Лекція 11.

Ефективна комунікація
Коли очі говорять одне, а язик інше, досвідчена людина
більше віритиме першим.
Ральф Во́лдо Е́мерсон, американський есеїст, поет і філософ
1. Роль спілкування в житті людини й суспільства
Спілкування є важливою духовною потребою особистості як суспільної
істоти. Завдяки спілкуванню людина отримує знання про навколишній світ,
засвоює суспільні, культурні та моральні цінності. Без нього в суспільстві
немислимі процеси виховання, освіти, управління та обслуговування.
Спілкування в житті людини і суспільства виконує інформаційну, соціальну,
психологічну, розвивальну функції. Спілкування називають також
комунікацією (від лат. communicatio — єдність, передача, з’єднання,
повідомлення). Вона допомагає людям координувати
складну групову діяльність.
Комунікація — це процес, за допомогою якого люди передають одне
одному інформацію, ідеї, думки і душевні стани.
Розрізняють міжособистісне та масове спілкування. Міжособистісне
спілкування виявляється в безпосередніх контактах двох або більше людей.
Тому його ще називають прямим, безпосереднім спілкуванням, на відміну від
опосередкованого, масового. Масове спілкування є анонімним, спрямованим
не на конкретного індивіда, а на широкий загал, і здійснюється найчастіше за
допомогою засобів масової комунікації. Одна з умов його — певна
просторово- часова дистанція.
У сучасному світі завдяки бурхливому розвиткові засобів масової
комунікації кількість контактів між людьми невпинно зростає, тому ми все
більше часу витрачаємо на створення, споживання та передачу інформації,
тобто на процес комунікації. Вчені підрахували, що безпосереднє та
опосередковане спілкування в житті більшості людей займає до 70%
особистого часу. Ось чому для сучасної людини вміння спілкуватися, знання
певних норм і правил спілкування, що забезпечують взаєморозуміння, є дуже
важливим.
Як ви розумієте слова французького письменника
Антуана де Сент-Екзюпері:
«Єдина розкіш, відома мені, — це розкіш людського спілкування»?
2. Вербальна й невербальна комунікація
Комунікація включає в себе вербальні й невербальні процеси, за
допомогою яких людина надсилає і отримує послання.
Вербальна комунікація (лат. verbalis — словесний) — це спілкування людей
за допомогою мови.
Невербальна комунікація — спілкування за допомогою жестів (мови
жестів), міміки, рухів тіла й деяких інших засобів, за винятком мовних.
Вербальна комунікація
Мова дала змогу людині, єдиному зі всіх біологічних видів, переступити
межі біологічної еволюції. Якщо біологічна еволюція здійснюється лише
завдяки генам, то культурна, соціальна — завдяки вербальному передаванню
інформації. Мова є настільки важливим елементом культури, що існує навіть
гіпотеза мовного релятивізму (від лат. relativus — відносний). На думку
прихильників цієї гіпотези, мова кожного суспільства скеровує увагу його
членів на певні аспекти світу, оминаючи інші. Наприклад, у мові ескімосів
існує понад 60 слів для окреслення різних станів снігу; у мові скотарського
народу зулусів, головним багатством і основою господарства яких є худоба, є
близько 100 слів для назв різних мастей корів; в арабській мові існує понад
6000 слів для позначення верблюда, частин його тіла, а також спорядження.
Важливим моментом цієї гіпотези є її посилена увага до граматичної
структури мови. Наприклад, у деяких неєвропейських мовах, зокрема, в
китайській, нема відмінностей між підметом і присудком. «Той, що діє»
дорівнює дії, а дія означає «того, що діє». Інакше кажучи, діяч невіддільний
від дії.
Можливо, саме в цьому полягає відгадка азійського колективізму?
Соціологи, які досліджували типи кар’єри в Англії і США, з’ясували, що в
ті самі мовні коди, які описують кар’єру людини в Англії, вкладався зміст
«викликати довіру, добитися визнання від керівника», а в США це подають
як результат власних зусиль. Однак більшість учених вважає, що мовний
релятивізм не є таким, що жорстко програмує (тобто спортсмени-лижники,
наприклад, якщо їм потрібно, навчаться розрізняти не менше видів снігу, ніж
ескімоси).
Невербальна комунікація
Основну частину інформації ми отримуємо невербальним шляхом, навіть
не замислюючись над тим, як ми це робимо. Лише 30-35 % соціального
значення розмови чи взаємодії передається за допомогою слів. Решта — за
допомогою «мови тіла», «парамови», розміщення, дотиків, одягу, прикрас,
макіяжу і т. ін. А психолог Альберт Мейерабіан є автором правила
ефективної усної комунікації, т. зв. «Правила 7% — 38% — 55%». Згідно з
ним, ефективність усної комунікації лише на 7% залежить від слів. Решта —
на 38% від інтонації та ритму й на 55% — від міміки та жестів.
Розрізняють такі різновиди невербальної комунікації:
«Мова тіла» — жести і пози, які відіграють роль сигналів. Коли людина
перебуває, наприклад, у стані люті, вона може стискати зуби або скреготати
зубами.
Переконуючи з пристрастю адресата, що саме він зробив щось, чоловік
іноді б’є себе у груди («я, я це зробив»). Підстрибування на місці в поєднанні
з усмішкою, плесканням у долоні означають велику радість, а енергійне
поплескування себе по животу передає ідею ситості. Із силою охоплюють
руками голову і навіть іноді стогнуть, перебуваючи у відчаї. Деякі жести
відіграють роль сигналів під час сприймання мови. Наприклад, відкриті
долоні промовця вказують на щирість його слів, а от долоні, повернуті
донизу, означають закритість від співрозмовника. Так само діти, коли
пишаються своїми досягненнями, відкрито показують руки, а
відчуваючи провину, ховають у до кишені або за спину. Руки, схрещені на
грудях, т. зв. «поза Наполеона», свідчать про закритість людини, її
небажання спілкуватися відверто, вона ніби захищається, після чого
можливий агресивний контрнаступ. Руки в боки — це жест господаря, особа
ніби підкреслює, що саме вона володіє ситуацією тощо. Макіяж, одяг також
красномовно розповідають про людину. Прикраси можуть говорити про
належність людини до певної релігії, соціального стану або організації тощо.
«Парамова» (пара — префікс у давньогрецькій мові, який означає
поряд, повз) — невербальні звукові сигнали, які оформлюють мову —
тональність, звук, темп, паузи, зітхання тощо. Так, у людей, що перебувають
у стані депресії, інтонація одноманітна, а мова монотонна; у людини в стані
крайнього хвилювання, під емоційним впливом голос у розмові тремтить,
часто стає голоснішим, ніж зазвичай, доходить до крику і, як кажуть,
зривається або рветься. Різні немовні звуки і комбінації звуків, такі як
«екання» або глибоке зітхання, позначають щось на зразок психологічної
втоми від негараздів і важкого життя або означають, що «вce погано».
Зрештою, навіть мовчанням люди здатні висловити презирство, осуд,
схвалення, повагу.
Розміщення. Те, як ми використовуємо соціальний простір, також є
своєрідним повідомленням. Лідер, наприклад, завжди перебуває в центрі або
на підвищенні, а між ним та його оточенням існує незайнятий простір. Є
низка досліджень, як оптимально організовувати простір у процесі
комунікацій. Вони показують, що в мовній комунікації існує три зони
наближення, в середньому: 1м 30 см — соціальна зона; 1м — особистісна
зона; 45 см — інтимна зона. Якщо людина не відчуває комунікативного
простору, очевидно, вона психічно хвора.
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОКРЕМИХ ЖЕСТІВ
Жест «Кільце». Вказівний і великий пальці разом утворюють кільце, що
дивиться у бік адресата; інші пальці розслаблені і зігнуті. Жест запозичений з
американської культури, в якій він має значення «все ОК, в порядку, все
добре».Тим часом у Японії та ж сама форма означає «гроші», у Венесуелі ця
жестова форма має непристойно-сексуальний зміст, а в Тунісі — означає «я
вб’ю тебе». Жест «Піднята долоня». У всіх європейських країнах такий жест
означає «Я кажу чисту правду». Саме тому, коли, наприклад, президент дає
присягу, він кладе руку в такому жесті на Конституцію.
Жест «Вказівний палець біля скроні (ока)». Цей жест означає «дурість» у
Франції, «розум» у Нідерландах, «живи своїм розумом» — у Великій
Британії. Торкаючись пальцем до повіка, італієць висловить свою
доброзичливість: «Я бачу, ти гарний хлопець». В Іспанії цей жест означає
сумнів у правдивості ваших слів, а для француза це — «Брешеш ти,
братику!»
Тактильна комунікація — дотики, поплескування і т. ін. Використання
тактильних елементів комунікації свідчить про взаємини, статус, ступінь
дружби комунікантів. Поведінка з використанням дотиків залежить від цілої
низки чинників, серед яких найважливішими є культура, належність до
жіночої або чоловічої статі, вік, статус людини і тип особистості. Усередині
кожної культури є свої правила дотиків, які регулюються традиціями і
звичаями цієї культури та належністю людей, які співвзаємодіють, до тієї чи
тієї статі. У деяких культурах забороняється дотик чоловіка до чоловіка, але
не обмежується дотик жінки до жінки. В азійських культурах через дотик
передаються, крім іншого, також почуття патронування і переваги. Дотик до
плеча або спини в них означає дружбу. В арабських і деяких
східноєвропейських країнах прояв дружніх почуттів відбувається у вигляді
міцних обіймів. Серед мусульман обійми є вираженням мусульманського
братства. Проте в тактильної комунікації є свої заборони: в азійських
культурах, наприклад, не можна торкатися до голови співрозмовника, що
розглядається як образа.
Одним із атрибутів зустрічей і спілкування є рукостискання. У комунікації
воно може бути дуже інформативним, особливо його інтенсивність та
тривалість.
Для завершення теми:
 Що таке комунікація?
 Як ви розумієте значення вислову «Культурна та соціальна еволюція
здійснюються завдяки вербальному передаванню інформації»?
 Які основні види комунікації?
– Наведіть приклади невербальної комунікації .
– Порівняйте поняття «мова тіла» і «парамова».
 Поміркуйте, чи підтверджується гіпотеза мовного релятивізму щодо
носіїв української мови. Проілюструйте свій висновок прикладами.