Вірусні гепатити

Вірусні гепатити (hepatites virosae) -група інфекційних хвороб печінки з фекально-оральним і рановим
механізмами зараження, що перебігають з інтоксикацією, збільшенням печінки,порушенням її функції та
жовтяницею або безсимптомно.
Етіологія. На сьогодні відомо 8 збудників вірусних гепатитів, які позначаються літерами А, В, С, D, E, F, G
i TTV. Вони належать до різних родин вірусів; збудники гепатитів В. G i TTV свій генетичний матеріал
містять у ДНК, решта вірусів y PHK
Вірус гепатиту А малих розмірів, має один (головний) антиген. Інактивується при кип'ятіннi (100 °С) за 5
хв. під впливом ультрафіолетового проміння і в дезінфекційних розчинах - протягом декількох хвилин.
Вірус гепатиту В найбільших розмірів, складної антигенної будови. Особливої уваги заслуговує його
поверхневий антиген (HBsAg), тому що виявлення його у крові хворих має важливе діагностичне
значення. Цей вірус дуже стійкий у довкіллі, при кип'ятінні втрачає інфективність лише через 45 хв, у
сухожаровій шафі (160 °С) - через 2 год, бiльш стійкий, ніж вірус гепатиту А, до дезінфекційних розчинів.
Biрус гепатиту D належить до дефектних вірусів, тому що зовнішню оболонку утворює не з власного
матеріалу, а з поверхневого антигену вірусу гепатиту В. Тому він може існувати в органiзмi людини тільки
разом з вірусом гепатиту В.
Збудники гепатитів C, E, F, G i TTV мають просту антигенну будову і за стійкістю до фізичних та хімічних
факторів близькі до вірусу гепатиту А. Віруси гепатитів F, G i TTV досліджені ще слабо.
Епідеміологія. Гепатити А та Е передаються за допомогою фекально-орального механізму. Джерело:
хворі на будь-яку клінічну форму цих гепатитів. Найбільша їх заразливість припадає на початковий період
хвороби, з появою жовтяниці виділення вірусу хворим припиняється. Здорове вірусоносійство не
вiдзначається. Основними факторами передачі збудникiв є вода i харчові продукти.
Сприйнятливість до гепатиту А, очевидно, більша, нiж до гепатиту Е. Тому на перший хворіють переважно
діти віком від 5 до 14 років, на другий особи у віці 15-30 років. При обох гепатитах відзначається осінньо-
зимова сезонність захворював ності. Після перенесеної хвороби залишається стійкий імунітет.
Гепатити В, С, D i G передаються за допомогою ранового механізму. Джерело: хворі та носії вірусу.
Заразний період у хворих досить тривалий при гепатиті в припадає на останні тижні інкубації і перші 3-4
тиж. хвороби, при гепатиті С ще довший.
Розрізняють дві категорії вірусоносіїв: реконвалесценти, які перенесли гепатит; особи, котрі в минулому не
хворіли.
Частота вірусоносійства у декілька разів перевищує число хворих. Строки його можуть коливатись від
кількох тижнів додекількох років навіть десятків років. Тривале носiйство, як правило, свідчить про
розвиток хронічного гепатиту.
Найчастіше зараження вірусами гепатитів В, С, D, F i G вiдбувається парентеральним шляхом при
внутрішньовенному введенні наркотиків, під час діагностичних і лікувальних процедур: переливанні
інфікованої донорської крові, виконанні операцій, ін'єкційліків, інструментальних досліджень, що
супроводжуються порушенням цілості шкіри або слизових оболонок пацієнта. Можлива передача вірусу
побутовим шляхом (наприклад, через прилад для гоління, зубну щітку, при татуюванні), з менструальною
кров'ю (частіше в сім'ях), статевим шляхом. Трапляється внутрішньоутробне зараження плода від
інфікованих матерів і зараження дитини під час пологів. Резервуаром вірусу гепатиту служать переважно
хронічні носії вірусу гепатиту В. Гепатит С вражає понад 50 % осіб, які вводять собі наркотики
внутрішньовенно. Нерідко гепатити В, С, D, F i G поєднуються із ВІЛ інфекцією чи сифілісом. Сезонність
не характерна.
Щодо вірусу гепатиту ТТV , то спочатку вважали, що він передається лише при переливанні крові, однак
зараз встановлена можливість інфікування людини при вживанні зараженої свинини.
Клінічні прояви. Інкубаційний період вірусних гепатитів коливається від 3-6 тиж. до 3-6 міс.
Найчастіше субклінічна форма вірусного гепатиту. Рідше виявляється безжовтянична форма, при якій хворі
скаржаться на стан здоров'я, у них виявляють збільшення печiнки і порушення її функції, але немає
жовтяниці. Жовтянична форма: що жовтий колір склер і шкіри привертають загальну увагу. Вона може
 бути різної тяжкості: легка, середньої тяжкості, тяжка і дуже тяжка. Безжовтянична форма вірусного
гепатиту, як правило, перебігає легко.
У перебігу гострого вірусного гепатиту розрізняють три перiоди:
,,початковий, або продромальний;
,розпалу, або жовтяничний;
,,видужання, чи реконвалесценції.
Частіше захворювання розпочинається поступово або підгостро. Початковий період триває в середньому 7-
10 діб. Хворі можуть скаржитись на загальне нездужання, швидку втому, біль голови, зниження апетиту,
порушення сну. Часто приєднуються нудота, блювання, пронос або закреп. Іноді підвищується
температура тіла, з'являються незначний нежить і почервоніння кон'юнктив та ротоглотки, болі в суглобах
без місцевих запальних змін. Уже з перших днів сеча червоного кольору, у сироватці крові підвищується
активність АлАТ.
Жовтяниця наростає поступово. Спочатку жовтіють склери і слизова твердого піднебіння, згодом - шкіра
обличчя, тулуба і кінцівок.Більшість з наведених вище скарг зникає, але посилюються загальна слабість,
може приєднуватись сверблячка.
У період розпалу пульс сповільнений, артеріальний тиск крові знижений, тони серця ослаблені. Язик
покритий нальотом. Живіт дещо здутий. Печінка збільшена, її край закруглений, чутливий при пальпації.
У кожного третього хворого збільшена селезінка. Сеча темно-коричневого кольору,знебарвлений кал.
У загальному аналізі крові відзначаються лейкопенія, лімфоцитоз і сповільнення ШОЕ. Біохімічне
дослідження крові виявляє збільшення концентрації білірубіну, переважно його прямої фракції, високу
активність АлАТ, збільшення вмісту гаммаглобулінів, позитивнi осадові проби (зокрема, тимолову). У сечі
виявляють білірубін, у калi стеркобiлiну може не бути.
Середня тривалість жовтяничного періоду становить 2-4 тиж.. з коливанням вiд декількох днiв до кількох
місяців.
Перiод реконвалесценції характеризується повільним покращанням стану хворого: з'являється апетит,
зникає жовтяниця,світліє сеча, темнiє кал, нормалізуються розміри печінки і селезінки. Але часто
зберігаються астенія і відчуття тяжкості в правому підребер'ї, що посилюється після їди. Реконвалесценція
продовжується від 1-2 міс. до року і більше. За такий тривалий час настає видужання або формуються
несприятливі наслідки.
Ускладнення: гостра печінкова енцефалопатія (печінкова кома), дискінезія та запалення жовчних шляхів і
міхура, загострення і рецидиви (повернення хвороби).
Особливої уваги заслуговує гостра печінкова енцефалопатiя, яка виникає на тлі тяжкого або дуже тяжкого
перебігу гепатиту і в більшості випадків закінчується смертю. Розвитку цього грізного ускладнення
сприяють грубе порушення діети i лiжкового режиму, психічна травма, тяжкі супровідні захворювання,
вагітність.
Постійний догляд за хворими дає змогу запримітити ознаки можливої печінкової коми та своєчасно вжити
додаткових заходiв, щоб попередити подальше прогресування хвороби.
У подальшому хворий втрачає свідомість, лікування стає малоефективним, летальність досягає 80 % і
більше.
У хронічну форму можуть перейти гострі гепатити В, С, D i G, частіше безжовтянична і субклінічна форми
або жовтянична форма легкого ступеня. Цьому сприяють алкоголізм, наркоманія, тривале вживання
токсичних для печінки ліків, неякісне харчування. Хронічний гепатит може трансформуватися у цироз
печінкиi paк.
Лабораторна діагностика. Діагноз підтверджують такими методами:
Серологічним (з вени 2-3 мл крові); б/х дослідження крові з вени, натще (5-7мл); УЗД; комп. томографія;
ецинтиграфія; молекулярно-біологічним; біоптат печінки та ін.
Догляд і лікування хворих. Хворі повинні лікуватись переважно в інфекційних стаціонарах. При вірусних
гепатитах з легким і середньотяжким перебігом показаний напівліжковий режим, з тяжким лiжковий.
Призначають дієтичне харчування: при легкому ступені хвороби дієту № 5, при середній тяжкості та
тяжкому ступені дієту № 5а.
Важливе місце в комплекснiй терапії належить противірусним препаратам iз групи альфа-інтерферонів
(лаферон, інтрон А.роферон, реаферон). Вони показані при гострих гепатитах в i D iз затяжним перебігом і
при будь-якій формі гепатиту С у зв'язку з їх схильністю до хронізації. Оптимальна схема лікування
передбачає призначення препарату альфа-інтерферону по 3-5 млн МО 3 рази на тиждень підшкірно або
внутрішньом'язово протягом 1-3 міс. Завдяки такому лікуванню частота переходу гострих гепатитів В і С у
хронічні зменшується в 3-5 разів. При хронічних гепатитах препарати альфа-інтерферонів призначаються
по 3-10 млн МО тричі на тиждень протягом 3-6 міс. і довше, залежно від виду збудника. Але ефект від
лікування спостерігається тільки у третини хворих
Інтерферонотерапія часом тяжко переноситься хворими. У перші дні лікування часто виникає
грипоподібний синдром (гарячка, біль голови, ломота в м'язах і суглобах), рідше нудота пронос,
сверблячка. Тому треба слідкувати за станом хворого. У випадку значного підвищення температури тіла
призначають жарознижувальні засоби (парацетамол).
Крiм препаратів інтерферону, можна застосовувати засоби. якi стимулюють вироблення органiзмом
власного інтерферону аміксин, циклоферон, мефенамінову кислоту, продигiозан, ібупрофен і ін. При
затяжнiй реконвалесценції заслуговують на увагу такі імуностимулятори, як тималін, Т-активін,
ізопринозин тощо.
У разі значної інтоксикації вводять внутрішньовенно 5- 10 % розчин глюкози з додаванням аскорбінової
кислоти, сольові розчини (трисіль, квартасіль, хлосіль), 5-10 % розчин альбуміну. Із ентеросорбентів
найчастіше застосовують препарати вуглецю (різні марки СКН, СВГС, карбосфер) і кремнійорганічного
ряду (ентеросгель, силлард П) або комбінованого типу (полікарайя, карбосилан).
Добре зарекомендували себе ферментні препарати (ензистал, мезим-форте, сомілаза), які заміщують
дефіцит власних ферментів, усувають метеоризм, розлади випорожнення.
У тяжкохворих може розвинутись геморагічний синдром внаслідок зниження згортання крові та
підвищення ламкостi кровоносних судин. Тому ін'єкції їм треба робити обережно і в різні вени.
Хворого може дуже непокоїти свербіння шкіри, яке супроводжується втратою сну. З метою його зменшення
медсестра змазує тіло ментоловим або камфорним спиртом, бороментолом,меновазином, згідно з
призначенням лікаря вводить 5-10 % розчин кальцію хлориду (внутрішньовенно), дає димедрол,
супрастин, метилтестостерон. Тимчасове полегшення приносить тепла ванна (з дозволу лікаря і під
наглядом медичної сестри).
У випадку загрози розвитку печінкової коми хворого переводять у палату інтенсивної терапії. Посилюють
дезінтоксикаційну терапію, розчин глюкози вводять у складі поляризуючої суміші (на 1 л 5 % розчину
глюкози 3,7 г калію хлориду і 12 од інсуліну). Призначають преднізолон по 300-500 мг на добу, дицинон, 5
% розчин амінокапронової кислоти, сечогінні, антибіотики,очисні клізми, а також повторні сеанси
гіпербаричноï оксигенації,плазмаферез. Для постійних інфузій роблять катетеризацію підключичної вени.
У реконвалесценції призначають гепатопротектори: силі бор,карсил,легалон,
при хронічних гепатитах – ессенціале.Широко застосовують фітотерапію, лікувальну фізкультуру,
санаторне лікування.
Особи, які перенесли гострий гепатит А та Е, підлягають диспансерному спостереженню 1-3 міс., а після
гепатитів B, C, D i до 12 міс. і довше. Їх звільняють на 3-6 міс. від тяжкої фізичної праці (дітей - від
фізкультури) та профілактичних щеплень, періодично оглядає лікар. У цей час не бажані планові операції,
категорично протипоказанi гепатотоксичнi лiки та алкогольні напої.
Профілактичні заходи. Важливого значення надають ранньому виявленню та ізоляції хворих й осіб із
безсимптомним перебігом інфекції. Усі випадки вірусного гепатиту реєструють у територіальній
санепідемстанції, на адресу якої надсилають термінові повідомлення.
За контактними в епідемічному осередку гепатитів А та Е протягом 35 днів після ізоляції останнього
хворого ведуть систематичний медичний нагляд: щотижня опитування, термометрія,клiнiчний огляд з
визначенням розмiрiв печінки і селезінки та оцiнкою кольору склер, шкіри й сечі; дворазове визначення
активності АлАТ у сироватці крові та реакції сечі на білірубін.Дітям і вагітним у перші 7-10 днів контакту
вводять донорський імуноглобулін або дають мефенамінову кислоту, які підвищують опірність організму
до вірусу. Проводять поточну і заключну дезінфекцію. Враховуючи фекально-оральний механізм
 зараження, домагаються поліпшення благоустрою населених пунктів, посилюють контроль за
громадським харчуванням і водопостачанням, боротьбу з мухами, пропаганду особистої гігієни.
За контактними по гепатитах В, С, D i G спостерігають протягом 6 міс. з дня роз'єднання.
Особливу увагу приділяють клініко-епідеміологічному і лабораторному обстеженню донорiв крові та
органів, зокрема, виявленню у них маркерів збудника. Для запобігання парентеральному зараженню
необхідно користуватись лише шприцами та системами одноразового використання, суворо стежити за
достерилізаційною обробкою й стерилізацією медичного колючого та ріжучого інструментарію.
Для специфічної профілактики гепатитів А, В та Е запропоновані високоефективні вакцини. Внесення їх у
календар обов'язкових щеплень дає змогу суттєво знизити рiвень захворюваності.