НІМЕЦЬКИЙ РОМАНТИЗМ

Німеччину вважають батьківщиною романтизму, адже саме тут

наприкінці XVIII століття він почав свій шлях і панував до 40-х років
ХІХ століття. Цей процес відбувався в складний для Німеччини час,
коли вона значною мірою відставала у своєму економічному і
соціально-культурному розвитку від інших західноєвропейських
держав.

Це була країна де панував феодально-абсолютистський стан,

політично роздріблена на окремі частини, всередині якої не
відбувалося жодних прогресивних зрушень. На тлі такого загального
занепаду в колах інтелігенції запанувало високе духовне піднесення —
кращі її представники прагнули вирвати Німеччину з феодального
сну.

Надихнувшись ідеями Французької революції, гаслом якої було

«Свобода, Рівність і Братерство», вони виступили проти соціального
гніту, влади грошей і бездуховності, які панували в тогочасному
суспільстві. Головним їхнім знаряддям у цій боротьбі стала художня
література.
Почалось усе з того, що в 1796 р. в університетському містечку Єна
зібралася прогресивно налаштована молодь (філософи,
письменники, вчені) і заснувала школу (гурток) так званого
єнського романтизму.

Звідси і виникла назва першого етапу німецького романтизму (1795-

1805) — ранній, або єнський. Яскравими його представниками є
брати Август Вільгельм і Фрідріх Шлегелі, Людвіг Тік, Новаліс. До
цього ж періоду відносять і творчість Фрідріха Гельдерліна, який не
входив до єнського гуртка.
Єнські романтики проголосили культ геніальної особистості митця.

Фрідріх Шлегель

Август Вільгельм Шлегель

Вони створили образ власного романтичного героя. Він обов’язково
наділений творчим талантом: поет, музикант, художник, який силою
своєї фантазії перетворював світ, що лише віддалено нагадував
реальність.

Важлива тема німецького романтизму — це духовне єднання з

природою. Так, Новаліс писав: «Поет розуміє природу краще, ніж
учений». Міф, казка, легенда, переказ складали ґрунт мистецтва ранніх
романтиків. Вони ідеалізували далеке минуле (Середньовіччя), яке
намагалися співставити із сучасним суспільним розвитком.

У романтичній літературі особливе місце

посідають пейзажі, які стають тлом для
зображуваних подій і переживань героїв.
Єнські романтики вірили, що краса, зокрема
духовна, може врятувати світ. Не випадково
письменники прагнули відійти від зображення
конкретної історичної дійсності, а звертали
увагу на внутрішній світ людини.
Напрям розвитку німецького романтизму різко змінився після 1805
року у розпал війн французького імператора Наполеона в Європі.
До цього часу незалежною від Наполеона залишалася лише одна
німецька держава — королівство Пруссія, але й вона була
розгромлена в 1806 році і втратила значні території. По всій
Німеччині стояли французькі гарнізони, і долю країни вирішували
не німці, а французи. Завойовники почали нав’язувати французькі
порядки підкореному населенню, через високі податки суттєво
погіршився рівень життя.
Але ніщо не могло порівнятися з відчуттям національного
приниження, яке переживали німці. Ненависть до завойовників
спричинила зміни і в німецькому романтизмі.

Помірне зацікавлення фольклорними мотивами в попередні роки

перетворилося на пристрасне захоплення народною творчістю. Цей
процес став своєрідним зверненням до своїх німецьких коренів,
утвердженням німецької особливості та неповторності.

Мандрівник над туманним морем

Каспар Давид Фрідріх
Відтак, основними чинниками, які вплинули на розвиток
романтизму в цей період, були наполеонівська окупація і
стимульована нею хвиля визвольного руху.

Таким чином другий етап розвитку німецького романтизму отримав

назву гейдельберзький (1806-1815рр.). Він пов’язаний з
університетом у місті Гейдельберзі, де було створено потужний
гурток романтиків, що переслідували дещо інші цілі, ніж єнські.

Щоб підняти національний дух німецького народу, гейдельберзькі

романтики, серед яких були відомі вчені-філологи брати Якоб і
Вільгельм Ґрімм, збирачі й упорядники видань народних пісень
Ахім фон Арнім, Клеменс Брентано та ін. звернулись до фольклору.
Вони свято вірили в те, що народні твори здатні підживити
національну свідомість, підтримати віру німців у невмирущість
їхньої культури, у перемогу добра. Саме тому в цей час розвивається
так званий фольклорний романтизм, який ґрунтується на німецьких
народних казках, легендах і піснях. Брати Ґрімм уславились саме
тим, що були збирачами і дослідниками фольклорних перлин
німецького народу.
Лю́двіґ-Йоахі́м фон А́рнім

Клеменс Брентано
Лю́двіґ-Йоахі́м фон А́рнім, Клеменс
Брентано склали антологію народних
пісень «Чарівний ріг хлопчика» у трьох
томах (1805–1808).

Ця значна літературна подія справила

велике враження на всіх німецьких
митців, а найвідоміший із них — Йоганн
Вольфганг Ґете сказав, що в цих піснях
«б’ється серце німецького народу».

В 1812 році фольклористи-дослідники

брати Якоб та Вільгельм Грімм
впорядкували «Дитячі та сімейні казки».

Якоб та Вільгельм Грімм

Брати Грімм в оповідачки казок (фрагмент картини
художника Луїса Катценштайна, 1892 р.)
Після виходу цих фольклорних збірок німецька романтична
література почала більше орієнтуватися на народну творчість. У ній
стали набагато частіше використовувати народні мотиви та образи.

Справжня революція відбулася в поезії: вплив фольклору був

настільки значним, що в авторських поетичних творах митці-
романтики почали відтворювати форму і ритм народних пісень,
намагаючись досягти їхньої простоти і неповторної милозвучності.

У прозі активно розвиваються жанри, спрямовані на казкове,

фантастичне зображення дійсності (фантастичне оповідання,
фантастична повість, казка на фольклорній основі, повість-казка), у
якій діють казкові або ж фантастичні герої.

Відштовхуючись від міфологічних ідеї братів Шлегелів,

гейдельберзькі романтики остаточно сформулювали принципи
першого наукового напрямку в фольклористиці і літературознавстві
— міфологічної школи.
Третій етап — пізній романтизм (1815-1848). Це період Реставрації в
історії всієї Європи, позначений у цілому зростанням промисловості
та розширенням торгівлі.

Однак Німеччина залишалась переважно аграрною країною, в якій

панували кріпацькі відносини. Індустріальний розвиток відбувався
досить повільно, тривала політична боротьба за об’єднання
німецьких земель, поширювались ідеї демократії (насамперед серед
студентства).

Усе це не могло не позначитися на розвитку романтизму. Центр

романтичного руху переходить до Берліна (саме тому цей етап ще
називають берлінським). Однак у подальшому місто втрачає свою
провідну роль, оскільки романтизм поширюється по всій країні.
Поступово в німецькій романтичній літературі відчутнішим стає
трагізм.

Найпомітнішою рисою пізнього романтизму є звернення до сучасних

громадсько-політичних проблем і повний відхід від захоплення
минулим нації.
У художніх творах звучить критика панівної верхівки. Так,
видатний представник цього періоду Ернст Теодор Амадей Гофман
спрямовує нищівну сатиру проти карликових німецьких князівств,
де кожен монарх вигадує свої закони (повість «Крихітка Цахес на
прізвисько Цинобер»).

Дисонанси сучасної йому епохи відображено й у творчості Генріха

Гейне, якого вважають найвидатнішою постаттю німецького
романтизму. Так, у його «Книзі пісень» відчутно звучить тема
соціальної нерівності.

Невдоволення людей тогочасним життям призвело до німецької

революції 1848 р., саме цей рік пов’язують із завершенням епохи
німецького романтизму.

Однак романтичні ноти і надалі звучатимуть уже в літературі

німецького реалізму.
Австрійський художник Йозеф Франц Данхаузер. Ліст за роялем. 1840 р. (Серед
слухачів: А. Дюма, Жорж Санд, В. Гюго, Н. Паганіні, Дж. Россіні, на стіні —
портрет Дж. Байрона)
 Ге́нріх Ѓейне

https://www.youtube.com/watch?v=bewUco7bXaQ&t=180s
Heinrich Heine
«Ich weiß nicht, was soll es bedeuten…»
Ich weiß nicht, was soll es bedeuten
Daβ ich so traurig bin;
Ein Märchen aus alten Zeiten,
Das kommt mir nicht aus dem Sinn.
Die Luft ist kühl, und es dunkelt,
Und ruhig flieβt der Rhein;
Der Gipfel des Berges funkelt
Im Abendsonnenschein.
Den Schiffer in kleinen Schiffe
Ergreift es mit wildem Weh;
Er schaut nicht die Felsenriffe,
Er schaut nur hinauf in die Höh’.
Ich glaube, die Wellen verschlingen
Am Ende Schiffer und Kahn;
Und das hat mit ihrem Singen
Die Lorelei getan.

Die schönste Jungfrau sitzet

Dort oben wunderbar,
Ihr goldnes Geschmeide blitzet,
Sie kämmt ihr goldenes Haar.

Sie kämmt es mit goldenem Kamme,

Und singt ein Lied dabei;
Das hat eine wundersame,
Gewaltige Melodei.
Генріх Гейне
«Не знаю, що стало зі мною…»
(Переклад Л. Первомайський)

Не знаю, що стало зі мною, В човні рибалку в цю пору

Сумує серце моє, — Проймає нестерпний біль,
Мені ні сну, ні спокою Він дивиться тільки вгору —
Казка стара не дає. Не бачить ні скель, ні хвиль.

Повітря свіже — смеркає, Зникають в потоці бурхливім

Привільний Рейн затих; І човен, і хлопець з очей.
Вечірній промінь грає І все це своїм співом
Ген на шпилях гірських. Зробила Лорелей.

Незнана красуня на кручі

Сидить у самоті,
Упали на шати блискучі
Коси її золоті.

Із золота гребінь має,

І косу розчісує ним,
І дикої пісні співає,
Не співаної ніким.
 На півночі кедр одинокий...
Heinrich Heine
Генріх Гейне
Ein Fichtenbaum...
(Переклад Максима Рильського)
Ein Fichtenbaum steht einsam
На півночі кедр одинокий
Im Norden auf kahler Höh'
В холодній стоїть вишині,
Ihn schläfert; mit weißer Decke
І, сніжною млою повитий,
Umhüllen ihn Eis und Schnee.
Дрімає і мріє вві сні.
Er träumt von einer Palme,
Він мріє про пальму чудову,
Die fern im Morgenland
Що десь у східній землі
Einsam und schweigend trauert
Самотньо і мовчки сумує
Auf brennender Felsenwand.
На спаленій сонцем скалі.
На півночі кедр одинокий...
Генріх Гейне
(Переклад М. Ю. Лермонтова)

На севере диком стоит одиноко

На голой вершине сосна.
И дремлет, качаясь, и снегом сыпучим
Одета, как ризой, она.

И снится ей все, что в пустыне

далекой,
В том крае, где солнца восход,
Одна и грустна на утесе горючем
Прекрасная пальма растет.

Іван Шишкін, 1891 «На Севере диком…»

(161×118 см., полотно, олія)
Місцезнаходження Національний музей
«Київська картинна галерея»