НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

УКРАЇНИ

КАФЕДРА ПСИХОЛОГІЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ОСОБЛИВИХ УМОВАХ

Курс лекцій
з дисципліни «Психологія сексуальності»

Укладач:
викладач кафедри ПДОУ
професор Л.М. Балабанова
 Тема 1
Сексуальність як предмет наукового вивчення

План
1. Предмет психології сексуальності
2. Методи психологічного дослідження сексуальності
3. Технічне забезпечення психологічних досліджень сексуальності
4. Етичні особливості досліджень сексуальності
5. Міждисциплінарні зв'язки психології сексуальності

Література
1. Акимова Л. Н. Психология сексуальности / Л. Н. Акимова - Одесса:
СМИЛ, 2005. - 198 с.
2. Діденко С. В. Психологія сексуальності: підручник / С. В. Діденко,
О.С. Козлова. – К. : «Академвидав», 2009. – 304 с. (Серія «Альма-матер»).
3. Кон И. С. Сексология. Учебное пособие для студентов высших
учебных заведений / И. С. Кон. – М.: Издательский центр «Академия», 2004. –
384 с.
4. Фрейд З. Очерки по психологии сексуальности / З. Фрейд. Пер. с нем.
А. Вяхирева, И. Полякова. – СПб.: Издательский Дом «Азбука-классика», 2009.
– 256 с.

1. Предмет психології сексуальності

Сексуальність традиційно тлумачать як статеву чуттєвість, пов'язану із

задоволенням статевого потягу, тобто вона є характеристикою усього,
пов'язаного із статевим життям.
Такої думки дотримується і автор "Довідника з сексології, сексопатології
та андрології" український лікар-уролог Олексій Люлько, за словами якого,
сексуальність - це "характеристика сексуального потягу, сексуальних реакцій,
сексуальної активності тощо". У сексуальності конкретної людини вбачається
"бажання та вміння жити статевим життям відповідно до вимог суспільства".

2
 Як зазначають американські дослідники Вільям-Хавелл Мастере (1919-
2001) та Вірджинія Джонсон (нар. 1925), однозначно та чітко відповісти на
питання, що таке сексуальність, неможливо. Якщо слово "секс" зазвичай
використовують у повсякденному житті на позначення статевого акту, то
термін "сексуальність" є значно ширшим, адже вів стосується всього, що
пов'язане із сексом. Тобто сексуальність є комплексною характеристикою
людини, а не лише її здатністю до еротичної реакції. Однак учені не
пояснюють, у чому полягає ця комплексна характеристика.
їх співвітчизник Г.-Ф. Келлі також стверджує, що сексуальність є дуже
широким поняттям, пов'язаним з усіма аспектами людського буття. І щоб
достеменно зрозуміти, що таке людська сексуальність, необхідно розглядати її
в різноманітті її проявів.
На широкому розумінні терміна "сексуальність" наполягають і автори
"Психологічної енциклопедії" гаванський психолог Раймонд Корсіні та
канадський психолог Алан Ауербах, за твердженням яких, сексуальність
людини - це "широка сфера функціонування, починаючи від основних
фізіологічних відмінностей між чоловіками та жінками і закінчуючи якостями,
що характеризують ма-скулінність та фемінність, латентну та маніфестну
сексуальну поведінку ".
Всеосяжність людської сексуальності зумовила міждисциплінарний
підхід до її вивчення. Традиційно сексуальність розглядають із використанням
таких наукових підходів:
а) медико-біологічний. Його представники вивчають анатомію та
фізіологію статевої системи людини, фізіологію статевого акту,
нейрогуморальну регуляцію статевої функції, статеві розлади та методи їх
лікування тощо;
б) соціокультурний. Його представники досліджують вплив культурних
традицій на сексуальну поведінку в різних країнах та в різні часи, норми
сексуальної поведінки представників різних етнічних спільнот, поколінь,
формування статеворольових стереотипів тощо;

3
 в) психологічний. На основі досліджень, відповідно до цього підходу,
формується і розвивається психологія сексуальності, предмет якої ще не чітко
окреслений. Більшість дослідників спочатку ставить різноманітні запитання,
пов'язані із сексуальністю людини ("Що ми знаємо про еротичне бажання?",
"Які психологічні проблеми виникають у людини, яка реалізує свою
сексуальність?", "Як впливає сексуальність людини на її почуття, думки,
вчинки?" тощо), а потім констатують, що відповіді на ці та багато інших питань
покликана дати психологія сексуальності.
На психологічному аспекті сексуальності акцентує "Радянський
енциклопедичний словник", за яким сексуальність - це "сукупність психічних
реакцій, переживань та вчинків, пов'язаних з проявом та задоволенням
статевого потягу". У "Психологічному словнику" за редакцією В. Зінченка, Б.
Мещерякова психологічний напрям у вивченні сексуальності "охоплює безліч
проблем, пов'язаних з індивідуальними та груповими (наприклад, статевими,
віковими) особливостями сексуальної поведінки, - сексуальну орієнтацію, тип
сексуального об'єкта, способи спілкування з сексуальним партнером та
сексуального задоволення, символізацію сексуальної поведінки". За Г.-Ф.
Келлі, психологія сексуальності досліджує сексуальну орієнтацію, поведінку,
емоції та міжособистіс-ні зв'язки.
Психологія сексуальності - галузь психологічної науки, яка вивчає
психологічні закономірності та механізми сексуального реагування
людини.
Метою психології сексуальності є з'ясування психологічних проявів та
детермінант сексуальності людини. Відповідно до мети окреслено й основні її
завдання:
1) визначення психологічних механізмів сексуальної поведінки;
2) з'ясування психологічних особливостей гетеро- та гомосексуальних
стосунків;
3) вивчення психологічних особливостей сексуальності людини на різних
етапах онтогенезу;

4
 4) дослідження психологічних факторів сексуальних розладів,
розроблення шляхів діагностування психогенних сексуальних розладів та їх
терапії.
Загалом предметом психології сексуальності є всі аспекти вияву
сексуальності, сексуальної поведінки людини і чинники, які впливають на цей
процес, знання яких допомагає у розвитку і збереженні сексуальної
повноцінності.

2. Методи психологічного дослідження сексуальності

Сексуальність є особливо делікатною сферою життєдіяльності людини, у

дослідженні особливостей якої далеко не всі загальнонаукові і специфічні
методи можуть бути застосовані.
Американські дослідники сексуальності Роберт Крукс та Карла Баур
виокремлюють неекспериментальні (дослідження конкретних випадків,
опитування та спостереження) та експериментальні (експеримент) методи.
Дослідження конкретних випадків. Суть цього методу полягає в
поглибленому вивченні особливостей сексуальності окремих індивідів,
невеликих груп людей. Зазвичай такі дослідження проводять з особами, які
поводяться нетипово або страждають від фізичних чи емоційних розладів.
Завдяки їх використанню отримано більшість інформації про сексуальних
правопорушників, транссексуалів, жертв інцесту тощо.
Перевагою методу дослідження конкретних випадків є гнучкість у
застосуванні різних способів збирання даних (спостереження, анкетування,
глибинного інтерв'ю, тестування, експерименту тощо). Відкритий його характер
дає змогу отримати особистісну, суб'єктивну інформацію про те, що індивіди
думають, відчувають щодо власних вчинків, поведінки. Завдяки цьому
дослідник глибоко проникає у специфічні форми поведінки, думки та почуття
досліджуваних.

5
 Метод конкретних випадків використовують переважно при вивченні
людей з нетиповою поведінкою, тому результати дослідження важко
піддаються узагальненню. Особи зрілого віку не завжди легко згадують
давноминулі події дитинства та юності, тому дослідник не може бути
впевненим, що йому вдалося відтворити достовірну і цілісну картину життя
людини на основі повідомленої нею інформації. Не дає гарантії щодо цього й
опитування родичів та друзів досліджуваного, адже люди легко помиляються,
коли намагаються відтворити в пам'яті події далекого минулого. При згадуванні
життєвих подій можливі і навмисні викривлення чи замовчування фактів. Крім
того, суб'єктивні звіти досліджуваних унеможливлюють пере-, вірку каузальних
гіпотез.
Опитування. Під час використання цього методу індивідам ставлять
питання про їхні сексуальні переживання, поведінку та установки. Це дає змогу
дослідникам зібрати дані у великої кількості людей. Першим здійснив
масштабне дослідження сексуальності методом опитування американський
біолог, сексолог Альфред-Чарльз Кінзі (1894-1956), який проінтерв'ював 5300
чоловіків і 5940 жінок. Респондентами його були мешканці міст і сіл з кожного
американського штату, які відрізнялися за віком, сімейним станом, рівнем
освіти, професійною та релігійною належністю. І хоч дослідження А.-Ч. Кінзі
критикують за нерепрезентативність вибірки, значна частина його результатів є
актуальною і в наш час.
Опитування проводять усно, під час особистої чи телефонної бесіди,
письмово (за допомогою опитувальників), через електронні засоби комунікації.
Використання опитувальників, як правило, продуктивніше, ніж проведення
інтерв'ю, оскільки письмове їх заповнення передбачає більшу анонімність і
відвертість, ніж очна бесіда з інтерв'юером. Дані, отримані за допомогою
письмових опитувальників, менше піддаються викривленням дослідниками.
Однак метод інтерв'ю є більш гнучким: інтерв'юер може пояснити незрозумілі
питання, змінити їх порядок, встановити тісний контакт із респондентом,
викликати його довіру до опитування й отримати відвертіші і повніші відповіді.

6
 Найефективнішим варіантом опитування є поєднання очних інтерв'ю з
письмовими опитуваннями. Інтерв'ю допомагають встановити тісний контакт,
довірливі стосунки з респондентом; письмові опитування - отримати делікатну
інформацію.
Опитування дешевші й оперативніші, дають змогу отримати інформацію
від більшої кількості людей, ніж дослідження, які проводять у лабораторних
умовах, чи дослідження конкретних випадків.
Опитування має певні недоліки.
1. Відмова від участі в дослідженні. Як стверджують Р. Крукс і К. Баур,
ще нікому не вдалося здійснити масштабне сексологічне дослідження із
стовідсотковою участю всіх відібраних респондентів. Очевидно, особи, які
виявляють готовність узяти участь в опитуванні, більше за інших мають
бажання поділитися своїм інтимним досвідом, випробували більше форм
статевої активності, більше задоволені своїм сексуальним життям. Можливо, й
навпаки - сексуально досвідчені респонденти не хочуть ділитися своїм
досвідом, бо вважають свою поведінку нетиповою чи аномальною. Це означає,
що переважання досвідчених чи недосвідчених респондентів, респондентів із
консервативними або вільними поглядами може спричинювати певні
викривлення у вибірці. Тому самовибір, тобто "викривлення добровільності"
(згода на участь у дослідженні), мають брати до уваги всі дослідники.
Проведені дослідження наводять на думку, що добровільні учасники пов'язаних
із сексуальністю опитувань сексуально досвідченіші, більш позитивно
ставляться до сексуальності та сексуальних досліджень, ніж особи, які
відмовляються від участі в опитуванні. Крім того, жінки рідше за чоловіків
погоджуються брати участь у таких дослідженнях, тому жіночі вибірки є
специфічнішою категорією, ніж чоловічі.
2. Демографічні викривлення, тобто непропорційне представлення у
вибірці певного сегмента суспільства. Як зазначають Р. Крукс та К. Баур,
найактивнішими учасниками більшості досліджень сексуальності в США є
представники середнього класу. Непропорційно велику частину вибірки

7
становлять студенти коледжів, вузів. Малоосвічені верстви населення,
представники расових та етнічних меншин майже не представлені у вибірках.
Дбаючи про мінімізацію демографічних викривлень, дослідник має бути
обережним під час екстраполювання отриманих даних на генеральну
сукупність.
3. Недостовірність інформації. Фактична поведінка людей може суттєво
відрізнятися від того, що вони про себе повідомляють. Це пов'язано з
обмеженнями пам'яті (далеко не всі можуть точно згадати, в якому віці почали
займатися мастурбацією, коли відчули перший оргазм). Деякі респонденти
можуть свідомо викривляти чи фальсифікувати інформацію для того, щоб
зберегти чи навіть підвищити свій соціальний імідж. Можливе і повідомлення
соціально бажаних відповідей - свідомого чи несвідомого намагання
респондентів приховати певні факти зі свого сексуального минулого, вважаючи
їх проявами відхилень чи власної нерозсудливості або уникаючи болісних
спогадів. Крім того, стосовно деяких питань (інцест, мастурбація,
гомосексуалізм) існують певні табу, тому досліджувані під тиском традиційних
уявлень можуть заперечувати чи применшувати власну участь у них.
Респонденти іноді свідомо перебільшують свій досвід, щоб здаватися
сексуально розкутими, досвідченими.
Метод опитування активно використовується у психології сексуальності,
збагачуючи її цінними даними. Водночас він потребує від дослідника
використання науково надійних аналітичних процедур.
Спостереження. Суть його полягає у цілеспрямованому, організованому
сприйнятті та реєструванні поведінки об'єкта з метою встановлення існування
явищ* їх наукового дослідження (типологізації, класифікації тощо).
Фінансування результатів спостереження може відбуватися у процесі
спостереження або через певний час (у цьому разі підвищується значення
пам'яті спостерігача" актуалізуються проблеми повноти, надійності,
достовірності отриманих результатів).

8
 У психології сексуальності метод спостереження використовують рідко,
що пов'язано з індивідуальною та інтимною природою сексуальних проявів
людини.
Свого часу метод спостереження використали В.-Х. Мастерс та В.
Джонсон, чиї праці належать до найбільш цитованих. Отримані ними
результати дотепер широко застосовують у консультуванні з приводу боротьби
з безпліддям, контролюванні запліднення, сексуальній терапії, сексуальній
освіті.
Метод безпосереднього спостереження В.-Х. Мастерс і В. Джонсон
використовували в лабораторних умовах з метою визначення фізіологічних
змін у стані сексуального збудження. Спостереженню було піддано 10 тис.
повних циклів сексуальних реакцій. Вибірка складалася із сексуально
сприйнятливих добровольців: 383 жінки та 312 чоловіків, відібраних переважно
з університетського середовища. Рівень їхнього інтелекту і соціально-
економічного статусу перевищував середній. При реєструванні фізіологічних
сексуальних реакцій було використано фотографічне обладнання, прилади для
вимірювання м'язових і судинних змін в організмі, зареєстровано зміни в
статевих органах (рівень сексуального збудження).
Дослідники реєстрували реакції, що виникали в різних ситуаціях: під час
мастурбації, коїтусу з партнером, а також стимуляції одних лише грудей. Після
закінчення реєстрації спостережень з кожним учасником проводили детальне
інтерв'ю. Було отримано величезну кількість інформації про особливості
фізіологічних реакцій жінок і чоловіків на сексуальне збудження; не було
виявлено відмінностей між жіночим оргазмом, що виникає внаслідок
ваг.пальної та кліторальної стимуляцій.
При вивченні патернів (моделей, конфігурацій) сексуальних реакцій
методом спостереження можливі безпосереднє зорове сприйняття сексуальної
поведінки та надійні вимірювання її проявів. Тобто спостереження дає змогу
отримати надійніші результати порівняно із суб'єктивними звітами
досліджуваних щодо їхнього попереднього досвіду. Воно унеможливлює

9
викривлення даних внаслідок похибок пам'яті, перебільшень чи замовчувань.
Результати реєстрації поведінки можна довго зберігати на відео-плівках,
цифрових носіях інформації.
Основна проблема спостереження полягає у впливі на поведінку
досліджуваних присутності спостерігача. Поведінка людини (групи людей)
дуже змінюється, якщо вона знає, що за нею спостерігають. Цей ефект
посилюється, якщо спостерігач невідомий індивіду, авторитетний, може
компетентно оцінювати поведінку досліджуваних.
Проблема спостерігача характерна для будь-якого психологічного
спостереження, однак у дослідженнях психологічних особливостей
сексуальності людини вона набуває особливої гостроти: одне - розв'язувати
математичні задачі*'в присутності спостерігача, зовсім інше - здійснювати в
його присутності статевий акт. Намагаючись мінімізувати цей вплив,
дослідники ведуть спостереження крізь дзеркальне з одного боку скло або
використовують камери із дистанційним керуванням. Однак за будь-яких
обставин досліджувані усвідомлюють, що за ними спостерігають. На
результати спостереження впливає також штучний характер обстановки, в якій
воно відбувається.
Іноді (при дослідженні закритих груп, наприклад гомосексуалістів)
зовнішнє спостереження неможливе. У таких випадках обирають включене
спостереження в природних умовах, коли спостерігач стає членом групи,
поведінку якої досліджує. Наприклад, під час спостереження у гей-клубі
дослідник видає себе за "свого", щоб мати змогу безперешкодно спостерігати за
природною поведінкою гомосексуалістів. Так само при дослідженні
сексуальної поведінки дітей спостерігач намагається бути в постійному
природному спілкуванні з ними.
Під час прихованого спостереження варто мати на увазі, що викриття
дослідника може спричинити серйозні негативні наслідки. Недолік включеного
спостереження полягає в утраті дослідником здатності об'єктивно оцінювати
ситуацію внаслідок його внутрішнього переходу на позицію тих, кого вивчає,

10
"вживання" в роль учасника подій. Крім того, включене спостереження
породжує й етичні проблеми. Багато психологів вважає неприпустимим
проведення дослідження з використанням обману, коли його цілі приховують
від досліджуваних або коли досліджувані не знають, що вони є об'єктами
спостереження.
Використання будь-якого виду спостереження передбачає важливу роль
особистості, професійних якостей психолога, необхідність мінімізувати,
виключити суб'єктивні оцінки. Тут необхідне залучення експертів для
оброблення та інтерпретації даних, статистичного обраховування узгодженості
їхніх думок і поглядів.
Недоліки спостереження, як правило, зумовлені помилками,
припущеннями спостерігачів, які у прагненні підтвердити свої гіпотези можуть
удатися до викривленої фіксації подій. Нерідко вони адаптуються до ситуації"
перестають помічати важливі зміни в поведінці досліджуваних, роблять
помилки в записах тощо.
Загалом спостереження є ефективним методом збору первинних даних,
незамінним при дослідженні природної поведінки людини без втручання в
ситуацію ззовні, оцінювання цілісної картини того, що відбувається. Його
результати можуть наштовхнути дослідника на формулювання певних гіпотез
на початку дослідження або слугувати уточненню та інтерпретації основних
висновків на завершальній стадії.
Експеримент. Це сплановане та кероване суб'єктом дослідження, під час
якого експериментатор (суб'єкт) впливає на ізольований об'єкт (об'єкти) та
реєструє зміни його стану. Вдаються до експерименту за необхідності
перевірити гіпотези про причинно-наслідкові зв'язки між впливом (незалежною
змінною) та змінами стану (залежною змінною) об'єкта. Зазвичай його
проводять в лабораторних умовах.
Прикладом використання експерименту у психології сексуальності є
дослідження залежності між вживанням алкоголю та мірою сексуальної
сприйнятливості. У досліджуваних, які не перебували під впливом алкоголю та

11
переглядали кінофільм відверто сексуального змісту, визначали ступінь ерекції
за допомогою приладу для вимірювання напруження статевого члена. Через
кілька днів вони переглядали той самий фільм після вживання певних доз
алкоголю. Виявилося, що при вживанні алкоголю сексуальне збудження
знижувалось пропорційно до збільшення дози алкоголю. Подібні результати
отримали при дослідженні, проведеному на жіночій вибірці.
У будь-якому експериментальному дослідженні сексуальності зазвичай
враховують два типи змінних (форм поведінки, умов, яким можна надавати
різні значення) - незалежні та залежні. Незалежні змінні - умови чи
компоненти експерименту, які перебувають під безпосереднім контролем
дослідника. Він може маніпулювати ними, визначати їх значення на свій
розсуд. Залежні змінні - результат маніпуляції, який експериментатор
спостерігає та реєструє, не контролюючи його.
Перевагами експерименту є забезпечення контрольованого середовища
дослідження, з якого можуть бути виключені всі можливі впливи на реакції
досліджуваних, крім тих, що становлять предмет дослідження, а також
можливість застосовувати цей метод для встановлення при-чинно-наслідкових
зв'язків між змінними; недоліками - штучність лабораторних умов, що може
негативно впливати на реакції досліджуваних, викривлювати їх, а також
складність організації експериментальних процедур.
У процесі психологічного дослідження сексуальності дослідники часто
піддаються впливу власних установок, соціального та культурного оточення.
Однак, як стверджує Г.-Ф. Келлі, вони мають неупереджено підходити до
предмета дослідження, сприймати і витлумачувати його результати, уникаючи
порад щодо того, якою повинна бути сексуальна поведінка.

3. Технічне забезпечення психологічних досліджень сексуальності

На ранніх етапах досліджень людської сексуальності дослідники загалом

покладалися на суб'єктивні звіти респондентів про їхні сексуальні реакції. У

12
наш час широко використовують спеціальні засоби і технології фіксування,
збирання інформації - електронні прилади для вимірювання рівня сексуального
збудження (прилад для вимірювання напруження пеніса і вагінальний
фотоплетизмограф), комп'ютерне оцінювання сексуальної поведінки тощо.
Прилад для вимірювання напруження пеніса є тонкою гумовою
трубкою із прикріпленим до неї дротом, всередині якої розміщений дуже
тонкий стовпчик ртуті. Ртуть постійно перебуває під дуже слабкою
електричною напругою, що подається по дроту. Цей засіб надівають на основу
пеніса. При виникненні ерекції гумова трубка розтягується, стовпчик ртуті
тоншає, від чого змінюється напруга електричного струму. Ці зміни реєструють
за допомогою записувального пристрою. Прилад чутливий навіть до
найменших змін розміру статевого члена: з його допомогою можна реєструвати
кожну окрему пульсацію крові, що надходить до пеніса. Фахівці радять
дослідникам з етичних міркувань давати змогу досліджуваному самому
прикріплювати прилад до свого статевого члена.
Вагінальний фотоплетизмограф слугує для вимірювання обсягів крові,
що надходить до жіночих статевих органів (при сексуальному збудженні жінки
стінки її піхви наповнюються кров'ю аналогічно до набухання пеніса в
чоловіків). Вагінальний фотоплетизмограф складається з акрилового циліндра,
який за формою та розміром нагадує жіночі гігієнічні тампони. Циліндр
випромінює світловий потік, що відбивається від стінок піхви, а також містить
чутливий до відбитого світла фотоелемент. Коли стінки піхви під час
сексуального збудження наповнюються кров'ю, фотоелемент уловлює меншу
кількість відбитого світла. Зміни інтенсивності світлового потоку постійно
реєструє електронний прилад, що дає змогу вимірювати міру сексуального
збудження жінки приблизно з такою самою точністю, як і при вимірюванні
сексуального збудження чоловіка. З етичних міркувань фахівці також радять
надавати змогу досліджуваним жінкам самостійно вводити в піхву вагінальний
фотоплетизмограф.

13
 Для вимірювання сексуальних реакцій жінок використовують також
вагінальний та ректальний міографи. їх вводять у піхву чи пряму кишку та
вимірюють м'язову активність у зоні таза.
Комп'ютерне оцінювання сексуальної поведінки почали застосовувати
недавно - із запровадженням самоін-терв'ювання дітей, підлітків та дорослих.
Традиційно використовують дві форми комп'ютерних технологій: ві-део- та
аудіо-. Під час застосування відеотехнології респонденти бачать на екрані
питання та вводять свої відповіді, натискаючи спеціальні маркери на клавіатурі.
Використовуючи аудіотехнологїі, респонденти чують запитання крізь
навушники і вводять свої відповіді натисканням спеціально маркованих клавіш
(питання можуть одночасно мати й письмове формулювання на екрані
монітора). Застосування комп'ютерних технологій мінімізує проблеми,
пов'язані із впливом на результати дослідження особистості інтерв'юера, є
ефективним під час роботи з делікатною інформацією. Тому вони отримують
все більше поширення.

4. Етичні дослідження сексуальності

Інтимність сексуальної сфери людини зумовлює багато етичних проблем

при дослідженні психологічних особливостей сексуальності. Для їх уникнення
професійні організації, наприклад Американська психологічна асоціація
(American Psychological Association, АРА), Американська медична асоціація
(American Medical Association, АРА) та Товариство наукового вивчення
сексуальності (Society for the Scientific Study of Sex, SSSS), виробили етичні
кодекси (систему правил) для дослідників сексуальності людини.
Етичні правила вимагають від психолога не змушувати людей до участі в
дослідженнях, уникати процедур, які могли б завдати досліджуваним фізичної
чи психологічної шкоди.
Дослідники мають отримати свідому згоду учасників на участь в
експерименті. Це означає необхідність пояснення загальних цілей дослідження,

14
прав його учасників, обов'язковість добровільної участі в ньому. Організатори
досліджень повинні поважати право досліджуваних на відмову від участі в них
у будь-який момент. Не менш актуальною є вимога збереження
конфіденційності даних та забезпечення анонімності учасників, поки вони самі
не зініціюють їх розкриття.
Дискусійним є питання про допустимість введення досліджуваних в
оману, оскільки деякі дослідження втратили б ефективність, якби їх учасники
заздалегідь знали, що є предметом вивчення (наприклад, дослідження з
використанням проективних методик). Згідно з етичним правилом, яким
керуються в цьому питанні, якщо дослідники змушені вдатися до обману, після
завершення експерименту слід детально пояснити учасникам його необхідність,
надавши досліджуваним право ініціювати вилучення або знищення їхніх даних
із результатів дослідження.
Іноді дослідникам важко об'єктивно судити про потенційну цінність
дослідження порівняно з можливою шкодою його учасникам. Для уникнення її
у США майже в кожній установі, що займається такими дослідженнями,
створено спеціальні комітети, які розглядають проекти всіх досліджень. Якщо,
на думку комітету, благополуччя досліджуваних гарантовано недостатньо,
проект повинен бути модифікований з урахуванням цієї умови. В іншому разі -
дослідження не буде дозволене. Адже головне в цій справі - збереження
благополуччя, гідності, прав, здоров'я і безпеки досліджуваних людей.
Моральний обов'язок психолога, як і лікаря, - не заподіяти шкоди.

5. Міждисциплінарні зв'язки психології сексуальності

Сексуальність людини досліджують у межах міждисциплінарного

підходу медико-біологічний, соціокультурний та психологічний напрями, що
зумовлює тісні міждисциплінарні зв'язки психології сексуальності з анатомією
та фізіологією людини (надають їй відомості про будову та функціонування
статевої системи, фізіологію статевого акту тощо), сексопатологією (займається

15
етіологією, патогенезом та лікуванням сексуальних розладів), культурологією,
соціологією, етнографією та історією (допомагають з'ясувати вплив на
сексуальні установки, норми та сексуальну поведінку людини культурних
традицій та історичних особливостей).
Психологія сексуальності тісно співпрацює з багатьма галузями
психологічної науки. Наприклад, дані вікової психології, геронтології
необхідні у дослідженнях розвитку сексуальності людини впродовж її життя.
Психологія статі, що вивчає психофізіологічні, особистісні, соціально-
психологічні статеві особливості, їх походження і взаємозв'язок з поведінкою,
створює передумови для досліджень психологічних відмінностей чоловічої та
жіночої сексуальності, особливостей статеворольової поведінки тощо.
Соціальна психологія, зосереджена на проблемах спілкування, міжособистісної
атракції, поведінки людини в групі тощо, надає психології сексуальності
наукову базу для досліджень особливостей формування статевих норм,
статевого виховання, міжстатевих стосунків. Разом із психологією сім'ї та
сімейною терапією психологія сексуальності досліджує статеве життя у
цивільних та офіційно зареєстрованих шлюбних союзах, а також пов'язані з
ними психологічні проблеми. Тісним є зв'язок психології сексуальності із
психологією особистості, адже не лише особистісні особливості (темперамент,
характер, ціннісні орієнтації тощо) впливають на сексуальну поведінку людини,
а й сексуальність впливає на особистість та її поведінку.
Загалом психологія сексуальності синтезує у своїх студіях усі дані інших
галузей психологічної науки щодо проблем статі, статевого життя та
міжстатевих стосунків. З огляду на всеосяжний характер сексуальності, вплив її
на всі сфери людського буття дослідження в цій галузі сприяють розвитку всіх
дотичних до психології сексуальності наукових дисциплін.

16
 Тема 2
Історичні етапи вивчення сексуальності.

План
1. Доісторичний етап вивчення сексуальності
2. Спостереження і накопичення знань із проблем сексуальності
3. Нагромадження досексологічних знань із психології сексуальності
4. Формування сексологічних знань із психології сексуальності
5. Розвиток вітчизняних досліджень сексуальності

Література
1. Акимова Л. Н. Психология сексуальности / Л. Н. Акимова - Одесса:
СМИЛ, 2005. - 198 с.
2. Діденко С. В. Психологія сексуальності: підручник / С. В. Діденко,
О.С. Козлова. – К. : «Академвидав», 2009. – 304 с. (Серія «Альма-матер»).
3. Кон И. С. Сексология. Учебное пособие для студентов высших
учебных заведений / И. С. Кон. – М.: Издательский центр «Академия», 2004. –
384 с.
4. Кон И. С. Введение в сексологию. Учебное пособие / и. С. Кон. - М.:
Олимп, ИНФРА-М, 1999. – 288 с.

1. Доісторичний етап вивчення сексуальності

Даних про сексуальне життя доісторичних людей зібрано небагато.

Людство має письмові історичні пам'ятки, що дійшли до сьогодення з глибини
5 тис. років, однак інформації про сексуальну поведінку, ставлення до сексу в
різних суспільствах вони містять дуже мало. Попри те, наукові знання свідчать,
що первісна людина не була байдужою до сексуальної сфери. Наприклад,
наскельні малюнки раннього палеоліту (1 млн років до н. е.) свідчать, що
первісна людина мала уявлення про любов і смерть, пов'язувала їх із життям.

17
 У більш пізні періоди палеоліту на малюнках почали зображувати
елементи сексуальності. Увага при цьому зосереджувалася не на поведінці,
пов'язаній із сексуальним збудженням, а на таємничих явищах запліднення,
збереження і примноження потомства для забезпечення продовження
людського роду. Первісна людина була небайдужою до антропометричних
розмірів партнера, а сексуальний контакт відображала у ритуалах. Інституту
сім'ї тоді ще не було. За вільних стосунків між чоловіками і жінками було
відомо тільки про матір дитини, тому рід передавався по жіночій лінії. Шлюбні
взаємини були стихійними і неврегульованими, а статеві зв'язки -
невпорядкованими: кожний чоловік міг мати статеві контакти з будь-якою
жінкою, а кожна жінка - з будь-яким чоловіком. Із часом суспільний розвиток
поступово обмежував інстинкти, приватновласницькі інтереси вимагали
створення постійної сім'ї.
За родового устрою виникли соціально контрольовані статеві стосунки у
формі групового шлюбу, за якого всі чоловіки однієї родової групи мали змогу
вступати в статеві контакти з усіма жінками іншої родової групи. На певному
етапі груповий шлюб трансформувався у парний, який об'єднував чоловіка та
жінку. Його різновидами були: матрилокальний (чоловік переходив жити до
роду жінки), патрилокальний (жінка переходила до роду чоловіка)
і дислокальний (подружжя залишалося жити в своєму роді) шлюби. Усі ці
шлюби не були довговічними і розривалися без ускладнень.
Паралельно з парним шлюбом зберігався і груповий шлюб у формі
полігамії (грец. poly - багато і gamos - шлюб) (багатошлюбності): багато
чоловіків - поліандрія (грец. poly - багато і andros - чоловік), багато дружин -
полігінія (грец. poly - багато і gynй - жінка, самка). У географічних районах, де
головними заняттями були мисливство та рибальство, поширенішою була
поліандрія: жінка мала багато чоловіків, велику владу над ними і дітьми
(матріархат), була берегинею сімейного вогнища. Де переважали землеробство
та скотарство, домінувала полігінія: чоловік мав багато дружин, вважався
головою сім'ї з усіма повноваженнями влади (патріархат).

18
 Після розпаду родового суспільства остаточно утвердився моногамний
(грец. mono - один і gamos - шлюб) шлюб, який поєднав чоловіка та жінку в
інтимних та економічних стосунках, закріпив обов'язки спільно виховувати
дітей, забезпечувати матеріальний добробут родини.

2. Спостереження і накопичення знань із проблем сексуальності

У доісторичний період було зафіксовано і зібрано важливі відомості для

подальшого розвитку знань про сексуальність людини. За давніх часів у
культурах Сходу та Заходу порушували питання про цінність сексуальності,
робили спроби охарактеризувати сексуальну поведінку з філософсько-етичного
та релігійного погляду, з'ясувати медичні, природничо-наукові та правові
аспекти сексуальності.
Розуміння сексуальності у Давній Греції
Давні греки надзвичайно цінували красу тіла і душі: головною метою
виховання людини була гармонія особистості, вміння бути красивим та
великодушним. В уявленнях і зображеннях давньогрецькі боги були
прекрасними, естетично досконалими, гармонійними. Фалос трактували як
символ родючості, боротьби з ворожою силою. На його честь засновували
храми, встановлювали постаменти, його зображували на барельєфах, предметах
побуту, наприклад посуді.
Важливе значення надавали сім'ї та шлюбу, хоч жінок вважали
громадянами "другого сорту". Навіть маючи непересічну індивідуальність, вони
були частиною особистого майна чоловіків, не мали політичних прав,
перебували в цілковитій залежності від родичів чоловічої статі. Для давніх
греків жінка незалежно від віку та сімейного стану була лише "гіною", тобто
слугувала для народження ді-тей. У суспільстві була група жінок, яка належала
одночасно всім громадянам" в т. ч. й одруженим. "Ми беремо дружину, щоб
мати законних дітей і мати хазяйку в домі, ми тримаємо рабинь-наложниць для
послуг собі і догляду кожного дня, гетери правлять для кохання та насолоди", -

19
стверджував Демосфен (384-322 до н. е.). При цьому поведінку гетер не
засуджували, багато з них були подругами видатних письменників, філософів,
художників, державних і громадських діячів. Зв'язки з ними не порушували
формальної одношлюбності. Для духовної насолоди чоловіків були ще й
гієродули - священні рабині у храмах. Цих жриць богині кохання Афродіти з
дитинства навчали співу, танцям, гри на арфі. Часто храми одержували таких
рабинь у подарунок від заможних громадян.
Упровадження законів про міжстатеві взаємини започаткував у VI ст. до
н. е. правитель Афін, законодавець і політик Солон (прибл. 640-559 до н. е.),
реформами якого було узаконено проституцію як суспільний інститут. Для
цього він придбав кілька десятків рабинь та виставив їх для загального
користування за доступну платню в один обол (найдрібніша монета того часу).
Сучасники Солона схвалили цю дію, адже дорктеріон (дім розпусти) не лише
приносив великий прибуток місту, а й відволікав чоловіків від наполегливого
залицяння до заміжніх жінок.
Серед давніх греків були поширені й гомосексуальні стосунки. За міфами,
педерастія (грец. paiderastia, букв. - любов до хлопчиків) була розвинута серед
богів (Ялнос вважався коханцем Геркулеса). Однак у IV ст. римський імператор
Костянтин запровадив смертну кару за гомосексуалізм.
На важливості сексуальних мотивів наголошено в поемах Гомера, ліриці
Сафо, античних комедіях, еротичних романах. Філософи давнини розглядали
проблеми сексуальних стосунків з етичних позицій. Найбільшого значення богу
кохання Еросу надавав мислитель Платон (427-327 до н. е.), стверджуючи, що
фізичне кохання та краса людського тіла є необхідними умовами для
досягнення вищого (духовного) кохання та духовного єднання. Пристрасть і
сексуальну насолоду він вважав джерелами поетичного та філософського
натхнення.
Теорія Платона про походження статі (діалог "Бенкет") і в наш час
приваблює романтично налаштованих читачів. Згідно з нею, раніше Землю
населяли істоти, яких називали андрогінами (грец. andros - чоловік і gyne -

20
жінка). Вони мали по дві голови, чотири ноги і чотири руки, чоловічі та жіночі
статеві органи. Ці істоти були дуже могутніми, могли чинити опір богам. Щоб
ослабити їх, зробити більш покірливими, Зевс вирішив розділити їх навпіл,
створивши в такий спосіб чоловіка і жінку. Однак ці "половинки" не могли
існувати одна без одної, вони нічого не бажали робити, крім того, що постійно
обіймалися та спліталися. Тому Зевс розкидав їх по різних частинах світу.
Відтоді кожна людина прагне знайти свою "половинку", щоб знову з'єднатися а
нею. У цьому полягає суть платонічного кохання, хоч тепер цим поняттям
позначають духовне, позбавлене елементів сексуальності кохання.
Платон виступав за скасування моногамної сім'ї, визнання жінок
спільними для всіх чоловіків, відокремлення дітей від батьків, державну
систему їх виховання. У своєму рукописі "Держава" він проголошував: "Усі
жінки повинні бути спільними, а окремо жодна ні з ким не має права співжити.
І діти теж повинні бути спільними, і хай батько не знає, яка дитина його, а
дитина - хто її батько". Позбавлені сім'ї та власності люди, як вважав Платон,
будуть ідеальними громадянами ідеальної держави.
Із твердженням Платона не погоджувався давньогрецький філософ
Арістотель (384-322 до н. е.), який рекомендував чинити відповідно до законів
розуму, стримуючи свої пристрасті. Крім філософських студій, він вивчав
явища, пов'язані із заплідненням, сексуальними розладами.
Один із засновників гедонізму (грец. Hedone - веселощі, насолода,
задоволення) Арістіп (II пол. V- IV ст. до н. е.) проголошував веселощі,
задоволення метою і мотивом людських вчинків, а насолоду - вищим благом.
Давньогрецький мислитель Епікур (372/71-271/70 до н. е.) стверджував, що
насолода та щастя - у здоровому самопочутті, постійному відчутті свободи та
власної незалежності. Сексуальна насолода, відчуття оргазму для гедоністів
були основними показниками вільного та яскравого життя.
Вивченню нормального статевого акту та його впливу на здоров'я людини
значну увагу приділяв засновник лікарського мистецтва Гіппократ (прибл. 460-
370 до н. е .). За його теорією, часті статеві акти зміцнюють і збільшують

21
статевий член, а сексуальне стримування спричинює зменшення його розмірів.
При статевому акті між чоловіком та жінкою виникає цілющий обмін рідиною,
який зміцнює здоров'я. Гіппократ також є автором концепції герокомїі, згідно
з якою чоловік стає молодшим, маючи статевий зв'язок з молодими дівчатами.
Він прихильно ставився до гомосексуалізму, вважаючи, що мужність та
позитивні якості дорослого чоловіка через його сперму передаються підліткам.
На вивчення сексуальності вплинула і грецька міфологія, наслідком чого
було запозичення назв на позначення статевих органів, функцій або
сексуальних розладів. Так, жіночі геніталії відомі в літературі під назвою
"мушля Афродіти" (за міфологією, мушля символізує таємницю запліднення;
Афродіта народилася з піни морської). Жіночий клітор отримав назву від імені
дочки царя Мірмідона Кліторіс. Вона була настільки малого зросту, що Зевс
для зближення з нею перетворився на мурашку.
Особливості сексуальності у Давньому Римі
Із заснуванням Римської імперії був сформований тип воїна, покликаного
захищати ідеали та моральність. Однак вплив східних народів, які особливу
увагу приділяли сексу, спричинив поступове зниження моральних стандартів,
призвівши до моральної деградації імперії. Із збільшенням багатств,
посиленням влади імператора все буденнішими у вищих соціальних верствах
ставали сексуальні ексцеси (повторювані статеві акти) та оргії (розпусні
бенкети, сексуальні ігрища в спеціальних приміщеннях).
Дослідження залишків міста Помпеї свідчать, що у римлян був високий
рівень матеріального забезпечення та багате еротичне мистецтво. У своїх
витворах вони не відокремлювали естетичних цінностей від еротичних.
Культом богині домашнього вогнища і родинного життя Вести була невинність.
Дефлорація (позбавлення Незайманості) відбувалася як ритуал з використанням
статуетки бога садів, полів і творчих сил природи Пріапа. Незайману дівчину не
можна було засуджувати до смертної кари. Коли необхідно було здійснити таке
покарання, кат привселюдно її ґвалтував, а потім відрубував голову.

22
 Особливості давньоримської сексуальної традиції описано в поемі Овідія
(43 до н. е. - прибл. 18 н. е.) "Мистецтво кохання", у якій ідеться про те, де і як
знайти кохану, як домогтися взаємності, втримати її, а також викладено поради
жінкам, як закохати в себе чоловіка.
Давньоримський лікар Гален (прибл. 130-200) описав венеричне
захворювання, якому дав назву "гонорея". Він рекомендував задовольняти
сексуальне збудження в будь-який доступний спосіб, включаючи мастурбацію,
бо накопичення сексуальної напруги, за його поглядами, призводить до
психічних розладів.
У мові римлян було два значення слова sexus ("сексус") - 1) темперамент
людини; 2) стать. їх вживали у своїх творах філософи Цицерон (106-43 до н. е.)
та Пліній (61/62 - прибл. 114). Із тих часів дійшли наукові терміни: "куні-
лінгус"(лат. cunnus - зовнішні статеві органи і lingo - лизати), "мастурбація"
(лат. manus - рука і stuprare - опоганювати), "феляція" (лат. fellio - смоктати) та
ін.
Питання сексуальності у культурі давніх слов'ян
У давньослов'янських народів, які поклонялися язичницьким богам, був
досить високий рівень сексуальної культури. Язичництво допомагало людям
пізнавати складні речі методом життєвих аналогій. Наприклад, бог Сварог
одружився з богинею Ладою і вона народила йому багато дітей. Усе це було
зрозумілим, оскільки те саме виникало між чоловіками та жінками. У шлюбних
стосунках верховенство належало чоловікові, а самі вони були полігамними.
У давньослов'янському пантеоні одне з основних місць посідала мати
більшості богів Лада - богиня краси, кохання та одруження. Наречені
приносили їй квіти, живих птахів, мед і ягоди. Храм Лади стояв у Києві. V
ньому височіла статуя красивої жінки з дитям на руках - сином Лелем, богом
кохання та пристрасті (відповідає грецькому Еросу та римському Амуру). Ще
одним сином Лади був По-лель - бог шлюбу (у греків - Гіменей).

23
 У пізні часи вивчення сексуальних стосунків відбувалося переважно під
впливом здобутків зарубіжних учених. Однак їх стримували патріархальні
закони, християнська мораль.
Сексуальність у давньокитайській культурі
Давньокитайська мудрість була особливо зосереджена на людині,
розвитку, збереженні, раціональному використанні її життєвих сил, зв'язку з
природою, енергією Всесвіту. Тогочасні релігійно-філософські системи,
найавторитетнішими з яких є даосизм і конфуціанство, не обходили увагою і
питання статевого життя.
Питання сексуальності у даосизмі. Із далеких часів китайські філософи та
лікарі шукали підтвердження зв'язку між сексуальною функцією, фізичним та
моральним здоров'ям людини. їхні погляди було викладено у праці "Лаоські
практики ".
Частина даоського вчення про сексуальність ґрунтується на ідеї
збереження чоловічої енергії на благо цілковитого задоволення жінки. Один із
засновників учення, мислитель Лао-Цзи (VI-III ст. до н. е.) видав основні
правила техніки кохання, секрети довголіття ("Дао-дзин").
Стосовно сексуальної поведінки даосизм проповідував ідею єдиної
сексуальної сфери та містичної (надприродної, божественної) орієнтації. Секс -
це містичне занурення у Велике Загальне, однак він є дорогою, а не метою.
Сексуальний мотив емоційно гармонізує кохання між чоловіком та жінкою, а
духовно - забезпечує зв'язок між енергіями людини і процесами Космосу. Мета
дао (закономірність, шлях природи) - навчитися використовувати свої почуття,
здібності для розуміння вчення і гармонійного злиття з ним.
Сексуальна енергія в даосизмі має назву "цзін" (есенція). Вона
накопичується в сім'яній рідині чоловіка і яєчниках жінки. Ця енергія може
відтворювати весь організм людини, є джерелом усіх енергій, за допомогою
яких підтримуються мислення і творчість. Особистість може відчувати себе
цілісною та спокійною, якщо основні енергії "ці" (загальна життєва енергія),
"цзін" (сексуальна енергія) та "шень" (дух) перебувають у рівновазі.

24
 Даоська практика підвищення енергії "ці" фокусує увагу на інтеграції
божественних енергій людини з метою досягнення динамічної рівноваги між
Інь (жіноче, темне, чорне, бездонне, глибоке начало) та Янь (чоловіче, яскраве,
світле, високе, небесне начало). Вони полярно протилежні, постійно пульсують,
що є основою принципу розвитку. У даосизмі проповідується "долинний
оргазм", за якого чоловік та жінка синхронно відчувають потік сексуальної
енергії, що циркулює між ними.
Даоські підручники з любовної техніки містять докладні інструкції, які за
допомогою символів описують все, що стосується статевих взаємин:
періодичність сексуального життя, час, підбір сексуальної практики відповідно
до віку людини тощо.
Конфуціанство про інтимне життя особистості. Сексуальній сфері
конфуціанство надавало менше значення, ніж даосизм. За філософією
давньокитайського мислителя Конфуція (553-479 до н. е.), тілесні відчуття
потрібно пригнічувати, підпорядковувати розуму. Його погляди мали
антифеміністичний характер, він негативно ставився до оголеного тіла людини,
а секс розглядав як особисту справу кожного, не вважаючи заняття ним чимось
грішним, брудним. Про секс Конфуцій радив не говорити. Шлюб, за його
переконаннями, має на меті створення сім'ї, у якій сексу належить другорядне
значення.
Попри те що конфуціанство мало більший вплив на суспільство, ніж
даосизм, у Китаї говорили: "Конфуціанство - верхній одяг китайця, даосизм -
його душа".

3. Нагромадження досексологічних знань із психології сексуальності

На перших порах вчення про сексуальність розвивалося як

сексопатологія. Нормальна сексуальна поведінка ще не була усвідомлена як
проблема, що потребує пояснення. До її вивчення підходили поступово,

25
здебільшого через дослідження аномалій та варіацій, які фіксували і
спостерігали в клінічній практиці та побуті.
У XIX ст. сексологія вже почала формуватися як наука, однак іще не
виокремилась у самостійну дисципліну. Тоді представники різних наукових
напрямів почали вивчати окремі питання сексуального життя людини. У межах
біології виникла ембріологія, яка за допомогою мікроскопа вивчала невідомі
аспекти розвитку зародка людини. Англійський природодослідник Чарльз
Дарвін (1809-1882) обґрунтував теорію еволюції, описавши у праці
"Походження людини та статевий добір" (1871) еволюцію статевої моралі від
"розбещеності дикуна" до високоморальної моногамії вікторіансь-кої Англії як
результат природного біологічного процесу.
Гінекологи і патологи (Лоусон, Глевеке, Кальман) зайнялися вивченням
закономірностей статевого потягу. Невропатологи та психіатри (Р. фон Крафт-
Ебінг, 3. Шарко, В. Маньян) описали різні прояви патологічної сексуальності. У
1836 р. в Парижі було видано медичний трактат К. Лаллемана "Про самовільну
втрату сперми".
Питаннями сексуальності зацікавилися і соціологи, етнографи (Лонг,
Ейре, Боас, Хеддон, Піле), які збирали та опрацьовували інформацію про
сексуальні ритуали, звичаї різних народів. Вони досліджували прояви
сексуальності, які в одних культурах вважали нормою, в інших - анормальними.
У 1888 р. французький етнограф Ш. Летурно видав книгу "Еволюція шлюбу та
сім'ї", а в 1891 р. фінський соціолог та етнограф Е. Вестермарк - "Історію
людського шлюбу", в яких вони описали розвиток шлюбу. Німецький філософ
Ф. Енгельс у праці "Походження сім'ї, приватної власності та держави" (1884),
аналізуючи книгу Л. Моргана "Стародавнє суспільство", окреслив залежність
розвитку шлюбно-сімейних стосунків від розвитку засобів виробництва і
виробничих сил. Інформацію про сексуальний символізм і поведінку містили
праці з історії релігії.
Важливий внесок у вивчення сексуальності людини та її проявів,
психологічного стану закоханості зробили автори художніх і мемуарно-

26
автобіографічних творів. Письменники Ж. Лафонтен, Ж.-Ж. Руссо, Вольтер, П.-
Ж. Беранже, О. де Бальзак, Е. Золя, В. Гюго, Стендаль описували кохання та
секс, обстоюючи право жінки на сексуальне задоволення. Стендаль у книзі
"Психологія шлюбу" висловив ідею, що сексуального партнера слід підбирати
ще до вступу у шлюб. Жорж Санд у своїх романах об'єднала еротизм та
романтизм, сміливо для свого часу описала сексуальні сцени; у героїв її
оповідання "Лелія" можна помітити нарцистичні та ексгібіціоністські риси.
Буржуазні моральні канони піддали сумніву у своїх творах Л. Толстой, Г.
Флобер; О. Купрін зображував жорстокі будні в публічному домі, Г. де
Мопассан - адюльтерство як нормальне, повсякденне явище. Маркіз де Сад, від
прізвища якого пішов термін "садизм" (вид статевого збочення, за якого статеве
задоволення досягається завдаванням статевому партнерові фізичного болю),
систематизував відомі на той час свідчення про використання механічних
засобів при здійсненні статевого акту: описав блоки, лебідки, які
використовували під час статевого акту в різноманітних позах та для тортур.
Багато оповідань, у яких описано аномалії сексуального потягу, написав
Л. фон Захер-Мазох, розкривши сутність мазохізму (статеве збочення, за якого
для досягнення задоволення необхідно відчувати фізичний біль) як девіації, а
також еротичні переживання, якими він супроводжується.
Німецький філософ А. Шопенгауер у трактаті "Світ як воля та уявлення"
стверджував, що кохання - хитрощі природи з метою схиляння людей до
дітонародження, а людина, яка кохає, стає безвольною, втрачає контроль над
своїми діями.
Отже, у XIX ст. відбулося нагромадження знань із психології
сексуальності, які характеризувалися поступовим ослабленням жорсткого
біологічного детермінізму, ускладненням і збагаченням поняття
"сексуальність". Важливу роль у цьому відіграли не лише лікарі, соціологи, а й
етнографи, письменники того часу.

27
 4. Формування сексологічних знань із психології сексуальності

Нагромаджений досвід, теоретична база, розроблені методи дослідження

сексуальності умовжливили виокремлення сексології як самостійної науки. її
становлення відбулося завдяки старанням багатьох учених.
На початку XX ст. клінічна сексологія вже орієнтувалася на норму як
еталон, але її показники більше відповідали вимогам тогочасної офіційної
моралі, особливостям суспільства, у яких жили і працювали вчені. Розвиток
будь-якої науки супроводжується недовірою до нового (адже воно часто
заперечує визнані канони), та у вивченні сексуального життя людини ця
недовіра була особливо сильною. Дані сексології спростовували більшість
укорінених у свідомості уявлень, а тому провокували критику та протест. Для
отримання інформації про поведінку людей поза клінікою, вчені розгорнули
масові опитування, публікуючи здобуті відомості і коментарі до них у наукових
виданнях. Це сприяло забезпеченню системного підходу в організації
досліджень, який тісно пов'язує фізіологічні, клінічні, соціально-психологічні
методи та прийоми.
Не обійшлося без вибору хибних шляхів і дій. Одним із них було
зосередження на відновленні сексуальних функцій, недооцінювання ролі
почуттів у сексуальному житті людини. Ця механістична концепція спричинила
надмірне захоплення створенням протезів та засобів, що замінюють
фізіологічний процес і викликають ілюзію сексуального життя.
На початку XX ст. завдяки старанням англійського публіциста, видавця,
лікаря Генрі-Хевлока Елліса (1859- 1939) було видано шеститомну
енциклопедію "Дослідження з психології статі", яка містила все, що було
відомо на той час із психології сексуальності. Принциповою її відмінністю від
наявних праць про сексуальність було прагнення зрозуміти різноманіття виявів
людської сексуальності замість беззаперечного осуджування всього того, що не
відповідає прийнятим нормам чи особистим уявленням автора. Г.-Х. Елліс
описав концепцію індивідуальної відмінності в сексології, визнав правомірність

28
використання мастурбації представниками обох статей у будь-якому віці,
виступав за подолання пов'язаних із нею хибних уявлень і страхів, звернув
увагу на психологічні, а не фізіологічні причини багатьох сексуальних проблем,
стверджував, що сексуальні відхилення не е патологією.
Комплексний підхід до вивчення сексуальності, однак із певним ухилом у
бік біології, реалізував у своїй книзі "Статеве питання" (1905) О. Форель.
Засновником сучасної сексопатології вважають невропатолога і
психіатра-криміналіста, професора психіатрії Віденського університету Ріхарда
фон Крафта-Ебінга (1840-1902). Його праця "Сексуальні психопатії", в якій
запропоновано класифікацію статевих розладів, стала основою розвитку
сучасної медичної сексології. За твердженням ученого, певні перверсії
(порушення спрямованості і способів задоволення статевого потягу) та
схильності, які можуть проявлятися у сексуальному житті, "дрімають" у кожній
людині. Значну увагу він приділяв аномальним аспектам сексуальності:
садомазохізму, гомосексуалізму, фетишизму, зоофілії, статевим збоченням.
Німецький дерматолог і венеролог Іван Блох (1872- 1922) у науковій
роботі "Сексуальне життя нашого часу та його зв'язок із сучасною культурою"
у 1906 р. проголосив створення нової науки про стать, закцентувавши, що вона
має синтезувати дані всіх наук про людину - загальної біології, антропології,
етнології, філософії, медицини, історії, літератури та культури.
Голландський гінеколог Теодор-Хендрік ван де Велде (1873-1937) в
практичному посібнику із сексології, фізіології і техніки статевого акту
"Ідеальний шлюб" доводив, що жінка є не об'єктом сексуальної активності
чоловіка, а його рівноправним партнером у сексі.
Соціальний напрям у сексології розвивав німецький психіатр Магнус
Хіршфельд (1868-1935). Основне значення він надавав розв'язанню етичних та
юридичних проблем, вирішенню питань проституції, контролю за
дітонародженням. Під його керівництвом у 1908 р. було засновано перший у
світі сексологічний журнал, у 1918 р. в Берліні відкрито перший у світі інститут

29
із проблем сексології, у 1921 р. - організовано перший Міжнародний конгрес
сексуальних реформ.
У 1928 р. на з'їзді в Копенгагені було засновано Всесвітню лігу
сексуальних реформ, учасники якої виступили за політичну, економічну та
сексуальну рівність чоловіків і жінок; звільнення шлюбу та розлучення від
влади церкви; розвиток сексуальної освіти; зміну норм, законів, спрямованих
проти контрацепції та абортів; охорону прав незаміжніх матерів і
незаконнонароджених дітей тощо.
Найвпливовішою теорією початку XX ст. став психоаналіз австрійського
психолога, психіатра, невропатолога Зігмунда Фройда (1856-1939). Він першим
звернув увагу на роль, яку відіграє сексуальна поведінка в житті кожної
людини, розвитку її особистості, стосунках з іншими людьми. За Фройдом,
статевий потяг (ерос) та енергія (лібідо) є джерелами усієї психічної енергії
індивіда, а сексуальність - основою і стрижнем людського життя. Мета
сексуальності - задоволення, а репродукції вона слугує лише опосередковано.
Кохання - це статеве кохання, метою якого є сексуальна близькість, асексуальні
переживання пов'язані не лише з геніталіями. Фройд стверджував, що у людини
існує не одна ерогенна зона (геніталії), а декілька, значення яких з віком
змінюється. Відповідно до цього він виокремив фази психосексуального
розвитку. При виникненні перешкоди на шляху задоволення лібідо виникає
повернення до попередніх фаз. У цьому 3. Фройд вбачав причину виникнення
девіантних форм (відхилень) сексуальності. Використовуючи метод
психоаналізу, можна виявити психічну травму, яка затримує або викривлює
нормальний психосексуальний розвиток індивіда, і шляхом усвідомлення
причин травми перебороти її психологічні наслідки.
Аналіз несвідомих переживань, сексуальних символів, захисних
механізмів, еротичних фантазій і сновидінь стимулював порівняльно-історичне
вивчення цих явищ за допомогою матеріалів історії, релігії, культури загалом.
Статеві збочення, які вважали злочином або наслідком фізичної деградації,
можна було пояснити як зміну в нормальному психосексуальному розвитку.

30
 Теорія 3. Фройда сприяла нейтралізації репресивної моралі. Попри
протидію опонентів, неприйняття поглядів, психолог опублікував свої праці,
що окреслювали шляхи розв'язання багатьох сексуальних проблем, чим він
сприяв розвитку психології та сексології. Особливо важливими є його погляди
на дитячу сексуальність (теорія едіпового комплексу), зв'язок між
сексуальністю, її відхиленнями і виникненням неврозів, психозів та патології
характеру.
Суттєвий внесок у дослідженні сексуального життя людини зробив
американський біолог А.-Ч. Кінзі. Почавши влітку 1938 р. читати лекції для
студентів-старшокурсників, які готувалися до вступу в шлюб, він був вражений
відсутністю наукових даних про сексуальну поведінку людини. Зацікавившись
цими проблемами, він розпочав опитування за допомогою анкет, надавши
невдовзі перевагу методу інтерв'ю, маючи на меті дізнатися більше подробиць.
Спершу А.-Ч. Кінзі організовував довірливі бесіди зі своїми студентами,
узагальнюючи їхні думки та описи. Поступово було розширено і вдосконалено
вибірку, розроблено методику опитування, результатом чого стало створення
цілісної методики стандартизованого інтерв'ю, яке охоплювало всю історію
сексуального життя особистості.
Отримана інформація спонукала А.-Ч. Кінзі до подальших наукових
пошуків. У 1947 р. було організовано сексологічний інститут при Індіанському
університеті, де через рік видано книгу "Статева поведінка чоловіка", а в 1953
р. - "Статева поведінка жінки". У цих працях А.-Ч. Кінзі вперше показав
широкий діапазон індивідуальних проявів сексуальності людини, подав основні
з них (дані отримані на великих вибірках), охарактеризував динаміку вікових
проявів сексуальності, їх залежність від соціальних факторів (економічна
забезпеченість, освіта, віросповідання та ін.). У своїх стараннях А.-Ч. Кінзі
доводилося долати опір (деякі колеги, дізнавшись, чим він займається, навіть
припинили з ним вітатися, його позбавили права читати курс лекцій з
підготовки до шлюбу). Публікації результатів досліджень зробили Його
відомим на весь світ, водночас спричинили публічний скандал, відмову

31
фінансувати дослідження, вилучення книг з бібліотек. Усе це А.-Ч. Кінзі
хворобливо переживав, однак продовжував працювати, доки не помер від
серцевого нападу.
Донедавна психологія сексуальності розвивалася у межах дисциплін, що
вивчали інтимне життя та сексуальні стосунки людини в психологічному,
соціальному, педагогічному, етично-моральному, правовому, етнографічному,
медичному, релігійному та інших виявах.
На початку 60-х років XX ст. у США почалася "сексуальна революція".
Причинами її вважають: створення протизаплідних пігулок; протест молоді
проти святенництва; відродження фемінізму в сучасній формі; більшу
відкритість у суспільстві. Реакція суспільства на це була неоднозначною. Одні
її гаряче підтримували, інші - не приймали, вважаючи чинником, що руйнує
основи американського суспільства. Однак про сексуальність почали більше
говорити, її почали демонструвати та вивчати.
Вивченням людської сексуальності з використанням нових методичних
підходів займалися гінеколог В.-Х. Мастерс і психолог В. Джонсон. На їх
думку, для розуміння всіх складностей сексуальної функції, слід знати
анатомію, фізіологію репродуктивної системи, психологію та соціологію.
Значну увагу вони зосередили на фізіології сексуальності та фізичних
особливостях статевого збудження, записавши на кіноплівку 10 000 циклів
сексуальних реакцій. Докладні дані вони представляли в графіках, що
відображали кількісні параметри та показували, що, як та в якій послідовності
відбувається при статевому акті. Результати цього дослідження було
оприлюднено у книзі "Статеві реакції людини" (1966). У другій книзі - "Статева
неадекватність людини" (1970) - висвітлено погляди авторів щодо сексуальних
відхилень, запропоновано відповідні терапевтичні заходи. Завдяки цьому
дослідники і лі карі -практики вперше здобули дані про реальну тривалість
зносин, збудливі пози та критерії їх вибору, найпоширеніші види сексуальних
слабкостей і недуг.

32
 Упродовж 70-х років XX ст. у США було надруковано десятки
спеціальних книг про секс. Помітну роль у "сексуальній революції" відіграли
ЗМІ. Відповідально поставилися американці до заклику "займатися коханням, а
не війною". Без державного фінансування, на ентузіазмі, виникло кілька шкіл
кохання. Це була одна з небагатьох галузей, у якій дослідження відбувалися без
урядової підтримки. Наприклад, школа "соціології секундоміра", мала своїм
гаслом "24-40 і ні секунди менше", що означало: двадцять чотири хвилини
сорок секунд - на оргазм. її послідовники визнавали можливі варіації, але тих,
хто припускався значних відхилень, вважали або невдахою, або помішеним, або
комуністом, або і першим, і другим, і третім. Школа "Бюро стандартів"
охороняла інтереси "Інтернаціональних стандартів статевого життя". її
прихильники домоглися внесення в Бюро стандартів США стандарту оргазму
поряд з такими стандартами, як стандартний метр, стандартний кілограм.
У 1975 р. у США почали видавати міждисциплінарний журнал
"Сексуальні ролі", на сторінках якого обговорювали різні сексуальні проблеми.
У тому ж році було засновано Міжнародну академію сексологічних досліджень,
яка об'єднала лікарів, біологів, медиків, психологів та соціологів майже з усіх
сексологічних дослідницьких центрів, наукових товариств Європи і США
У той час суттєво змінилося ставлення американців до сексуальності,
виявами якого були:
1) ставлення до подружнього життя, укладання шлюбу як до звичного
явища;
2) легалізація у 1976 р. абортів, що підвищило безпечність умов їх
здійснення, однак викликало в суспільстві суперечки щодо моральності цього
рішення;
3) ухвалення у 1973 р. Американською асоціацією психіатрів рішення про
виключення гомосексуалізму з переліку психічних розладів, що сприяло
посиленню руху геїв за свої права;

33
 4) усвідомлення в суспільстві, що зґвалтування - це злочин, породжений
не пристрастю, а жорстокістю. Це спричинило зміни законодавства, створення
центрів психологічної допомоги жертвам зґвалтування;
5) розроблення методів екстракорпорального запліднення (запліднення
яйцеклітини поза маткою з подальшим введенням у неї), що уможливило
процедуру виношування дитини сурогатною матір'ю; народження в 1978 р.
першого у світі "малюка з пробірки".
В останні десятиліття XX ст. було знято табу з деяких заборонених тем,
зроблено принципово важливий поворот до концептуальної оцінки причин
різних сексуальних дис-функцій. Група американських дослідників у 1994 р.
представила дані спеціального опитування 1794 жінок та 1410 чоловіків віком
від 18 до 59 років, представників різних рас та соціумів, які засвідчили
поширеність сексуальних проблем у різних суспільствах, вплив на частоту і
ступінь їх прояву фізичного здоров'я і психосоціаль-них чинників.
Сучасна зарубіжна сексологія продовжує широко використовувати у
своїх дослідженнях міждисциплінарний підхід, переймаючись проблемами
перенаселення на земній кулі, захворювань, що передаються статевим шляхом,
різноманітними аспектами людської сексуальності. Постійно продукуються
теоретичні моделі, які синтезують наявні дані для більш глибокого розуміння і
передбачення сексуальної поведінки людини.
Наукове вивчення сексуальності виходить за межі клініки,
концентрується на вивченні поведінки, фізіології та мотивації нормальних
людей у природних умовах їх життя. При цьому переважає підхід, у межах
якого сексуальність розглядають як акт насолоди і засіб збереження психічного
здоров'я. Це виявляється в намаганні досягнути оргазму та розрядити
сексуальну напругу, відчутті сексуального переживання та зміцненні зв'язків з
іншою людиною. Останніми роками сексологія, що була наукою про фізіологію
та патологію сексуальних функцій, стала наукою про міжособистісні стосунки.
Однак сексологічними дослідженнями продовжують займатися переважно
медичні працівники, які часто нехтують іншими, крім медичних, проявами

34
сексуальності людини, забуваючи, що порушення сексуальних стосунків або
сексуального здоров'я можуть виникати у зв'язку із психологічними або
соціально-культурними відмінностями партнерів, різними досвідом і умовами
виховання тощо. Тому актуальними стають саме психологічні дослідження
сексуальності людини.

5. Розвиток вітчизняних досліджень сексуальності

В Україні тривалий час сексологією, питаннями сексопатології

здебільшого займалися психіатри, невропатологи та фізіологи.
Наприкінці XIX ст. за ініціативою акушерсько-гінекологічних товариств
Києва почали з'являтися друковані праці, які здебільшого містили статистичні
дані про статеве дозрівання, шлюбний та клімактеричний вік, опис факторів,
що впливають на прискорення чи затримку початку цих періодів. Помітні на
той час наукові праці із сексопатології - "Збочення статевого почуття у жінки"
В. Тарновського та "Психологія статі" П. Ковалевського.
На початку XX ст. були спроби організації опитувань, однак вони мали
одиничний характер, а результати їх статистичного оброблення є сумнівними.
Декрети більшовицької влади "Про відміну шлюбу" та "Про
громадянський шлюб, про дітей і про внесення до актів громадянського стану"
проголошували матеріальну та сексуальну самостійність жінок. Було скасовано
закон про переслідування гомосексуалізму. Розпочалося багато сексологічних
досліджень. Однак деякі політичні діячі пропонували проекти щодо того, як
зробити жінок "спільними".
Певна свобода інформації, можливість обговорення питань кохання і
сексуальних стосунків, які турбували молодь, прислужилися появі у містах
дискусійних клубів. Проте посилення політичного авторитаризму відповідно
позначилося і на ставленні влади до інтимного життя громадян. Були навіть
твердження, що сексуальність суперечить класовій боротьбі, тому статева

35
поведінка повинна в усьому підкорятися класовим інтересам. Із часом почали
згасати дискусії про секс та кохання. У 1934 р. в Україні, як і в усьому СРСР,
було заборонено гомосексуалізм.
Статева безграмотність, статеве безкультур'я стали буденними явищами.
Відсутність знань із психології статевих стосунків породжувала соціальні
ускладнення, навіть спричинювала хворобливі стани. Видання з гігієни та
культури інтимних стосунків виходили рідко, піддаючись суворому
цензуруванню. Слово "секс" зараховували до порнографічної лексики.
У 70-ті роки XX ст. наукові дослідження сексологічних проблем дещо
активізувалися. У 1971 р. при Київському НДІ урології та нефрології було
створено клініку сексопатології, а в 1974 р. на її базі відкрито науково-
методичний та лікувально-консультативний сексологічний центр. З 1983 р. в
українських школах розпочато викладання спеціального курсу "Етика та
психологія сімейного життя".
Увага до проблем статевих стосунків пожвавилася наприкінці 80-х років
XX ст. у зв'язку з лібералізацією суспільного життя. Однак поряд із науковими
працями вчених було реалізовано немало ініціатив вульгарно-натуралістичного,
непристойного зображення статевого життя у літературі, образотворчому
мистецтві, театрі, кіно.
Після бурхливого буму попит на сексуально-розважальні товари дещо
знизився. Однак багато людей, особливо молоді, за відсутності належного
сексуального виховання інстинктивно тягнулося до інформації, яка стосувалася
сексуального життя.
В останні роки XX ст. сексуальними проблемами людини поглиблено
займаються медичні працівники, психологи. Побачили світ фундаментальні
посібники за редакцією Г. Васильченка, монографії А. Свядоща з клінічної
сексології та сексопатології, із загальних питань сексології, роботи з проблем
психосексуального розвитку, дитячої сексології й статевого виховання та ін.
Усвідомлення проблем сексуального життя людини спонукає дослідників до
розширення і поглиблення досліджень людської сексуальності.

36
 Тема 3
Анатомо-фізіологічні основи сексуальності людини

План

1. Стать людини та особливості її формування

2. Статевий диморфізм
3. Анатомія та фізіологія статевого апарату
4. Фізіологія репродуктивної функції
5. Нейрогуморальна регуляція статевої функції
6. Цикл сексуальної реакції
7. Копулятивний цикл

Література
1. Келли Г. Основы современной сексологии / Г. Келли. - Пер. с англ. -
СПб: Изд. "Питер", 2000. – 896 с
2. Діденко С. В. Психологія сексуальності: підручник / С. В. Діденко,
О.С. Козлова. – К. : «Академвидав», 2009. – 304 с. (Серія «Альма-матер»).
3. Кон И. С. Сексология. Учебное пособие для студентов высших
учебных заведений / И. С. Кон. – М.: Издательский центр «Академия», 2004. –
384 с.
4. Крукс Р. Сексуальность / Р. Крукс, К. Баур. – СПб: прайм-ЕВРОЗНАК,
2005. – 480 с.
5. Мастерс У. Основы сексологии / У. Мастерс, В. Джонсон, Р.
Колодни.Пер. с англ. – М.: Мир, 1998. – 692 с.

1. Стать людини та особливості її формування

Узагальненою характеристикою індивіда, що об'єднує всі важливі для

продовження роду властивості його організму та психіки, є стать. Його статева
належність є складною багаторівневою системою, елементи якої (генетичні,

37
морфологічні, гормональні, психологічні та ін.) формуються на різних стадіях
індивідуального розвитку.
Стать - комплекс тілесних, репродуктивних, поведінкових та
соціальних ознак, що визначають індивіда як чоловіка чи жінку, хлопчика
чи дівчинку.
Статеву належність визначають з огляду на такі фактори:
а) генетичні механізми. За цим критерієм визначають генетичну стать, а
відмінності між чоловічою та жіночою статтю - за набором хромосом: XX -
жіноча, XY - чоловіча;
б) характер статевих органів. Щодо цього йдеться про гонадну (істинну)
стать. Гонади (грец. gone - народження, сім'я) - статеві залози: яєчка у чоловіків
та яєчники у жінок. Відмінність статей зумовлена будовою цих залоз;
в) будова організму (пов'язані зі статтю пропорції тіла, особливості його
будови). З огляду на це ведуть мову про соматичну (грец. soma - тіло), тобто
морфологічну, стать;
г) характер поведінки людини. У цьому сенсі йдеться про психологічну
стать.
Психологічна стать - характеристика особистості та поведінки
людини з погляду маскулінності та фемінності.
Маскулінність (лат. masculinus - чоловічий) - це сукупність психічних
якостей та моделей поведінки, що відрізняють чоловіка від
жінки. Фемінність (лат. femina - жінка) - сукупність якостей та моделей
поведінки, що відрізняють жінку від чоловіка. Ці поняття є філогенетично
(історично) заданими властивостями психіки, сформованими під впливом
соціальних факторів.
У здорової людини оптимально поєднуються всі ознаки статі.
Повноцінний чоловік має чоловічий генотип (грец. genos - рід, походження і
typos - відбиток, зразок) XY, чоловічі статеві залози, чоловічий фенотип (грец.
phainу - з'являюся і typos - відбиток, зразок) - сформовану в процесі
індивідуального розвитку сукупність усіх ознак і властивостей організму, і

38
відповідно поводить себе. Усі ці критерії стосуються і жіночої статі: статеві
хромосоми (XX), яєчники, жіноча ті добудова, жіноча поведінка.
Однак ці ознаки не завжди нормально поєднуються. Іноді, наприклад,
фенотипна жінка генотипно й гонадно виявляється особою чоловічої статі. І
навпаки, генотипно, гонадно й фенотипно чоловік вважає себе жінкою і
намагається змінити свою паспортну стать, наважившись на спеціальне
лікування (операція зі зміни статі та подальше підтри му вальне лікування).
Іноді генетипний, гонадний, фенотипний і психологічний чоловік проявляє
сексуальний інтерес не до протилежної статі, як заведено у природі, а до своєї
(гомосексуалізм).
Формування статі людини означає не лише формування відповідної
анатомічної будови, а й відповідний процес статевої ідентифікації особистості.
Статева функція - єдина фізіологічна функція організму, для реалізації
якої потрібні дві різностатеві особини (чоловіча та жіноча). Не будучи життєво
важливою для них обох, вона забезпечує продовження роду і виду Homo
sapiens.
Формування і розвиток статевої функції людини є складним процесом,
що охоплює низку послідовних етапів: внутрішньоутробний розвиток статевих
залоз, здатних до синтезу та секреції статевих гормонів; забезпечення
нормальної гормональної насиченості організму, адекватної реакції статевих
залоз на стимуляцію центрів, що керують їх діяльністю, нормального
співвідношення між рівнем гормонів, правильним розвитком статевих органів
та механізмами діяльності статевої системи; становлення функції відтворення.
Статева функція залежить від біологічної статі індивіда. Вона послідовно
формується в процесі розвитку організму (рис. 3.1), починаючи з хромосомного
(генетичного) рівня, який визначається в момент запліднення специфічним
набором хромосом.
Ядро кожної клітини людського організму має 46 хромосом, з яких 44 (22
пари) однакові у чоловіків і жінок (аутосоми), а 2 (1 пара) - різні (статеві
хромосоми). їх набір утворюється при злитті яйцеклітини та сперматозоїда,

39
обумовлюючи розвиток статевих залоз ембріона. При наборі хромосом 46 XX
формуються жіночі статеві залози, при 46 XY - чоловічі. Статеві клітини
(гамети) відрізняються від решти клітин. Жіночі гамети (яйцеклітини)
утворюються в яєчниках жінок, чоловічі (сперматозоїди) - у яєчках чоловіків. У
жіночої статі соматичні і статеві клітини мають однакові хромосоми, у
чоловічої статі - одна статева хромосома подібна до інших, друга (Y) істотно
відрізняється від неї. На цій основі чоловіча стать, яка обумовлена різною
генетичною конституцією (XY), називається гетерогаметною (грец. heteros -
інший і gametes - чоловік), а жіноча з однорідною генетичною конституцією
(XX) - гомогаметною (грец. homos - рівний і gamete - жінка).
У всіх ссавців, зокрема в людини, зародок утворюється після акту
запліднення. Тому виникнення різної генетич

ної статі, генотипу (І чинник), залежить від наявності сперматозоїда.

Генотип обумовлює виникнення гонадної статі (II чинник). При цьому
формується будова статевих залоз (яєчок і яєчників), а потім, як наслідок,

40
виникає гаметна стать (III чинник), яка характеризується здатністю статевих
залоз продукувати сперматозоїди, яйцеклітини, виробляти специфічні чоловічі
та жіночі статеві гормони, що утворює гормональну стать (IV чинник). Саме ці
гормони впливають на будову, розвиток зовнішніх і внутрішніх статевих
органів і специфічних вторинних статевих ознак.
До 6-го тижня утробного розвитку ембріона його стать визначити
практично неможливо, і тільки на початку 10-го тижня відбувається
диференціація гонадної статі відповідно до набору статевих хромосом.
Дослідженнями було встановлено, що розвиток плоду за чоловічим типом
можливий лише за наявності в нього яєчок, бо тільки чоловічий статевий
гормон обумовлює формування зовнішніх і внутрішніх чоловічих статевих
органів. За відсутності яєчок незалежно від генетичної статі зовнішні та
внутрішні статеві органи розвиваються за жіночим типом. Оскільки гонадна
стать визначає здатність статевих залоз утворювати певні статеві клітини
(сперматозоїди та яйцеклітини), вона відповідає репродуктивній функції, яка
належить статі. Отже, істинна стать відображає роль організму у відтворенні
потомства.
Чоловічі та жіночі статеві гормони, які виділяють залози, визначають
морфологічно-соматичну стать людини, будову та розвиток її статевих органів,
формування вторинних статевих ознак - так званий фенотип суб'єкта (V
чинник).
При народженні дитина має тільки єдину зовнішню ознаку статі - будову
зовнішніх статевих органів, яка визначає громадянську (офіційно
зареєстровану) стать суб'єкта (VI чинник). Ця ознака є основною для
формування та виховання статевої самосвідомості дитини (VII чинник) аж до
періоду статевої зрілості. На цьому етапі батьки можуть припускатися помилок.
Наприклад, дитина, в якої під час утробного розвитку через слабку
гормональну функцію яєчок не вистачало чоловічого статевого гормону, при
народженні матиме недорозвинені статеві органи. Унаслідок цього батьки
помилково можуть встановити їй жіночу стать і виховувати її як дівчинку.

41
Однак оскільки істинна її стать є чоловічою, у такої "дівчинки" після статевого
дозрівання з'являється потяг до жіночої статі. Щодо цього результати
досліджень доводять: якщо статеві залози продукують чоловічі гормони у
характерній для юнака відповідного віку кількості, то за недорозвиненості
чоловічих статевих органів розвиток людини відбувається за чоловічим типом.
Останньою в цій системі є пубертатна (лат. pubertas (pubertatis) - статева
зрілість) стать (VIII чинник), пов'язана із статевим дозріванням, відповідальна
за виникнення вторинних статевих ознак, що сприяють формуванню й
утвердженню статевої самосвідомості, психологічної статі суб'єкта.
Порушення якогось із факторів формування статі неодмінно призводить
до порушення статевої функції. Однак сама по собі біологічна стать ще не
робить індивіда чоловіком або жінкою і не гарантує адекватної статевої
поведінки. Для цього необхідна відповідна статева ідентифікація (середньолат.
identifico - ототожнюю), внаслідок чого людина усвідомлює свою статеву
належність, засвоює чоловічу або жіночу роль. Основою статевої диференціації
(лат. differentia - різниця, відмінність) є гормони, мозок і поведінка людини, які
у своєму функціонуванні взаємопов'язані і взаємозалежні.
Потенційно мозок може впливати на статеву диференціацію,
програмувати поведінку за жіночим і чоловічим типами залежно від умов
індивідуального розвитку. Адже гіпоталамус не тільки диференціюється під
впливом гормонального фону, а й сам може безпосередньо діяти на ендокринну
систему організму і статеву диференціацію поведінки.

2. Статевий диморфізм

Спочатку дослідники не розрізняли генетичної, гормональної,

морфологічної і психологічної статей індивідів. Припускали, що всі ці виміри
однакові і змінюються внаслідок дії однакових чинників. Проте психологічні
статеві відмінності не обов'язково співмірні морфологічним і соматичним
ознакам, у цьому разі йдеться про статевий диморфізм.

42
 Статевий диморфізм (грец. di, від dis-двічі і morphл - форма) -
морфологічні та психофізіологічні відмінності між особинами, зумовлені їх
належністю до різних статей.
Дослідники статевого диморфізму А. Ерхард і Х.-Ф.-Л. Майєр-Бальбург
розрізняють такі автономні виміри диференціації:
1) статева ідентичність - первинна ідентифікація індивіда з тією або
іншою статтю. У цьому процесі беруть участь самосвідомість і
самокатегоризація;
2) статеводиморфічна поведінка - поведінка, пов'язана зі статтю
(хлопчики грають у силові ігри, дівчата - з ляльками, представники різних
статей по-різному турбуються про власну зовнішність тощо);
3) статеві відмінності в когнітивних (пізнавальних) процесах, швидкості
психічних реакцій, інтелектуальних здібностях та ін.;
4) статева орієнтація - сексуальний потяг до представників певної статі.
Досліджуючи статеву диференціацію, Дж. Мані дійшов висновку, що цей
процес відбувається за такими принципами:
а) диференціації та розвитку. Згідно з ним, розвиток організму є
одночасним процесом його диференціації, під час якої біпотенційний (лат. bis -
двічі і potentia - сила) зародок стає самцем або самкою;
б) стадійної диференціації. Суть його зводиться до того, що кожна
наступна диференціація закономірно ґрунтується на попередній (диференціація
хромосом відбувається раніше від диференціації понад, після якої настає
диференціація гормональної статі та ін.);
в) критичних періодів. Він полягає у тому, що кожному етапу статевої
диференціації відповідає певний період розвитку, під час якого організм є
найчутливішим до відповідних впливів.
Природа, за припущенням Дж. Мані, турбується передусім про
народження самки: якщо на всіх стадіях розвитку організм не отримує
додаткових сигналів або команд, диференціація відбувається за жіночим типом.
Для виникнення самця потрібно те, що зможе приглушити початковий жіночий

43
фактор (андрогенний (чоловічий) гормон). За відсутності андрогенів навіть на
чоловічому генетичному полі формуються жіночі геніталії; за недостатньої їх
кількості - недорозвинені чоловічі статеві органи. На цьому тлі може виникнути
проблема "проміжного" стану (людей "середнього роду", які поєднують
чоловічі та жіночі риси). Яскравим прикладом цього є гермафродитизм
(двостатевість) - вроджений стан невизначеності, двоякої репродуктивної
системи організму, передусім зовнішніх статевих органів; наявність у людини
ознак обох статей. Однозначно визначити стать гермафродита важко, часто
взагалі неможливо.
Залежно від особливостей гермафродитизму розрізняють два його види.
1. Справжній (істинний) гермафродитизм. Він характеризується
наявністю у суб'єкта одночасно чоловічих і жіночих статевих залоз (яєчок та
яєчників). Зовнішній вигляд і загальний розвиток гермафродитів може бути за
жіночим або чоловічим типом, а може бути і змішаним. Тобто в одній статевій
залозі можуть міститися елементи обох статей. При цьому друга залоза може
бути чоловічою (яєчко), жіночою (яєчник) або двостатевою. Буває, що з одного
боку знаходиться яєчко, з іншого - яєчник.
Істинний гермафродитизм спостерігається дуже рідко. У таких осіб важко
встановити стать. Наявність сперматозоїдів або менструацій у цих випадках не
є доказом належності до чоловічої або жіночої статі. Визначити її можна тільки
після дослідження статевих залоз.
2. Несправжній (хибний) гермафродитизм. Він поширеніший, ніж
істинний, може бути чоловічим і жіночим. Ознаками його є видозмінені
зовнішні статеві органи, а статеві залози сформовані одностатево. Тобто суб'єкт
є одностатевим (має або яєчка, або яєчники), однак будова його зовнішніх
статевих органів не відповідає залозистому апарату, оскільки вони розвинені
неправильно. При хибному чоловічому гермафродитизмі статеві залози є
жіночими, а зовнішні статеві органи частково розвинені за чоловічим типом. За
хибного жіночого гермафродитизму наявна чоловіча статева залоза, а зовнішні
статеві органи частково розвинені за жіночим типом.

44
 Із цих причин стать дитини при народженні може бути встановлена та
записана неточно. Із часом ефект помилки посилюється через неправильне
виховання. А коли в підлітковому віці починають проявлятися ознаки і
тенденції істинної статі, виникають особистісні конфлікти.

3. Анатомія та фізіологія статевого апарату

Статева система людини формується задовго до народження. Під час

утробного розвитку в зародка чоловічої статі до 8-10-го тижня утворюються
внутрішні, а до 15- 20-го тижня - зовнішні статеві органи. У зародка жіночої
статі диференціація внутрішніх і зовнішніх статевих органів відбувається
пізніше. Тільки на 3-му місяці вагітності можна помітити відмінність між
чоловічою та жіночою статевими системами.
Анатомічно статеві системи чоловіка та жінки мають багато подібностей:
у представників обох статей є статеві залози (яєчка та яєчники), статеві шляхи
(сім'япроводи та яйцепроводи), додаткові утворення (передміхурова статева
залоза та матка), органи спарування (статевий член і піхва). Головну роль в
обох організмах відіграють статеві залози, які відповідають за продукування
типових для кожної статі зародкових клітин і виділення в кров статевих
гормонів. Подібний принцип їх функціонування пов'язаний із діяльністю
нервової та ендокринної систем.
Статева система чоловіка
Систему внутрішніх статевих органів чоловіка утворюють яєчка та їх
придатки, сім'явиносна протока, сім'яні пухирці, передміхурова залоза, сім'яний
канатик; зовнішніх статевих органів - статевий член, мошонка, сечовипускний
канал.
Яєчко (чоловіча статева залоза) є парним органом і знаходиться в
мошонці. Формуються вони на зародковому етапі в черевній порожнині і з
часом (до моменту народження дитини) поступово опускаються через
пахвинний канал на дно мошонки.

45
 За рахунок комплексу оболонок у мошонці постійно підтримується певна
температура - на 3-4 градуси нижча, ніж у черевній порожнині. При
охолодженні мошонка підтискає яєчка до тіла, забезпечуючи їм підігрівання, а
в спеку дає змогу їм провисати, перебуваючи на більшій відстані від тіла, що
полегшує тепловіддачу.
У канальцях яєчка розташовуються клітини Сертолі, які живлять
сперматозоїди, і клітини Лейдіга, які виробляють чоловічий статевий гормон -
тестостерон (лат. testis - чоловіче яєчко), забезпечують гормональний фон
розвитку сперматозоїдів. Тестостерон стимулює розвиток чоловічих статевих
органів, беручи участь у формуванні первинних (статевий член, яєчка,
придаток, передміхурова залоза, сім'яні пухирці) і вторинних (ріст вусів,
бороди, оволосіння лобка тощо) статевих ознак.
Сперматозоїди утворюються у звивистих канальцях яєчка упродовж 70
днів. Складаються вони з головки, яка несе в собі генетичний матеріал і є
хімічним резервуаром; шийки, в якій знаходиться "силовий агрегат" для руху
сперматозоїда; хвоста, за допомогою якого вони рухаються.
Придаток, який кріпиться до яєчка, є резервуаром для накопичення
сперматозоїдів, у ньому продовжується та завершується процес їх дозрівання. Із
придатка по сім'явиносній протоці, довжина якої сягає 40 см, сперматозоїди
рухаються до передміхурової залози.
Передміхурова залоза (простата) є додатковою статевою залозою, що
виробляє секрет, який складає приблизно 30% сім'яної рідини. При змішуванні
сперматозоїдів і сім'яної рідини утворюється сперма.
У сім'яних пухирцях, що знаходяться позаду передміхурової залози,
виробляється секрет, багатий на фруктозу, якого у сім'яній рідині приблизно
70%.
Секрети передміхурової залози, сім'яних пухирців і яєчок надходять до
сечовипускного каналу при сім'яви-верженні (еякуляції). За одну еякуляцію
виділяється до 5 мл рідини, в якій може міститися від 120 до 450 млн
сперматозоїдів.

46
 Статевий член (пеніс) має основу, тіло і головку. У спокійному стані він
висить над мошонкою, а при сексуальному збудженні настає його ерекція
(напруга): він збільшується в розмірах і піднімається. Ерекція статевого члена
відбувається завдяки його анатомічній будові - трьом паралельним циліндрам
кавернозних (печеристих) тіл, які заповнюються кров'ю. Головку члена формує
кавернозне тіло сечовипускника. Вона має корону (вінець), де шкіра утворює
особливу складку - передню шкурку (припутню), і велику кількість нервових
закінчень, що зумовлює особливу чутливість цієї зони до фізичної стимуляції.
На внутрішній поверхні головки є сальні залози, які виділяють спеціальний
секрет для змащування поверхні - смегму.
Статеві члени різних чоловіків можуть значно відрізнятися за формою та
розмірами, однак у середньому розмір пеніса в розслабленому стані -
приблизно 9,5 см. При збудженні його довжина у 80% чоловіків досягає 12-
18см. Ерекція діє як "великий вирівнювач": маленький член збільшується при
ерекції сильніше, ніж великий.
Збільшення статевого члена в розмірах і набуття ним механічної
пружності виникає завдяки рефлекторно-судинній реакції. Є кілька теорій щодо
того, завдяки чому припиняється відтік крові з печеристих тіл. За однією з них,
печеристі тіла накопичують кров за рахунок посиленого артеріального притоку,
за іншою - за рахунок зменшення венозного відтоку.
Головка члена менш пружна (більш м'яка), ніж стовбур, адже при
статевому акті вона виконує роль амортизатора між кавернозними тілами і
статевими органами жінки.
Статева система жінки
Систему внутрішніх статевих органів жінки утворюють яєчники, матка,
маточні труби, піхва, дівоча перетинка; зовнішніх статевих органів - великі та
малі статеві губи, клітор, сечовипускний канал.
Статеві залози (яєчники) розташовані в порожнині тазу. У них
утворюються яйцеклітини, дозрівання яких відбувається в окремих капсулах -
фолікулах (лат. іоііі-сиіив - мішечок) ("граафових пухирцях"). У яєчниках

47
приблизно 500 000 первинних фолікулів, але дозрівають за дітородний період
жінки з виділенням повноцінних яйцеклітин до 500 із них, решта зазнає
зворотного розвитку. Яйцеклітина дозріває періодично, ритмічно, через кожні
3-4 тижні. Момент виділення зрілої яйцеклітини
називають овуляцією. Зазвичай за один цикл дозріває одна яйцеклітина, іноді -
дві, а може бути й більше.
Із дозріванням яйцеклітини фолікул тріскається, і вона потрапляє до
яйцепроводу. На місці, залишеному яйцеклітиною, утворюється жовте тіло, що
має гормональну функцію. Якщо яйцеклітина не зливається із сперматозоїдом і
запліднення не настає, жовте тіло припиняє своє функціонування, а в жінки
починається менструація.
Крім утворення яйцеклітин, яєчники виділяють безпосередньо в кров
жіночі гормони (естрогени, прогестерон) і невелику кількість чоловічих
гормонів (андрогенів). Ці гормони визначають біологічний статевий потяг
жінки. Під впливом естрогенів формуються первинні (ріст статевих органів,
циклічні зміни в слизовій оболонці матки) та вторинні (розвиток молочних
залоз, оволосіння лобка, розподіл підшкірної жирової клітковини за жіночим
типом) статеві ознаки.
Маткові (фаллопієві) труби починаються від матки: один їх кінець
з'єднується з її порожниною, а інший знаходиться поблизу яєчника.
Яйцеклітина, залишивши яєчник, потрапляє до маткової труби, де завдяки її
скороченням та ритмічному руху війчастого епітелію внутрішнього шару труби
рухається до порожнини матки. У яйцепроводах або маткових трубах
відбувається запліднення.
Матка є порожнинним м'язовим органом, подібним за формою до груші.
Вона складається з верхньої (дно), середньої (тіло) і нижньої (шийка) частин.
Стінки матки утворюються декількома шарами тканин. Внутрішнім шаром є
слизова оболонка, яка періодично змінюється під час менструації. Канал шийки
матки закритий слизовою пробкою, що перешкоджає проникненню
мікроорганізмів із піхви до порожнини матки і розріджується під дією

48
ферментів під час статевого акту для звільнення проходу сперматозоїдам. На
внутрішньому шарі стінки матки закріплюється запліднена яйцеклітина. Крім
цього, матка відіграє головну роль у процесі менструації.
Піхва - це порожнинний м'язово-еластичний орган циліндричної форми.
Верхня її частина охоплює шийку матки, а нижня переходить до статевої
щілини, поєднуючи внутрішні та зовнішні статеві органи, і слугує резервуаром
для прийняття сімені. Довжина піхви у дорослої жінки - від 8 до 15 см, в
середньому 10-12 см. Піхва оточена жировою клітковиною, завдяки чому вона
може легко розширюватися. її стінки мають розвинутий м'язовий шар, який в
одних випадках дає змогу піхві розтягуватися до 40-50% від її довжини, в
інших - забезпечує надзвичайно щільне прилягання до поверхні статевого
члена. Стінки піхви мають густу сітку судин і нервових закінчень. При
статевому збудженні кров приливає до стінок піхви, за рахунок чого вона
звужується і стає чутливішою.
Реакція внутрішнього середовища піхви є кислою завдяки утворенню її
клітинами молочної кислоти з глюкози. Ступінь кислотності залежить від
періоду менструального циклу: найбільша - в передменструальний період,
найменша - в середині циклу. При менструації - слабко-лужне середовище.
Статеве збудження чоловіка та жінки найсильніше забезпечує
стимулювання зовнішніх статевих органів жінки: великих і малих статевих губ і
клітора.
Великі та малі статеві губи - шкіряні валки, які з обох боків оточують
статеву щілину. Малі статеві губи спереду підходять до клітора, який за своєю
будовою і розвитком відповідає чоловічому статевому члену. Простір між
великими статевими губами називається перед-двір'я (просінок) піхви. Ближче
до переду в ньому знаходиться сечовипускний канал, а дно його утворює дівоча
пліва (перетинка).
Дівоча пліва є тонкою сполучною тканинною структурою з одним або
кількома отворами для проходження крові при менструації. За своєю
консистенцією і щільністю вона може бути еластичною, м'ясистою,

49
волокнистою. Чим щільнішою є її структура, тим більше труднощів може
виникнути при першому статевому акті. Дівоча пліва є тільки в людей і відіграє
важливу роль у захисті внутрішніх статевих органів жінки.
Із розвитком людини її статева ідентичність доповнюється відповідними
сексуально-еротичними орієнтаціями та інтересами.

4. Фізіологія репродуктивної функції

Статева функція людини біологічно підпорядковується відтворенню

(репродукції) потомства. Цей механізм є сталим і охоплює низку нормальних
фізіологічних процесів: сперматогенез і сім'явиверження у чоловіків; овогенез
та овуляцію у жінок; статевий акт, який закінчується потраплянням сперми до
статевих шляхів жінки; проникнення сперматозоїдів до матки і маточних труб;
зустріч їх зі зрілою яйцеклітиною та запліднення її; початок поділу заплідненої
яйцеклітини і перехід до порожнини матки; вкорінення зиготи (клітина, що
утворилася внаслідок злиття чоловічої і жіночої статевих клітин) і закріплення
на слизовій оболонці матки; розвиток зародка, плоду, народження дитини.
Для зачаття плоду (за будь-якого механізму зустрічі чоловічих і жіночих
зародкових клітин) обов'язкова наявність повноцінної сперми та нормальної
зрілої яйцеклітини.
У нормі при сім'явиверженні виділяється 3-5 мл сім'яної рідини. Однак
об'ємна кількість сперми не є показником її запліднювальної здатності, яка
визначається кількістю сперматозоїдів, їх активним рухом і морфологічною
нормальністю форм. У нормі сперма вважається повноцінною при вмісті від 60
до 120 млн сперматозоїдів у 1 мл або 150 млн у всьому об'ємі еякуляту. При
цьому 80% сперматозоїдів повинні бути активно рухомими і морфологічно
нормальними. Найкращі умови для перебування сперматозоїдів, за яких вони
рухомі упродовж 10-12 годин, - слаболужне середовище при температурі 37 °С.
Сперматозоїд здатний до запліднення протягом 5 діб з моменту
сім'явиверження. Чоловічі статеві клітини погано переносять високу

50
температуру і доволі добре - низьку (до 269 °С). Цю властивість
використовують при збереженні сперматозоїдів для штучного запліднення.
Найсприятливішим для проникнення сперматозоїдів у порожнину матки є
момент її скорочення під час оргазму, коли відкривається шийка. Фактор часу
запліднення залежить від швидкості руху сперматозоїдів і місця у піхві, де
виникло сім'явиверження. Середня швидкість сперматозоїдів становить 3
мм/хв. При середній довжині піхви 10 см, матки - 8 см, маточних труб - 12 см
загальна довжина жіночих статевих шляхів - ЗО см. Тому запліднення може
виникнути упродовж 2 хв. - 2 год. після сім'явиверження.
Зріла яйцеклітина виходить з яєчника на 8-14 день після менструації. За
4-6 днів вона проходить яйцепровід, де у ці дні може відбутися запліднення. її
життєздатність триває від 2 годин до 5 діб. Якщо з якихось причин запліднена
яйцеклітина залишається в маточній трубі, виникає позаматкова (трубна)
вагітність.
Запліднена яйцеклітина, потрапивши до порожнини матки,
прикріплюється до її слизової оболонки і починає посилено ділитися,
утворюючи через добу 2 клітини, через 2 доби - 4, на 3 добу - 8 і т. д., внаслідок
чого утворюється велика група клітин, з яких розвивається зародок (ембріон)
людини. Якщо яйцеклітина в цей час залишається рухливою і не
прикріплюється до стінки матки, виникає викидень (аборт). Якщо зародок
вдало прикріпився до слизової оболонки матки, утворюється його зовнішній
шар - трофобласт (грец. trophe - їжа і blastos - зародок), який починає виділяти
гормон хоріальний гонадо-тропін (грец. gone - сім'я і trope - поворот, зміна).
Цей гормон стимулює вироблення інших гормонів, які відповідають за
збереження та розвиток вагітності.
На 7-му тижні вагітності з трофобласту формується плацента, за
допомогою якої здійснюється живлення плоду. Дія жовтого тіла яєчника, яке
виділяє гормон прогестерон, на 7-му тижні закінчується, і замість нього гормон
починає виділяти плацента. Якщо така заміна не відбулася, можливий
викидень.

51
 У нормі вагітність триває 280 днів від першого дня останньої менструації.
У перші 3 місяці відбувається складний процес закладання внутрішніх органів
плоду. У другому триместрі (4-6-й місяці) ендокринні залози починають
функціонувати і самостійно виділяти гормони. На останні 3 місяці припадає
закінчення формування органів зародка, а через 40 тижнів після запліднення
вагітність завершується фізіологічним актом - пологами.
Дитина, яка народилася, наслідує від своїх батьків різні риси (колір
волосся, очей, форму тіла, групу крові тощо). Основним субстратом
передавання спадкової інформації є ДНК (дезоксирибонуклеїнова кислота), яка
міститься в хромосомах, закладених у ядра статевих клітин. Нормальний
хромосомний набір людини складається із 46 хромосом, об'єднаних у 23 пари:
22 пари соматичних хромосом (аутосом) і одна пара статевих. Статеві ознаки
передаються за допомогою статевих хромосом, всі інші - за допомогою
соматичних.

5. Нейрогуморальна регуляція статевої функції

У чоловіків і жінок функція статевих залоз перебуває під контролем

нейрогуморальної регуляції, яка забезпечує узгодження нейрональних (лат.
nervus - нерв) і гуморальних (лат. humor - рідина) явищ (виділення певних рідин
на нервові подразники). Однією з обов'язкових умов їх функціонування є
нормальна діяльність мозкового придатку (гіпофіза). Секреція та викидання
гормонів у кров відбуваються під контролем спеціальних центрів, які
знаходяться в гіпоталамусі. Статеве життя людини також залежить від кори
головного мозку.
Нервова регуляція статевої функції. Здійснюється вона статевими
центрами, які знаходяться в поперекових і крижових сегментах спинного мозку,
гіпоталамусі та корі головного мозку. Ці центри безпосередньо (гуморально) та
опосередковано (волокнами вегетативної нервової системи) з'єднані зі
статевими органами, ендокринними залозами та між собою. До статевого

52
дозрівання основним активним центром нервової регуляції є спинний мозок
(крижові сегменти). Із початком активного функціонування передньої долі
гіпофіза та гормонопродукувальних клітин статевих залоз включається решта
нервових центрів (поперекові сегменти спинного мозку, середній мозок і кора
головного мозку). Однак якщо через порушення функціонування гіпофіз
виявляється нездатним виробляти гонадотропні гормони, що стимулюють
статеві органи, внаслідок чого не починають функціонувати і досконаліші
нервові центри, не настає статевий розвиток.
Регуляторна функція статевих центрів, які знаходяться в крижових
сегментах спинного мозку, здійснюється за типом безумовних рефлексів;
центрів у поперекових сегментах спинного мозку і в середньому мозку -
безумовно-умовних; коркових центрів - умовних.
Ендокринна регуляція статевої функції. Специфічна ендокринна
регуляція функцій статевих органів забезпечується гіпофізарно-гонадною
системою. Гіпофіз виділяє гонадотропні гормони, під дією яких у статевих
залозах продукуються статеві гормони. Від них залежить чутливість статевих
Центрів, розвиток і збудливість статевих органів. Зорові, слухові, нюхові,
тактильні сигнали проходять через кору головного мозку і трансформуються в
гіпоталамусі, викликаючи синтез його гормонів, які потрапляють у гіпофіз і
стимулюють продукування інших гормонів. Гормони виділяються
безпосередньо в кров'яне русло і з потоком крові переносяться в тканини, на які
вони діють.
Найважливішим гормоном, що впливає на статеві функції людини, є
тестостерон. Його ще називають чоловічим статевим гормоном, хоч у значно
меншій кількості є і в жінок. В організмі здорового чоловіка виробляється 6 - 8
мг тестостерону на добу (більше 95% виробляють яєчка, решту - наднирники).
У яєчках і наднирниках жінки виробляється його щодоби приблизно 0,5 мг.
Тестостерон є головним біологічним фактором, що детермінує статевий
потяг у чоловіків і жінок. Недостатня його кількість призводить до зниження
статевої активності, а надлишок - посилює статевий потяг. У чоловіків надто

53
низький рівень тестостерону може утруднювати досягнення та підтримання
ерекції; у жінок - спричинює зниження статевого потягу. Даних про те, що
загалом інтерес жінок до сексу нижчий порівняно з чоловіками через меншу
кількість тестостерону в їхній крові не зафіксовано. Існує думка, що поріг
чутливості чоловіків І ЖІНОК до його дії різний, причому жінки чутливіші до
меншої його кількості в крові.
Естрогени (грец. oistros - пристрасть і genos - народження) (переважно
естрадіол), які ще називають жіночими статевими гормонами, є і в чоловіків. У
жінок вони виробляються в яєчниках, у чоловіків - у яєчках. Жіночому
організму вони необхідні для підтримання в нормальному стані слизової
оболонки піхви і вироблення вагі-нального секрету. Естрогени сприяють також
збереженню структури та функцій молочних залоз жінки, пружності її піхви.
Однак вони не суттєво впливають на інтерес, який жінка виявляє до сексу, і на
її сексуальні можливості, бо хірургічне видалення яєчників не знижує
сексуального потягу жінок та їх сексуальної активності. Функція естрогенів у
чоловіків ще недостатньо вивчена. Проте надто високий їх рівень у чоловіків
різко знижує сексуальну активність, може спричинити утруднення ерекції,
збільшення молочних залоз.
І в чоловіків, і в жінок також є прогестерон (лат. pro - префікс, що
означає того, хто діє в інтересах когось, чогось, і gestatio - вагітність) - гормон,
близький за своєю структурою до естрогенів й андрогенів. Припускають, що
високий його рівень інгібіційно впливає на статеву активність людини, стримує
її.
Отже, нейрогуморальна регуляція статевої функції забезпечується
діяльністю глибинних структур мозку й ендокринної системи, що формують
вираження статевого потягу і збудження всіх відділів нервової системи, які
впливають на статеве життя.

54
 6. Цикл сексуальної реакції

На підставі понад 10 000 лабораторних спостережень за сексуальною

активністю 382 жінок та 312 чоловіків В.-Х. Мастерс і В. Джонсон описали
сексуальну реакцію людини як цикл, що складається із таких фаз: збудження,
плато, оргазм та вивільнення. Він є лише моделлю, оскільки, за словами
дослідників, виокремлені фази є досить довільними, не завжди чітко
відмежованими одна від одної, сильно варіюють у різних людей або в однією
людини у різний час. Крім того, фізіологічні процеси, пов'язані із сексуальною
реакцією, є не просто фізичними змінами, відірваними від думок і почуттів, а
складовою свідомої участі в сексуальній реакції особистості.
Цикл сексуальної реакції зазвичай розвивається в певній послідовності,
однак його схема може змінюватися. Іноді збудження наростає дуже сильно і
швидко призводить до оргазму. Воно може наростати і повільно, упродовж
кількох годин, унаслідок чого інші частини циклу здаються швидкоплинними.
Стадія плато не завжди призводить до оргазму, бо сильне збудження, що
характеризує цю фазу, може розвіятися, і людина повертається до початкової
стадії циклу, а в разі припинення сексуальної стимуляції можливе навіть
повернення до незбудженого стану.
Основою сексуальної реакції людини є два фізіологічних процеси:
гіперемія (грец. hyper - надміру і haima - кров) - збільшення приливу крові до
статевих органів і молочних залоз (у жінок) і міотонія (грец. myos - м'яз і tonos -
напруга) - посилення нервово-м'язової напруги
(накопичення енергії в м'язах, яке охоплює все тіло, а не лише статеві
органи).
Сексуальна реакція чоловіків і жінок, попри певні відмінності, дуже
подібна, однакова вона у гетеро- і гомосек-суалів.
Збудження
Збудження виникає внаслідок фізичної, психологічної сексуальної
стимуляції чи їх поєднання.

55
 Сексуальне збудження - активація складної системи рефлексів, у якій
беруть участь статеві органи і нервова система.
Головний мозок, який здійснює в організмі регуляторні функції, отримує
електричні та хімічні імпульси від різних органів, що надходять по спинному
мозку та периферійних нервових волокнах від можливих джерел збудження
(шкіри, статевих органів, молочних залоз). Ці імпульси в ньому інтегруються і
фокусуються, перетворюючись на сексуальні думки, образи та відчуття.
Сексуальне збудження може бути пов'язане лише з головним мозком, тобто
людина збуджується без очевидних фізичних змін в інших частинах тіла. Іноді
інтенсивність відчуттів, що виникають у статевих органах, настільки висока,
що людина майже перестає сприймати все, що відбувається навколо.
Сексуальне збудження можливе за різних обставин. Воно може бути
результатом свідомих дій, поцілунків, обіймів та інших пестощів, читання чи
перегляду еротичних матеріалів, а також виникнути і без зовнішніх причин,
несподівано, проти волі людини.
Стимуляція статевого збудження
Фактори статевого збудження різноманітні: фізичний контакт (пестощі,
обійми), слова (наприклад, заклики до статевої близькості), жести, зорові
сигнали (оголеність, відвертий одяг). Його можуть стимулювати фантазія чи
реальні життєві ситуації: ритмічні поштовхи авто, що рухається, тертя статевих
органів об одяг, обливання їх струменем води тощо. Сексуальне збудження
виникає в представників усіх вікових груп - від немовлят до людей похилого
віку. Воно може виникати не лише наяву, а й уві сні.
За даними В.-Х. Мастерса, В. Джонсон та Р. Колодні, у чоловіків буває по
б-б ерекцій за ніч, кожна з яких триває 5-10 хв. У жінок під час сну відбувається
зволоження піхви. Такі реакції виникають рефлекторно і не залежать від змісту
сновидінь.
Ерогенні зони
Значну роль у статевому житті людини відіграють ерогенні (грец. eros -
любов і genes - народження) зони - ділянки тіла, подразнення яких викликає

56
статеве збудження. Вони приймають відповідну інформацію, сприяють
виникненню, стабілізації та посиленню статевого збудження. Однак
подразнення їх не лише може супроводжуватися відчуттям задоволення,
хтивості, а й спричинювати неприємні, болісні відчуття.
За твердженням 3. Фройда, ерогенні зони дорослої людини є кінцевим
результатом тривалого сексуального розвитку, починаючи від народження. У
новонародженої дитини вся поверхня тіла є суцільною ерогенною зоною. Вона
нібито отримує сексуальну насолоду від дотику до будь-якої ділянки її тіла.
Надалі інфантильна сексуальність долає кілька етапів розвитку, у процесі якого
на передній план виступають різні ерогенні зони (оральна, анальна тощо),
змінюється спрямованість статевого потягу (аутоеротична, гомосексуальна,
гетеросексуальна). Для зрілої сексуальності характерні гетеросексуальна
спрямованість статевого потягу, провідна роль генітальних ерогенних зон.
Зупинення розвитку, регрес сексуальності призводять до інфантильного
співвідношення чутливості ерогенних зон.
Ерогенні зони поділяють на первинні (головні), в яких сконцентровано
найбільше нервових закінчень, і вторинні - інші ділянки тіла, які посередньо
викликають збудження, стають сексуально чутливими у процесі навчання та
внаслідок набуття досвіду. Головні ерогенні зони - геніталії, сідниці, анус,
промежина, груди (особливо соски), внутрішня поверхня стегон, спина, пахви,
пупок, шия, вуха (особливо мочки), рот (язик, губи, вся порожнина рота);
вторинні - решта частин тіла. Розрізнюють також генітальні та позагенітальні
ерогенні зони; ерогенні зони, вплив на які створює тільки емоційно-еротичний
фон близькості; ерогенні зони, вплив на які спричинює оргазм.
Характеристикою "ефективності" кожної зони є ерогенний показник -
сума усіх позитивних і негативних балів, поділених на кількість обстежених.
Наприклад, за Г . Васильченком, найвищі бали в жінок мають клітор (1,96),
соски (1,56), вуха і рот (1,38), вхід до піхви (1,33). Найнижчий бал має ніс
(0,01).

57
 Реактивність кожної ерогенної зони непостійна і залежить від
особливостей впливу партнера на неї, самопочуття, емоційного стану, фази
менструального циклу (у жінок).
Феромони
У процесі міжстатевої взаємодії організм людини виділяє специфічні
субстанції без запаху, які зумовлюють реакцію на партнера, - феромони.
Феромони (грец. pherein - несу та hormуn - збуджую) - речовини, які
викликають перші ознаки зацікавленості, появу бажання в осіб
протилежної статі, а також почуття симпатії та антипатії.
До феромонів належать стероїди, зокрема естратетрае-нол, андростени і
так звані копулятини з групи аліфатичних карбоксильних кислот.
Викликати певні відчуття, впливати на поведінку людини може багато
хімічних сполук, однак найтоншими з них і найскладнішими для
розшифрування є саме феромони. Вони відповідають за самопочуття, настрій,
міжособи-стісні та сексуальні стосунки (хоча питання про наявність у
сексуальній сфері людини "шостого чуття" є дискусійним).
Донедавна феромонове чуття вважалося одним із проявів інтуїції та
передчуття, які підсвідомо полегшують спілкування з іншими людьми. Пізніше
було встановлено, що детектором феромонів є невеликий, так званий лемешо-
во-носовий орган у розташований у передній частині носових ходів (раніше він
вважався рудиментом). Будучи наділеним унікальними хемосенсорними (лат.
chemia - хімія і sensus - відчуття) властивостями, він уловлює феромонові
субстанції, які виділяють інші люди і перетворює їх на сигнали, що
передаються до гіпоталамуса, який відповідає за емоційну сферу людини.
Лемешовоносовий орган діє незалежно від органу нюху, не реагує на пахучі
речовини і реагує підвищенням активності саме на феромони.
Центрами, що продукують найбільшу кількість феромонів, є апокринові
залози які знаходяться під пахвами, навколо сосків, у паху, в зоні пупка і
статевих органів, навколо вуст, особливо на ділянці між носом та краєм

58
верхньої губи. Ці залози активізуються під час статевого дозрівання, їх
локалізація часто пов'язана з наявністю волосяного покриву.
Основне джерело чоловічих феромонів - це пахвова ділянка, яка у
чоловіків "природно" знаходиться на рівні носа жінки, що полегшує їй
сприйняття феромонів. Потужно виділяє феромони ділянка між носом і
верхньою губою, тому поцілунок є своєрідним обміном хімічних сполук. У
жінок феромони-популіни є у складі виділень піхви. За хімічною будовою це -
нижчі жирні кислоти.
Релізери
Стимулятором статевої функції* крім подразнення ерогенних зон і
феромонів, можуть бути ключові подразники - релізери.
Релізери (англ. release - звільнювати) - зорові, слухові, нюхові сигнали
та інші подразники, які викликають статеве збудження за механізмом умовно-
рефлекторного зв'язку.
Ними є зовнішній вигляд партнера, способи підготовки до статевої
близькості, сексуальні спогади, фантазії тощо. Позитивні і негативні умовно-
рефлекторні сексуальні подразники дуже індивідуальні, пов'язані з особистим
досвідом людини, її уявою, установками. Наприклад, відповідна музика може
стимулювати еротичний фон, викликати асоціації з переживаннями певного
змісту. Водночас негативні умовно-рефлекторні подразники (наприклад,
образливе ставлення жінки до чоловіка) можуть загальмовувати статеву
реакцію.
Сила реакції часто залежить від рівня статевої збудливості людини.
Особливості збудження чоловіка
Через кілька секунд після початку сексуальної стимуляції у чоловіка
зазвичай настає ерекція статевого члена.
Ерекція (лат. еrectio - випрямляння) - збільшення при сексуальному
збудженні статевого члена, набуття ним механічної пружності.
За своєю суттю ерекція є рефлекторно-судинним актом, основним
механізмом якого є гіперемія, тобто посилення притоку артеріальної крові в

59
судини статевого члена й уповільнення її відтоку по його венах. В ерегованому
статевому члені концентрується в 7-8 разів більше крові, ніж у стані спокою. За
рахунок цього виникає розширення та збільшення головки члена, кавернозних
(таких, що мають каверни - пустоти) тіл.
Ерекція є найуразливішим феноменом чоловічої сексуальності, який
сприймається як символ мужності. Вона найчутливіша до психотравмувальних
впливів, що пов'язано з контролювальною функцією центральної нервової
системи. Зокрема, чоловік може дійти до фізичного чи/та психологічного стану
збудження, але не досягти справжньої ерекції, якщо він чимось стурбований чи
стомився.
За сформованим у масовій свідомості стереотипом, ерекція має наставати
завжди, причому миттєво, що створює відповідні очікування. А через
невідповідність реальності таким очікуванням (збудження настає не так швидко
і проявляється не так бурхливо) можуть виникати різноманітні негативні
психологічні наслідки.
У фазі збудження також починають розгладжуватися шкірні складки
мошонки, а яєчка притягуються до тіла, їх розмір дещо збільшується. У деяких
чоловіків можлива и ерекція сосків.
Особливості збудження жінки
Першою ознакою сексуального збудження жінки є любрикація (лат.
lubricare - робити слизьким) - зволоження піхви, яке настає через 10-30 секунд
після початку сексуальної стимуляції. Це явище також зумовлено гіперемією,
тобто приливом крові в судини стінок піхви, що зумовлює просочування вологи
крізь її слизову оболонку. Спочатку з'являються окремі краплі секрету, які
потім зливаються і змащують всю внутрішню поверхню піхви.
Любрикація зберігається упродовж усієї сексуальної реакції, іноді може
тривати й у стані спокою. Буває, що рідина витікає назовні, змочуючи статеві
губи й отвір піхви. Це залежить від пози жінки та інших особливостей
поведінки партнерів. Наслідком недостатньої зволоженості може бути болючий

60
статевий акт. Консистенція, кількість та запах ватіпального слизу сильно
різняться у різних жінок, навіть в однієї жінки в різний час.
Зволоження піхви полегшує введення в неї статевого члена, дає змогу
уникнути неприємних відчуттів під час зносин (якщо любрикація з якихось
причин недостатня, що викликає відчуття тертя і робить коїтус болісним,
доцільно використовувати спеціальні гелі-любриканти). Попри поширену
думку, зволоження піхви не є визначальною ознакою сексуального збудження
жінки, її готовності до статевого акту.
На стадії збудження у жінки відбуваються й інші фізіологічні зміни:
розширення внутрішніх двох третин піхви, піднімання матки, ущільнення та
розсування великих статевих губ, збільшення в діаметрі малих статевих губ, а
також клітора завдяки приливу крові, ерекція сосків молочних залоз внаслідок
скорочення дрібних м'язових волокон. До кінця фази збудження вени на
молочних залозах починають виступати сильніше, а самі залози можуть дещо
збільшуватися в розмірах.
Тимчасове зниження рівня збудження
Різні психологічні та фізичні відволікаючі фактори (раптовий телефонний
дзвінок, судоми, стук у двері тощо) нерідко порушують підвищення
сексуальної напруги, яка є головною ознакою сексуального збудження.
Порушити цей процес можуть зміна швидкості чи способу безпосередньої
сексуальної стимуляції. Якщо пестощі тривають занадто довго, чутливість
може знижуватися.
Деякі люди засмучуються, хвилюються, якщо сексуальне збудження не
наростає інтенсивно. Навіть через дуже короткотривале послаблення ерекції у
чоловіка можуть з'явитися думки, що він стає імпотентом, а його партнерша
може відчувати побоювання, що поводиться не так. Те саме стосується
випадків, коли піхва жінки стає сухою або знижується ерекція сосків.
Унаслідок цього безпосередня близькість може порушитися, а подібні
побоювання нерідко переростають у самонавіювання.

61
 Насправді гіперемічні механізми сексуального збудження в будь-якої
людини діють то сильніше, то слабше, так само, як флуктує (відхиляється від
норми) більшість фізіологічних процесів. Інтенсивність ерекції може
знижуватися, любрикація піхви - зникати, хоч фізичні відчуття і нервово-
м'язова напруга свідчитимуть про наближення обох партнерів до фази плато. У
такій ситуації партнери, які починають хвилюватися чи навіть припиняють
статевий акт, стривожившись, що їх реакція слабшає, прирікають себе на
невдачу.
Плато
Якщо у фазі збудження відбувається підвищення сексуальної напруги
порівняно з незбудженим станом, то у фазі плато підтримується та посилюється
високий рівень сексуального збудження, який є підготовкою до оргазму.
Плато - Друга фаза циклу сексуальної реакції, за якої наростає
м'язова напруга, посилюється серцебиття, підвищується кров'яний тиск,
відбувається прилив крові до тканин.
Тривалість фази плато буває різною. У чоловіків, яким важко
контролювати еякуляцію, вона може бути зовсім короткою. Іншим людям
тривале плато приносить велике сексуальне задоволення.
Наприкінці фази збудження і на початку фази плато у 25% чоловіків та у
50-75% жінок на шкірі з'являються червоні плямки, подібні до висипання при
захворюванні на кір. Зазвичай воно виникає під грудиною, у верхній частині
живота, а потім швидко поширюється на груди, нерідко і на шию, сідниці,
спину, руки, ноги, обличчя. Це явище зумовлюється змінами в поширенні та
характері кровотоку безпосередньо під поверхнею шкіри.
Плато у чоловіків
Упродовж фази плато основа головки статевого члена помітно
збільшується в діаметрі. Унаслідок приливу крові її забарвлення темнішає.
Наповнення кров'ю яєчок зумовлює їх набухання, через що вони збільшуються
на 25- 50% порівняно з їх розміром у спокійному стані.

62
 Плато у жінок
Під час фази плато у жінок внаслідок сильного приливу крові набухають
тканини передньої стінки піхви. Ця реакція називається оргазмічною
платформою. Вона звужує отвір піхви на 30% або й більше. Завдяки
оргазмічній платформі розмір статевого члена чоловіка при фізичній стимуляції
жінки не має особливого значення (попри поширені уявлення): коли жінка
досягає рівня плато, її піхва отримує здатність "охоплювати" статевий член.
Виділення вагінал ьного слизу під час цієї фази дещо уповільнюється,
особливо якщо плато триває досить довго. Клітор відтягується назад, на
лобкову кістку, внаслідок чого він виявляється прикритим наповненими кров'ю
статевими губами, що частково захищає його від прямого торкання.
Малі статеві губи різко збільшуються (внаслідок переповнення кров'ю) і
стають вдвічі чи втричі товщими. Вони розсувають великі статеві губи,
відкриваючи доступ до отвору піхви. Все це супроводжується помітними
змінами забарвлення малих губ. У жінок, які не були вагітними, малі статеві
губи з рожевих перетворюються на яскраво-червоні, у тих, що вже мали
вагітність, їх забарвлення варіює від яскраво-червоного до темно-вишневого,
оскільки кровоносні судини забезпечують більший прилив крові до цієї зони.
Продовження ефективної сексуальної стимуляції після зміни забарвлення
статевих губ завжди призводить до оргазму. За даними В.-Х. Мастерса та В.
Джонсон, в усіх 7500 досліджених циклах сексуальної реакції жінок оргазму
завжди передувала зміна забарвлення малих статевих губ.
Під час плато у жінок триває набухання навколососкових кіл, доки
початкова ерекція сосків стає непомітною. Збільшення молочних залоз у цій
фазі особливо різко виражене в жінок, що не годували грудьми (25-30% від
початкових розмірів). У жінок, які вже годували грудьми, воно є значно
меншим або взагалі відсутнє внаслідок роз-виненішого венозного відтоку, хоч
їх груди не втрачають здатності до сексуальних відчуттів.

63
 Оргазм
На піку сексуального збудження може виникнути момент раптової
розрядки накопиченої організмом сексуальної напруги, тобто оргазм.
Оргазм (грец. orgasmos, від orgaу - палаю пристрастю) - раптові
ритмічні скорочення м'язів у зоні таза та інших ділянках тіла, що
ефективно знімають сексуальну напругу; психічні відчуття, які
супроводжують цей процес.
Оргазм є особливо жагучим відчуттям, що завершує статевий акт або
форму статевої активності, яка його замінює. За характером процесів він є
результатом складної взаємодії структур, розташованих на тазовому, спинному,
діенцефальному (анат. diencephalon - проміжний мозок) та корковому (кора
головного мозку) рівнях.
За часом оргазм найкоротша фаза сексуальної реакції і триває зазвичай
усього кілька секунд, упродовж яких ритмічні скорочення створюють сильні
фізичні відчуття, що змінюються швидким розслабленням. У психологічному
аспекті оргазм - період насолоди і безтурботності. Думки людини, яка його
переживає, звернені на себе, зосереджені на відчутті всього, що відбувається.
Оргазми протікають по-різному не лише в різних людей, айв однієї
людини в різний час Іноді це бурхливий спалах емоцій, що доводить до
несамовитості, в інших випадках він буває не таким інтенсивним. Його
інтенсивність залежить від часу, що минув від попереднього оргазму, фізичного
стану, настрою партнерів, їхнього ставлення один до одного тощо. Інтенсивні
м'язові скорочення при оргазмі не означають, що він суб'єктивно "кращий" за
менш інтенсивний оргазм.
У фазі оргазму спостерігається високий рівень міотонії по всьому тілу.
Наприкінці фази плато чи під час оргазму можна спостерігати міотонію
лицевих м'язів, яка проявляється в гримасах чи насупленні брів. Ця мимовільна
реакція свідчить про високий рівень сексуального збудження. Наприкінці фази
плато чи при оргазмі можуть виникати і спазми м'язів, судоми в руках і ногах.

64
Коли оргазм сягає найвищої точки, все тіло може на мить стати ригідним
(заціпенілим).
Біологічне значення оргазму не обмежується роллю мотиву, який
спонукає до здійснення коїтусу. Його основою є безумовний рефлекс, який
підсилює всю попередню послідовність сексуальних реакцій, створюючи
цілісний психофізіологічний акт.
Чоловічий оргазм
У чоловіків оргазм складається із двох чітко виражених етапів. На
першому сім'явиносні протоки, простата і сім'яні пухирці починають
скорочуватися, проштовхуючи сім'яну рідину до уретри між її внутрішнім і
зовнішнім сфінктерами (кільцевими м'язами). При виникненні цих скорочень
чоловік починає відчувати неминучість, невідворотність настання еякуляції,
тобто що він досяг тієї межі, після якої вже не здатний контролювати процес.
Після цього зупинити еякуляцію вже неможливо.
На другому етапі до скорочень простати додаються скорочення м'язів
сечовипускного каналу і статевого члена. Інтеграція всіх імпульсів у
церебральному (мозковому) центрі сприяє виникненню сильного нервового
розряду, який реалізується в серії м'язових спазмів і супроводжуеться сильними
відчуттями. Це зумовлює еякуляцію (лат. еіасшаїло, від еіасиїо - вивергаю) -
викидання сперми (еякуляту, що є продуктом діяльності яєчок і придаткових
залоз) з кінчика статевого члена. Акт еякуляції є рефлекторним, за своїм
механізмом складнішим, ніж ерекція, оскільки в ньому задіяні компоненти
рушійної та видільної природи. Вони розгортаються у певній послідовності"
яка сприяє змішанню різних секретів.
На відміну від чоловіків у жінок немає чітко вираженого моменту
неминучості настання оргазму. Жіночий оргазм може перерватися, якщо жінку
щось відволікає, а в чоловіка, який досяг першої фази, оргазм настане в будь-
якому разі.
Під час еякуляції шийка сечового міхура щільно закрита, завдяки цьому
сперма не змішується із сечею. Ритмічні скорочення м'язів промежини спочатку

65
відбуваються з інтервалами 0,8 с і забезпечують виверження сперми. Після
перших 3-4 скорочень проміжки між ними збільшуються, а інтенсивність
зменшується.
Чоловічий оргазм та еякуляція - не один і той самий процес, хоча в
більшості чоловіків і більшості випадків вони відбуваються одночасно. Оргазм
іноді буває за відсутності еякуляції (навпаки). Зокрема, оргазм, що не
супроводжується еякуляцією, часто спостерігається в хлопчиків, які ще не
досягли статевої зрілості, при захворюваннях простати, прийомі деяких
лікарських препаратів. Еякуляція за відсутності оргазму є менш звичною, однак
можлива при деяких неврологічних розладах.
Суб'єктивні відчуття чоловіків при оргазмі майже завжди починаються з
відчуття всепроникного тепла чи тиску, що іноді супроводжується пульсацією,
які свідчать про імперативність (неминучість) еякуляції. Потім настає оргазм,
сприймаючись як гостре, надзвичайно приємне скорочення м'язів, у якому
беруть участь сфінктер заднього проходу, пряма кишка, промежина і статеві
органи. За описом деяких чоловіків, це подібне на "викачування". Іноді оргазм
описують, як стрімкий потік, що стосується власне процесу проходження
сперми сечовипускним каналом. Загалом чоловічі оргазми однорідніші, ніж
жіночі, хоч і неоднакові в різних чоловіків.
Жіночий оргазм
У жінки оргазм супроводжується одночасними ритмічними скороченнями
м'язів матки, передньої стінки піхви (оргазмічна платформа) та ануса. Декілька
перших скорочень дуже інтенсивні, відбуваються одне за одним з інтервалом
0,8 с. Потім сила і тривалість скорочень дещо зменшується, інтервали стають
менш регулярними. За м'якого оргазму кількість скорочень обмежується 3-5-ма,
за інтенсивного оргазму їх буває 10-15.
В оргазмі бере участь увесь організм, а не лише тазова ділянка: чітко
виражені зміни реєструють на енцефалограмі, а м'язові скорочення
спостерігаються на багатьох ділянках тіла. У цій фазі почервоніння тіла досягає
найбільшої інтенсивності та поширення.

66
 Суб'єктивно оргазм переживається спершу як почуття тривоги, яке дуже
швидко змінюється надзвичайно приємними відчуттями, що виникають у
кліторі і поширюються по всьому тазу. Жінки часто говорять про виникнення в
статевих органах відчуття тепла, наелектризованості чи тремтливості, які
швидко охоплюють усе тіло. Більшість жінок фіксує відчуття м'язових
скорочень у піхві та малому тазу, які часто сприймаються як пульсація тазу.
Відчуття закінчення статевого акту відбувається з короткочасним
затриманням дихання, бурхливим і несамовитим проявом пристрасті,
афективним обмеженням свідомості, безконтрольними рухами і звуками. Ці
прояви можуть змінюватися залежно від віку, досвіду, партнера, пестощів
тощо. Варіації перебігу оргазму виявляють значну індивідуальну стійкість,
оскільки пов'язані з конституціональним типом сексуальної реактивності.
Поширена думка, що під час оргазму в жінок спостерігається явище,
подібне на еякуляцію. Деякі вчені припускають, що під час оргазму із
сечовипускного каналу жінки виділяється рідина, подібна до сім'яної рідини
чоловіків. Було висловлено припущення, що ця рідина виробляється певною
"жіночою простатою", рудиментними залозами (парауретральні залози),
розташованими навколо сечовипускного каналу (в процесі ембріонального
розвитку ці залози утворюються з тієї тканини, що й простата чоловіків). Згідно
з гіпотезою, анатомічно "жіноча простата" відповідає "зоні О", однак ця ідея не
отримала наукового підтвердження. Дослідження жінок, які "еякулювали",
показало, що рідина, яка виділялася, була звичайною сечею. Тобто більша
частина випадків так званої жіночої еякуляції зумовлена нетриманням сечі,
виходом її із сечовипускного каналу внаслідок фізичної напруги, викликаної
статевим збудженням.
Багато було суперечок і щодо природи жіночого оргазму. Одну з них
зініціював 3. Фройд, який вважав, що у жінок оргазм буває кліторним та
вагінальним. За його словами, кліторні оргазми (оргазми, викликані
мастурбацією чи в інший спосіб, без статевого акту) свідчать про психічну
незрілість, оскільки клітор є центром інфантильної сексуальності жінок;

67
вагінальні оргазми (оргазми, які виникають під час статевого акту) є
"аутентичними", "зрілими", оскільки свідчать про нормальне завершення
психосексуального розвитку. Усунення кліторальної сексуальності 3. Фройд
вважав необхідною умовою розвитку жіночості.
Із намаганнями дослідити природу оргазму пов'язані різноманітні його
класифікації. Російський сексопатолог Абрам Свядощ розрізняє такі види
оргазму:
а) за джерелом виникнення: коїтальний, екстракої-тальний (при
мастурбації);
б) за локалізацією: кліторний, вагінальний, невизначе-ної локалізації;
в) за перебігом: короткочасний (пікоподібний), затяжний
(хвилеподібний), одноразовий, багаторазовий;
г) за інтенсивністю: сильний, помірний, слабкий.
У класифікації російського сексопатолога Василя Здравомислова
зафіксовано такі форми оргазму в жінок:
а) фізіологічні - вагінальний, кліторний та цервікаль-ний (матковий);
б) патологічні - оральний, ректальний (анальний), сосковий і психічний
(психологічний онанізм).
Перехідною формою між вагінальним і ректальним оргазмом вважають
промежинний оргазм (С. Лібіх). Виокремлюють також уретральний оргазм,
який отримують при мастурбації уретри.
Іншої думки дотримуються В.-Х. Мастере та В. Джонсон, які
наголошують на фізіологічній однотипності всіх оргазмів у жінок незалежно
від джерела сексуальної стимуляції. Оргазм, що досягається внаслідок
стимулювання клітора, не відрізняється від оргазму, що виникає при статевих
зносинах чи, наприклад, унаслідок пестощів грудей. Це не означає, що всі
оргазми переживаються жінками однаково, мають однакову інтенсивність і
приносять однакове задоволення. їх відчуття та інтенсивність залежать від
особистого сприйняття, а міра задоволеності - від багатьох факторів.

68
 Деякі жінки надають перевагу оргазмам, що виникають під час статевого
акту, інші вважають приємнішими оргазми, викликані мастурбацією. Вони
стверджують, що статевий акт загалом приносить їм більше задоволення, однак
безпосередність та інтенсивність оргазму при цьому слабша. Це, можливо, є
наслідком того, що жінка, яка мастурбує, зосереджена на власних відчуттях і
потребах, не залежить від темпераменту, типу фрикцій партнера. До речі,
оргазм у жінки при статевих зносинах вважається непрямою характеристикою
сексуальної компетенції чоловіка.
Різні думки висловлюють щодо оргастичної здатності жінок, тобто чи всі
вони можуть відчувати оргазм під час лише статевого акту, без застосування
додаткової стимуляції. В.-Х. Мастерс і В. Джонсон та інші дослідники
переконують, що всі жінки здатні досягти оргазму внаслідок лише статевого
акту, однак деякі сексологи переконані, що це не так. За даними досліджень,
досягає оргазму під час статевого акту приблизно 40-50% жінок. Відсутність
оргазму при статевому акті зазвичай спричинюється хвилюванням,
недостатньою душевною близькістю між партнерами, недовірою, невисокою
самооцінкою. Нездатність відчувати оргазм може мати фізіологічні причини,
що необхідно враховувати при діагностуванні та лікуванні статевих розладів.
Не всі дотримуються однієї думки щодо ролі у жіночому оргазмі м'язів,
які оточують піхву. Німецький гінеколог Арнольд Кегель (1894-1981), який
вигадав "вправи Кегеля" (вправи, що тренують м'язи тазової порожнини -
напруження та розслаблення м'язів сечостатевої системи), та деякі інші
дослідники вважають, що оргазм у жінки залежить і від стану лобково-
куприкового м'яза. Однак багато дослідників такої залежності не виявило. Не
підтвердилась теза про можливість збільшити оргастичну реактивність жінок,
нездатних відчувати оргазм, за допомогою "вправ Кегеля".
Вивільнення
Суттєві відмінності мають сексуальні реакції чоловіків і жінок
безпосередньо після оргазму. Жінки фізично здатні до повторних оргазмів
упродовж короткого проміжку часу, їх статеве збудження при цьому

69
утримується на рівні плато. Передумовами повторного оргазму є ефективна
сексуальна стимуляція після оргазму, збереження в жінки інтересу до статевого
акту. Однак оскільки в більшості жінок обидва ці фактори не завжди наявні,
деякі з них ніколи не відчувають повторні оргазми, а в багатьох це відбувається
лише зрідка.
Багаторазові оргазми частіше бувають при мастурбації, ніж у процесі
статевого спарування, оскільки в такій ситуації відносно легше продовжувати
подальшу стимуляцію; не потрібно піклуватися про партнера; значно простіше
піддатися сексуальним фантазіям.
Чоловіки не здатні до багаторазових оргазмів такого типу, які бувають у
жінок. Безпосередньо після еякуляції в чоловіка настає рефрактерний (лат.
refractarius - упертий, непокірний) період - період відновлення, під час якого
новий оргазм чи еякуляція фізично неможливі. Упродовж цього періоду
можлива часткова або повна ерекція, хоч здебільшого вона швидко зникає.
Тривалість рефрактерного періоду в одного і того самого чоловіка в різний час,
у різних чоловіків сильно відрізняється - від декількох хвилин до кількох годин.
Із кожною повторною еякуляцією він подовжується. Збільшується він і в міру
старіння чоловіка.
Період, протягом якого відбувається повернення до незбудженого стану,
називається фазою вивільнення. У цій фазі (у чоловіків до неї належить і
рефрактерний період) фізіологічні зміни, що виникли під час фаз збудження і
плато, повертаються до вихідного стану.
У жінок оргазмічна платформа зникає в міру того, як під впливом
м'язових скорочень, що супроводжують оргазм, відбувається відтік крові з
відповідних тканин. Матка знову займає положення, в якому вона перебувала в
стані спокою, статеві губи набувають нормального забарвлення, піхва
скорочується, відновлюються попередні розміри і положення клітора.
Стимуляція клітора, сосків чи піхви в посторгастичній фазі може викликати
неприємні відчуття.

70
 Чоловікам зазвичай важко досягти повторної ерекції відразу після
еякуляції. Тобто механічно їх здатність до повторного статевого акту не така, як
у жінок. У чоловіків ерекція зникає у два етапи: на першому вона частково
спадає внаслідок оргазмічних скорочень, що викликають відтік крові від
статевого члена; на другому, що протікає повільніше, відбувається повернення
кровообігу у статевих органах до звичайного типу. За відсутності сексуальної
стимуляції зменшується розмір яєчок, вони опускаються в мошонку,
віддаляючись від тіла.
Із переходом чоловіків і жінок до незбудженого стану зникає
почервоніння шкіри, іноді відбувається сильне потовиділення. Безпосередньо
після оргазму дихання прискорене, шумне, однак із розслабленням усього тіла
ці симптоми поступово зникають.
Якщо партнери досягли сильного збудження, але оргазм не відбувся,
вивільнення займає більше часу. Деякі зміни настають швидко (зникнення
оргазмічної платформи в жінок та ерекції в чоловіків), та іноді довго не минає
відчуття важкості, навіть болю в зоні таза, спричиненого тривалим
наповненням тканин кров'ю. Наслідком цього може бути деякий дискомфорт,
особливо при тривалому збереженні збудження. Болі в яєчках у чоловіків і
переповнених кров'ю статевих органах жінок іноді долаються оргазмами, що
відбуваються уві сні чи внаслідок мастурбації.
Тривалість статевого акту
Для оцінювання тривалості циклу сексуальної реакції важливі тривалість
статевого акту і кількість фрикцій під час нього. Щодо них у різних фахівців
теж немає єдиної думки. Гінекологи вважають, що нормальний статевий акт
повинен тривати 5-10 хв., урологи - 2-б хв. За даними Г. Васильченка,
нормальним можна вважати статевий акт тривалістю від 1 хв. 14 с (68 фрикцій)
до 3 хв. 34 с (270 фрикцій).
Тривалість статевого акту залежить від інтервалів між ними. Для
оцінювання її послуговуються коефіцієнтом кореляції між тривалістю статевого
акту (у секундах) і періодом попереднього статевого стримування (у добах).

71
Нормальним вважається коефіцієнт 0,73. Чим коротший період стримування,
тим триваліший статевий акт, і навпаки.

7. Копулятивний цикл

Дослідники сексуальності часто описують цикл сексуальної реакції

людини, послуговуючись поняттям "копулятивний цикл", беручи за основу
результати досліджень В.-Х. Мастерса та В. Джонсон.
Копулятивний (лат. сориlasio - тісний зв'язок) цикл - весь комплекс
проявів, які спостерігаються у людини в процесі інтимної близькості.
Іноді це поняття вживають як синонім поняття "статевий акт", однак воно
є більш містким, оскільки охоплює низку важливих проявів, порушення яких
унеможливлює здійснення статевого акту.
Копулятивний цикл чоловіка
Основні реакції, які виникають під час копулятивного циклу в організмі
чоловіка, поділяють на генітальні (ерекція статевого члена, підтягування
мошонки, підіймання яєчок, збільшення їх у розмірах тощо) та позагенітальні
(ерекція сосків, мимовільне скорочення деяких м'язів тулуба і кінцівок, зміна
серцевого ритму і дихання, підвищення артеріального тиску тощо). Ці реакції
спостерігаються упродовж усієї інтимної близькості, вони дуже різноманітні й
охоплюють усі фізіологічні системи організму.
Закономірну послідовність розгортання копулятивного циклу із
включенням усіх елементів, які забезпечують його фізіологічний перебіг,
можна подати як процес, що має кілька стадій (рис. 3.1).

72
 Рис. 3.1. Типова крива копулятивного циклу чоловіка
На фоні стану попередньої нейрогуморальної готовності в мозку
чоловіка виникає статева домінанта (лат. сіо-тіпапв - панівний) - усвідомлення
статевого бажання, спрямованого на конкретний сексуальний об'єкт,
формування поведінкової реакції на оволодіння ним. Для цього
використовують мовний вплив, тактильне подразнення різних ерогенних зон.
Так закінчується психічна стадія копулятивного циклу.
За відсутності перешкод для подальшого розгортання циклу на фоні
нервового збудження виникає ерекція, яка відповідає за настання ерекційної
стадії. Ерекцію використовують для інтромісії (введення члена в піхву) та
виконання фрикцій, що означає початок копулятивної (фрикційної) стадії. На
фоні фрикцій сильно підвищується сексуальне збудження, яке збігається за
часом з виникненням еякуляції та настанням еякуляторної стадії. Услід за цим
нервове збудження спадає, що сигналізує про завершальну рефрактерну стадію
копулятивного циклу. У більшості чоловіків зрілого віку ця стадія починається
з абсолютної статевої незбудливості, під час якої ніщо не може викликати
ерекцію. Після періоду спокою абсолютна статева незбудливість переходить
у відносну статеву незбудливість, за якою ерекція може наступити лише під
впливом інтенсивної стимуляції.

73
 За нормального копулятивного циклу зміна стадій є послідовною, а
зв'язок між ними визначається за законом сумування подразників. Основним
фізіологічним фактором, що визначає послідовність настання стадій, є висота
порогів збудження центрів, що взаємодіють.
Копулятивний цикл жінки
У копулятивному циклі жінки також виокремлюють певні послідовні
стадії (рис. 3.2). Після асиміляції факторів психічного порядку настає психічна
стадія, діапазон якої сягає від усвідомлення бажання близькості до прийняття
рішення про його здійснення. При цьому важливу роль відіграє ситуація, в якій
перед жінкою постає питання про згоду на статеву близькість (наприклад, вона
може погодитися на це із своїм чоловіком-алкоголіком, якщо він тверезий,
чисто одягнений, подарував їй квіти та зробив низку компліментів). За
адекватної стимуляції формується позитивна домінанта. На початку статевого
життя вона триваліша, ніж із появою сексуального досвіду. Жінки із слабким
або середнім темпераментом, яких більшість, під час попередньої любовної гри
поводяться пасивно, мовчазно, сковані при звичайному зіткненні чоловічого і
.жіночого тіл. Приблизно 1% жінок негативно ставиться навіть до поцілунків.
Жінки із сильним темпераментом сильно збуджуються вже на початку
любовної гри, практично в будь-який момент готові до статевого акту.

74
 На сенсорній стадії підвищується чутливість ерогенних зон, виникає
потреба в їхній стимуляції. Пестощі зовнішніх статевих органів сильно
підвищують ступінь збудження. Ця стадія триває від остаточного прийняття
рішення про інтимну близькість до появи генітальних реакцій.
Секреторна (любрикаційна) стадія характеризується локальними
генітальними змінами, які свідчать про готовність статевих шляхів жінки до
інтроїтусу та фрикцій. Вона завершується формуванням оргастичної манжетки
й "обтисканням" статевого члена. Любрикація зберігається впродовж усього
копулятивного циклу. Кількість слизової рідини значно збільшується у фазі
оргазму, а при зниженні статевого збудження різко зменшується.
Кінцевий ефект сумації збудження полягає в настанні оргазму, який
супроводжується характерними генітальними реакціями. Стадія,
оргазму завершується при цілковитій фізичній розрядці та задоволенні
психосексуальних потреб. Іноді відбувається кілька хвилеподібних піднесень і
спадів збудження, які дають підстави стверджувати про мультиоргастичність
(лат. птаНит - багато і о^ао ■ палаю пристрастю) жінки. Значне підвищення
оргастич-ності, перехід оргазму у хвилеподібний свідчать про залучення
глибинних структур мозку жінки, що підтверджують електроенцефалограми.
Рай дуальна стадія жіночого копулятивного циклу характеризується
поступовим завмиранням збудження та зворотним розвитком генітальних змін.
Вона триваліша, ніж у чоловіків, і може забезпечити повторне досягнення
оргазму за відновлення еротичної стимуляції.
Більшість жінок сприймає статевий акт як кульмінаційний момент
складних міжособистісних стосунків із чоловіком, фізичне і духовне злиття з
ним, тому вони потребують завершальних пестощів, виявів ніжності, уваги та
вдячності. Тільки за відповідного ставлення до себе чоловіка жінка почувається
задоволеною.
Основні відмінності чоловічого та жіночого копулятивних циклів
Деякі морфофункціональні комплекси копулятивного циклу у чоловіків і
жінок мають однакову природу. Такою є нейрогуморальна складова, пов'язана з

75
діяльністю ендокринної системи і регуляторними центрами глибинних
структур мозку, що забезпечує енергетичну складову сексуальності.
Ідентичними є чоловіча і жіноча психічні складові, пов'язані з діяльністю кори
головного мозку. Вони забезпечують адекватну спрямованість статевого
потягу, вибірковість у задоволенні індивідуальних сексуальних потреб,
відповідність сексуальної поведінки соціальним традиціям і нормам.
Інші складові копулятивного циклу у чоловіків і жінок суттєво
відрізняються. Якщо для чоловіків характерні ерекційна й еякуляторна стадії,
то у жінок є генітосегмен-тарна складова, пов'язана з рецепторним,
секреторним, нервово-м'язовим апаратами геніталій та цереброспиналь-ними
нервовими центрами. Вона безпосередньо забезпечує весь спектр сексуальних
реакцій жінки.
Загальні нейрофізіологічні закономірності копулятивного циклу
притаманні і чоловічій, і жіночій сексуальності, однак конкретні прояви
жіночих сексуальних реакцій суттєво відрізняються від чоловічих:
- більшість сексуальних розладів жінки не заважає її інтимній близькості;
- жіноча сексуальність характеризується більшою індивідуалізацією
сексуальних переживань і сексуальної поведінки;
- у багатьох жінок пробудження лібідо і виникнення оргазму не настають
взагалі;
- якщо нормальне переживання юнаками оргазму завжди пов'язане з
періодом статевого дозрівання, то в жінок виникнення оргазму іноді зміщується
або на більш ранні періоди життя, або (частіше) на періоди після початку
регулярного статевого життя;
- екстрагенітальні ерогенні зони у збудженні жінки відіграють значно
більшу роль порівняно з чоловіком, іноді їх роль у процесі наростання
збудження сильніша, ніж генітальних;
- формування статевої поведінки жінки пов'язане з оцінкою особистісних
якостей сексуального партнера;

76
 - сексуальне задоволення у жінки меншою мірою пов'язане з оргазмом,
ніж у чоловіка;
- жіночий копулятивний цикл не має фінальної рефрактерної стадії.
Більшість особливостей жіночої сексуальності зумовлена жорсткістю її
рекреаційних аспектів, підпорядкованістю їх прокреаційним (продовження
роду), пов'язана із циклічним характером регуляції сексуальної функції, що
обумовлює рівень збудливості відповідних структур.
Норма сексуального життя
Перед кожною людиною постає питання про сексуальну норму, особливо
стосовно власної сексуальності. Тому багато людей, які вважають себе
сексологічними хворими і звертаються до лікаря, насправді не знають норми
статевого життя.
Норма статевого життя - суб'єктивний критерій сексуальної
поведінки і сексуальних орієнтацій, конкретні виміри якого мають
соціальну, культурну, історичну та іншу зумовленість.
При вивченні нормальної сексуальної поведінки людини науковці
поступово виключали аномалії та варіації, які трапляються у клінічній
практиці, тобто пояснювали норму через патологію. Поняття "норма" в біології
та медицині багатозначне: а) норматив, еталон, на який потрібно рівнятися (у
цьому разі вона завжди є умовною і має значення тільки у певній системі); б)
статистичне середнє масового явища; в) оптимальний варіант прояву процесів.
Визначення поняття "сексуальна норма" пов'язане з труднощами,
зумовленими тісним переплетенням у сексуальності людини біологічних,
особистісних і соціальних факторів, а також великою варіантністю
індивідуальних відхилень у її проявах. За дослідженням А.-Ч. Кінзі,
варіативний розмах граничних проявів сексуальності визначається
співвідношенням 1:45 000.
Крім того, норми психології, фізіології та моралі можуть не
узгоджуватися. Тому нормальність або ненормальність явищ, пов'язаних із
сексуальністю, часто не уточнюється, оскільки в різних випадках моральні

77
норми змішуються з психологічними або фізіологічними, середньостатистичні -
з функціональними та ін. Так, фізіологічна норма може включати в себе
моральну, відповідно до вимог соціального оточення, і водночас впливати на
середні статистичні показники сексуальних проявів, обмежуючи в деяких
випадках їх максимальну межу. Прикладом можуть бути сексуальні норми,
викладені в Корані, які рекомендують, приміром, ученим мати один статевий
акт на тиждень, людям фізичної праці - два, а здоровим, молодим, сильним
людям без занять - кожного дня.
За всієї інтимності сексуальних проявів кожна дія закоханих відбувається
під впливом референтної групи, що складається не лише з однолітків, а й із
представників попередніх поколінь, які мають свої уявлення про те, що і як
належить або не слід робити при інтимному зближенні. Оскільки параметри
статевого життя людини надзвичайно різноманітні, їх оцінюють за допомогою
психологічних, фізіологічних, моральних і статистичних норм, які взаємодіють
і визначають одна одну. Російський психолог та сексолог І. Кон вважає, що їх
потрібно доповнити віковими та конституційними нормами. Розмежування
норми і відхилень у сексуальній поведінці в будь-якому суспільстві є
відносним.
Визначення сексуальної норми відображено в концепціях психічного
здоров'я, які враховують прагнення людини до розвитку та самореалізації,
здатність керувати своїми діями та вчинками, адекватно сприймати себе й
інших. Крім цього, береться до уваги вплив сексуальності на особистість, її
контакти з іншими людьми, зв'язок системи цінностей людини із суспільними
цінностями. Унаслідок цього розрізняють індивідуальну та партнерську норми.
Індивідуальну норму визначають з орієнтацією на біологічні
особливості людини. Вона ґрунтується на потенційних можливостях людини до
сексуальних контактів через анатомічну та фізіологічну норми, а також на
комунікативних властивостях індивіда - його бажанні та вмінні встановлювати
міжособистісніі взаємини, які сприяють статевим стосунками.

78
 Розроблена Гамбурзьким сексологічним інститутом партнерська
норма враховує відмінність у статі партнерів, статеву зрілість людини; взаємну
згоду; прагнення до досягнення взаємного задоволення; незавдавання шкоди
своєму здоров'ю, а також здоров'ю інших людей або суспільству. Відповідно до
цих критеріїв, нормальними вважають усі добровільні форми сексуальної
активності, поведінки та дій, які відбуваються між двома статево зрілими
людьми протилежної статі і спрямовані на досягнення взаємної насолоди, не
шкодять здоров'ю, не порушують загальноприйнятих норм суспільства.
За іншим підходом, враховуючи значення і призначення статевої функції,
до сексуальної норми зараховують потенційну здатність до реалізації
біологічного аспекту (репродукція потомства), психологічного (отримання
насолоди, статевого задоволення), соціального (задоволення потреби в між
людських контактах). Характер і ступінь відхилень у можливості реалізації
якогось із них визначає ступінь порушення сексуальної норми. Такий підхід до
визначення сексуальної норми дає змогу встановити її в партнерському й
індивідуальному аспектах. Якщо партнерська норма більш пов'язана з
психологічним і соціальним аспектами сексуальної функції, то критерії
індивідуальної норми ґрунтуються на здатності до реалізації біологічного
аспекту - функції запліднення та репродукції потомства.
Умовний характер норми статевої моралі зафіксовано в розробленій
Всесвітньою організацією охорони здоров'я концепції здорового статевого
життя, яка включає: здатність насолоджуватися статевим життям, мати дітей та
контролювати свою поведінку відповідно до суспільної й особистої етики;
свободу від страху, сорому, почуття провини, забобонів та інших
психологічних факторів, які пригнічують статеві реакції та заважають статевим
стосункам; відсутність органічних розладів, хвороб і недоліків, які стримують
статеві функції, в т. ч. репродуктивну.

79
 Тема 4
Вікові особливості сексуальної поведінки

План

1. Сутність та особливості сексуальної поведінки

2. Статевий потяг і статеве бажання
3. Статевий темперамент
4. Основні форми статевого життя людини
Література
1. Аномальное сексуальное поведение / Под ред. А.А. Ткаченко,
Г. Е. Введенского. – СПб: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 657 с.
2. Исаев Д. Н. Половое воспитание и психогигиена пола у детей /
Д. Н. Исаев, В. Е. Каган. - Л.: Медицина, 1979. – 220 с.
3. Колесов Д. В. Нравственность и пол: Психологические аспекты /
Д. В. Колесов. – М.: Московский психолого-социальный институт: Флинта,
2000. – 232 с.
4. Мастерс У. Основы сексологии / У. Мастерс, В. Джонсон, Р.
Колодни.Пер. с англ. - М.: Мир, 1998. – 692 с.
5. Сидоров П. И. Половое поведение и насилие / П. И. Сидоров,
Г. Б. Дерягин. – М.: МЕД-пресс, 2007. – 272 с.
6. Фрейд З. Очерки по психологии сексуальности / З. Фрейд. Пер. с нем.
А. Вяхирева, И. Полякова. – СПб.: Издательский Дом «Азбука-классика», 2009.
– 256 с.

1. Сутність та особливості сексуальної поведінки

Сексуальна поведінка є передумовою статевої репродукції, важливою

складовою для встановлення стосунків між партнерами, отримання приємних
відчуттів, підтримання почуття особистої гідності та особистого здоров'я.

80
 Сексуальна поведінка - поведінка, спрямована на стимуляцію
сексуального збудження або розширення сексуальної активності через
зміни сексуальних реакцій та підвищення сексуальної чутливості.
Індивід може створювати, змінювати сексуальну поведінку для
отримання або утримання свого сексуального збудження. Своєю специфічною
сексуальною поведінкою
він може спонукати партнера до сексуальної активності. У нормі
сексуальна поведінка людини спрямована на самозадоволення, однак вона ще
повинна стимулювати спільну сексуальну поведінку. Тому складовими її є вияв
індивідом сексуальної активності і сприймання ним спрямованої на нього
сексуальної поведінки іншого індивіда.
Сексуальна поведінка, яка супроводжується задоволенням, розвивається
за принципами позитивних підкріплень, що формують умовно-рефлекторні
зв'язки. Вироблення умовних сексуальних рефлексів підкріплюється
неповторністю, багатством та різноманітністю почуттів, які виникають в
особистості. Вони є стимулом розвитку та основою для ускладнення,
збагачення сексуального життя. Із набуттям сексуального досвіду в людини
посилюється прагнення до вишуканих статевих контактів, пошуку нових
почуттів. Збагачення сексуального життя може набувати різних форм,
обумовлюватися різними факторами і по-різному виявлятися. Сексуальна
витонченість досягається багатьма способами, спрямованими на посилення
емоційної напруги, отримання максимальної насолоди під час сексуального
контакту. Вона може бути наслідком підвищеної або зниженої статевої
потреби.
Формування, збагачення сексуальних умовно-рефлекторних зв'язків
найхарактерніші для періоду статевого дозрівання та юнацького віку, коли
сексуальні потреби є багатозначними, можливості їх задоволення - значно
меншими, а диференційні механізми - ще недостатньо сформованими. Із
дорослішанням ця ситуація змінюється. Сексуальні потреби знижуються, а
можливості їх задоволення у дорослих підвищуються. Відповідно, посилюється

81
значення диференційних механізмів, зокрема у зв'язку з набутим особистим
досвідом.
У становленні та розвитку сексуальної поведінки важливу роль
відіграють умови формування поведінкових стереотипів. Так, оргазм може
наставати як нагорода або підкріплення. Тому поведінка, яка стимулює оргазм,
буде закріплена і може заміняти іншу поведінку, не підкріплену оргазмом. В
одних випадках поведінка первинно підкріплена оргазмом, в інших - позитивні
умови можуть формувати специфічну сексуальну поведінку навіть тоді, коли
вона не буде підкріплена оргазмом. Це може виявлятися як соціальне
підкріплення у формі схвалення, спрямованого від сексуального партнера, і як
взаємні специфічні почуття при статевому акті. Поведінка, наслідком якої є
покарання або фізичний чи моральний біль, руйнує взаємини між партнерами.
Так, виникнення болю під час статевого акту внаслідок недостатнього
змащення статевих органів може бути причиною нечастих занять сексом і
втрати сексуального бажання. Покарання, як доводять дослідження, менш
ефективне, ніж винагорода. Наприклад, батьки можуть сварити і карати дитину
за мастурбацію, однак вона не припинить отримувати задоволення в такий
спосіб, а швидше за все, буде обачнішою.
Як і будь-яка інша поведінка, сексуальна поведінка має рушійні, або
мотиваційні, компоненти. Найважливішою зміною, що відбулася на останніх
етапах розвитку людини, є посилення впливу більш розвинених мозкових
центрів на сексуальну поведінку порівняно з раннім періодом розвитку, коли
вона цілком залежала від гормонального контролю. Це не означає, що гормони
не впливають на сексуальну поведінку людини, але їх значення набагато
менше, ніж у тварин. Наприклад, самки тварин мають шлюбні ігри тільки
протягом дітородної фази їх овуляційного циклу. А жінки можуть виявляти
активну сексуальну поведінку не лише в цей період, а й у фазах до і після
менструації, коли ймовірність запліднення невисока. Сексуальною поведінкою
керують складні механізми центральної нервової системи, які забезпечують
одночасно стимулювальний та ін-гібувальний (стримувальний) впливи на неї.

82
 Поведінка, яка здається сексуальною, у своїй основі може і не мати
сексуальної спрямованості (проституція; мастурбація, що має на меті
звільнення від фізичного або психологічного болю). Отже, сексуальна
поведінка може мати мотиваційний компонент, який спрацьовує на двох рівнях:
1) мотивованість людини на сексуальні пустощі без попередньої сексуальної
активності або спрямованості; 2) формування сексуального потягу на основі
сексуальної поведінки з використанням енергії для досягнення бажаного або
утримування від нього.
Сексуальна поведінка людини подібна до поведінки тварин перед і в
момент спарювання. її моделі побудовані відповідно до сценарію, який
ґрунтується на попередньому досвіді: людина знає, що, коли і як робити, тобто
дотримується етикету сексуальної поведінки. Наприклад, у деяких культурах
під час залицяння (гетеросексуальні пари) люди починають з того, що
тримаються за руки, цілуються, торкаються одне одного, потім переходять до
генітального збудження, орально-генітальної стимуляції, на закінчення - до
статевого акту. Однак такий ритуал може бути непридатним для представників
інших культур.
Культурне різноманіття моделей сексуальної поведінки ускладнює
визначення її "норми". Простіше визначити "ненормальність" сексуальної
поведінки, але і в цьому разі наявні значні культурні відмінності. Так, у
культурі Заходу будь-яка сексуальна поведінка, що спричинює небажані
фізичні або психічні травми, сприймається як "ненормальна" . В інших
культурах практикують садомазохістські стосунки, асоціюючи їх із
сексуальною активністю.
Однією з помилок у ставленні до різних форм сексуальної поведінки була
спроба зменшення діапазону сексуальних проявів, які вважали нормальними, і
встановлення дуже вузьких меж між нормальною та "ненормальною"
сексуальною поведінкою. Унаслідок цього багатоманітність людської
особистості, виражену в різних проявах сексуальності, сприймали як патологію.
Тільки дотримання (недотримання) основних норм дає підстави розглядати

83
сексуальну поведінку як здорову, девіантну або збочення. Будь-яка сексуальна
дія, яка не виходить за межі цих норм, є нормальною. Багатоманітність проявів
особистості, що відрізняють одну людину від іншої та роблять її неповторною,
зумовлюють і форми вияву сексуальності. Однак шкалу індивідуальних
відмінностей стосовно сексуальності почали застосовувати нещодавно.
Відносність у сприйнятті норми сексуальної поведінки обумовлена не
лише особистісними, а й соціальними факторами. Відповідно до цього
проблеми нормальної і "ненормальної" сексуальної поведінки не існує. Є
проблеми свободи та ступеня її обмеження, проблема терпіння і нетерпіння
певних її форм суспільством, релігією тощо. Як і будь-який інший вид
поведінки людини, сексуальна поведінка радикально змінюється залежно від
того, яке значення вона має, які бажання задовольняє і яку мету переслідує.
Інтимні стосунки при цьому можуть мати такі прояви:
1) релаксація (лат. relaxatio - зменшення, ослаблення). Метою її є
розрядка статевої напруги, фізіологічне задоволення, яке не залежить від
конкретного партнера, може досягатися і шляхом мастурбації;
2) прокреація (лат. pro - префікс, що позначає прихильника чогось і crea
tio - створення). Метою сексу є народження дитини. Наприклад, самотня жінка,
яка не має шансів створити сім'ю, хоче народити дитину-спадкоємця - "для
себе". Буває, що один із партнерів хоче прив'язати до себе іншого за допомогою
дитини;
3) рекреація (лат. recreatio, букв. - відновлення). Головне при цьому -
відчуття насолоди. Для цього партнери можуть задіювати ігрові аспекти сексу,
беручи до уваги бажання, почуття;
4) пізнання. За таких інтимних стосунків людина задовольняє свою
статеву допитливість;
5) комунікація (лат. communicatio - зв'язок, повідомлення). У такому разі
секс слугує засобом подолання самотності, злиття двох самотніх в одне ціле. Це
- "статеве кохання";

84
 6) сексуальне самоствердження. Найбільше воно притаманне юнакам або
дорослим, які невпевнені у своїх сексуальних можливостях;
7) засіб для досягнення позасексуальної мети. За допомогою інтимних
стосунків людина може отримати матеріальну вигоду, змінити своє соціальне
становище, статус та ін.;
8) засіб підтримання певного ритуалу, або звичка. Наприклад, подружні
поцілунки можуть не мати еротичної забарвленості, однак акцентувати на
стійкості, стабільності стосунків;
9) компенсація (лат. compensatio - урівноваження). Воно виникає за
відсутності справжньої емоційної близькості.
Безліч мотиваційних схем сексуальної поведінки є свідченням її
складності. Кожний із цих мотиваційних проявів є відносно незалежним,
відповідно до нього змінюється послідовність психосексуальних реакцій. Крім
того, у процесі розвитку стосунків один мотив може переходити в інший,
змінюючи природу міжособистісних взаємин (флірт може перейти в серйозні
стосунки; кохання - у ненависть).
Отже, сексуальна поведінка є складним феноменом, який не можна звести
лише до фізіологічних процесів, емоційних реакцій, ситуативних дій, його
потрібно розглядати в системі загальних регуляторних механізмів особистості.

2. Статевий потяг і статеве бажання

Процеси, які відбуваються в мозку, можуть генерувати сексуальний

потяг, стимулювати сексуальну поведінку. Мимовільний наплив сексуальних
думок, фантазій або сплесків сексуальної активності за відсутності сексуальної
стимуляції є свідченням центрального походження сексуального потягу.
Сексуальні думки та фантазії можна викликати свідомо, а також стимулювати
сексуальну активність. Сексуальний потяг може бути наслідком дії стимулів,
які виникли на основі певних почуттів. Для сексуального збудження іноді
достатньо прослухати сексуально стимулювальні мелодії, переглянути

85
сексуальні ілюстрації тощо. Таке сприйняття й інтерпретування образів,
мелодій залежать від порівняння їх із попередніми сексуальними стимулами
або сексуальною активністю.
Статевий потяг є складним, багатокомпонентним явищем, спонукальною
основою і програмою статевої поведінки, а також стимулом до її реалізації.
Кожен компонент статевого потягу виявляється в певних компонентах статевої
поведінки.
Стосовно сексуального потягу часто використовують термін "лібідо" (лат.
libido - бажання). Запровадив цей термін 3. Фройд на позначення енергії
сексуальних інстинктів, сили статевого потягу. У деяких дослідженнях поняття
"сексуальний потяг", "сексуальне бажання", "сексуальний інтерес",
"сексуальний апетит" використовують як синоніми. Однак сексуальний потяг і
сексуальне бажання не одне й те саме.
Сексуальний потяг - рушійна сила сексуальної поведінки, яка
набуває всіх форм сексуального прояву (мастурбація, фантазі!,
міжособистісні сексуальні відносини та ін.).
Індивід може мати недостатнє бажання сексуальних взаємин із
партнером, але при цьому мати сильний сексуальний потяг, який виявляється у
мастурбації або сексуальних діях з іншим партнером.
Сексуальне бажання - зосереджений сексуальний потяг.
На відсутність бажання впливають сексуальні взаємини, культурні і
релігійні табу. Цей вплив починається в дитинстві і триває все життя.
У структурі статевого потягу виокремлюють такі функціональні
компоненти:
1) енергетичний. Він має вроджений характер і забезпечується роботою
глибинних структур головного мозку і периферійних залоз внутрішньої
секреції. Цей компонент лібідо формується в ембріональному періоді розвитку,
виявляється в нормі ще в пубертатний період, а закінчується згасанням
статевого інтересу. Енергетичний компонент потягу забезпечує пробудження і

86
розвиток статевого інстинкту, наявність і ступінь прояву всіх специфічних
сексуальних феноменів;
2) селективний (лат. selectus - вибраний). Із ним пов'язаний вибір об'єкта
статевого потягу, що виявляється у різних формах сексуальної поведінки;
3) періодичність піднесення та спадання лібідо. Посилення чи ослаблення
потягу може вимірюватися днями або тижнями. Усе залежить від накопичення
еякуляту і механічного тиску його на нервові закінчення в стінках резервуарів
(або від рівня гіперемії органів малого таза - у жінок), що посилює статеве
збудження. Викидання еякуляту знижує цей тиск і зменшує інтенсивність
лібідо. Якщо секрет не виводиться з передміхурової залози, він усмоктується в
кров і посилює діяльність сім'яників у період підвищеної статевої активності
або знижує їх тонус у періоди статевого утримання.
Сексологи орієнтуються на запропоновану німецьким сексологом А.
Моллем схему розвитку статевого потягу, у якій виокремлено три фази:
нейтральну (раннє дитинство); недиференційованого потягу (підлітковий і
частково юнацький вік); диференційованого потягу (дорослі). Фазу
недиференційованого потягу А. Молль обґрунтував на основі спостережень за
виникненням ерекції у підлітків при боротьбі, іграх тощо.
За іншими підходами, розрізняють такі основні стадії формування
статевого потягу:
а) понятійна, що починається від усвідомлення дитиною існування двох
різних статей, статевої диференціації поведінки (наприклад, у грі "доньки-
матері");
б) романтична (платонічна), яка виявляється в прагненні привернути до
себе увагу, сподобатися, появі еротичних фантазій, ідеалів першого кохання. У
дівчат вона може тривати довше, ніж у юнаків. Головне її значення - поява
прагнення до справжнього людського кохання;
в) еротична, що формується при виникненні прагнення до ніжності,
пестощів (тактильних, вербальних), виявляється з першим коханням, у
залицяннях до представників протилежної статі, танцях, супроводжується

87
хвилюючим інтересом до еротичних ситуацій у кіно, літературі тощо. Фантазії
набувають більш чуттєвого характеру. Ця стадія більше притаманна жіночій
сексуальності;
г) рання сексуальність, яка характеризується появою вибіркового інтересу
до сексуальної тематики, спонтанними ерекціями, нічними полюціями (у
юнаків), мастурбаційними ексцесами;
ґ) зріла сексуальність, на якій відбувається поєднання еротичного та
сексуально-чутливого елементів лібідо із системою морально-етичних
цінностей особистості. Настання її засвідчують контроль людини над своєю
сексуальною поведінкою, здатність придушувати сексуальні бажання, що не
відповідають морально-етичним установкам. У жінок ця стадія проявляється
переважно після початку регулярного статевого життя, характеризується
прагненням до близькості, здатністю переживати оргазм.
Більшості жінок притаманні циклічні коливання інтенсивності статевого
потягу. Це явище А.-Ч. Кінзі пов'язував із фазою менструального циклу
(гормональний фон), а В.-Х. Мастере і В. Джонсон - із психічним станом жінки.

3. Статевий темперамент

Статевий темперамент проявляється індивідуально, відповідно до

соціальних умов, моральних настанов, міжособистісних стосунків партнерів.
Він не залежить від конституції людини, однак біологічний (вроджений) і
поведінковий (набутий) компоненти на ньому позначаються. Набуті якості
часто мають вирішальне значення в типології статевої поведінки.
Статевий темперамент (лат. temperamentum - устрій, узгодженість) -
сукупність наявних і резервних функціональних можливостей сексуальної
поведінки людини, обумовлена сумарним впливом нервових, ендокринних,
психічних імпульсів на статеві центри головного, спинного мозку і статеві
органи.

88
 Залежно від особливостей статевого темпераменту розрізняють чоловіків
із: високим (сильним, максимальним) статевим темпераментом; середнім;
помірним (слабким, мінімальним).
Складнішим є визначення статевого темпераменту жінок, оскільки на
початку статевого життя зазвичай вони індиферентно ставляться до
сексуальних контактів, а індивідуальні особливості сексуальної активності
(надмірна сексуальна активність чи подальше індиферентне ставлення)
виявляються у них пізніше. За статевим темпераментом їх також поділяють на
жінок із: високим статевим темпераментом (відчувають оргазм завжди, із
перших статевих контактів або після короткого періоду пристосування);
середнім (відчувають оргазм приблизно в половині випадків); низьким
(відчувають оргазм дуже рідко або ніколи його не відчувають). Жінки, які не
відчувають оргазму, всеодно можуть отримувати задоволення від статевої
близькості, яке є стимулятором їхньої сексуальної активності. У шлюбі такі
жінки турботливі, ніжні дружини, нормально вагітніють, є лагідними матерями.
Поєднання статевого темпераменту чоловіка і жінки визначає статевий
темперамент подружжя, етапи розвитку якого залежать від регулярного
сексуального життя в шлюбі, що охоплює такі періоди:
а) подружня адаптація (психологічна, емоційна, сексуально-соматична);
б) дітонародження (активне, стабільне, регулярне статеве життя);
в) статева інволюція (згасання сексуальної активності). Цим періодам
відповідають етапи розвитку статевого
темпераменту подружжя: формування; реалізація; зниження. Кожен з
етапів характеризується певною інтенсивністю статевого життя, різною
частотою і ритмом статевих зносин.
На формування, прояв, стимуляцію, пригнічення статевого темпераменту
впливають поведінкові чинники, хворобливі стани, вікова перебудова
організму.
Ритм статевої активності є явищем індивідуальним. Для одних осіб
хаотичне статеве життя, дуже часті зносини або тривалі перерви можуть

89
спричинювати негативні стани, для інших - така статева поведінка не має
негативних наслідків. За вмілого, приємного для обох партнерів спілкування
формуються позитивні сексуальнорольові рефлекси - чим більше вони
закріплюються, тим активніше виявляється темперамент, гармонійнішим стає
статеве життя. На прояв інтимних бажань, вияв симпатій і любовних почуттів
впливають настрій, стан здоров'я, наявність почуття міри, тактовність.
Особливу роль в інтимному житті партнерів відіграють еротичні символи
(вербальні, невербальні), які можуть і стимулювати, і пригнічувати бажання.
Знижують сексуальну збудливість хворобливі стани, хоч деякі можуть
підвищувати її. Захворювання, які суттєво впливають на статеву активність у
період регулярного статевого життя і дітонародження, поділяють на такі групи:
1) вроджені аномалії (грец. аnomalia - відхилення) статевих органів, які
затримують статевий розвиток, негативно впливають на прояви статевого
темпераменту, викликають порушення дітородної функції;
2) набуті захворювання, які або призводять до порушення статевої
активності, дітородної функції, або знижують статеву активність, особливо в
періоди психоемоційного навантаження;
3) інтоксикації (лат. іп - префікс на позначення заперечення і грец. toxikon
- отрута), негативна дія яких на статеву систему є різною за механізмом, але
подібною за характером порушення сексуальної активності, репродуктивної
функції;
4) травматичні ураження, особливо травми головного і спинного мозку, за
яких статеві розлади залежать від ступеня та рівня ураження.
Суттєво впливає на статеву активність людини віковий чинник: з роками
частота статевих зносин зменшується, а гострота відчуттів втрачається.
Загалом статевий темперамент є основою інтимного благополуччя, однак
не самим благополуччям. Важливими умовами досягнення сексуальної гармонії
також є фізичне і психічне здоров'я, знання етики, гігієни, культури й
мистецтва інтимних стосунків. Обізнаність з питаннями міжособистісних

90
взаємин допомагає адекватно регулювати прояви свого статевого
темпераменту.

4. Основні форми статевого життя людини

Копулятивний цикл, основою якого є модель гетеро-

сексуального коїтусу, не єдина можлива форма статевого життя людини.
Форми статевого життя залежать від обставин, особистісних особливостей
партнерів.
Статеве життя людини - сукупність соматичних, психічних і
соціальних процесів, які слугують задоволенню статевого потягу.
У запропонованій А.-Ч. Кінзі класифікації форм статевого життя, в якій за
основу взято лише генітальні форми, а психологічні аспекти статевого
спілкування проігноровано, виокремлено такі основні форми статевого життя
людини: гетеросексуальний коїтус, гомосексуальний коїтус, полюція,
мастурбація, петинг, статеві контакти з тваринами. Однак обов'язковим
компонентом повноцінного статевого життя людини поряд з генітальною
взаємодією є і духовне спілкування. Повнішою є класифікація основних форм
статевого життя (Г. Васильченко), що включає різноманітні його прояви:
1) екстра генітальні форми статевого життя (платонічне кохання; танці,
гейшизм (стриптиз));
2) генітальні форми статевого життя:
- сурогатні та замісні форми статевого життя (полюції, мастурбація,
петинг: поверхневий - через одяг, обійми, поцілунки та глибокий - за
допомогою прямого мануального подразнення ерогенних зон);
- сурогатні форми коїтусу (вестибулярний коїтус, коїтус між стегон,
нарвасадата (коїтус між грудей, під пахви та ін.), коїтус в анальний отвір
(гетеросексуальний та гомосексуальний);
- нормативний гетеросексуальний коїтус;
- орогенітальні контакти (феляція, кунілінгус та кейра);

91
 - сексуальні дії з тваринами (за обставинами).
А.-Ч. Кінзі із послідовниками описували петинг як фізичний контакт між
чоловіком та жінкою з метою досягнення еротичного збудження без статевого
акту. Багато спеціалістів звужує це поняття, не вважаючи ним поцілунки. Деякі
називають петингом сексуальні торкання "нижче талії", а для поцілунків та
обіймів використовують термін "некінг" (англ. песк - шия).
Феляція (мінеш, пеніслінгус) - оральна стимуляція статевого члена та
мошонки. Нерідко вона поєднується з мануальною стимуляцією стовбура
статевого члена, яєчок або ануса.
Кунілінгус (кумбітмака) - оральна стимуляція статевих органів жінки
(клітора, малих статевих губ і входу до піхви). Багато жінок вважає, що теплі,
м'які та вологі губи партнера приносять велике задоволення, сприяють
збудженню і досягненню оргазму. Стимуляція може відбуватися шляхом
швидкого або повільного руху язика в зоні клітора, смоктання клітора і
статевих губ, введення язика до піхви. Оральна стимуляція клітора може
поєднуватися з мануальною стимуляцією піхви.
Кейра - одержання задоволення обома партнерами при одночасному
стимулюванні ротом їх геніталій. У більшості випадків положення партнерів
при цьому нагадує число "69".
Досягнення партнерами сексуального задоволення за використання будь-
якої форми статевої поведінки значною мірою залежить від комунікації між
партнерами, за допомогою якої кожен з них повідомляє іншому, що саме
приносить йому насолоду.
Сексуальні фантазії
У різних ситуаціях і за різних обставин можуть виникнути сексуальні
фантазії - самі по собі (сексуальні мрії) або під час сексуальних дій
(мастурбація, статевий контакт з партнером).
Сексуальні фантазії - сексуальні думки, зміст яких є завжди
фантастичним або нереалістичним.

92
 Іноді людина спеціально викликає такі уявлення, щоб відволіктися від
нудного заняття або викликати збудження. Фантазії можуть мимовільно
з'являтися у свідомості під дією певних думок і почуттів. У деяких людей під
впливом сексуальних фантазій виникає оргазм. Цей процес називають
психологічним онанізмом. Психологічний онанізм - фантазування на
сексуальну тематику з переживанням оргазму без мастурбації та будь-яких
інших маніпуляцій із статевими органами.
Дефіцит еротичних фантазій часто виникає на фоні слабкого
сексуального потягу, низької збудливості.
Сексуальні фантазії є позитивним аспектом сексуальності. Вони
збуджують, стимулюють, викликають оргазм та інтерес до сексу. Однак не всі
сексуальні фантазії є приємними. Деякі з них можуть спричиняти неспокій,
здивування, навіть шокувати. Іноді вони виникають повторно, у свідомості
людини, викликаючи відчуття провини, збентеження. Зазвичай вони пов'язані з
уявляннями таких ситуацій, поведінки, які людина вважає аномальними.
Неспокій від них може бути настільки сильним, що придушуватиме всі
сексуальні почуття, фантазії. Це може спричинити зниження статевої
активності, статеві розлади.
Еротичні фантазії є джерелом посилення сексуального збудження,
сексуального задоволення. Іноді вони допомагають побороти тривогу,
стимулюють сексуальну активність, можуть компенсувати дискомфорт під час
сексуального контакту. Завдяки їм можна уявно переживати певні сексуальні
відчуття.
Окремі фантазії слугують засобом вираження "заборонених" бажань, що
нерідко посилює збудження: людина може переживати у фантазіях сцени
групового сексу; гомосексуальні або випадкові контакти з незнайомими
партнерами чи з добре знайомими особами, з якими реально вони неможливі;
інцест та зоофільні дії.

93
 Завдяки деяким фантазіям людина звільняється від статеворольових
стереотипів: жінки стають сексуальними агресорами; чоловіки - об'єктами
примусу.
В.-Х. Мастерс та В . Джонсон виокремлюють такі типи сексуальних
фантазій:
1) експериментування. Воно полягає в уявленні дійства, яке ніколи не
відбувалося в реальному житті. Цей тип фантазій найпопулярніший. їх змістом
можуть бути нові для людини обставини, ролі, форми сексуальної активності;
2) підкорення. Ядром цих фантазій є сила, що проявляється в умінні під
корю вати або покорі силі партнера. Основні теми - насилля/підкорення і
домінування/приниження;
3) зміна партнера. Змістом цих фантазій є секс з іншим партнером,
бажанішим, ніж наявний;
4) груповий секс. В уявленнях він може виявитися у групових
гетеросексуальних і бісексуальних контактах;
5) спостереження. Особливість його полягає у підгляданні за
сексуальними діями;
6)зґвалтування. Такі фантазії знімають з "жертви" особисту
відповідальність за відчуття задоволення від сексу;
7) ідилічна зустріч (секс без мотивів). її сценарій будується на випадкових
знайомствах в ідеальних умовах: миттєво виникає романтичний потяг,
відбувається статевий контакт без жодних претензій надалі;
8) садомазохізм. Заподіяння болю або відчуття болю може бути джерелом
сексуального збудження.
За результатами досліджень, чоловіки частіше за жінок думають про секс.
Г.-Ф. Келлі стверджує, що більше половини чоловіків (54%) думає про секс
щодня чи кілька разів на день; 43% - декілька разів на тиждень чи на місяць.
Щодня думають про секс лише 19% жінок; 33% - кілька разів на тиждень чи на
місяць. Думають про секс рідше одного разу на місяць чи не думають про нього
взагалі лише 4% чоловіків та 14% жінок. Чоловіки частіше за жінок купують

94
речі чи обирають заняття, пов'язані з досягненням сексуального задоволення чи
збудження.
Жіночі та чоловічі сексуальні фантазії мають спільні ознаки: під час
контакту з партнером представники обох статей фантазують на сексуальні теми
з однаковою частотою; зміст їх фантазій надзвичайно різноманітний. Попри те,
зміст чоловічих і жіночих фантазій має певні відмінності:
а) чоловічі фантазії активніші, здебільшого орієнтовані на тіло жінки і на
те, що чоловік бажає з ним зробити. Жінки у своїх фантазіях пасивніші,
головним у них є інтерес чоловіка до їхнього тіла;
б) центральне місце в сексуальних фантазіях чоловіка займають оголення
тіла, статевий акт, фізичне задоволення. У жінок домінують романтичні
емоційні переживання;
в) чоловіки частіше за жінок фантазують про контакти з кількома
партнерками або груповий секс;
г) чоловіки частіше уявляють сцени володарювання, жінки - сцени
підкорення, а також те, що їх змушують займатися сексом. їхнє задоволення від
цих фантазій зовсім не означає, що вони насправді бажають бути
зґвалтованими. Адже під час фантазій жінки розпоряджаються їх змістом, а
ставши об'єктом сексуальної агресії, вони вже не можуть контролювати
ситуацію.
У власних сексуальних фантазіях жінки грають такі ролі:
1) "чарівна діва" - пасивна, приваблива, симпатична жінка, персонаж
романів про кохання, об'єкт бажання;
2) "жертва" - об'єкт сексуального приниження або насильства, завдяки
чому отримується задоволення від фантазії про небезпечний секс без його
реалізації в житті;
3) "дикунка" - секс з кількома партнерами або у громадському місці;
4) "панночка" - збудження від уявлення про владу над іншими;
5) "коханка" - фантазії про близькі стосунки із коханим чоловіком, який
має таку саму владу над нею, як і вона над ним;

95
 6) "вуайєристка" - збудження при фантазіях про підглядання за людьми,
які займаються сексом. Найбільше задоволення, коли у фантазіях застають за
цим заняттям жінку.
Іноді у людей виникає бажання реалізувати певну .сексуальну фантазію,
хоч часто це суперечить системі цінностей партнера. Буває, що уявні сексуальні
дії, які збуджують, в реальному житті приносять розчарування. В окремих
випадках фантазії можуть підштовхнути до вчинків, які завдають шкоди іншим
людям (сексуальні домагання).
Мастурбації
Сексуальне збудження і задоволення при мастурбації викликається без
участі статевого партнера, хоча може практикуватися і взаємна мастурбація.
Мастурбація (лат. manus - рука і stuprare - оскверняти) - навмисне
сексуальне самозадоволення шляхом механічного подразнення ерогенних
зон (статевих органів) чи шляхом психологічного збудження.
Мастурбація властива не лише людині, а й іншим савцям, особливо
приматам. Дослідження підтверджують: чим багатший досвід усамітненого
сексу, тим вища ймовірність розкомплексованості у партнерському сексі.
Синонімами терміна "мастурбація" є іпсація, руко-блуддя, онанізм (за
ім'ям біблійного персонажа Онана, який при статевих стосунках діставав перед
сім'явивер-женням свій член і "виливав своє сім'я на землю". Бог розгнівався і
покарав його смертю. І хоч Онан не мастурбував, а здійснював перерваний
статевий акт, мастурбацію часто називають онанізмом).
До XVIII ст. мастурбацію вважали великим гріхом. У 1741 р.
антимастурбаційну хвилю підняв швейцарський лікар С.-А. Тіссо, який,
опублікувавши нарис "Онанізм, чи Трактат про хвороби мастурбації", заявив,
що мастурбація висушує організм, позбавляє його життєвих рідин, викликає
хворобу виснаження за типом туберкульозу. Надлишок статевого збудження
при мастурбації призводить до неврозів та порушення нервової системи.
"Онанізм.. ." перевидавали десятки разів та перекладали основними
європейськими мовами.

96
 Американський лікар Б. Раш зазначав про те, що мастурбація викликає
слабкість зору, епілепсію, втрату пам'яті і туберкульоз. Стверджувалося, що
онаніста легко розпізнати за його хворобливою та відразливою зовнішністю.
Такі висновки були спричинені спостереженнями за пацієнтами психіатричних
лікарень, які часто мастурбували на очах персоналу. Однак нав'язливий онанізм
був наслідком психічної та емоційної самотності, душевного стану,
неможливості інших способів задоволення.
У середині XIX ст. деякі підприємці почали виробляти і продавати
"засоби" від мастурбації (кукурудзяні пластівці, крекери прямокутної форми).
Було видано книги-бестселери про страшні недуги, які очікують онаністів.
Ознаками мастурбації називали прищі, боязкість, облисіння, кусання нігтів,
паління, енурез (нічне нетримання сечі) тощо. Батькам радили бинтувати дітям
геніталії, саджати до кліток, зв'язувати їм руки, хлопчикам робити обрізання без
знеболювання. Як превентивні (запобіжні) засоби пропонували також
інтенсивні вправи, сон на твердому дерев'яному ліжку, дієту (менше м'яса і
більше злаків).
Деякі винахідники патентували пристрої для припинення мастурбації
(решітчастий футляр, у якому статевий член і мошонка хлопчика утримувались
пружинами, що вмикали звуковий сигнал у разі ерекції). Із подібною метою
дітей на ніч закутували в холодне вологе простирадло, щоб "остудити"
бажання; в дитячі ліжка вмонтовували пристрої, з'єднані з дзвониками в спальні
батьків, що сигналізували, якщо в ліжку дитини починались якісь рухи. Лікарі
пропонували п'явки на зону геніталій, щоб відсмоктати кров, усунути
гіперемію, що викликала сексуальне бажання; припікання тканин геніталій
електричним струмом чи розпеченим залізом, щоб вбити нерви, знизити
чутливість і хтивість.
На початку XX ст. лікарі почали стверджувати, що мастурбація не може
бути причиною хвороб, навіть стали рекомендувати жінкам мастурбувати для
зняття істерії, а чоловікам - замість відвідування повій.

97
 За даними А.-Ч. Кінзі, мастурбацією займалися 92% чоловіків, 58%
жінок. Вік більшості чоловіків не перевищував 20 років. Серед жінок до 20
років цей показник становив 33%, після 50 років - 58%. За пізнішими даними, в
пубертатному віці до онанізму вдавалися 70-90% чоловіків, ЗО-60% жінок.
Рідше займаються онанізмом представники нижчих соціальних верств,
люди з низьким рівнем освіти, віруючі. При мастурбації оргазм виникає значно
швидше, ніж при статевих зносинах (швидкість його досягнення однакова в
чоловіків і жінок): приблизно 50% - протягом 1-2 хв., 26% - за 3-4 хв., 25% - за
6-10 хв. До мастурбації вдаються не тільки одинаки, а й одружені особи. Майже
70% сімейних людей, які займаються онанізмом, використовують його для
взаємного статевого задоволення.
Багатоманітне явище мастурбації класифікують на такі види:
а) паралельна (мастурбування партнерів у присутності один одного);
б) взаємна (партнери пестять статеві органи один одного);
в) групова (наприклад, групи хлопців змагаються, в кого швидше настане
еякуляція, чи хто далі "вистрелить");
г) уретральна (мастурбація шляхом введення предметів у сечовипускний
канал);
г) психологічна (сексуальні фантазії без маніпуляцій із статевими
органами);
д) мастурбація під час сну;
е) анальна мастурбація (стимуляція за допомогою пальців, предметів чи
спеціальних пристроїв анального отвору та прямої кишки);
є) оральна (стимуляція статевих органів партнера ротом).
За клінічними проявами Г. Васильчснко виокремлює:
а) фрустраційну псевдомастурбацію. Суть її у маніпуляції на статевих
органах, ефект якої обмежується появою ерекції і не призводить ні до еякуляції,
ні до оргазму;
б) допубертатну мастурбацію. її критеріями є ранній початок статевого
життя (не менше ніж за рік до пробудження лібідо, найчастіше - до 10 років),

98
наявність у більшості випадків дисоціації (оргазму без еякуляції або еякуляції
без оргазму);
в) мастурбація періоду юнацької гіперсексуальності. Вона є сурогатним
засобом, який дає змогу зняти або пом'якшити прояви фізіологічного
дискомфорту, біологічних потреб, які не знаходять адекватного задоволення.
Починається вона після пробудження лібідо (не раніше 10 років), найчастіше
після перших полюцій. Якщо полюції не відбувалися перед першим
мастурбаційним актом, допоміжним діагностичним критерієм с відсутність
дисоціації між еякуляцією і оргазмом;
г) замісну (вікарну) мастурбацію. Від попередніх видів вона відрізняється
пізнішим початком (зазвичай після 20 років і завжди після початку статевого
життя);
ґ) персевераторно-обсесивну мастурбацію. Вона характеризується
незалежно від її ініціального типу ознаками нав'язливості. Особи, які належать
до цієї групи, продовжують мастурбувати навіть після одруження. У
найскладніших випадках мастурбацію цього типу практикують за відсутності
лібідо, ерекції й оргазму;
д) імітаційну мастурбацію. Вона ніколи не виконується наодинці, за
власною ініціативою.
За інтенсивністю Г. Васильченко розрізняє такі види мастурбації:
а) помірну (не частіше 2-8 разів на тиждень);
б) умовно-ексцесивну (щоденна, одноразова);
в) безумовно-ексцесивну (кілька онаністичних актів на добу).
Багато хто під час самостимуляції фантазує на теми сексу, користується
порнографічними матеріалами, сексуальними пристроями. Найтиповіші
фантазії про секс з коханим партнером, хоча звичайними є й фантазії про секс
за участю знайомих, знаменитостей чи просто сторонніх осіб. Фантазії бувають
пов'язаними із сюжетами групового сексу, сексу з примусу та багатьох інших
форм сексуальної поведінки. їх автори часто проектують на себе зміст
еротичних матеріалів (уявляють себе в ролі героїв).

99
 Дитяча мастурбація
Мастурбацією починають займатися в грудному віці (в перші 15-19
місяців життя), коли як хлопчики, так і дівчатка досліджують своє тіло,
удаючись до самостимуляції зони геніталій, одержуючи при цьому
задоволення.
Особливого значення мастурбація набуває на фалічній стадії розвитку
дитини. На фоні нормального розвитку вона проявляється як чуттєве, потішне
заняття. Дитина вдається до неї, переживаючи тривогу, стрес, самотність.
Дитяча мастурбація не шкідлива ні фізично, ні психологічно. Однак, набувши
нав'язливого характеру, вона діє як дистрес (стрес, який негативно впливає на
організм, може розладнати поведінку людини), виснажуючи психічні та фізичні
ресурси дитини.
Способи дитячої мастурбації різноманітні: руками, предметами; тертям
об край стільця; розкачуванням, сидячи на лавці чи лежачи на животі;
стискування стегон тощо. Цей процес може тривати від кількох хвилин до
півгодини, втішаючи дитину. Активна фаза сексуального збудження
супроводжується зосередженістю на самостимуляції. Розрядка дає відчуття
комфорту, задоволення, розслаблення.
Дослідники виокремлюють дві причини ранньої мастурбації.
1. Стан тривоги, зумовлений дефіцитом батьківського тепла, образами,
зневагою до інтересів дитини. Таких дітей називають нещасливими істотами.
Дискомфортні переживання підштовхують їх до пошуку втіхи у власному тілі.
Згідно із сучасними даними, активізує сексуальність дитини та набуття
нею досвіду чуттєвості емоційна депривація - позбавлення емоційних
контактів з дорослими.
Тому мастурбація досить поширена серед дошкільнят, старших за віком
дітей, які тривалий час виховуються в дитячих будинках або, виховуючись у
родині, перебувають у стресогенному оточенні. Російські вчені Д. Ісаєв та В.
Каган причинами дитячої мастурбації вважають низьку чутливість до
подразників, надмірні, перезбуджувальні пестощі тіла дитини, фрустрацію її

100
потреб, тривожність. Здебільшого дошкільна мастурбація зникає, а самостиму-
ляція в підлітковому віці не пов'язується з раннім дитячим досвідом.
2. Пізнання дитиною власного тіла. Малюк раптом відкриває для себе,
що, спускаючись по канату або піднімаючись по ньому, він отримує приємні
відчуття в зоні геніталій, а катання на велосипеді супроводжується станом,
який хочеться пережити ще раз. Розкачування на гойдалках, їзда верхи та
багато інших занять можуть відкрити для дитини чутливість певних ділянок
тіла, викликати свідоме бажання спробувати досягти приємного збудження за
допомогою маніпуляцій зі статевими органами.
Відомі також приклади пробудження чуттєвості внаслідок порушення
гігієни тіла - прямого подразнення геніталій або близьких до них зон тіла при
інфекційно-соматичних захворюваннях, а також при носінні тісного одягу.
Донедавна мастурбацію дітей дошкільного або доиубер-татного (до
настання статевого дозрівання) віку оцінювали однозначно негативно* Тепер
дитяче самозадоволення розглядають частіше як позитивне явище. За
твердженням 3. Фройда, завдяки маніпуляції з геніталіями дитина набуває
досвіду еротичної чутливості, закоханості у власне тіло, що в майбутньому
допомагає виробленню здатності отримувати тілесну насолоду. Сучасні
психологічні дослідження підтверджують нешкідливість мастурбації для
дитячого організму, дають підстави вести мову про неї як норму в сексуальній
поведінці дитини, за винятком випадків, що супроводжують психічні розлади,
проявляються в демонстративній, брутальній, імпульсивній чи нав'язливій
формі.
Психотерапевтична робота з чоловіками і жінками, які мали проблеми з
реалізацією сексуальної функції в дорослому віці, свідчить, що багато з них
мало в дитячі роки конфлікти з батьками через мастурбацію. Оскільки
мастурбація певною мірою розвиває сексуальні відчуття, розуміння власного
тілесного Я, оцінювати її роль у психо-сексуальному розвитку дитини можна
лише з огляду на те, чи не викликає вона почуття провини, сорому, чи не
створює додаткових етичних проблем для інших людей.

101
 Дорослому, який помітив прояви онанізму дитини, ваясливо
зорієнтуватися в його спонуках та особливостях перебігу - епізодичності чи
регулярності, нав'язливості чи довільності. Це необхідно для усунення
можливих стресо-генних чинників в оточенні дитини, які спонукають її шукати
насолоду в генітальній зоні. За необхідності маленьких дітей легко відволікти
від самостимуляції грою або іншими видами занять.
Із збільшенням кількості гонадних гормонів у пубертатному періоді
генітальне стимулювання стає керованим.
Чоловіча мастурбація
Майже завжди чоловіки вдаються до стимуляції пеніса, перехоплюючи
його долонею, здійснюючи вздовж нього рухи рукою аж до досягнення
оргазму. Найзвичнішими є рухи в межах стовбура пеніса з торканнями
верхнього краю шкірки над головкою і вінцем з нижнього боку, де з'єднуються
головка і стовбур. Тиск на статевий член, кількість пальців, що його
охоплюють, швидкість та діапазон рухів бувають різними. Чоловіки, які були
обрізані, стимулюють головку пеніса, стискаючи її чи потираючи всю її
поверхню. Із наближенням оргазму рухи і тертя стають швидшими, а в момент
еякуляції уповільнюються чи зупиняються, що сильно відрізняється від
поведінки жінок, які під час оргазму продовжують стимулювати клітор.
За ручної мастурбації багато чоловіків час від часу стимулює статевий
член обома руками чи користується вільною рукою, щоб пестити мошонку або
анальну зону. Деякі з них вводять в анальний отвір палець або якийсь інший
предмет. Чоловіки можуть нанести собі на руки спеціальне мастильне желе чи
крем для посилення сексуальних відчуттів. Багатьом подобається терти пеніс об
рушник, подушку, постіль чи інші предмети.
У спеціальних магазинах продають допоміжні засоби для чоловічої
мастурбації: гумові муфти, куди можна вводити статевий член; штучну піхву з
пластику, часто з імітацією зовнішніх статевих ознак; надувну ляльку
людського зросту з муфтами, вбудованими у місцях, які відповідають піхві,
роту чи/та анусу. Деякі чоловіки, які вважають, що статеве задоволення можна

102
викликати болем, отримують насолоду, вводячи якісь предмети в
сечовипускний канал. Однак така практика може спричинити інфікування чи
пошкодження уретри.
Жіноча мастурбація
Для багатьох жінок мастурбація е одним із способів познайомитися з
власними реакціями на сексуальні стимули, навчитися досягати оргазму. Як
стверджують В.-Х. Мастере та В. Джонсон, із кількох сотень жінок вони не
виявили двох, які займалися б мастурбацією абсолютно однаково. Лише деякі з
них застосовували пряму стимуляцію головки клітора, чутливої до тривалого
прямого подразнення. Жінки, що стимулюють клітор, обмежуються м'якими
погладжуваннями його стрижня. Жінка-правша зазвичай маніпулює з правим
його боком, жінка-лівша - з лівим. Поширенішим способом мастурбації в жінок
є маніпуляції з усією лобковою зоною, що дає змогу не так прямо стимулювати
клітор. Часто піддаються стимуляції малі статеві губи, інші прилеглі до клітора
ділянки тіла. Відразу після оргазму головка клітора є особливо чутливою до
дотиків, тому більшість жінок уникає їх.
Звичним для мастурбації є використання рук, однак багато жінок
знаходить інші способи для стимуляції своїх геніталій. Типовий спосіб - тертя
малими статевими губами чи іншими частинами вульви об подушку, постіль,
круглу дверну ручку чи інші предмети. Під час мастурбації жінки можуть
вводити у піхву палець чи інший довгастий предмет, користуватися
електровібраторами чи гнучкими пластиковими приладами, що імітують
ерегований статевий член. Деякі жінки викликають статеве збудження й оргазм
скороченням м'язів тазової зони, стискаючи ноги та напружуючи прес. Інші
схрещують ноги, ритмічно стимулюють піхву, напружуючи і розслабляючи
стегнові м'язи. Іноді вони пускають потік теплої води по статевих органах,
особливо по клітору.
Під час мастурбації можливе стимулювання інших частин тіла.
Звичайною є стимуляція грудей, сосків, іноді - погладжування анальної зони.
Вибір способу індивідуальний, жоден з них не є універсальним. Важливо

103
дотримуватися при мастурбації чистоти, не вводити в піхву предмети з
гострими краями та кінцями або з жорсткою поверхнею, не занести бактерій з
анальної зони до генітальної, не спричинити інфекції.
У спокійних умовах жінка під час мастурбації має змогу пізнати себе, свої
чутливі точки, навчитися доводити себе до оргазму. Для чоловіків мастурбація
має значення як секс-терапія. За методиками В.-Х. Мастерса та В. Джонсон
чоловіки вчаться стримувати мимовільне сім'явиверження, контролювати
процеси збудження.
Сексуальні ексцеси як сексуальний феномен
З огляду на наявність у чоловіків післяоргастичної рефлекторної стадії
їхні повторні статеві акти упродовж доби називають сексуальним ексцесом.
Сексуальний ексцес (лат. excessus - вихід, відступ) - повторні статеві
акти упродовж доби, кожен з яких є завершеним (закінчується еякуляцією).
За даними А.-Ч. Кінзі, здатність до повторних актів з еякуляцією була
зафіксована у 20% обстежених 20-річних чоловіків, 56-60-річних - 3%.
Більшість чоловіків втрачає здатність до завершених повторних актів у 35-40
років. Чим молодший чоловік, тим вища в нього можливість ексцесивної
практики.
Чоловіки вдаються до сексуальних ексцесів з різних причин - прагнення
максимально використати ситуацію, оскільки невідомо, коли знову з'явиться
нагода зайнятися сексом; чоловіча пихатість; намагання відповісти на жіноче
"Я - вся твоя" аналогічним "Я - весь твій".
Наміри чоловіка мати ексцеси є недостатньою умовою для їх реалізації.
Вони повинні забезпечуватися його статевою конституцією. В осіб із
зниженими функціональними можливостями виникають такі труднощі, як
зниження збудження, послаблення ерекції.
Умовно-фізіологічний ритм як сексуальний феномен
Основною тенденцією періоду зрілої сексуальності чоловіка є
встановлення такого умовно-фізіологічного ритму, який максимально б
наближався до справжньої внутрішньої потреби в сексуальних контактах.

104
 Умовно фізіологічний ритм (УФР) - максимально наближений до
істинної потреби рівень статевої активності, обумовлений конституційними й
фізіологічними особливостями людини.
За А.-Ч. Кінзі, оеоби до ЗО років мають в середньому 3,27 зносин на
тиждень, старші ЗО років - 2,34. Деякі чоловіки практикують тільки
ексцесивний коїтус, багато років маючи не менше двох зносин за добу: по
закінченні першого акту вони відчувають бадьорість, потім виникають сильна
ерекція, загострення сексуальних відчуттів. Сексуальне задоволення настає у
них не раніше, ніж після двох-трьох зносин.
Сексуальна абстиненція як сексуальний феномен
Коли людина, яка досягла фізіологічної зрілості, відмовляється від
сексуальної поведінки, йдеться про утримання, або сексуальну абстиненцію.
Сексуальна абстиненція (лат. abstinentia - утримання) - вимушене або
свідоме стримування від статевого життя за наявності індивідуальної
(конституційної) потреби в ньому.
Початковий період статевого стримування відповідає рефрактерній
стадії копулятивного циклу, потім настає період вимушеної сексуальної
абстиненції - стримування від статевих зносин з певних причин. Початковий
період більшість чоловіків сприймає позитивно - як перепочинок після
енергетичної втрати. Негативно сприймається більшістю чоловіків і жінок
період вимушеної сексуальної абстиненції, коли задоволенню сексуальної
потреби перешкоджають зовнішні обставини. За таких умов виникають
невротичні явища (порушення рівноваги основних нервових процесів з появою
подразнення та ознак невротизації; ін-тероцептивне (лат. intervor - внутрішній і
receptor - той, що приймає) сприйняття, яке привертає увагу до статевих
органів, спричиняє хворобливу фіксацію на них та застійні явища (ураження
урогенітального апарату, яке супроводжується невизначеними важкими
відчуттями в проекції статевих органів, почуттям дискомфорту).
За клінічними проявами абстиненцію поділяють на парціальну, коли за
вимушеного статевого стримування оргазм отримують від сурогатних

105
(мастурбація, петинг) чи мимовільних (сексуальні сновидіння) форм статевої
активності; тотальну9 за якої оргазм не настає за жодних обставин.
Найвідчутніша вимушена сексуальна абстиненція в період юнацької
гіперсексуальності, у молодих чоловіків пубертатного та перехідного періодів.
У фазі статевої зрілості це явище більш помірне, а в інволюційному періоді
вона переноситься дуже легко.

106
 Тема 5
Соціокультурні та психологічні аспекти жіночої і чоловічої
сексуальності

План

1. Соціокультурні аспекти жіночої і чоловічої сексуальності

2. Психологічні аспекти жіночої і чоловічої сексуальності

Література
1. Акимова Л. Н. Психология сексуальности / Л. Н. Акимова - Одесса:
СМИЛ, 2005. - 198 с.
2. Аномальное сексуальное поведение / Под ред. А.А. Ткаченко,
Г. Е. Введенского. – СПб: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 657 с.
3. Исаев Д. Н. Половое воспитание и психогигиена пола у детей /
Д. Н. Исаев, В. Е. Каган. - Л.: Медицина, 1979. – 220 с.
4. Колесов Д. В. Нравственность и пол: Психологические аспекты /
Д. В. Колесов. – М.: Московский психолого-социальный институт: Флинта,
2000. – 232 с.
5. Мастерс У. Основы сексологии / У. Мастерс, В. Джонсон, Р.
Колодни.Пер. с англ. - М.: Мир, 1998. – 692 с.

1. Соціокультурні аспекти жіночої і чоловічої сексуальності

Соціокультурний науковий напрямок дослідження сексуальності виник у

кінці XIX століття. Його розвиток був пов'язаний з великим впливом поглядів
Фрейда та "психологічної антропології", тому що багато положень психоана-
лізу підкріплювалося посиланнями на етнографічні дані. Статистичного дос-
лідження в цей час зазнали форми статевого розподілу праці, різниця в засобах
соціалізації і в поведінці хлопчиків та дівчаток, ініціації та обряди вікового пе-
реходу, пов'язаного зі статевим дозріванням підлітків, норми дошлюбних та
позашлюбних зв'язків, відношення сексуальних настановлень та поведінки та
ін.
107
 У будь-якому з існуючих до теперішнього часу людських суспільств є
прояви якогось розподілу праці між статтю, специфічні для чоловіків та жінок,
види діяльності і соціальних функцій. У суспільних науках існує декілька те-
орій, які пояснюють диференціацію соціостатевих ролей і причини їх виник-
нення.
За теорією американських соціологів Т. Пірсонса та Р. Бейлса, диферен-
ціація чоловічих і жіночих ролей у сім'ї та суспільно-виробничому житті не
усунена, так як заснована на природному взаємодоповненні статі і має пози-
тивну ознаку, тому що сприяє нормальному функціонуванню родини. Чоловіче
життя у своїй основі "інструментальне" – підтримка зв'язків між родиною і
зовнішнім світом, матеріальне забезпечення родини, а жіноче – "експресивне" –
регулювання взаємовідносин у родині, турбота й емоційна підтримка. При чому
роль дружини в цій теорії виводиться із здатності жінки народжувати дітей й
опікуватися ними, а оскільки чоловік не може народжувати, він бере на себе
інструментальну роль.
Ця теорія у свій час мала своє значення і визнавалася правильною, але на
сучасному етапі не все за її положеннями можна пояснити, і ще, до того ж, вона
відстає від нових реалій життя. Це пояснюється тим, що, по-перше, домі-
нуючою в наш час стала однодітна або дводітна родина, внаслідок чого у жінки
не весь час витрачається на виховання дітей і лишаються довготривалі життєві
періоди, коли вона виконує якісь інші функції. По-друге, саме такий розподіл
ролей далеко не завжди обов'язковий у сучасній родині.
Р. Коллінз розробив іншу теорію, яка пояснює диференціацію так званих
гендерних ролей. Він вважає, що сексуальна нерівність зумовлена конфліктом
між домінуючою групою (чоловіками) і залежною групою (жінками). При чому,
виникнення цієї нерівності він пов'язує з тим чинником, що чоловіки були
крупніші, сильніші за жінок і створювали на них сексуальний тиск. У наш час
міра залежності жінок визначається двома чинниками:
1) матеріальна залежність;
2) цінність жінки як власності, що підлягає обміну.

108
 Свою теорію Р. Коллінз називає теорією конфлікту. Але її ще можна на-
звати теорією обміну, тому що здоров'я жінки, її освіта, її здатність заробляти
поза домом лише підвищують її вартість при обміні і допомагають їй пре-
тендувати на вибір більш привабливого партнера.
На Заході є розповсюдженими неомарксиські теорії, які пояснюють
соціостатеві ролі. Основними їх положеннями є те, що коріння нерівності між
представниками різної статі знаходиться у самій структурі капіталізму, що
виключає свободу сексуального вибору і використання жінок для забезпечення
гнучкості ринку в цих умовах. Тому з цією метою жінкам на ринку праці
відведений вторинний сектор посад, які в разі необхідності можна було б
скоротити.
Розглядаючи існуючі теорії соціальної диференціації статевих ролей,
Дж.Смелзер зазначив, що було б доцільно визначити типи суспільства і ситу-
ацій, в яких складалися ці відмінності, а потім вже відокремити фактори, що
сприяють формуванню системи цінностей, на основі яких і створюються ролі.
За показниками диференційної психології, жінки більш суб'єктивні та
чуттєві до людських взаємин і їх мотивів, у них більше виявляються гумані-
тарні нахили, ніж у чоловіків, і ця відмінність дуже розповсюджена в суспільст-
вах різного типу. Використання тендерного підходу до аналізу
соціокультурного життя суспільства дозволяє винайти його тендерну
асиметрію.
Замість рольової визначеності чоловічої і жіночої реальності, в нашій
сучасній культурі можна віднайти помітні і достатньо виражені ціннісні
установки, згідно яких усе, що визначається як чоловіче, переміщене у центр і
розглядається як домінуюче, а визначене як жіноче – розуміється як
другосортне і менш значне. Тому вважається, що лише "чоловік" репрезентує
все "людство", промовляє від його особи і він же в цей час виконує важливу для
людства місію – підтримку орієнтації на пізнавальний і відтворюючий тип
ставлення до світу. Жінці відводиться лише емоційний та інтуїтивний
компонент.

109
 Тендерний підхід до аналізу нашої культури явив, що чоловіче та жіноче
на онтологічному і гносеологічному рівнях існують як елементи культурно-
символічних рядів: чоловіче – раціональне, духовне, божественне, культурне;
жіноче – чуттєве, тілесне, заземлене, природниче", – зазначає дослідник
тендерних проблем Н.В. Лавріненко.
Отримані наукові дані М. Мід при вивченні життя трьох племен у Новій
Гвінеї звели нанівець установки і судження, згідно яких чоловіки і жінки самою
природою створені для певних ролей. Основним висновком є те, що статеві
відмінності використовуються суспільством як основа для диференціації
соціальних ролей, але сутність цих ролей не є біологічно обумовленою такими
факторами, як більш впливові розміри тіла чоловіків чи здатність жінок до
народження дітей. Тендерні ролі в нашому суспільстві утворилися скоріше на
основі культурних і соціальних особливостей, а не в результаті "природного
порядку речей".
Таким чином, зовсім не пов'язані із статтю такі феномени, як природа і
культура, божественне і земне й т. ін., що приписується певній статі. Подібні
атрибуції по відношенню до біологічних статей, абсолютно не пов'язаних з
ними характеристик, при чому ієрархічно упорядкованих в культурно-
символічних зрізах суспільного життя, як би виправдовують і закріплюють
"вторинність" жінки в суспільстві і переносять її в галузь природничих явищ.
Відповідно до цього, встановлюється система тендерних ролей, обумовлених
очікуваннями поведінки, відповідної статусу чоловіка і жінки в суспільстві.
Символізація чоловічої та жіночої основи у багатьох древніх міфологіях
показує чоловіка як носія активного, соціально-творчого початку, а жінку – як
пасивно-природничу силу. За стародавньокитайською міфологією, жіноча ос-
нова Інь – темна, чорна, безодня глибока, а чоловіча Янь – червона, освітлена,
висока, небесна. Ці основи є полярними космічними силами, взаємодія яких дає
можливість нескінченно існувати Всесвіту. У християнській міфології такими
основами є Адам і Єва.

110
 Не чужа для міфологічного усвідомлення ідея андрогінії, тобто поєднання
в одній особі чоловічої та жіночої основи. Багато з богів наділялися чоловічою
та жіночою силою одночасно: у стародавніх греків Гермафродит – син Гермеса
й Афродіти, у індійців Адіті – корова і бик, у древніх єгиптян – Ра, який спа-
рювався сам із собою.
У найбільш розвинутих суспільствах та складних міфологіях опозиція
чоловічої та жіночої основи зовсім не зводиться до емпіричних відмінностей
між індивідами. Релігійно-філософський символізм оперує глобальними, кос-
мічними образами, які є поза часом і простором. Стереотипи прояву
маскулінності та фемінінності в побутовому усвідомленні більш конкретні, у
них ясніше простежується зв'язок із соціальними реаліями.
Є глибинна асиметрія у принципах опису та критеріях оцінки значення
чоловіка та жінки: чоловіки сприймаються й оцінюються головним чином за їх
суспільним становищем, родом діяльності, соціальними досягненнями. Жінки,
в свою чергу, – за сімейно-родинними взаєминами виступають як сестри, дру-
жини, матері. З одного боку, чоловік бачить у жінці сексуальний об'єкт, дру-
жину, з другого – матір, сестру або дочку. Жінки теж категоризують чоловіка за
принципом можливості або неможливості сексуальних стосунків, але ця двояка
категоризація перешкоджає їм формувати поляризовані та стійкі стереотипи
чоловіка і батька.
Сексуальні властивості, соматичні та поведінкові – важливі й
універсальні ознаки статевої належності як на рівні культури, так і на рівні
буденного усвідомлення. Стать і сексуальність складають невід'ємну частину
символічної культури людства. Так, зображення геніталій представлено у
найрізноманітних релігійних і міфологічних символіках.
Чоловічі геніталії, особливо статевий член, більше за все символізує силу,
могутність, владу, загальне одухотворення, але не обов'язкову основу. Сім'я
вважається як відображення і джерело життєвої сили і є абсолютною ідеальною
основою. Ерегований статевий член здобуває значення соціального знаку
агресії або виклику і в той же час є неконтрольованою силою. Тому закриття

111
його фіговим листком або надстегновою пов'язкою дозволяє зменшити
пов'язану з цим соціальну напругу. Ерегірований статевий член ще наділяється
особливою захисною і відволікаючою силою та має релігійний символ
поклоніння.
Жіночі геніталії, звичайно, описуються, з одного боку, як джерело
виникнення нового життя, з іншого – як таємнича і темна основа, яка приховує
в собі небезпеку та загрозу смерті. Жіночі геніталії тлумачаться як каліцтво, як
рана, що спливає кров'ю. Саме 3. Фрейд описував жіночі геніталії як наслідок
каліцтва. Про збентеження та огиду, що їх породжували жіночі геніталії,
свідчать численні релігійні, культурні та літературні табу. У християнській
релігії жінка не має права зайти до вівтаря або знаходитися там. У
протилежність цьому материнське лоно виступає як тепле, надійне сховище,
джерело життя і сексуальний об'єкт, проникнення у який супроводжується
подоланням труднощів та небезпеки.
Досконале вивчення статевого символізму показує його
полісемантичність, при чому сексуальні явища інтерпретуються з
іносказаннями, поширеними у змісті. Етнографи і літературознавці виявили у
фольклорі та ритуалах щільний зв'язок між сексуальністю і сміхом, між
сексуальністю і лайкою. Сміх виступає як протилежність смерті, животворний
початок. Він є не тільки проявом радості і веселощів, але є і способом
емоційної розрядки. Сміхова культура припускає особливий сексуальний гумор
і пов'язує сексуальність із святковими, ігровими елементами суспільного життя.
У людському суспільстві виникає сексуальна культура, яка обмежена, з
одного боку, природою людини, а з другого – внутрішньою послідовністю за
логікою культури як цілого. Найзагальніший принцип класифікації культур за
типом їх статевої моралі, який прийнятий у етнографічній літературі – це поділ
її на антисексуальну (репресивну) і просексуальну (пермісивну). Прикладом
репресивної антисексуальної моралі є представники середньовічного
християнства, при якому сексуальність людини визначається як гріх. Інші
представники цього напрямку – це мікронезійці, які не вважають секс гріхом,

112
але визнають, що статеве життя робить чоловіка фізично слабким,
сприйнятливим до небезпечних захворювань. Протилежність їм – це
представники народу Полінезії, де сексуальність і еротизм заохочуються як у
чоловіків, так і в жінок, статеві проблеми відкрито обговорюються і
відбиваються у піснях і танцях.
Більшість людських суспільств розташовуються між цими представ-
никами і ставлення до сексуальності залежить від загальних властивостей
характеру, життя і культури. Культура не просто забороняє або дозволяє різні
прояви сексуальності, вона визначає їх соціальну, етичну та естетичну цінність.
Одні культури підкреслюють переважно інструментальні аспекти сексу, при
цьому вбачаючи у сексуальності головним чином засіб продовження роду або
задоволення інших сексуальних запитів. Інші вбачають у ній найцінніше –
афективну основу, вираз почуттів та емоцій. Культура не тільки регламентує,
але й розрізняє низові, світські і вищі, священні аспекти сексуальності. Нап-
риклад, статевий член може одночасно виступати у значенні священного фа-
лоса і як анатомічний орган.
Регулюючи мотиваційно-ціннісні аспекти сексуального потягу, культура
не може ігнорувати його соціальні форми. Відношення шлюбних, дошлюбних
та позашлюбних зв'язків – одна з головних проблем порівняльно-історичної
соціології сексуальної поведінки. Одною із заборон, накладених культурою на
сексуальні стосунки, є правило екзогамії, коли заборонено мати шлюб і статеві
зв'язки між членами одного роду. Джерелом цього є теорія Е. Вестермарка про
те, що люди, які проживають спільно, близько і мають щільні взаємини з ран-
нього дитинства, можуть не виявляти сексуального інтересу один до одного.
У деяких культурах є поширення такого явища, як подвійний стандарт,
коли існують різні вимоги до норми сексуальної поведінки чоловіка і жінки.
При цьому право ініціативи, залицяння, вибору партнера та визначення ритму
життя у шлюбі належить і надається чоловіку. В ставленні до дошлюбних і по-
зашлюбних зв'язків статева мораль поблажлива в більшості випадків щодо чо-

113
ловіків. Тому в деяких суспільствах і державах кількість домів розпусти для
чоловіків переважає кількість їх для жінок.
Практично у всіх людських суспільствах є культ чоловічої сексуальності.
Боги-чоловіки та античні герої наділялися не тільки великими геніталіями, але
й винятковими дітородними здібностями. Так, у бога Кришни було 16 108 жі-
нок і від них він мав по 10 синів та 1 дочці.
Жінку в різних культурах описують у двох образах: по-перше, як таку, що
має огиду до статевого життя, але морально чисту і, по-друге, – агресивну до
сексу, до спокушання. Думка про те, що статеві функції жінки нечисті, доволі
розповсюджена й живуча. Свідчення цього можна знайти повсюди: в літера-
турі, в міфах, у житті як примітивних, так і цивілізованих народів.
Неоднаково оцінюють різні культури дівочість (незайманість). Прості
примітивні суспільства не надають їй великого значення. З підвищенням
соціального статусу жінок та ускладненням ієрархічної системи суспільства,
дівочість набуває високої соціокультурної цінності. Серед багатьох
християнських та мусульманських народів було уявлення про "безчестя", яке
повинно було тільки змиватися кров'ю або прикриватися іноді нерівним
шлюбом.
В обрядах та міфах ранніх та пізніх культур широко подається спотворена
сексуальність: інцест, транссексуалізм, трансвестизм, гомосексуалізм та інші.
Але одне і те ж за своєю біологічною та поведінковою природою може по-
різному оцінюватися і символізуватися як у різних культурах, так і в сере-
довищі однієї. Це пояснюється двома підходами до цієї проблеми:
1. Від індивіда до культури, коли та тільки оформлює, регламентує ім-
пульси, які виникли в індивідуальній свідомості.
2. Від культури до індивіда, коли культура не тільки відображає інди-
відуальні варіанти лібідо, але й достатньо широко формує його напрямок, або
інакше, сексуальність розглядається як соціальне явище.
У першому випадку головним є поведінковий акт, вчинок як вираз внут-
рішніх імпульсів індивіда, а в другому – значення, що надається цьому вчинку

114
культурою, яка і формує відповідний стиль поведінки. Наприклад, це ритуальні
гомосексуальні контакти у древній Греції між чоловіками та хлопчиками, які
символізували передачу фізичних та психічних властивостей від дорослого до
підлітка.
Якщо провести історико-етнографічний аналіз людської сексуальності, то
можна побачити, що тут є певні норми, але немає одностайності. Світ культури
багатобарвний, і чим складніші культура, суспільство і особистість, тим
збагачена діалектика їх взаємин.

2. Психологічні аспекти жіночої і чоловічої сексуальності

Психологічними аспектами сексуальності займається велика кількість фа-

хівців у різних її наукових напрямках. Так, вікова психологія досліджує за-
кономірності психосексуального розвитку особистості, етапи та рушійні сили
психосексуальної ідентифікації, психологічні особливості підліткової та юна-
цької сексуальності, сексуального розвитку в літніх людей та ін. Диференційна
психологія вирішує проблеми статевих та індивідуальних відмінностей сексу-
альної поведінки і пов'язані з нею почуття, переживання та інші компоненти
кохання. При цьому особливу увагу приділяють вивченню психології жіночої
сексуальності. Соціально-психологічні дослідження вивчають психологічні
механізми виникнення кохання, вибір шлюбних партнерів, різні аспекти стате-
вого кохання у теперішніх умовах Серед більшості людей прийнято вважати,
що "статеві особливості" однозначні та міцно пов'язані із статтю індивіда. Але
це не так. Чоловіки та жінки взаємодіють між собою у конкретних соціальних
ролях, і характер такої взаємодії в одній сфері діяльності (у праці) не такий, як у
іншій – (у вихованні дітей).
У психологічному аспекті важливими за все при встановленні різниці між
чоловіками і жінками є прояви їх комунікативних та емоційних якостей. У наш
час, коли нормативні установки і реальні відмінності у сексуальній поведінці
чоловіків і жінок значно зменшились, ще залишається дуже великий показник у
цій різниці.

115
 Психологічні розбіжності в поводженні, в інтересах і схильностях чоло-
віків і жінок спостерігаються з дитинства. Вже в ранньому віці виникає значна
характерна різниця при вихованні дівчинки, яке пов'язане з безліччю дрібних
турбот і занепокоєнь, чого, як правило, немає при вихованні хлопчика.
З віком розходження між хлопчиками і дівчатками стають усе більш
виразними. Важливо враховувати два моменти: по-перше, ці розходження не
визначаються характером виховання, а, по-друге, вони виявляються задовго до
статевого дозрівання.
У центрі уваги й інтересів жінки, починаючи з раннього її віку, знахо-
диться людина і сфера її безпосереднього побуту – сама людина, взаємини між
людьми, предмети споживання, одяг, тварини. Простір, що представляє для
жінки інтерес, невеликий, однак він ретельно, до дріб'язку промислений, акту-
альне відбите у свідомості. Навпаки, у чоловіків простір, у якому
знаходяться об'єкти, що їх цікавлять, практично не обмежений. Звідси, зокрема,
інтерес до засобів транспорту (літаки, пароплави, машини й інша техніка) або
захоплення різними видами колекціонування. Разом з тим багато чого з
безпосереднього оточення вислизає від уваги чоловіка, недостатньо відбито в
його свідомості і часто в домашніх справах, у побуті він безпомічний, хоча і
цікавиться польотами в космос, подорожами та останніми світовими новинами.
Зрозуміло, тут багато чого залежить і від виховання: жінку змалку частіше
залучають до домашнього господарства, однак це робиться не всупереч її
схильностям, інтересам. Хлопчики ж, у більшості випадків, як правило, менше
виявляють інтересу до домашніх справ. Жінка, відповідно до природного
призначення, схильна до піклувальної діяльності – доглядати, няньчити,
виявляти турботу і т. ін. Відомо, що старші сестри частіше доглядають своїх
молодших братів, ніж старші брати своїх молодших сестер. Вони взагалі
схильні повчати, наставляти, критикувати своїх братів, чоловіків, батьків,
знайомих і незнайомих людей, що часом призводить до втрати в цьому почуття
міри. Подібне рідко помічається у ставленні братів до своїх сестер чи чоловіків
до дружин.

116
 Якщо жінки схильні до піклувальної діяльності, то у чоловіків настільки
ж чітко виявляється схильність до перетворюючої і конструктивної діяльності.
Звідси інтерес їх до інструментів, знарядь праці, різних механізмів і присто-
сувань, який може вже виявлятися у ранньому дитинстві. Якщо жінка краще
відчуває і розуміє призначення речей, їх споживчу користь, то хлопчик чи чо-
ловік краще розуміє і більше цікавиться обладнанням речей. Зламану річ жінка,
як правило, просто відкидає убік як непридатну, а чоловік же зайвий раз
скористається з можливості ознайомитися з її облаштуванням. Дівчатка, як
правило, використовують іграшку за призначенням, роблячи помилки в її зас-
тосуванні лише через незнання; хлопчики ж можуть пристосовувати іграшку до
різних цілей, дуже часто не за призначенням, свідомо знаходячи їй несподівані
застосування. Крім того, хлопчиків більше цікавить облаштування іграшки, ніж
її призначення. Звідси і походить уся та численна розібрана чи розламана
техніка в "господарстві" хлопчика. Характерно, що й саме знайомство хлопчика
з іграшкою часто починається з того, що він лізе усередину її подивитися, як
вона влаштована, так і не випробувавши її в справі.
У конструктивних іграх хлопчики виявляють більше винахідливості.
Вони будують міста, залізниці, приділяючи увагу головним чином самим
конструкціям, тоді як в аналогічних умовах дівчинка будує не дороги, міста,
замки, вокзали, а будинок з меблями, предметами побуту, з різними
прикрасами.
Розумові здібності чоловіків і жінок у цілому рівні. Однак, унаслідок різ-
ної спрямованості інтересів і схильностей, вони виявляються по-різному. Ві-
домо, що в жінок більше точності в роботі, однак менше цілісності і загального
погляду на предмет, спостерігається велика сугестивність, менша рішучість у
діях. Вони, як правило, менш точно передають події, часом не в змозі
відокремлювати об'єктивний план події від власних переживань у цей момент.
У чоловіків раніше розвивається здатність відокремлювати істотне від друго-
рядного. Чоловічий розум більше схильний до узагальнень, але менше до

117
конкретного. Відомо, що вони більше звертають увагу на фактичний бік справи
та на особистісний.
Разом з тим жінка більш конформна, краще пристосовується до обставин,
швидше знаходить собі місце при різних змінах, легше "вписується" у нове
навколишнє середовище. Жінки більш чуттєві до міжособистісних взаємин і
витончено реагують на норми своєї соціальної групи. "Старанність" їх нас-
правді може лише ввести в оману. Варто виходити з того, що моральний ви-
гляд, моральний рівень чоловіка і жінки у цілому однаковий, і немає ніяких
підстав у цьому плані ставити одну стать вище іншої.
Розходження між чоловіками і жінками виявляються у тому, що останні
схильні частіше апелювати до рідних, старших, впливових або навіть незна-
йомих людей. Тому в кризових ситуаціях частіше можна почути скарги жінок
на чоловіків, ніж навпаки. Це може ввести в оману неосвіченого суддю, педа-
гога чи батьків за принципом, що сторона, що скаржиться, мимоволі сприйма-
ється як сторона потерпіла, хоча часто це не завжди так. Справа в тому, що жі-
нка взагалі схильна вірити авторитетам і спиратися на них у скрутних випадках,
що менш характерно для чоловіка.
Коло інтересів чоловіків ширше, ніж жінок. Відповідно до цього, в їхньо-
му словниковому запасі використовується більше слів, які позначають відда-
лені предмети і загальні поняття. В їхній мові переважають слова, що пере-
дають дії, тоді як жінки схильні до використання предметно-оціночної мови.
У вільний час види діяльності у чоловіків більш різноманітні, але менш
організовані. За межами будинку, при незвичних обставинах жінки швидше
розгублюються, але, відправляючись кудись, вони мають визначену мету, тоді
як чоловіки можуть знаходити собі заняття "на ходу", легше орієнтуючись у
незнайомій обстановці і сприймаючи її позитивно, на відміну від настороже-
ного ставлення до неї жінок.
Жінки більш самозакохані та вразливі, більш чутливі до критики, чим чо-
ловіки. Це проявляється частіше у підвищеному інтересі до своєї зовнішності і

118
більшої реакції на оцінки її іншими людьми. У зв'язку з цим у них спостері-
гаються і різні помилкові ідеї про свою фізичну недосконалість.
Статеве життя більшості чоловіків переважно екстенсивніше, ніж у
жінок. У них набагато більша зміна сексуальних партнерів. Більша
екстенсивність чоловічого статевого життя означає меншу емоціональну
залежність та психологічну інтимність. Якщо чоловіки перераховують можливі
й реальні мотиви вступу в статевий зв'язок, вони частіше називають безособові,
не пов'язані з конкретною особою, статеві бажання. Але, незважаючи на
обізнаність у сексуальних стосунках із жінкою, чоловіки іноді не можуть
пояснити вибір жінкою іншого партнера.
Однією з поведінкових реакцій жінок, пов'язаних із статевим потягом, є
кокетство (виявляють і дівчата віком до 1 року). Іноді його елементи
спостерігаються і в чоловіків.
Метою кокетства є намагання привернути до себе увагу зовнішніми
принадами, внутрішніми якостями. До його арсеналу належать особливі міміка,
інтонації, голосу.
У маленьких дівчаток кокетство часом спостерігається само по собі, поза
об'єктом, якому з урахуванням специфіки віку можна було б приписати
сексуальне значення. Частіше воно є реакцією на присутність іншої людини,
зокрема незнайомого чоловіка.
Із статевим потягом жінок пов'язана соромливість, що зазвичай
з'являється після 3-х років з усвідомленням дитиною себе як особистості, однак
спочатку виражена нечітко. Почуття соромливості посилюється в підлітковому
віці з появою вторинних статевих ознак. її ступінь залежить від індивідуальних
особливостей дівчини, сімейного побуту (вона не переходить нормальних меж і
не перетворюється на манірність, якщо в родині не надають спеціального
значення випадковому оголенню тіла). Спочатку соромливість спостерігається
щодо всіх людей, потім — лише стосовно представників іншої статі.
Статеве життя чоловіків переважно екстенсивніше, ніж у жінок, вони
частіше змінюють сексуальних партнерів. Більша екстенсивність чоловічого

119
статевого життя означає меншу емоційну залежність і психологічну інтимність.
Чоловіки, перераховуючи можливі та реальні мотиви статевого зв'язку, частіше
називають безособові, не пов'язані з конкретною людиною статеві бажання.
Попри обізнаність із сексуальними стосунками, вони іноді не можуть пояснити
вибір жінкою іншого партнера.
Традиційно вважають, що жінки сексуально пасивні, невимогливі, а
чоловіки активніші. Однак останнім часом ця тенденція змінюється на користь
жінок: вони стають не менш активними за чоловіків.
Чоловіки та жінки суттєво розрізняються сприйняттям еротичних матері-
алів і змістом власних еротичних фантазій. Проведені експерименти показали,
що різниця не настільки велика, а є більш якісною, ніж кількісною: статеві
збудження у жінок залежать від наявності у них сексуального досвіду, а також
характеру представлених їм еротичних матеріалів. Наприклад, груба, примі-
тивна порнографія може у них викликати моральне та естетичне заперечення.
Еротичні сни та фантазії чоловіків і жінок відображають фундаментальну
неоднаковість їх сексуальних позицій. Чоловіки частіше уявляють статеві акти
з незнайомими особами, груповий секс або примушування когось до статевого
зв'язку. Жінки в більшості уявляють сексуальні вчинки, де вони є жертвами
насилля, сексуальні дії, які у реальному житті вони ніколи б не зробили. Але як
незначна різниця у сексуальних уявленнях, загальною мрією обох статей є
близькі стосунки з коханою людиною.
Чоловіки мають більше лібідо, ніж жінки. Їх еротичні запити не змен-
шуються з віком, незважаючи на зниження фактичної інтенсивності статевого
життя, а навпаки, навіть зростають, а жіноче лібідо в міру згортання реальної
статевої активності спадає. Але у протилежність чоловікам сексуальне задово-
лення жінки вище.
Дуже складне психологічне питання – це зв'язок жіночої сексуальності з
менструальним циклом. Вважається, що факт самої менструації потрібно
приховувати, як і психосоціальні наслідки ганьби, пов'язаної з нею, що неабияк
позначається на жіночій особистості. Дискомфорт, поганий настрій, дратівли-

120
вість, депресія й ін. у більшості випадків супроводжують цей стан жінки і
впливають на її сексуальне життя. Але дослідження показали, що це припу-
щення правильне десь на 50% і залежить не тільки від фізіологічного та біоло-
гічного циклу, а скоріше носить психосоматичний, культурний і соціальний
характер. Пік жіночої еротичної реактивності саме з'являється на середині
менструального циклу та в період безпосередньо перед початком менструації.
Багато жінок починають відчувати оргазм не зразу при першому статево-
му акті, а з набуванням сексуального досвіду, опануванням таємницями свого
тіла, пізнанням своїх ерогенних зон, а також після того, як приходить визво-
лення від думок про гріховність і соромність плотських стосунків. Зростання
оргазмічної активності жінки залежить більше від терміну початку статевого
життя, ніж від строку статевого достигання. Жіночий оргазм і фізіологічно, і
психологічно є складнішим за чоловічий. Відсутність оргазму в якійсь мірі
залежить від конституційних особливостей, умов виховання й індивідуального
досвіду, а також впливу перенесених життєвих негараздів.
Процес статевого збудження та його розрядки у жінок більш індивідуаль-
ний і різноманітний, ніж у чоловіків. При статевому акті чоловік у більшості
випадків досягає піку оргазму скоріше, ніж жінка, але у жінки він більш три-
валий. Є різниця в емоційних реакціях та психофізіологічних локалізаціях еро-
тичних відчуттів. Чоловіча сексуальність є фалоцентрична, її кульмінація –
інтромісія (вагінальні відчуття) й еякуляція. У багатьох жінок повні еротичні
відчуття пов'язані з подразненням клітора, незважаючи на те, що вагінальні
відчуття теж можуть бути загостреними. Жінки чіткіше, ніж чоловіки, відріз-
няють оргазм при мастурбації від оргазму при коїтусі. Жінка здатна до багато-
разового виникнення оргазму, тоді як чоловік після еякуляції деякий час не ре-
агує на сексуальне стимулювання. Отримане жінкою сексуальне задоволення
залежить від психологічних обставин: кохання до партнера, відчуття його бли-
зькості, почуття ніжності та ін. та від її соціальної активності і задоволення
своїм життям.

121
 Порівнюючи, кому віддають перевагу чоловіки та жінки при виборі парт-
нера, можна відмітити стійку розбіжність поглядів. Чоловіки у більшості ви-
падків віддають перевагу фізично привабливим, красивим, домовитим, хазяй-
новитим жінкам, тоді як жінки у чоловіків більш цінять розум, освіченість,
працьовитість і т. ін. Все це походить своїм корінням від різного репро-
дуктивного вкладу чоловіків та жінок. Сексуально-еротичні та естетичні ба-
жання щільно пов'язані з еволюційною біологією та історією взаємин між
статтю.
Жіноча репродуктивна цінність пов'язана з віком, станом здоров'я, про що
можна судити по чистій та гладенькій шкірі, по живому виразу обличчя, по
пишному волоссю і т. ін. Чоловічий репродуктивний вклад залежав від соці-
альних можливостей, які він може надати своїй жінці і дітям. У питаннях сек-
суальності статеві відмінності є проблематичними і з різними варіантами, як і у
всіх основних питаннях життя, і більше залежать від панівної ідеології, чим від
репродуктивної біології.
Встановлено, що щасливе сімейне життя більш у жінок з простою
привабливістю, загальною буденністю і невиразністю. Такі жінки виробляють у
себе психологічну настанову, що багато вимагати від життя неможливо. Коли
за ними починає упадати "середній" за всіма мірками чоловік, то вони прийма-
ють його як подарунок долі, цінять його, зберігають прихильність та заклада-
ють фундамент сімейного життя. Чоловіки, у свою чергу, цінять їх за турботу й
увагу. їх не приваблює холодна краса душі і тіла, а байдужість і зневажливість
жінки їх відштовхує. Чим красивіша жінка, тим більше у неї вимог до
шлюбного партнера і тим менше можливості задовольнити свої потреби і
знайти той ідеал чоловіка, який їй був би до вподоби.
Соціальне і психологічне благополуччя, в т. ч. і сексуальне, чоловіка і жі-
нки залежить зовсім не від того, наскільки він або вона відповідають абстракт-
ному нормативу, а від того, наскільки соматичні і поведінкові властивості ін-
дивіда співпадають з його самосвідомістю і системою цінностей, і від того, чи
пощастить індивіду знайти людину протилежної статі, яка потребує саме такого

122
типу особистості, щоб вони змогли утворити пару. Сексуальне задоволення
буває тільки у щасливих шлюбах. Індивідуально-типологічні якості, які суттєві
у підлітковому і юнацькому віці, у тривалих шлюбах втрачають частину свого
значення, гасяться взаємною адаптацією і умовами життя. Психологія статевих
відмінностей, частина пізнання індивідуальних якостей, котрі тільки частково
зв'язані з статевою приналежністю і ніколи нею не вичерпаються.

123
 Тема 6
Психологія подружнього статевого життя

План
1. Закоханість і кохання
2. Шлюбні стосунки
Література
1. Мастерс У. Основы сексологии / У. Мастерс, В. Джонсон, Р.
Колодни.Пер. с англ. - М.: Мир, 1998. – 692 с.
2. Психология сексуальных отклонений: Хрестоматия - / Сост.
К. В. Сельченок. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2002. – 672с. – (Библиотека
практической психологии).
3. Фрейд З. Очерки по психологии сексуальности / З. Фрейд. Пер. с нем.
А. Вяхирева, И. Полякова. – СПб.: Издательский Дом «Азбука-классика», 2009.
– 256 с.

1. Закоханість і кохання

Відображенням естетичного та етичного проявів сексуальності є кохання.

Потреба в коханні, здатність кохати є невід'ємною частиною людської психіки.
Американський психолог Абрахам-Харольд Маслоу (1918-1970) вважав її
однією з вроджених людських потреб.
Кохання - морально-естетичне почуття, яке виражається у
самозабутньому і безкорисливому ставленні до певної особистості.
Сутність кохання, його діалектика, таємничість і непередбачуваність
завжди турбували людину. Античні філософи вважали, що в коханні тілесне
начало набуває істинної краси. Представники епохи Відродження розглядали
кохання як силу, що організовує соціальне життя, звільняє душу від афектів,
веде до пізнання природи. Тривалий час тема кохання була прерогативою
письменників, філософів, а не предметом дослідження психологів, соціологів та

124
інших вчених. Оспівуючи це почуття, мало хто виявляв науковий інтерес до
причин кохання, його проявів та проблем.
У сучасну епоху багато вчених зацікавилося науковим пізнанням
кохання. Деякі сексологи припускають, що в корі головного мозку є центри, які
відповідають за це почуття, соціологи тлумачать кохання як зустріч двох
людей, які органічно доповнюють один одного, а психологи трактують кохання
як шлях подолання самотності, прояв бажання піклуватися про іншого, як про
самого себе.
Американський соціолог Джон-Алан Лі, модифікувавши давньогрецьку
класифікацію, виокремлює такі типи кохання:
1) ерос - тип кохання, який ґрунтується на фізичному потязі і має
потужний сексуальний магнетизм. Еротичне кохання швидко спалахує, однак
триває недовго і швидко згасає. У деяких випадках воно може перетворитися на
глибоке, тривале почуття;
2) людус - ігровий різновид кохання. Партнери грають у кохання,
виявляючи нерідко глибоку вірність один одному. Водночас у них може бути
по кілька партнерів як резервних варіантів без встановлення серйозних,
глибоких стосунків із жодним. Секс при цьому є швидше грою, розвагою, а не
інтимністю, вірністю;
3) сторге - тепла прихильність, яка повільно і непомітно переростає в
кохання. Такий тип кохання виростає з дружби, пов'язаний із стабільним
досвідом, позбавлений нерозсудливості, стійкий до кризових випробувань.
Однак таким партнерам бракує справжньої пристрасті;
4) манія - потужна пристрасність закоханих, ненаситність у володінні
одне одним. Людина, яка маніакально кохає, або піднімається на пік екстазу,
або скочується в безодню відчаю. Почуття злету і падіння породжує
запаморочення свідомості, збуджує душу, а в певні моменти вселяє почуття
завмирання;
5) прагма - найурівноваженіша, практична форма кохання. Коханець-
прагматик, шукаючи собі партнера, чітко уявляє весь необхідний перелік його

125
якостей. Більшість із них не забуває подбати про попередню домовленість щодо
відносин. Іноді прагматичне кохання може перерости в інтенсивніше почуття;
6) агапе - ідеальний, нездійсненний тип кохання, який ґрунтується на
традиційних релігійно-світоглядних уявленнях про його постійність,
невимогливість, терплячість.
Тип кохання формується залежно від особистісних особливостей
партнерів, їх потреб, життєвого досвіду. Вони можуть змінюватися з часом, зі
зміною партнера.
3. Фройд переконував, що ядром кохання є статеве кохання, мета якого -
статеве з'єднання. Кохання, за його словами, є проявом лібідо, спрямованим або
на інших (кохання) або на себе (нарцисизм). Спочатку (в дитинстві) кохання є
нарцистичним, потім воно переходить на інші об'єкти. Людина, яка
повертається до нарцисизму в зрілі роки, не здатна кохати. В особливо
виражених випадках це перетворюється на хворобу.
Емоційний зв'язок між дитиною та її рідними, почуття любові, які при
цьому виникають, є основою, на якій формується розуміння того, як уміти
віддавати і брати. Ця елементарна і малозначна, на перший погляд, якість
допомагає людині встановлювати любовні стосунки в дорослому житті. Разом
із загальним розвитком особистості відбувається і розвиток почуття кохання. З
віком під впливом життєвого досвіду встановлюється стійкий погляд на
кохання. Людина вчиться не лише приймати це почуття, спрямоване на неї, а й
дарувати його іншому. Кохання приносить їй не тільки високі почуття, а й
болючі, нестерпні муки, якщо зв'язок, що розвивається між людьми, не
відповідає сподіванням. Людина постійно вчиться кохати, тому кохання є
універсальним, безмежним та нескінченним феноменом. І чоловіки, і жінки від
народження і до смерті потребують кохання. Із віком можуть лише змінюватися
форми переживання та зовнішнього вияву цього почуття. Сталою залишається
його основа. Вона може бути в кожної людини стимулом для виникнення стану
готовності до кохання. Одні люди постійно перебувають у цьому стані, інші - в
очікуванні її або у стані її втрати. Ступінь готовності до кохання не має

126
конкретного виміру, прояв його завжди індивідуальний. Іноді він буває
несподіваним.
Кохання стимулює статевий потяг, інстинкт продовження роду. Усе, що з
ним пов'язане, набуває особливої сили і чарівності. Майже завжди кохання стає
прологом до статевої близькості. У кожному сексуальному зв'язку є елементи
прояву кохання. При цьому секс є мовою інтимних стосунків. Сексуальні ігри
не принижують кохання, а роблять його багатозначним. Ще в 1895 р. В.
Тарновський писав: "Кохання - це статевий потяг між двома особами різної
статі, обов'язково пов'язаний із симпатією душ... Симпатія душ без статевого
потягу - це дружба, а не кохання. Нормальне кохання можливе лише в зв'язку із
статевим почуттям ".
І кохання, і статевий потяг мають характер пристрасті, всепоглинання.
Нормальні елементи сексуальної поведінки - закохані погляди, лагідні торкання
та поцілунки, особливо ерогенних зон тіла. Однак статевий потяг порівняно з
коханням має вужчий фокус і може задовольнятися значно легше. Кохання -
складніше, різноманітніше і постійніше почуття. У статевому потязі елементи
турботи і поваги проявляються мінімально, сильніші вони при тривалих
сексуальних зв'язках, відіграючи, однак, вторинну роль. Бажання пізнати
іншого стосується при цьому лише фізичних аспектів взаємодії. У коханні, яке
не виключає бажання пристрасної тілесної єдності, головним компонентом є
повага до коханої людини, визнання цінності її як особистості. Ідеальним
проявом кохання є поєднання поваги до партнера із статевим потягом до нього.
Виникає воно не лише завдяки статевому потягу, а й за участю вищих емоцій,
пов'язаних із ставленням до іншої людини як до особистості, оцінюванням її
фізичних і психологічних якостей. Тому почуття кохання може переживати і
людина, байдужа до статевих стосунків.
Закохана людина сприймає об'єкт своїх почуттів як ідеальний естетичний
образ, знаходячи в ньому красу, індивідуальність, підкорювальну силу та
багатий духовний світ. Унаслідок цього часто поза увагою опиняється
справжня сутність людини, а ідеалізовані її тілесні, духовні якості вважають

127
єдиним об'єктом бажання, естетичного споглядання, джерелом естетичної
насолоди.
За словами німецько-американського психолога і філософа Еріха Фромма
(1900-1980), кохання, або любов, - це не стільки взаємини з конкретною
людиною, скільки орієнтація особистості, яка визначає її стосунки зі світом, а
не з окремим об'єктом. Адже любов до однієї людини і цілковита байдужість до
інших - це не любов, а симбіотична прихильність чи розширений егоїзм. Тобто
любов полягає не в наявності об'єкта, а в здатності кохати.
Різні типи кохання суттєво різняться між собою, що здебільшого
залежить від об'єктів любові.
1. Братерська любов. Вона є різновидом кохання, на якому основуються
всі інші типи. Е. Фромм розглядав її як відповідальність, турботу, повагу,
розуміння іншої людини, прагнення допомагати їй у житті (про це йдеться в
Біблії: "Полюби ближнього, як самого себе"). Братерська любов - це
принципова здатність любити. У ній присутнє переживання єдності, рівності,
спільності з усіма людьми.
2. Материнська любов. її суть у безумовному ствердженні життя і потреб
дитини. Мати повинна забезпечувати не лише життя і розвиток дитини, а й
прищепити їй любов до життя, відчуття того, що жити - прекрасно. Для цього
жінка має бути не тільки хорошою матір'ю, а й щасливою людиною (що
доступне небагатьом), адже її любов до життя так само сильно впливає на
особистість дитини, як і її тривога.
На відміну від братерської любові, в якій обидві сторони рівні, стосунки
матері і дитини від самого початку нерівноправні: один потребує допомоги,
інший її надає. З огляду на альтруїстичність (безкорисливе піклування про
інших), жертовність материнської любові її вважають найвищим різновидом
любові. Однак Е. Фромм вважав, що справжній подвиг материнської любові
полягає у любові не до немовляти, а до дитини, яка росте. Немовля любити не
важко (як продовження себе - нарцистичною любов' ю; як об'єкт реалізації
прагнення до влади і власницьких амбіцій). Проте дитина росте, стає

128
автономною особистістю. І суть материнської любові, за Е. Фроммом, полягає в
тому, щоб сприяти особистісному зростанню, відокремленню дитини. На цій
стадії материнська любов вимагає жертовності, здатності віддавати все, не
очікуючи нічого, крім щастя улюбленої дитини. І саме в цьому багато матерів
виявляє нездатність виконати надзавдання материнської любові.
3. Любов до себе. Людина, здатна на любов, любить і себе. Якщо вона
здатна любити тільки інших - вона не здатна любити взагалі. Любов до себе й
егоїзм (задоволення власних потреб, нехтування іншими) - не одне й те саме, а
протилежності. Егоїст, створюючи враження, що надзвичайно піклується про
себе, насправді лише робить невдалі спроби замаскувати та компенсувати своє
невміння піклуватися про своє справжнє Я. Він не вміє любити інших, як і не
вміє любити себе. Е. Фромм порівнює егоїзм з ревнивою турботою надто
турботливих матерів, які вважають, що надзвичайно люблять свою дитину, хоч
насправді відчувають до неї глибоко замасковану ворожість. Надмірна
турботливість є компенсацією нездатності любити свою дитину. Так само і
"жертовна" мати, яка відмовляється від усього заради своїх дітей, насправді
перебуває під впливом прихованої ворожості до життя, яку передає і дітям,
оскільки вони не повинні розчарувати її. Насправді така мати не любить себе і в
такий спосіб дає своїм дітям урок нелюбові до себе й життя. Отже, за Фроммом,
без любові до себе любов до інших неможлива, адже в ній проявляється
принципова здатність любити.
4. Любов до Бога. Основа потреби в любові закорінена у почутті
віддаленості, прагненні подолати спричинений ним відчай шляхом єднання з
кимось. Із цієї потреби виникає релігійна любов (любов до Бога).
5. Еротична любов. Вона полягає у прагненні до повного злиття, єдності з
іншою людиною. За своєю природою ця любов виняткова (людина може
повністю і пристрасно еротично злитися лише з однією людиною, однак вона
не виключає братерської любові до інших людей). Еротичне кохання, застерігав
Фромм, не слід плутати із закоханістю, яка є неочікуваним руйнуванням бар'єру
між двома людьми. Таке раптове переживання близькості дуже короткочасне.

129
Після того як незнайомець стає близькою людиною, зникає необхідність долати
бар'єри, не залишається, до чого прагнути. Для багатьох особистість іншої
людини, як і власна, скоро перестає бути загадкою, інтерес до неї минає, а
близькість досягається лише завдяки сексуальним контактам. Адже такі люди
сприймають лише фізичну віддаленість інших людей і долають її шляхом
фізичної близькості. Подоланню віддаленості сприяють: розмови про особисте
життя, сподівання і тривоги, прояви дитячих рис особистості, гніву, ненависті,
нестриманості (цим пояснюються стосунки деяких партнерів, близькість яких
проявляється тільки в ліжку або коли вони дають волю взаємній ненависті чи
люті). Із часом така близькість приносить все менше задоволення, тому людина
починає шукати нову. Коли новий незнайомець стає "близькою" людиною,
знову приходить гостре почуття закоханості, яке поступово згасає і
завершується прагненням до нового завоювання. Це прагнення
супроводжується ілюзією, що нова любов не буде подібна на попередню.
Цьому сприяє оманливий характер сексуального бажання.
Сексуальне бажання, націлене на злиття, не зводиться лише до
фізіологічного апетиту, розрядки хворобливої напруги. Його можуть
стимулювати викликана самотністю тривога, прагнення підпорювати чи бути
підкореним, пихатість, бажання завдати болю та любов. Оскільки у свідомості
багатьох людей сексуальне бажання нерозривно пов'язане із любов'ю, вони
легко припускаються помилок, вважаючи, що кохають один одного, насправді
відчуваючи лише фізичний потяг. За Е. Фроммом, кохання справді може
викликати сексуальне бажання, однак у такому бажанні не буде прагнення
володіти, підкоряти чи бути підкореним, воно буде сповнене ніжністю. Якщо
фізичне бажання викликане не коханням і еротичне кохання не є водночас
братською любов'ю, таке бажання призведе лише до тимчасового оргастичного
єднання.
Важливим елементом справжнього еротичного кохання є воля, бо вона -
не лише сильне почуття, а й рішення, судження та обіцянка. Кохання - це і
вольовий акт присвяти себе комусь. Після укладення шлюбу вольовий акт має

130
гарантувати стійкість кохання, та це не означає, що стосунки варто зберігати за
будь-яких обставин.
Загалом, як зауважив Е. Фромм, для більшості людей проблема кохання -
насамперед проблема, як бути коханим, а не як кохати. Справжнє кохання - це
активність і мистецтво; вимагає наполегливої праці, постійного
самовдосконалення .
Серед теорій виникнення кохання і сексуального потягу особливе місце
належить біологічній концепції американського психіатра Майкла Лейбовіца,
яка ґрунтується на засадах психофізіології. Згідно з нею в мозковій структурі
(гіпаталамусі) виробляються молекули фенілетаміну (ФЕА), які викликають
відчуття ейфорії, піднесеності та радості. Коли людина відчуває статевий потяг,
цими молекулами насичуються нейрони лімбічної системи, що стимулює
емоційну активність. У закоханих настає стан, подібний до стану після
вживання наркотиків. Партнери відчувають піднесення життєвих сил, жвавість,
безрозсудність, легкодумство, оптимізм. Розірвання в цей час стосунків може
викликати страждання, депресивний стан.
Після невдалого бурхливого кохання, яке спричинило виникнення
депресії, жінки, як зауважив М. Лейбовіц, починали активно вживати рідкий
шоколад. Оскільки шоколад має високу концентрацію фенілетаміну, це дало
підстави для висновку, що організм завдяки цьому компенсує втрачену
функцію. Подальші досліди показали, що здатність більшості жінок нормально
функціонувати на робочому місці, у соціальному середовищі залежить від того,
чи є вони закоханими, і від ступеня прояву закоханості. Рівень ФЕА в таких
випадках коливається в широких межах через хиткий механізм контролю, який
може бути набутим чи вродженим. При лікуванні використовували
фармакологічні препарати, які гальмували розпад ФЕА й ефективно
поліпшували емоційний стан жінок.
Хімічний процес, за якого молекули ФЕА партнерів збігаються,
спричиняє виникнення хімічної реакції сполучення. У житті внаслідок цієї
реакції з'являється потяг. Так біологічна концепція кохання пояснює

131
виникнення міжособистісних стосунків, порозуміння чи непорозуміння між
партнерами. Однак реакція між хімічними сполуками не може повторюватися і
довго перебувати на одному рівні. Тому статевий потяг між партнерами не
буває вічним. Через чотири роки кількість ФЕА зменшується, а інтенсивність
хімічної реакції починає спадати. Тому секс і потяг між чоловіком та жінкою
перестають відігравати провідну роль у взаєминах. Позитивним завершенням
романтичного кохання є поступовий перехід його в кохання-дружбу,
негативним - розірвання стосунків, розлучення або продовження спільного
життя без взаємного задоволення. Теорія М. Лейбовіца здобула широке
визнання, оскільки до неї можна апелювати, коли вичерпуються інші аргументи
щодо походження кохання.
Отже, романтичне кохання (закоханість) є нестійким станом, тривалість
якого не перевищує 3-4-х років, адже біологічні речовини, які відповідають за
підтримання в організмі ейфорії закоханості, не можуть довго бути на стабільно
підвищеному рівні, і їх показники з часом знижуються до норми. Коханці
починають помічати недосконалість один одного, відшукувати недоліки, які
раніше не помічали або ігнорували. На зміну нескінченним спільним інтересам
приходять нудьга, нетерпіння, боротьба за лідерство.
Закоханість, яка нерідко переростає в кохання-дружбу, тримається на
взаємній повазі і турботі. Почуття стають менш бурхливими, однак -
передбачуванішими, стабільнішими, реалістичнішими, а такі стосунки
надійніші. Партнери менше демонструють власницькі прояви, що зменшує
зобов'язання, дає змогу обом жити своїм життям з мінімальним втручанням.
Дружба може передбачати і сексуальний компонент, який надає партнерським
стосункам приємного забарвлення. Ця форма кохання притаманна тривалому
шлюбу.

2. Шлюбні стосунки

132
 Основою функціонування сім'ї, яка забезпечує стабільне середовище для
формування, розвитку і прояву усіх особистісних рис членів подружжя, є
шлюбні стосунки.
Шлюб - союз, який укладають чоловік і жінка на офіційних правових
засадах, закріплюючи свої матеріальні й особистісні інтереси.
Щасливим вважають шлюб, у якому чоловік і дружина одностайно
визнають взаємне почуття кохання, повагу, порозуміння; гармонійним -
кохання одного і повагу іншого члена подружжя; проблемним - коли
переважають стосунки без достатньої поваги або надмірна прихильність одного
з членів подружжя наражається на байдужість, неповагу іншого, що провокує
сварки, патологічні прояви ревнощів; кризовим - коли домінують конфлікти з
різних приводів; розірваним - шлюб, який перебуває у процесі юридичного
розірвання.
За сутнісними ознаками розрізняють первинну (батьківську) і вторинну
(подружню) сім'ї, які можуть впливати одна на одну або функціонувати
відокремлено.
Перші уявлення про шлюб дитина здобуває в батьківській сім'ї або в її
альтернативі. Внаслідок спілкування з батьками, іншими людьми в неї
формуються статево-сімейно-рольові якості. У дівчаток за прикладом матері,
сестри, бабусі, тітки з'являються спочатку несвідомі, а пізніше - перші свідомі
риси жіночості. У хлопчиків під впливом батька, брата, дідуся, дядька
пробуджуються ознаки мужності. Одночасно засвоюються поведінкові сімейні
риси.
Статевий потяг набуває закінченої, стійкої форми із настанням
психологічної та соціальної зрілості, коли людина може всі особисті питання
вирішувати самостійно, в неї формується власний погляд на життя. Статева
близькість у ранньому віці виникає найчастіше через цікавість, однак така
людина ще не здобула психологічного та соціального досвіду для
відповідальності за свої дії в коханні. Рано розпочате дошлюбне статеве життя
може перервати нормальне формування індивідуальних статевих реакцій, адже

133
механізми, які повинні стримувати чуттєві пориви, ще не сформовані.
Тимчасові статеві контакти, часті зміни симпатій створюють не сумісний із
сімейним життям статевий стереотип. Принадність дошлюбних зустрічей,
якими б вони не були за тривалістю, забарвлене в романтичні тони спільне
дошлюбне життя здаються напрочуд легкими порівняно із спільним життям у
шлюбі. Шлюбний підпис - це визнання відповідальності за іншого, готовності
слугувати інтересам сім'ї, іноді навіть усупереч своїм.
Для більшості людей уявлення про сім'ю як головний суспільний інститут
домінуючі: 91% чоловіків і 95% жінок усіх вікових категорій вважають її
важливим ядром свого життя.
Для стабільності подружнього життя кожна сім'я покликана
забезпечувати такі її основні функції:
1) створення позитивного емоційного фону. Позитивні емоції при
спілкуванні, домашній затишок, обмін цікавою інформацією забезпечують
позитивний життєвий тонус, сприяють оптимістичному сприйняттю життя;
2) підтримання доброзичливих стосунків з батьками, родичами, друзями,
співробітниками. Стосунки, що ґрунтуються на взаємній повазі, відіграють
важливу роль у підтриманні позитивних емоцій, забезпеченні стабільності
подружніх взаємин, зберігають свіжість почуттів;
3) забезпечення господарсько-економічних потреб. Життєзабезпечення
сім'ї потребує чіткої організації та розподілу обов'язків, відповідальності,
вмотивованої ініціативи у кожній справі. Не в кожній сім'ї оптимальне
вирішення цих питань дається відразу і безболісно. Багато залежить від
різноманітних об'єктивних і суб'єктивних чинників (рівня потреб і можливостей
щодо їх задоволення, місця проживання, індивідуальних звичок, рівня освіти,
віку дітей тощо);
4) створення здорового сімейно-побутового режиму. Влаштованість
побуту є важливою запорукою гармонії сімейних стосунків, задоволеності
подружжя одне одним, створення сприятливого клімату для розвитку і
виховання дітей;

134
 5) забезпечення інтимного життя. Гармонійні сексуальні стосунки
приносять велике задоволення партнерам. Дотримання індивідуального ритму
сексуальних контактів (відповідно до запитів і міри задоволення) має
принципове значення для збереження активного статевого потягу, позитивного
емоційного фону і пов'язаних з ними виявів ніжності. У багатьох випадках
регулятором сексуального режиму є жінка як берегиня сексуальної гармонії в
подружжі;
6) народження і виховання дітей. Цей чинник є основним елементом у
самоствердженні, розвитку, збереженні сім'ї;
7) сприяння соціальному самовдосконаленню. Воно передбачає роботу
кожного над підвищенням свого культурного, професійного рівня, збагаченням
міжіндивідуальної взаємодії.
Потреба мати товариша-коханця, партнера в сімейному житті часто є
значущою. Через партнера людина встановлює контакт із навколишнім
середовищем, коригує власні думки та дії. У взаємодії з ним виникають
найцінніші і найглибші емоції. Такий союз чоловіка і жінки стає непорушним.
Шлюбний потенціал
Сімейне життя різних людей складається неоднаково. У шлюбі
поєднуються дві індивідуальності зі своїми звичками, уявленнями, світоглядом.
їх об'єднання в сім'ю не завжди відбувається безпроблемно. Формування
оптимального шлюбу - складний, багатозначний, сповнений злетів і криз
процес, що охоплює зачарування першим коханням, переборені перші побутові
розчарування, прийняття партнера з усіма його перевагами та недоліками,
трансформацію міжособистісних стосунків на різних етапах життя.
Для діагностування шлюбних союзів, які переживають кризи, полегшення
вибору партнера, прогнозування стосунків Г. Васильченко запропонував
концепцію п'яти шлюбних чинників. Основою її є положення про
поліфункціональність шлюбного союзу, спрямованого на об'єднання
матеріально-економічних, культурних і сексуальних потреб партнерів в умовах
тісного і тривалого контакту.

135
 Загальний шлюбний потенціал формується на основі фізичного,
матеріального, культурного, сексуального та психологічного чинників.
Важливо, щоб за кожним із них партнери не лише володіли позитивними
якостями, а й щоб ці якості відповідали очікуванням іншої сторони.
У міжособистісних стосунках, у т. ч. сімейних, фізичний чинник (ФЧ)
шлюбного потенціалу має інтуїтивний характер: незалежно від статі одна
людина несвідомо викликає в іншої симпатію або антипатію. Ця реакція,
будучи індивідуальною, зумовлена фізичним виглядом (особливе значення має
обличчя), тембром голосу, манерою поведінки, мовленням, жестикуляцією,
одягом і запахом людини. ФЧ є досить стійким; не дуже змінюється (посилення
або зменшення симпатії чи антипатії). У всіх людей незалежно від віку ФЧ
тісно пов'язаний із сексуальним чинником. Чим молодша людина, тим
яскравіше він виявляється. У людей з високим інтелектуальним, духовним,
культурним розвитком ФЧ може підпорядковуватися культурному чиннику.
Матеріальний чинник шлюбного потенціалу (МЧ) зумовлюється
внеском партнера у спільний матеріальний статус сім'ї, відповідністю цього
внеску вимогам та очікуванням іншого партнера. Відповідність може бути
високою і за великих вимог та адекватного їх задоволення, і за незначного
внеску та невисоких вимог. МЧ може мати різне місце серед ціннісних
орієнтацій партнерів.
Культурний чинник шлюбного потенціалу (КЧ) залежить від
співвідношення інтелектуально-культурних запитів членів подружжя.
Практична оцінка КЧ полягає у співвідношенні рівня освіти, захоплень,
способів проведення дозвілля членів подружжя, врахуванні взаємних щодо
цього претензій і докорів тощо.
Сексуальний чинник шлюбного потенціалу (СЧ) ґрунтується на
відповідності реальної програми інтимної близькості кожного партнера
очікуванням іншого. Він перебуває під дією багатьох чинників - віку і стану
здоров'я, а також особливостей чоловічої і жіночої сексуальності.

136
 Психологічний чинник шлюбного потенціалу (ПЧ) має особливе
значення. На ньому фокусуються всі чинники, він визначає єдність і цілісність
людської поведінки. ПЧ залежить від поєднання особистісних якостей
партнерів, передусім характерів і рольових домагань.
Кожний чинник характеризується різною відносною величиною в різних
шлюбах і може набувати неоднакової спрямованості. їх поєднання утворює
шлюбний потенціал (лат. роїепііа - сила) - інтегральну характеристику
шлюбного союзу, що характеризується певним співвідношенням шлюбних
факторів. Для його вимірювання розроблено спеціальну тестову методику (Ю.
Решетняк, 1978), результати застосування якої дають підстави для висновків
про позитивний чи негативний індекс шлюбного потенціалу.
Шлюбний вік
Українським законодавством встановлено такий мінімальний шлюбний
вік: для чоловіків - 18 років, жінок - 17 років (в особливих випадках
дозволяється брати шлюб у 16 років). Сприятливий шлюбний вік визначається
не так фізіологічним дозріванням, як психологічною зрілістю, соціальною
підготовленістю до подружнього життя.
Періоди росту, розвитку, старіння чоловіка і жінки неоднакові. Тому,
яким би не було емоційне тяжіння між ними, значна різниця у віці може
спричинити втрату кимось із партнерів інтересу до подружнього життя, хоч
інший продовжуватиме його прагнути. На цьому тлі можливі взаємні претензії,
конфліктні ситуації, навіть розірвання шлюбу.
На основі фізіологічних особливостей жіночого і чоловічого організмів,
рівня соціально-психологічної готовності до шлюбу, І. Юнда систематизував
оптимальне співвідношення віку осіб, які беруть шлюб (табл. 5.3).
Таблиця 5.3
Співвідношення віку осіб, які беруть шлюб (І. Юнда)

наречена наречений наречена наречений наречена наречений

18 22-25 29 33-36 40 46-50

137
 19 23-26 ЗО 34-37 41 47-51

20 24-27 31 37-41 42 48-52

21 25-29 32 38-41 43 49-53

22 26-29 33 39-43 44 50-54

28 27-30 34 40-44 45 51-55

24 28-31 85 41-45 46 52-57

25 29-32 36 42-46 47 53-59

26 30-33 37 43-47 48 54-61

Аналіз таблиці дає підстави для виокремлення вікових груп щодо

сприятливості для одруження:
1) жінки віком від 18 до ЗО років. Сприятлива вікова різниця з чоловіком
становить 4--7 років. Дівчата до одруження здобувають освіту, що забезпечує
соціально-психологічну підготовку до створення сім'ї. Заміжжя у 20- 24 роки
відповідає фізіологічним функціям сім'ї (до настання пенсійного віку жінка
встигає виростити і виховати дітей). Крім того, вагітність і пологи в 21-22 роки
сприятливо позначаються на жіночому організмі, а жінка після них зберігає
привабливість і молодість;
2) жінки віком від 31 до 40 років. Цей вік менш сприятливий для
укладання шлюбу. Перші пологи після ЗО років часто супроводжуються
ускладненнями, а при народженні дитини після 40 років її виховання може бути
не-безпроблемним (при досягненні дитиною 20-річного віку матері буде 60
років). Доцільна вікова різниця між членами подружжя в такому разі становить
6-10 років;
3) жінки віком 41-50 років. Раціональна різниця у віці партнерів - 6-15
років, середньостатистична - до 10 років. Ця вікова група ще менш сприятлива
для народження і виховання дітей.

138
 Уміщені в таблиці дані, рекомендації є відносними, вони не можуть
гарантувати вдалого шлюбу. За великого взаємного кохання, соціально-
психологічної сумісності щасливими можуть бути шлюби між особами
однакового віку або із значною відмінністю вікових показників. Навіть і тоді,
коли жінка старша за чоловіка.
Психологічна сумісність партнерів
Особливе значення для гармонійного спільного життя має психологічна
сумісність партнерів, яку характеризують узгодженість функціонально-
рольових очікувань, ціннісно-орієнтаційна єдність і згуртованість, узгодженість
у спільній діяльності, а також сумісність темпераментів, близькість реакцій на
психологічні подразники. На підставі особливостей рольової поведінки С. Лібіх
запропонував класифікацію психологічних типів сексуальних партнерів.
1. "Чоловік-батько". Людина похилого віку потребує значно молодшої,
фізично слабшої, недосвідченої жінки, яка б схилялася перед ним. Його
статевий потяг може бути невисоким або зниженим, але, володіючи мистецтвом
залицяння, він зачаровує деяких жінок; у сексуальному спілкуванні невисоку
потенцію компенсує використання різнобічних і точно вибраних пестощів.
2. "Чоловік-чоловік". Серед представників цього типу вирізняють:
а) активні (агресивні) чоловіки - молоді або середнього віку, добре
розвинені фізично, настирні, дещо грубі. Вони мало диференціюють, але
інтенсивно застосовують пестощі. У статевому акті - прибічники тривалих
фрикцій, іноді схильні до завдання жінкам болю і морального страждання;
б) пасивні чоловіки - молоді або середнього віку, які потребують
агресивності жінки. Вони схиляються перед жінкою, вважають себе не вартими
її, винуватцями, які заслуговують покарання, навіть презирства. Надають
перевагу жінкам з агресивними тенденціями в сексуальному житті.
3. "Чоловік-син". За світосприйняттям він завжди молодий, інфантильний.
Часто будучи фізично слабким, невдахою, не соромиться розповідати жінці про
це, сподіваючись, що вона його "пожаліє". У пестощах дещо манірний,
вередливий, пасивний, очікує від жінки опіки й активності в статевому житті.

139
 4. "Жінка-мати". Найчастіше такими бувають представниці середнього
віку, хоч можуть бути серед них і молоді, у поведінці яких переважає мотив
"врятувати", "підтримати", "виховати". Іноді вони йдуть на зближення з
алкоголіками, психопатами, хронічними невдахами, сподіваючись "зробити їх
людьми". Непривабливість, фізична слабкість, непрактичність, невдячність,
хворобливість чоловіка можуть збуджувати, спонукати зробити кроки назустріч
йому.
5. "Жінка-жінка". До цієї категорії належать:
а) пасивні ("страждальниці") - часто молодші за чоловіка, схильні до
покори, самопожертви, м'які, поступливі, піддатливі на все у статевому житті.
Попри те, вони негативно реагують на його пасивність, слабкість і невдачі.
Важливими характеристиками чоловіка вважають фізичну силу, нестандартну,
красиву зовнішність. Колись такі жінки любили виходити заміж через
"викрадення";
б) активні, агресивні ("жінки-володарки") - прагнуть самостійно обирати
партнера, домінувати над ним. Свою закоханість можуть проявляти через
іронію, критику, висміювання. У пестощах вони активні, акцентують невміння
чоловіка, можуть одночасно лаятися і пестити, завдавати йому болю.
6. "Жінка-донька". Зазвичай вона значно молодша за чоловіка, стверджує,
що в юності з однолітками було нудно, подобалися значно старші чоловіки.
Навіть фізичні ознаки старості (наприклад, сивина волосся) її приваблюють.
Така жінка більше потребує тривалої сексуальної підготовки, ніж інтенсивного
статевого акту.
Вважають, що, наприклад, "чоловік-син" і "жінка-мати" або "чоловік-
чоловік" та "жінка-жінка" психологічно і в сексуальному плані є ідеальними
парами. У таких пар, як "чоловік-батько" і "жінка-мати" або "чоловік-син" і
"жінка-жінка", можлива дисгармонія щодо сексуальних потреб та очікувань.
Секс у шлюбі
Шлюб суттєво змінює сексуальну поведінку людей, у шлюбі секс стає
регулярним. Зі звиканням молодят одне до одного розвіюються чари новизни і

140
закоханості, секс перестає бути джерелом таких сильних відчуттів, як раніше.
Юнацькі пориви і прагнення змінюють усвідомлення буденності реального
життя. У перші роки шлюбного життя відбувається зниження сексуальної
активності, а поява дітей зменшує можливості для усамітнення, породжує нові
турботи, посилює втому.
Для дорослих людей, які перебувають у шлюбі, секс перестає бути
чимось таємничим і забороненим, як для підлітків. Інтерес до нього в ці роки не
зменшується, однак врівноважується іншими заняттями і клопотами, що є
важливим компонентом розвитку особистості. Ті, хто не адаптувався до цього
стану, відчувають сексуальну невдоволеність, що спонукає їх шукати
позашлюбні зв'язки чи думати про розлучення.
При оцінюванні гармонійності сексуальних стосунків у шлюбі
враховують їх типові особливості на кожному етапі розвитку партнерських
взаємин.
1. Етап первинної адаптації. Він може тривати від кількох тижнів до
кількох місяців, а іноді й роки. При цьому відбувається відкриття нових
можливостей у сексуальних контактах, подолання забобонів, які можуть
викликати сексуальне гальмування. Найчастіше воно виникає через невміння,
небажання, інертність (бездіяльність), надмірну соромливість, брутальність
тощо. За неможливості досягнути сексуальної гармонії подружжя розлучається
або компенсує сексуальну незадоволеність любов'ю до дітей, різноманітними
захопленнями, позашлюбними взаєминами (рідко).
2. Етап прогресуючої адаптації. Охоплює він перші роки подружнього
життя, яким притаманні встановлення стійкого сексуального стереотипу,
активне ритмічне статеве життя з повноцінним взаємним задоволенням,
народження дітей. Це - найщасливіша пора інтимного життя. У жінки в цей час
проявляється і розвивається сексуальність. Проблеми найчастіше пов'язані з
неправильною контрацепцією, запальними процесами статевих органів,
післяпологовими травмами й ускладненнями після абортів.

141
 3. Етап стабільної адаптації. Цей етап триває до згасання сексуальної
активності, характеризується зниженням статевої активності (наслідок
інволюційних змін у організмі) або неадекватним підвищенням лібідо.
Можлива добровільна відмова від статевого життя у зв'язку зі станом здоров'я,
сімейними проблемами, незручністю перед дітьми, онуками тощо).
Найскладніший у сімейному житті перший період, коли молодята, не
налагодивши інтимного життя, розлучаються або підтримують неповноцінні
сексуальні стосунки.
Гармонія статевого життя не завжди супроводжується сімейним
добробутом. Іноді в сім'ях партнерів не задовольняє їхнє статеве життя або
сексуальна близькість, приносячи радощі й задоволення, не підсилюється
належними стосунками в інших сферах. Замість того щоб допомагати одне
одному, подружжя щодня конфліктує, з'ясовуючи стосунки.
Навіть у відносно стабільних подружніх парах з кожним роком
збільшується кількість сексуальних розладів. Ще в дослідженнях В.-Х.
Мастерса та В. Джонсон (1970) було встановлено їх наявність майже у 50%
американських пар. За іншими дослідженнями, у заможних високоосвічених
сім'ях до 40% чоловіків мають порушення ерекції або сім'явиверження, до 63%
жінок страждають від оргастичної дисфункції та інших сексуальних проблем
(незадоволеність статевим життям, труднощі під час статевої близькості).
За твердженням соціолога Домініан, подружнє життя має характерні
особливості у трьох основних вікових фазах: коли партнерам до ЗО років
(переважають романтичні взаємини, які зберігаються у середньому протягом 5
років); ЗО-50 років; понад 50 років. У молодого подружжя (до ЗО років)
сексуальні розлади спричинені боротьбою за головну роль у сім'ї, іншими
конфліктами, матеріальними труднощами. У 30-50 років часто виникають
післяпологові порушення лібідо, а сексуальні проблеми загалом проявляються
через участь у позашлюбних зв'язках. Іноді в цей період спостерігаються
гомосексуальні потреби. Після 50 років сексуальні проблеми у подружньому
житті обумовлені процесами біологічної інволюції.

142
 Останніми роками фахівці стверджують, що багато подружніх пар живе
за дуже низького сексуального ритму (один раз на кілька місяців) або зовсім без
сексуальних стосунків. Причинами цього є бажання позбавити дітей психічних
травм, взаємні матеріальні зобов'язання, страх перед можливими після
розлучення проблемами тощо.
Розлучення
Розвиток суспільства вносить свої корективи у структуру і функції сім'ї,
зокрема в систему статевих ролей, механізми соціалізації, критерії добору,
моделі побутової та сексуально-еротичної адаптації. Емансипація (звільнення
від залежності) жінки, прагнення до економічної незалежності, підвищення
життєвих стандартів відчутно актуалізували значення міжособистісної
сумісності. У зв'язку з цим вимогливішими стали шлюбні партнери,
збільшилась кількість фактів незадоволення шлюбними союзами, внаслідок
чого почастішали розлучення, особливо через міжособистісну несумісність
партнерів.
Установлення психологічної рівноваги і сексуальної відповідності в сім'ї
може бути тривалим і складним. Адже кожна людина має свої індивідуально-
психологічні особливості, які можуть спричинити сімейні суперечності. Тому
важливу роль у подружньому житті відіграє вміння своєчасно згладжувати
розбіжності. Сімейні чвари здебільшого є наслідком непідготовленості до
взаємного пристосування, вироблення нового психологічного режиму. Ці
старання стають результативними на основі прагнення робити одне одному
приємне, позитивне.
Майже в 70% випадків ініціаторами розірвання шлюбних стосунків є
жінки, хоч це відбувається з вини чоловіків. Жінки - емоційніші, запальніші,
більш схильні до афектів. Нерідко їхня чуттєвість наштовхується на зневажливе
ставлення не здатних до співпереживання чоловіків. Найчастіше чоловіки
прагнуть бути лідерами там, де необхідна подружня рівність у правах і
обов'язках. Крім того, останнім часом зазнає трансформації розподіл ролей,
суттєво похитнувши образ "чоловіка-годувальника", "глави сім'ї". Однак

143
протягом першої половини подружнього життя (від 20 до 35-40 років) чоловіки
з усіх сил намагаються зберегти його видимість. Потім настає пора природного
перерозподілу ролей. Жінка звільняється від необхідності весь час піклуватися
про дітей, скованості у вияві власних бажань, постійного прагнення подобатися
своєму чоловікові. Значно краще вона реалізує свої професійні амбіції.
Унаслідок цього об'єктивно і суб'єктивно настає цілковита рівність у взаєминах
між нею і чоловіком.
Іноді роками нагромаджені тягар сімейних обов'язків, злість, образа на
партнера витісняють все, що колись вважалося коханням. Після душевного
охолодження настає і сексуальне. Зменшення частоти статевих контактів із
часом знижує рівень продукування статевих гормонів, що спричинює
ослабленість статевого потягу.
Наскільки часто сексуальна незадоволеність є головною причиною
розлучень, нез'ясовано, хоч спеціалісти з питань шлюбу переконані, що подібні
проблеми досить поширені в невдалих шлюбах. Однак невідомо, чи передують
ці проблеми іншим обставинам, що ускладнюють сімейне життя, чи
відбувається навпаки.
Сексуальну незадоволеність нерідко намагаються пояснити сексуальною
невідповідністю. Однак розгляд цієї проблеми з анатомо-фізіологічних позицій
переконує, що в більшості випадків такої невідповідності немає, а ті аномалії,
що спостерігаються в клінічній практиці (надмірні розміри статевого члена,
дуже малі розміри входу до піхви тощо), не настільки поширені, щоб їх брати
до уваги.
Фізіологічні стадії статевого акту, діапазон статевих переживань,
гормональна регуляція статевої сфери представників різних статей мають певні
особливості та відмінності. Однак вони не можуть суттєво впливати на
виникнення сексуальної невідповідності.
Основною причиною статевих розладів у шлюбі є не-розвинутість
навичок мистецтва кохання. За даними досліджень Р. Норберта (1967), в
європейських країнах 60% подружніх пар залишаються незадоволеними своїми

144
статевими стосунками, вважаючи в 30% випадків причиною цього фригідність.
Таке становище неможливо пояснити лише біологічними чинниками, адже,
наприклад, у деяких країнах Азії (Китай, Іран, Індія) фригідність у жінок
практично не спостерігається.
Майже 60% жінок і 80% чоловіків, як стверджують психологи, за життя
мають мінімум один позашлюбний статевий зв'язок. Кожний десятий чоловік,
який користується послугами повій, може в них закохуватися і продовжувати з
ними зв'язок. Стійкі позашлюбні прихильності частіше розвиваються у
чоловіків, ніж у жінок, і вони зазвичай спричинюють розлучення.
Після розлучення статеве життя не завжди є стабільним. Для молодих
людей це не має важливого значення, а для людей середнього і похилого віку
цей фактор є суттєвим. Першою реакцією на розлучення часто є активізація
статевого життя, яка супроводжується пережитими в молодості відчуттями. Це
триває недовго, з часом підсвідоме прагнення до спокійного, розміреного
життя, особливо сексуального, перемагає.
Необхідність знову вдаватися до залицянь і побачень може спровокувати
роздратування, зніяковілість, від яких відвикли за роки шлюбного життя.
Людину, яка не звикла до сексуальної свободи, пригнічує і власна
сором'язливість. Невпевненість у своїй привабливості, сексуальних здібностях
може поєднуватися з докорами сумління з приводу вступу в "аморальний"
зв'язок. До цього часто додається відчуття, що час минає, тому необхідно, поки
не пізно, знайти собі партнера. А паралельно виникає впевненість у тому, що
повторний шлюб принесе більше задоволення, ніж самотнє життя. При
повторних шлюбах постає багато проблем: як ростити і виховувати дітей від
попередніх шлюбів, сплачувати й отримувати аліменти, вибудовувати стосунки
з колишніми (дружиною, чоловіком). Крім того, у повторному шлюбі люди
опиняються перед труднощами, які ускладнювали їх перший шлюб (егоїзм,
пияцтво, відсутність порозуміння тощо), а також дублюються сексуальні
проблеми (послаблений статевий потяг з новим партнером на перших порах

145
може бути непомітним, та коли секс утрачає романтичну привабливість,
ситуація повторюється).
Цивільні шлюби
Збільшення кількості розлучень, зміна поглядів на функцію шлюбу
спонукають молодих людей (тих, що ніколи не були в шлюбі, розлучених)
обережніше ставитися до одруження. А ліберальний погляд на позашлюбні
статеві зв'язки, можливості контрацепції дали змогу багатьом парам відкрито
підтримувати сексуальні стосунки, які називають цивільним шлюбом.
Цивільний шлюб - союз чоловіка та жінки без офіційної реєстрації
стосунків.
За сучасним українським законодавством, на цивільний шлюб
поширюються правові норми, які регулюють подружні відносини.
Проживання разом може бути випадковим або тимчасовим; з метою
підготовки до шлюбу, взаємного пристосування партнерів; замість шлюбу чи як
альтернатива йому. Більшість студентських пар вважає проживання разом
формою любовних стосунків, які ні до чого не зобов'язують. Серед них є пари з
твердими намірами пізніше одружитися. Нерідко проживання разом є
своєрідним продовженням процесу залицяння. За теперішньої тенденції
відносно пізнього шлюбу проживання разом є невід'ємним елементом
сучасного життя. Дослідження таких пар із середньою тривалістю спільного
проживання 2,5 року засвідчило, що частота статевих контактів у них була
вищою порівняно з особами, які перебували в шлюбі. Зі збільшенням
тривалості спільного проживання вона знижувалась. Крім того, було
встановлено, що:
а) при виникненні не пов'язаних із сексуальними стосунками ускладнень
статеве життя людей, які просто проживають разом, знижується так, як і в
одружених партнерів;
б) жінка у цивільному шлюбі частіше, ніж заміжня жінка, ініціює статеву
активність, однак за тривалого проживання разом чоловік нерідко відхиляє цю
ініціативу;

146
 в) приблизно 30% партнерів у цивільному шлюбі мають сексуальні
стосунки з третіми особами.
Цивільний шлюб, очевидно, не має шансів стати стабільним соціальним
інститутом, доки зберігаються традиційні шлюбні стосунки. Класичний шлюб
сприймають як вищу форму зобов'язання, цим він вабить людей, навіть тих, що
проживають у цивільному шлюбі.
Жінки у цивільному шлюбі частіше відчувають оргазм при всіх формах
статевої активності, ніж ті, які вели самотній спосіб життя, хоч задоволення від
статевих зносин і суб'єктивна здатність до оргазму у жінок обох груп були
однаковими. Це пояснюють більшою впевненістю у собі жінок, які проживають
у цивільному шлюбі, ширшим діапазоном сексуального досвіду, що полегшує
настання оргазму.
Своє проживання у цивільному шлюбі більшість людей оцінює
позитивно, стверджуючи, що це сприяє відчуттю зрілості, емоційному
розвитку, збагачує навички міжособистісних і сексуальних стосунків. Багато з
тих, хто здобув досвід цивільного шлюбу, стверджує, що ніколи не зважиться
на одруження, не поживши певний час разом із партнером.
Цивільний шлюб не розв'язує всіх проблем, пов'язаних із підготовкою до
одруження. Адже багато людей живуть разом без далекосяжних серйозних
намірів. Через два роки після початку спільного життя більшість пар
розпадається або цивільний шлюб офіційно реєструється. Дві з кожних п'яти
пар розпадаються упродовж першого року спільного життя. Крім того, у перші
роки після офіційного шлюбу, особи, які перед тим жили разом, частіше
сваряться, відчувають незадоволення спільним життям, ніж ті, що одружилися
без попереднього спільного проживання. Як виявилося, цивільний шлюб не
робить успішнішим вибір шлюбного партнера: 36% пар, які одружилися після
спільного проживання, упродовж 10 років розходяться або формально
розлучаються. Серед осіб, які одружилися без попереднього спільного
проживання, - 27%.

147
 Гармонійна сім'я - складний і достеменно не вивчений феномен, навіть
люди, які прожили в злагоді багато років, виростили дітей і внуків, рідко
знаходять відповіді на питання, що таке гармонія сімейного життя. Міцність
сім'ї, подружнє щастя особливо залежать від особистісних якостей партнерів, їх
соціальної зрілості, вихованості, культури почуттів, соціально-психологічної
грамотності та вміння реалізовувати ці якості. Як правило, у міцних
гармонійних сім'ях партнери психоемоційно, чуттєво доповнюють один одного.
Гармонія подружнього життя програмується задовго до взяття шлюбу і
залежить від інтелектуальної, психологічної та соціальної підготовленості до
нього. Дружні сім'ї найчастіше створюють 18-22-річні жінки і 24-27-річні
чоловіки. Однак це правило не є абсолютним: щасливі шлюбні союзи можливі
між людьми різних вікових категорій, з різною освітою і соціальним
походженням. Спільне для них велике взаємне кохання, взаємоповага і
психологічна відповідність. Це, очевидно, і є типовими ознаками сімейної
гармонії, завдяки яким всі щасливі сім'ї подібні одна на одну.

Тема 7
Сексуальна норма та сексуальні розлади

План
1. Сексуальна норма
2. Сутність сексуальних розладів
3. Причини виникнення сексуальних розладів
4. основні види сексуальних розладів
Література
1. Акимова Л. Н. Психология сексуальности / Л. Н. Акимова - Одесса:
СМИЛ, 2005. - 198 с.
2. Аномальное сексуальное поведение / Под ред. А.А. Ткаченко,
Г. Е. Введенского. – СПб: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 657 с.
148
 3. Пиголкин Ю. И. Сексуальное насилие: теории, подходы и методы
исследования / Ю.И. Пиголкин, О. А. Дмитриева, Г. Б. Дерягин. – М.: ООО
«Медицинское информационное агентство», 2008. – 456 с.
4. Психология сексуальных отклонений: Хрестоматия - / Сост. К. В.
Сельченок. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2002. – 672с. – (Библиотека практической
психологии).
5. Свядощ А. М. Женская сексопатология / А. М. Свядош. - СПб: Питер
Паблишинг, 1998. – 288 с.
6. Сидоров П. И. Гомосексуализм / П. И. Сидоров, Г. Б. Дерягин. –
Архангельск: Изд-во СГМУ, 2007. – 272 с.
7. Сидоров П. И. Половое поведение и насилие / П. И. Сидоров, Г. Б.
Дерягин. – М.: МЕД-пресс, 2007. – 272 с.

1. Сексуальна норма

Цінність сучасного уявлення про сексуальне здоров'я полягає в

формальному підході до його визначенню, який трактує здоров'я як відсутність
будь-яких хворобливих змін і проявів ( «здоров'я - це відсутність хвороби»).
Постійно зростаючий обсяг знань уможливлює стверджувати, що деякі
проблеми в сфері сексу аж ніяк не говорять про хворобливі прояви і притаманні
переважній кількості практично здорових людей. Тим часом, повноцінна
реалізація своєї сексуальності в умовах різних культур виявилася важливішою
для здоров'я індивідів, ніж це передбачалося раніше.
Універсально прийнятне визначення сексуального здоров'я, виявилося,
виробити надзвичайно важко. В даний час найбільш адекватним є визначення,
дане нарадою експертів ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я, Женева,
1977). Наведемо його повністю: «Сексуальне здоров'я є комплекс соматичних,
емоційних, інтелектуальних і соціальних аспектів сексуального існування
людини, позитивно збагачують особистість, що підвищують комунікабельність

149
людини і його здатність до любові». Нарада експертів ВООЗ дійшла висновку,
що поняття сексуального здоров'я включає в себе три основні елементи:
1. Здатність до насолоди і контролю сексуальної і дітородної поведінки
відповідно до норм соціальної й особистої етики.
2. Свободу від страху, почуття сорому і провини, хибних перед ставлений
і інших психологічних факторів, що пригнічують сексуальну реакцію і
порушують сексуальні взаємини.
3. Відсутність органічних розладів, захворювань і недостатностей, що
заважають здійсненню сексуальних і дітородних функцій.
У прийнятому ВООЗ розумінні сексуального здоров'я підкреслюється
необхідність самоконтролю в сексуальній поведінці, а також такі
характеристики здорової сексуальності як здатністю переживати задоволення,
відсутністю страху, сорому і провини, примусу і руйнівності. Здорової
сексуальності властива і певна частка романтичності, відкритості і щирості.
Ми наводимо цитату з декларації «Сексуальне здоров'я для Тисячоліття»,
прийняту 15 липня 2005 року учасниками 17-го Всесвітнього сексологічного
конгресу в Монреалі.
«Підтримка сексуального здоров'я є центральною ланкою досягнення
щастя і благополуччя, забезпечення стабільного розвитку і, більш конкретно,
реалізації завдань розвитку в поточному тисячолітті. Благополучні індивіди і
спільноти краще пристосовані до того, щоб сприяти викоріненню
індивідуальної і суспільної бідності. Живлячи індивідуальну і соціальну
відповідальність і рівне соціальне взаємодія, сексуальне здоров'я покращує
якість життя і сприяє досягненню миру. Тому ми закликаємо всі уряди,
міжнародні організації, приватний сектор, наукові установи і суспільство в
цілому і особливо всіх членів організацій Всесвітньої асоціації сексуального
здоров'я:
1. Визнавати, підтримувати, забезпечувати і охороняти сексуальні права
для всіх. Сексуальні права - інтегральний компо нент фундаментальних прав

150
людини, тому вони є невідчужуваними та загальними. Сексуальне здоров'я не
може бути досягнуто і забезпечено без сексуальних прав для всіх.
2. Розвивати гендерну рівність. Сексуальне здоров'я вимагає гендерної
рівності та поваги. Пов'язані з гендером неравенст ва і дисбаланси влада
перешкоджає конструктивним і гармонійним людських взаємодій і тим самим
достиже ню сексуального здоров'я.
3. Усувати всі форми сексуального насильства і зловживання. Сексуальне
здоров'я не може бути досягнуто, поки люди не вільні від стигми,
дискримінації, сексуальних зловживань, примусу і насильства.
4. Забезпечувати загальний доступ до всеосяжної сексуальної інформації
та освіти. Для досягнення сексуального здоров'я, все люди, включаючи
молодих, повинні мати доступ до систематичного сексуальній освіті,
інформації про сексуальне здоров'я і до відповідних служб протягом усього
життєвого циклу.
5. Домагатися того, щоб програми репродуктивного здоров'я визнавали
центральне місце сексуального здоров'я. Репродукція ¦ один з головних
параметрів людської сексуальності, коли вона бажана і запланована, вона може
способст вовать зміцненню взаємин і самореалізації особистості. Сексуальне
здоров'я ¦ ширше поняття, ніж репродуктивне здоров'я. Діючі програми
репродуктивного здоров'я ма ють бути розширені за рахунок системного
включення різних аспектів сексуальності та сексуального здоров'я.
6. Зупинити і повернути назад поширення ВІЛ / СНІДу та інших
захворювань, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ). Загальний доступ
до запобігання, добровільного консультування та тестування, всеосяжна
турбота і лікування ВІЛ / СНІДу та інших ЗПСШ однаково важливі для
сексуального здоров'я. Програми, що забезпечують загальний доступ до них,
повинні бути задіяні негайно.
7. Ідентифікувати, визначати і лікувати сексуальні проблеми,
дисфункції і захворювання. Оскільки сексуальна самореалізація має здатність

151
покращувати якість життя, необхідно розпізнавати, запобігати илікувати
сексуальні турботи, дисфункції і порушення.
8. Домагатися визнання сексуального задоволення як компонента
благополуччя. сексуальне здоров'я - більше, ніж відсутність хвороби.
Сексуальне задоволення і радість є інтегральними компонентами благополуччя
і вимагають загального визнання і поваги.
Істотно, щоб міжнародні, регіональні, національні та місцеві плани дій,
спрямовані на забезпечення стабільного розвитку, розглядали проблеми
сексуального здоров'я як пріоритетні, виділяли необхідні ресурси, визначали
системні, структурні і громадські перешкоди і здійснювали моніторинг
прогресу.
Основи сексуального здоров'я людини закладаються ще в ембріональний
період розвитку, коли відбувається диференціація статі, але надалі воно
залежить не стільки і не тільки від біологічних, скільки від психологічних і
соціальних факторів, індивідуальної і загальної сексуальної культури, від
мотивації сексуальної поведінки, від задоволення несвідомих імпульсів і
ступеню адаптації партнерів на всіх рівнях взаємодії.
Прояв сексуальності має безліч сценаріїв сексуальної поведінки.
Наприклад, в стародавній Греції любов до жінок асоціювалися насамперед з
продовженням життя, а любов до хлопчиків - із задоволенням і духовною
близькістю. Співвідношення різних мотивів пошуку інтимної близькості, його
значень і смислів варіює в різних суспільствах і середовищах. Однак
репродуктивним аспектів сексуальності завжди і всюди піддавалися найбільш
ретельному і суворому соціальному контролю і регулювання, оскільки
біологічно первинні і соціально важливі, так як від них залежить збереження і
розвиток виду і популяції. Нерепродуктивними сексуальності культура
приділяла значно менше уваги, а антисексуальні культури вважали її
ненормальною і «протиприродною».
В кінці XX ст. мотиваційний розмежування сексуальності і репродукції
отримало матеріальну основу в особі ефективної контрацепції, генної інженерії

152
та штучного запліднення. Досягнення науки дозволили людям займатися
сексом, не побоюючись небажаного в даний момент зачаття і в той же час
створюють всі умови до знеособлення сексу.
Сексуальність людини виконує три основні функції: прокреативного
(репродуктивну), рекреативную (гедонічну) і релятивную (комунікативну).
Сексуальність в сучасному світі зазнала суттєвих змін: за рахунок зростання
ролі психологічних і соціокультурних факторів такий мотив сексуальної
активності, як відтворення, відійшов на задній план, поступившись місцем
потреби в сексуальному задоволенні, релаксації і спілкуванні. Сексуальні
сценарії сучасних людей неоднакові, дослідники виділяють в них різні, часто
несумісні один з одним, типи і кластери, спонукаючи говорити вже не про
сексуальність, а про сексуальності та про різні сексуальні культури. Відповідно
ускладнюються і збагачуються поняття сексуальна норма і сексуальне здоров'я.
На розуміння сексуальної норми вплив зробили три гетерогенні поняття її
(Шнабль, 1974):
1. Норма як міра цінності, як етичне вимога, як моральний постулат; як
норма ідеальна, т. е. встановлена ідеальним суспільством, зразкова максима
поведінки, яка несе в собі оцінне значення. Такого роду норми залежать від
комплексу історичних і культурних чинників.
2. Норма як середня величина, виведена з певної частоти прояву певних
характеристик в статистичному розумінні. Це поняття норми не несе в собі
оціночного значення, а межі норми можна нанести на криву Гауса. При цьому
нормальним вважається все те, що розташовується ближче до середини і
зустрічається найчастіше, а ненормальним - то, що зустрічається порівняно
рідко, причому ступінь ненормальності буде відповідати ступеню рідкості того
чи іншого явища, прагнень, установок або поведінки. Значний вплив такого
розуміння норми на формування підходу до проблем сексуальності пов'язано зі
зростанням впливу, який справили звіти, наведені Кинзи і співавт. (1948, 1953),
оброблені у відповідності з усіма вимогами статистики. Подібний підхід і до
сих пір в значній мірі формує громадську думку, що призводить до масової

153
негативну оцінку тих осіб, які відносяться до «сексуальної меншини», тобто
задовольняють свої статеві потреби інакше, ніж більшість людей. Розуміння
норми як нікого усередненого показника суперечить визнанню за людиною
права на індиві двоїсте самовираження.
3. Норма в медико-психологічному аспекті не визначається ні критерієм
цінності, ні ступенем частоти. Під поняттям «нормальне» розуміється здоровий
стан, необхідне для гарного фізичного, а також психічного і соціального
самопочуття, незалежно від того, зустрічається воно рідко або часто і в якій
мірі наближається до ідеального. У той же час ненормальними є ті форми
поведінки, установки і бажання, які несприятливо впливають на внутрішню
гармонію і самопочуття людини або його партнера і викликають конфлікти або
порушення здоров'я або функціонування в суспільстві.
Отже, сексуальна норма - Оптимум індивідуальних статевих проявів у
життєдіяльності людини, що дозволяє йому відчувати сексуальну насолоду і
забезпечувати гармонію інтимних відносин з партнером за рахунок уміння
розуміти почуття і бажання сексуального партнера і адекватно виражати власні
психосексуальні потреби в спілкуванні з ним.
Спотворені, неправильні уявлення про сексуальну нормі нерідко
створюють у людей значні труднощі в особистому житті і можуть привести до
формування у них уявних сексуальних розладів, дисгармоній сексуальних и
неврозів сексуальних.
Одним з можливих підходів до вивчення цієї норми є нозоцентрічної (від
патології до норми), відповідно до якого спочатку визначаються межі
сексуальної патології, а всі статеві прояви, які не відносяться до неї,
вважаються різними варіантами норми. За визначенням польського сексолога 3.
Лев-Старовичі, до сексуальної патології відносяться такі сексуальні потреби і
така сексуальна поведінка, які ускладнюють сексуальне партнерство (як вибір
партнера, так і спільну з ним статеве життя) або пристосування сексуальних
уподобань індивіда до морально-культурним нормам поведінки і до правової
системи даного суспільства. Таким чином, сексуальні потреби і дії людини, які

154
не стають для нього джерелом зазначених труднощів і проблем в статевого
життя, повинні вважатися нормальними.
Багато фахівців виділяють партнерську й індивідуальну сексуальну
норму. К. Імелінскій призводить 6 критеріїв партнерської норми: 1) відмінність
статі; 2) зрілість; 3) взаємна згода; 4) прагнення до досягнення обопільного
задоволення; 5) від-

сутствие шкоди здоров'ю; 6) відсутність шкоди іншим людям, тобто

суспільству. Відповідно до цих критеріїв до партнерської нормі можуть бути
віднесені всі форми сексуальної активності, сексуального поводження і
сексуальних дій, які мають місце між двома зрілими особами різної статі,
приймаються ними обома і спрямовані на обопільну насолоду, що не шкодить
їх здоров'ю і не порушує норм гуртожитку. Характер конкретних форм
сексуальної поведінки і дій партнерів не має при цьому вирішального значення,
оскільки за людиною визнається право пошуку власних, індивідуальних шляхів
для досягнення статевого задоволення. Спроби обмежити людини у виборі
сексуальних дій жорсткими рамками приписів і догм, ігноруючи його
внутрішні потреби, нерідко призводять до невдач в інтимній близькості,
конфліктів, провокують розвиток сексуальних неврозів.
Для індивідуальної норми, що включає основні критерії партнерської
норми (3-6 - пункти) характерні наступні критерії: 1) відсутність ненавмисних
причин виключають або обмежують проведення статевого акту (генітально-
гениталь-ного зносини), який міг би привести до запліднення; 2) наявність
стійкої тенденції до уникнення статевих зносин. Роботи російських сексологів
дозволяють ввести ще 2 важливі критерії індивідуальної норми: вікової і
конституційний, пов'язаних з проявом статевої потреби. Індивідуальна і
партнерська норми тісно пов'язані між собою.

2. Сутність сексуальних розладів

155
 Особлива соціальна і психологічна значущість сексуальної функції
обумовлює вразливість психіки до найменшого, навіть випадкового, прояву
розладу. Пов'язані із сексуальними травмами афективні переживання є дуже
гострими, надцінні уявлення про неминучість або непереборність сексуальних
розладів формуються легко, тому будь-які порушення в сексуальній сфері
відчутно позначаються на особистісних особливостях, поведінці людини.
Сексуальні розлади спостерігаються при різних психоневрологічних,
соматичних захворюваннях і за їх відсутності. В одних людей вони
проявляються як окремий симптом (захворювання), у інших — як сукупність
патологічних ознак, що взаємодоповнюються, погіршуючи загальний стан
хворого.
Сексуальні розлади виникають у 55% алкоголіків, 85% наркоманів, 30—
50% хворих з порушенням системи кровообігу, 70% хворих з неврологічною
патологією, 90% хворих з патологією органів сечостатевої системи, 60% хворих
на цукровий діабет, 80% хворих зірізними гормональними патологіями.
Доповнивши ці показники випадками сексуальних розладів, які тимчасово
виникають у процесі лікування різних захворювань як побічні дії ліків, а також
унаслідок перевтоми і перенапругіи, можна зробити висновок, що більша
частина населення має сексуальні проблеми.
Останнім часом дедалі більше пацієнтів із сексуальними розладами
звертається за професійною допомогою до лікарів та психологів. Це пов'язано з
тим, що сексуальність перестає бути закритою темою. Однак лібералізація
статевої свідомості породжує і певні проблеми. Збільшення обсягу знань про
сексуальність нерідко зумовлює формування хибних стереотипів, надмірних
очікувань щодо себе і партнера. Наслідком цього є психологічний тиск очі-
кування успіху, страх невідповідності, які спричинюють функціональні
порушення у сексуальній сфері, а страх перед симптомом породжує симптом.
Доступна для всіх література, яка негативно описує фатальні наслідки
сексуальних ексцесів, мастурбації тощо, провокує ятрогенію (захворювання, що

156
виникло внаслідок неправильного тлумачення слів лікаря, прочитаного тексту),
доводить багатьох людей до сексуальної іпохондрії (пригнічений настрій,
навіюваність, піддатливість нав'язливим ідеям). Усе це породжує тривогу,
побоювання, стурбованість, невпевненість у своїх силах, очікування лиха,
спрямовує мислення на хворобу, вселяє страх перед нею і смертю.
За даними Г. Васильченка, психічні чинники статевої дезадаптації
встановлено у 46% хворих. Більшість із них особливо вразливі, схильні до
сексуальних розладів молоді люди 21-30 років і чоловіки старше 50 років, які
не бажають змиритися із зниженням статевих моживостей.

3. Причини виникнення сексуальних розладів

Серед причин сексуальних розладів розрізняють: фактори, що впливають

на фізіологічний стан організму, вікові фактори, психологічні, соціокультурні і
психопатологічні.
На фізіологічний стан організму, який значною мірою залежить від
генетичних факторів, способу життя, соціально-побутової культури особистості
і багатьох зовнішніх чинників, впливають:
1. порушення екологічних умов проживання (шум, смог, забруднення
середовища, шкідливе випромінювання тощо);
2. негативні фактори, які впливають на утробний розвиток плоду
(куріння, вживання алкоголю, наркотиків, недостатнє та неповноцінне
харчування при вагітності, все, що може викликати вроджену патологію);
3. неправильний спосіб життя (перевтома, перенапруга, стрес,
нераціональне харчування, шкідливі звички);
4. перенесені захворювання, травми та хірургічні втручання;
5. нестабільність загального здоров'я (низький артеріальний тиск,
порушення функції різних органів, нестійкість і розлади нервової системи,
особливо вегетативної);
6. хромосомні та генетичні порушення.

157
 Негативно впливають на фізіологічний стан організму і протизаплідні
засоби: презерватив знижує відчуття на головці статевого члена; внутріматкова
спіраль може перешкоджати отриманню оргастичних відчуттів; гормональні
таблетки в одних жінок зменшують, у інших — посилюють сексуальний потяг.
Причиною сексуальних розладів також є алкоголь, під дією якого
виникають зміни в статевих органах. Особливо негативно він впливає на
здатність до запліднення і статеву активність.
Негативно впливає на статеву систему жінки і чоловіка нікотин. У
чоловіків-курців знижується статева активність, показники сперматограми, а у
жінок нікотин токсично діє на гіпоталамус, що призводить до порушення
овуляційно-менструального циклу та інших біопатологіч-них процесів.
Під час вагітності нікотин легко проникає крізь плацентарний бар'єр в
організм зародка, а виводиться з нього набагато повільніше, ніж з організму
жінки, яка палить. При цьому збільшується частота викиднів, передчасних
пологів, ускладнень при пологах. Показники смертності новонароджених у
матерів, які палять, на 20—25% вищі, ніж у тих, що не палять. Кількість таких
випадків прямо пропорційно залежить від інтенсивності куріння матері. Діти,
які вижили, фізично і психічно менш повноцінні і до 6,5 років мають нижчі
показники інтелекту.
Сексуальні розлади значною мірою залежать від віку людини. Так, у 25-
річних чоловіків переважають функціональні розлади еякуляції (передчасне або
раннє сім'явиверження), у 25—35-річних — функціональні розлади ерекції, а
після 35 років — порушення ерекції, частіше органічного характеру, і зниження
лібідо.
У молодих жінок сексуальні розлади розвиваються переважно за типом
функціональних і проявляються в порушенні комплексу сексуальної готовності
(первинна аноргазмія і вагінізм). У 40-45-річних жінок переважає вторинна
аноргазмія як наслідок сексуального незадоволення. Після 45 років сексуальні
розлади пов'язані з фазою біологічного старіння і віковими психічними реакці-
ями. Статева холодність спостерігається у жінок усіх вікових груп.

158
 Чоловіки з віком стають у міжособистісних взаєминах емоційнішими,
жінки — енергійнішими, агресивнішими, вимогливіше оцінюють партнерів.
У літніх людей статеві розлади часто пов'язані з проявами прихованої
депресії. Загалом чим кращі умови життя, медичне обслуговування та багатша
культура людей, тим вища їхня середня сексуальна активність, тим успішніше
їхнє сексуальне життя.
Повноцінне життя індивіда можливе за взаємодоповнення,
взаємозбагачення соціальних (забезпечення життя, відтворення фізичних сил)
і культурних (засвоєння, продукування, передавання наступним поколінням
культурних цінностей) його складових.
Сукупність соціокультурних факторів виникнення сексуальних розладів
утворюють:
1. особливості розвитку і буття цивілізації (війни, соціально-політичні
кризи, забезпеченість населення продуктами харчування, етнічна, расова,
релігійна терпимість тощо);
2. особливості норм культури (система поглядів на роль і значення
сексу в житті людини);
3. поширення контрацепції (запобігає вагітності, створює передумови
для нормального сексуального життя, водночас може спричинити побічний
вплив на сексуальне життя і взаємини партнерів — фобію, що партнерка або
партнер може завдяки цьому зраджувати);
4. популяризація сексологічних знань (збільшення кількості
інформації про сексуальне життя та його патологічні прояви може психічно
травмувати особистість, завищувати її вимоги до партнера);
5. зіткнення суперечливих поглядів та моделей поведінки (змішані
шлюби, належність партнерів до різних соціальних груп, різне віросповідання);
6. мода на нав'язливе намагання «дублювати» статеву поведінку
персонажів кінофільмів тощо;
7. стереотипи поведінки і сексуальні міфи (помилкові погляди на
нормальне сексуальне життя і нормальні сексуальні прояви);

159
 8. виховання (проблеми із вибором статевої ролі).
Домінування в житті індивіда чужих соціокультурних концепцій,
моделей, зразків руйнує його цілісність, позначається на емоційній сфері,
нерідко вносить дисгармонію і в статеве життя.
У сексуальному житті людини психологічні фактори відіграють
особливу роль. Різноманітні прояви почуттів (настрій, тривога, афекти, стреси),
здатність до саморегуляції, вразливість щодо зовнішніх емоційних впливів —
усе це позначається на статевій функції індивіда, часто спричинює сексуальні
розлади. Найчастіше їх зумовлюють такі чинники:
1. сімейні (відсутність належного виховання або неправильне
виховання в сім'ї; наслідки невдалого шлюбу батьків; втрата одного або обох
батьків у віці до 6 років; домінування в сім'ї матері або авторитаризм і
деспотизм батька; ранні дитячі конфлікти та фрустрації);
2. особистісні (низька самооцінка, сексуальні загаль-мованість і
пригніченість; невротичний та психопатичний типи особистості; психічна
закомплексованість; порушення сексуальної автоідентифікації; професійні
фрустрації у чоловіків; психопатологія);
3. порушення психосексуального розвитку (репресивна сексуальна
мораль у сім'ї; психосексуальна травма — інцест, зґвалтування; онаністичний
комплекс; дуже рання або пізня сексуальна ініціація; гомосексуальна або
девіантна ініціація, гомосексуальні або девіантні тенденції; невирішені
комплекси Едіпа та Електри; пригнічення однолітками; примітивні та
вульгаризовані сексуальні уявлення; патологічні сексуальні ініціації, особливо
при груповому сексі);
4. фобічні (попереджувальна фобія сексуальної невдачі, що виникає в
осіб, які не мають сексуальних проблем, однак постійно очікують їх, думаючи,
що статеве щастя скоро припинеться; фобія сексуального успіху, характерна
для осіб з вираженими песимістичними рисами характеру, яким бракує віри
навіть у можливість досягнення сексуального успіху, а досягнення його
породжує фобію, що це не матиме позитивного результату).

160
 Сексуальні фобії можуть спричинити різні форми сексуальних розладів,
призводити до нетипової сексуальної поведінки. Наприклад, невдачі у
спілкуванні з представниками протилежної статі можуть спровокувати гомосек-
суальну тенденцію, девіантну поведінку, навіть сексуальний злочин.
Функціональні статеві розлади зустрічаються в структурі невротичних
станів набагато частіше, ніж прийнято вважати. В якості ведучих симптомів
невротичного стану сексуальні порушення відмічаються у 12% випадків. За
останній час з'явилося більше побажань пацієнтів здобути від практичних лі-
карів і психологів допомогу при сексуальних розладах. Це пов'язано з тим, що
сексуальність перестає бути закритою темою. Ліберальність у цій області має
не тільки свої переваги, але й недоліки. Знання про сексуальність, які зроста-
ють, збільшуючи можливості, дуже легко ведуть до того, що людина очікує
визначеного рівня успіху і терпить невдачу якраз під тиском цього очікування.
Тиск очікування успіху, з одного боку, і страх невідповідності, з іншого, є
найбільш частими причинами функціональних порушень у сексуальній сфері,
при цьому виникає фатальне хибне коло, коли страх перед симптомом веде до
симптому.
Доступна для всіх повсякденна література, яка розписує у найпохмуріших
фарбах фатальні наслідки сексуальних ексцесів, мастурбації та ін., провокує
ятрогенію і доводить багато людей до сексуальної іпохондрії. Ця література
породжує тривогу і побоювання, заклопотаність і невпевненість у своїх силах,
томливе очікування лиха й інші симптоми ятрогенної реактивної депресії,
направляє мислення на хворобу, уселяє страх перед нею і смертю. Проблема
соціально-економічних наслідків масової ятрогенії хворих з функціональними
сексуальними розладами має актуальність, тому що до 80% усіх невротичних
станів з іпохондричною настановою приводять до соціальної інвалідизації.

4. Основні види сексуальних розладів

Психосоматичні розлади статевого життя жінки

161
 Формування лібідо і характер статевої функції жінки залежить не стільки
від інтерорецептивних специфічних впливів і рівня естрогенів крові, скільки від
великої кількості екстрорецептивних і психологічних факторів. У зв'язку з цим
виникає вирішальне значення міжособистісних емоційних стосунків, сус-
пільних і культурних взаємовідносин. Незвична залежність сексуального задо-
волення жінки від різних емоцій, які відволікають увагу і розхолоджують,
приводить до статевої незадоволеності жінки. Саме відсутність автоматизова-
ного оргазму при статевому акті обумовлює значну кількість (25-30%) жінок, у
яких його не було і вони навіть не знають, що це таке.
Фригідність. Відсутність статевого потягу і специфічного пристрасного
відчуття найбільше за всього обумовлюється певним афективним станом жінки,
домінуючим тоном настрою, що виключає необхідну для статевої близькості
емоційну готовність до неї. Кохана і кохаюча жінка навіть при відсутності
оргазму не вважає себе нещасливою. Нещасною роблять жінку частіше конф-
ліктні ситуації, які виникають при відсутності прихильності та відповідальності
партнера, несхожості потреб, бажань, культурного рівня і суспільних функцій
партнерів. На основі всіх цих факторів формується не тільки "культура
статевого союзу", але й певна емоційна тональність жінки.
Деякі лікарі вважають, що гостра і хронічна афективна напруга і депреси-
вний стан, які супроводжують фригідність, є явище вторинне, як ускладнення
сексуальної дисгармонії, а специфічна роль негативних емоцій у розвитку
більшості "сімейних неврастеній" з абсолютною фригідністю дружини і
психічною імпотенцією чоловіка не враховується. Найбільш частою причиною
виникнення фригідності вважається "депресивний синдром домашньої
господарки, яка веде нудне життя".
В основі статевої холодності стають спогади, до яких неможливо
звикнути (втрата дитини, матері, чоловіка) або різні докори совісті з причини
якогось свого вчинку в минулому і постійна емоціональна напруга при
необхідності приховувати щось від чоловіка і т. ін. Байдуже або негативне
ставлення до обов'язкового статевого акту виключає у результаті специфічний

162
емоційний стан готовності до нього і виникнення відчуття бажання в першій
фазі сексуального потягу жінки - періоду попередніх пестощів, породжує іноді
одне тільки роздратування. Зниження або повна втрата статевого потягу при
певному прояві депресії може привести до відповідного послаблення або
відсутності наступних фаз статевого акту. Повна дискредитація статевого
кохання в очах жінки приводить не до зміни партнера, а до відмови від
статевого життя.
Відсутність якого-небудь сексуального задоволення перетворює відповід-
ні домагання чоловіка в обтяжливий, непосильний обов'язок, з яким не завжди
можна змиритися. Збережена протягом тривалого часу статева домінанта
трансформується при цьому в відчуття страждання, сімейного нещастя, саміт-
ності й може привести до невротичного зриву. При психогенній фригідності в
структурі субдепресивних станів і в емоційно нестабільних осіб можлива рап-
това нормалізація лібідо. Це можна пояснити не тільки зміною сексуального
партнера, а в більшості випадків зміною загальної афективної тональності
жінки.
Симптоматична і психогенна фригідність формуються в структурі депре-
сії, але чіткого розмежування між невротичною і псевдоневротичною (ендо-
генною) депресією на ранніх стадіях розвитку хвороби немає.
Вагінізм. Основним психологічним компонентом розладу є страх - страх
чогось або всього, що пов'язано так чи інакше зі статевим життям
(коїтусофобія). Він може розвиватися на фоні значних афективних порушень,
які викликані конфліктами у сім'ї або неприємностями на роботі; гострим
страхом вагітності або аборту; страхом смерті від пологів або при кардіофобії
після перенесеної хвороби серця і т. ін.
Вагінізм необов'язково може бути пов'язаний з якимось сексуальним
чинником. Стійка істерична контрактура (коли ноги хворої щільно стиснуті)
формується у структурі афективного стану. Цей симптом, який виникає як
наслідок емоційного стресу при екстримальній ситуації (спроба зґвалтування),
в подальшому фіксується у хворих за типом умовного рефлексу (фобія можли-

163
вого повторення). Типовий істеричний симптом відображає крайній ступінь
сексуального опору, це може бути усвідомлене або неусвідомлене прагнення
хворої ухилитися від сексуального контакту.
Не останню роль може грати наростаюча антипатія до чоловіка, відраза
до нього в результаті якихось неприйнятних для жінки фізичних або моральних
його якостей. Страх болю як наслідок сексуальної невихованості і грубості
чоловіка, який думає тільки про власні відчуття, приводить до постійної трав-
матизації жінки, наростання асенізації і невротизації у неї в умовах важкого
внутрішнього і сімейного конфліктів.
Недооцінка афективного розладу в патогенезі вагінізму приводить до
неадекватної терапії цього стану і до закріплення патологічного рефлексу, який
навіть при виході з депресії, може залишитися.
Фригідність і вагінізм знаходяться в основі так званого відносного
психосоматичного безпліддя - стерильного шлюбу при повній відсутності
яких-небудь патологічних змін, які перешкоджають зачаттю і нормальному
виношуванню плода. Основними причинами цієї патології є розлади ерекції та
еякуляції, обумовлені негативними емоціями чоловіка, при підтвердженні
здатності його до запліднення в іншому місці і певними функціональними
порушеннями в організмі жінки. До них можуть відноситися функціональні
розлади овуляції, які виникають у результаті розладу регулюючого впливу
гіпоталамічно-гіпофізарної системи, при відсутності органічного ураження або
аномалій розвитку яєчників, гіпофізу, щитовидної залози й інших залоз
внутрішньої секреції.
З афективними порушеннями пов'язані деякі форми вторинного безплід-
дя - неможливість завагітніти після вагітності, що патологічне протікала або
драматично закінчилася. Чим важчою була психічна травма, чим сильніший
страх безпліддя, тим більша ймовірність і виразність відповідних розладів у
подальшому.
Одним з поширених розладів менструального циклу є психогенна
аменорея - припинення місячних протягом 6 місяців і більше при

164
функціональній гіпоталамічній недостатності. Розрізняють психогенну
аменорею, яка виникає внаслідок гострих стресових ситуацій, і аменорею при
нервовій анорексії, яка виникає після психічних травм. Безпосередньою
причиною виникнення психогенної аменореї є важкі психічні травми і переляк,
субдепресивні і депресивні стани, які є наслідком різкої зміни життєвого
стереотипу й ідеї материнства, що прийняла патологічний характер у вигляді
страху безпліддя або вагітності. Класичним прикладом психогенної аменореї є
розлад менструального циклу у воєнний час, ув'язнених у концтаборах, у
тюрмах і трудових таборах. Так, у найжахливішому концтаборі смерті Аушвіц
(Освенцім) аменорея спостерігалася у 100% жінок.
Частіше за все лікарі займаються такими формами вторинної аменореї, які
виникають як наслідок конфліктного розвитку особистості, особливо як наслі-
док амбівалентності у ставленні до своєї жіночої ролі. Комплексне охоплення
власною жіночістю може набувати у жінки різних перспектив і властивостей:
усеосяжним є спростовування власної жіночості при нервовій анорексії. Іншою
особистісною особливістю при цьому розладі є невизначеність схеми тіла з
перекрученим сприйняттям своєї статевої сфери.
Функціональна психогенна аменорея, особливо у жінок після 30 років,
може знаходитися в основі синдрому мнимої (помилкової) вагітності. Кла-
сичним прикладом у цьому плані є англійська королева Марія Тодор, яка мала
виражений депресивний стан після мнимих пологів через відсутність законного
престолонаслідника. Більш за все цей синдром зустрічається у самотніх,
овдовілих або жінок, що проживають ізольовано.
У випадках мнимої вагітності терапевтично неможливо знайти опору для
вербальної психотерапії, тому що ці жінки непохитні і категорично підтриму-
ють свої уявлення.
Психосоматичні розлади статевого життя чоловіка
Імпотенція. Функціональні статеві розлади зустрічаються доволі часто у
структурі невротичних станів чоловіка. Виникнення зниження потенції
розглядається як одна з важливіших ознак пригнічення духу і втрати життєвої

165
енергії. Саме "імпотенція" як діагноз при невротичних станах з наростаючою
емоційною нестійкістю і афективними реакціями є одним із найбільш хибних.
Сексуальні проблеми хворого можуть бути дуже неприємною темою для
лікарів, особливо жінок, які не проявляють інтересу до встановлення у хворого
цього роду особливостей. На цьому фоні пацієнти, які вважають своєю істин-
ною хворобою статеве безсилля, проходять неодноразові курси лікування у рі-
зних соматичних відділеннях з приводу обтяжливих відчуттів у зоні тих чи
інших органів і виникнення сильних алгій в різних частинах тіла, спричинених
депресивними станами. Депресія посилюється ще більше після закінчення
лікування, у зв'язку з відсутністю нормалізації статевих функцій.
Особливе соціальне та психологічне значення й актуальність статевої фу-
нкції обумовлюється вразливістю психіки при найменшому прояві зниження
потенції. Чим більше чоловік зводить прояви своєї мужності до ознаки статі,
тим скоріше виникає у нього фобія імпотенції. При наявності визначеної гото-
вності ЦНС, однієї тільки інформації про можливість зниження потенції до-
статньо для появи страху імпотенції, і як наслідок цього - виникнення статевого
безсилля. Прикладом цього може бути випадок, коли необачний вираз жінки,
дружини або лікаря про можливість зниження потенції в разі якогось за-
хворювання або прийняття ліків, може обумовити швидкий розвиток психічної
імпотенції, з якої пацієнта буде неможливо вивести роками.
В основі стійкого іпохондричного самоспостереження знаходяться випад-
кові порушення статевої функції, як наслідок гальмування психічних впливів
(хвилювання, втомленість, алкогольні ексцеси та ін.). Іпохондричні страхи, які
обумовлені тільки легкими фізіологічними розладами, можуть привести до
органічних змін.
Можлива втрата мужності і здорової довіри до себе в осіб, які мали
інформацію з науково-популярної літератури про шкідливість онанізму і
венеричних захворювань. Внаслідок цього - тривога та страх, занепокоєність та
невпевненість у своїх силах, чекання біди й інші важкі симптоми ятрогенної

166
реактивної депресії наштовхують мислення людини на сприйняття хвороби,
навіюють страх перед смертю.
Розлади статевої функції виникають не тільки при органічних захворю-
ваннях статевих органів ЦНС або важкої соматогенної астенії, але й при
найрізноманітніших невротичних і псевдоневротичних станах. Психічна
імпотенція як наслідок емоційного переживання зустрічається частіше, ніж
реактивна іпохондрична депресія в результаті травми статевих органів або
атрофії яєчок. Імпотенція органічного генезу займає приблизно 10%, а інші 90%
мають розлади статевої функції, як наслідок фізичної або розумової втоми,
фобії перед статевим актом, відрази до сексуального партнера і т. ін.
Основна маса хворих зі скаргами на імпотенцію стають "статевими
страждальцями". Виникнення сексуальних порушень при невротичних станах
пов'язано не стільки з якимись несподіваними і сильними афектами на фоні
екстримальної ситуації, скільки з повсякденними емоційними перевантажен-
нями. Вирішальними психогенними факторами психічної імпотенції стають
постійні хвилювання, тривоги, життєві турботи, порушення режиму роботи і
відпочинку, хронічні психотравмуючі ситуації на роботі і в сім'ї. Серед причин
статевого безсилля є не тільки тривалі неблагополучні обставини для сек-
суального контакту, але й дисгармонія емоційної напруги партнерів, неузго-
дженість їх дій у питанні матеріального забезпечення сім'ї або вихованні дітей,
непристойна або неадекватна поведінка одного з подружжя, конфліктні
взаємини з родичами, які мешкають поряд, погані квартирні умови або матері-
альні труднощі, нецікава та виснажлива праця. Велике значення набувають при
цьому психотравмуючі обставини, пов'язані з почуттям занепаду, втратою
близьких і рідних, очікуванням репресій та іншими факторами, які зачіпають
важливі аспекти існування.
Основним фоном психічної імпотенції є тривога і різке зниження
настрою. Описані переживання хворих - втрата віри у правдивість дружини, у її
вірність; випадки розкаяння після випадкових статевих зв'язків та ін., приводять
до виникнення депресивних реакцій. Такі ж наслідки мають неповага, грубість,

167
недовіра та переслідування дружини. В іншому випадку депресія може
виникнути при нещасному коханні, при постійній статевій незадоволеності, як
наслідок байдужості жінки або тривалого статевого стримування. Такі хворі
страждають від усвідомлення свого безсилля, від необхідності приховувати
ганьбу від оточення. Одна тільки думка про можливість своєї недієздатності
викликає почуття сорому і роздуми про самогубство.
Важливою умовою нормалізації статевої функції є, в першу чергу, не
встановлення типу вищої нервової діяльності й особистого характеру
сексуальної поведінки, а показник наскільки, своєчасно була виявлена депресія
і правильно проведена оцінка патогенетичної ролі афективного розладу в роз-
витку сексуальних порушень.
Зниження статевого потягу. Цей вид розладу може виникнути у зв'язку
з транзисторною сублімацією (переключення сексуальної активності на під-
вищену діяльність у іншому напрямку). Тимчасова цнотливість, коли людина
охоплена своїми ділами, як правило, доволі легко переноситься навіть при
тривалому стримуванні. Тимчасове статеве безсилля, як наслідок виконання
певних професійних обов'язків, звичайно проходить само по собі, коли зникає
вплив праці. Розумова діяльність, яка витісняє статевий потяг, свідчить про
виникнення або наявність психічних порушень.
Втрата емоційно-чутливої основи сексуального сприйняття перешкоджає
статевому акту або робить здійснення його за звичкою, за почуттям подруж-
нього обов'язку чи іншими розумовими мотивами. Статевий потяг при
субдепресивних і депресивних станах знижений або відсутній, статевий акт
виконується рідко і з потугою, не приносить відповідного задоволення навіть,
коли нормальні еякуляція й оргазм.
Чим вищі та яскравіші етичні й естетичні чинники у мотиваційних аспек-
тах лібідо, тим більша залежність статевого життя від афективних проявів. Чим
нижчий інтелектуальний рівень індивіда, чим ближчий він до генітального
типу, тим вищий ступінь депресії для виникнення явного послаблення лібідо.

168
 Передчасна еякуляція. Серед половини хворих з функціональними стате-
вими розладами зустрічається прискорене (після 10-15 фрікцій) і дуже швидке
(після 2-7 фрікцій) сім'явиверження. Психічна імпотенція з підвищеною збуд-
ливістю і передчасною еякуляцією найбільш характерна для атипових депре-
сивних станів з перевагою страху і тривоги.
Наростаюча від невдачі до невдачі фіксація на прискорену еякуляцію (за
типом неврозу очікування із збільшенням поганого настрою в очікуванні
чергового провалу) доводить цих хворих до того, що іноді їм тільки варто
подумати на початку статевого акту про можливість передчасної еякуляції, як
вона зразу і настає.
Психічний асперматизм. Це важкий розлад статевої функції у клініці
депресивних станів, при якому відсутня еякуляція й оргазм, незалежно від
тривалості фрікцій при повній збереженості лібідо і нормальній ерекції (у
випадках, коли є інша жінка або коли дружина набридла). При цій патології
статевий акт стає виснажливим для обох партнерів. Психогенна природа
асперматизму відмічається при відносному, вибірковому його характері: він
може проявлятися з жінкою, з якою достатньо складні і негативні взаємини, і
бути відсутнім при стосунках з іншою. Ці випадки можуть бути відмічені в
осіб, які повинні підтримувати обтяжливі подружні стосунки
Розлади ерекції. Скарги на недостатню ерекцію зустрічаються у 30-45%
випадків при психогенній імпотенції і найбільш характерні для невротичних
станів з клінічною картиною гіпостенічної неврастенії. При збільшенні прояву
депресії здатність до ерекції втрачається зовсім. Особливо потужним
астенізуючим чинником при афективних порушеннях із сексуальними
розладами стає переключення психічного індивіда на крайню тривогу з приводу
зниження або втрати своєї "чоловічої основи". Все це може закінчитися
заміною лібідо все більшим страхом.
Це може бути страх першої шлюбної ночі або першої статевої близькості;
страх вагітності, шлюбу або наслідків його; страх леред венеричними хворо-

169
бами або бути захопленим зненацька. Всі ці форми коїтусофобії приводять до
виникнення основних двох страхів - страху статевого безсилля і страху смерті.
Особливе значення для розвитку психічної імпотенції в клініці депресив-
них станів є страх невдачі. Переконання у безпорадності викликає безпорад-
ність, а страх статевого безсилля може бути таким великим, що ерекція ніколи
вже не зможе відновитися, чим більше прагне така людина бути статево "си-
льною", тим сильніше уявлення, що перешкоджають ерекції і стримують її.
Патологічна або навіть проста фіксація уваги на діяльності тих або інших ор-
ганів визначає втрату автоматизму, який забезпечує легкість виконання відпо-
відних функцій. Вирішального значення набуває при цьому емоційне збу-
дження при думці про те, удасться спарування чи ні, і надзвичайно сильне ба-
жання викликати ерекцію в цей час. І чим більше чоловік готується до цієї від-
повідальної для нього акції, тим менше у нього шансів на удачу. При крайніх
ступенях цього великого бажання мати повноцінну ерекцію і наростання, у
зв'язку з постійною афективною напругою, асенізація хворого не тільки адек-
ватна, але й спонтанна ерекція не виникає вже ні за яких умов.
Не тільки явна статева холодність дружини або її відраза до статевої
близькості, але навіть іронічна або недобра усмішка, що показалися, одне
необережне слово і кожна незначна стороння думка здатні порушити цільність
сексуального сприйняття і виступити у якості чинника, який затримує ерекцію.
Статевий акт, який не приносить повного задоволення, не тільки не знімає
емоційної напруги, ще й посилює почуття ніяковості або навіть ворожості до
свідка. Тому виникає перекручення статевого почуття, коли навіть враження,
що раніше супроводжувалися відчуттями радості, сприймаються тепер як
болісно неприємні. Емоції статевого життя набувають все більш суперечливого
характеру. Оптимістичні очікування і надії поступово витісняються тривогою,
сумнівами і непевністю в собі, виникають почуття гіркоти і страху.
Наростаюче на фоні депресивного стану почуття страждання здатне
стимулювати психічну затримку ерекції при ще збереженому по суті статевому
потязі. Відчуття розбитості і спустошення, кардіалгії, головний біль, розумова

170
млявість та інші симптоми невротичного розладу виникають або посилюються
після кожного статевого акту і зберігаються протягом декількох годин або на-
віть днів. Деякі з чоловіків настільки нажахані цими обтяжливими відчуттями,
що місяцями уникають навіть коханої жінки і статевої близькості з нею.
При наростанні важкості депресії здатність до ерекції втрачається зовсім.
Повне занурення у свої думки, нездатність до сприйняття сексуального об'єкта і
відсутність статевого потягу обумовлюють розвиток стійкої психічної імпо-
тенції. Різке послаблення всіх фаз статевого циклу з приєднанням до цього
виражених гіпоталамічних розладів приводить до раннього або патологічного
чоловічого клімаксу, навіть у 25-30 років. Чим яскравіше і повніше при цьому
уявлення індивіда про згасання інкреторної діяльності статевих залоз під час
"клімаксу", тим більш виражено протікає його страждання.

171
 Тема 8
Сексуальні злочини та їх види

План
1. Сексуальні злочини
2. Види сексуальних злочинів
Література
1. Акимова Л. Н. Психология сексуальности / Л. Н. Акимова - Одесса:
СМИЛ, 2005. - 198 с.
2. Аномальное сексуальное поведение / Под ред. А.А. Ткаченко,
Г. Е. Введенского. – СПб: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 657 с.
3. Мастерс У. Основы сексологии / У. Мастерс, В. Джонсон, Р.
Колодни.Пер. с англ. - М.: Мир, 1998. – 692 с.
4. Сидоров П. И. Половое поведение и насилие / П. И. Сидоров, Г. Б.

Дерягин. – М.: МЕД-пресс, 2007. – 272 с.

1. Сексуальні злочини

Особливим різновидом сексуальної поведінки є сексуальні злочини.

Кримінальні кодекси різних країн зараховують до сексуальних злочинів різні
поведінкові акти. Іноді навіть законодавство однієї країни на різних етапах
свого історичного розвитку включає до цієї категорії різні діяння. Це залежить
від норм моралі, етики, звичаїв, які панують у певну історичну добу.
Сексуальні злочини -- заборонений кримінальним законодавством
держави тип людської поведінки у сексуальній сфері.
У сучасному світі дещо ліберальними стали погляди на покарання за
сексуальні злочини, внаслідок чого відрубування голови, спалення на вогнищі,
кастрація і депені-зація були замінені тривалим тюремним ув'язненням. Однак і
тепер у суспільній та правовій думці багатьох регіонів світу ставлення до сексу,
сексуальних злочинів обумовлює репресивна статева мораль.

172
 Сексуальні злочини залежно від країни становлять 1- 5% карних справ.
Однак ці дані можуть бути не зовсім достовірними, адже кількість
зареєстрованих злочинів нерідко не відповідає реальній їх кількості. За даними
досліджень, співвідношення зареєстрованих і дійсно скоєних злочинів є
такими: педофілія - 1:15; зґвалтування - від 1:20 до 1:100; ексгібіціонізму - 1:85.
Особам, які здійснюють сексуальні злочини, притаманні сексуальна
агресивність, емоційна нестабільність, гіперчутливість до сексуальних
подразників. Серед них розрізняють агресивних (молоді люди, здебільшого
інтро-вертовані та імпульсивні, які цинічно і жорстоко скоюють злочини
переважно в нічній час) і неагресивних (екстра-вертовані особи, у 65% випадків
алкоголіки; скоюють злочини вдень, будучи знайомими з жертвами;
здебільшого педофіли) сексуальних злочинців.
Вважається, що сексуальні злочини переважно скоюють чоловіки,
оскільки у підлітковому віці хлопчики частіше за дівчаток мають сексуальні
порушення, а серед дорослих чоловіків превалюють не тільки злочинність і
психопатологія, а й особистісні порушення. Відомо немало тверджень, що
жінкам більше притаманна "пасивна" агресивність, чоловікам - "активна", у
жінок домінують мовні форми прояву агресії, у чоловіків - фізичні. Попри те,
останнім часом у світі помітна тенденція активізації жіночої злочинності.
Жінки нерідко скоюють такі види злочинів, які традиційно тлумачили як
чоловічі, перебуваючи при цьому у стані агресії. Це пов'язано зі зміною
стереотипів, подоланням відмінностей у соціалізації статей. За даними
дослідників, більшість таких жінок, маючи труднощі у визначенні статевої
ідентичності або статевої ролі, переважно ідентифікує себе із чоловіками; 25%
із них мають гомосексуальний досвід, 60% - зловживають алкоголем, мали
ранню сексуальну ініціацію (іноді шляхом зґвалтування); у 70% виявлено
сексуальні порушення (фригідність і диспареунію); сексуальні злочини вони
скоюють у перед менструальні періоди.
Злочинну сексуальну поведінку зумовлюють:

173
 - інтоксикація (гостра алкогольна інтоксикація, патологічне сп'яніння,
хронічний алкоголізм, наркоманія);
- психічні порушення (психози, розлади особистості, сімейні та подружні
психогенії, наслідки синдрому "знущання над дитиною");
- органічні порушення (епілепсія, гострі мозкові розлади,
післятравматичні стани).
У суспільній думці нерідко домінує погляд, що девіант-ність і злочин
взаємопов'язані між собою. Однак, як свідчать статистичні дані, серед девіантів
сексуальних злочинців небагато. Більшість девіацій не порушують чинного
законодавства, оскільки для девіантних дій необхідні не лише участь, а й згода
партнера.

2. Види сексуальних злочинів

Види сексуальних злочинів залежать від поведінки суб'єкта злочинних

дій, обставин їх скоєння, а також від особливостей їх жертв.
Зґвалтування
Найпоширенішим видом сексуальних злочинів є зґвалтування. Ознаками
його є відсутність згоди жертви на сексуальні дії.
Зґвалтування - акт будь-якого виду сексуальної пенітрації
(проникнення в орган), скоєний внаслідок примусу або раптовості.
Зґвалтування може бути скоєне само по собі або в поєднанні з іншими
злочинами. У США, наприклад, на 100 000 жінок припадає 36 випадків
зґвалтування, в Японії - 12, Англії - 3, Польщі - 7. В Україні зґвалтування
становить до 90% усіх сексуальних злочинів. Реальна їх кількість значно
перевищує кількість офіційно зареєстрованих випадків. Основними причинами
цього є недооцінювання значущості події, страх перед помстою злочинця,
небажання розголосу.
Згода жертви сексуального злочину можлива у таких формах:

174
 а) відверта згода або свідома участь у сексуальному акті без почуття
провини;
б) імпульсивна згода або сексуальний акт, який був схвалений у той
момент, а пізніше виник жаль з приводу того, що трапилося, а також відчуття
приниження і провини;
в) пасивна згода, коли жертва не бажає статевого акту, але й не
перешкоджає цьому, що розцінюється іншою стороною як вияв згоди.
Кримінальний кодекс України визначає зґвалтування як статеві зносини із
використанням фізичного насильства, погроз або безпорадного стану
потерпілої особи. Жертвою зґвалтування в такому разі вважається жінка.
Зґвалтування розглядають як виключно чоловічий злочин, а його виконавцями
вважають тільки чоловіків; жінок - його співучасниками, організаторами або
підмовниками. Розробники цього положення не передбачили ймовірності
сексуального насильства над чоловіками, а відповідно - їхнього правового
захисту.
Зґвалтування більш характерне для міст, ніж для сільської місцевості. До
70% ґвалтівників схильні до сексуальної агресії, 65% мали сімейні проблеми.
Зґвалтування для злочинця є розв'язанням особистісних та міжособистіс-них
проблем, зумовлених відторгненням його родичами, іншими представниками
соціального середовища. Це спричинює розвиток комунікативної або
сексорольової фрустрації, яка вирішується шляхом агресії. Оскільки чоловік не
може проявити агресію у ставленні до значущої жінки (матері, дружини,
партнерки), він переносить її на жертву зґвалтування, яка в той момент фігурує
в ролі символу. Тому основою зґвалтування може бути не лише задоволення
сексуальних потреб, а й прагнення підкорити жертву. При цьому вік і
зовнішність жінки іноді не мають значення.
Найпоширеніші види зґвалтування:
1. Інцестне (зґвалтування близьких родичів). Воно спричинює негативні
психологічні наслідки, особливо для жертви, молодшої 12 років.

175
 2. Групове. Зазвичай воно рідко супроводжується нанесенням жертві
тілесних ушкоджень. Часті при цьому переривання статевого акту до настання
еякуляції.
3. Індивідуальне. Воно може бути навмисним або ситуаційно-
зумовленим. У процесі навмисного зґвалтування найчастіше проявляються
грубі фізичні дії злочинця стосовно жертви, які навіть можуть призвести до її
смерті. На такі злочини зазвичай ідуть ґвалтівники із садистськими нахилами
або у стані алкогольного сп'яніння.
4. Зґвалтування жертви, яка перебуває в стані природного сну. До
подібних випадків фахівці рекомендують ставитися дуже обережно, оскільки
заяви про таке зґвалтування можуть робити і психічно хворі жінки при нападах
істерії або галюцинацій.
б. Зґвалтування жертви, яка знаходиться у стані гіпнотичного або
наркотичного сну. Можливість скоєння сексуальних дій із загіпнотизованою
жінкою проти її волі дуже сумнівна, однак не варто виключати можливості
зґвалтування жінки, яка знаходиться у глибокому наркотичному сні під дією
алкоголю або наркотиків.
6. "Садомічне" (зґвалтування через пряму кишку). Найчастіше буває при
груповому зґвалтуванні.
Вітчизняні судмедексперти використовують іншу класифікацію типів
зґвалтування, зважаючи на характерні ситуації та особливості злочинців.
1. Зґвалтування з метою самоствердження в чоловічій ролі. Злочинець
нападає зненацька на самотню жінку в безлюдних місцях, не вступаючи у
контакт із нею. Такі чоловіки мають страх перед жінками, почуваються
невпевнено в їх присутності. Важливу роль при цьому відіграють збереження
несвідомої емоційної залежності від матері, вплив рольових функцій сім'ї, в
якій матері належить верховенство. У житті злочинець свідомо або несвідомо
залежить від матері, дружини або іншої жінки. Щоб перебороти цю залежність,
він скоює насильство. Такими діями він несвідомо намагається позбутися
психічної залежності від матері, ідентифікуватися з чоловічою статевою роллю,

176
а також психофізіологічно задовольнити потребу, яку стримував. Ґвалтівник
уникає контакту із жертвою, щоб не стати психічно залежним і від неї.
2. Зґвалтування в середовищі молоді. Його зараховують до групового
зґвалтування, поділяючи на такі типи:
а) зґвалтування "спільних дівчат", добровільно або "насильно" втягнутих
у злочинні групи, які намагаються самоствердитися в них. Такі дівчата
безвольні, слабохарактерні, фізично або морально пригнічені, неодноразово
піддавалися насильству. Провокаторами зґвалтування можуть бути лідери
групи та інші дівчата;
б) зґвалтування незнайомих дівчат. Його скоюють під час спільного
дозвілля. У таких ситуаціях багато залежить від позиції лідера групи, його
психологічних якостей. Часто він є психопатичною особистістю з вираженою
агресивністю, явними або прихованими патологічними насильницькими чи
сексуально-насильницькими девіаціями. Більшість ґвалтівників - конформні,
безініціативні, слабовольні. Самі вони ніколи б не наважилися на таке.
3. Зґвалтування знайомих жінок. Останніми роками значно збільшилась
кількість зґвалтувань, за яких злочинець і його жертва були знайомі по роботі
або під час спільного проведення дозвілля. При цьому несвідомо спровокувати
злочин може поведінка жінки: флірт; добровільна згода залишатися ночувати у
чоловіка; не уникання, а заохочення пестощів і поцілунків. Такі жінки або не
усвідомлюють, до чого може призвести їхня поведінка, або неправильно
оцінюють ситуацію. Іноді поведінка жінки є свідомою або несвідомою
сексуальною грою, в яку втягується чоловік. Своєю поведінкою вона наче
переконує чоловіка у готовності до інтимних стосунків, однак в останню мить
відмовляє в цьому, що завдає чоловікові сильного емоційного удару. Жінка у
цей час свідомо або несвідомо отримує психологічне задоволення від
емоційних страждань чоловіка і його сексуальної незадоволеності. У таких діях
проявляється психічний садизм жінки. Якщо на цьому ситуація не
завершується, настає зґвалтування, оскільки чоловік приймає відмову від
статевої близькості за кокетство жінки або не хоче залишатися у

177
психологічному програші. Деякі жінки, які спровокували чоловіка на
зґвалтування, отримують велике задоволення від звинувачення його в
насильстві та притягнення до відповідальності.
4. Зґвалтування на основі парафілії у вигляді садизму.
5. Зґвалтування, обумовлене наявністю психотичної симптоматики. Такі
зґвалтування скоюють хворі на шизофренію, які часто не розуміють, що
роблять під час галюцинацій або марення. їх частіше за всіх злочинців
затримують і притягують до кримінальної відповідальності, бо через свою
патологію вони не можуть швидко зникати з місця подій і залишають сліди.
Осіб, яких було зґвалтовано, можна зарахувати до однієї із трьох
основних груп:
- випадкові жертви, в яких захисна позиція у ставленні до агресора є
найсильнішою;
- особи, які несвідомо провокують сексуальну поведінку злочинця (легко
встановлюють випадкові знайомства; при спілкуванні демонструють удавану
сексуальну досвідченість);
- "жертви", які свідомо провокують сексуальну поведінку злочинця з
метою в останній момент вийти з цієї ситуації, що їм найчастіше не вдається.
Жертвами зґвалтування бувають особи віком від 14 до 83 років, часто -
самотні жінки з низьким рівнем освіти, їм притаманні боязкість, скромність,
фаталістичність, відсутність почуття безпеки, навіюваність. У 30% випадків
жертви несвідомо провокують нападників. Особливо це характерно для
інцестного зґвалтування.
Суттєвою проблемою для психологів є психологічні наслідки
зґвалтування і реабілітація жертв. Як правило, у них діагностують специфічний
комплекс емоційних розладів, фіксований страх перед можливістю повторного
нападу, різноманітні сексуальні розлади, депресивні реакції. Таким особам
необхідне психотерапевтичне лікування - короткочасний вплив після скоєного
злочину і підтриму-вальні курси надалі.

178
 Інцест
Карне законодавство України не виокремлює інцест як самостійний вид
злочину. Правова оцінка можлива тільки у випадках кримінальної педофілії.
Інцест (лат. incestum, від in - не / castus - пристойний) - сенсуальні
зв'язки між близькими (кровними) родичами.
Ступінь спорідненості регламентують правові норми, які можуть бути
неоднаковими не тільки у різних країнах, а й у різний час в одній країні.
Наприклад, у середньовічній Європі у X ст. інцестом вважали статеву
близькість між родичами до 7 коліна, у XIII ст. - до 4 коліна.
Основними причинами інцесту є тривала відсутність вдома чоловіка,
патології подружнього життя, алкоголізм, соціальна ізоляція, імпотенція,
психопатія.
Найпоширенішим різновидом інцесту є контакт батька і дочки (середній
вік дочок - 8,5 років; батьків - 32,5 років). Виокремлюють три типи таких
батьків: батьки-інтро-верти, батьки-психопати, батьки із психосексуальним
інфантилізмом (схильністю до педофілії). Дружини з тих або інших причин
обмежують або повністю припиняють статеве життя з ними, а їхню інцестну
поведінку терплять чи вдають, що не помічають. Жертви інцесту можуть самі
провокувати до статевої близькості своїх батьків, у 75% випадків не
заперечують проти статевого зв'язку, залишаючись надалі вільними у виборі
сексуального партнера.
Іншими учасниками інцесту за частотою випадків є: брат - сестра
(середній вік братів - 15,5 років; сестер - 13 років); дядько - племінниця і мати -
син (матері віком 35-42 роки; сини - 11-18 років).
Характерними ознаками сімей, у яких скоюється інцест, є багатодітність;
фінансові проблеми, матеріальна залежність жертв від злочинців; знущання в
сім'ї; байдужість матері до виховання дітей. Такі сім'ї живуть у своєму
замкненому світі, де виникають фактори, що спричинюють інцест. Мати
підсвідомо або свідомо може передавати своє право сексуального
обслуговування чоловіка доньці. Вівших випадках зв'язок "батько-донька"

179
може виникати на противагу матері (дружині). Якщо в сім'ї кілька доньок, вибір
батька зупиняється на пасивнішій, яка не може протистояти його домаганням.
Інцестний зв'язок завжди супроводжується конфліктами, зумовленими
або відсутністю духовної спільності, або незадоволенням сексуальних потреб.
Часто мати виключається з подружнього життя і займає стосовно доньки
амбівалентну (суперечливу) позицію, а при розкритті таємниці інцесту буває
"дуже вражена" правдою.
Встановлення зв'язку між братом і сестрою в одних випадках має на меті
послабити вплив матері на сина, в інших - мати "спрямовує" доньку для
виконання ролі дружини її сина.
При психологічному оцінюванні інцесту необхідно враховувати:
а) ступінь спорідненості партнерів;
б) форму здійснення інцестних контактів (коїтальні, некоїтальні);
в) гомо- або гетеросексуальний характер;
г) вікову комбінацію партнерів (дорослий - дорослий, дорослий - дитина,
дитина - дитина тощо);
ґ) добровільні чи насильницькі стосунки, ступінь насильства і згоди;
д) зміст сексуальних фантазій та еротичних сновидінь партнерів;
е) наявність у них девіантних тенденцій, тип характеру;
є) психопатичний профіль партнерів.
Раннє статеве життя у дівчат при інцесті може закінчитися небажаною
вагітністю, абортом або пологами, що негативно вплине на статеві органи, які
ще розвиваються; викликати порушення психосексуального розвитку
(невротичні розлади, абсолютну неможливість статевих взаємин).
Педофілія
Розпусні дії з дітьми набувають останнім часом ознак епідемії. У США,
наприклад, від 100 000 до 500 000 дітей відчули їх на собі, від 2 до 5 млн
американців були жертвами інцесту, який мав гетеро- та гомосексуальний
характер, до 20% населення країни мали в дитинстві сексуальні стимуляції.

180
 Педофілія (грец. pais (paidos) - дитина і phitia - любов, потяг) -
сексуальна анормальність, яка виявляється у прагненні до сексуальних дій з
дітьми.
Стать дитини не має важливого значення, оскільки дитяче тіло з ознаками
незрілості становить істинний сексуальний стимул, роль якого подібна до ролі
фетиша.
У кримінальному законодавстві України педофільні дії, які не мають
характеру коїтусу, незалежно від їх гетеро- чи гомосексуальної спрямованості
кваліфікують як "розпусні дії". Відповідальність за коїтальні дії з дітьми і
підлітками настає внаслідок гетеросексуального зґвалтування і при
добровільному здійсненні з ними статевих актів. Окрема стаття передбачає
відповідальність за задоволення статевої пристрасті у спотворених формах, в т.
ч. з дітьми, підлітками. Гомосексуальні педофільні дії стосовно хлопчиків з
анальним коїтусом розцінюють як мужолозтво.
Віковий ценз для об'єкта педофільних дій кримінальним законодавством
різних країн визначають неоднаково, оскільки у країнах, де поширені ранні
шлюби, застосовують не вікову, а біологічну межу досягнення об'єктом
статевої зрілості. У вітчизняному законодавстві віковою межею встановлено -
16 років, малолітство - до 12 років, неповноліття - від 12 до 16 років.
Причини виникнення педофілії різноманітні. її основою можуть бути
сексуальна незрілість, фрустрації, девіації, психопатологія, патологічний
розвиток особистості. За результатами експерименту із сексуальної стимуляції
збудниками педофільного характеру 3. Фройд стверджував, що реакція
сексуального збудження виникає у багатьох сексуально і психічно зрілих,
нормальних чоловіків, а невикористання ними таких сексуальних збудників
зумовлене комплексом захисних механізмів, в т. ч. і соціо-культурним табу.
В. Радецкі розрізняє такі види кримінальної педофілії:
1) педофільні дії, скоєні особистісно примітивними молодими людьми під
впливом алкоголю, за відсутності сексуальних розладів;

181
 2) педофільні дії, скоєні із близькими родичами, здебільшого хронічними
алкоголіками із примітивними рисами особистості;
3) педофільні дії, які мають чуттєву основу (молоді злочинці живуть з 13-
14-літніми дівчатами за їх добровільною згодою);
4) педофільні дії, в т. ч. гомосексуальні, які мають деві-антну основу;
5) педофільні дії, скоєні особами похилого віку (старші 60 років) на фоні
психоорганічного синдрому.
Педофільні дії здебільшого скоюють особи з неповною або початковою
освітою, без професійної підготовки, судимі, які зловживають алкоголем,
ведуть аморальний спосіб життя, мають абераційні нахили (схильність до
збочень).
Жертви педофілів (хлопчики і дівчата) мають приблизно однаковий вік,
досвід контактів з близькими родичами і незнайомими людьми. Педофільний
контакт з ними відбувався у формі орально-генітального, генітального чи
анального коїтусу. Психічні наслідки сексуальної агресії частіше проявляються
у дівчат, ніж у хлопчиків. Серед дівчат, які стали об'єктом педофільних дій,
виокремлюють:
а) дівчат віком 4-6 років. Вони легко знайомляться, сміливі, довірливо
ставляться до незнайомих дорослих. їх участь у педофільних контактах була
пасивною і відбувалася під психічним або фізичним впливом. Контакти мали
разовий характер;
б) дівчат віком 7-11 .років. Кожна друга із них добровільно
погоджувалася на сексуальні дії;
в) дівчат віком 12-15 років. Більшість із них жила "вільним" життям і
мала конфліктні взаємини у сім'ї.
Реакція жертв педофільних дій залежить від віку, психічної зрілості та
ситуації, в якій вони були скоєні. Ініціаторами таких злочинів найчастіше є:
- знайома або близька людина. У такому разі діти пасивно підкоряються
злочинним задумам, не чинять опору, а сам факт протиправних дій не має для
них достатньої психогенної сили;

182
 - незнайома людина. Раптовий напад, агресивна поведінка; зґвалтування
супроводжується нанесенням тілесних ушкоджень, оскільки діти чинять опір,
сприймаючи ситуацію як загрозливу. У дитини виникає почуття сильного
страху з розвитком психогенних станів різного ступеня прояву.
Найбільшим стресом для дитини є процедура слідства і судового розгляду
справи. Малі діти не розуміють сексуальної суті скоєної з ними дії і не
фіксують на цьому уваги. Однак під впливом бурхливої реакції батьків,
обговорення події під час слідства у них виникає акцентуація на минулому з
можливим розвитком вторинного психоемоційного шоку, який надалі впливає
на їх психічний та психосексуальний розвиток.
Діти старшого віку та підлітки усвідомлюють сексуальний зміст того, що
сталося, і можуть іноді отримувати сексуальне задоволення. Однак вони досить
боляче сприймають прилюдне обговорення події. Широкий її розголос під час
слідства може спричинити психічні травми.
Діапазон психічних реакцій в таких ситуаціях буває дуже великим:
виникнення астенії з емоціональною лабільністю, порушення сну, погіршення
настрою, виникнення почуття тривоги, самоприниження.
Ексгібіціонізм
Явище ексгібіціонізму вперше було описано у 1877 р. Ч, Лассексом. 3.
Фройд його зараховував до магічної поведінки, спрямованої на подолання
комплексу кастрації, оскільки демонстрація статевого члена є проявом
демонстрації чоловічої сили.
Ексгібіціонізм (лат. ехіbitio - виставляння, показування) - сексуальна
анормальність, яка полягає в демонструванні статевих органів незнайомим
особам з метою одержання сексуального задоволення.
У тваринному світі, особливо у самок, є інстинкт демонстрації себе для
привертання уваги особини чоловічої статі та самовіддача. У жінок, на відміну
від чоловіків, інстинкт самовіддачі реалізується у статевому житті, тому не
призводить до ексгібіціонізму. Хоча певні ексгібіціоністські тенденції можна
спостерігати у жінок, які професійно займаються стриптизом.

183
 Ексгібіціонізм спостерігається переважно у чоловіків. Ексгібіціоністи
несподівано з'являються в оголеному вигляді і демонструють переляканій жінці
свій ерегований статевий член. При цьому в них виникає сильне статеве
збудження і настає еякуляція. Частіше чоловіки оголюються перед дівчатами,
ніж перед жінками, а після скоєних дій намагаються зникнути.
Ексгібіціоністи невпевнені у собі, боязкі, соромливі, дратівливі, залежні
від настрою. Тільки 25% із них прагнуть викликати позитивну реакцію у жінок.
Ексгібіціоністська поведінка може проявлятися як: самостійний синдром;
один із симптомів психічного захворювання; супровід деяких сексуальних
девіацій; прелюдія до здійснення нормального або насильницького коїтусу;
спосіб залучення клієнтів до осіб, які займаються проституцією. Ексгібіціонізм
може бути проявом різних психічних (функціональних, органічних),
особистісних розладів і стійких стереотипів сексуальної поведінки, що
виникають з дитинства.
Українське кримінальне право не виокремлює ексгібіціонізм як
самостійний вид злочину, а розцінює його як хуліганські або аморальні дії. За
частотою проявів він займає друге місце (після ґвалтування) серед усіх
сексуальних злочинів.
Вбивство на сексуальній основі
Граничним проявом садизму є вбивство з метою одержання сексуального
задоволення. Насолода і сексуальне задоволення, які досягаються вбивством
жертви, є вираженням повної влади над нею. За такого виду вбивства статевий
коїтус не обов'язковий. Сексуальне задоволення може бути досягнуто шляхом
імітації генітального проникнення в тіло жертви, за якого розривають природні
отвори тіла, розрізують груди, горло і статеві органи, а іноді розчленовують усе
тіло.
Вбивства, скоєні з метою задоволення садистських або вампірських
потреб злочинця, відбуваються з нанесенням ударів ножем або іншим
предметом у зону молочних залоз і статевих органів, супроводжуються
облизуванням та смоктанням злочинцем ран, тертям об них статевими

184
органами. У процесі цих дій і при спостереженні за стражданнями жертви у
злочинців можливі ерекція статевого члена і сім'явиверження. Такі злочинці
схильні до повторення вбивств, а в період між злочинами поводяться як
нормальні люди.
Серед сексуальних вбивств розрізняють:
1) вбивство, скоєне з метою досягнення оргазму (характерні його ознаки -
випадковий вибір жертви, стереотипність дій злочинця при скоєнні злочину,
серійність злочинів, нечасті випадки понівечення тіл жертви);
2) вбивство, скоєне в процесі переживання оргазму;
3) вбивство, скоєне з метою або в процесі подолання опору обраної для
задоволення сексуальних потреб жертви;
4) вбивство, скоєне з метою приховання сексуального злочину;
5) вбивство, скоєне з метою або в процесі позбавлення жертви
можливості заклику про допомогу або припинення цих закликів.
Найчастіше вбивцею є чоловік віком до 40 років, який діє самостійно,
психопат, конфліктний у побуті і на роботі, сексуально фрустрований, осудний.
Серед злочинців, які скоюють вбивства на сексуальній основі, виокремлюють:
а) осіб, які страждають від психічних або інших розладів, поведінка та
вчинки яких обумовлені характером і перебігом захворювання;
б) осіб, які не мають статевих аномалій і відхилень у психіці, у
виникненні злочинної поведінки яких вирішальну роль відіграють соціальні
фактори;
в) атипових осіб з формально благополучними характеристиками.
У 75% випадків жертвами вбивць стають близько знайомі люди або члени
їх сімей. Основними причинами злочинів на сексуальній основі є імпотенція,
нехтування жінками, анатомічна патологія статевих органів.
Трапляється, що чоловіки скоюють вбивства коханки чи дружини.
Вбивство коханки найчастіше відбувається через небажану вагітність, загрозу
можливого розголосу зв'язку (шантаж), неможливість легалізації зв'язку,
економічні чинники (неможливість утримання коханки, економічна залежність

185
від неї), особистісні особливості партнерів. Факт вбивства спочатку викликає
почуття полегшення, а потім страх перед покаранням. На вбивство дружини
чоловіка підштовхують її байдужість до нього, почуття своєї непотрібності для
сім'ї, характерологічні особливості партнерів. Спершу це призводить до образ,
роздратування, які особливо посилюються у стані алкогольного сп'яніння,
нерідко завершуючись скоєнням злочину.

186
 Тема 9
Терапія сексуальних розладів

План
1. Терапія сексуальних розладів
2. Основні принципи терапії сексуальних порушень
Література
1. Акимова Л. Н. Психология сексуальности / Л. Н. Акимова - Одесса:
СМИЛ, 2005. - 198 с.
2. Аномальное сексуальное поведение / Под ред. А.А. Ткаченко,
Г. Е. Введенского. – СПб: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2003. – 657 с.
3. Исаев Д. Н. Половое воспитание и психогигиена пола у детей /
Д. Н. Исаев, В. Е. Каган. - Л.: Медицина, 1979. – 220 с.
4. Колесов Д. В. Нравственность и пол: Психологические аспекты /
Д. В. Колесов. – М.: Московский психолого-социальный институт: Флинта,
2000. – 232 с.
5. Мастерс У. Основы сексологии / У. Мастерс, В. Джонсон, Р.
Колодни.Пер. с англ. - М.: Мир, 1998. – 692 с.

1. Терапія сексуальних розладів

Лікування сексуальних розладів почали активно практикувати в середині

60-х років XX ст. Передумовами цього були формування в попередні роки на
міждисциплінарній основі сексології як окремої наукової дисципліни;
розроблення та впровадження в практику нових спеціальних методів
діагностування та лікування сексуальних розладів; широке використання у
лікувальній практиці методів інших дисциплін, особливо психотерапії.
Психотерапія сексологічних хворих не обмежується застосуванням
окремих методик (гіпнотерапія, автогенне тренування та ін.), вона є основою
лікувально-реабілітаційного комплексу. Ця концепція реабілітації ґрунтується
на розумінні, що особистість людини поєднує біологічне та соціальне начала в
їх нерозривній єдності. Реабілітація — значно ширша практика, ніж лікування,

187
покликана не лише позбавити людину від страждань, а й відновити і зберегти її
особистісний і соціальний статуси, становище у власних очах і в очах тих, хто її
оточує.
Реабілітація і лікування є цілісним єдиним процесом, за якого лікування
спрямоване на хворобу, а реабілітація — на людину загалом.
Тому реабілітаційна програма сексологічних хворих повинна
забезпечувати:
- звернення до особистості хворого, активне його залучення до
лікувально-відновлювального процесу, співробітництво з лікарем у досягненні
мети реабілітації;
- різнобічність зусиль (спрямованість їх на різні сфери життєдіяльності -
сім'я, робота, друзі та ін.) для зміни ставлення хворого до себе, хвороби і
соціального середовища;
- єдність біологічного (медикаментозна терапія, фізіотерапія та ін.) і
психосоціального (психотерапія, трудова терапія тощо) впливів;
- послідовність і поступовість зусиль, впливів, заходів, у т. ч.
психосоціальних.
Головне завдання терапії сексуальних розладів полягає в нормалізації
соматичних проявів емоційних реакцій, підвищенні фізіологічної витривалості
хворого щодо психічних впливів, усунення функціональних порушень,
попередження їх відновлення або хроніфікації. Адекватна терапія повинна
забезпечувати цілісний підхід до людського організму з урахуванням не лише
хвороби, а й особистості хворого. Адже індивідуальні особливості, психічний
стан особистості обумовлюють здатність пацієнта зосереджуватися на певному
уявленні, піддаватися його впливу, від чого залежить ефект терапії незалежно
від її об'єктивної цінності. Раціональне лікування сексуальних розладів
передбачає цілеспрямований терапевтичний вплив на причину страждань. При
цьому необхідно враховувати вплив свідомих і несвідомих психічних реакцій
на терапевтичну ефективність лікування.

188
 Негативно впливають на результат лікування тривала хвороба, низький
рівень самооцінки хворого в сексуальній ролі, високий рівень невротизації,
наявність психосексуальної травматизації в анамнезі (історії хвороби), первин-
ний характер сексуального розладу, розвиток розладу на органічній основі з
важким перебігом та ін.
Для ефективності лікування сексуальних розладів велике значення має
прогноз, в основі якого знаходиться анашіз біографічних, особистісних і
партнерських характеристик хворих, причині розвитку в них сексуальних
розладів, факторів, які мають значення для визначення результату самого
лікування. На позитивний результат лікування впливає цілий комплекс
чинників:
1. Біографічні чинники: нормальна сексуальна атмосфера в сім'ї,
неконфліктні взаємини з батьками, наявність братів і сестер, позитивні
контакти з однолітками, успіх при набутті освіти, професії, професійної
діяльності та ін.
2. Чинники психосексуального розвитку: відсутність психосексуальної
травматизації у дитинстві, нормальні строки статевого дозрівання, наявність
позитивного досвіду нормальних товариських взаємин з особами своєї, а піз-
ніше протилежної статі, сексуальна ініцііація у віці 17-20 років, відсутність до-
гматизму в справах сексу; оптимальне: сприйняття значення сексу в житті,
позитивна самооцінка в сексуальній роліі та ін.
3. Партнерські чинники: підтримка :з боку партнера у лікуванні, його
доброзичливість і ставлення до сексуальних; проблем хворого з розумінням та
ін.
4. Чинники, які обумовлені сексуальним розладом: невелика тривалість
розладу (до півтора року), функціональний їх характер.
5. Чинники, які пов'язані з процесом лікування: наявність у хворого
позитивної настанови на лікування, правильність діагностики і вибору тактики
лікування, висококваліфікований лікар, співробітництво лікаря і хворого.

189
 До негативних чинників, які впливають на результат лікування, треба
відносити: тривалу хворобу, низький рівемь самооцінки хворого в сексуальній
ролі, високий рівень невротизації, наявність психосексуальної травматизації в
анамнезі, первинний характер сексуального розладу, розвиток розладу на
органічному фоні з важким перебігом та іні.
Всі методи лікування сексуальних розладів можна поділити на
основні сім груп:
1. Медикаментозна терапія. Цей міетод переважає в амбулаторному
лікуванні і більш ефективний при лікуванніі сексуальних розладів, які
виникають
на органічній основі. Для терапії використовують такі групи лікарських
препаратів: нейролептики; місцеве анестезуючі препарати; психостимулятори й
атидепресанти; загальнозміцнювальні препарати; гормональні препарати;
препарати, які вибірково діють на сексуальне збудження (йохімбін, "віагра",
стрихнін).
2. Фізіотерапія. Найбільш часто цей метод використовується у лікування
сексуальних розладів органічної природи, але має ефект і при лікуванні
функціональних сексуальних розладів. Основними його представниками є:
електрофорез, імпульсна електротерапія, гідротерапія, термотерапія,
грязелікування, магнітотерапія, індуктотерапія, акупунктура, електропунктура,
ауриколоа-купунктура, вібротерапія, масаж, механотерапія, квантова гамма-
терапія.
3. Тренінгові методи. Це найбільш розповсюджені в наш час методи
психотерапевтичного впливу при лікуванні сексуальних розладів, їх широке
розповсюдження обумовлене тим, що вони доволі швидко дають позитивний
ефект при лікуванні сексуальних розладів функціонального типу, а іноді і при
розладах з органічною етнологією. Спеціально розроблені програми застосу-
вання тренінгових методів не тільки для лікування сексуальних розладів у
конкретного хворого, але й для сексуальних розладів у партнерському зв'язку.
Найбільш розповсюдженими у лікуванні методами є: програма У. Мастерса і В.

190
Джонсон; релаксаційний тренінг; систематична десенсибілізація; аверсійне
лікування; імітація; самоконтроль; техніка терапевтичної мастурбації; такти-
льний комунікативний тренінг; емоційний тренінг.
4. Гіпнотерапія. Цей метод має прадавні корені та багаті традиції і часті-
ше за все використовується при лікуванні функціональних сексуальних розла-
дів і сексуальних девіацій.
5. Психотерапія. Психотерапевтичний вплив у багатьох випадках є єди-
ною формою сексологічного лікування, а при використанні комплексу методів
відіграє серед них найважливішу роль. Найбільшу поширеність у сексологічній
практиці отримали методи раціональної психотерапії, негіпнотичної сугес-
тивної психотерапії, психоаналітичні методи, лібротерапія (лікування
читанням), музикотерапія, методи медитації.
6. Партнерська психотерапія. Цей метод розглядає партнерську пробле-
му з перспективи взаємодії між партнерами і направлений на лікування парт-
нерських зв'язків не як окремих осіб, а як одного цілого.
7. Групова психотерапія. Цей метод лікування має велике визнання і
поширення у сексологічній практиці. В його основі є використання в
лікувальних цілях динамічних процесів у визначеній групі хворих, які в першу
чергу виникають серед самих пацієнтів, а в другу, з меншим проявом - між
пацієнтами і лікарями. Цей метод лікування потрібно відрізняти від
психотерапії у групі хворих, при якій використовуються принципи
індивідуальної психотерапії, але одночасно до декількох хворих.
Використання деяких методів, які застосовуються для лікування
сексуальних розладів, викликає заперечення серед частини суспільства і деяких
фахівців-сексологів. Іноді в окремих країнах вони можуть вступати у конфлікт з
діючими законами. Демонстрація пацієнтам зображень сексуальної тематики
може бути віднесена до розповсюдження порнографії або ненормальних сек-
суальних стосунків. Використання секс-терапії, основаної на застосуванні у
лікувальних цілях спеціально підготовлених людей для навчання різним видам

191
сексуальної поведінки в процесі особистого сексуального контакту, може бути
розцінено як розповсюдження розпусних дій.
Незважаючи на ті протиріччя, які є у суспільстві і серед фахівців, вибір
конкретного методу лікування, якщо він направлений на благо хворого, треба
залишати на відповідальність лікаря, а заключне слово при цьому повинно бути
за самим хворим. Саме цим особам належить право вибору методів досягнення
кінцевої мети.

2. Основні принципи терапії сексуальних порушень

Універсальність лікарських засобів і терапевтичних схем не гарантують

лікування сексуальних розладів. Не завжди вдається відразу дібрати оптимальні
комбінації, дози препаратів, визначити психотерапевтичні напрями лікування.
У клінічній практиці патогенетична терапія повинна ґрунтуватися на
неухильному дотриманні принципових положень, покликаних забезпечити
поступову редукцію психогенних сексуальних розладів, цілковиту або відчутну
нормалізацію самопочуття і настрою хворої людини; наслідком їх
недотримання можуть бути невиліковність невротичних і псевдоневротичних
станів, хроніфікація їх перебігу.
Систему терапії сексуальних порушень утворюють кілька
принципів.
1. Принцип індивідуальної терапії. Дотримання його орієнтує на
диференційований підбір основного психотерапевтичного засобу, визначення
його адекватної дози та найефективнішого шляху введення.
Цілеспрямований вибір препарату з метою впливу на певну ланку в
складному симптомокомплексі депресивних станів потребує правильного
оцінювання статусу хворого: встановлення психогенної природи соматичних
розладів, наявності афективних порушень. Призначення психотропних речовин
без точного знання механізмів виникнення конкретного сексуального розладу і
впливу препаратів на функції організму абсолютно неприпустиме.

192
 Підбір оптимальних за терапевтичним ефектом доз вимагає врахування
рівня головного психопатологічного синдрому, тривалості страждання, ступеня
віталізації (лат. vitalis — життєвий) депресії. При цьому беруть до уваги вік і
конституцію пацієнта, перенесені ним у минулому важкі захворювання і
черепно-мозкові травми, наявність серцево-судинних та ендокринних
захворювань. Враховують його професію, звички, умовно-рефлекторні варіанти
біологічних ритмів, суб'єктивне ставлення хворого до лікування і лікарського
препарату.
Оптимальний терапевтичний ефект можливий при застосуванні
невеликих або мінімальних доз психотропних препаратів. Це створює умови
для терапевтичної гнучкості лікування, знижує імовірність виникнення
побічних і лікарських ускладнень. Абсолютними протипоказаннями щодо
призначення психотропних ліків є ниркова і печінкова недостатність,
вагітність, алергізація організму.
2. Принцип комбінованої терапії. Він передбачає одночасне
лікування соматичної патології центральної нервової системи та психогенних
порушень; визнає постійні поради і допомогу терапевта у створенні в пацієнта
індивідуального щоденного стереотипу; комплексне застосування
психотропних засобів з різною спрямованістю основної та побічної дії для
успішної терапії афективних розладів із вісцеровегетативною (лат. viscera —
нутрощі і vegeto — оживлюю) симптоматикою; поєднання психофармакоте-
рапії та психотерапії при патопсихологічному лікуванні психогенних
сексуальних розладів.
3. Принцип динамічної корекції психічного та фізичного станів
хворого. Цей принцип поширюється на весь процес лікування соматизованої
депресії й охоплює такі послідовні етапи: а) перший контакт з пацієнтом; б)
адаптація до препаратів і збільшення їх доз; в) індивідуально-оптимальний
терапевтичний вплив лікарських речовин; г) скасування препаратів (за
нормалізації ефективності і соматичного статусу хворого). Першу бесіду з
хворим розглядають при цьому як окремий етап лікування.

193
 Здійснення психотерапії вимагає чіткого встановлення вказівок до її
застосування. Основне завдання психотерапевта при цьому полягає у виявленні
великої групи хворих з різними соматичними скаргами за незначних емоційних
розладів. Такі хворі більше потребують підтримки і корекції поведінки, ніж
тривалого лікування.
Стосовно людей із сексологічними розладами, яким потрібна допомога
психотерапевта, необхідно послуговуватися правилом «дбайливого ставлення».
У розмові з ними не слід застосовувати терміни, які мають образливий,
зневажливий відтінок («імпотенція», «безсилля», «нездатний» тощо).
За індивідуальної психотерапії фахівець повинен враховувати механізми
психологічного захисту, не давати відразу коригувальних настанов, якщо вони
суперечать поглядам або несвідомим установкам пацієнта. Головне завдання —
перебудувати установки пацієнта. Контроль за формуванням установок є
основною ознакою раціональної психотерапії, її відмінністю від простої
рекомендації лікаря.
Для успішного лікування психогенних сексуальних розладів потрібні
високий професіоналізм, розуміння ролі у структурі кожного сексуального
розладу первинної або вторинної деформації особистості. Без цього в
сексологічній практиці неможливі активна психотерапія, використання
нетрафаретних діагностичних і терапевтичних схем.

194