Актуальність поглядів

В.Сухомоинського на проблему
гармонійного розвитку і
виховання особистості

Підготувала студентка 1 курсу іноземної

філології групи 14Со Сіренко Юлія
 В. О. Сухомлинський увійшов в історію української
педагогіки як педагог-гуманіст, творець педагогічної
системи, в центрі якої перебуває дитина як унікальна
особистість. В. О. Сухомлинський вбачав мету
виховання у розвитку творчих сил і здібностей
особистості в умовах колективу й на основі етико-
естетичних цінностей, інтересів і потреб, спрямованих
на творчу працю і саморозвиток. З позицій гуманізму,
загальнолюдських цінностей, витоки яких лежать в
українській духовності, її моральних імперативах та
культурах, педагог розглянув виховання особистості як
пізнання, духовність, працю. В. О. Сухомлинський
включив українську народну педагогіку в систему
різнобічних педагогічних впливів, важав її основою
формування особистості.
Від світу речей - до
суспільства
Людина живе у суспільстві, й у сутності всяке життя
є відносини, у які він вступає з іншими людьми. Одним
із головних виховних завдань є те, щоб діти
зрозуміли і відчули сердецем: через творення
матеріальних і духовних благ виржається у
суспільстві відношення людини до людини, громадське
обличчя громадянина. Досвід переконав його, що до
розуміння широких стосунків маленька дитина
приходить від розуміння речей, зокрема, думаючи і
ніби розкриваючи дуже важливу істину: що звідки
береться. Кожен наш крок це нове та нове
відкриття. Для формування моральної подоби дітей
дуже велике значення має те, як ставляться до своєї
праці люди, з якими діти зустрічаються. Вже в роки
дитинства людина була переконана, що найважливіша
терра, на якій вона може розкрити свої сили, творчі
здібності, це чесна праця на благо суспільства.
Біля витоків життєвого ідеалу
Життя переконує: якщо дитина тільки "споживає"
радості, не здобуваючи їх працею, напругою духовних
сил, її серце може стати холодним, черствим,
байдужим. Одне з виховних завдань полягає в тому, щоб
дитина серцем відчувала, що навколо неї є люди, які
потребують допомоги, турботи, ласки, сердечності,
участі. Джерело дитячої совісті, готовності робити
добро для інших – це співпереживання почуттів тих
людей, які мають на серці горе. Горе іншої людини має
стати особистим горем дитини, змусити замислитися
над тим, як допомогти тому, хто цього потребує.
Людство легше любити, ніж допомогти сусідові.
Дитина, яка не впізнала всіх сторін людського життя —
і щастя, і горя, — ніколи не стане чуйною. Найважче у
вихованні – це вчити відчувати. І чим старша дитина,
тим важче вчителю торкатися тих, образно кажучи,
тонких струн людського серця, звучання яких
виливається в шляхетні почуття. Вчити дітей
відчувати - це означає насамперед передавати їм свою
емоційно-моральну культуру. Дуже важливо не
перетворювати добрі почуття та добрі справи на
показні «заходи». Доброта має стати таким самим
звичайним станом людини, як мислення. Вона має
увійти до звички. Дуже важливо пробуджувати порив
серцевої співчутливості, готовність до доброго вчинку
у всіх дітей.
Все залежить від виховання у
дитинстві
Моральне обличчя підлітка залежить від того, як
виховувалася людина в роки дитинства, що закладено у
душу від народження до 10-11 років. Підліток – це, образно
кажучи, квітка, краса якої залежить від догляду за
рослиною. Дбати про красу квітки потрібно задовго до
того, як вона почне цвісти. Дитина сама по собі не може
бути джерелом радості; у людині, яка повторює батька і
матір на новій основі, справжнім джерелом радості для
батька і матері насамперед є те, що вони зуміли вкласти
в нього. У любові до дітей розкривається найвища людська
якість - почуття власної гідності. Висока культура
бажань особистості - це неодмінна передумова того, щоб
необхідність покарання взагалі не виникала.
 Духовний світ людини
Взаємини між світом і людиною робляться дедалі складніше. У
суспільстві світ особистого життя відкривається перед
людиною, як прояв, розвиток задатків, здібностей, нахилів,
покликання. Все глибше осмислюється та переживається та
істина, що колективна праця є насамперед духовним
спілкуванням, у якому відбувається взаємний обмін духовними
багатствами. Найтоншими способами впливу на юну душу є
слово та краса. Виховання словом найслабше і найуразливіше
місце сучасної школи. Для виховання високої емоційної
культури, утвердження почуття людини необхідні художні
твори, які у яскравих образах розкривали б ідею чуйності,
сердечності. У сучасній людині потрібно виховувати
інтелектуальну тонкість, чуйність, чуйність до людської
мудрості. Тільки уроками, засвоєнням обов'язкових знань,
виконанням домашніх завдань, відповідями на питання вчителя
цих якостей не виховаєш. Але якщо задоволення цих потреб
перетворюється лише на обов'язок, на обов'язок, -
допитливість згасає, поступаючись місцем байдужості до
знань.
Сучасне виховання
Радянський авторитет батька був непорушний: думка
дитини — ніщо, думка батьків — істина. Зараз діти
мають право вирішувати дрібні питання, і це
заохочується. Важливо пам'ятати, що ступінь свободи
повинна відповідати тому, скільки дитина готова цієї
свободи взяти. Сухомлинський представляв
гармонійний розвиток та виховання дитини, але зараз
ці правила не використовуються у вихованні. Батьки
все частіше починають бити та сварити дітей ні за
що, принижувати їх за помилки та рідко за щось
хвалити, що є дуже важливим аспектом виховання. Але
дитина має знати, коли треба зупинитися. Це добре,
коли дитину виховують з розумінням, що не все буде
так, як хочеться в житті, інколи тобі будуть казати —
ні. Бо в житті не все так легко, як здається в
дитинстві.
Висновки:

У вихованні немає єдиного, універсального засобу

впливу на духовний світ людини. Виховання
чутливості до слова та його відтінків - одна з
передумов гармонійного розвитку особистості.
Від культури слова до емоційної культури, від
емоційної культури до культури моральних
почуттів та моральних відносин – такий шлях до
гармонії знань та моральності.
 Джерела:
Сухомлинський В.А. Серце віддаю дітям. Народження
громадянина Листи до сина. - К.: Рад. шк., 1985.
Дякую за увагу!