1. Бойко И.А.

Культура заготовки сена в Словацких и Украинских

Карпатах (этноэкологический аспект)

Вище – на схилах Рачі та Яворини (600-800 м.н.у.м.) лежав ярус общинних

сінокосів; там, де неможливо було донести сіно додому вручну, ставили
зрубні сінники.
Ще вище – у пригребневому поясі (700-950 м.н.р.м.) знаходився ярус
общинних пасовищ, де також заготовляли сіно; там будували індивідуальні
літні зрубні хліви (бачовиско, бачоване, шопа), які ніколи не
використовували взимку; іноді у господарів було два і більше таких хлівів у
різних місцях.

Верхів'я Бистриці лежать безпосередньо в межах Кисуцької верховини,

таким чином там сформувався цілком інший малюнок угідь.
Використовувався двочленний поділ на:
1. Садиби з полями та ділянками сінокосів (рілля переважала у шість разів)
– у долинах основних русел;
2. Пасовища/сіножаті з невеликими городами – на схилах та вершинах
(угіддя переростали у повноцінні філії садиб).

у Підбескидській Верховині. розширеннях долин (650-750 м.н.у.м.)

розміщувалися садиби та поля, на схилах низькогірних хребтів (750-900
м.н.у.м.) – галявини (індивідуальні сіножаті), на вершинах хребтів ( 900-
1050 м.н.у.м.) – колективні стійбища. Під час заготівлі сіна на галявини
приганяли корів та ягнят;
випасали по лісах, потім (після косовиці) ще 1-2 тижні по стерні.

Оравські улоговини (польськомовне населення), там поля були

розташовані в самій улоговині (650-750 м.н.у.м.), луки біля підніжжя та на
схилах Скорушинських Верхів (750-900 м.н.р. м.), колективні стійки у
верхньому ярусі Верхів (900-1200 м.н.у.м.). На луках заготовляли сіно;
худоба випасалася в лісі, по стерні, корови ночували в хліві, ягнята в
кошарах