Харківський національний медичний унівесритет

Кафедра дитячих інфекційних хвороб

Вовк Т.Г.

ПАРОТИТНА ІНФЕКЦІЯ.
ДИФЕРЕНЦІЙНА ДІАГНОСТИКА
 Паротитна інфекція — гостре інфекційне
захворювання вірусної етіології з повітряно-
краплинним механізмом передачі з
переважним ураженням залозистих органів та
нервової системи
ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ
 Перші відомості про захворювання, яке за клінічною
картиною нагадувало паротитну інфекцію,
зустрічаються у працях Ганена та Цельсія.
 Епідемії паротитної інфекції були описані ще у 1510 р.
Фарнелемта у 1574р. — Байю. У1753 р. Партолонго
вперше визнав епідемічний характер захворювання , а
Гамільтон у 1759 р. встановив її контагіозність.
 Першим припущення про вірусну етіологію
захворювання висловив у 1908 р. Гранат.
 Збудник паротитної інфекції вперше був виділений від
експериментальних тварин Джонсоном та Гудпастером у
1934 р. Для цього автори застосували курячі ембріони.
На культурах тканин вірус був виділений у 1955 р.
Генле та Дейгардтом.
 Жива вакцина проти паротитної інфекції була створена
у 1946 р. Ендерсом, а у 1951 р. Генле застосував її для
вакцинації дітей.
 ЕТІОЛОГІЯ
 Збудником інфекції є вірус, який належить до
родини Paramyxoviridae. Його віріон містить РНК ,
навколо якої знаходиться білково-ліпідна оболонка.
В ній локалізуються білкові компоненти —
гемаглютиніни, нейромінідаза, лецитиназ а та
деякі ензими.
 Вірус розміром 150—180 нм, чутливий до впливу
факторів навколишнього середовища. Він
інактивується під час ультрафіолетового
опромінювання, під дією дезінфекційних розчинів,
при висиханні. У вологому середовищі вірус
паротитної інфекції при кімнатній температурі
зберігається протягом декількох днів, при
температурі 60 °С гине протягом 5 хв, але при
температурі - 2 0 °С — зберігається до 6 міс.
 Антигенна структура вірусу стабільна, тому
антигенні варіанти відсутні.
ЕПІДЕМІОЛОГІЯ
 Джерело інфекції - хвора людина в останні 2
доби інкубаційного періоду, найвищий ризик
заразитися на 3-5-й день від початку
захворювання, вірусовиділення припиняється
на 9-й день захворювання.
 Основним механізмом передачі інфекції є
повітряно-краплинний. Вірус потрапляє за межі
організму людини з крапельками слини.
 Допускається трансплацентарний механізм
передачі вірусу з наступним формуванням у
плода фіброеластозу ендокарда.
 Сприйнятливість до паротитної інфекції
висока, індекс контагіозності складає 70-85%.
 На паротитну інфекцію найчастіше хворіють
діти у віці 7—15 років. В останні роки
підвищилась захворюваність серед підлітків.
Діти у віці до 6 міс на паротитну інфекцію
хворіють рідко, оскільки в них є захисний титр
антитіл, отриманих від матері.
 Після перенесеної інфекції формується
імунітет, який зберігається протягом життя
людини.
ПАТОГЕНЕЗ
 Вхідними воротами збудника є слизова оболонка
рота, носа, глотки.
 Після первинної фіксації та накопичення вірусу в
ділянці вхідних воріт вірус через кров, лімфатичну
систему проникає у залозисті органи, в першу
чергу слинні залози, рідше — у нервову систему.
Можливі варіанти інфекції, коли збудник
первинно проникає у нервову систему, переважно у
м'які мозкові оболонки, без ураження слинних
залоз.
 В органах-мішенях він активно розмножується та
накопичується. В подальшому здійснюється
повторний вихід вірусу у кров. Під час вторинної
вірусемії можливість проникнення вірусу у ЦНС та
ураження інших залозистих органів значно
збільшується.
 КЛАСИФІКАЦІЯ
 Типові форми :
 - залозиста (паротит, субмаксиліт, сублінгвіт, панкреатит,
орхіт, оофорит, мастит, бартолініт, простатит, тиреоїдит);
 - нервова (серозний менінгіт, менінгоенцефаліт);
 - комбіновані (паротит+панкреатит+серозний менінгіт)
 Атипові форми:
 - стерта;
 - субклінічна (безсимптомні)
 За тяжкістю:
 - легкого ступеня;
 - середньотяжкого ступеня;
 - тяжкого ступеня
 Перебіг:
 - гострий;
 - залишковий астенічний, гіпертензійний с-м (може бути при
енцефаліті)
 - ускладнений;
 - неускладнений
КЛІНІКА
 Інкубаційний період становить від 11 до 21
дня, іноді — до 23—25 днів, найчастіше — 16-
20 днів.
 В останні 2 дні інкубаційного періоду можуть
виникати продромальні явиша — загальна
слабість, головний біль, міалгії, артралгії,
блювання, сухість в роті, біль під час ковтання,
за мочкою вуха з'являється болючість під час
пальпації (симптом Філатова). У дітей
раннього віку можуть бути судоми,
менінгеальні симптоми. Продромальний
період буває частіше при тяжких форма х
паротитної інфекції.
 Захворювання, як правило, починається гостро з
підвищення температури тіла. Температурна
крива частіше двогорба, що пов'язане з
послідовним ураженням слинних залоз чи інших
органів.
 В перший день хвороби з'являється припухлість
привушної слинної залози. У більшості хворих
відзначають послідовне збільшення привушних
слинних залоз. При цьому припухлість виникає
знизу та позаду вушної раковини, заповнює
ретромандибулярну ямку. Вушна раковина
піднімається. її консистенція тістоподібна,
щільність залози знижується від центру до
периферії. Шкіра над нею частіше не змінена, але
можливі почервоніння та блискучість. Одночасно зі
збільшенням привушних слинних залоз чи трохи
пізніше процес поширюється на підщелепну слинну
залозу. Частота ураження під'язикової слинної
залози складає не більше 5% випадків.
 У ділянці ураженої слинної залози відзначається
біль, вираженість якого збільшується при
відкриванні рота, ковтанні, позіханні, розмові. Біль
може іррадіювати у вуха чи шию. Хворі скаржаться
на слабість, головний біль, шум, біль у вухах,
зниження слуху, сухість в роті, зниження апетиту,
нудоту. Інколи збільшення слинних залоз
супроводжується набряком обличчя, повік, шиї,
припухлістю в надключичній чи підключичній
ділянці. Такі хворі можуть нагадувати хворих з
тяжкими формами дифтерії. Якщо патологічний
процес поширюється на підщелепну чи під'язикову
слинну залозу, то можливий набряк глотки,
гортані, язика.
 Збільшення слинних залоз може зберігатися
протягом 5-10 днів.
 Під час огляду слизової оболонки щік на боці ураження
привушної слинної залози відзначається збільшення та
інфільтрація вихідного отвору протоки привушної залози з
вінчиком гіперемії навколо — симптом Мурсона (мал.).
 У хворих із паротитною інфекцією можна визначити
больові точки Філатова: болючість при натисканні на
козелок, соскоподібний відросток та в ділянці
ретромандибулярної ямки.
 В 15—50% випадків запальний процес
поширюється на підшлункову залозу.
Підвищується температура тіла, з'являється
біль у животі, інколи в спині. Біль частіше
локалізується в епігастральній, пахвинній
ділянках, в лівій половині живота, навколо
пупка і має постійний характер. Відзначають
зниження апетиту, блювання, нудоту, рідкі
випорожнення, у дітей старшого віку — інколи
закреп, що тривають 3-7 днів.
 Паротитний панкреатит інколи призводить до
виникнення в подальшому хронічного
панкреатиту, цукрового діабету, ожиріння.
УРАЖЕННЯ СТАТЕВИХ ЗАЛОЗ

 У 0,5-6% хворих з паротитною інфекцією

відзначають ураження статевих залоз за типом
орхіту, орхіепідидиміту у хлопчиків та
оофориту, бартолініту, маститу — у дівчат.
 Запалення яєчка може супроводжуватися
припухлістю слинних залоз, передувати їй чи
з'являтися через 5-10 днів. Частіше орхіт при
паротитній інфекції виникає на 5-8-й день
захворювання, більш часто однобічний.
 Захворювання починається гостро з підвищення
температури тіла до 38-40 °С.
 Хворі скаржаться на слабість, головний біль,
нудоту (інколи блювання), міалгію, артралгію, біль
у животі, який іррадіює в бік мошонки.
 Швидко виникають набряк і біль у яєчку, що
посилюється під час руху, сечовиділення, а також
відчуття важкості в низу живота.
 Шкіра на мошонці натягнута, блищить, інколи має
червоний або синюшний колір, судини на ній
розширені, вени набряклі, під час пальпац
 Запалення також може виникати і у придатку —
орхіепідидиміт. При цьому у хворих пальпується
щільний, збільшений, болючий придаток яєчка.
 Біль внизу живота, промежині, крижах, який
частіше з'являється під час сечовиділення, свідчить
про виникнення простатиту.
 Тривалість ураження статевих залоз складає 1
-2 тиж. У 70-75% хворих через 2 міс — 5 років
розвивається атрофія яєчка Атрофія яєчка
призводить до виникнення розладів
сперматогенезу, що ускладнюєтеся чоловічою
безплідністю. Крім того, після перенесеного
паротитного орхіту описані пухлини тестикул,
хронічний орхіт, пріапізм (болюча, тривала
ерекція), імпотенція, гінекомастія.
 Паротитний оофорит може ускладнюватися
безпліддям, розвитком передчасної менопаузи,
карциноми яєчника, порушень менструального
циклу, ювенільних маткових кровотеч.
УРАЖЕННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

 Менінгіт звичайно розвивається через 3—6

днів від початку захворювання, але може
виникнути до припухлості слинних залоз або
через 2—3 тиж після цього, або мати
ізольований перебіг. Температура тіла
підвищується до 38-39 °С, виникають головний
біль, запаморочення, багаторазове блювання,
сонливість, адинамія. Менінгеальні симптоми
утримуються протягом 3—5 днів, часто
відзначається їх дисоціація. В 1 /5 хворих
менінгеальні симптоми можуть бути відсутні.
 У спинномозковій рідині визначається
лімфоцитарний плеоцитоз, незначне
підвищення вмісту білка. У частини хворих з
паротитним менінгітом у перші дні в
спинномозковій рідині може виявлятися
нейтрофільний плеоцитоз чи однакова
кількість нейтрофільних гранулоцитів та
лімфоцитів. У наступні дні цитоз стає
лімфоцитарним. Санація спинномозкової
рідини відбувається не раніше 3-5-го тижня.
 Інколи при паротитній інфекції через 5 днів
захворювання виникає енцефаліт - у хворих
відзначають в'ялість, сонливість, порушення
свідомості, марення, клоніко-тонічні судоми,
ураження черепних нервів, мозочкову атаксію.
Вогнищеві симптоми при паротитному
енцефаліті характеризуються поліморфізмом,
нестійкістю і, як правило, сприятливим
перебігом.
 Через 14-44 д ня від початку паротитної
інфекції можуть розвинутися енцефаломієліт
та полірадикулоневрит, що
характеризуються порушеннями
сечовиділення, чутливості, м'язовою гіпотонією
у верхніх кінцівках та гіпертонією — у нижніх,
зниженням сухожильних рефлексів, болем
вздовж нервових стовбурів.
 У більшості дітей після захворювання
формуються церебрастенічний синдром, мала
мозкова дисфункція , синдром вегетативних
дисфункцій, синдром лікворної гіпертензії.
КРІМ ЗАЗНАЧЕНИХ ПРОЯВІВ ПРИ
ПАРОТИТНІЙ ІНФЕКЦІЇ МОЖЛИВІ:

 ураження серця — міокардит;

 ураження органів сечовидільної системи —
вогнищевий нефрит, уретрит, геморагічний
цистит;
 ураження слухового нерва;

 ураження очей — кон'юнктивіт, дакреоцистит,

увеїт, кератит, неврит очного нерва;
 ураження щитовидної залози — тиреоїдит;

 ураження суглобів — артрит;

 гепатолієнальний синдром
 Діти віком до 1 року майже не хворіють на
паротитну інфекцію. У дітей у віці 2 -3 років
перебіг захворювання легкий, звичайно у
вигляді ізольованого ураження привушних
слинних залоз. Нервова система та інші органи
не уражаються.
 У новонароджених можна діагностувати
первинний фіброеластоз ендокарда,
гідроцефалію.
 У половини інфікованих паротитною
інфекцією розвиваються стерті та безсимптомні
форми захворювання.
 При стертих формах температура тіла
нормальна, симптомів інтоксикації немає,
збільшення слинних залоз, переважно
привушних, незначне і часто малопомітне.
 Безсимптомні форми виявляють у вогнишах
інфекції під час серологічного обстеження
контактних осіб.
ДІАГНОСТИКА

 В периферичній крові при паротитній інфекції

виявляють помірний лейкоцитоз, відносний
лімфоцитоз, еозинопенію, рідше — моноцитоз та
підвищення ШОЕ .
 При ураженні підшлункової залози, статевих залоз
в крові виявляють нейтрофільний лейкоцитоз із
зсувом формули крові вліво, підвищену ШОЕ,
еозинопенію та моноцитоз.
 У спинномозковій рідині визначається
лімфоцитарний плеоцитоз, незначне підвищення
вмісту білка. У частини хворих з паротитним
менінгітом у перші дні в спинномозковій рідині
може виявлятися нейтрофільний плеоцитоз чи
однакова кількість нейтрофільних гранулоцитів
та лімфоцитів. У наступні дні цитоз стає
лімфоцитарним. Санація спинномозкової рідини
відбувається не раніше 3-5-го тижня.
ДИФЕРЕНЦІЙНА ДІАГНОСТИКА

 1) інфекційний сіалоаденіт — вірусний (вірус

парагрипу, грипу, CMV (ЦМВ), Coxsackie,
ECHO, лімфоцитарного менінгоенцефаліту,
ВІЛ, EBV (ЕБВ), бактеріальний, у т. ч. абсцес
(найчастіше стафілокок,
рідше Mycobacterium, Actinomyces; у місці
виходу слинної протоки можуть
візуалізуватися гнійні виділення, які
витікають спонтанно або після компресії
слинної залози), хвороба котячих подряпин
(збільшення передвушних вузлів, синдром
Паріно), набутий токсоплазмоз;
 2) неінфекційні причини збільшення слинних
залoз — сіалолітіаз із утворенням
конкрементів у слинній залозі та/або
у слинному протоці, звуження видільних
протоків (періодичний набряк →УЗД,
сіалографія), кіста, гемангіома або
новоутворення слинної залози (→УЗД,
гістологічне дослідження), синдром Мікулича
(синдром Шегрена), макроглобулінемія
Вальденстрема, саркоїдоз; алергічні реакції на
ЛЗ (йодиди, гуанетидин, фенілбутазон,
тіоурацил); травма; муковісцидоз; амілоїдоз;
 3) хвороби оточуючих тканин та органів –
лімфатичних вузлів, новоутворення кісток
(напр. нижньої щелепи), скронево-
нижньощелепний артрит, гіпертрофія
грудинно-ключично-сосковидного м’яза;
 4) у випадку менінгіту без ураження слинних
залоз — інші асептичні менінгіти вірусної або
туберкульозної етіології;
 5) при випадках з ураженням яєчок та їх
придатків — бактеріальне запалення
(хламідійна інфекція, сифіліс, гонорея,
туберкульоз), травма
Симптом, Паротитна Дифтерія Інфекційний Гнійний паротит
ознака інфекція ротого- мононуклеоз
рла (токсична)
Початок Гостро Гостро Гостро Поступово
Провідний Ураження слин- Ураження рото- Лімфопроліфера- Ізольоване ураже-
синдром них залоз, горла, тивний, ння привушної
інших інтоксикаційни інтоксикаційний слинної залози,
екзокринних за- й синдром інтоксикаційний
лоз,
інтоксикацій-
ний синдром

Чим зумовлена Запаленням Набряком Збільшенням пе- Гнійним запален-

дефігурація шиї слин- підшкі- редньо і задньо- ням привушної
них залоз рної клітковини шийних слинної залози
лімфовузлів

Стан шкіри над Звичайного Звичайного Звичайного Гіперемована

припухлістю кольору, кольору кольору
лискуча
Місцева Нормальна Нормальна Нормальна Підвищена
температура
Болючість Помірна Відсутня Є при тяжкому Виражена
перебігу
Консистенція Незначне ущіль- Тістувата Щільноеластична Щільна
нення

Зміни в ротовій Набряк, Гіперемія Фолікулярна, Гіперемія вивід-

порожнині, гіперемія ротогорла, лакунарна ангіна ної протоки, при
ротогорлі вивідної нашарування на натискуванні на
протоки мигдаликах уражену залозу –
слинної залози виділення гною
з протоки

Ураження інших Характерно Немає Немає Немає

залозистих
органів

Зміни в Лейкопенія, зсув Лейкоцитоз, Лейкоцитоз, лім- Лейкоцитоз,

гемограмі формули вліво, нейтрофільоз, фоцитоз, моно- нейтрофільоз,
лімфоцитоз зсув вліво цитоз, атипові зсув формули
мононуклеари вліво
ЛІКУВАННЯ
 ліжковий режим: при ізольованому ураженні
слинних залоз — до 7 днів, серозному менінгіті
— до 14, орхіті та панкреатиті — до 10 днів.
 Годувати хворого краще 5-6 разів на добу
теплою, рідкою або напіврідкою їжею.
 З метою профілактики виникнення вторинної
бактеріальної інфекції у порожнині рота, в
слинних залозах після їди рекомендується
полоскання рота 5% розчином борної кислоти,
слабкими розчинами перманганату калію,
фурациліну чи кип'яченою водою.
 На збільшені слинні залози накладають сухе
тепло
 При панкреатиті при паротитній інфекції,
крім спеціальної дієти, необхідно призначати
спазмолітичні засоби (папаверин,
дротаверинтаін.), інгібітори протеолітичних
ферментів, антигістамінні засоби. Через 7-
10 днів призначають ферментні препарати,
які компенсують функціональну недостатність
підшлункової залози (панкреатин та ін.).
Тривалість дієти з виключенням смаженої,
жирної, пряної, гострої їжі тощо складає 6 міс.
 При серозних менінгітах призначають
противірусні (рекомбінантні інтерферони,
індуктори інтерферону, інозин) та сечогінні
препарати (ацетазоламід та ін.),
дезинтоксикаційну і симптоматичну
терапіїо.
 Хворому на орхіт призначають суворий ліжковий
режим.
 На мошонку протягом всього періоду лікування в
стаціонарі і ще 10—15 днів після виписки слід
надягати суспензорій з м'яким шаром вати.
 В перші 2- 3 дні орхіту на мошонку накладають
холодні пов'язки, а потім сухе тепло.
 В тяжких випадках призначають протибольові
засоби (парацетамол, трамадол тощо),
глюкортикостероїдні гормони вдозі 1-2мг/кг,
нестероїдні протизапальні препарати,
противірусні засоби (рекомбінантні інтерферони,
итозин, індуктори інтерферону).
 У крайніх випадках застосовують хірургічне
втручання, яке включає розріз чи пункцію білкової
оболонки яєчка.
ПРОФІЛАКТИКА
 Специфічна: жива паротитна вакцина. Згідно з
Національним календарем профілактичних
щеплень в Україні вакцинацію проти паротитної
інфекції проводять дітям у віці 12-15 міс та в 6
років. Хлопчикам у віці 15 років рекомендована
ревакцинація проти паротитної інфекції.
 У разі контакту з хворим із паротитною інфекцією
введення імуноглобуліну не попереджає
виникнення захворювання.
 Дитину з паротитною інфекцією ізолюють на 9 днів
від початку захворювання, карантин у дитячих
колективах накладають з 11-го по 21-й день з
моменту виявлення хворого.
 Дезінфекція після ізоляції хворого не потрібна.