Холера

ХОЛЕРА (cholera) – особливо небезпечна

гостра кишкова інфекція, що
спричиняється холерними вібріонами.
Характеризується ураженням
ферментних систем слизової оболонки
тонкої кишки з виникненням проносу і
блювання, внаслідок чого розвивається
зневоднення, демінералізація і розлади
кровообігу.
 ІСТОРІЯ ХОЛЕРА В УКРАЇНІ
ЗЗ 1820-Х
1820-Х РОКІВ
РОКІВ ХОЛЕРУ
ХОЛЕРУ,, ЯК
ЯК ІІ В
В ІНШІ
ІНШІ ГЕОГРАФІЧНІ
ГЕОГРАФІЧНІ РАЙОНИ
РАЙОНИ ЗА
ЗА МЕЖАМИ
МЕЖАМИ ІНДІЇ,
ІНДІЇ,
ЗАНЕСЛИ
ЗАНЕСЛИ Й ЙВВ УКРАЇНУ
УКРАЇНУ.. ЗАХВОРЮВАННЯ
ЗАХВОРЮВАННЯ НА НА ХОЛЕРУ
ХОЛЕРУ БУЛО
БУЛО ЗАФІКСОВАНО
ЗАФІКСОВАНО НА
НА ТЕРЕНАХ
ТЕРЕНАХ
НАШОЇ
НАШОЇ КРАЇНИ
КРАЇНИ ПРОТЯГОМ
ПРОТЯГОМ УСІХ
УСІХ 77 ПАНДЕМІЙ
ПАНДЕМІЙ .
• Під час I пандемії 1823 року в Україні спостерігали лише поодинокі випадки хвороби.
• За ІІ пандемії холеру було занесено в Україну 1830 року. Поширенню холери сприяла російсько-турецька війна, коли військо почало
повертатися з бойових дій. Станом на середину літа 1831 від холери померло не менше 26 946 осіб.
• ІІІ пандемія в 1847 році досягла берегів Чорного й Азовського морів, охопила спочатку Одесу, а потім всю Україну і Польщу. У 1847 році
холера проникла до Києва, де забрала багато життів.
• Під час ІV пандемії холера поширилась у серпні 1865 року з Константинополя спочатку до Одеси, а з 1866 року майже до всіх громад
України. У 1869—1870 рр. захворювання на холеру в Європі припинилося, за винятком України і Російської імперії. У Києві, наприклад,
влітку 1871 року за день помирало до 140 людей. У 1872 році за два тижні помер 1 151 житель міста
• Під час V пандемії наприкінці 1885 року холера досягла Галичини, центральних і східних земель України; відомо, що в Галичині та на
Буковині від холери померло в період 1892—1894 рр. 2 300 осіб. Під час цього в Україні смертність від холери коливалася у межах 36,
8—44,9 % від всіх захворювань
• VI пандемія холери — в Україні спочатку були поодинокі випадки захворювань. Однак 1907 року хвороба поширилася в басейні Дніпра,
досягла апогею 1910 року.
• VIІ пандемія холери. Офіційно вважають, що з 1926 року холера не відновлювалася в СРСР. Однак разом із появою VII пандемії у світі,
поширення вібріона Ель-Тор відбулось і до СРСР. У 1965 році великий спалах холери був у Каракалпацькій АРСР, його вдалося приховати
від світової медичної спільноти. Але подалі спалах холери був радянською владою вимушено зареєстрований у 1970 р. в Одеській
області, в Криму, Астраханській області РРСФР, в Аджарській АРСР в складі Грузинської РСР
 ЕТІОЛОГІЯ
Збудник є холерний вібріон(Vibrio cholera) серогрупи О1,
яка складається з двох підвидів – класичного і Ель-Тор.
Добре витримує низькі температури і заморожування. У
кислому середовищі (такому, де рН менше 7) вібріон
швидко гине. Довго зберігає життєздатність у воді, у
харчових продуктах при кімнатній температурі виживає
протягом 2-5 днів, на поверхні плодів і овочів в умовах
сонячного освітлення — 8 годин, при низьких
температурах і у морській воді — 2 тижні й більше, у
кишечнику окремих річних та морських тварин —
декілька місяців. Під час кип'ятіння холерний вібріон
гине протягом хвилини, є малостійким до висушування,
до прямого сонячного опромінення, є надзвичайно
чутливим до дії звичайних дезінфектантів.
 ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ
Холера - типовий антропонез. Джерелом збудника є хвора людина,
реконвалесцент і здоровий носій. Найбільш інтенсивним джерелом збудника є
хворі з виразною клінічною картиною холери, які у перші дні хвороби виділяють до
10 л випорожнень та блювотних мас, що містять в 1 мл 106 і більше вібріонів.
Особливо епідеміологічно небезпечними для оточуючих є хворі із стертими й
атиповими проявами холери, які довго залишаються у колективі. Число
вібріоносіїв під час спалаху класичної холери досягає 20 %, а при холері Ель-Тор —
50 %. Реконвалесценти після перенесеної хвороби, яку спричинив класичний біовар
збудника, можуть виділяти вібріони до 2-х місяців, а носійство вібріонів Ель-Тор
може тривати й до 7 років.
Механізм передачі інфекції при холері фекально-оральний. Шляхи передавання —
водний, харчовий, контактно-побутовий,. Провідним шляхом передачі збудників
холери є водний. Для зараження людини потрібно 103−106 бактерій. Інфікування
джерела водопостачання може слугувати причиною масових спалахів
захворювань. Харчовий спалах обмежується колективом, у якому вживали
інфіковану їжу (риба, креветки, овочі, фрукти тощо). Для зараження в цьому разі
іноді досить й 103−104 збудників. Сприятливість до холери сягає 95-100 %.
Хворіють на ендемічних територіях найбільше діти, у дорослих є внаслідок
перенесених раніше епізодів холери більш-менш сталий імунітет.
 ПАТОГЕНЕЗ
Збудник проникає в організм з водою чи їжею. Частина вібріонів
гине в кислому вмісті шлунка, решта – потрапляє в кишки, де
починає інтенсивно розмножуватись. Ентеротоксин-холороген,
який мікроби виділяють, активізує ферментні системи ентероцитів,
що зумовлює різке збільшення секреції електролітів і води у
просвіт кишок. Вони виводяться з організму при проносі і
блюванні. Внаслідок цього різко зменшується об’єм циркулюючої
крові, відбувається її згущення, зневоднення організму.
На тлі настачі солей та ацидозу з’являються часті корчі м’язів
кінцівок. Рощвивається дегідрадаційний шок, що в разі надання
допомоги закінчується смертю хворого .
 КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ
Класифікація
Згідно з МКХ-10 виділяють:
• A00 Холера;
• A00.0 Холера, яку спричинює вібріон 01 biovar chоlerae;
• A00.1 Холера, яку спричинює вібріон 01 biovar El Tor;
• A00.9 Холера не уточнена (саме під цим кодом на даному етапі реєструють випадки "
холери, спричиненої вібріоном серогруп О139, О75, О141, нетипові форми перебігу холери).

Загальноприйнятої клінічної класифікації немає. Іноді виділяють

такі клінічні форми:
• типова;
• атипова:
• блискавична,
• суха,
• септична.
 ІНКУБАЦІЙНИЙ ПЕРІОД
Триває від кількох годин до 5 днів. Хвороба, зазвичай, починається гостро і
призводить до різкого зневоднення організму.

Джерелом збудника інфекції є людина - хворий або носій вібріонів.

Холерний вібріон може зберігати життєздатність у воді протягом тривалого

часу, у харчових продуктах при кімнатній температурі протягом 2-5 днів, на
поверхні плодів і овочів в умовах сонячного освітлення упрожовж 8 годин, при
низьких температурах та у морській воді — 2 тижнів і більше, у кишечнику
окремих річкових та морських тварин — декількох місяців. Під час кип'ятіння
холерний вібріон гине протягом хвилини, є малостійким до висушування, до
прямого сонячного опромінення, є надзвичайно чутливим до дії звичайних
дезінфектантів.
 ПЕРІОД РОЗГОРТАННЯ ХВОРОБИ

• з'являється після проносу;

• відсутня нудота;
• рясні блювотні маси;
• відбувається фонтаном;
• відсутній біль у животі.

Блювотиння спочатку містить залишки їжі, згодом набуває теж вигляду типового «рисового
відвару». Іноді блювотні маси містять невеличкі домішки жовчі. З випорожненнями і
блювотою втрачається велика кількість рідини та певних іонів. Це призводить до розвитку
зневоднення організму, метаболічного ацидозу, згущення крові та гемодинамічних
розладів, що і зумовлює подальшу клінічну картину холери.
 ОСНОВНІ СИМПТОМИ ХОЛЕРИ
• Гострий, безболісний важкий водянистий пронос з блювотою.
• Сильна спрага із-за втрати рідини.
• Слабкість, втрата м’язового тонусу.
• Судомні посмикування в м’язах.

• Збудника холери віднесено до біологічних

агентів, що їх офіційно визнано чинниками
біологічної зброї.
 ВТРАТА ВЕЛИКОЇ КІЛЬКОСТІ РІДИНИ З БЛЮВОТОЮ І
ВИПОРОЖНЕННЯМИ ЗУМОВЛЮЄ ВИНИКНЕННЯ КЛІНІЧНИХ ОЗНАК
ЗНЕВОДНЕННЯ.

РОЗРІЗНЯЮТЬ 4 СТУПЕНІ ЗНЕВОДНЕННЯ ОРГАНІЗМУ:

• І — втрата рідини складає 1-3 % маси тіла,

• II — 4-6 %,
• III — 7-9 %,
• IV — 10 % маси тіла і більше. Залежно від цього холера
може мати легкий, середньої важкості, важкий і дуже
важкий перебіг.
 УСКЛАДНЕННЯ
При своєчасно розпочатому лікуванні нетяжка холера закінчується повним
видужанням. Летальність складає 0,1-1 %. Майже у 90 % хворих розвивається
короткочасне бактеріоносійство. Але прогноз при тяжкій дегідратації дуже
серйозний. За відсутності ефективної терапії тривалість хвороби 2-3 дні,
розвивається кома і наступає смерть. Перебіг холери може ускладнитися
розвитком серцево-судинної й гострої ниркової недостатності, гіпостатичної
пневмонії внаслідок тривалого перебування хворого в ліжку і гемодинамічних
розладів. Ряд ускладнень пов'язані з інфузійною терапією: запалення
кровоносних судин — флебіти, флегмони, абсцеси, набряк легень (при
надзвичайно великому об'ємі введеної рідини), гіпокаліємія, гіпернатріємія (при
недостатньому контролі за рівнем іонів у крові хворого).
 ДІАГНОСТИКА
• Лабораторна діагностика
Спостерігається по мірі наростання зневоднення відносний еритроцитоз, лейкоцитоз, тромбоцитопенія;
збільшення гематокриту (0,55-0,65); гіпокаліємія, гіпохлоремія (нижче 97 ммоль/л), гіпонатріємія (нижче 136
ммоль/л), підвищення відносної густини плазми крові (1,030-1,035), в'язкості крові (для чоловіків вище 5,4, для
жінок — 4,9), декомпенсований ацидоз (рН менше 7,29); сечовий синдром (олігурія/анурія, гіперстенурія,
протеїнурія, поява в сечі еритроцитів, лейкоцитів, гіалінових та зернистих циліндрів).
• Специфічна діагностик
 Бактеріологічний метод
Є основним методом лабораторної діагностики холери. Матеріалом для дослідження є випорожнення і
блювотиння хворих, які забирають до початку антибактеріальної терапії, а також відрізки тонкої кишки в разі
смерті хворого. Матеріал збирають у чистий стерильний посуд або відразу засівають на середовище
збагачення (1 % пептонна вода проста або з телуритом калію). Доставлений матеріал досліджують не пізніше,
ніж через 3 години після забору. Посів на сьогодні здійснюють на рідкі (1 % лужна пептонна вода, середовище
Монсура) та щільні (агар Хоттінгера, середовище Оксоїда тощо) поживні середовища. Виділені культури
збудника ідентифікують за морфологічними і антигенними властивостями.
Серологічні методи
Реакцію аглютинації, РПГА, ІФА використовують переважно для ретроспективної діагностики.
 ЛІКУВАННЯ
Найбільша загроза при захворюванні на холеру – втрата рідини. Хворого
терміново направляють до інфекційної лікарні та ізолюють. Насамперед
намагаються компенсувати нестачу рідини рясним питвом і введенням у
вену сольового розчину крапельним шляхом. Крім того, призначають
антибіотики.

При захворювання холерою необхідно пити багато злегка підсоленої води.

Людям, які подорожують по Далекому Сходу, потрібно зробити щеплення.

При проносі і блюванні необхідно терміново звернутися до лікаря.

Лікар проведе дослідження і встановить наявність або відсутність

захворювання. Якщо діагноз підтвердиться, призначить антибіотики і
постарається нормалізувати водно-сольовий обмін. У деяких країнах
холера зарахована до хвороб, про яких необхідно інформувати відомства
здоров’я. Оголошується карантин (у зв’язку з високим ступенем
зараження холерою), хворого госпіталізують.
 ПОРЯДОК ВИПИСКИ ЗІ СТАЦІОНАРУ
Підставою для виписки реконвалесцентів є зникнення діарєйного синдрому, нормалізація
біохімічних показників та негативні результати бактеріологічних досліджень випорожнень і
жовчі (бактеріологічне дослідження фекалій роблять через 24-36 год після закінчення
лікування антибіотиками 3 дні
підряд). У цей же час одноразово роблять посів жовчі (порції В і С). В осіб, що належать до
декретованих груп населення (працівники харчової промисловості і торгівлі продовольчими
товарами, громадського харчування, головних споруд водопроводів та інших комунальних
об'єктів, дитячих і лікувально-профілактичних закладів), а також у хворих з хронічними
захворюваннями печінки і жовчовивідних шляхів, з дисбактеріозом роблять 5 контрольних
посівів випорожнень і одноразово жовчі. Реконвалесценти підлягають диспансерному
спостеріганню протягом 1 року. У процесі диспансерного спостерігання роблять
бактеріологічні дослідження протягом 1-го місяця після виписки (1 раз на 10 днів калу і
одноразово жовчі), у подальшому – 1 раз на місяць дослідження калу протягом року. Матеріал
для посіву беруть після приймання проносного (30 г магнію сульфату).
 ПРОФІЛАКТИКА

Найважливішим способом профілактики холери є санітарно-освітня робота. Якщо є загроза

виникнення холери на певній території, здійснюють негайну госпіталізацію усіх хворих з
гострими кишковими 21 інфекціями з обов'язковим відповідним бактеріологічним
дослідженням. В осередку холери після госпіталізації хворих і вібріоносїїв проводять заключну
дезінфекцію. Контактних ізолюють на термін 5 днів для спостереження і бактеріологічного
обстеження. З метою специфічної профілактики можна використати різні типи вакцин для
парентерального застосування, холероген-анатоксин та ентеральну хімічну вакцину. Холерну
вакцину вводять підшкірно, внутрішньом'язово і навіть внутрішньошкірно дворазово з
інтервалом 7-10 днів. Холероген-анатоксин уводять підшкірно одноразово. Оскільки
тривалість поствакцинального імунітету не перевищує 6-8 міс, підтримувальну дозу
доводиться в разі необхідності вводити кожні 6 міс. Багато країн вимагають, щоб особи, які
приїздять із країн, де реєструються випадки холери, мали міжнародний сертифікат про
щеплення проти неї, термін дії цього сертифіката 6 місяців.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

• https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D1%80%D0%B0
• http://nslovo.com/blog/holera-symptomy-ta-likuvannya
• https://tdmuv.com/books/meds_andr.pdf
• http://repo.knmu.edu.ua/bitstream/123456789/1099/1/%D0%9E%D0%9E%D0%98.pdf
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ !