові і сальні
залози, селезінка, надниркові, волоскові м'язи шкіри, магістральні судини), інші
– в основному парасимпатичну (сечовий міхур).
Відмінності симпатичного і парасимпатичного відділів ВНС:
1. Парасимпатичні вузли розташовуються поблизу або в самих органах, які
вони іннервують.
2. Симпатичні вузли знаходяться частіше на значній відстані від органів.
3. Різний характер медіаторів, що виділяються на закінченнях
постгангліонарних волокон.
4. Парасимпатичний відділ є більш старішим, постійним і автономним, він
здійснює трофотропну функцію.
5. Симпатичний відділ має ерготропную функцію, менш автономний, його
тонус нестійкий.
6. Сфера діяльності парасимпатичного відділу обмежена і стосується в
основному внутрішніх органів.
7. Симпатичні волокна проникають всюди.
 Периферичний відділ ВНС.
До периферичного відділу ВНС відносяться:
1. Вегетативні рецептори, receptorus autonomici.
2. Вегетативні нерви, гілки і нервові волокна, що виходять з головного і
спинного мозку, nn., rr. еt neurofibrae autonomici.
3. Вегетативні вузли, ganglia autonomici.
4. Вегетативні сплетення, plexus autonomici.

Вегетативні рецептори.
Рецептори, розташовані у внутрішніх органах і стінках судин, що
сприймають зміни внутрішнього середовища організму, називаються
вісцерорецепторами. З їх допомогою здійснюється рефлекторна регуляція
діяльності органів. Ці рецептори реагують на зміну тиску в просвіті судин
(барорецептори), ступінь розтягування стінки органу (механорецептори), на
електролітний склад рідин організму (осмо- і хеморецептори) і ін. Сигнали від
цих рецепторів прямують в спинний мозок разом з соматичними чутливими
волокнами (в цьому випадку тіла їх клітин лежать в спінальних гангліях) або
йдуть у складі трійчастого, лицевого, язикоглоткового і блукаючого нервів (їх
тіла розташовуються в чутливих вузлах відповідних черепних нервів).
Інформація про стан внутрішніх органів, що надходить в центральну
нервову систему (ЦНС), необхідна для виникнення різних мотивацій (спраги,
голоду і ін.). Наслідком їх є формування складних реакцій організму.

Вегетативні волокна.
Вегетативні волокна діляться, як і анімальні, на аферентні і еферентні.
Джерелами аферентних вегетативних волокон є:
- нейрони спинномозкових вузлів;
- нейрони чутливих вузлів черепних нервів;
- власні чутливі нейрони ВНС (клітини Догеля II типу), розташовані в
інтрамуральних вузлах.
 Еферентні нервові волокна діляться на преганглонарні (передвузлові),
постгангліонарні (післявузлові) і міжвузлові.

Вегетативні ганглії.
Вегетативний вузол (ганглій) – це орган з властивими йому
місцезнаходженням, формою, розмірами, джерелами кровопостачання і
іннервації. Розміри вегетативних вузлів залежать від кількості їх нервових
клітин, що їх утворюють (від одиниць до багатьох тисяч).
Кожен вузол покритий сполучною капсулою. Кожен нейрон ганглія
оточений гліальними клітками, що виконують опорну, захисну і трофічну
функції. Кровопостачання здійснюється гілками артерій, що знаходяться
поблизу. Іннервація вегетативних вузлів забезпечується аферентними нейронами
спинномозкових вузлів і власними аферентними вегетативними нейронами.
Вегетативні ганглії за локалізацією діляться на три групи:
1. Навколохребтові, gangl. paravertebralia – вузли першого порядку,
симпатичні. Вони лежать по обидві сторони від хребетного стовпа і утворюють
симпатичні стовбури, trunci sympathici.
2. Передхребтові, gangl. prevertebralia, або проміжні, gangl intermedia –
вузли другого порядку, симпатичні. Знаходяться попереду аорти поодиноко або
у вигляді груп біля її гілок (черевні, брижові, підчеревні і ін.).
3. Кінцеві, gangl. terminalia – вузли третього порядку, парасимпатичні.
Вони розташовуються або поблизу органа, який інервують (навколоорганні), або
в його стінці (внутрішньоорганні).
На відміну від чутливих вузлів (спинномозкових і черепних), які належать
аферентній ланці рефлекторної дуги і утворені тілами псевдоуніполярних
чутливих нейронів, і по суті, є анімально-вегетативними, ганглії ВНС
розташовані в еферентному відділі рефлекторної вегетативної дуги. У них
відбувається переключення збудження з прегангліонарного волокна на тіло
ефекторного нейрона. Оскільки кількість нервових клітин в гангліях у декілька
разів перевищує кількість прегангліонарних волокон, що підходять до ганглія,
кожне таке волокно дуже галузиться і утворює синапси на багатьох клітинах
ганглія. Тим самим досягається розширення зони впливу прегангліонарних
волокон (явище мультиплікації).
На думку багатьох авторів, вегетативні ганглії є, як би, аналогами нервових
центрів, винесених на периферію, для них характерні всі властивості нервових
центрів, розташованих в ЦНС.

Вегетативні сплетення.
Для периферичного відділу ВНС характерне утворення сплетень. У основі
цього лежать перераховані раніше властивості вегетативних волокон:
відсутність у більшості з них мієлінової оболонки і їх малий діаметр – тобто вони
настільки тонкі і непотужні, що не в змозі самостійно підійти до інервуючого
органу – їм потрібен провідник. Таким провідником служать кровоносні судини
(переважно артерії), що живлять даний орган або ділянку соми.
Вегетативні волокна на стінках кровоносних судин утворюють первинні
(судинні) сплетення, які йдуть по судинах до відповідного органу і інервують
його. Як правило, ці сплетення утворені постгангліонарними симпатичними
волокнами.
Друга група вегетативних сплетень – вторинні (внутрішньоорганні)
сплетіння. Внутрішньоорганні сплетення в паренхіматозних органах
розташовуються на стінках трубчастих систем даного органу (судинах, бронхах,
видільних протоках і ін.). У порожнистих органах ці сплетення розташовуються
всередині стінки органу відповідно його шарам (наприклад: підсерозне,
міжм’язове, підслизове в стінці шлунку, кишки). Ці сплетення, в основному,
утворені парасимпатичними постгангліонарними волокнами.
Всі вегетативні сплетення містять вегетативні вузли (2-го порядку в
судинних сплетеннях і 3-го порядку у внутрішньоорганних сплетеннях) і
складаються з симпатичних, парасимпатичних і чутливих волокон.

Вегетативна рефлекторна дуга.

ВНС, так само як і соматична, функціонує за принципом рефлекторної
регуляції. Морфологічним субстратом вегетативних рефлексів є рефлекторна
дуга, будова якої відрізняється істотно від будови рефлекторної дуги
соматичного рефлексу.
Розглянемо структуру простої трьохнейронної вегетативної рефлекторної
дуги. Перша ланка рефлекторної дуги – це чутливий (аферентний) нейрон, тіло
якого розташовується або в спинномозковому вузлі (для симпатичного і
крижового парасимпатичного відділів), або в чутливому вузлі черепного нерва
(для парасимпатичного відділу). Це вісцерочутливі нейрони, периферичні
відростки яких (дендрити) мають чутливі закінчення – вісцерорецептори – в
органах і тканинах. Центральні відростки (аксони) у складі задніх корінців
спинномозкових нервів або чутливих корінців черепних нервів прямують до ядер
спинного або головного мозку. Ця частина рефлекторної дуги вегетативного
рефлексу аналогічна рефлекторній соматичній дузі. Тому чутливі вузли є
змішаними анімально-вегетативними вузлами.
Друга ланка вегетативної рефлекторної дуги є еферентною і представлена
двома нейронами.
Тіло першого еферентного нейрона (або другого по рахунку – вставного)
вегетативної рефлекторної дуги розміщується у вегетативних ядрах, nисll.
intermediolaterales, бічних рогів спинного мозку для симпатичної дуги або в
парасимпатичних ядрах, nисll. parasympathici sacrales, крижового відділу
спинного мозку і в парасимпатичних ядрах стовбура мозку для парасимпатичної
дуги. Аксони ж цих вставних нейронів виходять за межі ЦНС у складі передніх
корінців спинномозкових нервів або в парасимпатичній порції III, VII, IX, X пар
черепних нервів і, відокремлюючись від спинномозкового або черепного нервів,
підходять до одного з вегетативних гангліїв.
Другий еферентний нейрон (ефекторний) вегетативної дуги повністю
розташовується за межами ЦНС. Тіло його лежить в одному з вегетативних
гангліїв, gangll. trunci sympathici, gangll. prevertebralia, gangll. terminalia.
Волокно першого еферентного нейрона вегетативної рефлекторної дуги є
прегангліонарним. Воно покрите мієліновою оболонкою і має білий колір.
Волокно другого еферентного нейрона є постгангліонарним. Мієлінова
оболонка у нього відсутня і він має сірувате забарвлення.
 Методи дослідження функцій ВНС:
1). Вегетативний тонус.
2). Вегетативна реактивність.
3). Вегетативне забезпечення діяльності.

Вегетативний тонус оцінюють:

а). за допомогою спеціальних опитувальників, в яких представлені
симпатичні і парасимпатичні реакції з боку різних органів і систем з бальною
оцінкою;
б) реєстрація об'єктивних вегетативних показників (наприклад - пульс,
артеріальний тиск, слиновиділення і ін.) з бальною оцінкою, оцінка вегетативних
індексів (Кердо, Хільдебранта).
- ВІ (індекс Кердо, ум.од.):
АТ діаст.
ВІ = ( 1 - -------------- ) × 100
ЧСС
- Q (коефіцієнт Хільдебрандта, ум.од.):
Q = ЧСС / ЧД

Вегетативна реактивність:
а) фармакологічні проби (адреналінова, інсулінова);
б) фізичні проби: холодова проба; око-серцевий рефлекс Даньїні-Ашнера;
синокаротидний рефлекс Чермака; солярний рефлекс Тома-Ру.

Вегетативне забезпечення діяльності:

а) фізичної (велоергометрія, орто-кліностатична проба);
б) розумової;
в) емоційної.

Питання до лекції:
1). Загальна характеристика ВНС та її функція.
2). Назвати надсегментарні структури ВНС.
3). Назвати функції надсегментарного відділу ВНС.
4). Які основні структури симпатичного відділу ВНС.
5). Назвати основні структури парасимпатичного відділу ВНС.
6). Назвати функції парасимпатичного відділу ВНС.
7). Назвати методи обстеження ВНС.

Література:

Основна:
1. Неврологія: національний підручник / І.А. Григорова, Л.І. Соколова, Р.Д.
Герасимчук та ін.; під ред. І.А. Григорової, Л.І. Соколової. - К.: ВСВ
«Медицина», 2014. - 640 с.
2. Неврологія: національний підручник / Григорова І.А., Соколова Л.І.,
Герасимчук Р.Д. та ін.; під ред. І.А. Григорової, Л.І. Соколової. - 2-е видан.,
виправл. - К.: ВСВ «Медицина», 2015. - 640с.2.

Допоміжна:
1. Литвиненко Н.В. Обстеження пацієнта в клініці нервових хвороб: навчальний
посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-IV рівня
акредитації / Н.В. Литвиненко, А.М. Кривчун, К.А. Таряник. - Полтава: ТОВ
«Фірма Техсервіс», 2018. - 149 с.
2. Литвиненко Н.В. Алгоритми засвоєння практичних навичок та вмінь в
неврології: навчальний посібник для лікарів-інтернів за спеціальністю
«неврологія» / Н.В. Литвиненко, О.В. Саник. - Полтава: ТОВ
«Укрпромторгсервіс», 2018. - 159 с.
3. Методи обстеження неврологічного хворого: навчальний посібник / Л.І.
Соколова, Т.М. Черенько, Т.І. Ілляш та ін.; за ред. Л.І. Соколової, Т.І. Ілляш. -2-
ге видання. - К.: ВСВ «Медицина», 2020. - 144 с.
4. Методика курації неврологічного хворого, семіотика уражень та принципи
формулювання клінічного діагнозу захворювань нервової системи: для лікарів-
інтернів за спеціальністю «Неврологія», «Психіатрія», «Загальна практика -
сімейна медицина» / О. А. Козьолкін, С. О. Мєдвєдкова, А. В. Ревенько, А. О.
Дронова. - Запоріжжя : ЗДМУ, 2021. - 106 с.
5. Яворська Н.П., Гриб В.А., Смілевська В.В., Геник С.І. За ред. доц. Яворської
Н.П., проф. Гриб В.А. Діагностичні алгоритми в неврології. - К.: Видавничий дім
Медкнига, 2016. - 40 с.

Інформаційні ресурси
1. https://evnuir.vnu.edu.ua/bitstream/123456789/19636/3/veget_nerv_syst.pdf
2. https://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/7764/vegetativna-nervova-sistema
3. https://evnuir.vnu.edu.ua/handle/123456789/19636
4. https://anatom.ua/basis/pdf/l-25/
5. https://esu.com.ua/article-32603
6. https://anatomia.com.ua/avtonomna-chastina-periferiynoyi-nervovoyi-sistemi/