Природа – міра всіх речей

Китайський живопис – синтез

зображення, поезії, каліграфії, друку.
Жанри: «гори і води», «квіти й птахи»,
“люди”, «тварини». Корейський
живопис на шовку і папері. Японське
мистецтво гравюри: К. Утамаро, К.
Хокусай.
Китайський пейзажний живопис
Східні народи визнають високу
естетичну цінність природи, а
людину – мізерною частинкою
природи. Це і зумовило появу
китайського пейзажного
живопису – поєднання малюнку,
каліграфії та поезії.
Особливості китайського пейзажного
живопису
1. Носієм кольору виступає туш різних
відтінків чорного (від слабкого сірого до
вугільно-чорного).
2. Сірий колір для позначки перспективи
(глибини і віддаленності).
3. Кольорова гама – від сірого до чорного. Або
фарби на зразок акварелі.
4. Формати малюнку – вузькі і видовжені, або
сувої з панорамними краєвидами.
5. Фрагментарність (для зображення квітучої
сливи не обовязкого малювати все дерево,
достатньо гілки з поодинокими квітами).
6. Обовязковоими були написи ієрогліфами (часто
у віршованій формі).
7. Підпис майстра ставився червоною фарбою (у
контраст з чорною тушшю).
8. Основою для
картин був шовк,
коттон, особливий
папір.
Поєднання білого фону сувою і чорної туші
набуло глибокого змісту: біле в Китаї —
символ жалоби, ознака старості, відходу в
небуття. Час, коли природа занурюється в
сон, теж білий.
Біле і темне —
знаки
взаємопов'язаних
інь і ян.

«Просвіт після снігопаду в горах

біля річки»
Картини мають форму сувоїв – для
горизонтального розглядання на столі й
вертикальних для прикрашання стін.
Горизонтальні
і вертикальні
сувої
поступово
розкручували,
занурюючи
глядача в
сюжет.
 Сувій відрізняється
матеріально – основа
рисовий папір і шовк, це
означає катастрофу для
художника, тому що вона
вбирає фарбу настільки
що вже неможливі
виправлення, винищення
якоїсь частини. І це
означає, що художник
повинен працювати
десятиліттями щоб
написати картину на
єдиному диханні, не
зробити жодної помилки.
Китайський живопис не має
рамок. Коли ми дивимося на
класичний живопис у рамі – то
сприймаємо це як ілюзію
театральної сцени.Коли немає
рами, наша свідомість не має
такої можливості
перешугнути і увійти у
простір картини, це означає,
що ми ніколи не зайдемо
всередину китайського
живопису, бо це не ілюзія
світу, це є інший світ –
потойбічний, світ дао, який
існує десь, до якого можна
доторкнутися, але не увійти.
У Китаї здавна говорять про близькість живопису і каліграфії.
Художники і каліграфи користуються одними і тими ж
матеріалами та інструментами (пензель, папір і туш). Це
говорить про те, що в основі китайського образотворчого
мистецтва лежить лінія. Найпростішими лініями китайські
живописці створили
твори високої художньої
досконалості.
Китайський художник не працює з предметами з натури. Він
ніколи не писатиме на пленері, ми з вами ніколи не зможемо
відповісти яка пора року представлена.Ми з вами не скажемо що
це ранок, день чи ніч. Тобто все що пов’язано з часом і мінливістю
завжди відсутнє в китайському сувої. Він говорить про вічність,
він говорить про сутності,
а ні в якому випадку про
ті стани, про які любить
розповідати європейський
художник. І це ще одна
характерна риса
китайського живопису –
виявляти суть.
Коли ми дивимось на традиційний
китайський сувій, ми бачимо
відсутність прямої перспективи,
тобто предмети що існують
далеко (наприклад, та вершина
гори) є такими ж великими, як і
той камінь, який знаходиться на
першому або другому умовно
плані.   В результаті предмети
близькі і далекі знаходяться по
відношенню до художника на
одній і тій самі відстані, а
значить вони є абсолютно
однаковими за своєю вартістю.
Тобто ми знаходимося в ситуації
пташиного польоту над
оточуючим світом. Це
називається явищем розсіяної
перспективи. 
 Існують дві манери
письма – «гун-бі» (ретельна
кисть) та сеї (вільний
пензель). Китайська манера
гун-бі полягає у тому, що
художник повинен
працювати досить довго
маленьким пензлем,
виводити пелюстки півонії
так, що ми побачимо кожну
жилочку та крапельку роси,
подібно тому, як повинна
жити справжня людина –
бути спокійною,
розсудливою,
інтелектуальною.
А манера сеї відображує
систему даоських
цінностей, які пов’язані
з відчуттям озаріння,
інтуїції і тоді має
взяти пензель, можливо
навіть великий та
об’ємний, зробити
декілька дотиків
пензля.  Манера сеї
вимагає від художника
миттєвого виконання.
Жанри китайського пейзажного
живопису
1. «Гори і води» – важливі не деталі, а загальний настрій,
не писали з натури, символи інь і ян.
2. «Квіти і птахи» – зображували невеликі фрагменти
природи (листя, бутони, гілку).
3. «Люди» – передавали внутрішній світ людини.
4. «Тварини» –
символізм.
У пейзажах
“гори і води”
гори
уособлювали
чоловічий
початок (ян), а
води –
жіночий(інь).
У композиціях
відсутня
лінійна
перспектива, її
замінила
повітряна.
Особливим розділом жанру
"квіти і птахи" є живопис
так званих "чотирьох
благородних": орхідеї, дикої
сливи мейхуа, бамбука і
хризантеми.
На
китайських
картинах
бамбук -
це не просто
рослина, а
символ
людського
характеру.
Орхідея
втілює
простоту,
чистоту і
приховане
благородство.
Хризантема -
прекрасна, скромна і
цнотлива, втілення
урочистості осені. Ця квітка -
символ піднесеної самотності.
Певній рослині відповідала конкретна
пташка: фенікс, павич, півень і фазан
зображувались разом з півонією. Качку – з
лотосом, лелеку – із сосною.
Жанр“люди” Цей жанр охоплював усе, що
стосується людини: портрет,
історичні і міфологічні картини,
побутові сцени
Мініатюрність людських
фігурок, зображених на
фоні грандіозних
ландшафтів, повинна
була викликати думки
про велич всесвіту, в
якому людина є
незначною ланкою,
підпорядкованою його
могутнім силам.
Анімалістичний жанр
дві рибки, два метелики,
дві квітки лотоса на качки-мандаринки
одному стеблі - символи Романтична любов і вірність
подружнього щастя один одному. Міцний шлюб,
який збереже полум'я любові до
кінця своїх днів.

два метелики
Подружнє щастя, любов і
радість.
 бджола
Працьовитість і
ощадливість, успіх в
науці, мистецтві та
торгівлі.

ворон
Шлюбний союз,
вірність. Довголіття
і мудрість.

Лев
черепаха Міць і благородство.
Витривалість, сила і Доблесть і енергія.
довголіття. Неухильний рух Захисник будинку і
вперед. громадських місць.
 Тигр
Захисник від злих духів. Сила і
міць.

Сорока
Щаслива звістка.
птах фенікс - Удача і задоволення.
імператриця, жіноче
начало;

Філін
Мудрість і дракон - символи влади,
інтуїція. могутності й сили, а
Проникливість, також дракон символ
книжкова імператора, а зараз
ерудиція і Китаю і чоловічого
корисні поради. начала.
Ван Вей (699— 759 рр.)
Китайський поет, живописець,
каліграф, музикант. Засновник
китайського пейзажного живопису.
Малюнок тушшю на тканині
неможливо виправити чи стерти,
що потребувало великої
майстерності. Відсутність
кольорів компенсував деталізацією
зображення. Творив у жанрі «гори і
води».
Лі Сисюнь (651-716 рр.)
Основоположник «синьо-
зеленого пейзажу».
Збереглися лише 2
картини та розписи
стін палаців. Замінив
лінійну перспективу
повітряною (дальній
план, ми бачимо ніби в
серпанку, через шар
повітря).
Янь Лібень (600-673 рр.)
Був придворним
художником. Згодом став
прем'єр-міністром і
главою імператорського
законодавчого управління.
Чудово малював людей.
Найвідоміший сувой
«Володарі різних епох».
Зобразив імператора
високим і сильним, в його
очах відбивалася
впевненість.
Корейський живопис
Особливості корейського
живопису
Спочатку імітував китайський живопис. У ньому
переплітаються ідеї таких релігій: шаманізм, буддизм,
конфуціанство і даосизм. Згодом корейські художники виробили
свою манеру письма
Корейські художники
малювали на шовку і папері.
Корейський живопис більш
камерний.
Пейзажні образи створювали
не чітко реалістичними, а
ніби розмитими у блідо-
сіруватих тонах.
Чон Сон (1676-1759)
Корейський художник-
пейзажист, відмовився
від китайського стилю і
став писати з натури.
Він оспівують гірські
пейзажі Кореї. Походив з
бідної родини чиновників.
Талант відкрили й високо
оцінили сусіди, що
належали до
аристократичного роду, і
представили Чон Сона до
королівського двору, де він
отримав офіційне місце
придворного художника.
Кім Хон До (1745-1806)
Корейський
художник-реаліст,
придворний
королевський
художник. Був
першим корейським
художником, який
писав побутові
сценки з
повсякденного
життя сучасного
йому суспільства.
Кім Хон До – майстер побутових сцен
Японський живопис
Шлях японського мистецтва – це пошук КРАСИ, який
приводить до осягнення ІСТИНИ.
Особливості японського
живопису
1. Природа - носій божественного
початку.
2. Зображення сцен з повсякденного
життя і тематичних картин, які
переповнені цифрами і деталями.
Основні жанри японського
живопису:
3. Настінні розписи.
4. Ширми, віяла, театральні маски і
тканини.
5. Картини-сувої.
У японському живописі
основна роль відводиться
не грі світла і тіні чи
поєднанню кольорів, а
майстерності —
досконалому
використанню ліній. Воно,
скоріше, нагадує
каліграфію, у виборі
кольорів панує мінімалізм.
Це можуть бути
монохромні пейзажі, чорна
гілочка бамбуку з єдиним
яскравим метеликом чи
рожева квітка, стебельце
якої  сіро-чорне. 
Оригінальна техніка сумі-е
У назві техніки «зашифровано»
принцип живопису:  сумі — туш,
а е — живопис. Мистецтво
виникло в Китаї, але в ІХ
столітті його завезли у Японію
буддистські ченці. Мистецтво
каліграфічного монохромного
малюнка на рисовому папері
стало блискучим втіленням
філософії мінімалізму: всього
декілька точних рухів пензля
передають те,  на що художнику-
реалісту знадобилось би складне,
насичене дрібними деталями
полотно. Улюблені сюжети —
птахи і квіти.
Укійо-е (яп.  浮世絵 , укійое, «картини плинного світу» або
«сучасні картини») — жанр гравюри і малюнку в Японії,
який сформувався у 17 столітті у період Едо. Основна
тема цих картин — повсякденне життя людей та
пейзажі.

Утаґава Тойокуні. «Оповідання про Гендзі

Моногатарі», 1853
«Тагасоде» - твори японського живопису, що представляють
собою зображення полиць із розвішаної одягом. На розписах
«Тагасоде» відсутні люди, що залишили лише натяк на їх колишню
присутність. Найчастіше подібні розписи робилися на ширмах і
були популярні в періоди Момояма і початку періоду Едо. Одяг,
зображений на розписах, відображає тенденції моди кінця XVI -
початку XVII століття
Кітагава Утамаро (1753-1806) –
майстер гравюри.

Три красуні
Дівчина грає на сямісені (1800).
(1793)
Створив галерею портретів красунь. Утамаро концентрує увагу
на виразі обличчя, граційності жестів і поз.
Хацусіка Хокусай (1760-1849)
Вершиною
творчості
стала серія
гравюр
“Тридцять
шість видів
Фудзі”.
К. Хокусай. «Велика хвиля в Канагаві»
Домашнє завдання
Поцікавтеся
самостійно іншими
китайськими
квітами-символами,
порівняйте з
українською народною
квітковою
символікою.