ПАРАСКАРОЗ

(PARASCAROSIS)
 Параскаридоз (Parascaridosis)
Параскаридоз (Parascaridosis) —
хронічне, значно поширене
гельмінтозне захворювання коней, ослів
та мулів, яке спричинює нематода
Parascaris egum, родини Ascaridae

Параскариди локалізуються у тонких

кишках, іноді в шлунку й жовчних
протоках печінки
 Збудник
Parascaris equorum — нематода
великих розмірів, веретеноподібної
форми, жовто-білого кольору. Ротовий
отвір оточений трьома губами. Самки
досягають 40 см, самці — 28 см у
довжину. Хвіст у самця загнутий і має
невеликі бокові крила, статеві сосочки
та дві однакові тонкі спікули.
Самка виділяє незрілі, круглі, великі (діаметром 0,09 – 0,10 мм) яйця,
вкриті товстою гладенькою оболонкою . З фекаліями виділяються
переважно темно-коричневі, рідше — світло-сірі яйця, в яких
знаходяться зародкові клітини. Слід зазначити, що статевозрілі самки
дуже плодючі. Деякі хворі лошата щодня виділяють з фекаліями
мільйони яєць P. equorum.
Яйця
 Цикл розвитку
Паразити — геогельмінти. Розвиваються прямим шляхом, без проміжних
хазяїв. У зовнішньому середовищі яйця нематоди досягають інвазійної
стадії (формуються личинки другої стадії) впродовж 10 – 14 діб. За
сприятливих умов (20 – 25 °С) їх розвиток завершується за 7 – 8 діб, за
менш сприятливих строк розвитку яєць збільшується до одного місяця.
Цикл розвитку
Зараження відбувається
аліментарним шляхом при
заковтуванні інвазійних яєць з
кормом або водою. Личинки
проникають у стінку кишок і через
48 год досягають печінки. Впродовж
двох тижнів вони мігрують у легені,
бронхи, трахею, знову заковтуються і
потрапляють у тонкі кишки. В
організмі тварин паразити досягають
статевої зрілості за 2 – 2,5 міс.
Епізоотичні дані
Хвороба трапляється повсюди. Хворіє переважно молодняк поточного року
народження. Іноді спостерігається загибель тварин. Рідше уражуються дорослі коні.
Зараження відбувається в будь-яку пору року як при стійловому утриманні, так і на
пасовищах. Пік інвазії припадає на осінньо-зимові місяці. Основний шлях
зараження — аліментарний, особливо коли корм дають з підлоги. Лошата можуть
заражатися також від кобил під час ссання молока. Екстенсивність та інтенсивність
інвазії значною мірою залежать від умов утримання та годівлі коней. Яйця збудника
на всіх стадіях розвитку добре витримують низькі температури і не втрачають
життєздатності на пасовищах упродовж кількох років. Разом з тим за температури
повітря понад 40 °С дуже швидко настає масова загибель яєць
Патогенез та імунітет
Патогенний вплив на організм заражених тварин чинять личинки в період міграції й
паразити, що містяться в кишках. Продукти обміну речовин збудників токсично
діють на організм. Вони є антигенами, які спричинюють у коней алергічну реакцію.
Крім того, личинки під час міграції травмують слизову оболонку кишок, кровоносні
судини окремих органів. Макроскопічні зміни виявляються в печінці й легенях.
Зокрема, в цих органах личинки спричинюють осередкові геморагії. В період
міграції личинок можливе занесення патогенних мікроорганізмів у різні тканини та
органи коней.
Дорослі паразити порушують цілісність
слизової оболонки кишок. У разі високої
інтенсивності інвазії зареєстровано
випадки закупорювання та розривів
кишок. У крові зменшується кількість
еритроцитів, з’являються лейкоцитоз,
еозинофілія, прискорюється ШОЕ,
знижується вміст гемоглобіну. Набутий
імунітет проявляється зниженням
сприйнятливості тварин до інвазії з
віком.
Клінічні ознаки
Найрізкіше клінічні ознаки виражені у лошат. У перші дні після зараження
спостерігаються розлади травлення, що проявляються проносами. Пізніше
розвивається бронхопневмонія, що супроводжується кашлем, прискоренням
дихання, короткочасним підвищенням температури тіла, серозно-слизистими
виділеннями з носових отворів. Тварини худнуть, швидко втомлюються, пригнічені,
в них можуть з’являтися коліки. Слизові оболонки анемічні. Іноді виникають
судоми, парези кінцівок. У дорослих тварин параскароз має, як правило,
субклінічний перебіг.
 Патологоанатомічні зміни
Труп виснажений, слизові оболонки бліді. Спостерігаються катаральне
запалення слизової оболонки кишок, наявність на ній крововиливів та
виразок, у серці й легенях — численні крапчасті крововиливи. Після
загибелі частини личинок, що мігрують, утворюються паразитарні
вузлики з осередками некрозу в центрі. Їх можна виявити в печінці,
легенях, рідше — в лімфатичних вузлах, нирках. З часом навколо цих
вузликів утворюється сполучнотканинна капсула і вони звапнюються.
Спостерігається гіперплазія лімфатичних вузлів, селезінки.
 Діагностика
Основним методом зажиттєвої діагностики інвазії є дослідження
фекалій коней за методом Фюллеборна і виявлення під мікроскопом
яєць збудників. У лошат такі дослідження проводять не раніше ніж
через 2 міс після народження. В період, коли статевонезрілі паразити
локалізуються в кишках, рекомендується проводити діагностичну
дегельмінтизацію
Посмертно діагноз установлюють при розтині трупа, виявленні
характерних патологоанатомічних змін та збудників хвороби. На
початковій стадії інвазії з метою виявлення личинок гельмінтів
проводять дослідження шматочків легенів за методом Бермана.
 Лікування
Застосовують препарати широкого спектра дії з груп бензімідазолів (альбендазол,
мебендазол, тетрамізол, оксфендазол, фенбендазол), макроциклічних лактонів
(абамектин, дорамектин, івермектин, моксидектин, селомектин), а також солі
піперазину. Препарати бензімідазолів задають вранці з концентрованими кормами
(одна третина норми) в дозах згідно з настановами щодо їх застосування.
 Лікування
Макроциклічні лактони використовують у вигляді спеціально розроблених для
коней паст. Солі піперазину (адипінат, фосфат, сульфат) призначають разом з
концентратами індивідуально або груповим методом (10 – 15 коней). Перед
застосуванням препарату рекомендують 7 – 10-годинну голодну дієту. Доза — 100
мг/кг дворазово з добовим інтервалом
Лікування
 Профілактика та заходи боротьби
З метою профілактики інвазії лошат поточного року народження
вперше дегельмінтизують у серпні – вересні, вдруге — у листопаді –
грудні, молодняк віком 1 – 2 роки і дорослих коней — відповідно в
березні – квітні та жовтні – листопаді.
На іподромах у разі потреби коней дегельмінтизують під час карантину.
З метою профілактики проводять обробку мебендазолом або
тетрамізолом через кожні 2 – 3 міс. Коней для біологічних підприємств
дегельмінтизують у господарствах-постачальниках перед вивезенням, а
потім — під час карантину. При стійловому утриманні здійснюють
дезінвазію конюшень водними розчинами фенольних препаратів. Гній з
ферми щодня вивозять для біотермічного знезаражування.
Забороняється згодовувати корми з підлоги.
Підготувала:
студентка 3 групи 3 курсу
Третьякова Ксенія Миколаївна