Professional Documents
Culture Documents
Untitled
Untitled
ПІДГОТУВАЛА
ПЕРЕКРЕСТОВА МАРІЯ
ТИП КЕРІВНИКА — СУКУПНІСТЬ ХАРАКТЕРОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ, ЯКІ В
УЗАГАЛЬНЕНІЙ ФОРМІ ОПИСУЮТЬ ПЕВНУ КАТЕГОРІЮ ЛЮДЕЙ, ПОВ’ЯЗАНИХ З
УПРАВЛІНСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ.
1. Ті, які думають свідомо (такі особистості люблять порядок, чіткість і контроль,
надають перевагу короткочасним програмам і приймають стандартні рішення;
2. Ті, які думають інтуїтивно (вони більш схильні до довгострокового планування,
проявляють нахили до інновацій, сміливо йдуть на ризик);
3. Ті, які відчувають свідомо (привабливими вважають короткочасні програми,
особливу увагу приділяють людському фактору);
4. Ті, які відчувають інтуїтивно (здебільшого покладаються на інтуїцію, уникають
правил, їх приваблюють довгострокові цілі й проблеми, що вимагають
нестандартних рішень).
П’ЯТЬ ТИПІВ УПРАВЛІНЦІВ:
• Конкуруючиий;
• Компромісниий;
• той, який пристосовується, уникає та співпрацює.
ЧОТИРИ ОСНОВНІ ТИПИ КЕРІВНИКІВ:
• «Майстри» – дотримуються традиційної системи цінностей, яка охоплює виробничу етику і ставлення до
співробітників, що залежить від того, наскільки творчо вони виконують свої обов'язки.
• «Борці з джунглями» – пристрасно прагнуть до влади, сприймають себе та інших мешканцями „людських
джунглів”, де кожен прагне «з'їсти» іншого, їх інтелектуально-психічний потенціал скерований переважно на
забезпечення власної вигоди й добробуту. Колег по роботі сприймають як конкурентів або ворогів, а підлеглих
— як засіб боротьби за владу.
• «Люди компанії» – ідентифікують себе з організацією, до якої належать. Усвідомивши свою психологічну
слабкість, прагнуть підпорядкувати себе іншим, дбаючи більше про безпеку, ніж про успіхи.
• «Гравці» – розглядають ділове життя та свою роботу як своєрідну гру, люблять ризикувати, але обґрунтовано,
схильні до нововведень. Прагнуть не створення власної „імперії”, а задоволення від перемоги.
Ю.КРАСОВСЬКИЙ РОЗГЛЯДАЄ ПРИНЦИПИ КЛАСИФІКАЦІЇ ТИПІВ КЕРІВНИКІВ ЯК РЕЗУЛЬТАТ
ПРОФЕСІЙНОГО ЕМПІРИЧНОГО ДОСВІДУ КЕРІВНИКА. КРІМ СТИЛІВ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ПОВЕДІНКИ, ВІН
ВИДІЛЯЄ ДВІ ГРУПИ ТИПІВ КЕРІВНИКІВ:
• «Мораліст». Схильний до розмірковування на моральні теми, любить повчати, вказувати на недоліки тощо;
• «Дилетант». Береться за будь-яку справу, незважаючи на відсутність знань, досвіду для їх здійснення;
• «Скептик”. Його супроводжують недовіра, сумніви у всьому;
• «Попелюшка» Це слухняні виконавці, яким нерідко доводиться братися за невдячну роботу, не претендуючи на відповідну оцінку своїх
старань;
• «Себелюбець». Характеризується загостреним почуттям гонору, дуже активний, намагається демонструвати свої можливості й здібності
тощо;
• «Діловий». Його характеризують прагматичність, відсутність відчуття перспективи;
• «Гравець». Здатен швидко захоплюватися здійсненням справи, але так само швидко й „охолоджуватися”. Його інтереси й мотиви нестійкі та
вибіркові. У випадку жорсткого контролю та відповідальності йому під силу складні завдання, він бере активну участь у життєдіяльності
організації;
• «Енергійний». Відрізняється надзвичайною активністю;
• «Архіваріус». Надзвичайно педантичний і скрупульозний, неухильно виконує інструкції. Охайність і ретельність допомагають виконувати
роботу, яка для інших є важкою та нецікавою.
В УПРАВЛІНСЬКІЙ ПРАКТИЦІ ПОШИРЕНІ Й ТАКІ ТИПИ КЕРІВНИКІВ:
• «Штабіст». Йому властива висока виконавча дисципліна, самоорганізація праці, вміння діяти згідно із
законом, функціональне мислення. Проте він не здатен до самостійних рішень в екстремальних ситуаціях,
ризику, відповідальності тощо;
• «Борець за справедливість». Проявляє ініціативу, добропорядність, принциповість, професіоналізм у роботі.
Попри певну зовнішню схожість суттєво відрізняється від «скандаліста», у якого завищений рівень домагань
при недостатності кваліфікації та здібностей;
• «Орач». Ретельно виконує свої службові обов'язки, кар'єра для нього — не самоціль, а моральне заохочення,
яке часто важить більше, ніж матеріальне;
• «Імітатор». Отримавши керівну посаду випадково або завдяки зв'язкам, він імітує бурхливу діяльність, оточує
себе «привілейованими», проявляє надмірну активність. Здебільшого йому не вистачає професійної, ділової
компетентності.
РИСАМИ, БЕЗ ЯКИХ НЕМОЖЛИВО РОЗРОБИТИ СТРАТЕГІЮ СВОЄЇ
ПОВЕДІНКИ Й УПРАВЛІНСЬКУ КАР’ЄРУ:
• Історія. Допомагає суб'єктам управління спостерігати, осмислювати простір і час, які відходять у
минуле, максимально застосовувати набутий досвід в управлінській діяльності, у виробленні власного
стилю керівництва й типу поведінки. Однак більшість керівників ігнорує ці уроки, найімовірніше
через незнання їх.
• Аналіз. Дає змогу спостерігати й оцінювати справи в певний момент. Для цього керівникові необхідно
немало знати, спиратися на якомога ширшу інформацію, бути високорозвиненою особистістю.
• Передбачення. Забезпечує відчуттям впевненості перспектив розвитку, правильності обраного типу
поведінки. Однак без усвідомлення уроків історії та аналітичних навиків досягти цього неможливо.
Інакше передбачення нічим не відрізнятиметься від примітивних прогнозів, які ніколи по-
справжньому не допомагають справі.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!!!