ЛРК №2 ВІКТОР

ГРИЦЕНКО «РЕПОРТАЖ
ІЗ ЗОНИ БОЛЮ І
ВОГНЮ»
 • 7 березня 1946 |
• Місце народження: с.
Оленівка Софіївського р-
ну Дніпропетровської
обл. |
• Письменник,
літературознавець,
Лауреат обласної
літературної премії ім.
Івана Сокульського,
Всеукраїнської премії
імені Ярослава
Дорошенка, член НСПУ з
1997 р.
Віктор Гриценко «мільйони слів присвятив журбі».
Його поезія – як він сам про це означив в одному
з віршів – «на рані дрібка солі». А я би означила –
як срібло. Срібло, яке потьмяніло від того, що про
нього забули, не користуються. Але від цього воно не
перестало і ніколи не перестане бути коштовним
металом. Поет нарікає, що Господь його, «хоч
міг, не пожалів, бо не відкрив… небесну тайну»,
тому він не бачить «щаблів» до вершин і
вважає, що «Поет – це той, що скараний
Творцем» і той, «хто пам’ятає про народні
рани».
 Словникова робота

Закінчений вірш із 13 рядків, поділених на три строфи. У перших двох по чотири рядки, у третій —
п'ять. Перші два рядки цілком повторюються у кінці другої строфи, а перший рядок ще й завершує
вірш.
Факт
Рондель (фр. rondelle — щось кругле, від лат. rotundas —
круглий ) — давньофранцузька віршова форма, яка набула
поширення в новочасних європейських літературах; вірш із
тринадцяти рядків, де обов’язкові римовані повтори з двох
наскрізних рим. Він складається із трьох строф (перша і
друга — чотиривірші, третя — п’ятивірш). Українські поети
зверталися до Р. досить епізодично (П. Тичина), але деякі
автори видавали збірки, в основі яких була ця складна віршова
форма.
 Прикро, що для Віктора Гриценка «пошук рими» – «робота» (хоч
це таки дійсно робота). Проте треба сказати, що він – «поет і
слюсар п’ятого розряду», «ленник Слова» – зразковий майстер
римувань. Його ронделі бездоганні, від початку і до кінця логічні й
прошиті золотою ниткою думки, глибокі за змістом і багаті на
різні емоції та важливі теми, особливо цікаві переосмисленням
історичних подій. Але поет (і, думаю, не тільки Віктор Гриценко)
сьогодні відчуває себе Сізіфом. Він змушений звикати до невдач і
байдужості. А це вже застереження щодо духовного здоров’я
нації. Автор поетичної збірки чує «як в серці стогнуть жорна». У
нього «ще усміх на устах, хоч в горлі – плач», бо навіть «коли
Господь підказує поету, читач не розуміє віршів суті».