Протоколи діагностики та лікуванняДІХ №354

МОЗ УКРАЇНИ НАКАЗ-09.07.2004р. №354 м.
Київ
Протоколи діагностики та лікування

Інфекційних хвороб у дітей
Затверджено наказ Міністерства охорони здоров'яУкраїни 09.07.04 №354
Протоколи діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей
1. Протокол діагигостнки та лікування ГОСТРИХ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ А, В, С у дітей
2. Протокол діагнгостикн та лікування ДИФТЕРІЇ у дітей
3. Протокол діагнгостикн та лікування ГНІЙНИХ МЕНІНГІТІВ у дітей
4. Протокол діагнгостикн та лікування ГРИПУ у дітей
5. Протокол діагнгостикн та лікування ГОСТРИХ РЕСПІРАТОРНИХ ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ у дітей
6. Протокол діагигостнки та лікування ГЕРПЕТИЧНОГО ЕНЦЕФАЛІТУ у дітей
7. Протокол діагнгостикн та лікування НІВАЗИВНИХ ІНФЕКЦІЙНИХ Д1АРЕЙ у дітей (втратив чинність, див.
Наказ МОЗ України № 803 від 10.12.2007)
8. Протокол діагнгостикн та лікування СЕКРЕТОРНИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ДІАРЕЙ у дітей (втратив чинність, див.
Наказ МОЗ України № 803 від 10.12.2007)
9. Протокол діагнгостикн та лікування ІСРСИНІОЗА КИШКОВОГО у дітей (втратив чинність, див. Наказ МОЗ
України № 803 від 10.12.2007)
10.Протокол діагнгостикн та лікування ЛЕПТОСПІРОЗУ у дітей
II.Протокол діагигостнки та лікування МЕНІНГОКОККОВОЇ ІНФЕКЦІЇ у дітей
12.Протокол діагнгостикн та лікування ПАРОТИТНОЇ ІНФЕКЦІЇ у дітей
ІЗ.Протокол діагнгостикн та лікування ІНФЕКЦІЙНОГО МОНОНУКЛЕОЗУу дітей
14. Протокол діагнгостикн та лікування КОРУ у дітей
15.Протокол діагнгостики та лікування КАШЛЮКУ у дітей
16.Протокол діагнгостики та лікування ПСЕВДОТУБЕРКУЛЬОЗУ у дітей
17.Протокол діагнгостики та лікування КРАСНУХИ у дітей (втратив чинність, див. Наказ МОЗ України № 44
від 28.01.2009)
18.Протокол діагнгостики та лікування СКАРЛАТИНИ у дітей
19.Протокол діагнгостики та лікування СЕРОЗНИХ МЕНІНГІТІВ у дітей
20.Протокол діагнгостики та лікування ВІТРЯНОЇ ВІСПИ у дітей
21.Протокол діагнгостики та лікування ВІРУСНИХ ЕНЦЕФАЛІТІВ у дітей (вітрянкової, корової, краснушної
етіології)
Наказ № 803 від 10.12.2007, що регламентує «Протокол лікування гострих кишкових інфекцій у дітей»
Наказ № 44 від 28.01.2009, що регламентує «Клінічний Протокол діагностики та лікування краснухи у
дітей»
Наказ № 737 від 12.10.2009, що регламентує «Протокол лікування Менінгококемії у дітей».
1. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ГОСТРИХ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ А, В, С У ДІТЕЙ
ШифрМКХ-10-
Вірусні гепатити: В15 - В 17.1 В 16.9 Гострий гепатит В без дельта-агента з
В15 Гострий гепатит А печінковою комою
В І 5.0 Гепатит А з печінковою комою В19.9 Гострий гепатит В без дельта-агента і без
В15.9 Гепатит А без печінкової коми печінкової коми
В16 Гострий гепатит В ВІ 7 Гострий гепатит С
В 17.1 Гострий гепатит С.
Вірусні гепатити - це група Інфекційних захворювань, що викликаються первинно-гепатотропними вірусами, з
фекально-оральним та гемо-контактним механізмами передачі, які характеризуються переважним ураженням
печінки.
ДІАГНОСТИЧНII КРИТЕРІЇ: КЛІНІЧНІ:
Вірусний гепатит А:
- епіданамнез - контакт з хворим, який має жовтяницю, протягом останніх 15 - 45 днів до захворювання: сезонність
(літо-осінь), можливість групових спалахів.
гострий початок захворювання;
короткий (3-7 днів) переджовтяничний період найчастіше за
грипоподібним та диспепсичним варіантом; те м на сеча; знебарвлений кал;
поліпшення самопочуття хворих з моменту появи жовтяниці; збільшення та болючість при пальпації печінки;
Вірусний гепатит В:
- епіданамнез- наявність парентеральних маніпуляцій протягом останніх 2-6 місяців, переливання препаратів крові,
відвідування стоматолога з екстракцією зубів, тощо; можливість трансплацентариої передачі вірусу, або під час
пологів;
частіше поступовий розвиток хвороби, але можливий гострий:
тривалий переджовтяничний період (від 5-7 днів до 3 тижнів) частіше за
артралгічним. астено-вегєтативним, або змішаним варіантом; темна сеча; знебарвлений кал;
жовтяниця з наростанням симптомів інтоксикації; збільшення та болючість при пальпації печінки.
Вірусний гепатит С:
- епіданамнез наявність даних про переливання препаратів крові, трансплантацію органів, проведення сеансів
гемодіалізу;
- поступовий розвиток хвороби;
- незначні прояви інтоксикаційного синдрому;
- незначно вираженна жовтяниця;
- часто відсутня жовтяниця
- збільшення розмірів печінки..
ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ::
- Загальний аналіз крові: помірна лейкопенія, лімфоцитоз;
- Загальний аналіз сечі: підвищення рівню жовчних пігментів, уробіліну:
- Підвищення активності АлАТ, АсАТ;
- Підвищення загального білірубіну з переважанням прямої фракції;
- Збільшення показників тимолової проби.;
- Зниження протромбінового індексу, фібриногену;
- При холестазі підвищення рівня лужної фосфатази, холестерину, ГГТП в крові
Атипові форми (безжовтяничиа, стерта, субклінічна)
- наявність, в анамнезі контакту з хворим на вірусний гепатит;
- збільшення розмірів печінки;
- підвищення активності АлАТ та АсАТ, тимолової проби.
Фульмінам тна форма:
- скорочеинй продромальний період;
- різке погіршенням стану дитини при появі жовтяниці;
- значно виражений інтоксикаційний синдром;
- геморагічний синдром;
- тахікардія;
- емоційна нестабільність, сонливість удень, безсоння вночі;
- "хлопаючий тремор";
- у стадії прекоми - порушення орієнтації, сплутаність свідомості, психомоторне збудження;
- у стадії коми - втрата контакту з хворим;
- зменшення розмірів печінки;
- під час лабораторного дослідження виявляється анемія, нейтрофільний лейкоцитоз, тромбоцитопенія,
прискорення ШОЕ, значне підвищення білірубіну за рахунок непрямого, білірубін-ферментна дисоціація,
зниження протромбіну, фібриногену та активності печінкових ферментів.
ЛІКУВАННЯ
Базисна терапія:
 Режим -ліжковий до зникнення симтомів інтоксикації, напівліжковий - до нормалізації самопочуття,
зникнення жовтяниці та нормалізації лабораторних показників:
 Дієтотерапія - стіл 5-5а за Певзнером.
Легка форма:
Базисна терапія.
Середньотяжка форма:
— Базисна терапія.
— Пероральиа дезінтоксикаційна терапія в об'ємі 40-50 мл/кг (5% розчин глюкози, столова негазована мінеральна
вода) з обов'язковим контролем водного балансу.
— Ентеросорбенти - 1-2 тижні (при холестатичному варіанті).
— У періоді реконвалесценції - жовчогінні препгірати (холосас, оксафенамид та ін.).
Тяжка форма (без ознак гепатодистрофії):
— Базисна терапія.
-— Дезінтоксікаційиа терапія - внутрішньовенне крапельне введення розчинів в кількості 50-100 мл/кг на добу,
альбумін - 5мл/кг, 5% розчин глюкози, розчин Рингеру, Рннгеру-лактату, 0,9 % розчин хлориду натрію;
— Ентеросорбенти - 2-3 тижні;
— Препарати лактулози - у віковій дозі 10-14 днів;
— При наявності ознак холестазу - дезоксихолієва кислота 10 г/кг;
-— Преднізолон призначається при загрозі розвитку фульмінантної форми та у дітей до 1 року життя з
несприятливим преморбідним фоном: у добовій дозі 1-3 мг/кг 4 рази на добу продовж 7-10 днів.
Фульмінаитна форма:
Режим - суворий ліжковий;
Дієта - №5а з обмеженням білків до 40% на добу;
Проводиться катетеризація судин по Сельдингеру та призначається: Преднізолон 10-15 мг/кг на добу через 4 години
рівними дозами без нічної перерви в/в;
Дезінтоксикаційна терапія: альбумін, 5% розчин глюкози, розчин Рингеру, 0,9 % розчин хлориду натрію - із
розрахунку 50-100 мл/кг на добу під контролем діурезу;
Екстракорпоральні методи детоксикації при неефективності терапії: ішазмаферез в об'ємі 2-3 01ДК 1-2 рази на добу
до виходу з коми;
Гіпербарична оксигенація;
При набряково-асцитичному синдромі - корекція водно-електролітного балансу та білкового складу крові;
Калій-зберігаючі сечогінні засоби (верошпірон, тріамкур, спірополактони). Свіжезаморожена плазма 10 мл/кг як
джерело факторів згортання крові;
Гепарин .100-300 ОД/кг при загрозі ДВЗ-силдрому;
Інгібітори протеолізу (трасилол, контрикал, гордокс) у вікових дозах при розвитку ДВЗ-синдрому;
Антибактеріальна терапія парентерально з метою попередження інфекційних ускладнень. Антибіотик підбирається
з урахуванням гепатотоксичності;
Промивання шлунка та висока очисна клізма;
Препарати лактулози;
2. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ДИФТЕРІЇ У ДІТЕЙ
ШИФР МКХ - 10 - А36.2 Дифтерія гортані
А36 Дифтерія А А36.3 Дифтерія шкіри
А36.0 Дифтерія глотки А36.8 Типова дифтерія
А36.1 Дифтерія носоглотки А36.9 Дифтерія, неуточнена
Дифтерія - гостре інфекційне захворювання, яке викликається паличкою Леффлера та характеризується утворенням
фібринозних нальотів у місці інвазії збудника, найчастіше на слизових оболонках ротоглотки та дихальних шляхів,
загальною інтоксикацією, ураженням серцево-судинної, нервової систем та нирок.
ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:
КЛІНІЧНІ:
Клінічні прояви залежать від клінічної форми дифтерії по тяжкості та локалізації;
Дифтерія мигдаликів легкого ступеня тяжкості:
- початок гострий;
- температура тіла нормальна, або субфебрильна, триває 1 -2 дні;
- збільшення мигдаликів рівномірне кулясте;
- гіперемія слизової оболонки мигдаликів із ціанотичним відтінком;
- наліт фібринозного або частково фібринозного характеру - (еластична плівка, щільно поєднана з поверхнею
мигдаликів, не розтирається між шпателями, зберігає форму у воді) знімається важко або без труднощів, поверхня
слизової оболонки ротоглотки після зняття нальоту кровоточить або не кровоточить, розміщений на одному або
обох мигдаликах у вигляді острівців білувато-сірого, або білого кольору;
- може бути наліт, розміщений на мигдаликах гнійного характеру;
- біль у горлі незначний;
- регіонарний підщелепний лімфаденіт;
- головний біль, слабкість, кволість;
- епідеміологічні дані - контакт з хворим на дифтерію дорослим, або дитиною, порушення календаря щеплень проти
дифтерії.
Дифтерія мигдаликів середньотяжка:
- гострий початок; температура тіла фебрильна, субфебрильна, триває 2-3 дні;
- біль у горлі помірний, нерідко не відповідає характеру і поширеності процесу;
- збільшення піднебінних мигдаликів рівномірне кулясте: гіперемія слизової оболонки ротоглотки здебільшого із
ціанотичним відтінком;
- наліт плівчастий, фібринозного характеру, щільний, блискучий, сіруватого кольору, розміщений на одному, або
обох мигдаликах у вигляді острівців або суцільної плівки, важко знімається, оголюючи поверхню, що кровоточить,
нерідко виходить за межі мигдаликів: набряк мигдаликів, слизових оболонок ротоглотки, який значно
вираженіший у порівнянні із місцевою гіперемією;
- регіонарний підщелепний, або шийний лімфаденіт;
- головний біль, слабкість, кволість, зниження апетиту, нудота, одноразова блювота;
- блідість шкіри;
- тахікардія;
- епідеміологічні дані - контакт з хворим на дифтерію, порушення календаря щеплень проти дифтерії.
Дифтерія мигдаликів тяжка:
- гострий початок;
- температура тіла гектична, фебрильна в перші години захворювання, у подальшому субфебрильна або нормальна
на фоні погіршення загального стану;
- головний біль, слабкість, кволість, ломота в м"язах та суглобах, порушення сну, знижений або відсутній апетит,
повторна блювота; біль у животі;
- біль у горлі помірний, відчуття клубка у горлі, утруднене ковтання; блідість шкіри, периоральний ціаноз;
- різко виражений набряк мигдаликів та м"яких тканин ротоглотки дифузного характеру;
- наліт фібринозного характеру, плівчастий, щільний, сірувато-білого або брудно-сірого кольору, не знімається
шпателем, поверхня слизової під ним кровоточить, розміщений на мигдаликах та за їхніми межами - на
піднебінних дужках, язичку, м"якому та твердому піднебінні, бічній та задній поверхні горла;
- гіперемія слизової оболонки ротоглотки із ціанотичним відтінком;
- регіонарний підщелепний та шийний лімфаденіт;
- запах з рота солодко-гнильний, приторний; набряк підшкірно-жирової клітковини шиї різного поширення (від
підщелепної ділянки до грудей, обмежений або поширений, однобічний або симетричний): геморагії на слизовій
оболонці твердого та м"якого піднебіння;
- ранні ускладнення.
Гіртоксична форма дифтерії мигдаликів:
- дуже гострий початок; біль в горлі при ковтанні; біль в ділянці шиї;
- .біль при відкриванні рота;
- біль при пальпації лімфатичних вузлів;
- температура тіла гектична;
- прогрисуюча слабкість, млявість, запаморочення, нудота, багаторазове блювання, анорексія; набряк мигдаликів та
супутніх слизових оболонок ротоглотки різко виражений;
- гіперемія ротоглотки із ціанотичним відтінком; регіонарний підщелепний, шийний лімфаденіт; наліт на
піднебінних мигдаликах плівчастий, фібринозний.
Ларингеальна дифтерія (дифтерійний ларинготрахеїт, дифтерійний круп)
- початок поступовим;
- температура тіла субфебрильна;
- осиплість голосу в перші години (добу) хвороби, потім -афонія;
- кашель спочатку гучний, грубий, гавкаючий, потім -беззвучний;
- ШВИДКЕ наростання симптомів дихальної недостатності;
- у розпал хвороби характерне утруднення дихання під час вдиху, шумне дихання з подовженим вдихом, за участю
допоміжної мускулатури;
- характерна стадійність - катаральна стадія - стеногична - асфіктична: в асфіктичній стадії- серцеві тони приглушені,
пульс частий, аритмія;
- сплутанна свідомість, непритомнімть, судоми. під час ларингоскопії- набряк, гіперемія слизової оболонки, сіруваті
плівки в гортані та неї істинних голосових зв'язках, при поширеному крупі плівки в трахеї та бронхах;
- часте поєднання із дифтерією мигдаликів та назафарингеальною дифтерією.
Назофарингіальна дифтерія (дифтерійний назофарингіт, дифтерійний фарингіт):
утруднення носового дихання;
гугнявість голосу;
біль в горлі з іррадіацією у вуха;
виділення з носу сукровично-гнійні;
відсутнє видиме запалення у порожнині носа;
при задній риноскопії набряк та помірна гіперемія слизової оболонки глоткового мигдалика і (або) на його поверхні
фібринозних плівки: "списоподібний" наліт, який сповзає по задній стінці глотки;
регіонарний (задньошийний) лімфаденіт;
прояви загальної інтоксикації помірні або значні (млявість, блідість, анорексія, підвищення температури).
Дифтерія переднього відділу носа:
утруднення носового дихання і смоктання у дітей першого року життя з невеликим слизовим, серозно-слизистим або
кров"янисто-гнійним виділенням;
подразненням шкіри біля отворів носу з екскоріаціями та тріщинами;
температура тіла субфебрильна, рідко фебрильна;
в"ялий тривалий затяжний перебіг;
під час риноскопії - типові фібринозні дифтеритичні нальоти на перегородці носа а іноді поверхневі ерозії, можуть
бути на раковинах, дні носу, у навколоносових пазухах;
починається з ураження однієї половини носа, потім процес переходить на другу половину носа;
набряки у ділянці перенісся, ш,ік, під очима - при тяжкій формі.
Дифтерія іншої локалізації:
відноситься ураження очей, вух, пошкодженої шкіри, зовнішніх статевих органів, травного каналу (стравоходу,
шлунку);
частіше комбінується з дифтерією ротоглотки, гортані, носа; характерні типові місцеві зміни - фібринозний наліт, під
яким у разі його зняття виявляється кровоточива поверхня; регіонарний лімфаденіт;
набряк навколишньої підшкірної клітковини;
токсикоз незначно виражений.
Комбінована форма:
найчастіше зустрічається дифтерія мигдаликів і дифтерійний фарингіт;
дифтерія мигдаликів і переднього відділу носа;
дифтерія мигдаликів і ларингсальна дифтерія;
швидке наростання клінічних симптомів та їхня динаміка;
токсикоз значно виражений;
поліморфізм клінічних проявів.
ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА:
1. Загальний аналіз крові - лейкоцитоз, нейтрофльоз, зсув формули вліво, прискорення ШОЕ.
2. Бактеріоскопія секрету ротоглотки і носових ходів — наявність або відсутність бактерій морфологічно подібних до
коринебактерій дифтерії.
3. Бактеріологічна діагностика слизу з ротоглотки, з носу та інших місць ураження - виділення культури
коринебактерії дифтерії та визначення її токсигенних властивостей.
4. РПГА крові з дифтерійним діагностикумом - зростання титру антитоксичних антитіл у сироватці крові у динаміці
хвороби.
5. РНА з комерційним дифтерійним антигеном - виявлення дифтерійного токсину у сироватці крові.
6. РПГА крові з еритроцитарним діагностикумом до введення ПДС -визначення рівню дифтерійного токсину в
сироватці крові.
Дослідження для діагностики ускладнень:
7. Коагулограма гіперкоагуляція або коагулопатія.
8. Загальний аналіз сечі - можлива протеінурія. циліндрурія мікрогематурія, підвищена питома вага.
9. Ниркові тести - підвищення рівню залишкового азоту, сечовини азоту сечовини.
10.ЕКГ - дослідження у динаміці.
І1.Огляд отоларингологом, кардіологом та неврологом у динаміці.
12.Ларингоскопія пряма та непряма при ларингеальній дифтерії.
13.Риноскопія при назофарингеальній дифтерії.
14.Задня риноскопія при назофарингеальній дифтерії.
ЛІКУВАННЯ
Госпіталізації підлягають усі хворі в залежності від тяжкості до боксованого або реанімаційного відділення
інфекційного стаціонару. Дієта - вітамінізована, калорійна, щадно оброблена їжа.
Етіотропна терапія - введення протидифтерійної сиворотки (ПДС), доза та кратність введення залежить від ступеню
тяжкості та клінічної форми дифтерії. Після встановлення діагнозу дифтерії чи вірогідній підозрі на не! ПДС
вводиться в перші дві години після госпіталізації. ПДС не вводиться дітям, у яких діагноз дифтерії встановлений
після 7-го дня захворювання і відсутні симптоми інтоксикації та нашарування на мигдаликах. ПДС вводиться тільки
після постановки внутрішньо-шкіряної проби. При легкій формі дифтерії вся доза ПДС вводиться одноразово
внутрішньом'язово і складає від 20 000 - 40 000 МО.
Повторне введення сироватки в цій же дозі можливе при збереженні через добу симптомів інтоксикації та збереженні
чи поширенні нашарувань на мигдаликах.
При легкій формі в умовах стаціонару, коли постановка діагнозу дифтерії викликає труднощі, можлггве
спостереження за хворим протягом 8-24 годин до кінцевого встановлення діагнозу без введення ПДС.
При середньотяжкій формі дифтерії перша доза ПДС становить 50 000 - 80 000 МО, через 24 год при необхідності
вводиться повторна доза. При тяжкій формі дифтерії курсова доза ПДС складає 90 000-120 000 МО 120 000-150 000
МО. Перша доза має складати 2/3 курсової. У добу госпіталізації вводять 3А курсової дози. Кратність введення ПДС
складає 12 год, якщо вся доза сироватки вводилася внутрішньовенно інтервал складає 8 год. При дуже тяжких
формах захворювання показане внутрішньовенне крапельне введення сироватки. Половину розрахованої дози
уводять внутрішньовенно, другу половину внутрішиьом"язово.
Доза ПДС в залежності від тяжкості дифтерії

Тяжкість стану Перша доза сироватки (в тис. МО)
Легка форма дифтерії 20 000_-_40 000
Середньотяжка форма дафтерії 50000-80 000
Тяжка форма дифтерії 90 000-120 000
Дуже тяжка форма дифтерії 120 000-150 000
(ІТШ, ДВЗ - синдром)
Антибактеріальна терапія: при легких формах: еритроміцин, рифампіцин в середину, при середньотяжких та тяжких -
парентерально напівсинтетичні антибіотики пеніцилінового та цефалоспорипового ряду. Тривалість курсу
антибактеріальної терапії складає 10-14 днів. Препарати призначають у вікових дозах.
Місцева санація ротоглотки - полоскання та орошення ротоглотки дезинфікуючими розчинами.
Дезіитоксикацїйну терапію глюкозо-сольовими та колоїдними розчинами при середньотяжкій та тяжкій формах з
обліком добової потреби в рідині і патологічних витрат.
Глюкокортикоетероїди - при середньотяжкій формі у дозі 2-3 мг/кг по преднізолону та тяжкій формі у дозі 10-20
мг/кг по преднізолону.
УСКЛАДНЕННЯ: (лікування згідно відповідних протоколів)
Дифтерійна кардіопатія; ІТШ
Міокардит; ДВЗ - синдром
Токсична полінейропатія: Серцево-судинна недостатність
Метаболічна енцефалопатія; Дихальна недостатність
Набряк головного мозку; Поліорганна недостатність
Токсичний нефрозонефрит Неспецифічні ускладнення: паратон-зилярний абсцес,
Імунокомплексний нефрит отит, пневмонія.
Гостра ниркова недостатність
3. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ГНІЙНИХ МЕНІНГІТІВ У ДІТЕЙ
ШИФР МКХ- 10 - GОО- G 09
Гнійні менінгіти - це група захворювань ЦНС бактеріальної етіології, в основі виникнення яких лежить гнійне
запалення оболонок мозку.
Всі менінгіти класифікують
по етіології: менінгококовий, пневмококовий, стафілококовий, гемофільниіі, стрептококовий, ентерококовий,
сальмонельозний, тощо;
по патогенезу; первинний і вторинний; по тяжкості; середн ьотяжкий, тяжкий;
по перебігу: гострий (до 3 міс), затяжний чи підгострий (понад З міс); з ускладненнями і без ускладнень.
ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ: КЛІНІЧНІ:
- загальноінфекційний синдром;
- менінгеальний синдром.
МЕНІНГеальний синдром включає:
гїдроцефально-гіпертензійні симптоми: різкий головний біль дифузного характеру, повторна блювота, загальна
гіперестезія; менінгеальні симптоми: менінгеальна поза, тонічне напруження м'язів спини, ригідність м'язів потилиці,
позитивні симптоми Керніга і Брудзинського (верхній, середній, нижній); у дітей раннього віку - вибухання
(рідко втяжіння) і напруження великого джерельця, позитивний симптом Лесажа, закидання голови.
ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:
Загальний аналіз крові - нейтрофільиий лейкоцитоз із зсувом уліво, підвищення ШОЕ; Аналіз ліквору -
нейтрофільиий плеоцитоз, підвищений рівень білку, зниження цукру і хлоридів;
Бактсріоскопічне дослідження осаду ліквору і мазків крові - "товста крапля"; Бактеріологічні посіви на
селективні живильні середовища - ліквору, крові, слизу з носогорла для виділення збудника;
Серологічні методи (реакція аглютинації латексу (РАЛ), зустрічного імуноелектрофорезу (ЗІЕФ) для визначення
антигену збудника.
ЛІКУВАННЯ
Суворий ліжковий режим до стійкої нормалізації температури тіла, зникнення менінгеального синдрому та
нормалізації показників крові та ліквору, у середньому протягом 10-14 днів;
Антибактеріальна терапія.
При менінгіті незначної тяжкості або асоційованому з менінгококовою інфекцією стартовим антибіотиком
може бути пеніцилін 300-500 тис.ОД./кг на добу. Якщо у хворою на менінгіт спостерігаються ознаки ІТШ,
стартовим антибіотиком повинен бути хлорамфенікол 100 мг/кг на добу (до виведення хворого з ІТШ).
При тяжких формах менінгіту на першому етапі терапії (до виявлення збудника) препаратом вибору є цефтриаксон
100мг/кг/на добу, чи цефотаксим 200 мг/кг/на добу. У дітей до І міс. життя: ампіцилін і 50-200 мг/кг на добу у
сполученні з цефалоспоринами ПІ покоління або аміноглікозидами (амікацин 15-30 мг/кг на добу, нетилміцин 6-9
мг/кг на добу). Через 24 - 48 годин від початку терапії проводять контрольну люмбальну пункцію, для контролю
ефективності розпочатої терапії. Критерієм ефективності служить зниження плеоцитозу не менш ніж на І/З.
При виявленні етіологічної причини захворювання стартові антибіотики можна замінити на інші, відповідно до
чутливості збудника. Однак, при наявності вираженої позитивної динаміки, а саме зниження інтоксикаційного
синдрому, нормалізації температури тіла, зникнення менінгеальних симптомів, значного зниження плеоцитозу,
покращення загального аналізу крові), доцільно продовжити стартову терапію.
Препаратами резерву при відсутності позитивної динаміки від стартової терапії на протязі 48 - 72 годин є меропенем
120 мг/кг/на добу, цефепім 100 мг/кг/ на добу, ванкоміцин 60 мг/кг/ на добу.
Тривалість антибактеріальної терапії повинна складати в середньому:
- при менінгококовому та Іnfluenzae-мешнгіті - 7-10 днів;
- при пневмококовому -10-14 днів;
- при стрептококовому та лістеріозному - 14-21 день;
- при менінгіті, що викликаний грамнегативними бацилами, - 21 день;
- при стафілококовому, ентерококовому - 28 днів.
Критерієм для відміни антибіотжотерапії є санація ліквору. Контрольну люмбальну пункцію проводять після
стійкої нормалізації температури, зникнення клінічних ознак менінгеального синдрому, нормалізації загального
аналізу крові. Терапія припиняється, якщо кількість клітин у І мкл ліквору не перевищує 50 за рахунок лімфоцитів.
При рецидиві гнійного менінгіту призначають повторний курс антибіотиків резерву (меропенем, цефтазідім,
ванкоміцин).
3. Дезінтоксикаційна терапія проводиться 5% розчином глюкози в поєднанні із 7,5% розчином хлористого калію,
сольовими розчинами (ізотонічний розчин хлориду натрію, розчин Рингера).
Загапьний добовий об'єм складає не більш ніж 2/3 фізіологічної потреби (при нормальному діурезі і відсутності
початкової дегідратації). Із нього об'єм інфузії не повинен перевищувати 1/2 фізіологічної потреби. З другої доби
підтримують дефіцит рідини в режимі нульового водяного балансу. Обсяг інфузії складає І/З - 1/2 фізіологічної
потреби.
При виникненні олігоурії чи анурії введення рідини протипоказане до відновлення діурезу.
4. З метою дегідратації застосовують фуросемід, маніт.
5. Дексаметазон призначають для запобігання нейросенсорної при глухуватості у добовій дозі 0,15 мг/кг/маси кожні
4 години у перші дні. Перша доза дексаметазону повинна вводитися за 10-30 хвилин до введення антибіотику.
УСКЛАДНЕННЯ:
(лікування проводиться згідно відповідних протоколів)
інфекційно-токсичний шок (ІТШ);
гострий набряк-набухання головного мозку;
гостра внутрішньочерепна гіпертензія;
епендиматит;
менінгоенцефаліт;
абсцес головного мозку:
синдром лікворної гіпотензії;
субдуральний випіт.
4. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ГРИПУ У ДІТЕЙ
Грип - гостре інфекційне захворювання, яке викликається вирусом Influensa, передається повітряно-краплинним
шляхом і характеризується ураженням респіраторного тракту, переважно трахеї, та порушенням загального стану.
ШифрМКХ-10-
J 10 -J 18 Грип J 10.8 Грип з іншими проявами, вірус грипу
.J10 Грип, спричинений ідентифікованим вірусом ідентифікований
грипу . J 11Грип, вірус не ідентифікований
J 10.0 Грип з пневмонією, вірус грипу J 11.0 Грип з пневмонією, вірус не ідентифікований
ідентифікований J 11.1 Грип з іншими респіраторними проявами, вірус
J 10.1 Грип з іншими респіраторними проявами, вірус не ідентифікований
грипу ідентифікований J 11.8 Грип з іншими проявами, вірус
не ідентифікований
КЛІНІЧНІ: гострий початок; лихоманка 38,5 - 40 С; виражені симптоми порушення загального стану, які
розвиваються в першу добу захворювання (сильний головний біль, біль у м'язах, суглобах, очних яблуках,
гіперестезія, млявість, адинамія, блювота); можливий геморагічний синдром: носові та інші кровотечі, петехіальнии
висип на обличчі, шиї та верхній частині тулуба; помірні ознаки ринофарингіту (закладеність носа, невеликі серозні
виділення з носа, першіння, дряпання та біль у горлі, гіперемія задньої стінки глотки, м якого піднебіння з ж єкцією
судин та петехіальними крововиливами на його слизовій оболонці); ін'єкція судин склери;
ознаки трахеїту (сухий, болісний кашель з печінням та болем за грудиною).
Виявлення антигену вірусу у змиві з носоглотки за допомогою реакції імунофлюоресценції; Виявлення антитіл до
вірусу за допомогою реакції зв'язування комплементу та реакції гальмування гемаглютинації. Використовують метод
парних сироваток, коли враховується наростання титру антитіл в 4 рази протягом 10-14 днів.
Лабораторне підтвердження грипу є бажаним, але не обов'язковим у період епідемії.
ЛІКУВАННЯ
1. Базисна терапія.
Всі хворі на грип, незалежно від тяжкості хвороби, отримують:
ліжковий режим до нормалізації температури;
молочно-рослинну, збагачену вітамінами дієту;
вживання великої кількості рідини, включаючи чай з лимоном, малиною., лужні мінеральні води, соки, морси тощо;
при закладенні носу у дітей до 6 місяців зволожують слизову оболонку носа фізіологічним розчином натрію хлориду.
Дітям старше 6 місяців можна призначати судинозвужуючі дитячі краплі для носа або пероральні ((юрми
судинозвужуючих препаратів, але застосовувати їх не довше 3 днів;
при сухому, болісному кашлі призначають протикашльові препарати (декстраметорфан та ін.);
при вологому кашлі з важким виділенням харкотиння - муколітичні препарати (мукалтин, амброксол, ацетилцистеїн
тощо);
при доаготривапому кашлі - грудні збоои (корінь алтея, лист мати-й-мачухи, соснові бруньки та ін.);
температуру тіла необхідно знижувати, коли вона перевищує 38,5-39 град. Але дітям віком до 2 місяців, а також з
перипатальпою енцефалопатією, судомами в анамнезі та важким захворюванням серця треба постійно проводити
контроль гарячки, не допускати перевищення температури тіла вище 38 град. Призначають антипіретики у вікових
дозах (парацетамол, ібупрофен тощо). Категорично протипоказано застосування ацетилсаліцилової кислоти з метою
зниження температури тіла дітям до 12 років.
2. Етіотропна терапія:
римантадин - ефективний при грипі А, призначається дітям старше 7 років в перші 2 дні захворювання протягом 3-5
днів;
пролонговані форми римантадину (римантадии-полісахаридні комплекси ) дітям старше І року.
осельтамавір - ефективний при грипі А та В. призначається дітям старше 12 років в перші 2 дні захворювання,
протягом 5 днів;
- індуктори ендогенного інтерферону;
в тяжких випадках - нормальний людський імуноглобулін з високим вмістом протигрипозних антитіл: дітям до 2
років -1,5 мл, 2-7 роми - З мл, старше 7 років - 4,5-6 мл.
3. Синдромальна терапія проводиться згідно відповідних протоколі! лікування:
гіпертермічний, судомний, геморагічний, астматичний, синдром крупу та ін.
Показання до призначення антибіотиків при грипі:
приєднання ускладнень (середній отит, синусит, гострий тонзиліт, бронхіт, пневмонія, які викликані хламідіями,
мікоплазмою та бактеріальними збудниками).
Звичайно використовують пеніцилін, амінопеніциліни, особливо ті, що захищені від дії бета-лактамаз мікробів
клавулоновою кислотою чи сульбактамом, цефалоспоринк, макроліди.
Профілактика грипу:
На сьогодні для специфічної профілактики грипу використовують римантадин, арбідол, рекомбінантні інтерферони,
спліт та субодиничаї вакцини.
Показання до обов'язкової вакцинації дітей проти грипу:
- діти з хронічними захворюваннями бронхо-легеневого тракту;
- діти з хворобами серця із зміненою гемодинамікою;
- діти з гемолітичними анеміями;
- діти з цукровим діабетом;
- діти, які отримують імуносупресивну терапію;
- діти з метаболічними захворюваннями;
- діти з хронічними захворюваннями нирок;
- діти, які отримують аспіринову терапію у зв'язку з ревматоїдним артритом, тощо;
- діти з ВІЛ-інфекцією;
- діти, які знаходяться у закритих дитячих установах.
Вакцина проти грипу повинна вводитися за 1-1,5 місяці до сезонного підйому захворюваності на грип (вересень-
листопад).
Всім іншим особам вакцинація проти грипу може проводитися чи за виробничою необхідністю чи за бажанням.
5. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ГОСТРИХ РЕСПІРАТОРНИХ
ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ У ДІТЕЙ
Гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) — це група вірусних інфекцій, яка характеризується і переважним
ураженням слизових оболонок дихальних шляхів та кон'юнктиви,
ШифрМКХ-10-
J.100—. J 06 Гострі респіраторні інфекції верхніх дихальних шляхів
J 10-. J 18 Грип та пневмонія
J 20- J 22 Інші гострі респіраторні інфекції нижніх дихальних шляхів.
У випадках, коли респіраторна патологія відноситься більш, ніж до однієї локалізації процесу, тоді вона має
класифікуватися за ознакою анатомічної локалізації.
При необхідності ідентифікувати інфекційний агент використовується додатковий код (В95-В97)
В97.0 Аденовіруси як причина хвороб В.97.8 Інші вірусні агенти як причина хвороб
В97.1 Ентеровіруси як причина хвороб В.34.0 Аденовірусні інфекції, неуточнені
В97.2 Коронавіруси як причина хвороб В.34.1 Ентеровірусні інфекції неуточнені В34.2
В97.4 Респіраторно - синцитіальннй вірус як причина Коронавіруси і інфекції неуточнені
хвороб В.34.3 Парвовіруси і інфекції, неуточнені
В97.5 Реовіруси як причина хвороб В.34.8 Інші вірусні інфекції неуточненої локалізації
В97.6 Парвовіруси як причина хвороб В.34.9 Вірусна інфекція, неуточнена.
катаральний синдром (закладеність носа, виділення з носа, часто рясні, біль у горлі, гіперемія зіву, гіперемія та
зернистість задньої стінки глотки, можлива сиплість голосу, сухий чи з виділенням харкотиння кашель, гіперемія
кон'юнктив), помірно виражене порушення загального самопочуття (головний біль, зниження апетиту, млявість,
адинамія).
1. Виявлення антигену вірусу із змиву з носоглотки за допомогою реакції імунофлуоресцеиції;
2. Виявлення антитіл до вірусу за допомогою реакції зв'язування комплементу та реакції гальмування гемаглютинації.
Використовують метод парних сивороток, коли враховується наростання титру антитіл в4 рази протягом 10-14 днів.
Етіологічний діагноз виставляється лише після лабораторної розшифровки. При її відсутності ставиться
діагноз „ГРВІ" з вказанням провідного клінічного синдрому.
ЛІКУВАННЯ:
1. Базисна терапія.
Всім хворим на ГРВІ, незалежно від тяжкості хвороби, призначають:
ліжковий режим до нормалізації температури;
молочно-рослинну, збагачену вітамінами дієту;
вживання великої кількості рідини, включаючи чай з лимоном, малиною, лужні мінеральні води, соки, морси тощо;
при закладенні носу у дітей до 6 місяців зволожують слизот оболонку носа фізіологічним розчином натрію хлориду.
Дітям старше 6 місяців можна призначати судинозвужувальні дитячі краплі для носа, але застосовувати їх не довше З
днів;
при сухому, болісному кашлі призначають протикашльові засоби (декстраметорфан та ін.);
при вологому кашлі з важким виділенням харкотиння — муколітичпі препарати (амброксол, апетилцистеїн,
гвайфенозин тощо);
при довготривалому кашлі - грудні збори (корінь алтея, лист мати-й-мачухи, соснові бруньки та ін.);
температуру тіла необхідно знижувати, коли вона перевищує 38,5-39 град.С. Але дітям віком до 2 місяців, а також з
перинатальною енцефалопатією, судомами в анамнезі та важким захворюванням серця треба постійно проводити
контроль гарячки, не допускати підвищення температури тіла вище 38 град.С. Призначають антипіретики у вікових
дозах (парацетамол, ібупрофен тощо). Дітям до 12 років протипоказане застосування ацетилсаліцилової кислоти з
метою зниження температури.
2. Противірусна терапія.
можливе застосування арбідолу, ті.люрону, інозину, пранобексу.
3. Синдромальна терапія проводиться згідно відповідних протоколів: бронхіол іт;
гостра дихальна недостатність;
серцева недостатність;
синдром крупу. Показання до призначення антибіотиків при ГРВІ:
приєднання ускладнень (середній отит, синусит, гострий тонзиліт, бронхіт, пневмонія, які викликані хламідіями,
мікоплазмою та бактеріальними збудниками).
Звичайно використовують пеніцилін, аміиопеніциліни, особливо ті, що захищені від дії бета-лактамаз мікробів
клавулоновою кислотою чи сульбактамом, цефалоспорини, макроліди.
Профілактика ГРВІ:
Для профілактики гострих респіраторних вірусних захворювань можна використовувати арбідол, рекомбінантні се-
інтерферони для назального введення, рослинні адаптогени (ехіноцея, елеутерокок та інші) в комбінації з
полівітамінами, під час контакту з хворим показане використання марлевих респіраторів, часте миття рук,
полоскання рота та горла.
(лікування згідно відповідних протоколів)
пневмонія, ангіна, синусити, отит,
синдром крупу,
гостра дихальна недостатність,
судомний синдром,
гіпертерм ічний синдром.
6. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ГЕРПЕТИЧНОГО ЕНЦЕФАЛІТУ У ДІТЕЙ
Герпетичний енцефаліт викликається вірусами простого герпесу (НSV).
Шифр МКХ-10 -
В00.4 Герпетичний енцефаліт
КЛІНІЧНІ:
початок гострий;
загальноінфекційний синдром: лихоманка, в'ялість;
загальномозков симптоми: клоніко-тонічні судоми і розлад свідомості різного ступеня - від сопору де: коми;
психоневрологічні симптоми: неадекватна поведінка, дезорієнтація,
негативізм, амнезія, апраксія, агнезія; прояви внутрішньочерепної гіпертензії - нудота, блювання головний
біль; вогнищеві симптоми враження різних відділів ЦНС; може бути поступовий розвиток хвороби.
Дослідження ліквору (виключення менінгіту).
Визначення антитіл класів [Ig М і IgG до вірусу простого герпесу
(НSV) в сироватці крові і лікворі методом ІФА.
Дослідження вірусної ДHK в лікворі і крові методом ПЛР
(полімеразної ланцюгової реакції).
Вірусологічне дослідження (ізоляція ВПГ у культурах клітин, курячих ембріонах, або на лабораторних тваринах
(миші, кролі).
МРТ головного мозку (дифузні ураження, переважно у скроневих і лобних долях).
Електроенцефалограма (високоамплітудна повільгюхвильова активність, переважно у скронево-лобних відведеннях).
ЛІКУВАННЯ
Обов'язкова госпіталізація у відділення нейроінфекцій чи реанімаційне.
Аитивірусна терапія.
При встановленні діагнозу енцефаліту до уточнення етіології невідкладно призначається антигерпетичнатерапія -
препарати ацикловіру.
Ацикловір Призначається з розрахунку 30-60 мг/кг на добу в З прийоми протягом 14-21 дня, «водиться
внутрішньовенно крапельно.
3. Патогенетична терапія:
- лікування набряку головного мозку (дивись відповідний протокол лікування);
при загрозі приєднання бактеріальної мікрофлори необхідно використовувати антибіотики в вікових дозах за
загальноприйнятими схемами із груп цефалоспоринів ПІ покоління та аміноглікозидів Ш покоління;
- протисудомна терапія (дивись протокол лікування судомного синдрому). 4.На етапі реабілітації:
- ноотропні препарати ,
-судинні препарати: пентоксифілін, ніцерголін, тощо.
10. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ЛЕПТОСПІРОЗУ У ДІТЕЙ
Шифр МКХ-10
А 27 Лептоспіроз. А 27.8 Інші форми лептоспірозу
А 27.0 Лептоспіроз жовтянично-геморагічний А 27.9 Лептоспіроз, не уточнений
Лептоспіроз - гостре інфекційне захворювання, яке викликається Leptospira interrogans, належить до групи зоонозів і
характеризується гострим початком, симптомами інтоксикації, гарячкою, проявами геморагічного синдрому,
ураженням печінки, нирок і нерпової системи.
КЛІНІЧНІ:
інкубаційний період від 6 до 14 днів; початок хвороби гострий; інтоксикаційний синдром;
підвищення температури до 39-40 С:
хвилеподібна лихоманка;
скарги на біль у м'язах, спині, животі, грудях;
посилення болі під час пальпації та ходьби;
гіперемія обличчя;
склерит;
висип - на З-б день поліморфний симетричний (скарлатиноподібний, коровий, геморагічний);
жовтяниця;
геморагічний синдром (носові кровотечі, геморагічна висипка, крововиливи на шкірі та слизових оболонка):);
збільшення печінки;
збільшення селезінки;
ураження нирок ( позитивний симптом Пастернацький, зменшення діурезу
ураження ЦНС ( серозний менінгіт);
перебіг тривалий, нерідко хвилеподібний; хворіють переважно дорослі, юнаки, підлітки. Рідко діти - 4-і4 років, які
мешкають на ендемічних, ензоотичних територіях та/або в епідемічних осередках. Можливі спорадичні випадки в
усіх регіонах України.
ПАРАКЛШГЧШ ДОСЛІДЖЕННЯ:
і. Виділення культури лептоспір на живильних середовищах з крові, ліквору та з 2-го тижня хвороби - з сечі;
2. Візуальна мікроскопія в темному полі мікроскопу (виявляються лептоспіри в
крові або сечі у вигляді тонких штопороподібних ниток);
3. Постановка реакції мікроаглютинації (РМА) з культурами лептоспір, та/або реакції непрямої гемаглютинації
(РИГА), або непрямої імуноферментної реакції (ШФР) із специфічними еритроцитарними діагностикумами (парні
сироватки - наростання титру антитіл). При одноразовому дослідженні РМА - діагностичний титр 1: 100, 1:200;
4. Загально-клінічні дослідження крові - нейтрофільоз із зсувом уліво, анеозннофілія, висока ШОЕ, анемія;.
5. Загально-клінічні дослідження сечі - підвищений білок, еритроцити, циліндри;
6. Дослідження ліквору - переважно лімфоцитарний плеоцитоз;
7. Проведення імуиоферментного аналізу, інструментальних обстежень (рентге иографія, ЕКГ, УЗД); досліджень,
уточнюючих функціональний стан внутрі шніх органів і систем, а також допоміжних обстежень з метою
обґрунтування патогенетичної терапії (корекція водно-електролітного балансу, дисбіозу, порушень метаболізму),
уточнення диференціальної діагностики.
ЛІКУВАННЯ
Ha догоспітальному етапі проводиться симптоматична або посиндромна терапія.
Госпітальний етап лікування:
1. Дієта №5, №7 або індивідуальний стіл.
2. Режим ліжковий.
3. Протилептоспірозний імуноглобудін. Призначають донорський титрований імуноглобулін внутрішньом'язово 3-5
мл, у тяжких випадках його ін'єкції повторюють 1-2 рази.
4. Антибіотикотерапія 7-10 днів. Препаратом вибору є пеніцилін, який призначається в дозах 100-300 тис.ОД/кг на
добу в залежності під тяжкості захворювання, або напівсинтетичні пеніциліни і левоміцетине сукцинат натрію. При
лікуванні хворого на тяжку форму або при відсутності позитивного ефекту при базисній терапії необхідно
призначати цефалоспорини IV генерації. Тривалість антибіотикотералії від 7 до10-!6 днів,
5. Детоксикаційна терапія проводится глюкозо-сольовими розчинами, за показаннями проводиться інфузія розчину
альбуміну та свіжомороженої плазми.
6. При тяжких формах призначають глюкокортикоїди до 5 мг/кг/добу курсом 5-7 днів.
Ускладнення: (лікування згідно відповідних протоколів) гостра ниркова недостатність; інфекційно - токсичний шок
(ІТШ); синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ-синдром); поліорганна недостатність;
іридоцикліт; міокардит; плеврит;пневмонія.
11. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ МЕНІНГОКОККОВОЇ ІНФЕКЦІЇ
У ДІТЕЙ
Шифр МКХ -10-
А 39 Менінгококова інфекція А 39.4 Менінгококцемія не уточненої етіології
А 39.0 Менінгококовий менінгіт А 39.5 Менінгококова хвороба серця
А 39.2 Гостра менінгококцемія А 39.8 Інші менінгококові інфекції
А 39.3 Хронічна менінгококцемія А 39.9 Менінгококова інфекція не уточненої етіології
Менінгококова інфекція - антропонозна гостра хвороба з групи інфекцій дихальних шляхів, яка викликається
менінгококом і характеризується клінічним поліморфізмом від назофарингіту і простого носіиства до
генералізованих форм - гнійного менінгіту, менінгоеицефаліту і меніигококцемії.
Назофарингіт
КЛІНІЧНІ ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:
- початок захворювання гострий, температура від нормальної до фебрильних цифр, триває до 3-х днів;
- помірні симптоми загальної інтоксикацї;
- гіперемія слизових оболонок, зернистість задньої стінки горла, на задній стінці горла слиз.
ПАРАКЛШІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:
і. Загальний аналіз крові (помірний нсйтрофільний лейкоцитоз). 2. Бактеріологічне дослідження слизу з носогорла.
ЛІКУВАННЯ
Антибактеріальна терапія: рифамліцин 10 мг/кг/добу 3-5 днів, або макроліди (еритроміцин, спіраміцин,
азітроміцин), або левоміцетин.
2. Місцеві засоби: УФО, полоскання горла дезінфікуючими засобами.
Гнійний менінгіт
- захворювання частіше починається гостро, раптово, з різкого підвищення температури, сильного головного болю,
характерна повторна блювота, виражена гіперестезія;
- відмічаються симптоми Керніга, Брудзинського, Гієна, Гордона:
- у дітей ранього віку - симптом підвішування (Лесажа), стійке вибухання та напруженість тім'ячка, закидання голови
назад;
- у дітей раннього віку часто спостерігаються загальномозкові симптоми: порушення свідомості, збудження, яке
потім змінюється в'ялістю, адинамією, сопором;
судоми частіше - клоніко-тонічного характеру. Вогнищеві ураження ЦНС спостерігаються рідко, частіше уражаються
VIII, III, VI та VII пари черепних нервів.
ПАРАКЛШІЧШ ДОСЛІДЖЕННЯ:
1. Виділення культури менінгокока з: носогорла. крові, спиномозкової рідини.
2. Візуальна мікроскопія мазку крові та ліквору - "товста крапля" крові та ліквору.
3. Латекс-аглютинація крові та ліквору (антигени менінгокока).
4. Загальний аналіз крові (нейтрофільоз із зсувом уліво, підвищена ШОЕ),
5. Дослідження спиномозкової рідини (плеоцитоз нейтрофільний. збільшення рівню білка, позитивні реакції Панді,
Нонне-Апсльта, зниження рівню глюкози, підвищений тиск.
ЛІКУВАННЯ:
Догосnітальний етап лікування:
1. Забезпечення венозного доступу.
2. Антибактеріальна терапія - левоміцетин сукцинат натрію по 25 мг/кг (разова доза) в/в.
3. Глюкокортикоїди 1-Змг/кг по преднізолону.
4. Інфузійна терапія сольовими та колоїдними розчинами.
5. Антипіретики.
6. Фуросем ід - 1 -2 мг/кг.
7. При судомах - діазепам.
Стаціонарний етап лікування:
1. Антибактеріальна терапія: бензилпеніцілін 300000 - 500000 ОД/кг/добу, введення кожні 4 години. Антибіотики
резерву: цефтриаксон 100мг/кг/добу, цефотаксим - 200мг/кг/добу. При наявності ІТШ - левоміцетін-сукцинат
100мг/кг/добу.
2. Дезінтоксикаційна терапія при середньотяжких формах із застосуванням глюкозо-сольових розчинів.
3. Ацетазоламід (діакарб) + аспаркам. Доза підбирається в залежності від вираженості гіпертензій ного синдрому.
4. По-синдромна терапія проводиться у відповідності з наявними синдромами, їхнє лікування проводиться згідно
відповідних протоколів лікування.
5. У періоді реконвалесценції: ноотропні препарати, вітаміни групи В.
Меніигококцемія
- гострий початок, раптово, з підвищення температури до 38-40°С;
- виражений інтоксикаційний синдром: загальна слабкість, головний біль, біль у м'язах, блідість шкіряних покривів;
- через декілька годин з'являється плямисто-папульозний, а потім геморагічний висип на шкірі, переважно на
сідницях, стегнах, гомілках, тулубі. Згодом у центрі елементів висипу з'являється поверхневий і більш глибокий
некроз;
можуть спостерігатися крововиливи в склеру, слизову оболонку ротогорла, носові, шлункові кровотечі;
при блискавичних формах швидко наростають прояви інфекційно-токсичного шоку.
1. Бактеріоскопія "товстої'" краплі крові (грамнегативні диплококи).
2. Бактеріологічне дослідження крові, слизу з посогорла (культура менінгокока).
3. Латекс-аглютинація крові (антигени менінгокока).
4. Загальний аналіз крові (нейтрофільний лейкоцитоз із зсувом уліво, підвищена ШОЕ).
5. Коагулограмаїгіперкоагуляція або коагулопатія).
ЛІКУВАННЯ:
Догоспітальний етан лікування:
Забезпечення венозного доступу.
Антибактеріальна терапія - левоміцетін сукцинат натрію по 25мг/кг (разова доза) в/в. Глюкокортикоїди - преднізолон,
гідрокортизон або дексазон по 2-Змг/кг по преднізолону - без ІТШ, 5 мг/кг - при ІТШ І ступеню, 10 мг/кг - при ІТШ II
ступеню, 15-20 мг/кг - при ІТШ III ступеню. Інфузійна терапія сольовими розчинами або рсополіглюкіном для
стабілізації ОЦК. Інотропи (допамїн) - для підтримки гемодинаміки.
Госпітальний етап лікування:
В залежності від тяжкості госпіталізація до відділення інтенсивної терапії та реанімації, або відділення нейроінфекції
інфекційного стаціонару.
Антибактеріальна терапія: при наявності ІТШ препарат вибору - левоміцетин сукцинат в дозі 100мг/кг/добу, при
виведенні хворого з ІТШ призначають пеніцилін 200 мг/кг/добу, або цефалоспорини третьої генерації -цефатоксим
100-200мг/кг/добу, цефтриаксон 100мг/кг/добу. При тяжкій формі та необхідності захисту від нозокоміальної інфекції
додатково застосовують аміноглікозиди 3-го покоління - амікацин до 20мг/кг/добу, нетілміцин І,5-2мг/кг кожні 8
годин.
Дезінтоксикаційна терапія при середньотяжких формах проводиться глюкозо-сольовими розчинами з обліком
добової потреби в рідині і патологічних витрат.
По-синдромна терапія проводиться у відповідності з наявними синдромами, їхнє лікування проводиться згідно
відповідних протоколів лікування
(лікування проводиться згідно відповідних протоколів)
- Інфекційно-токсичний шок (ІТШ):
- Гострий набряк-набухання головного мозку;
- Ущемлення довгастого мозку у великий потиличний отвір;
- Епендиматит;
- Синдром дисиміиованого внутрішньосудинного згортання (ДВЗ-синдром);
- Поліорганна недостатність;
- Судомний синдром.
12. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ПАРОТИТНОІ' ІНФЕКЦІЇ У ДІТЕЙ
Шифр МКХ-10-В-2б
Паротитна інфекція - гостре інфекційне захворювання вірусної етіології з ііовітрино-краллинним меланізмом
передачі з переважним ураженням залозистих органів та нервової системи.
- Початок гострий з підвищення температури тіла;
- Припухлість привушної слинної занози в перший день хвороби. В наступні дні теж з'являється припухлість інших
слинних залоз;
- Припухлість тістуватої консистенції, щільна при пальпації (особливо при відкриванні рота), шкіра над нею
незмінена;
Збільшення та інфільтрація вихідного отвору протоку привушної залози з вінчиком гіперемії- симптом
Мурсона;
- Слабкість, головний біль, шум, біль у вухах, зниження слуху, сухість в роті.
Інші прояви паротитної інфекції:
- Панкреатит: на фоні підвищення температури з'являється постійний біль у животі, зниження апетиту, нудота,
блювота;
- Орхіт: виникає на 5 - 8 день хвороби, гостро з підвищення температури до 38-40°С, симптомів інтоксикації, набряк
та різкий біль в яєчках, що посилюється під час руху, відчуття важкості внизу живота, шкіра на мошонці
гіперемірована, натягнута, блищить;
- Менінгіт: розвивається на 3-6 день захворювання, гостро з підвищення температури до 38 - 39°С, головного
болю, блювоти, сонливості, адинамії, менінгеальних симптомів;
- Оофорит, струміт, бартолініт, мастит,
Критерії тяжкості
- ступінь виявлення уражених залоз - припухлість, набряк, болючість; ураження ЦНС, інших залоз;
- ступінь загальної інтоксикації- температура тіла, порушення загального стану.
1. Загальний аналіз крові - лейкопенія, відносний лімфоцитоз, еозинопенія, рідше - моноцитоз та підвищення ШОЕ:.
2. Аналіз сечі на діастазу;
3. їмуноферментний аналіз - виявлення в крові специфічних антитіл класу IgM до вірусу паротиту.
ЛІКУВАННЯ
Вдома можна лікувати дітей з легкими та середньо-тяжкими формами хвороби при ізольованому ураженні слинних
залоз. Базисна терапiя.
- Ліжковий режим: при ізольованому ураженні слинних залоз - до 7 днів, серозному менінгіті - до 14, при орхіті - 10
днів.
- Дієта: годувати хворого 5 - 6 разів на добу теплою, рідкою або напіврідкою їжею, виключають сирі овочі та фрукти,
фруктові та овочеві соки, жирні та гострі страви.
- Полоскання порожнини рота після їжі 5% розчином борної кислоти, відваром ромашки тошо.
- Сухе тепло на привушні слинні залози Додатково:
- При панкреатиті ( протокол лікування панктеатиту)
- При орхіті ( протокол лікування орхіту)
- При менінгіті (протокол лікування серозних менінгітів).
Етіотропна терапія.
Показана при тяжких формах паротитної інфекції:
- рекомбінантні інтерферони. Курс 7-10 днів.
- Індуктори ендогенного інтерферону
- Препарати з противірусною та імуномодулюючою дією (інозина пранобекс).
ІЗ. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ІНФЕКЦІЙНОГО МОНОНУКЛЕОЗУ У ДІТЕЙ
ШИФР МКХ- І0-
В27 Інфекційний мононуклеоз
Інфекційний мононуклеоз - захворювання, що викликається вірусом Елштейна-Барр, характеризується

лихоманкою, генералізованою лімфаденопатією, тонзилітом, збільшенням печінки і селезінки, характерними
змінами гемограми.
- гарячка неправильного типу, температура з першого дня хвороби звичайно фебрильна, може тривати від 3 днів до З
тижнів;
- тонзиліт, фарингіт, біль у горлі;
- генерал ізована лімфаденопатія;
- гепатоспленомегалія;
- екзантема (може бути короподібна чи скарлатиноподібна, уртикарна, геморагічна);
- закладення носу, утруднення носового дихання;
- головний біль, слабкість, кволість, міалгії, артралгії.
ПАРАКЛІН1ЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:
Загальний аналіз крові (лейкоцитоз, л імфомоноцитоз, віроцити). Виявлення гетерофільних антитіл у сироватці крові.
Серологічні реакції кроні - виявлення VСА IgМ, ЕА IgМ;
Виявлення нуклеїнової кислоти ЕВV методом РСR. в крові, слині, лімфатичній тканині.
ЛІКУВАННЯ
При всіх формах:
- режим - обмеження фізичного навантаження;
- дієта - виключення гострих, смажених екстрактивних страв;
- симптоматична терапія (жарознижуючі - паранетамол, ібупрофен);
- антигістамінні препарати.
При тяжких формах
- кортикостероїди (1-2 мг/кг/добу за преднізолоном) - 3-5 днів.
При приєднанні вторинної бактеріальної флори - антибактеріальні препарати: - макроліди -еритроміцин,
кларитроміцин, азітроміцин;
- цефалоспорини — цефалексин, цефуроксим, цефазолін. Протипоказаний ампіцилін та його аналоги.
- Гематологічні ускладнення (аутоімунна гемолітична анемія, тромбоцитопенічна пурпура);
- Ускладнення з боку нервової системи (енцефаліт, серозний менінгіт, синдром Гiєнна-Барре, неврити черепних
нервів);
Гепатит;
- Пневмонія.
14. П РОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ КОРУ У ДІТЕЙ
ШИФР МКХ - 10 - В- 05 Кір
Кір - гостре інфекційне: захворювання, яке викликається МОГЬІІІІУІПІЗ, характеризується порушенням загального
стану, запаленням верхніх дихальних шляхів, слизової оболонки ротової порожнини, очей та плямисто-
папульозним висипом.
Інкубаційний період -9-17-21 день;
КАТАРАЛЬНИЙ ПЕРІОД
- триває 4-5 днів;
початок хвороби гострий;
підвищення температури тіла до 38-39 град.С;
симптоми порушення загального стану;
катаральні явища: рясний нежить, настійливий сухий кашель, сиплий голос:
кон'юнктивіт, склерит, світлобоязнь, блефароспазм;
на слизовій оболонці м'якого та твердого піднебінь - плямиста енантема.
на слизовій оболонці щік проти малих корінних зубів, яснах та інших слизових оболонках ротової порожнини
визначаються дрібні плями білого кольору - симптом Філатова-Бельського-Копліка;
двогорбий характер температури до висипу.
ПЕРІОД ВИСИПУ:
погіршується загальний стан;
температура тіла підвищується до 39-40 град, та залишається підвищеною
весь період висипу; катаральні явища зростають;
висип плямисто-папульозний, перші елементи з'являються за вухами, на обличчі. Типовим є етапність появи
висипу: обличчя - тулуб та на 3-й день - кінцівки. Висип рясний, може бути зливним, розташовується на незміненій
шкірі.
ПЕРІОД ПІГМЕНТАЦІЇ: розвивається в тій послідовності, що й висип: на місці висипу з'являються пігментні
плями, покращується самопочуття; нормалізується температура тіла; зникають катаральні явища.
Діагноз кору можна поставити, опираючись тільки на клінічні діагностичні критерії. У випадках складної клінічної
діагностики використовують додаткові дослідження.
П А РАКЛІН ІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:
1. Загальний аналіз крові - лейкопенія, лімфоцитом, еозииофілія, тромбоцитопенія;
Цитологічне: дослідження (цитоскопія) мазків-відбитків з ротоглотки - виявлення типових для кору багатоядерних
гігантських клітин;
Серологічні методі (РТГА та РПГА) - збільшення титру антитіл в динаміці в 4 та більш разів;
Імуноферментний аналіз (ІФА) - виявлення антитіл до вірусу кору класу Ig М (гострий період), наростання титру
класу IgG в 4 рази та більше (перенесена хвороба).
ЛІКУВАННЯ
хворих на кір здійснюється переважно в домашніх умовах. Госпіталізації підлягають хворі:
першого року життя;
з тяжкими формами кору;
з ускладненнями;
за епідемічними показами.
Неускладнений легкий, середньотяжкий кір та атипові форми кору не потребують медикаментозного лікування.
Хворим призначають:
ліжковий режим протягом періоду гарячки;
гігієнічні заходи стосовно ротової порожнини та очей;
часте провітрювання приміщень;
при нежиті -судинозвужуючі препарати;
при кашлі - муколітичні препарати;
вітамін А внутришньо.
ларингіт, пневмонія, енцефаліт, менінгіт, отит.
15. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ КАШЛЮКУ У ДІТЕЙ

ШИФР МКХ-10-
А 37 Коклюш А 37.8 Коклюш, спричинений Вогdеtеllа species
А 37.0 Коклюш, спричинений Вогdеtеllа регtussіs А 37.9 Коклюш, неуточнений
А 37.1 Коклюш, спричинений Вогdеtеllа paraрегtussіs
Кашлюк - гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передачі, яке викликається
Вогdеtеllа регtussіs, має ЦИКЛІЧНИЙ затяжний перебіг', характерним симптомом якого є своєрідний спазматичний
нападоподібний кашель.
Інкубаційний період - від 3 де 15 днів;
Катаральний період - триває 6-14 днів; сухий кашель;
незначні катаральні явища (риніт, фаринготрахеїт);
інтоксикаційний синдром не виражений, температура субфебрильна;
Період спазматичного кашлю - триває від 2 до 5 тижнів; кашель посилюється, має лароксизмальний характер,
супроводжується репризами; напади кашлю можуть супроводжуватись блюванням, почервонінням шкіри обличчя,
ціанозом; у дітей першого року життя, приступи: кашлю можуть супроводжуватись апное; блідість шкіри,
погіршений апетит.
Критерії тяжкості:
частота нападів кашлю - до 15 на добу, число репризів - до 5;
напади кашлю короткі;
загальне самопочуття хворого не порушується.
Середньотяжка форма:
частота нападів кашлю - до 25 на добу, число репризів - до 10;
напади кашлю тривалі; часто наприкінці нападів виникає блювання:
загальне самопочуття помірно порушене.
Тяжка форма:
частота нападів кашлю - більше 25 на добу, число репризів - більше 10;
напади кашлю тривалі, майже завжди закінчуються блюванням крововиливами у шкіру, слизові оболонки,
спостерігаються носові кровотечі, мимовільне сечовипускання, дефікація; порушення самопочуття (порушення сну,
відсутність апетиту); наявність апное;
наявність ознак гіпоксії (блідість, ціаноз, тахікардія); розвиток ускладнень.
Загальний аналіз крові - лейкоцитоз, лімфоцитоз, нормальна ШЗЕ;
Бактеріологічний - виділення Вогdеtеllа регtussіs із слизу з носогорла;
Позитивна РСК на Вогdеtеllа регtussіs (матеріал носоглоткового слизу);
Серологічний метод - виявлення антитіл класу ІgА та IgМ до Вогdеtеllа регtussіs в крові.
ЛІКУВАННЯ
При всіх формах
1. Етіотропна терапія.
Всім хворим в перші 3 тижні від початку захворювання призначається еритроміцин або інші антибіотики з групи
макролідів. Тривалість курсу - 14 днів (азитроміцину - 5 днів).
Препаратом другого ряду (при непереносимості макролідів): триметоприм-сульфаметоксазол (ТМП-СМЗ), ампіцилін,
які призначаються тривалістю 14 днів.
Призначення етіотроппої терапії у строках після 3 тижнів від початку захворювання вирішується індивідуально.
2.Режим - підтримання оптимального повітряного режиму (часті провітрювання, вологе прибирання). При легких та
середньо-тяжких формах призначається тривале перебування на свіжому повітрі. З.Діета - добовий об'єм їжі
зберігається, збільшується число годувань.
При тяжких формах:
- аміназин 1-2,5 мг/кг/добу на .2-3 введення перед денним і нічним сном;
(лікування згідно відповідних протоколів лікування)
апное, пневмонія, ателектаз та емфізема легень, енцефалопатія, судомний синдром, затримка психічного розвитку.
16. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ПСЕВДОТУБЕРКУЛЬОЗУ У ДІТЕЙ

ШИФРМКХ-10-
А 28.2 Ентероінтестінальний ієрсиніоз
Псевдотуберкульоз (далекосхідна скарлатиноподібна лихоманка) - гостре інфекційне захворювання, яке
викликається Yersinia pseudotuberculosis і характеризується вираженим поліморфізмом клінічних симптомів з
перевагою токсико-алергічного синдрому, скарлатиноподібного висипу, ураженням шлунково-кишкового тракту,
печінки, нерідко мас затяжний рецидивуючи й перебіг.
Клінічні форми псевдотуберкульозу:
Типові форми:
скарлатиноподібна; абдомінальна;
артралгічиа;
жовтянична;
комбінована;
генералізована (тифоподібна, мононуклеозоподібііа);
септична.
Атипові форми:
катаральна; стерта; субклінічна.
За тяжкістю:
- легка; середньотяжка; тяжка.
- За перебігом:
- гладкий; із загостреннями і рецидивами; із ускладненнями.
КЛІНІЧНІ:
- інкубаційний період від 3 до 18 днів;
- температура тіла - фебрильна, хвилеподібна, середня тривалість 7-11 днів;
- інтоксикаційний синдром;
- ентерит, рідше - гастроентерит, ентероколіт;
- екзантема - дрібнокрапчаста (скаралтииоподібна), велико плямисто-папульозна, петехіально-геморагічна, вузловата
ерітема.
- висип з'являється на 2-4 день, розташований на гіперемійованому фоні, розміщений на обличчі (включаючи
носогубний трикутник), тулубі, розгинальній поверхні кінцівок, навколо суглобів;
- симптом "рукавичок", "шкарпеток", "капюшона";
- "малиновий" язик;
- білий дермографізм;
- пластинчасте лущення на долонях та стопах;
- збільшення розмірів печінки;
- збільшення розмірів селезінки;
- гіперемія кон'юнктив та ін'єкція судин склер;
- біль у суглобах - мігруюча артралгія, переважно уражаються променево-зап'ястковий, ліктьовий, колінний та
міжфаланговий суглоби, суглоби набряклі та болючі;
- біль у м'язах;
- незначні катаральні прояви;
- гострий тонзиліт;
- може бути розвиток гепатиту;
- може бути абдомінальний синдром;
- можливий розвиток міокардиту;
- можуть бути симптоми подразнення почеревини;
- можливий розвиток "інфекційно-токсичної нирки";
- У 16 - 22% хворих можливий розвиток рецидивів у вигляді загострення симптомів хвороби, появи алергічних та
суглобових симптомів, вузлуватої еритеми.
А) симптоми інтоксикації слабко виражені;
Б) температура тіла субфебрильна;
В) висип незначний, локалізується у складках шкіри та навколо суглобів;
Г) печінка збільшена незначно.
Середньо-тяжка форма:
А) температура тіла фебрильна;
Б) симптоми інтоксикації виражені;
В) виражений біль у животі;
Г)ентерит або ентероколіт;
Д) печінка виступає на 3-5 см, болюча при пальпації;
Е) висип інтенсивний, може бути геморагічного характеру.
Тяжка форма:
А) симптоми інтоксикації різко виражені;
Б) температура тіла висока;
В) може бути менінгеальиий синдром;
Г) гепатит;
Д) висип поліморфний, рясний;
Е) ураження шлунково-кишкового тракту, псевдоапендикулярна форма;
Ж) поліартрит; 3)сепсис
ПАРАКЛІШЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:
Загальний аналіз крові - лейкоцитоз, нейтрофільоз із паличкоядерним зсувом, еозинофілія, прискорена ШОЕ.
Бактеріологічний метод - виявлення збудника у фекаліях та інших фізіологічних середовищах організму (сеча, кров,
харкотиння, вміст абсцесів).
Серологічний метод - реакція аглютинації та непрямої гемаглютинації - на 3-4 тижні та у динаміці хвороби.
Діагностичним вважається титр 1:200 і вище.
Імуноферментний анаггіз (по можливості)- визначення антитіл класу Ім. у гострій фазі.
ЛІКУВАННЯ
Легку форму захворювання можна лікувати вдома симптоматично, без застосування антибактеріальних препаратів.
Обоє 'язковій госпіталізації підлягають:
- діти із середньо-тяжкою формою;
- діти з тяжкою формою;
Режим - при легкій формі - напівліжковий; при середньотяжкій -напівліжковий;
при тяжкій -суворий ліжковий режим;
Дієта: при вираженому ураженні гепатобіліарної системи - стіл № 5 по Певзнеру;
при перевазі кишкових розладів - стіл № 4 по Певзнеру,
при всіх інших формах - стіл № 15 по Певзнеру;
Етіотропна терапія:
Антибіотикотерапія: антибіотик вибору - левоміцетин; антибіотики резерву - цефшюспорини III - IV покоління.
При тяжких формах хвороби можливо поєднання одного з названих антибіотиків з аміноглікозидами. Середня
тривалість курсу 14 днів, антибіотики призначають парентерально.
Дезінтоксикаційна терапія - при легкій формі - значна кількість лужного пиття, при середньотяжкій та тяжкій формах
- введенням глюкозо-сольових розчинів.
При вираженому ураженні суглобів - нестероїдні протизапальні препарати.
Кардит;
Дизкинезія жовчовивідних шляхів;
Запалення жовчовивідних шляхів;
Гостра ниркова недостатність;
Гостра печінкова недостатність;
ДВЗ- синдром.
18.ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ СКАРЛАТИНИ У ДІТЕЙ

ШИФР МІЖ -10 –
А-38 Скарлатина
Скарлатина - гостре інфекційне захворювання, яке викликається β-гемолітичним стрептококом групи А і
характеризується симптомами загальної інтоксикації, ангіною та висипом на шкірі.
інкубаційний період - від декількох годин до 7 діб; початок хвороби гострий;
інтоксикаційний синдром: підвищення температури тіла, нездужання, головний біль, млявість, блювання;
висип з'являється на 1-2 день хвороби;
висип дрібнокрапчастий на гіперемованому фоні шкіри;
місця переважної локалізації висипу: згинальна поверхня кінцівок, передня і бокова поверхня шиї, бокова поверхня
тулуба, живіт, внутрішня поверхня стегон, шкіра природних складок;
відсутність висипу в ділянці носо-губного трикутника (симптом Філатова);
симптом Пастіа накопичення висипу в місціях природніх та штучних складок шкіри та поява тут лінійних
геморагічних елементів висипу;
- позитивний симптом "щипка" — поява нових елементів висипу, петехій після фізичної дії на шкіру;
- можлива геморагічна висипка, дрібноплямиста, з ціанотичним відтінком;
- сухість шкіри; білий дермографізм: біль у горлі;
ангіна: катаральна, фолікулярна, лакунарна або некротична; відмежована гіперемія м'якого піднебіння ("палаючий
зів"): енантема на м'якому піднебінні;
- язик обкладений білим нальотом, який з 2 до 4-5 дня поступово очищується від нальоту, набуває яскраво-
малинового кольору, проступають збільшені сосочки ("малиновий" язик, "сосочковий" язик);
- регіонарний підщелепний або шийний лімфаденіт;
- лущення шкіри з кінця першого тижня: на обличчі, шиї — висівкоподібне, на тулубі, кінцівках дрібнопластинчате ,
на кистях та ступнях — великопластинчате;
- зміна фаз вегетативної нервової системи: протягом перших 3-4 днів тахікардія, підвищення артеріального зиску, з 4-
5 дня брадикардія, зниження артеріального тиску.
Легка форма: температура тіла підвищена до 38 градус., помірно виражені симптоми інтоксикації, загальний стан
задовільний, катаральна ангіна, незначний висип на шкірі, клінічні симптоми тривалістю 3-5 днів.
Середньо-тяжка форма: температура тіла підвищена до 39 40 градус, тривалість 5 - 7 днів, головний біль, повторна
блювота, яскравий, інтенсивний висип на шкірі, фолікулярна, лакунарна ангіна, енантема на м'якому піднебінні,
розвиток ускладнень.
Тяжка форма: значно виражений інтоксикаційний синдром, температура тіла до 40 градус, та вище, можливі
менінгеальні симптоми, судоми, порушення свідомості, висип із ціанотичним відтінком, геморагічний висип,
розвиток ускладнень.
Септична форма: характеризується некротичною ангіною, некротичним назофарингітом, розвитком септичних
ускладнень.
ПАРАКЛГНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:
1. Загальний аналіз крові (лейкоцитоз, нейтрофільоз, зсув формули вліво, еозинофілія, підвищення ШОЕ);
2. Бактеріологічне дослідження слизу із ротоглотки (виділення (β-гемолітичного стрептококу групи А);
3. Серологічний (наростання титрів антистрептолізину О в динаміці).
ЛІКУВАННЯ
хворих на скарлатину здійснюється переважно в домашніх умовах.
Госпіталізації підлягають хворі:
- з тяжкими формами скарлатини;
- з ускладненнями;
- за епідемічними показами.
1. Ліжковий режим протягом гострого періоду;
2. Етіотропна терапія: антибіотики при легкій формі пеніциліни або макроліди, при середньотяжкій - пеніциліни, при
тяжкій - цефалоспорини 1-ІІ покоління, кліндаміцин. ванкоміции. Курс: антибютикотерапії - при легкій формі 10
днів, середньо тяжкій та тяжкій 10 -14 днів, шлях введення - при легкій формі - перорально, при середньотяжкій -
внутрішньом"язово, при тяжкій - внутрішньовенно.
3. Дезінтоксикаційиа терапія: при легкій формі - значна кількість пиття, при середньотяжкій та тяжкій формах -
інфузії глюкозо-сольових розчинів;
4. Антигістамінні препарати.
5. Препарати, які зміцнюють стінку судин (аскорутин, галаскорбін);
6. Жарознижуючі препарати (парацетамол, ібунрофен);
7. Засоби місцевої санації: полоскання горла дезинфікуючими розчинами, тубус - кварц, тощо.
лімфаденіт; отит; синусит; артрит; мастоїдит; міокардит; нефрит; синовііт.
19. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ СЕРОЗНИХ МЕНІНГІТІВ

У ДІТЕЙ
ШИФР МКХ-10 -
G 02.0 Менінгіт при вірусних хворобах
Менінгіт (викликаний вірусом):
Ентеровірусний (А 87.0+)
Епідемічного паротиту (В 26.1+)
Простого герпесу (В 00.3+)
Вітряної віспи (В 01.0 +)
Оперізуючого герпесу (В 02.1+)
Аденовірусний (А 87.1+)
Кору (В 05.1+)
Краснухи (В 06.0+)
Інфекційного мононуклеозу (В 27.-+)
G 03.0 Непіогенний менінгіт (небактеріальний).
Серозні менінгіти - це група захворювань ЦНС, в основі виникнення яких лежить серозне запалення оболонок
мозку, переважно вірусної, рідше -бактеріальної, грибкової чи паразитарної етіології.
Загальноінфекційнж синдром:
його клінічні прояви переважно залежать від характеру та властивостей збудника;
підвищення температури тіла до 38 - 39,5 °С; сильний головний біль; головокружіння; млявість; адинамія; апатія.
Менінгеальний синдром:
- у 10 - 15% хворих може бути відсутнім при наявності запальних змін у лікворі;
- нерідко виявляється дисоціація менінгеального симптомокомплексу, деякі симптоми можуть бути відсутніми;
менїнгеальні симптоми - ригідність м'язів потилиці та верхній симптом Брудзинського. Часто зорова та тактильна
гіперестезія;
- гідроцефально-гіпертензійний синдром - головний біль, повторна, іноді багаторазова блювота, яка не пов'язана із
прийомом їжі.
Додаткові клінічні критерії:
При ентеровірусному менінгіті: катаральні явища в ротоглотці, герпангіна, біль у скелетних м'язах (плевродинія);
екзантема поліморфного характеру; діарейний синдром, весняно-літня сезонність.
При аденовірусному менінгіті: катаральні явища у вигляді закладеності носу, нежиті, кашлю, змін в ротоглотці,
ураження очей (кон'юнктивіт, склерит); лімфаденопатія; мезаденіт, діарея.
При паротитному менінгіті: збільшення тавколовушних слинних залоз (підщелепної, підборідної) в даний час
або декілька днів тому назад; гіперемійований, набряклий проток слинної залози на слизовій щік (симптом
Мурсона); біль в животі, панкреатит; відсутність щеплень проти епідемічного паротиту.
ПАРАКЛІН1ЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:
1. Загальний аналіз крові - помірна лейкопенія, іноді невеликий лімфоцитоз, зсув формули вліво, ШОЕ нормальна;
2. Аналіз ліквору - плеоцитоз в межах декількох десятків-сотен лімфоцитів., вміст білку нормальний, або трохи
підвищений (0,4 - 1 г/л), рівень глюкози нормальний, за винятком туберкульозного менінгіту, при якому зниження
вмісту глюкози є патогомонічною ознакою;
3. ГІЛР ліквору, крові - наявність нуклеїнової кислоти збудника;
4. Вірусологічні дослідження крові, ліквору - виділення збуднику із крові,
ліквору методом зараження лабораторних тварин чи культури тканин;
5. Бактеріологічні посіви ліквору, крові, слизу з носогорла, шляхом посіву на
селективні живильні середовища - для виділення збудника;
6. Серологічні методи РИГА, РЗК, РН з метою виявлення специфічних антитіл
і наростання їхнього титру у 4 і більше разів. РІФ, 1ФА для визначення вірусного антигену.
ЛІКУВАННЯ
1. Етіотропна терапія. При менінгітах, які викликані вірусом простого герпесу, вітряної віспи, оперізувального
герпесу показано призначення ацикловіру, або його похідних в разовій дозі 10 - 15 мг/кг 3 рази на добу протягом 5-7
днів внутрішньовенно.
2. Режим. Суворий ліжковий режим до покращення загального стану, зниження температури тіла, покращення
показників ліквору, в середньому на 7-10 днів. Після цього - напівліжковий режим на 5-7 днів з наступним вільним
режимом.
3. Харчування. Дітям першого року після стабілізації гемодинаміки -зціджене грудне молоко або адаптовані молочні
суміші при зменшенні об'єму годування в першу добу до 1/2 - І/З вікової норми з наступним збільшенням до норми
протягом 2-3 днів. При порушенні ковтання -харчування через зонд.
Дітям старшого віку - дієта з вживанням парової їжі 5-6 разів на день, дрібно, невеликими порціями - стіл № 5 за
Певзнером.
Питний режим відповідає добовій потребі в рідині з урахуванням розчинів, введених внутрішньовенно- соки, морси,
мінеральна вода.
а). Дегідратація (ири наявності гіпертензійно-гідроцефального синдрома): розчин сірчанонокислої магнезії 25% в/м;
фуросемід 1% в/в або в/м у дозі 1-3 мг/кг, ацетазоламід через рот.
б). Дезінтоксикація. При середньому ступеню тяжкості можна обмежитися ентеральним прийомом рідини в об'ємі
фізіологічної добової потреби.
При тяжкому перебігу об'єм в/в інфузії в першу добу не повинен перебільшувати 1/2 ФП (фізіологічної потреби).
Загальний добовий об'єм рідини -2/3 ФП при умовах нормального діурезу та відсутності дегідратації. З другої доби
підгримувати нульовий водяний баланс, забезпечити діурез у кількості не менш, ніж 2/3 від загального об'єму
отриманої рідини.
20. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ВІТРЯНОЇ ВІСПИ У ДІТЕЙ

Шифр МКХ- 10 - В 01 Вітряна віспа
Вітряна віспа — це гостре інфекційне захворювання, яке викликається вірусом Varicella-Zoster, з повітряно-
крапельним шляхом передачі, характеризується наявністю своєрідного плямисто-папульозно-везикульозного висипу.
ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ!:
КЛІНІЧНІ:
Типові форми вітряної вісті
- Захворювання розпочинається гостро з підвищення температури тіла, висота якої визначається важкістю
перебігу захворювання, та з появи висипу.
- Іноді за 1-5 днів до появи висипу спостерігаються продромальні явища у вигляді субфебрильної температури,
в'ялості, відсутності апетиту та появи "реш-висипки" (скарлатиноподібної, еритематозної, короподібно'ї).
- Вітрянковий висип з'являється одночасно з підвищенням температури чи на декілька годин пізніше.
Спочатку утворюються невеликі плями, які швидко перетворюються на папули та везикули. Везикули
зазвичай однокамерні.
- Висипання розташовані на шкірі тулуба, обличчя, кінцівок, волосистої частини голови, рідше на слизових
оболонках рота, дихальних шляхів, очей, зовнішніх статевих органів.
- Висип може супроводжуватися свербінням.
- На слизових оболонках елементи висипки швидко мацеруються з утворенням поверхневих ерозій, які
загоюються протягом 1-2 днів.
- На шкірі пухирці поступово стухають, підсихають та вкриваються кірочками. Після злущення кірочок на їх
місці тривалий час зберігається легка пігментація, в рідких випадках - рубчики.
- Процес висипання відбувається поштовхами, з інтервалом в 1-2 дні, протягом 2-4 днів, в рідких випадках до
7 дня і більше. Тому спостерігається несправжній поліморфізм висипу.
Атипові форми вітряної вісті
- рудиментарна форма розвивається у дітей зі спадковим пасивним імунітетом чи після введення в періоді
інкубації імуноглобулінів, плазми, крові. В них з'являється нерясна папульозна висипка з поодинокими
дрібними пухирцями на тлі нормальної температури тіла.
- для пустульозної форма типово утворення на місті пухирців пустул з гнійним вмістом. Захворювання
супроводжується високим рівнем інтоксикації. Після відпадіння кірок часто залишаються рубці.
- при бульозній формі поряд з типовими везикулами появляються великі, діаметром до 2-3 см, пухирці з
в'ялою покришкою і каламутним вмістом. Пухирці можуть лопатися з утворенням великих ерозивних
поверхонь. Після епітелізації останніх нерідко залишається буровата пігментація.
- геморагічна форма розвивається в імунокомпроментоваиих дітей. В них на 2-3 день захворювання вміст
пухирців стає геморагічним, кірочки мають чорний колір. Можливі крововиливи у шкіру, слизові оболонки,
внутрішні органи, головний мозок, носові кровотечі.
- гангренозна форма розвивається в імунокомпроментоваиих дітей, при поганому догляді. При цій формі
захворювання поряд із типовим висипом з'являються пухирці з --геморагічніим вмістом та значною
запальною реакцією довкола них. Е$ наступному утворюється кров'яний ("чорний") струп, після
відторгнення якого з'являються глибокі, округлі виразки з брудним некротичним дном і підритими краями.
- генералізована форма зустрічається інколи у новонароджених або дітей старшого віку з імунодефіцитиимм
станами чи які довго отримували гліококортикостероїди. При цьому спостерігається специфічне ураження
внутрішніх органів.
Діагноз вітряної віспи можна поставити, опираючись тільки на клінічні діагностичні критерії. У випадках складної
клінічної діагностики використовують додаткові обстеження.
ПАРАКЛІШЧШ ДОСЛІДЖЕННЯ:
1. Загальний аналіз крові: лейкопенія, відносний лімфоцитоз, нормальні показники ШОЕ.
2. РФА дозволяє виявити антиген вірусу в мазках - відбитках із вмісту везикул.
3. Для серологічного дослідження використовують парні сироватки. Діагностичним вважається наростання тигру у 4
та більше разів протягом 10-14 діб. Дослідження проводять за допомогою РЗК, РИГА, ІФА, РІА.
ЛІКУВАННЯ
1. При легких та середньотяжісих формах вітряної віспи в імунокомпетентних пацієнтів терапія спрямована на
профілактику вторинних бактеріальних ускладнень. Для цього щоденно змінюють одяг, постільну білизну, змащують
везикули 1% розчином діамантового зеленого або 1-2% розчином калію перманганату, після їжі полощуть рот
розчинами антисептиків.
2. Засобом етіотропної терапії вітряної віспи є ацикловір. Показаннями до застосування ацикловіру є:
- пацієнти з онкогематологічними захворюваннями;
- реципієнти органів, кісткового мозку;
- хворі, які отримують кортикостероїдні препарати;
- діти з вродженими імунодефіцитами;
- діти з ВІЛ-інфекцією;
- вроджена вітряна віспа;
- вітряна віспа, яка ускладнена ураженнями нервової системи, гепатитом, тромбоцитопенією, пневмонією;
- тяжкі форми вітряної віспи.
Крім ацикловіру при вітряній віспі ефективними є такі препарати, як валадикловір, фамцикловір, ганцикловір.
Противірусну терапію призначають з першого дня захворювання. Ацикловір вводять внутрішньовенно по 10 мг/кг
маси тіла 3 рази на добу. Курс триває 7 діб чи 48 годин після появи останніх елементів висипу. Імунокомпетентним
дітям старше 2 років та підліткам при тяжких формах хвороби ацикловір можна призначати всередину в дозі 80 мг/кг
на добу.
3. При тяжких, генералізованих формах вітряної віспи, особливо у новонароджених та дітей першого року життя,
можливе використання специфічного варицело-зостерного імуноглобуліну у дозі 0,2 мл/кг маси тіла.
енцефаліт; мієліт; енцефаломієліт; полінейропатія; неврит зорового нерву; серозний менінгіт; гостра
тромбоцитопенія; крововилив у надниркові залози: гостра надниркова недостатність; несправжній круп; гостра
дихальна недостатність; пневмонія; бактеріальні ускладнення (флегмона, абсцес, імпетиго, бульозна стрептодермія,
бешиха, лімфаденіт, гнійний кон'юнктивіт, кератит, стоматит); сепсис; артрит; остеомієліт; нефрит.
21. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ВІРУСНИХ ЕНЦЕФАЛІТІВ У
ДІТЕЙ (вітрянкової, корової, краснушної етіології)
ІПифр МКХ-10-
Енцефаліт викликаний:
- вірусом вітряної віспи А 85
- вірусом кору В 05.0
- вірусом краснухи А 85
КЛІНІЧНІ:
- гострий початок; висока температура;
- загальномозкові симптоми - головний біль, порушення свідомості, судоми;
- швидке виникнення і прогресуюче наростання поліморфної вогнищевої (осередкової) симптоматики;
- для вітрянкового енцефаліту найбільш типові такі мозочкові порушення: атаксія, загальна м'язова гіпотонія, ністагм,
скандована мова, що поєднуються з іншими осередковими симптомами;
1. ПЛР ліквору - наявність ДНК або РНК вірусу;
2. ІФА крові - наявність специфічних антитіл класу ІgМ;
3. МРТ головного мозку - вогнища запального процесу.
ЛІКУВАННЯ
1. Базисна терапія:
- суворий ліжковий режим до стійкої нормалізації температури тіла, зникнення загальномозкової та значного
поліпшення вогнищевої неврологічної симптоматики, у середньому не менш ніж на 14- 16 днів:
- дієта до стабілізації вітальних функцій здійснюється за рахунок адекватної інфузійної терапії, потім дітям грудного
і. раннього віку призначають грудне молоко, або адаптовані молочні суміші в першу добу в обсязі 1/2-1/3 вікової
норми з наступним збільшенням до повного об'єму на протязі 2 - 3-х діб.
Дітям старшого віку призначають молочно-рослинну дієту (стіл №5 по Пеюнеру), дрібно 5-6 разів на добу з
наступним переходом на стіл №2 чи №15 ( в залежності від віку) у періоді одужання;
- питний режим відповідає віковим добовим потребам у рідині з урахуванням добового об'єму розчинів, які
вводяться в/в;
- антибіотикотерапія проводиться за наступними показаннями: дітям грудного віку, при наявності супутньої
бактеріальної інфекції, чи хронічних вогнищ інфекції, запальному зсуві в загальному аналізі крові. Призначають
антибіотик широкого спектру дії в середньо-терапевтичних дозах, коротшім курсом.
2. Етіотролна терапія:
- при вітрянковому енцефаліт без виражених загально мозкових симптомів -ацикловір 10 мг/кг 3 рази на добу
протягом 7 - 10 днів; у випадку енцефаліту з вираженими загальномозковими симптомами (порушення свідомості,
судоми) -15 - ЗО мг/кг 3 рази на добу протягом 10-14 днів, потім продовжують прийом препарату по 200 - 400 мг 5
разів на добу ентерально на протязі 14 днів;
- для лікування хворих на коровий та краснушний енцефаліт етіотропних препаратів немає.
- глюкокортикоїди призначають у добовій дозі 3-5 мг/кг/маси, курс не більше 10 днів:;
- судинні препарати (пентоксифілін, ніцерголін тощо):
- у посп іпоксичному періоді призначають ноотропи, вітаміни групи В.
(лікування згідно відповідних протоколів) гострий набряк - набухання головного мозку; і іпертензійний синдром.
НАКАЗ МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ28.01.2009_________ №______44. м. Київ

ЗАТВЕРДЖЕНОнаказ Міністерства охорони здоров'я України __28.01.09____№__44
Протокол з діагностики та лікування краснухи у дігей
ШИФР МКХ-10-
В06 Краснуха
В.06.0 Краснуха з неврологічними ускладненнями
8.06.8 Краснуха з іншими ускладненнями
8.06.9 Краснуха без ускладнень
Краснуха —інфекція, яка викликається, може мати перебіг у вигляді набутого (з повітряно-краплинним механізмом
передачі) та природженого (із трансплацентарним шляхом передачі) процесу.
КЛІНІЧНІ КРИТЕРІЇ НАБУТОЇ КРАСНУХИ: початок хвороби гострий;
підвищення температури тіла до 37,5-38°С;
непостійний, слабковиражений катар слизових оболонок, кон'юнктив;
інколи розеольозна енантема на твердому піднебінні:
збільшення, болючість задньошийних та потиличних лімфовузлів;
може бути продромальний період, який триває декілька годин;
висип з'являється в перший день хвороби;
висип розеольозний та дрібноплямисто-папульозний;
елементи висипу між собою не зливаються, висип;
з'являється висип одночасно по всьому тілу;
переважна локалізація висипу - розгинальні поверхні кінцівок, спина, сідниці, зовнішня поверхня стегон.
висип зникає протягом 1-3 днів, без утворення пігментації чи лущення.
можливі артирити, артралгії;
у хлопчиків шкільного віку можлива тесталтїя;
рідко розвивається тромбоцитопенія.
КЛІНІЧНІ КРИТЕРІЇ ПРИРОДЖЕНОЇ КРАСНУХИ:
Підозрілим випадком природженої краснухи у дитини І року житія випадок, капи в анамнезі у матері є підозра на
перенесену краснуху під час вагітності чи у дитини мають місце вроджені вади серця та/чи катаракта, звуження поля
зору, ністагм, косоокість, мікрофгальм, вроджена глаукома, підозра на порушення слуху.
Клінічним випадком природженої краснухи у дитини 1 року життя є випадок, коли в наявності є два ускладнення
із списку (а) або одне ускладнення із списку (а) та одне ускладнення із списку (б):
а) катаракта; глаукома;вроджена вада серця; порушення слуху (туговухість); пігментарна ретинопатія;
б) пурпура;
спленомегалія;
мікроцефалія:відставання у психо-фізичному розвитку;
менінгоегшефаліт;
остеопороз (па рентгенограмі);
жовтуха в перші 24 години після народження.
Всі діти, що відносяться до категорії «підозрілий» та «клінічний» випадок природженої краснухи повинні
обстежуватися на маркери активності краснушної інфекції.
НАБУТА КРАСНУХА:
1. Загальний аналіз крові (лейкопенія, нейгропенія, лімфоцитоз, плазматичні клітини, нормальна ШЗЕ);
2. Серологічні методи (РН, РТГА, РЗК, РІФ) — наростання титрів антитіл в динаміці в 4 та більше разів;
3. Визначення специфічних антитіл класу ІgМ у гострому періоді захворювання,
4. Зростання титрів ІgG в динаміці або низькоавідні ІgG.
5. Полімеразна ланцюгова реакція (кров, при необхідності спиномозкова рідина.) - визначення РІЖ вірусу краснухи.
ПРИРОДЖЕНА КРАСНУХА:
1. Виявлення специфічних антитіл класу ІgM в крові.
2. Зберігання високих титрів специфічних її; С в крові протягом тривалого часу (6-12 місяців) без їх падіння;
3. Виявлення РНК вірусу краснухи (кров, сеча, слина, кал, спинномозкова рідина) методом полімеразної
ланцюгової реакції.
Випадок виявлення специфічних краснушних ІgМ у дитини без клінічних проявів захворювання вважається як
природжена краснушна інфекція.
ЛІКУВАННЯ
Лікування хворих з неускладненим перебігом набутої краснухи проводять у домашніх умовах:
1. Ліжковий режим протягом гострого періоду;
2. Загально-гігієнічні заходи;
3. Часте провітрювання приміщень;
4. Симптоматична терапія: жарознижуючі засоби при підвищенні температури тіла (парацетамол, ібупрофен) тощо.
При виникненні ускладнень діти госпіталізуються в інфекційні стаціонари.
Лікування дітей з природженою краснухою залежить від характеру основних клінічних синдромів. Діти з підозрою на
природжену краснуху, клінічним випадком природженої краснухи повинні госпіталізуватися у спеціально
організовані медичні установи, в яких організовані окремі палати (бокси), для подальшого обстеження та лікуваня. Ці
установи (окремі палати, бокси) повинні створюватися на базі профільних стаціонарів, в яких надається медична
допомога дітям з вродженими вадами (серцево-судинна хірургія, офтальмологія, неврологія, інтенсивна терапія
новонароджених тощо).
Діти, що народилися від матерів, які в періоді вагітності хворіли на краснуху чи були в контакті з хворим на
краснуху, діти з природженою краснушною інфекцією повинні підлягати диспансерному спостереженню не менше 7
років з обов'язковим регулярним оглядом педіатра, окуліста, оториноларинголога, невролога.
УСКЛАДНЕННЯ
(лікування згідно відповідних протоколів):
артрити; синовііти; серозні менінгіти; енцефаліти.
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИНАКАЗ12.10.2009 №737м. Київ

ЗАТВЕРДЖЕНОнаказ Міністерства охорони здоров'я України12.10.09_№737_
23. ПРОТОКОЛ ЛІКУВАННЯ МЕНІНГОКОКЕМІЇ У ДІТЕЙ
1. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Менінгококова інфекція (далі - МІ) є важливою проблемою в Україні. Це пов'язано з високим рівнем захворюваності
та летальності. У світі щороку реєструється приблизно 500000 випадків МІ, з них близько 50000 закінчується
летально. Незважаючи на те, що рівень захворюваності на що інфекцію відносно невисокий в порівнянні з іншими
інфекціями, летальність за світовими даними становить приблизно .10%. В Україні на сьогодні летальність при
менінгококовій інфекції досягає 11%-І.7%. Основна кількість несприятливих наслідків при менінгококовій інфекції
припадає на меніигококемію.
Головними чинниками несприятливих наслідкш при МІ є несвоєчасне або неадекватне лікування інфекційио-
токсичного (септичного) шоку, некероване зростання внутрішиьочерпного тиску та невпинне прогресування
поліорганної недостатності, у тому числі гострої наднирникової недостатності, респіраторного дистрес-синдрому.
гострої ниркової недостатності та ДВЗ-сиидрому. За дослідженнями британських фахівців з МІ, агресивна підтримка
вітальних функцій за умови її здійснення з першої години захворювання ще на догоспітапьному етапі здатна знизити
летальність при МІ до 2-3%.
2. ЛІКУВАННЯ МЕНІНГОКОКЕМІЇ
2.1 Догоспітальний етап
2.1.1 Клінічні діагностичні критерії менінгококемії: - раптовий, гострий початок з підвищенням температури тіла до
38-40°С;
- виражений інтоксикаційний синдром: загальна слабкість, головний біль. біль у м'язах, блідість шкірних покривів;
- у більшості хворих через декілька годин на шкірі з'являється плямисто-папульозний висип без певної локалізації.
Ще через декілька годин на шкірі сідниць, стегон, гомілок, нижньої частини тулуба утворюються геморагічні
елементи висипу розміром від 1-2 мм до декількох сантиме!рів. Згодом у центрі найбільших елементів висипу
утворюється некроз;
- можуть спостерігатися крововиливи у склери, слизові оболонки ротогорла, носові, шлункові кровотечі;
- при блискавичних формах - швидко наростають прояви інфекційно-токсичного шоку, на тілі утворюються
гіпоетатичні синюшні плями.
2.1.2. Надання медичної допомоги дітям з тяжкими формами менінгококемії на догоспітальному етапі
При тяжких формах менінгококової інфекції з високою ймовірністю несприятливого наслідку захворювання
інфузійна терапія повинна розпочинатися вже на етапі транспортування до стаціонару, неприпустимим при цьому
вважаться внутрішньом'язове введення лікарських засобів.
На догоспітальному етапі повинен бути забезпечений периферичний венозний доступ, розпочата інфузійна терапія
сольовими чи колоїдними розчинами, введені антибіотики, при підозрі на розвиток гострої недостатності
наднирників - внутрішньовенним шляхом введені глюкокортикостероїди, при необхідності - антипіретики,
протисудомна терапія.
2.1.3. Алгоритм надання медичної допомоги дітям з менінгококемією на догоспітальному етапі:
1. Оксигенотерапія зволоженим киснем із РіСЬ 0,35-0,4.[С]
2. За наявністю показань забезпечити прохідність дихальних шляхів та адекватне дихання (введення повітроводу,
оксигенотерапія, допоміжна вентиляція за допомогою маски, при можливості - інтубація трахеї та ШВЛ). [А]
3. При наявності ознак шоку у термін 3-5 хвилин за допомогою катетерів типу «Вазофікс» або «Венфлон»
забезпечити надійний венозний доступ та розпочати інфузійну терапію ізотонічними сольовими розчинами (0,9%
розчин хлориду натрію або розчин натрію хлорид і калію хлорид + кальцію хлориду дигідрат + натрію лактат) в
обсязі 20 мл/кг маси тіла за 20 хвилин. [А]
4. Антибактеріальна терапія - цефотаксим в разовій дозі 75 мг/кг або цефтриаксон в разовій дозі 50 мг/кг
внутрішньовенно крапельно. При підвищеній чутливості до бета-лактамних антибіотиків - левоміцетину сукцинат в
разовій дозі 25 мг/кг внутрішньовенно струминно [А]. На догоспітальному етапі цефотаксим повинен бути
антибіотиком першої лінії у випадках, коли на госпітальному етапі передбачається застосування розчинів, що містять
у своєму складі кальций (розчин Рингера тощо).
Цефтриаксон можна розглядати антибіотиком першої лінії на догоспітальному етапі у тому випадку, коли
введення препаратів кальцію при подальшій терапії не погрібне.
5. Глюкокортикостероїди тільки внутрішньовенно (преднізолон, гідрокортизон ) в дозі 10 мг/кг (розрахунок дози за
преднізолоном). [В]
6. Антипіретична терапія (у разі необхідності) - (парацетамол 10-15 мг/кг, ібупрофен 5-10 мг/кг через рот [А],
метамізод натрію 50% в/в 0,1 мл/рік життя [С].
7. Протисудомна терапія (у разі необхідності) - діазепам в дозі 0,3-0,5 мг/кг маси тіла одноразово (не більше 10 мг на
одне введенім). [А]
2.1.4. Моніторинг стану дитини (спостереження) на догоспітальному етапі
1. Оцінка тяжкості стану дитини: динаміка патологічних симптомів -колір шкіри та слизових оболонок, висип,
свідомість.
2. Вимірювання артеріального тиску.
3. Термометрія, ЧСС, ЧД (характеристика механіки), пульсоксиметрія.
4. Контроль прохідності дихальних шляхів.
Транспортування хворих із тяжкими формами менінгококемії здійснюється реанімаційними бригадами
швидкої допомоги.
2. 2. Перший етап надання стаціонарної допомоги хворим на менінгококемію (ЦРЛ, соматична лікарня) (при
наявності першого етапу) Оптимальною є госпіталізація хворого на МІ у спеціалізований інфекційний стаціонар
(міська, обласна дитяча інфекційна лікарня/відділення).
Всі хворі на МІ при надходженні до стаціонару першого етапу надання медичної допомоги мають бути оглянуті
лікарем-аиестезіологом та інфекціоністом. Хворих на легкі форми МІ, що не мають ознак шоку та підвищення
внутрішньочерепного тиску, госпіталізують до інфекційного відділення. Хворих на середньотяжкі, тяжкі та
блискавичні форми М! госпіталізують до відділення анестезіології та інтенсивної терапії або, за його відсутності, до
палати інтенсивної терапії.
3.1. Критерії тяжкості менінгококемії:
1. Легка форма менінгококемії зустрічається рідко. Синдром інтоксикації слабко виражений, температура тіла 38-
39°С, короткотермінова (1-2 дні). Висип з'являється у перші два дні хвороби на нижніх кінцівках, знизу тулуба.
Висипання дрібні у вигляді поодиноких геморагічних елементів діаметром 2-3 мм. Висип зберігається протягом 1-3
днів. Зворотній розвиток елементів висипу відбувається без стадії некрозу.
2. При середньотяжкій формі менінгококемії стан хворих значно порушується, температура тіла підвищується до 39-
40° С, з'являється рясний геморагічний висип. Елементи висипу можуть збільшуватися у розмірах. досягати 3-7 мм в
діаметрі. Висип зберігається до 7 днів. Має місце головний біль, млявість, адинамія, блювання, блідість шкіри.
3. При тяжкій формі виражений синдром інтоксикації, температура тіла вище 40 е' С. Висип рясний, локалізується на
обличчі, верхній частині тулуба, „зірчастий", геморагічио-некротичний. Розвивається коагулопатія, ІТШ.
4. Гіпертоксична (блискавична) форма, що перебігає з ІТШ, починається бурхливо з раптового підйому температури
тіла до 39,5-41 °С, ознобу. На фоні вираженої інтоксикації вже в перші 6-8 годин з'являється рясний геморагічний
висип, гіпостази на тілі. Тяжкість стану дитини обумовлена ІТШ, який може мати різні гемодинамічні варіанти.
Смерть може наступити за відсутності адекватної терапії протягом перших 6-18 годин хвороби.
Клінічними ознаками несприятливого прогнозу при МІ вважають швидке поширення висипки, її локалізацію на
обличчі та слизових оболонках, значна гіперпірексія (вище 40°С), відсутність менінгеальних симптомів, швидке
прогресування розладів свідомості, наявність гіпостазів, геморагічного синдрому та шоку.
Гематологічними ознаками несприятливого прогнозу при МІ вважають відсутність лейкоцитозу (кількість лейкоцитів
у крові нижче 10x10 9/л) або лейкопенія, тромбоцитопенію (нижче 100хІ0"/л) та нормальну або знижену швидкість
зсідання еритроцитів (нижче 10 мм/год.).
Сучасним лабораторним критерієм несприятливого прогнозу при МІ вважається низький рівень С-реактивного
протеїну. Інструментальний критерій несприятливого перебігу МІ - низька ФВ лівого шлуночка (30-40% і менше).
Найбільш досконалою і розповсюдженою у світі є прогностична шкала при менінгококемії Глазго (1991), яку
доцільно застосовувати для визначення хворих, що потребують агресивної підтримки через несприятливий прогноз
захворювання.
Прогностична шкала менінгококової септицемії Глазго

Показники Бали
1. АТ систолічний (< 75 мм рт. от. у дітей до 4 років), АТ систолічний
(< 85 мм рт. ст. у дітей старше 4 років) 3
2. Шкірно-ректальний температурний градієнт > 3°С 3
3. Оцінка коми за шкалою Глазго - менше ніж 8 балів або погіршення
на 3 і більше балів за годину 3
4. Погіршення стану за останню годину 2
5. Відсутність менінгізму 0
6. Поширена пурпура, великі екхімози і1
7. Дефіцит основ в артеріальній чи капілярній крові > 8,0
Максимальна оцінка 15 балів
При оцінці за шкалою Глазго більше ніж 8 балів - прогнозована летальність складає 73%. При оцінці за шкалою
більше ніж 10 балів -прогнозована летальність - 87,5%.
3.2. Алгоритм надання медичної допомоги дітям з тяжкими формами менінгококемії на першому етапі надання
стаціонарної допомоги (ЦРЛ, соматичне відділення)
1. Оксигенотерапія зволоженим киснем із РіОг 0,35-0,4.[С]
2. Забезпечення прохідності дихальних шляхів та адекватного дихання (оксигенотерапія, допоміжна вентиляція за
допомогою маски, інтубація трахеї та ШВЛ). При збереженій свідомості, відсутності шоку, судом та ознак ГРДС -
показана оксигенотерапія зволоженим киснем із Рі02 0,35-0,4. [А]
3. Забезпечення венозного доступу. При легких та середньотяжких формах захворювання - периферичного, при
тяжких - центрального. При блискавичних формах МІ необхідно забезпечити 2 або більше венозних доступи
одночасно. [А]
4. Показання для оксигенотерапії - початкові ознаки шоку, переведення на ШВЛ - швидке наростання симптомів з
ознаками декомпенсації геодинамічних показників (наприклад ОШГ > 8 балів). При наявності стійкого до інфузійної
терапії шоку, ознак прогресуючого підвищення внутрішньочерепного тиску, ГРДС - показана інтубація трахеї та
ШВЛ. Інтубація трахеї здійснюється після попередньої преоксигенації, иремедикації0,1% розчином атропіну
сульфату в дозі 0,1 мл/рік життя (не більше 1,0 мл) внутрішньовенно та сибазону 0,3-0,5 мг/кг маси тіла
внутрішньовенно, під наркозом 20% натрію оксибутиратом 100-150 мг/кг внутрішньовенно. При наявності шоку, за
відсутності судом та НГМ препаратом вибору є кетамін 2 мг/кг в/в. У будь-якому випадку інтубація трахеї має
здійснюватися на фоні гемодинамічної підтримки у вигляді інфузії плазмозамінювачів. [В]
5. Інфузійна терапія сольовими розчинами (ізотонічний розчин хлориду натрію, натрію хлорид + калію хлорид +
кальцію хлориду дигідрат + натрію лактат), розчинами гідроксіетилкрохмалю (ГЕК Ш покоління -130/0,4). [А]
6. При легких та середньотяжких формах менінгококемії, стабільній гемодинаміці, відсутності ознак тяжкої
внутрішньочерепної гіпертензії об'єм інфузій грунтується на визначенні фізіологічної потреби в рідині. При наявності
менінгіту і НГМ, та задовільних показниках центральної гемодинаміки загальний сумарний об'єм рідини в першу
добу становить 75% від фізіологічних потреб організму. [В]
7. Внутрішньовенне введення цефотаксиму в дозі 150мг/кг/добу або цефтриаксону в дозі 100 мг/кг/добу. Одночасне
застосування цефтриаксону з розчинами, що містять у своєму складі кальций, протипоказано навіть через різні
інфузііїні лінії. Повинно пройти не менше 48 годин між введенням останньої дози цефтриаксону і введенням
препаратів, що містять кальций (розчин Рип пера тощо). При легких та середньотяжких формах менінгококемії
можливе застосування бензилпеніциліну в дозі 300-500 тис. Од/кг/добу, при підвищеній чутливості до бета-
лактамних антибіотиків - левоміцетину сукциназу в дозі ЮОмг/кг/добу [А].
8. Інотроггаа та симпатоміметична підтримка гемодинаміки при рідинно-рефрактерному іпоці (допамін, добутамін,
норепінефрин. епінефрин). [А]
9. При підозрі або наявності ознак недостатності наднирників та/або рефрактерності до введення симпатоміметиків -
глюкокортикостероїди (преднізолон, гідрокортизон) внутрішньовенно в дозі 10 мг/кгу вигляді добової інфузії або
фракційно (розрахунок дози за преднізолоном). [В]
10.Корекція гіпо- чи гіперглікемії (рівень глюкози необхідно утримувати у
межах 3,5-8,3 ммоль/л) [А]
11 .Лікування гіперіермічного синдрому (парацетамол, ібупрофен) - через
рот [А], метамізол нагрію 50% в/в 0,1 мл/рік життя [С].
І2.Протисудомна терапія (діазепам 0,3-0,5мг/кг, натрію оксибутират 50-ІООмг/кг, фенітоїн в дозі 15-20мг/кг на
протязі однієї години). [А]
ІЗ.При наростанні внутрішньочерепної гіпертензії, набряку головного мозку забезпечується [А]:
- розташування ліжка з припіднятою головою на 30 ;
контроль за осмолярністю плазми крові (300-310 мосмоль/л);
-нормоглікемїї;
- ШВЛ, що забезпечує нормовентиляцію (РаС02 36-40 мм рт. ст.) та адекватну оксигенацію (5аОг99%);
- контроль температури тіла та судом;
- ефективний серцевий викид або незначне підвищення артеріального тиску;
- за умови стабільної гемодинаміки введення манітолу та фуросеміду (торасеміду).
3.3. Моніторинг стану дитини при тяжких формах менінгококемії в умовах першого етапу надання стаціонарної
допомоги:
1. Обов'язкова постійна присутність медичного персоналу поряд з пацієнтом.
2.Проведення постійного моніторингу: ЧСС, САТ, ЦВТ, градієнту температури (імкірно-ректального).
3. Контроль погодинного діурезу.
4. Біохімічні дослідження: коагулограма, лейкоцитарна формула, визначення кількості тромбоцитів, рівня глюкози
крові, загального білка, гемоглобіну, гематокриту, сечовини, креатиніну, йонограма, осмолярність сироватки крові,
кислотно-основний баланс.
5. При можливості - УЗД наднирників, доплерографічне дослідження мозкового, ниркового кровообігу, контроль
центральної гемодинаміки методом ехокардіограф ії.
3.4. Заходи для забезпечення моніторингу хворого з тяжкою формою мепінгококемії:
1. Надійний венозний доступ.
2. Контроль за прохідністю дихальних шляхів.
3. Інтубація трахеї та проведення ШВЛ при наявності дистрес-синдрому, набряку головного мозку, судом.
4. Назогастральний зонд.
5. Сечовий катетер.
Транспортування хворих з тяжкими формами менінгококемії повинно здійснюватися лише реанімаційними
бригадами швидкої допомоги.
Переведення із ЦРЛ, соматичних лікарень до спеціалізованих (інфекційних) лікарень повинно здійснюватися у
супроводі лікарів-анестезіологів. Під час транспортування повинно бути забезпечено проведення необхідних методів
інтенсивної терапії (ШВЛ, інфузійна терапія) і моніторингу стану хворого.
Переведення хворого з одного стаціонару до іншого можливе лише після виведення його зі стану шоку. Критерієм
виходу із шоку є стабілізація гемодинаміки, САТ на рівні, що забезпечує необхідний рівень органної перфузії без
застосування вазопресорів.
Проте, якщо у стаціонарі, в якому знаходиться хворий, відсутні умови для проведення адекватної інтенсивної терапії,
за життєвими показаннями необхідно забезпечити транспортування хворого до спеціалізованого лікувального
закладу, що мас можливість забезпечити хворому належний рівень надання медичної допомоги. Під час
транспортування повинно бути забезпечено проведення необхідних методів інтенсивної терапії (ШВЛ, інфузійна
терапія, інфузія симпатоміметиків) і моніторингу стану хворого.
4. Другий стаціонарний етап надання високоспеціалізованої медичної допомоги при менінгококемії (спеціалізований
інфекційний стаціонар -міський, обласний)
4.1. Алгоритм надання високоспеціалізованої медичної допомоги дітям з тяжкими формами менінгококемії:
1. Забезпечення прохідності дихальних шляхів та адекватного дихання (оксигенотерапія, допоміжна вентиляція за
допомогою маски, інтубація трахеї та ШВЛ). При збереженій свідомості, відсутності шоку, судом та ознак ГРДС
показана оксигенотерапія зволоженим киснем із РіСь 0,35-0,4. [А]
2. Забезпечення венозного доступу.
При легких та середньотяжких формах захворювання - периферичного, при тяжких - центрального.
При блискавичних формах Мї необхідно забезпечити 2 венозних доступи одночасно. [А]
3. За наявності стійкого до інфузійної терапії шоку, ознак прогресуючого підвищення внутрішньочерепного тиску,
судом, ГРДС - показана інтубація трахеї та ШВЛ у легенево-протективних режимах.
Інтубація трахеї здійснюється після достатньої преоксигенації, премедикації 0,1% розчином атропіну сульфату в дозі
0,1 мл/рік життя (не більш 1,0 мл) вігутрішньовенно та сибазону 0,3-0,5 мг/кг маси тіла внутрішньовенно під
наркозом 20% натрію оксибутиратом і 00-150 мг/кг внутрішньовенно.
При шоку, за відсутності судом та НГМ препаратом вибору є кетамін 2 мг/кг в/в. При судомах, набряку мозку та
стабільному артеріальному тиску для інтубацї трахеї можливо застосувати 1% розчин тіопенталу натрію в дозі 2-4
мг/кг маси тіла, У будь-якому випадку інтубація трахеї має здійснюватися на фоні гемодинамічної підтримки у
вигляді інфузії плазмозамінювачів.[А]
4. Інфузійна терапія сольовими розчинами, розчинами гідроксіетилкрохмалю (130/0,4; 9:1) для стабілізації ОЦК. [А]
5. Корекція гіпо- та гіперглікемії (рівень глюкози необхідно утримувати в межах 3,5-8,3 ммоль/л)[А]
6. Внутрішньовенне введення цефотаксиму або цефтриаксону. При легких та средньотяжких формах меиінгококемії
можливе застосування бензилпеніциліну, при підвищеній чутливості до бета-лактамних антибіотиків - левоміцетину
сукцинату[А].
Одночасне застосування цефтриаксону з розчинами, що містять кальний, протипоказано навіть через різні інфузійпі
лінії. Повинно пройти не менше 48 годин між введенням останньої дози цефтриаксону і введенням препаратів, що
містять у своєму складі кальций (розчин Рингера тощо).
7. Інотропна та симпатоміметична підтримка гемодинаміки при рідинно-рефрактерному шоці (допамін, добутамїн,
епінефрин, норепінефрин).[А]
8. Цілеспрямована корекція розладів кислотно-основного стану та водно-електролітного обміну. [А]
9. За наявності ознак недостатності наднирників та/або рефрактерності до введення симпатоміметиків в адекватних
дозах - глюкокортикостероїди внутрішньовенно. Препаратом вибору є гідрокортизон у вигляді добової інфузії або
фракційно з інтервалом 6 годин. [В]
10.Лікування гіпертермічного синдрому (парацетамол, ібупрофен), [А],
метамізол натрію, фізичні методи охолодження) [С].
ІІ.Протисудомна терапія (діазепам, натрію оксибутират, барбітурати, фенітоїн).[А]
12.Лікування ДВЗ-синдрому (кріоплазма, гепарин).[А]
13.При зростанні внутрішньочерепної гіпертензії, набряку головного мозку забезпечується] А|:
- розташування ліжка з припіднятим головним кінцем на 30°
- ШВЛ, що забезпечує нормовентиляцію (РаССЬ 36-40 мм рт. ст.) та адекватну оксигенацію (8аО: :99%);
- контроль осмолярності плазми крові (у межах 300-310 мосмоль/л);
- нормоглікемії;
- контроль гіпертермії та судом;
- ефективний серцевий викид або незначне підвищення артеріального тиску;
- за умов стабільної гемодинаміки введення манітолу та фуросеміду (торасеміду).
4.2. Антибактеріальна терапія [А]
Препаратами вибору при тяжких формах менінгококової інфекції є цефотаксим або цефтриаксои, що призначаються
внутрішньовенно крапельно на ізотонічному розчині хлориду натрію. Цефотаксим повинен бути антибіотиком
першої лінії при меиінгококемії у випадках, коли на госпітальному етапі передбачається застосування розчинів, що
містять у своєму складі кальцій (розчин Рингера тощо). Однак цефтриаксои можна розглядати в якості препарату для
продовження терапії меиінгококемії після гострої фази, коли введення розчинів кальнию більше не потрібне.
Необхідність захисту від нозокоміальної інфекції і власної умовнопатогенної флори в критичних станах та при
агресивній підтримуючій терапії (катетеризація центральних вен і сечового міхура, проведення ШВЛ) диктує
необхідність призначення другого антибіотика. Доцільнішим при цьому є застосування аміноглікозидів (амікацин 15
мг/кг/добу, нетилміцин -дітям до 1 року 7,5-9 мг/кг, дітям старше 1 року 6-7,5 мг/кг) [С]. Всі препарати вводяться
внутрішньовенно.
Антибактерійна терапія повинна починатися за умови початку проведення внутрішньовенних інфузій в обсязі, що
достатній для підтримки адекватної центральної гемодинаміки.
При середньотяжких формах меиінгококемії введення антибіотиків розпочинають внутрішньовенно. При легких
формах менінгококемії може бути призначений бензилпеніцилін. Антибіотиками резерву при цьому є ампіцилін,
цефтриаксои, цефотаким або левоміцетин сукцинат.
Дози основних антибактерійних препаратів, шлях, кратність та спосіб їх введення при менінгококемії
Антибіотик Оптимальний шлях Добова доза Кількість
введення введень
Цефтриаксои Болюсне, повільна 100 мг/кг 2
інфузія в/в
Бензилпеніцилін Болюсне в/в 300-500 тис. од/кг 6-8
Левоміцетину сукцинат Болюсне в/в 100 мг/кг 2-4
Цефотаксим Болюсне введення, 150 мг/кг 2-4

повільна інфузія в/в
Ампіцилін Болюсне в/в введення 300 мг/кг. 4-6
4.3. Інфузійна терапія [А]

Головними завданнями при проведенні інфузійної терапії при тяжких формах менінгококемії повинні бути:
• Досягнення нормволемії (контроль за показниками ехокардіографічного дослідження: нормальні показники КДР,
КСР лівого шлуночка), нормальні показники САТ.
• Корекція КОС крові.
• Компенсація втрат рідини з інтерстиціального та внутрішньоклітинного секторів.
• Покращання мікроциркуляції.
• Запобігання активації каскадних механізмів та п'перкоагуляції.
• Нормалізація доставки кисню тканинам та підтримки клітинного метаболізму і функцій органів.
Метою стартової інфузійної терапії є ліквідація гіповолемії, тому вона проводиться в режимі гіпергідратації. Розчини
вводяться внутрішньовенно, струминно. Ізотонічні кристалоїдні розчини вводять в дозі 20-30 мл/кг протягом перших
20 хвилин. Колоїдні розчини вводяться із швидкістю 20-40 мл/кг/год. Оптимальними кристалоїдами слід вважати
ізотонічний розчин хлориду натрію, розчин Рінгера, розчин натрію хлорид + калію хлорид + кальцію хлориду
дигідрат + натрію лактат). Оптимальними колоїдами є похідні ГЕК Ш покоління (ГЕК 130/0,4).
Починати інфузійну терапію шоку необхідно негайно, з кристалоїдних розчинів у дозі 20 мл/кг протягом перших 20
хвилин з подальшою інфузією колоїдного розчину в дозі 10-20 мл/кг в наступні 20 хвилин. При такому поєднанні
гемодинамічний ефект вище. При блискавичних формах МІ доцільно сполучати кристалоїдні та колоїдні розчини у
співвідношенні 2:1.
При збереженні ознак гіпоперфузії (знижений час наповнення капілярів, знижений діурез) зазначену дозу вводять
повторно ще 2-3 рази протягом години. Критерієм адекватної за об'ємом інфузіїє підвищення ЦВТ до 8-12 мм рт.ст.
Розчини гідроетилкрохмаяю П покоління (ГЕК 200/0,5) при шоку у дітей застосовувати не рекомендується у зв'язку із
загрозою виникнення гострої ниркової недостатності та кровотеч.
Якщо введення 60-90 мл/кг сольового розчину або 20-40 мл/кг колоїдів протягом першої години лікування виявилося
неефективним (відсутність стабілізації гемодииаміки), необхідне поглиблене дослідження гемодииаміки
(ехокардіоскопія, повторне визначення ЦВТ), під контролем яких повинна здійснюватися подальша інфузійна
терапія. У таких випадках виникає необхідність у застосуванні симпатоміметиків та респіраторної підтримки.
Олігурія, попри адекватну інфузійну терапію, може бути зумовлена гіпоперфузією нирок через нерівномірний
розподіл кровотоку та/або низький артеріальний тиск, що вимагає корекції інфузійної терапії та вибору адекватних
симпатоміметиків. Стимуляція діурезу еалуретиками - (фуросемід 1-2 мг/кг) доцільна лише за умов стабілізації
гемодинаміки (задовільна перфузія, АТ, досягнення цільових позначок ЦВТ). В інших випадках введення салуретиків
необхідно розглядати як помилку. Якщо, попри введення фуросеміду, зберігається олігурія, анурія, то подальша
терапія проводиться в режимі гострої ниркової недостатності.
Варто звернути увагу на неприпустимість застосування при ІТШ, метаболічному ацидозі та набряку головного мозку
розчинів глюкози, особливо водних. Вони не затримуються у руслі судин, посилюють набряк клітин, набряк мозку.
Важливим є той факт, що застосування глюкози у хворих із недостатньою периферичною перфузією в умовах
анаеробного метаболізму супроводжується розвитком лактатацидозу, який зменшує чутливість адренергічних
рецепторів серця й судин як до ендогенних, так і до екзогенних катехоламінів, чим потенціює виразність серцево-
судинної дисфункції.
Водні розчини глюкози можуть бути призначені лише після стабілізації гемодииаміки, нормалізації перфузії та
ліквідації ацидозу. Єдиним показанням для введення глюкози у хворих із шоком і набряком головного мозку може
бути гіпоглікемія. Рівень глікемії необхідно підтримувати у межах 3,5-8,3 ммоль/л. При рівні глюкози менше 3,5
ммоль/л показана корекція 20-40% розчином глюкози, при рівні глікемії понад 10-11 ммоль/л -інсулінотерапія.
У критичних ситуаціях, що збігаються із термінальними розладами кровообігу, і неможливістю забезпечити
повноцінну інфузійну терапію методом вибору може стати малооб'ємна ресусцитація з використанням 7,5-10%
розчину хлориду натрію у дозі 3-4 мл/кг маси тіла і невеликих об'ємів колоїдів (3-4 мл/кг маси тіла) струминно у
центральну вену.
Корекція метаболічного ацидозу досягається внутрішньовенним введенням гідрокарбонату натрію при рН крові
нижче 7,1-7,2. Дозу гідрокарбонату натрію можна визначити за формулою:
4,2%МаНС03 (мл) = (НС03 бажаний - НСОз хв.)хМТхК11Іф,
де ИСОз бажаний - рівень стандартного бікарбонату, якого необхідно досягти, НСОя хв. - рівень стандартного
бікарбонату хворого, МТ - маса тіла, а К 1ІІф - коефіцієнт, що відбиває кількість позаклітинної рідини в організмі
пацієнта обраної вікової категорії (у новонароджених - 0,8, у дітей у віці 1-6 міс 0,6, від 6 міс. до 3 років - 0,5, від 3
до 14 років - 0,4).
Інфузійна терапія також повинна усунути електролітні розлади (гіпокальціємія, гіперкаліємія, гіпокаліємія), що
сприяють рефрактерності до інтенсивної терапії.
При наявності гіпергідратації та стабілізації гемодинаміки і мікроциркуляції необхідно проводити інфузійну терапію
хворим у від'ємному балансі води, однак так, щоб не викликати порушення гемодинаміки. При цьому (за умови
динамічного контролю за центральною й церебральною гемодинамікою, доставкою і споживанням кисню,
показниками водно-електролітного балансу) можуть бути використані салуретики, антагоністи альдостерону.
Наявність менінгіту не є показанням для обмеження об'єму інфузійної терапії у випадку збереження необхідності у
забезпеченні ефективної гемо динаміки.
Після виведення з шоку зазвичай виникає погреба у тривалій підтримуючій інфузійпій терапії. Розрахунок об'ємів для
інфузійної терапії проводиться на основі фізіологічної потреби, корекції дефіцитів води й електролітів з урахуванням
патологічних втрат, рівня глікемії, загального білка, стану шлунково-кишкового тракту, ступеня проявів набряку
головного мозку. Масивна інфузія натрійвмісних розчинів на першому етапі лікування шоку, гіперальдостеронізм,
введеня буферів нерідко призводять до розвитку гіпокаліемічного метаболічного алкалозу із парадоксальною
ацидурією. Наслідками гіпокаліємії можуть бути аритмії та поглиблення парезу кишечнику, погіршення тканинної
оксигенації. Тому після нормалізації гемодинаміки та за умови збереження адекватного діурезу необхідно
забезпечити інфузію достатньої кількості калію у вигляді хлориду чи аспарагінату у поєднанні з антагоністами
альдостерону - верошпірон 3-5 мг/кг/добу.
Одним із аспектів інфузійної терапії у післяшоковому періоді є забезпечення достатнього надходження енергетичних
і пластичних субстратів, що диктує необхідність проведення часткового парентерального живлення. Його основою г
інфузія 10-20% розчинів глюкози з інсуліном і розчинів амінокислот. Бажаним є підтримка достатнього колоїдно-
онкотичного тиску і рівня загального білка, не менше 40 г/л.
Загальні принципи проведення інфузійної терапії на цьому етапі полягають у постійній підтримці нормоволемії. При
цьому необхідно намагатися забезпечити нормоволемію найменш можливим об'ємом інфузії, та при першій
можливості досягати від'ємного балансу рідини. Зменшення гіпергідратації сприяє покращанню функції легень та
шлунково-кишкового тракту. Рестриктивна стратегія інфузійної терапії (обмеження добової кількості рідини 50-75%
від фізіологічної потреби) доцільна лише при приєднанні гнійного менінгіту або без нього при наявності
внутрішньочерепної гіпертензії за умов збереження задовільної гемодинаміки та нормального діурезу.
Лабораторний моніторинг за проведенням інфузійної терапії при тяжких формах МІ:
1. Рівень еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту при госпіталізації, а потім 1 раз на добу.
2. Гази крові, кислотно-лужний стан крові - при госпіталізації, при проведенні корекції 1-3 рази на добу, потім
кожного дня до стабілізації стану.
3. Електроліти при госпіталізації, при проведенні корекції 1-3 рази на добу, потім кожного дня до стабілізації стану.
4. Тромбоцити, протромбін, фібриноген, продукти деградації фібрину /фібриногену, коагулограма при госпіталізації,
потім кожного дня до стабілізації стану.
5. Загальний білок крові, сечовина, креатинін при госпіталізації, потім кожного дня до стабілізації стану.
4.4. Лікування ДВЗ-синдрому [А]
Терапія ДВЗ-синдрому припускає призначення гепарину в дозі 50-200 од/кг маси тіла па добу, під контролем
показників коагулограми (оптимальним с постійна внутрішньовенна інфузія за допомогою іпфузоматів). При
наявності гіперкоагуляції застосовується дозування до 150-200 од/кг маси тіла гепарину, що в поєднанні з
інфузійною, антибактеріальною й антиагрегантною терапією сприяє швидкій нормалізації показників коагулограми.
Критерієм ефективності гепаринотерапії є подовження часу згортання й АЧТВ у 2-3 рази від вихідного показника.
При розвитку перехідної і гіпокоагуляційної фаз ДВЗ-синдрому застосовують свіжозаморожену одногрупну плазму в
дозі 10-20 мл/кг маси тіла. Вона вводиться внутрішньовенно у вигляді швидкої, струминної інфузії у поєднанні з
гепарином у дозі 25-50 од/кг маси тіла. При необхідності плазма вводиться повторно. Критерієм ефективності такої
терапії є, підвищення рівня фібриногену до 1,5-2 г/л, підвищення протромбінового індексу понад 60%, припинення
кровоточивості із слизових оболонок, із місць ін'єкцій.
При розвитку фази гіпокоагуляції та фібринолізу застосовують інгібітори протеаз: контрикал в дозі 1000 од/кг,
трасилол, гордокс в еквівалентних дозах.
4.5. Симпатоміметична та інотропна підтримка гемодинаміки. [А] Застосування інотроппих препаратів у дітей з
рефрактерним до інфузійної терапії шоком (відсутність підвищення ЦВТ після проведення функціональних проб)
показано при низькому серцевому викиді та низькому САД - допамін призначається у вигляді постійної
внутрішньовенної інфузії з розрахунку 10 мкг/кг/хв, при відсутності ефекту збільшення дози до 20-30 мкг/кг/хв. При
зниженому серцевому викиді призначається добутамін в тих самих дозах, що і допамін. Діти віком до 12 місяців
можуть бути менш чутливими до дії симпатоміметиків.
Шок, який нечутливий до дії добутаміну і/або допаміну, повинен бути швидко діагностовано, для його купування
необхідно використовувати норепінефрин або епінефрин. Тому якщо, незважаючи на застосування допаміну в дозі
20-30 мкг/кг маси тіла за хв, зберігається артеріальна гіпотензія, доцільним є застосування норепінефрину або
епінефрину. Дози цих препаратів підбираються титровано у межах від 0,05 до 3 мкг/кг/хв.
При неефективності допаміну нерідко вдається домогтися істотного поліпшення гемодинаміки шляхом
комбінованого застосування добутаміну й норепінефрину, перший з яких забезпечує високий серцевий викид, а
другий- підтримку ефективного ІЗПОС і САТ. При рефрактерній артеріальній гіпотензії застосовується епінефрин у
дозі 0,1 -0,5мкг/кг/хв.
4.6. Кортикостероїди
Кортикостероїди призначаються при наявності чи підозрі на гостру недостаність наднирників та/або рефрактерності
до симпатоміметиків. Препаратом вибору при МІ є гідрокортизон. Можливе застосування преднізолону. Препарати
вводяться кожні 6 годин. Розрахунок дози здійснюється за преднізолоном 10 мг/кг[В].
Ефективність великих доз кортикостероїдів при МІ не має наукового обгрунтування та не рекомендується.
Кортикостероїди призначаються в якості ад'ювантної терапії гнійного менінгіту. Препарат вибору - дексаметазон 0,15
мг/кг х 4 - 6 раз на добу протягом 2 -4 діб[А].
4.7. Респіраторна підтримка [А]
Штучна вентиляція легень проводиться у хворих з: » нестабільною гемодинамікою
• розвитком дихальної недостатності, дистрес-синдромому
• набряком легень, лівошлуночконою серцевою недостатністю
• внутрішньочерепною гіпертензією та набряком головного мозку
• порушенням свідомості, судомами.
Показання до інтубації трахеї та початку ШВЛ: [А]
1. Збереження ознак шоку, незважаючи на інфузію рідини об'ємом 60-90 мл/кг маси тіла.
2. Наростання ознак респіраторного дистрес-синдрому (висока ціна дихання, психомоторне збудження, яке наростає,
залежність від інгаляції високих концентрацій кисню - РаО 2<60 мм. рт. ст. або цианоз при РіО 2>0,6, збільшення
легеневого шунтування понад 15-20% -РаО2/РІО2<200).
3. Порушення свідомості: ускладнена кома І і більш глибокі ступені пригнічення свідомості (менше ніж 8 балів за
шкалою Глазго), висока внутрішньочерепна гіпертензія, загроза розвитку дислокаційних синдромів.
4. Недостатність лівого шлуночка, загроза розвитку набряку легень. Респіраторна підтримка має проводитись за
принципами легенево-ііротективної вентиляції:
1. Застосування потоку, що уповільнюється,
2. Обрання оптимального РЕЕР ( в межах 8-15 см вод. ст.).
3. Дихальний об'єм 6-8 мл/кг маси тіла, але не більше 12 мл/кг маси тіла
4. Використання прийомів рекрутмекта та кінетичної терапії за відсутності п роти і ю казан ь.
4.8. Дієтотерапія в умовах інтенсивної терапії [С]
Для попередження транслокації кишкової мікрофлори при тяжких формах менінгококемії показане раннє зондове
ентеральне харчування, яке варто починати відразу після стабілізації гемодинаміки, при відсутності проявів парезу
кишечника.
Оптимальним на початку харчування дітей першого року життя є застосування низьколактозиих або безлактозних
молочних сумішей, які у своєму складі містять пребіотики (олігосахари, лактулозу).
Перспективним є застосування елементних і напівелементних збалансованих дієт для ентерального харчування, які
містять глутамін, омега-3 жирні кислоти, цинк і селен. Подібні суміші здатні не тільки забезпечити дитину
пластичним і енергетичним матеріалом, який легко засвоюється, а й позитивно впливати на імунну реактивність та
запальну відповідь. Суміші можна вводити дрібно або постійно за допомогою насоса через назогастральний зонд.
Діти, які до захворювання знаходилися на грудному вигодовуванні, повинні отримувати зціджене, пастеризоване
грудне молоко.
4.9. Догляд за шкірою, профілактика і лікування некрозів шкіри [С|
Хворим на менінгококемію потрібен ретельний догляд за шкірою, профілактика пролежнів, обробка шкіри
антисептиками. Тільки найшвидше відновлення перфузії тканин здатне зменшити масштаби некрозів. При наявносіі
глибоких дефектів шкіри і м'яких тканин може бути необхідна иекректомія і пластичне закриття шкірного дефекту
або ампутація дистальних сегментів кінцівок.
Місцеве лікування некрозів шкіри проводиться за правилами, що прийняті в хірургії опіків. Доцільна обробка
некротичних поверхонь аерозолями, що містять антисептики, кремами, що містять сульфодіазин срібла. Прискорює
загоєння некрозів застосування каротиноїдів.
Невеликі за глибиною некрози загоюються самостійно і не потребують лікування.
5. Лабораторна діагностика МІ
6. Бактеріоскопія "товстоі" краплі крові, фарбування мазка за Грамом (позаклітинно та внутрішньоклітинно
грамнегативні диплококи).
7. Бактеріологічне дослідження крові, слизу з носогорла, ліквору (культура менінгококу).
8. Серотипування менінгококів.
9. Латекс-аглютинація крові (антигени менінгококу).
10.Загальний аналіз крові (пейтрофільний лейкоцитоз із зсувом вліво, підвищена ШЗЕ).
МОЗ УКРАЇНИНАКАЗ 07,11.2009 № 814 м. КиївЗАТВЕРДЖЕНОнака Міністерства охорони здоров'яУкраїни

КЛІНІЧНИЙ ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ У ДІТЕЙ ПАНДЕМІЧНОГО ГРИПУ,
СПРИЧИНЕНОГО ВІРУСОМ (А НІNІ КАЛІФОРНІЯ)
Підозрілий випадок інфекції, що спричинена вірусом грипу А (НІМІ Каліфорнія
Хворий з гострим респіраторним захворюванням нез'ясованої етіології, що супроводжується:
- раптовим підйомом температури тіла більше 38 С;
- болем у горлі;
- головним болем;
- болем у м'язах;
- кашлем;
- утрудненим диханням.
Вірогідний випадок інфекції, що спричинена вірусом грипу А (НІNІ Каліфорнія)
Хворий з гострим респіраторним захворюванням, який за 7 днів до цього знаходився в тісному контакті з людиною з
підтвердженим діагнозом інфекції, що спричинена вірусом грипу А (НІNІ І Каліфорнія);
Хворий з гострим респіраторним захворюванням, який за 7 днів до цього перебував в країні, регіоні в яких мати місце
підтверджені випадки грипу А (НІNІ Каліфорнія).
Робота в лабораторії чи інших місцях із зразками, що взяті у людини із підтвердженим випадком грипу А (НШ 1
Каліфорнія).
Лабораторне підтвердження наявності інфекції грипу типу А, але недостатньо доказів для лабораторного
підтвердження інфекції НІNІ. Особа, що померла від гострого респіраторного захворювання нез'ясованої етіології,
епідеміологічно пов'язаного за часом, місцем та контактом з вірогідним або підтвердженим випадком грипу А
(НІNІ Каліфорнія).
Підтверджений випадок інфекції, що спричинена вірусом грипу А (НІNІ Каліфорнія)
Особа, що відповідає критеріям, визначеним для вірогідного або підозрілого випадку та має позитивний результат,
одержаний з лабораторії національного, регіонального чи міжнародного рівня, результати яких ВООЗ приймає як
підтверджені.
Організація повідомлень про підозрілі та вірогідні випадки грипу А(НІNІ Каліфорнія)
При виявленні медичним працівником будь-якого випадку з підозрою на грип А (НІNІ Каліфорнія) у людини
необхідно негайно направити термінове повідомлення у районну СЕС за допомогою будь-якого засобу комунікації
(телефону, факсу, електронної поіпти або кур'єром).
Первинні заходи реагування на випадок підозрілий на грип А (НІNІ)
Пацієнти з грипом А (НІNІ) повинні розцінюватися як потенційно контагіозні до 7 днів з моменту появи перших
симптомів захворювання. Пацієнти, у яких захворювання продовжується більше 7 днів з моменту появи перших
симптомів, повинні розцінюватися як потенційно контагіозні до моменту зникнення ознак захворювання. Діти,
особливо молодшої вікової групи, можуть бути потенційно контагіозними протягом більш тривалого періоду.
Негоспіталізованим хворим з підозрілим, вірогідним або підтвердженим грипом А (НІNІ Каліфорнія) рекомендується
не виходити з приміщення як мінімум протягом перших 7 днів з моменту появи перших симптомів захворювання.
На період загрози виникнення пандемії грипу А (НІNІ Каліфорнія) в кожному регіоні в інфекційних стаціонарах
повинні бути зарезервовані окремі бокси для госпіталізації осіб з підозрілим, вірогідним або підтвердженим грипом А
(НІNІ Каліфорнія).
В одному боксі пацієнти повинні буси відокремлені один від одного на відстань не менше 1 метра за допомогою
ширми.
Особи, які задіяні у транспортуванні та наданні медичної допомоги пацієнтам з підозрілим, вірогідним або
підтвердженим грипом А (НІNІ Каліфорнія) повинні використовувати засоби індивідуального захисту:
1. Добре підігнаний респіратор, при його відсутності добре підігнаною хірургічною маскою:
- маску необхідно використовувати один раз, після чого її знищують;
- при зволоженні маски треба змінювати її на нову;
- неможна лишати використану маску на шиї;
- при доторканні до використаної маски необхідно помити руки з милом.
2. Миття рук з милом чи обробка їх дезінфікуючими засобами до та після огляду пацієнта, після контакту з
виділеннями з дихальних шляхів та забрудненими ними предметами.
3. Персонал, який проводить медичні, процедури або відбір клінічних зразків у хворих з підтвердженим або
підозрілим діагнозом грипу А (НІNІ Каліфорнія) повинен користуватися тільки респіратором та додатково
одноразовими нестерильними гумовими рукавичками, змінними медичними халатами, головним убором і щільно
прилеглими захисними окулярами (для запобігання можливого коньюнктивального зараження).
4. Медичному персоналу необхідно обов'язково мити руки з милом або дезінфектантами відразу після зняття
гумових рукавичок, контакту з медичним устаткуванням або респіраторними виділеннями, предметами
індивідуального користування хворого.
5. Необхідно проводити регулярну дезінфекцію приміщень з використанням наявних дезінфекційних засобів.
6. Лікуючий лікар організовує забір зразків матеріалу та організувати проведення лабораторного дослідження.
7. Керівнику закладу охорони здоров'я разом із фахівцями територіальної СЕС необхідно провести розслідування
випадку.
Клінічна картина захворювання
- інкубаційний період від 1 до 7 днів;
- раптовий підйом температури тіла більше 38с, інколи захворювання може перебігати без підвищення температури
тіла;
- біль у горлі, головний біль;
- фарингіт;
- кашель;
- утруднене дихання;
- біль у м'язах;
- інколи може бути блювота, діарея.
Діагностика
Первинна діагностика, особливо, при виникненні перших випадків грипу А (НІNІ Каліфорнія) на основі клінічних
даних та епідеміологічного анамнезу:
1. Висока лихоманка у сполученні з утрудненим диханням та кашлем.
2. Контакт з хворим, у якого підтверджено інфікування вірусом грипу А (НІNІ Каліфорнія) за 7 днів до появи
перших клінічних симптомів.
3. Контакт з хворим на гостре респіраторне захворювання нез'ясованої етіології, яке закінчилося летально за 7 днів
до появи перших клінічних симптомів захворювання.
4. Відомості про виїзд хворого у країну чи територію, де є повідомлення про спалах грипу А (НІNІ Каліфорнія).
Заключний діагноз може бути встановлений після лабораторного підтвердження, молекулярно-генетичними
методами (ПЛР), у випадках виділення вірусу (позитивна вірусна культура на НІ).
Лікування хворих з підтвердженим або підозрілим діагнозом грипу А (НІNІ Каліфорнія)
Госпіталізації підлягають хворі з:
1. Грипоподібними захворюваннями, що супроводжується:
- ціанозом;
- задухою;
- фізикальними змінами з легенях (аускультативними, перкуторними, рентгенологічними);
- геморагічними проявами; геморагічний висип, кровохаркання;
- багаторазовим блюванням та діареєю (понад 3 рази на добу);
- брадикардією в порівнянні з віковою нормою; аритмії іншого характеру;
- гіпотензією на 30% нижче артеріального тиску: в порівнянні з віковою нормою;
- порушенням свідомості, судоми, надмірним збудженням чи вираженою млявістю.
2. Наявністю наступної супутньої патології у дітей з грипоподібним синдромом, які є групою ризику по виникненню
ускладнень: хронічні захворювання легень, в тому числі бронхіальна астма; ендокринологічна патологія - зайва вага
понад 30% від маси тіла; тяжкі форми цукрового діабету; хворі з імунодефіцитами - гемолітична анемія, первинні
імунодефіцити, аспленія, гемоглобінопатії, ВІЛ-інфекція, тривала імуносупресивна терапія, онко та
онкогематологічні захворювання, хронічні серцево-судинні захворювання в стадії декомпенсації; ниркова
недостатність.
Госпіталізація за епідпоказаннями:
- діти, що знаходяться в закритих дитячих колективах (інтернатні заклади тощо);
- діти із сімей соціального ризику.
Лікування грипу А (НІNІ Каліфорнія) в амбулаторних умовах легких неускладнених форм
1. Вживання великої кількості рідини.
2. Жарознижуючі засоби (парацетамол, ібупрофен) за показаннями.
3. При кашлі протикашльові та муколітичні засоби.
4. При нежиті - декоигістанти, для дітей перших трьох років життя -0,65% розчин хлориду натрію (краплі в ніс).
5. Антигістамінні препарати ІІ-ІП поколінь.
6. Ліжковий режим протягом гострого періоду.
7. При погіршенні стану - госпіталізація.
Лікування грипу А (НІNІ Каліфорнія) в стаціонарних умовах легких неускладнених форм
Емпіричне противірусне лікування рекомендується для хворих із тяжкими формами захворювання з високою
лихоманкою у сполученні з утрудненим диханням та кашлем.
При легких середньої тяжкості формах захворювання противірусна терапія не застосовується.
Для противірусного лікування грипу А (НІNІ Каліфорнія) ВООЗ рекомендує застосовувати озельтамівір.
Рекомендована тривалість лікування - 5 днів.
Лікування хворих із тяжкими формами грипу обов'язково проводиться в умовах стаціонару у ізольованих боксах.
Противірусне лікування грипу А (НІNІ Каліфорнія) також показано людям, що відносяться до груп ризику по
виникненню ускладнень.
Озельтамівір - дітям старше 13 років озельтамівір призначається в капсулах по 75 мг 2 рази на добу впродовж 5 днів.
Препарат призначається в перші 48 годин від початку захворювання.
Рекомендовані дози Таміфлю (розчину*) для дітей віком від 1 року і старше для лакування грипу
Маса тіла Доза, яку рекомендовано для ! Кількість суміші

прийому протягом 5 днів Таміфлю на одну дозу
15 кг 30 мг двічі надобу_ 2 мл
15 і 23 кг 45 мг двічі на добу 3 мл
23 і 40 кг 60 мг двічі на добу 4 мл
* Розчин готується відповідно до інструкції
Рекомендована доза становить 30 мг, 45 мг або 60 мг двічі на добу протягом 5 діб.
Вірус грипу А (НІNІ Каліфорнія) є стійким до препаратів амантадину чи римантадину.
При відсутності інгібіторів нейроамінідази можливе застосування інших противірусних засобів, які рекомендовані
для лікування сезонного грипу, хоча ефективність їх при грипі А (НІNІ Каліфюрнія) на даний час не доведена:
Арбідол. Дія доведена тільки при сезонному грипі А, нри Каліфорнійському грипі А (НІNІ Каліфорнія) не доведена.
Амізон. Дія доведена тільки при сезонному грипі А, при Каліфорнійському грипі А (НІNІ Каліфорнія) не доведена.
Показано застосування симптоматичних засобів:
- нри гіпертермії у дітей застосовується парацетамол чи ібупрофен.
Препарати ацетилсаліцилової кислоти протипоказані для лікування грипу у дітей в зв'язку із ризиком
виникнення синдрому Рея.
Антибіотики призначаються при підозрі на приєднання бактеріальної інфекції. Рекомендується застосування
антибіотиків з наступних груп: сучасні макроліди (кларитроміцин, азитроміцин, спіроміцин); амінопеніциліни
захищені клавулановою кислотою; цефаперазон у комбінації з сульбактамом; цефолоспорини Ш-ІУ покоління. При
наявності метицилінрезистентного стафілококу, ванкоміцин; при встановленні діагнозу нозокоміальної пневмонії
призначаються карбопінеми.
Хворим з гострим респіраторним дистрес-синдромом, по.чіорганною недостатністю допомога надається у
відділеннях інтенсивної терапії.
Для забезпечення надання якісної медичної допомоги на період загрози виникнення пандемії грипу в регіонах
організують цілодобові чергування консультантів на дому (співробітники кафедр педіатрії, дитячих інфекційних
хвороб, інфекційних хвороб, анестезіології, досвідчені лікарі відповідних профілів).
Профілактика
Для попередження зараження грипом типу А (НІNІ Каліфорнія) необхідно надавати батькам наступні рекомендації:
- уникати контакту з особами, що мають прояви грипозної інфекції; -обмежити відвідини місць великого скупчення
людей; - часто провітрювати приміщення;
- навчити дітей часто мити руки з милом протягом 20 секунд;
- навчити дітей кашляти і чхати в серветку або руку;
- батьки також повинні виконувати ці процедури, що служить добрим прикладом для дітей;
- прагнути не торкатися очей, носа або рота немитими руками;
- уникати обіймів, поцілунків і рукостискань;
- прикривати ніс і рот при чханні або каїилі одноразовою носовою серветкою, яку зразу ж після використання
потрібно викиїгути;
- навчити дітей не підходити до хворих ближче, ніж на півтора - два метри;
- хворі діти повинні залишатися вдома (не відвідувати дошкільні установи і школи);
- необхідне вологе прибирання приміщень не менше двох разів на день.

Протоколи діагностики та лікуванняДІХ №354

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Протоколи діагностики та лікуванняДІХ №354

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МОЗ УКРАЇНИ НАКАЗ-09.07.2004р. №354 м.

Протоколи діагностики та лікування

Доза ПДС в залежності від тяжкості дифтерії

Інфекційний мононуклеоз - захворювання, що викликається вірусом Елштейна-Барр, характеризується

15. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ КАШЛЮКУ У ДІТЕЙ

16. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ПСЕВДОТУБЕРКУЛЬОЗУ У ДІТЕЙ

18.ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ СКАРЛАТИНИ У ДІТЕЙ

19. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ СЕРОЗНИХ МЕНІНГІТІВ

20. ПРОТОКОЛ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ВІТРЯНОЇ ВІСПИ У ДІТЕЙ

НАКАЗ МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ28.01.2009___ №44. м. Київ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИНАКАЗ12.10.2009 №737м. Київ

Прогностична шкала менінгококової септицемії Глазго

Цефотаксим Болюсне введення, 150 мг/кг 2-4

4.3. Інфузійна терапія [А]

МОЗ УКРАЇНИНАКАЗ 07,11.2009 № 814 м. КиївЗАТВЕРДЖЕНОнака Міністерства охорони здоров'яУкраїни

Маса тіла Доза, яку рекомендовано для ! Кількість суміші

You might also like