1. Дифузний токсичний зоб (симптом тиреотоксикозу).

Діагноз поставлений на основі

скарг на відчуття жару, серцебиття, різку слабкість, безсоння, на основі
анамнезу(появу перебоїв в роботі серця), на основі обстеження(хвора збуджена,
метається, мова уривчаста, періоди спутаної свідомості, шкірні покриви гарячі,
виражений гіпергідроз, гіперемія обличчя. Губи сухі. Тремор повік, всього тіла.
Екзофтальм, АТ 160/80 мм рт.ст. Пульс нерітмічний, 130 в хвилину. Тони серця
гучні, аритмічні, 150 в хвилину. Щитоподібна залоза визначається візуально, при
пальпації визначається перешийок і обидві частки, щільно-еластичні, безболісні,
зміщуються при ковтанні; поверхня рівна. При аускультації над щитоподібною
залозою визначається систолічний шум, Глибоко дихає ротом(посилене
споживання кисню)), на основі УЗД(щитоподібна залоза збільшена в обсязі, 32 см3,
дрібнозерниста гіпоехогенна, в обох частках дифузно посилений кровотік).
2. Захворю вання, що супроводжуються синдромом тиреотоксикозу: • Дифузний
токсичний зоб • Вузловий токсичний зоб • Підгострий тиреоїдит • Хронічний
аутоімунний тиреоїдит • Радіаційний тиреоїдит • Рак щитоподібної залози •
Ятрогенний тиреотоксикоз • Йод-індукований тиреотоксикоз • Міхуровий занос
(занесок).
3. Лабораторний аналіз за вмістом тиреоїдних гормонів і тиреотропіну в плазмі крові,
радіоізотопні тести, сканування щитоподібної залози за допомогою
радіофармпрепаратів, дослідження рівня антитіл АТ-рТТГ.
Інструментальне дослідження: УЗД, доплерографія щитоподібної залози,
рентгенографія, Непрямим показником функціонального стану щитоподібної
залози є визначення часу рефлексу ахіллового сухожилля, ЯМР, пальпація, КТ
очниць, МРТ очниць.
4. Лікування дифузного токсичного зобу може бути медикаментозним, хірургічним, з
використанням радіоактивного ізотопу ,31І.
Медикаментозне лікування тиреотоксикозу: • Антитиреоїдні препарати: •
Мерказоліл • Пропілтіоурацил • Йодиди (розчин Люголя, розчин калію йодиду) • p-
адреноблокатори (пропранолол) • Глюкокортикоїди.
Мерказоліл - препарат приймається 1-2 рази на добу. Для підтримки
стабільної концентрації препарату в крові на початку лікування його призначають
тричі на день. Початкова доза препарату може складати 20-60 мг мерказолілу на
добу залежно від тяжкості прояву тиреотоксикозу. Найдоцільніша початкова доза
30 мг на добу - по 10 мг тричі на день. Вища доза несе велику загрозу побічних дій
препарату. Цю дозу призначають до досягнення стійкого еутиреозу. Потім
обстежують пацієнта раз на місяць і при необхідності знижують дозу на 30-50 %,
доводячи її до підтримуючої за умови стійкої компенсації захворювання.
Побічні реакції від лікування мерказолілом - алергія, кропив'янка, нудота,
підвищення температури тіла, холестаз, жовтяниця, агранулоцитоз. У процесі
лікування рекомендується в перші 2 місяці досліджувати периферичну кров кожні
2 тижні, в подальшому - щомісячно. Це дозволяє виявляти агранулоцитоз до появи
його клінічних ознак. Якщо виникає агранулоцитоз, мерказоліл відміняють,
призначають глюкокортикоїди, стимулятори лейкопоезу, плазмаферез.
При непереносимості мерказолілу призначають інші препарати
тиреостатичної дії, зокрема йодиди, які у великих дозах блокують поглинання йоду
щитоподібною залозою, блокують пероксидазу і органіфікацію неорганічного
йоду, утрудняють вихід тиреоїдних гормонів у кров, блокують рецептори
тиреотропіну. Через 2 тижні лікування залоза адаптується до блокуючої дії йодидів
(феномен «вислизання»), тому лікування йодидами не може бути тривалим. До
препаратів йоду, які вживають для лікування, відносяться розчин Люголя (йоду - 1
частина, калію йодиду - 2 частини, води - 7 частин, вміст йодидів - 6 мг в 1 мл;
приймають до 50 крапель на добу), концентрований 17% розчин калію йодиду (50
мг йодидів = 1 краплі; приймають по 5 крапель раз на день до їжі), розчин калію
йодиду 1-2 (приймають по 15 мл тричі на день). Лікування йодами може викликати
алергію або ідіосинкразію до них. Рекомендують вживати хлоридно-натрієві
мінеральні води або злегка підсолену воду.
Разом з антитиреоїдними засобами призначають В-адреноблокатори.
Неселективним -алреноблокаторам (пропранолол) властива переферична дія,
блокада перетворення тироксину в активний трийодтиронін, що сприяє
збільшенню неактивної його форми - реверзного трийодтироніну.
Комплексне лікування тиреотоксикозу включає також використання
глюкокортидідів. Вони особливо показані за наявності відносної наднирникової
недостатності, гіперпігментація шкіри хворого, також виражена антитиреоїдна дія.
Призначають преднізолон у початковій дозі 20 -30 мг, зменшуючи дозу кожні п'ять
днів на 5 мг, або інші глюкокортикоіди в адекватній дозі.
Комплексне лікування офтальмопатії в-шючає використання
глюкокортикоїдів у -очатковій дозі до 40-60 мг преднізолону. Темп зменшення
дози повільний, протягом 2-3 міс. Обов’язково призначають також очні краплі з
дексаметазоном. Для видалення циркулюючих антитіл використовують
плазмаферез.
При наростанні загрози протрузії очних яблук призначають
телегамматерапію або рентгентерапію орбіт. У лікуванні претибіальної мікседеми
важливе досягнення стійкого еутиреозу, застосовують глюкокортикоїди всередину
і у вигляді фонофорезу на уражені ділянки.
Хірургічне лікування токсичного зобу історично було першим методом
лікування після встановлення зобу як причини тиреотоксикозу.