Вірусні

гепатити D, Е
ВИКОНАЛА:
СТУДЕНТКА ГРУПИ Ф-31
ГНАТЧЕНКО ОЛЕКСАНДРА
 План
1. Визначення
2. Етіологія
3. Епідеміологія
4. Клінічна картина
5. Ускладнення
6. Лабораторна діагностика
7. Догляд
8. Дієта
9. Лікування
10. Профілактика
11. Протиепідемічні заходи
 Гепатит D

1. Гепатит D (дельта гепатит) – запальне

захворювання печінки, викликане вірусом гепатиту
D. Розвивається лише в людей, інфікованих вірусним
гепатитом В, і вважається найважчою формою
вірусного гепатиту.
 2. Етіологія

▪ Вірус гепатиту D належить до дефектних вірусів, тому що

зовнішню оболонку утворює не з власного матеріалу, а з
поверхневого антигену вірусу гепатиту В. Тому він може
існувати в організмі людини тільки разом з вірусом гепатиту В.
 3. Епідеміологія

▪ Гепатит D належить до групи інфекцій зовнішніх покривів, бо передається за

допомогою ранового механізму. Джерело збудника- хворі і носії вірусу. Заразний
період у хворих досить тривалий. Найчастіше зараження вірусом відбувається
парантеральним шляхом при в/в введені наркотиків, під час діагностичні і
лікувальних процедур. Можлива передача вірусу побутовим шляхом, з
менструальною кров’ю, статевим шляхом. Резервуаром вірусу гепатиту D служать
переважно хронічні носії вірусу гепатиту В. Нерідко гепатит D поєднується із ВІЛ-
інфекцією чи сифілісом. Сезонність не характерна.
 4. Клінічна картина

▪ Гострий гепатит: одночасне інфікування ВГВ та ВГD може

призвести до гепатиту в помірній або тяжкій формі,
хронічний гепатит D розвивається у менш ніж 5%
випадків.
▪ Суперінфекція: інфікування вірусним гепатитом D, яка
вже має хронічну інфекцію вірусного гепатиту В.
Така суперінфекція прискорює розвиток більш тяжкого
захворювання у 70–90% людей, зокрема сприяє
швидшому розвитку цирозу.
▪ Для більшості випадків характерні: жовтяниця – шкірні
покриви та склери очей набувають жовтого відтінку,
посвітління або повне знебарвлення калу, шлунково-
кишкові розлади із діареєю та блюванням, потемніння
сечі, постійна нудота, надмірна втомлюваність, тощо.
 5. Ускладнення

При недотриманні рекомендацій і відсутності лікування можуть

розвинутися такі ускладнення:
-печінкова недостатність;
-цироз печінки;
-рак печінки;
-печінкова кома;
-патологія жовчних шляхів;
-смерть.
 6. Лабораторна діагностика

▪ Методи: молекулярні дослідження, серологічні

дослідження.
 7-9

Догляд і дієта, як при гепатиті А,В,С.

У пацієнтів без імунодефіциту застосовується лише симптомне лікування.
У разі хронічної інфекції у пацієнтів після трансплантації солідного органу
– якщо це можливо – слід зменшити дози імуносупресантів (насамперед
такролімусу). Противірусна медикаментозна терапія застосовується лише
у пацієнтів, інфікованих HEV 3, у яких не можна зменшити дозу,
імуносупресантів, а також у ситуації, коли через 3 міс. після модифікації
імуносупресивної терапії все ще виявляється РНК HEV. Використовується
протягом 3 міс. монотерапія рибавірином (300–500 мг 2 × на день).
Якщо після цього часу РНК HEV все ще виявляється в крові, лікування слід
продовжити ще на 24 тиж. Якщо пацієнти після трансплантації печінки не
досягають SVR, можна розглянути комбіноване лікування рибавірином
та Peg-IFN-α протягом 3 міс.
 10.Профілактика

Специфічні методи: Вакцинація і пасивна імунопрофілактика.

Неспецифічні методи
1. Суворе дотримання правил запобігання інфікування у закладах охорони здоров'я
та поза ними (перукарські, косметичні, тату-салони та ін.): використання одноразових
інструментів та відповідне забезпечення матеріалів, що інфіковані кров'ю або
іншими рідинами організму, використання презервативів під час статевих контактів,
обстеження донорів крові та обмеження показів до трансфузії препаратів крові.
2. Ізоляція пацієнта: не вимагається. Необхідно ознайомити хворого або носія
з інформацією, як можна зменшити ризик інфікування інших осіб, оберігаючи їх від
контакту з його особистими речами, що можуть бути заражені кров'ю (напр., зубна
щітка, бритва, а у випадку наркоманів — голки та шприци). Необхідно
порекомендувати утримання від статевих контактів до моменту елімінації зараження
HBV з організму або закінчення повної вакцинації партнера.
 11.

▪ Особи, які перенесли гострий гепатит D,

підлягають диспансерному спостереженню до
12 міс. і довше. Їх звільняють на 3 — 6 місяців
від тяжкої фізичної праці та профілактичних
щеплень, періодично оглядає лікар. У цей час
небажані планові операції, категорично
протипоказані або гепатотоксичні ліки та
алкогольні напої.
 Гепатит Е

1. Гепатит Е – досить рідкісне інфекційне захворювання, що

зустрічається в країнах, що розвиваються, з недостатнім
рівнем забезпечення питною водою .
2. Етіологія

▪ Збудник гепатиту Е має просту антигенну

будову і за стійкістю до фізичних і хімічних
факторів близькі до вірусу гепатиту А.
 3. Епідеміологія

▪ Гепатит Е належать до типових кишкових інфекцій,

передається за допомогою фекально-орального механізму.
Джерелом збудника є хворі на будь-яку клінічну форму цих
гепатитів. Найбільша їх заразливість припадає на
початковий період хвороби, з появою жовтяниці виділення
вірусу хворим припиняється. Основі фактори передачі
збудників- вода і харчові продукти.
 4. Клінічна картина

▪ Інкубаційний період – час між потраплянням вірусу в організм людини та появою

перших клінічних симптомів. У гепатиту Е інкубаційний період становить 3-8
тижнів. До типових симптомів захворювання належать: жовтяниця; важкість і біль
у правому підребер’ї; нудота, блювота; слабкість, сонливість; підвищення
температури тіла; темний колір сечі і білий стул.
▪ Розрізняють легкий, середній та важкий ступінь тяжкості захворювання. Досить
часто перебіг хвороби безсимптомний і пізніше в крові досліджуваного це можна
визначити лише за наявністю специфічних антитіл.
▪ Найнебезпечнішим вважається зараження гепатитом Е під час третього
триместру вагітності – летальність у таких випадках досягає 20%. В іншій
популяції цей показник коливається між 0,5 і 4%.
 5. Ускладнення

▪ Вони можуть виникати як при гострій, так і при хронічній формі

інфекції. Найпоширенішими неврологічними ускладненнями є:
периферичні нейропатії, полірадикулопатії, синдром Гієна-Барре,
атаксія, параліч Белла. Інші органні ускладнення:
мембранознопроліферативний та мембранозний гломерулонефрит,
тромбоцитопенія, апластична та гемолітична анемія, моноклональні
гаммапатії (включаючи кріоглобулінемію); а також (повідомлення про
казуїстичні випадки) панкреатит, аутоімунний тиреоїдит, артрит.
▪ У людей з іншим захворюванням печінки інфекція HEV 3 і HEV 4 може
призвести до швидкого погіршення функції печінки та печінкової
недостатності.
 6. Лабораторна діагностика

1) серологічні дослідження:
а) анти-HEV класу IgM — з'являються у ранній фазі інфекції і зникають протягом 4–5 міс. (у
виняткових випадках до року), вказують на недавнє інфікування;
б) анти-HEV класу IgG — з'являються після антитіл класу IgM. У осіб з імунодефіцитом
негативні результати серологічних досліджень не виключають інфікування;
в) антиген HEV в сироватці та сечі.
2) молекулярні дослідження — визначення РНК HEV в сироватці або калі (найдостовірніше;
діагностичний метод першої лінії для людей з імунодефіцитом). РНК HEV виявляється
в крові через 2–6 тиж. після зараження і зберігається протягом 2–4 тиж.; він з’являється
в калі ~1 тиж. перед появою симптомів (якщо присутні) і зберігається протягом наступних
4-6 тиж. після зникнення в крові. Наявність РНК HEV >6 міс. після інфікування свідчить про
хронічну інфекцію.
2. Іншi: результати біохімічних досліджень такі ж, як і при інших формах гострого гепатиту.
 7-9

Оскільки гепатит Е – вірусне захворювання, застосування

антибактеріальних препаратів не має ніякого сенсу. При важкій формі
захворювання необхідно тримати під контролем загальний стан хворого,
контролювати його водно-електролітний баланс, у разі необхідності –
знижувати температуру. Легкі форми зазвичай минають без лікарського
втручання.
▪ Пацієнтам рекомендується:утриматися від вживання алкоголю та ліків,
що пошкоджують печінку; пити достатню кількість чистої води;
дотримуватися дієти з обмеженням жирної, смаженої та гострої їжі;
уникати емоційного й фізичного перенапруження.
 10.

▪ Профілактика гепатиту Е полягає в дотриманні правил

особистої гігієни, достатньому забезпеченні якісною
питною водою та безпечній утилізації фекалій. При
відвідуванні регіонів з високим рівнем гепатиту Е слід
дотримуватися вищевказаних правил ретельніше.
▪ Специфічна профілактика: високоефективні вакцини.
11.

▪Особи, які перенесли гострий

гепатит Е, підлягають
диспансерному спостереженню
1-3 міс.
Джерела:

▪ Андрейчин М,А. «М/с при інфекційних хворобах»

▪ https://smartlab.ua/ru/news_v%D1%96rusniy-gepatit-D/
▪ http://gepatit.in.ua/uk/virusnyj-gepatyt-e/
▪ http://gepatit.in.ua/uk/gepatit-d/
▪ https://empendium.com/ua/chapter/B27.II.7.1.4.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ