КАМПЛІОБАКТЕРІОЗ

Камггілобактеріоз (лат. campyhbacfenosis) — гостре інфекційне зоонозне

захворювання, спричинюване різними бактеріями трупи Campylobacter fetus jejuni,
з переважним ураженням травного каналу, гарячкою, загальною інтоксикацією і
здатністю до генералізації патологічною процесу за наявності імунодефіциту.

Рід Campylobacter, 15 видів, але значущими у патології людини є С. jejuni, С. fetus, С. соli, С. lari, С. upsaliensis, С. Hyointestinali.
Родина Spirilloceae.
Кампілобактерії — грамнегатнвні вигнуті палички, шо рухаються штопороподібно завдяки наявності одного або двох джгутиків. Спор і
капсул не утворюють. Ростуть за температури 37 °С і pH 4 ,8 —7,8. С. jejuni термофільні, оптимальна температура росту для них становить
42 °С.
Типи екзотоксину — термолабільний ентеротоксин і цитотоксин.
Під час руйнування мікробних клітин виділяється ендотоксин. Здатні до адгезії, інвазії й внутрішньоклітинного розмноження.

Збудники стійкі у навколишньому середовищі: за температури 4 °С зберігаються в ґрунті, воді й молоці протягом кількох тижнів, у
замороженому м’ясі — кілька місяців. Чутливі до висушування, дії сонячного світла. Гинуть під дією звичайних дезінфекційних засобів і
під час кип’ятіння.

Джерело інфекції

Резервуаром і джерелом інфекції для людини є тварини, переважно свійські і сільськогосподарські (кролі, свині, корови, кози, вівці) і птахи.
Незначну роль можуть відігравати дикі тварини й мишоподібні гризуни.

Механізм передачі фекально-оральний

Провідний шлях передачі харчовий — у разі споживання інфікованих м ’ясних і
молочних продуктів без достатньої термічної обробки, а також овочів і фруктів.
Водночас можливі водний і контактно-побутовий шляхи передачі.
У вагітних не виключається трансплацентарна передача інфекції.
Переважно хворіють діти віком до 10 років. Пік захворюваності припадає на літо й осінь.

ПАТОГЕНЕЗ

Три механізми ураження кишок в разі інвазії кампілобактеріями.

Перший — це здійснення токсичного впливу, унаслідок якого з ’являються водянисті випорожнення.

Другий механізм реалізується в результаті інвазії і розмноження бактерій в ентероцитах та їх подальшої загибелі, що призводить до
кривавого проносу і наявності у випорожненнях клітин запального ексудату.
Третім механізмом є проникнення збудника через слизову оболонку товстої і тонкої кишки і розмноження у власній пластинці, а також у
мезентеріальних лімфатичних вузлах, при цьому виникає гарячка без вираженої діареї.

Після потрапляння в кишки бактерії колонізують епітелій слизової оболонки

тонкої і товстої кишки, спричинюючи в місці проникнення розвиток запальної реакції. Запалення має катаральний або катарально-
геморагічний характер з інфільтрацією слизової оболонки плазмоцитами, лімфоцитами й еозинофілами.
Еозинофільна інфільтрація є проявом алергійного компонента в патогенезі захворювання. Адгезії перешкоджають слиз, шо виділяється
клітинами крипт, і секреторні IgA. Віт ступеня вираженості адгезивних процесів надалі багато в чому залежать тяжкість і тривалість
перебігу захворювання. На слизовій оболонці часто виникають ерозії. У ділянці крипт іноді спостерігають дрібні абсцеси чи виразки,
помітне вкорочення ворсинок. Токсигенні властивості збудників визначають бактерійні ентеротоксин і цитотоксин. Механізм дії
ентеротоксину подібний до холерогену. Переважний вплив ентеротоксину надає клінічній картині захворювання ознак гострого
гастроентериту. Активне вироблення цитотоксину багато в чому визначає, розвиток захворювання за типом шигельозу.
Можлива генералізація процесу при гематогенній дисемінації збудника з утворенням вторинних септичних вогнищ у вигляді множинних
мікроабсцесів у ЦНС, м’яких мозкових оболонах, легенях, печінці та інших органах (часто при ураженні С. fetus). При імунодефіцитних
станах розвиток захворювання подібний до хроніосепсису з ураженням ендокарда, суглобів та інших органів (часто С. Jejuni, С. fetus, рідше
— С. upsaliensis, С. hyointestinalis). Трансплацентарне проникнення кампілобактерій у вагітних призводить до абортів, передчасних пологів,
внутрішньоутробного зараження плода.

КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ

Згідно з МКХ-Ккампілобактеріоз входить до:

А04 Інші бактерійні кишкові інфекції, але вирізняють:
А04.5 Кампілобактерійний ентерит
Z22.3 Бактеріоносійство (субклінічна форма)

Іноді виділяють такі клінічні форми (гастроентерит, коліт, ентероколіт, проктит, септична форма.

Гастроінтестинальна форма хвороби починається гостро з підвищення температури тіла до 38 °С, ознобу, загальної слабості, головного
болю, болю у м’язах і суглобах, зниження апетиту. Майже у половини хворих виникають нудота і блювання (переважно одноразове).
Одночасно з ’являється переймистий біль у животі з локалізацією в надчеревній ділянці, навколо пупка, унизу живота. Біль часто передує
дефекації і тимчасово зникає після неї, іноді він надзвичайно інтенсивний і нагадує клінічну картину гострого живота. Пронос у більшості
хворих починається в 1-у добу захворювання. Спочатку випорожнення кашкоподібні, але дуже швидко набувають рідкої консистенції,
стають пінистими, з різким неприємним запахом. На 2—3-й день хвороби з ’являються ознаки коліту: у випорожненнях є домішки слизу і
крові. Частота випорожнень — від 2—3 до 10 разів на добу і більше. Їх нормалізацію спостерігають на 4 —5-й день хвороби, іноді пізніше.
Тенезми і несправжні позиви на дефекацію виникають дуже рідко. Гарячка триває 4—5 днів. Під час пальпації живота визначають шум
плескоту, гурчання в навколопупковій ділянці, болючість, ущільнення і спазм сигмоподібної кишки.
Печінка і селезінка не збільшені.
Тяжкий перебіг гастроінтестинальної форми кампілобактеріозу супроводжується гарячкою до 40 °С, значною інтоксикацією. Можливі
марення, потьмарення свідомості. Частота випорожнень сягає 20 разів на добу, вони рідкі, рясні, з домішками слизу і крові. Блювання
багаторазове, виснажливе. Часто розвивається помірне або тяжке зневоднювання.
Період реконвалесценції триває від 2—3 днів до 3 тижів. Після нормалізації випорожнень відчуття дискомфорту і біль у животі можуть
зберігатися тривалий час. Можливі рецидиви.
Септична форма трапляється рідко (1 %). Захворювання виникає переважно у
дітей перших місяців життя й у дорослих із хворобами, шо супроводжуються розвитком імунодефіциту (ВІЛ-інфекція, онкологічні
захворювання, цукровий діабет, туберкульоз, цироз печінки тощо). Початок бурхливий — підвищення температури тіла вище 39—40 °С-
супроводжується багаторазовим ознобом і профузним потовиділенням, гарячка інтермітивна або гектична. Синдром токсикозу надзвичайно
виражений: хворі загальмовані, свідомість потьмарена. Швидко розвиваються виснаження хворих, зменшення маси тіла. З’являються біль у
животі, блювання, пронос. Уже з перших днів хвороби розвиваються органні ураження — збільшуються печінка і селезінка, можлива
жовтяниця. Під час огляду виявляють тахікардію,гіпотонію, глухість серцевих тонів. Часто приєднується пневмонія. Перебіг ускладнюється
емпіємою плеври, абсцесом легень, печінки, мікроабсцесами у нирках. Утворення гнійних вогнищ значно погіршує перебіг і прогноз
хвороби. Часто виникають перикардит, ендокардит, холецистит, тромбофлебіт, артрит.

Хронічна форма кампілобактеріозу від самого початку захворювання розвивається як первинно-хронічна інфекція без гострої фази, має
тривале поступове прогресування. Температура субфебрильна, тривала й хвилеподібна. Характерні загальна слабість, пітливість, зниження
працездатності, безсоння, дратівливість, чергування
проносу і закрепу. У хворих зменшується маса тіла. Іноді з ’являються нудота, блювання. Спостерігають вогнищеві ураження: кон’юнктивіт,
кератит, фарингіт, у жінок - вульвовагініт. Іноді розвиваються артрит, тромбофлебіт, ендокардит, менінгіт, вузлувата еритема. За перебігом
хронічний кампілобактеріоз є хроніосепсисом. У значному відсотку випадків реєструють субклінічну форму.

УСКЛАДНЕННЯ

При гастроінтестинальній формі можуть виникнути термінальний ілеїт і мезаденіт із розвитком перитоніту або кишкової кровотечі. У 2 %
хворих на кампілобактеріоз через 1—2 тижні від початку хвороби розвивається реактивний артрит. Описані випадки вузлуватої еритеми,
синдрому Гієна—Барре. Септична форма ускладнюється розвитком ІТШ.
Прогноз зазвичай сприятливий. Більш серйозний прогноз при генерал ізольованих формах у дітей, вагітних, а також за наявності тяжких
супутніх захворювань, коли летальність може сягати 20—30 %. Особливо високі показники летальності в разі приєднання менінгіту й
ендокардиту.

ДІАГНОСТИКА

Клінічні критерії не є характерними, тому велике значення має специфічна діагностика.

У клінічному аналізі крові виявляють помірний нейтрофільний лейкоцитоз зі зрушенням формули вліво, що корелює зі ступенем тяжкості.
Основний метод діагностики — бактеріологічний. Матеріалом для дослідж ення є випорожнення, при генералізованій формі — сеча, кров,
спинномозкова рідина, вміст гнояків, флегмон. Культивування проводять на агарі на основі тіогліколевого середовища чи з додаванням
діамантвого зеленого (середовище Бутцлера, Скірроу, Campy-ВАР), на середовищі Мюллера—Хінгона, бруцельозному агарі тощо.
Серологічну діагностику проводять з парними сироватками, взятими з інтервалом 10— 14 днів. РИГА (1:20), РЗК (титр 1:32), PICA (титр
1:160), РА (титр 1:200). Застосовують ІФА, ПЛР.

ЛІКУВАННЯ

Показання до госпіталізації такі, як і при інших кишкових інф екціях. Дієту підбирають індивідуально. При затяжній і генералі зованій
формах необхідна дієта, яка забезпечує підвищену потребу організму у вітамінах, білках, вуглеводах.
Етіотропне лікування призначають при колітному варіанті гастроінтсстинальної форми, при генералізованій і хронічній формах
кампілобактеріозу, а також усім хворим з обтяженим преморбідним тлом. За рекомендаціями ВООЗ, нині призначають азитроміцин 0,5 г 1
раз на добу усередину впродовж 3 діб. Можливе застосування ципрофлоксацину по 0,5 г 1 раз на добу всередину протягом 5—7 днів. Також
призначають препарати другого ряду — кліндаміцин по 0,15—0,3 г З рази на добу всередину впродовж 5 днів або доксициклін по 0,2 г 1 раз
на добу всередину протягом 3 днів, або левофлоксацин по 0,5 г 1 раз на добу всередину упродовж 3 дні. У низці випадків потрібні повторні
курси етіотропних засобів або
зміна препаратів при їх клінічній неефективності, що може бути пов’язано з наростаючою резистентністю кампілобактерій до антибіотиків.
У тяжких випадках, у тому числі й при камігілобактеріозному сепсисі, використовують цефтриаксон по 0.5 г 2 рази на добу
внутрішньовенно впродовж 7 днів.

ПРОФІЛАКТИКА

Основу складають ветеринарно-санітарні заходи, спрямовані на запобігання інфікованості тварин і птахів, проведення винищувальних і
лікувальних заходів серед хворих тварин. Запобігання поширенню хвороби починають із контролю за якістю кормів, дотримання правил
утримання тварин і птахів у господарствах і на фермах. Проводять ветеринарно-санітарну експертизу на бойнях, дотримуються санітарно-
гігієнічних вимог до технології приготування і зберігання молочних продуктів, м ’яса тварин і птиці. Для специфічної профілактики
кампілобактеріозу тварин застосовують різні вакцини.
Засоби специфічної профілактики для людей відсутні. Проводять загальні санітарно-протиепідемічні заходи, аналогічні таким при інших
кишкових інфекціях. З
метою профілактики госпітального кампілобактеріозу бактеріологічне дослідження
слід проводити всім хворим, яких госпіталізують в інфекційні відділення з гострими кишковими захворюваннями незалежно від діагнозу, а
також усім хворим соматичних стаціонарів у разі виявлення у них симптомів дисфункції кишок.