Лекція 6.

Методи та моделі прогнозування

банкрутства підприємства.
1. Моделі ймовірності банкрутства.
Прогнозування  може  здійснюватись  за  допомогою  моделей прогнозування 
банкрутства.  У  зарубіжній  і  вітчизняній  практиці використовується значна кількість
методів діагностики за допомогою моделей ймовірності  банкрутства:  двофакторна 
модель  Е.  Альтмана,  п'ятифакторна модель Е. Альтмана, модель Р. Ліса, Дж. Таффлера, У.
Бівера, Г. Спрінгейта, Сайфулліна-Кадикова, Іркутської державної академії та ін. Проте не
всі з них можна використовувати для вітчизняних підприємств. 

В  українській  практиці  широко  використовуються  такі  моделі ймовірності банкрутства: 

1. П’ятифакторна модель У. Бівера. Вона містить такі показники:

- рентабельність активів;

- питома вага позикових коштів у пасивах;

- коефіцієнт поточної ліквідності;

- частка чистого оборотного капіталу в активах;

- коефіцієнт Бівера.

Коефіцієнт Бівера, який розраховується за формулою 4.1.

Кб = (ЧП – Ам) / (ДЗ +ПЗ)                                              (4.1)                                                         

де ЧП – чистий прибуток, тис. грн;

Ам – нарахована сума амортизації, тис. грн;

ДЗ – довгострокові зобов’язання, тис. грн;

ПЗ – поточні зобов’язання, тис. грн.

Вагові коефіцієнти для індикаторів у моделі У. Бівера не передбачаються і  підсумковий 

показник  фінансового  стану  не  розраховується.  Отримані значення індикаторів 
порівнюються  з їх нормативними  значеннями:  якщо  Кб  вище 0,4, то
підприємству банкрутство не загрожує, а якщо протягом тривалого періоду не перевищує
0,2, то це являється ознакою формування незадовільної структури балансу. Середнє
значення коефіцієнта Бівера у збанкрутілих через 5 років  підприємств  становить  0,2  і 
досить  швидко  зменшується.  За  2  роки  до банкрутства коефіцієнт має уже негативне
значення. 

2.  2-факторна модель М.А.Федотової.  За  двохфакторною  моделлю  ймовірність

банкрутства  (індекс  Z)  визначається  коефіцієнтом  поточної ліквіждності  (Кп.л.)  і
відношенням позикових засобів до валюти балансу (Кп.з.) (формули 4.2).
 Z = -0,3877 – 1,0736 Кп.л.+ 0,0579 Кп.з.                                (4.2)

де Кп.л – коефіцієнт поточної ліквідності;

    Кп.з. – відношення позикових засобів до валюти балансу. 

Якщо z< 0, тобто ймовірність банкрутства менше 50%.

Двофакторна  модель  не  забезпечує високої  точності  розрахунків,  тому що  не 
враховується  вплив  інших  показників,  які  характеризують  ділову активність  і 
ефективність  функціонування  підприємства.  Дана  модель  не враховує впливу на
фінансовий стан підприємства інших важливих показників, що  характеризують 
рентабельність,  ділову  активність.  Помилка  прогнозу  за допомогою двохфакторної
моделі оцінюється інтервалом ΔZ і становить ± 0,65 або 3 з 19 оцінених підприємств.

3.  Частіше  для  розрахунку  рівня  ймовірності  банкрутства застосовують  модель 

Альтмана  на  основі  5  факторів.  Вона  має  такий  вигляд (формули 4.5-4.10).

Z= 1,2x1 +1,4x2 +3,3x3 + 0,6x4 + 0,999x5,                                (4.3)                        

де,  x1  –  відношення власних оборотних засобів до вартості активів;

x2  –  відношення чистого прибутку до вартості активів;

x3  –  відношення прибутку (до сплати податків та відсотків) до вартості активів;

x4  –  відношення власного та залученого капіталу;

x5  – відношення виручки від реалізації до вартості активів.

В  цій  моделі  перший  фактор  характеризує  платоспроможність підприємства; другий і

четвертий – відображають структуру капіталу; третій – рентабельність активів; п’ятий –
оборотність засобів.

Коефіцієнти 1,2; 1,4; 3,3; 0,6; 1,0 – вибрано емпірично в результаті аналізу великої кількості
підприємств.

Залежно від значення Z прогнозується можливість банкрутства:

до 1,8 – дуже висока;

від 1,81 до 2,7 – висока;

від 2,71 до 2,9 – можлива;

понад 2,91 – дуже низька.

Точність  прогнозу  в  цій  моделі  протягом  одного  року  становить  95%, двох  років  – 
83  %.  Це  досить  висока  точність,  але  недолік  моделі  полягає  в тому,  що  її  доцільно 
використовувати  тільки  щодо  великих  компаній,  які здійснюють котирування своїх
акцій на біржах.
4. Модель Дж. Таффлера, Г. Тишоу  має такий вигляд (формули 4.4).

Z = 0,53x1 + 0,13x2 + 0,18x3 + 0,16x4,                         (4.4)

де,  x1  – відношення прибутку від реалізації до короткострокових зобов’язань;

x2 – відношення вартості оборотних активів до вартості зобов’язань;

x3 – відношення короткострокові зобов’язання до вартості активів;

x4  –  відношення виручки від реалізації до вартості активів.

За  Z  >  0,3  рівень  фінансового  стану  вважається  високим,  а  ймовірність банкрутства 
невеликою.  За  Z  <  0,3  рівень  фінансового  стану  вважається низьким, а ймовірність
банкрутства – високою.

5. Модель Р. Ліса має такий вигляд (формула 4.5).

Z = 0,063x1 + 0,092x2 +0,057x3 +0,001x4,                         (4.5)                        

де,  Х1  – відношення суми оборотних активів до вартості активів підприємства;

Х2 – відношення суми прибутку від реалізації продукції до вартості активів підприємства;

Х3 – відношення суми нерозподіленого прибутку підприємства до вартості його активів;

Критичне значення  Zл = 0,037. Однак зовнішні фактори (ступінь розвитку фондового 

ринку,  податкове  законодавство,  нормативне  забезпечення бухгалтерського обліку),
нажаль, також не дають даній методиці в повній мірі відображати  ситуацію  для 
підприємств  України  і  бути  застосованою  в  якості універсальної моделі передбачення
ймовірності банкрутства.

6. Модель Спрінгейта має такий вигляд (формула 4.6).

Z = 1,03x1 +3,07x2 +0,66x3 +0,4x4,                             (4.6)                               

де,  x1  –  відношення оборотного капіталу до суми балансу;

x2 – відношення суми прибутку (до оподаткування) та відсотків  (до сплати) до суми

балансу;

x3 – відношення прибутку (до оподаткування) до короткострокових зобов’язань;

x4  –  відношення виручки від реалізації до суми балансу.                                       

Якщо  Z  менше  0,862,  то  підприємство  вважається  потенційним банкрутом.

Якщо порівнювати модель Альтмана з моделлю Спрінгейта, то остання більш  точно 

показує  фінансовий  стан  підприємства.  Модель  Спрінгейта розроблена трохи пізніше
за модель Альтмана, тому в ній вже були враховані та усунені певні недоліки, що не
врахував Альтман. Незважаючи на всі переваги моделі Спрінгейта, вона також не
відповідає в повній мірі умовам української економіки.  Застосування  її  можливе  за 
умови  внесення  змін  до  питомої  ваги показників  та  шкали  оцінювання.  Також  до  її 
недоліків  належить  відсутність

широкої диференціації оцінки фінансового стану та ймовірності банкрутства.

2. Переваги та недоліки основних моделей ймовірності банкрутства

В цілому можна зазначити, що перевагами наведених моделей є незначна кількість
значущих показників, які забезпечують високу точність результатів за умов  незначної 
трудомісткості  використання  та  інтегральну  оцінку  і  дають змогу  порівнювати 
різноманітні  об’єкти,  а  також  те,  що  інформація  для розрахунку усіх показників
відображається у звітності, а отже, доступна.

Водночас  розглянуті  методики  прогнозування  банкрутства  зарубіжних авторів  мають

ряд  суттєвих  обмежень  для  їх  використання  на  українських підприємствах:

-  часову  невідповідність,  яка  передбачає  застосування  моделей  в  тому періоді часу, в

якому вона безпосередньо розроблена;

-  невідповідність  об’єкта  оцінювання,  яка  передбачає  застосування моделей  для 

оцінки  ймовірності  банкрутства  підприємств,  що  відповідають параметрам вибірки,
зробленої для створення моделей;

-  більшість  зарубіжних  методик  діагностики  ймовірності  банкрутства побудовані  з

використанням  вагових  коефіцієнтів показників,  що розраховані на основі
американських аналітичних даних минулих років. Отже, в зв’язку з цим вони не
відповідають сучасний економічній ситуації;

-  дані  моделі  не  адаптовані  до  вітчизняної  економіки  і  не  враховують специфіку 

діяльності  українських  підприємств,  а  саме:  особливості  в  системі бухгалтерського 
обліку  і  податковому  законодавстві,  вплив  інфляції  на формування  показників 
діяльності  підприємства,  галузеву  приналежність підприємства тощо;

-  відсутність  статистичних  даних  по  підприємствам-банкрутам,  що  не дозволяє 

скоригувати  методику  розрахунку  питомої  ваги  коефіцієнтів  з урахуванням
економічних умов;

- моделі не дають відповіді на питання, які з факторів вплинули на зміну рівня фінансової
стійкості;

-  за  результатами  використання  моделей  неможливо  отримати інформацію

можливого подальшого розвитку підприємства;

- граничні значення показників, що запропоновані зарубіжними вченими часто є

недосяжними для українських підприємств.

Враховуючі  всі  ці  обмеження  зарубіжних  моделей  прогнозування банкрутства, 

вітчизняними  науковцями  були  розроблені  методики,  що адаптовані для вітчизняної
економіки.
Враховуючі  всі  ці  обмеження  зарубіжних  моделей  прогнозування банкрутства, 
вітчизняними  науковцями  були  розроблені  методики,  що адаптовані  для  вітчизняної 
економіки.  Однією  з  найвідоміших  є  модель Сайфулліна-Кадикова.  Оцінка  рівня 
фінансового  стану  в  цій  моделі здійснюється за рейтинговим числом R (формула 4.7).

R = 2Kо + 0,1Kпл +0,08Коа + 0,45 Кррп +Крвк,                    (4.7)                                                          

де,  Ко – коефіцієнт забезпеченості власними засобами;

Кпл – коефіцієнт поточної ліквідності;

Коа – коефіцієнт оборотності активів;

Кррп – рентабельність реалізації продукції;

Крвк – рентабельність власного капіталу.

Якщо  зазначені  індикатори  досліджуваного  підприємства  рівні мінімальним

нормативним значенням, то R = 1. Якщо R > 1, то фінансовий стан підприємства
вважається задовільним, якщо R < 1, то незадовільним.

Дана модель враховує специфіку вітчизняної економіки та, разом з тим, є зручною для
коригування відносно локалізації підприємства та часу розгляду. 

Також на вітчизняних підприємствах для аналізу та діагностики настання ризику 

банкрутства  можна  застосовувати  низку  методик,  розроблених міністерствами,
відомствами, Національним банком України та комерційними банками.

Першооснову цих методичних підходів закладено у 1998 році Агентством з  питань 

запобігання  банкрутству  підприємств  і  Державною  податковою адміністрацією 
України.  Так,  на  сьогодні  державними  органами  розроблено

Методичні  рекомендації  щодо  виявлення  ознак  неплатоспроможності підприємства та

ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи  доведення  до 
банкрутства,  затверджені  наказом  Міністерства  економіки

України  (нині  Міністерство  економічного  розвитку  і  торгівлі  України)  від 26.10.2010  р. 
№  1361,  в  яких  викладено  докладну  методику  діагностики ймовірності банкрутства
українських підприємств.

Дані методичні рекомендації розроблені з метою визначення однозначних підходів  в 

оцінці  фінансово-економічного  стану  підприємств  на  предмет наявності  ознак 
приховуваного,  фіктивного  банкрутства  чи  доведення  до банкрутства;  своєчасного 
виявлення  формування  незадовільної  структури балансу  для  здійснення  попередніх 
заходів,  спрямованих  на  запобігання банкрутству.

Під  час  застосування  даної  методики  необхідно  зробити  аналіз необоротних  та 
оборотних  активів,  проаналізувати  власні  оборотні  засоби, структури  грошових 
потоків  підприємства,  формування  власного  капіталу, здійснити  поглиблений  аналіз 
дебіторської  та  кредиторської  заборгованостей, прибутковості  підприємства  та  витрат 
на  виробництво  і  проаналізувати використання  трудових  ресурсів  та  інвестиції  й 
інновації.  Після  цього  вже можна  визначити  ознаки  дій  з  приховування  банкрутства, 
фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

Дані  методичні  рекомендації  є  найбільш  прийнятними  для  українських реалій, тому

що в них досліджується багато показників і даються найточніші висновки про наявність
банкрутства на підприємстві. Ці рекомендації актуальні ще  й  тому,  що  спираються  на 
вітчизняні  стандарти  обліку  і  звітності, використання  інформаційної  бази  підприємств 
з  урахуванням  їх  галузевої специфіки і умов національного ринку.

Моделі оцінки фінансового стану підприємства та ймовірності його банкрутства

запропоновані багатьма науковцями (табл. 6.1).

Лекція 5. Методи прогнозування розвитку

підприємства.
1. Сутність та види прогнозів.
1. Сутність та види прогнозів.

Складання кожного виду прогнозу має свої особливості. У зв’язку з цим виникає потреба 
в їх  класифікації.  Вона  може  будуватися  залежно  від  різних критеріїв  та  ознак,  цілей, 
завдань,  об’єктів  прогнозування  і  методів  його організації. Найважливішими з них є:
масштаби прогнозування, термін, на який робиться  прогноз,  характер  та  специфічні 
особливості  об’єкта,  призначення прогнозу.

За масштабом прогнози розподіляються на:

- макроекономічні та структурні;

- розвитку окремих комплексів економіки;

- промисловості та регіональні;

-  діяльності  господарюючих  об’єктів,  їх  асоціацій,  а  також  окремих виробництв і

продуктів.

За терміном і характером проблем, які розв’язуються виділяють такі прогнози:

- стратегічні прогнози;

- оперативні прогнози;

- довгострокові прогнози;

- середньострокові прогнози;

- короткострокові прогнози.

Стратегічні  прогнози  мають  на  меті  передбачення  найважливіших характеристик 

(параметрів)  формування  керованих  об’єктів  у середньостроковій  та  довгостроковій 
перспективах;  оперативні  прогнози  –
 призначені  для  виявлення  можливостей  для  вирішення  конкретних  аспектів
стратегічних прогнозів, короткострокових перспектив і поточної діяльності.

  Короткострокові  прогнози  розраховуються  терміном  на  1-2  роки, середньострокові –

на 3-5 років і довгострокові – до 10 років. 

Головний  акцент  при  короткостроковому  прогнозуванні  робиться  на кількісній й

якісній оцінці змін обсягу виробництва, попиту та пропозиції, рівня конкурентоздатності 
товару  й  індексів  цін,  валютних  курсів,  співвідношень валют  і  кредитних  умов.  Тут 
враховуються  також  тимчасові  та  випадкові фактори. 

Середньострокове й довгострокове  прогнозування ґрунтується на системі прогнозів  – 

кон’юнктури  ринку,  співвідношення  попиту  та  пропозиції, обмежень по захисту
навколишнього середовища, міжнародної торгівлі. 

За функціональною ознакою прогнози поділяють на:

- пошукові;

- нормативні.

Пошуковий прогноз базується на умовному продовженні в майбутньому тенденцій 

розвитку  підприємства,  виходячи  з  оцінки  його  діяльності  в минулому і на
нинішньому етапі, й не враховує чинники, які можуть змінити ці тенденції.

Нормативний    прогноз,  на  відміну  від  пошукового,  розроблюється  на підставі раніше

визначених цілей. Його завданням є розробка шляхів і термінів досягнення  можливих 
станів  об’єкта  прогнозування  в  майбутньому.  Якщо пошуковий прогноз при визначенні
майбутнього стану об’єкта прогнозування ґрунтується  на  його  минулому  і 
теперішньому,  то  нормативний  прогноз розроблюється в зворотній послідовності – від
заданого стану в майбутньому з урахуванням існуючих тенденцій.

2. Методи прогнозування.
 2. Методи прогнозування.

Для прогнозування розвитку підприємства створюються робочі групи, які в  своїй  роботі 

використовують  різні  методи.  Загальні  методи  прогнозування можна розподілити на
такі групи:

І. Якісні (експертні).

ІІ. Кількісні (статистичні).

І. Якісні (експертні) розподіляються на:

1.1. Методи індивідуальних оцінок.

-  метод  інтерв’ю.  Під  методом  інтерв’ю  треба  розуміти  бесіду

організатора  прогнозів  з  прогнозистом-експертом.  Метод  «інтерв'ю»,  при якому
здійснюється безпосередній контакт експерта зі спеціалістом за схемою «запитання –
відповідь»;

- аналітичний (аналітичні доповідні записки). Самостійна робота експерта над аналізом

ділової ситуації підприємства і можливими шляхами її розвитку становить  зміст  методу 
доповідних  записок.  Аналітичний  метод,  коли виконується логічний аналіз певної
ситуації, складаються аналітичні доповідні записки;

-  метод  написання  сценарію.  Метод  написання  сценарію  –  це  опис логічно 

послідовного  процесу,  виходячи  з  конкретної  ситуації.  Сценарії переважно
розробляються на основі певних техніко-економічних характеристик і  показників
основних  процесів  виробничої  і  наукової  бази  для  вирішення поставленого завдання.
Сценарій за своєю описовістю є акумулятором вхідної інформації,  на  основі  якої 
повинна  будуватися  робота  з  впровадження досліджуваної стратегії. Тому сценарій в
готовому вигляді повинен підлягати ретельному аналізу. У процесі розробки сценаріїв
дуже часто використовують «дерево цілей», що призначається для аналізу систем,
об'єктів, процесів, в яких можна виділити декілька структурних або ієрархічних рівнів. 

1.2.  Методи  колективних  експертних  оцінок.  Колективні  експертні оцінки можна

охарактеризувати як комплексні методи прогнозування, оскільки вони включають:

- підготовку і збір індивідуальних експертних оцінок;

- статистичні методи обробки одержаних матеріалів.

Зміст методу колективної експертної оцінки полягає в такому:

1. Для  організації  експертних  оцінок  створюють  робочі  групи.  Робоча група  вибирає 
експертів,  які  дають  відповіді  на  поставлені  запитання  (їх кількість може коливатися
від 0 до 150 залежно від складності об'єкта).

2. Перед  тим,  як  організовувати  опитування  експертів,  встановлюють основні 

напрями  розвитку  об'єкта,  складають  матрицю,  що  відображає генеральну мету
дослідження.

3.  Розробка  і  формулювання  питань  для  експертів.  При  цьому  треба забезпечити
поступовий перехід від складних питань до простих, від широких до вузьких. Крім того,
питання мають бути однозначними і не перехрещуватися

за змістом.

4.  Експерти  дають  відповідь  на  запитання,  проводиться  обробка матеріалів,  які 
характеризують  узагальнену  думку  і  ступінь  узгодженості індивідуальних оцінок
експертів.

5.  Кінцева  оцінка  визначається  або  як  середнє  арифметичне  значення оцінок  всіх 
експертів,  або  як  найбільш  поширена  думка,  або  як  середнє нормалізоване зважене
значення оцінки.

Методика статистичної обробки матеріалів колективної експертної оцінки являє собою

сукупність оцінок відносної важливості, призначених експертами різним аспектам
альтернативних стратегій. Оцінки важливості виражаються у балах (від 0 до 1, від 0 до 100
тощо). Під час  обробки матеріали  групують в таблицю,  рядки  якої  відповідають 
аспектам  стратегій,  а  колонки  –  окремим експертам.

До методів колективної експертної оцінки відносяться такі методи:

- метод «комісій»;

Під методом «комісії» розуміють організацію «круглого столу» та інших подібних заходів, у
рамках яких відбувається узгодження думок експертів. 

- метод «колективної генерації ідей» («мозкова атака»);

Колективну  генерацію  ідей  та  творче  вирішення  поставлених  проблем називають 

методом  «мозкових  атак»,  який  являє  собою  вільний, неструктурований  процес 
генерації  будь-яких  ідей  за  обраною  темою,  які

 спонтанно висловлюються учасниками зустрічі.

- метод «Дельфі»;

Сутність  методу  «Дельфі»  полягає  в  організації  проведення  анкетних опитувань 

фахівців  з  обраної  сфери  знань.  Цей  метод  є  способом  отримання узгодженої  думки 
експертів.  За  методом  вибирається  група  експертів  для вивчення  специфічного 
питання.  Членів  комісії  не  збирають  разом  в  групу  – вони  навіть  можуть  не  знати 
один  одного.  Членів  комісії  просять  висловити думку щодо певних майбутніх подій
або прогнозів. Після того, як у першому колі  думки  експертів  були  визначені  і  зібрані, 
координатор  узагальнює  їх  і надсилає  цю  інформацію  членам  комісії.  На  підставі 
отриманої  інформації члени  комісії  заново  продумують  результати  ранніх  відповідей 
і  роблять другий прогноз. Ця процедура продовжується до моменту досягнення згоди між
експертами або до того, коли відповіді перестають помітно змінюватися. Метод
«Дельфі» є відносно недорогим і комплексним.

- матричний метод.

ІІ. Кількісні (статистичні) методи прогнозування. Більшість кількісних

методів  прогнозування  базується  на  використанні  історичної  інформації,
представленої  у  вигляді  часових  рядів,  тобто  рядів  динаміки,  що впорядковуються  за 
часовою  ознакою.  Головна  ідея  аналізу  часових  рядів полягає  у  побудові  тренду  на 
основі  минулих  даних  і  наступному екстраполюванні цієї лінії в майбутнє.

Кількісні  (статистичні)  розподіляються  на  дві  великі  підгрупи методів: екстраполяції

і моделювання. 

2.1.  Екстраполяції.  Методи  екcтраполяції  –  це  прийоми  найменших квадратів,

рухомих середніх, експоненційного згладжування.  Першим елементом
успішного прогнозування є вибір часового ряду. При цьому треба керуватися такими
правилами:

1. Часовий  ряд  включає  результати  спостережень,  починаючи  від першого і до

останнього.
2. Усі  часові  проміжки  між  елементами  часового  ряду  повинні  мати однакову
тривалість.

3. Спостереження  фіксуються  в  один  і  той  самий  момент  кожного часового періоду.

4. Пропуск даних в часовому ряді не допускається.

До них відносяться:

- прийоми найменших квадратів.

-  метод  рухомого  середнього.  Найпростішим  є  метод  рухомого середнього,  який 

можна  застосовувати  тоді,  коли  не  потрібний  дуже  точний прогноз. За умови його
використання прогноз будь-якого періоду являє собою середній  показник  декількох 
результатів  спостережень  часового  ряду.

Математично може бути відображено за допомогою формули 5.1.

Рт+1 = (Пт + Пт-1 + Пт-1 + …+ Пт-N-1)/N,                            (5.1)

де Рт+1 – прогноз для часового періоду Т+1;

Пт, Пт-1, Пт-1,…,Пт-N-1 – фактичні значення показника;

N – кількість періодів у часовому ряді.

 - метод експоненційного згладжування.

Дещо  складнішим  є  метод  експоненційного  згладжування,  який забезпечує  досить

швидке реагування прогнозу  на  всі події, що відбуваються протягом періоду, який
охоплюється часовим рядом. Основна ідея цього методу полягає  в  тому,  що  кожен 
новий  прогноз  отримується  шляхом  зсування попереднього прогнозу в напрямі, який
би давав кращі результати порівняно зі старим прогнозом. Базове рівняння має такий
вигляд (формула 5.2).

Рт+1 = α х Пт + (1 - α) х Рт,                                       (5.2)

де Рт+1 – прогноз для часового періоду Т+1;

Пт – фактичне значення показника в момент часу Т;

Рт – прогноз, зроблений в момент часу Т;

Α – константа згладжування (0 < α < 1).

2.2.  Моделювання.  Найбільш  поширеними  є  методи  математичного моделювання. 

Для  моделювання  використовують  широкий  спектр економіко-математичних, 
економетричних  та  інших  моделей,  що моделюють реальне явище чи об’єкт.

До методів моделювання належать:
- прийоми структурного моделювання.

- прийоми сітьового моделювання.

- прийоми матричного моделювання.

Також  існують  методи  прогнозування  за  допомогою  регресійного аналізу.

Найскладнішими  серед  методів  кількісного  прогнозування  є комплексні  методи 

економетричного  моделювання.  Економетричні  моделі переважно  «прив’язуються»  до 
математичної  моделі  цілої  економіки. Економетричні моделі відображають причинно-
наслідкові зв’язки між змінною і  незмінними  величинами.  На  основі  економетричних 
моделей  будується механізми управління на підприємстві і прогноз.