Українська мова

(за професійним спрямуванням)

Викладач –
Черемська Ольга Степанівна,
кандидат філологічних наук, професор, завідувач
кафедри українознавства і мовної підготовки
іноземних громадян
Тема 1. Комунікативна
компетентність у професійній
діяльності мовної особистості
1. Предмет, мета, завдання навчальної
дисципліни.
2. Загальнонаціональна та літературна мова.
3. Функції мови в суспільстві.
4. Мовна ситуація в Україні.
5. Історичний екскурс про українську мову.
Історія походження української мови. Жива
українська мова та книжна мова у творах
різних жанрів.
6. Місце української мови серед інших мов
світу.
1.1. Предмет, мета, завдання навчальної
дисципліни.

■ Предметом вивчення є сучасна українська літературна

мова в її стильових різновидах.
■ Метою є удосконалення гуманітарних знань студентів
економічного вищого навчального закладу; підвищення
загальнокультурного, інтелектуального та естетичного рівня
майбутніх економістів, формування стійкого національного
світогляду, засвоєння норм сучасної української літературної
мови, культури усної та писемної мови; формування вмінь
правильно й логічно висловлювати свої думки.
■ Завданням курсу є формування високої мовної і
мовленнєвої компетенції в науковому спілкуванні,
розширення межі суто професійної комунікації з
урахуванням лінгвокомунікативних, національнокультурних
та психологічних компонентів.
 Компетентності
🙡 Лінгвістична компетентність (система внутрішньо
засвоєних знань (правил) функціонування української мови;
Ціннісно-смислова (уміння обирати цільові та значеннєві
установки, приймати рішення).
🙡 Інформаційна компетентність (уміння самостійно
шукати, аналізувати та відбирати необхідну інформацію).
🙡 Комунікативна компетентність (знання мови, способів
взаємодії з оточенням, навички роботи в групі, відігравання
різних соціальних ролей).
🙡 Професійна компетентність (формування системи
професійних особистісних якостей та знань).
1.2. Загальнонаціональна та
літературна мова
Загальнонаціональна мова – мова,
якою розмовляє народ певної країни
(нація) в усіх сферах життя, передає
інформацію й досвід від покоління до
покоління.
Літературна мова – це форма
загальнонаціональної мови, яка є
взірцевою.
 Державна мова –
закріплена законодавством мова,
уживання якої обов’язкове
в органах державного управління
й діловодства, установах
та організаціях, на підприємствах,
у державних закладах освіти, науки,
культури, у сферах зв’язку та інформатики
тощо [50]
Регіональна мова
або мова меншини –
мова, яку традиційно використовують у
межах певної території держави
громадяни цієї держави, які складають
групу, що за своєю чисельністю менша,
ніж решта населення цієї держави,
та/або відрізняється від офіційної мови
(мов) цієї держави [48]
Національна мова –
мова соціально-історичної спільноти людей,
спільна мова нації;
складна системна єдність,
що охоплює літературну мову, діалекти,
жаргони,
просторіччя й арго [46]
Рідна мова –
перша мова, яка природно засвоюється в
ранньому дитинстві від батьків, що є
носіями цієї мови, тобто через
наслідування
мови дорослих [48]
1.2 Загальнонаціональна мова
мова соціально-історичної спільноти людей, спільна мова нації;
складна системна єдність, що охоплює літературну мову, діалекти, жаргони,
просторіччя й арго [46]

Діалект – Просторіччя – Арго (жаргон,

Літературна мова
різновид слова, вирази, сленґ) –
– опрацьована
загальнонародної граматичні мова соціально
форма
мови, яким форми замкнутої групи
загальнонародної
розмовляє й конструкції, осіб, що
мови, що має
частина нації, поширені характеризу-ється
більшою чи
пов’язана в нелі- специ-фічністю ви-
меншою мірою
територіальною тературній користовува-ної
письмово за-
спільністю [48] розмовній мові, лексики,
кріплені норми
властиві своєрідністю її
малоосвіченим вживання
носіям мови  
 Діалекти української мови
До територіальних діалектів зараховують мовні
явища, характерні для певних територій країни.
Їх можна помітити на всіх рівнях мови:
фонетичному, лексичному, граматичному.
Діалектні відмінності української мови не належать до
надто суттєвих. Незважаючи на те, що Галичина була
відокремлена від решти України шість століть, а
Закарпаття - дев'ять, значних перешкод для спілкування
немає.
 Діалекти української мови
Територіально українська мова складається із трьох наріч:
• північного (діалекти Чернігівщини, Житомирщини,
Рівненщини, Сумщини, Київщини та Волині).
•південно-західного (діалекти Вінниччини, Хмельниччини,
Тернопільщини, Закарпаття, Львівщини, Івано-Франківщини,
Буковини, Волині та Чернівеччини.)
•та південно-східного (діалекти Харківщини, Луганщини,
Донеччини, Полтавщини, Дніпропетровщини, Запоріжжя,
Херсонщини, Кіровоградщини, Одещини, більшості районів
Черкащини та частково Київщини.)
 Діалекти української мови
Найголовніші особливості північних діалектів такі:
1) фонетичні:
а) наявність дифтонгів [уо], [уе], [уі] вуол, вуел, вуїл;
б) тверда вимова звука [ц]: хлопец, палец;
в) наявність звукоскорочень [гі, кі, хі] замість літературних [ги, ки, хи]:
ложкі, стіжкі;
2) морфологічні:
а) уживання стягнених форм прикметників чоловічого роду: молоди
хлопец, осінні вітер;
б) нестягнені форми прикметників жіночого роду: молодая береза, повная
хата;
3) лексичні: кияхи (кукурудза), утва (качки), валка (череда) тощо.
 Діалекти української мови
Найголовніші особливості південно-західних діалектів:
1) фонетичні:
а) тверда вимова [р]: рабий, расно;
б) наявність разом з ри-, ли- [ер], [ел], [ир], [ил]: керниця (криниця), сильза (сльоза);
в) відсутність подовження приголосного в іменниках середнього роду: [жит'є, знан'є, зіл'є];
2) морфологічні:
а) поширення закінчень -ови, -еви в давальному відмінку іменників II відміни: братови, коневи;
б) наявність застарілих займенників при дієсловах: зроби мі, узяв тя, питав го (зроби мені, узяв тебе,
питав його);
в) наявність залишків давньої форми дієслів минулого часу (пішла-м, пішли-сьмо) та майбутнього часу:
му робити, меш робити (робитиму, робитимеш);
3) лексичні: неньо (батько), вуйко (дядько), плай (гірська стежка), маржинка (худібка), сарака (бідний)
тощо.
 Діалекти української мови
Найголовніші особливості південно-східних діалектів:
1) фонетичні:
а) пом'якшення шиплячих [курч'ати];
б) пом'якшення звука [л]: [бул'и, кал'ина];
в) пом'якшення звука [р]: [Хар‘ків, кобзар'];
2) морфологічні:
а) уживання дієслів II дієвідміни із закінченням -е:ходе, носе, просе замість:
ходить, носить, просить;
б) уживання стягнених форм дієслів 3-ї особи однини теперішнього часу: пита,
співа замість питає, співає;
3) лексичні: утлий (кволий), жабуриння (водорослі), накидка (скатерть),
реміняка (пояс).
 1.3 Функції мови в суспільстві
Людина має здатність спілкуватися із собі подібними, тому що в такому
стані більше почуває себе людиною.
(І. Кант)
Мова виконує різноманітні суспільні функції. Головними є комунікативна і
мислетворча, а інші (експресивна, гносеологічна, номінативна, естетична,
культуроносна тощо) є похідними від них.
Комунікативна функція ( від лат. communicatio – спілкування) – функція
спілкування. Суть її в тому, що мова використовується для інформаційного зв
'язку між членами суспільства. Ця функція є життєво необхідною для суспільства
і мови.
Мислетворча функція – мова є засобом формування думки. Мислення (думка)
не тільки виражається словом, а й реалізується в ньому.
Номінативна функція – усе пізнане людиною одержує назву і так під цією
назвою існує в свідомості.
 1.3 Функції мови в суспільстві

Гносеологічна функція – полягає в тому, що світ людина пізнає не

тільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній накопичено
досвід попередніх поколінь , сукупність знань про світ.
Експресивна функція в тому, що мова є універсальним засобом
вираження внутрішнього світу людини.
Естетична функція – забезпечує смаки й уподобання мовців
(естетичний зміст текстів)
Культуроносна функція – означає, що кожна людина, володіючи
рідною мовою, засвоює культуру свого народу.
 1.4 Мовна ситуація в Україні
Суспільство може цілеспрямовано впливати на розвиток мови. Свідомий
вплив суспільства на мову (урядові заходи) називають мовною
політикою.
Поворотним пунктом становлення української мови стало ухвалення 28
жовтня 1989 року Верховною Радою України закону “ Про мови в
Українській РСР”. 1 січня 1990 року отримала законний захист, тобто
стало державною мовою.
Мовна політика України сьогодні - утвердження української мови як
державної мови України не лише законом, а й усім суспільним життям.
Особливістю сучасної мовної ситуації є існування розвиненої літературної
мови, здатної обслуговувати всі сфери суспільного життя, і неповноцінне
побутування розмовного мовлення у великих міських центрах.
 1.4 Мовна ситуація в Україні
Таку ситуацію мовознавці характеризують як асиметричний масовий
білінгвізм, а явище, яке він породжує, називають інтерфе­ренцією, -
відхилення від норми і системи однієї мови під впливом іншої.
Інтерференція належить до звичайних явищ у розвитку мов, особливо
в прикордонних областях з великою активністю дії міжмовних
контактів.
Інтерференція проявляється на всіх рівнях мови: фонетичному,
лексичному, граматичному та становить небезпеку утворення
суржикового мовлення.
 1.5 Історія походження української мови

Є різні кардинально протилежні концепції

історичного розвитку української мови.
Основними сучасними гіпотезами є дві:

1) концепція вченого-мовознавця, славіста,

доктора філософії, академіка Юрія Шевельова
2) концепція російського мовознавця Олексія
Шахматова
 1.5 Історія походження української мови

- концепція вченого-мовознавця, Юрія Шевельова

  українська мова безпосередньо виділилася з праслов'янської мови. Після
розпаду праслов'янської мови у «східних слов'ян» сформувалося п'ять
діалектів, два з них — києво-поліський та галицько-подільський — утворили
українську мову.
Історію української мови Шевельов поділив на шість періодів:
• протоукраїнський 
• давньоукраїнський
• ранньосередньоукраїнський
• Середньоукраїнський 
• пізньосередньоукраїнський 
• сучасний
 1.5 Історія походження української мови

- концепція російського мовознавця Олексія Шахматова

(з українських учених близькі погляди на походження української

мови мав Агатангел Кримський) —

українська мова походить зі «спільноруської прамови», з якої

походять й інші «руські мови» (північно-великоруська, південно-
великоруська та білоруська). Попри це українська мова суттєво
відрізняється від інших «руських мов» різноманітними фонетичними
явищами та лексикою.
 1.6 Місце української мови серед інших мов

Слов‘янська група мов поділяється на три

підгрупи: східнослов‘янські мови
(російська,білоруська,українська),
західнослов'янські
(польська,чеська,словацька),
південнослов‘янські мови
(сербська, хорватська, словенська, македонська,
болгарська).
 1.6 Місце української мови серед інших мов

Індивідуальні риси української мови :

1)Фонетичні
- Чергування о , е, з, і в нових закритих складах (віл- вола, сіль –
солі);
-Послідовний перехід давнього ђ в і (дід, ліс);
-Злиття двох звуків - праслов‘янських у та і в один голосний и (нива);
-Палатний ц‘ у позиціях місяцъ;
-Збереження дзвінкості приголосних у кінці слова та перед
наступними глухими приголосними (дуб,казка),фрикативний,
гортанний звук г (h), що забезпечує особливу «м‘яку » вимову слів
(дорога, голуб, губити) ;
- Тверда вимова приголосних перед е (день, верх, серп);
 1.6 Місце української мови серед інших мов

Індивідуальні риси української мови :

2)Морфологічні
- Закінчення – ові, -еві в давальному відмінку однини чоловічого
роду (братові, медові);
-Збереження давніх закінчень орудного відмінка імен жіночого роду
–ою, - ею (водою, землею);
-Збереження форм давньоминулого часу (ходив був, ходила була);
-Форми майбутнього часу на –му (писатиму, робитиму);
 1.6 Місце української мови серед інших мов

В українській мові збереглися давні, ще спільнослов‘янські

морфологічні риси :
-Закінчення –у в родовому відмінку іменників чоловічого роду
(гороху, меду);
-Форми кличного відмінка іменників чоловічого роду (владико,
Ігоре);
-Закінчення –ої в родовому відмінку прикметників жіночого роду
(доброї, святої);
-Форми 3-ої особи однини дієслів теперішнього і простого
майбутнього часу I дієвідміни без кінцевого –ть (іде, живе, повчає);
-Закінчення –мо в дієсловах I особи множини теперішнього і
майбутнього часу ( питаємо, розуміємо);
 1.6 Місце української мови серед інших мов

Українська мова має риси, спільні з білоруською

мовою :
-Африкати дж і дз (укр. ходжу, бджола; білор. хаджу,
ураджай);
-Фрикативний г (укр. гора, дуга; білор. гара, дуга);
-Тверді губні приголосні в кінці слова (укр. кров, степ; білор.
кроу, степ);
-Приставні приголосні в кінці слова в, й, г перед голосними а,
о, у ( укр. вогонь, гора);
 1.6 Місце української мови серед інших мов

Українська мова має риси, спільні з білоруською мовою :

-Звукосполучення ри, ли, що заступили сполуки р та л з

голосними неповного утворення (укр. кришити, блищати; білор.
кришыць, блыщаць);
-Збереженні давні чергування г, к, х із з, ц, с (укр. нога- нозі, рука-
руці; нага- назе, рука- руце);
-Чергування приголосних г/ж, к/ч у дієсловах наказового
способу( укр. біжи, печи; білор. бяжы,пячы); чергування і/й, у/в
(укр. іде- йдуть; ідзе – йдуць);
 Дякую за увагу!
Бажаю успіху в навчанні!