Івано-Франківський національний

медичний університет
Кафедра педіатрії

Захворювання нирок у дітей

Доцент кафедри педіатрії,

к. м. н. Інна Шлімкевич
 Мета та завдання лекції
 На підставі клінічного, лабораторного та інструментального
обстеження виявляти у хворих гострий та хронічний пієлонефрит.

 Визначити особливості перебігу циститу та тубулоінтерстиціального

нефриту у дітей.

 Виявляти хворих з гострим та хронічним гломерулонефритом за

результатами клінічного, лабораторного та інструментального
обстеження.

 З’ясувати клінічні ознаки хронічної хвороби нирок.


Клінічний випадок
Пацієнтка А.16р. звернулась до лікаря зі скаргами: біль у поперику, часте
сечовипускання, головний біль, підвищення температури тіла до 37,5-38.0,
слабкість, в’ялість.
 При огляді: шкірні покриви бліді.

Над поверхнею легень – ясний легеневий звук.

Діяльність серця ритмічна, ЧСС 90/хв.
Живіт безболісний. С-м Пастернацького
позитивний зліва.
 Кл.ан. крові: Hb 120г/л, ер – 4,2х 1012/л,

L – 10,6х109/л, ШОЕ-20мм/год
 Заг.ан. сечі: відносна щільність 1010, білок – 0,09г/л,

L - 20-25 в полі зору, бактерії.

 УЗД нирок: деформація чашечок та лоханок відсутня

 Як трактувати отримані лабораторні дані?

 Про яке ураження можна думати?
 Нирки
 Нирки – парний орган, розташовані у
заочеревинному просторі. Нирка має
корковий та мозковий шар.

Структурно-функціональна
одиниця нирки – нефрон.
Нефрон складається з
судинного клубочка,
капсули та ниркових
канальців.
 ПЛАН ЛЕКЦІЇ
1. Актуальність проблеми.
2. Пієлонефрити : етіологічна структура, класифікація,
особливості клінічного перебігу у дітей різного віку,
стандарти параклінічних досліджень при ПН.
3. Лікування та профілактика ПН.
4. Особливості перебігу циститу у дітей.
5. Тубулоінтерстиціальний нефрит: класифікація, діагностика,
лікування.
6. Гломерулонефрити: етологія, механізми патогенезу, клінічні
критерії варіантів ГН, діагностика, патогенетичне лікування.
7. Хронічна ниркова недостатність у дітей: клінічні симптоми,
біохімічні порушення при ХНН, їх корекція.
Актуальність проблеми ураження сечовивідних шляхів і
нирок обумовлена значною поширеністю та високим
ризиком хронізації процесу
 Інфекції сечової системи є найбільш поширеною
інфекцією у дітей до 2 років та займають друге-трете
місце серед всіх інфекцій дитячого віку, поступаючись
захворюванням дихальних шляхів та кишковим
інфекціям.
 7% дітей з гіпертермією мають мікробно-запальний
процес в нирках
 В структурі захворювань органів сечової системи
пієлонефрит займає перше місце, складаючи 47-68%
нефрологічної патології (М.С. Ігнатова)
 В структурі захворювань сечової системи у дітей
гломерулонефрит (ГН) займає 4-те місце, а його
розповсюдженість в дитячій популяції становить 0,13-
0,2%.
 ТЕРМІНОЛОГІЯ
 Інфекція сечової системи (ІСС) –
захворювання, при якому немає даних
про ураження паренхіми нирок, але
наявні ознаки транзиторного запалення
нижніх сечових шляхів без уточнення
топічного рівня ураження (ВООЗ).
 Пієлонефрит (ПН) - неспецифічне
мікробне запалення нирки з переважним
вогнищевим ушкодженням
тубулоінтерстиційної тканини, чашечок
та миски.
 ТЕРМІНОЛОГІЯ
 Цистит – неспецифічне мікробне
запалення слизової оболонки сечового
міхура.
 Тубулоінтерстиційний нефрит (ТІН) –
неспецифічне абактеріальне запалення
інтерстицію, судин та канальців, що
супроводжується зниженням функцій
нирок (переважно тубулярної).
 Пієлонефрит

Це загальне захворювання організму з

переважним вогнищевим інфекційно-
запальним ураженням канальців,
інтерстиціальної тканини і чашечно-
мискової системи нирок, яке
характеризується ознаками інфекційного
захворювання і порушенням
функціонального стану нирок по
тубулоінтерстиціальному типу.
Інші
7,2%
 Сприяючі фактори
 Загальні: генетично детерміновані (стать,
визначені антигени системи HLA: А10, В7, В8;
наявність захворювань нирок у членів сім’ї),
нефропатія, токсикоз або пієлонефрит у матері
під час вагітності; дизембріологічні процеси в
нирках; метаболічні та гемодинамічні розлади;
імунодефіцитні стани;
 Місцеві: порушення уродинаміки (міхурово-
сечовідний рефлюкс, гідронефроз, нефроптоз);
зниження активності місцевих факторів
імунологічного захисту.
Класифікація ПН прийнята на ХІ з’їзді педіатрів України
(Возіанов О.Ф., Майданник В.Г., Багдасарова І.В., 2004
р.)
Клінічна форма:
 Необструктивний - виникає в незмінених до того нирках і
сечових шляхах;
 Обструктивний - розвивається за наявності органічної чи
функціональної обструкції.
Обструкція сечових шляхів може мати:
 функціональний характер при: нейрогенних розладах
сечопуску, обмінних нефропатіях.
 органічний – при: аномаліях сечової системи (синдром
Фролея, гідронефроз, уретерогідронефроз, мегауретер),
інтраміхурових обструкціях (контрактура шийки сечового
міхура, клапани, дивертикули, стеноз сечовипускного
каналу), в результаті травм, при стисненні пухлинами,
конкрементами.
 Класифікація ПН
Характер процесу:
 Гострий – ПН вважається гострим при тривалості його
перебігу до 3 місяців. Основу патологічного процесу
при гострому ПН складає неспецифічне запалення, яке
супроводжується деструкцією тканини нирок.
 Хронічний - в основі хронічного ПН лежить
специфічне імунне запалення з деструкцією та
посиленим синтезом колагенових волокон, утворенням
рубців у тканині нирок:
o хвилеподібний перебіг - характерні періоди
загострення з маніфестними клінічними симптомами;
o латентний перебіг - характеризується тільки сечовим
синдромом різного ступеню виразності.
 Класифікація ПН

Активність процесу:
 Активна стадія (І, ІІ, ІІІ ступінь)
 Часткова клініко-лабораторна ремісія –
період захворювання, в якому відсутні
клінічні прояви, але зберігається
сечовий синдром;
 Повна клініко-лабораторна ремісія –
відсутні як клінічні, так і лабораторні
ознаки ПН.
Критерії активності пієлонефриту у дітей
Ступінь активності
Ознака
І ІІ ІІІ
Температура Нормальна чи
Менше 38,5 0 С Вище 38,5 0 С
тіла субфебрильна
Відсутні чи
Симптоми Помірно Значно
незначно
інтоксикації виражені виражені
виражені
Лейкоцитоз,
До 10 11-14 15 і більше
109/л
ШОЕ, мм/год До 15 16-24 25 і більше
С-реактивний
Немає/+ ++ +++/++++
білок
Стан функції нирок:
 Без порушенням функції нирок;

 З порушення функції нирок;

 Хронічна ниркова недостатність.

Клініка ПН,
провідні клінічні синдроми:

 Інтоксикаційний: підвищення температури тіла вище

38°С, блідість шкіри, пастозність повік, периорбітальний
ціаноз, нудота, блювання, слабість, втомлюваність,
зниження апетиту, порушення сну;
 Больовий: болі в животі, в поперековій ділянці,
болючість в косто-вертебральному куті, позитивний
симптом Пастернацького;
 Сечовий синдром: лейкоцитурія нейтрофільного типу
(більше 50% нейтрофілів), бактеріурія (більше 100 тис.
мікробних тіл в 1 мл сечі), протеїнурія (менше 1 г/л),
еритроцитурія (поодинокі еритроцити, не змінені).
 Особливості перебігу ПН у дітей
раннього віку.
 недостатній приріст ваги, неспокій, мармуровість шкіри,
анорексія, диспепсичні явища, подразливість, тривала
жовтяниця, судоми
 ознаки дегідратації (зниження тургору шкіри, її сухість,
тахікардія, спрага)
 інтестінальний синдром
 порушення ритму сечовиділення (частий чи рідкий
сечопуск, затримка сечі, натужування при сечопуску;
 гепатолієнальний синдром (у 1/3 дітей);
 для дівчат - рецидивуючий вульвіт, вульвовагініт,
ентеробіоз
Стандарти параклінічних досліджень при ПН
Лабораторні дослідження:
 аналіз крові клінічний ( збільшення ШОЕ (>15 мм/год),
лейкоцитоз (> 9×109/л), зсув лейкоцитарної формули вліво;
 біохімічний аналіз крові (підвищення вмісту серомукоїду,
сіалових кислот, рівня С-реактивного білку, гіпер- γ- і гіпер-
α- глобулінемія);
 визначення електролітів крові (калій, натрій, хлор)
 загальний аналіз сечі;
 аналіз сечі за Нечипоренко;
 аналіз сечі за Зимницьким
 визначення добової протеїнурії;
 бактеріологічне дослідження сечі з визначенням
чутливості мікрофлори до антибактеріальних
препаратів;
 для дівчат - мазок з піхви;
 дослідження на ентеробіоз.
 тест на нітрити, тест на естеразу лейкоцитів
 визначення рівня β-2-мікроглобуліну сечі та крові
 Діти : Імовірність ІСС при
позитивному індикаторі,
58%
(повторити при
сумнівному)
(рівень доказовості С)

нітрити

(Wright O.R., Safranek S, 2006)

www.guideline.gov/summary
 Методи візуалізації сечових шляхів
Інструментальні методи дослідження:
 УЗД нирок та сечового міхура (розширення
чашечно-мискового комплексу, його деформація,
вади розвитку сечовидільної системи)
 екскреторна урографія (пієлоектазії, спазм
чашечково-мисочкової системи або згладженість
форніксів, розширення і деформація чашок,
асиметрія контрастування чашечково-мискової
системи і дефекти їх наповнення, збільшення чи
зменшення розмірів ниркової тіні, гіпотонія мисок і
сечоводів.)
 мікційна цистографія (при вторинному процесі –
міхурово-сечовідний рефлюкс, рефлюксуючий
мегауретер, дивертикули сечового міхура і сечоводів
тощо)
 Екскреторна урографія
Метод рентгенологічного дослідження
сечовивідної системи, заснований на
фізіологічній здатності нирок виводити з крові
йодвмісні рентгенконтрастні речовини (РКР).
Можливості методу:
 оцінка анатомічного і функціонального стану
нирок і сечовивідних шляхів;
 оцінка уродинаміки;
 контроль динаміки патологічного процесу
 Екскреторна урографія

Нормальна екскреторна
Повне подвоєння обох нирок
урограма
Чашечки, миски та сечоводи не поширені
Значно поширені порожнисті відділи (чашечки та миски) обох нирок,
сечоводи не контрастуються. Тіні контрастної речовини в сечовому
міхурі. Висновок. Двобічний гідронефроз.
Контурується тінь конкременту кораловидної форми в
проекції миски правої нирки. Значно поширені чашечки
правої нирки. Висновок. Кораловидний камінь правої нирки.
 Мікційна цистоуретрографія
Метод рентгенологічного дослідження
сечового міхура на основі попереднього його
наповнення РКР; має важливе значення для
оцінки його анатомічного і функціонального
стану.
Можливості методу:
 Оцінка анатомічного і функціонального
стану сечового міхура і уретри;
 Виявлення міхурово- сечовідного рефлюксу;
 Мікційна цистоуретерограма

Мікційна цистоуретрограма: Мікційна цистоуретрограма:

міхурово-сечовідний рефлюкс рефлюксів немає,
зліва. Виражена дилатація Сечовий міхур звичайної форми.
чашечно-лоханочної системи.
 Сечовий міхур звичайних розмірів та форми.
Контрастуються обидва сечоводи та порожнисті відділи
обох нирок, значно поширені, сечоводи звивисті.
Висновок. Двобічний міхурово-сечовідно-нирковий
рефлюкс.
 Інструментальні методи дослідження:
 реносцинтіграфія (динамічна - уповільнення
секреторно-екскреторних процесів, асиметричні
криві, обструктивний тип, зменшення ЕНП;
статичної – зниження накопичення
радіофармпрепарату > 15%, при апостематозниму
ПН - зниження накопичення та нерівномірний
його розподіл)
 термографія (термоасиметрія поперекової зони >
1°С, вогнища гінер- і гіпертермії)
 доплерографія судин нирок (за необхідності)
 добовий моніторинг артеріального тиску
 ангіографія судин нирок (за необхідності)
 комп’ютерна томографія нирок (за необхідності)
 магніторезонансне дослідження нирок (за
необхідності)
 Лікування пієлонефриту

Можливості

Стаціонар/дім:
В стаціонарі: Амбулаторно:
в/в стаціонарі,
АБ ступінчаста Антибіотик
per os –
терапія per os
амбулаторно
Антибактеріальна терапія ПН проводиться
ступінчатим методом в стаціонарі
(парентерально із переходом на прийом
препаратів per os (можливо - в межах однієї
групи) після нормалізації температури.
Переваги ступінчатої терапії:
•скорочення тривалості госпітального лікування і
переведення на лікування в домашніх умовах –
психологічно більш комфортно;
• мінімізація ризику нозокоміальних інфекцій;
•зниження витрат, пов’язаних з меньшою вартістю
пероральних антибіотиків, відмова від додаткових
витрат на введення лікарського засобу в
парентеральній формі і т. д.
Для етіотропного лікування пієлонефриту
у дітей застосовують наступні
антибактеріальні препарати:

Препаратами першого ряду є

 цефалоспорини ІІІ покоління:
o цефтріаксон,
o цефотаксим,
o цефтазидим (фортум),
o цефоперазон,
o цефіксим,
o цефтібутен
 «Захищені пеніциліни»:
o амоксицилін/клавунат (амоксиклав, аугментин,
флемоклав),
o амоксицилін/сульбактам

 Фторхінолони* 2-4 покоління:

o левофлоксацин,
o ципрофлоксацин,
o моксифлоксацин,
o гатифлоксацин

*не рекомендується призначення у дітей до 18 років у зв`язку з

можливим впливом на формування кістково-хрящової
системи, але застосовуються як препарати другого ряду при
ускладненому ПН, виділенні P.aeruginosa, полірезистентних
грамнегативних збудників, а також по життєвих
показаннях
 Раціональна антибіотикотерапія ПН
До альтернативних препаратів відносять
 цефалоспорини IV покоління (цефпіром, цефепім,
цефоксітин),
 комбіновані препарати - цефтріаксон/сульбактам
(сульбактомакс), цефоперазон/сульбактам,
 аміноглікозиди (нетроміцин, амікацин, тобраміцин).
Антибактеріальні препарати резерву :
o карбапенеми (наприклад, іміпенем, меропенем),
o уреїдопеніциліни (тикарцилін/клавуланат,
піперацилін/тазобактам), глікопептиди (наприклад,
ванкоміцин, таргоцид).
При супутній урогенітальній інфекції:
o орнідазол (наприклад, тіберал),
o нітроімідазоли (наприклад, наксоджин),
o макроліди (роксітроміцин, азітроміцин, джозаміцин,
кларитроміцин).
Стартова емпірична антибіотикотерапія при ПН
триває 10-14 діб. За відсутності результатів посіву
сечі та антибіотикограми слід пам`ятати, що
препарат емпіричної терапії повинен
характеризуватися:

 високою чутливістю збудника до даного

препарату,
 здатністю не тільки швидко проникати в уражені
запаленням органи сечової системи, але і
створювати терапевтично ефективні концентрації
в сечі;
 не бути нефротоксичним,
 мати переважно бактерицидний ефект,
 доброю переносимістю дітьми;
 відсутністю вираженого впливу на мікробіоценоз
кишківника.
 Уросептичні засоби, які застосовують для
лікування ПН у дітей
Уросептик Спектр дії Добова доза
Нітроксолін Кишкова паличка, 200-400 мг
5-НОК протей, стафілококи
Нітрофурани Кишкова паличка, 4-5 мг/кг
(фурагін, фурамаг) протей, стафілококи,
стрептококи,
клебсієлла
Піпемідинова кислота Кишкова паличка, 200-400 мг
(палін) протей, стафілококи, (після 12 років)
стрептококи,
клебсієлла, синєгнійна
паличка
Триметоприм- Кишкова паличка, 6-12 мг/кг
сульфаметоксазол
Посиндромна та патогенетична терапія
 Лікування дегідратації здійснюється
шляхом водного навантаження,
дезінтоксикація - застосуванням
дезінтоксикаційних препаратів (реосорбілакт,
ксилат, ліпін). При відмові від перорального
прийому рідини, ознаках дегідратації,
значному інтоксикаційному синдромі
проводиться інфузійне введення 5% розчину
глюкози або фізіологічного розчину натрію
хлориду.
 При гіпертермії застосовуються
жарознижуючі - парацетамол, ібупрофен в
вікових дозах.
 Посиндромна та патогенетична
терапія
 У випадках больового синдрому призначаються
антиспастичні препарати (ношпа, ріабал,
спазмалгон).
 За необхідності – про, пре і симбіотики (йогурт,
біоспорин, біфі-форм, лінекс, симбітер 1,2), а
також антигістамінні та протигрибкові
препарати.
 При хронічному ПН для гальмування
склеротичного процесу та антипротеїнуричної дії,
застосовують інгібітори АПФ або блокатори
рецепторів до ангіотензину ІІ (БРА) (еналаприл,
лізиноприл, фозиноприл, спіраприл, ірбесартан,
кандесартан, валсартан, епросартан, телмісартан).
 Фітотерапія ПН
 Фітопрепарати, що застосовуються при мікробному
запаленні сечових шляхів: канефрон Н, цистенал,
уролесан, фітолізин, цистон.
 Фітокомпоненти, що ефективні при мікробному
запаленні сечових шляхів: овес, березове листя і
бруньки, буквиця лікарська, бузина (корінь, квіти),
плоди глоду, грицики, кукурудзяні стовпчики, насіння
льону, медунка лікарська, подорожник, спориш, ягоди
та листя суниці, волошка, петрушка городня (насіння,
коріння), брусниця, золотушник, лаванда колоскова,
мучниця звичайна, шишки хмелю, ягоди ялівцю, листя
чорної смородини.
Рекомендовано лікування в умовах місцевих
нефрологічних санаторіїв в період ремісії
КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ЛІКУВАННЯ:
покращення клінічного стану через 2-3 доби,
відсутність бактеріурії через 3-4 доби,
нормалізація аналізів сечі через 4-5 діб.
Цистит
 У 85% дітей захворювання діагностується
у віці 4 -12 років;
 У дівчаток - в 5 разів частіше, ніж у
хлопчиків, що обумовлено:
• анатомо-фізіологічними особливостями
сечовипускного каналу ( близькість до
природних резервуарів інфекції – анус,
піхва), короткий сечовипускний канал;
• гінекологічними захворюваннями (вульвіт,
вульвовагініт).
 Етіологія циститу
 Eschericia coli
 Klebsiella pneumonie
 Pseudomonas aeruginosa
 Staphylococcus epidermitidis
 Мікробні асоціації
 Віруси (аденовіруси, герпесвіруси, віруси
парагрипу) – дискусійне питання;
 Мікоплазми, хламідії, грибки, трихомонади – рідше;
 Лікарські препарати (уротропін, сульфаніламіди,
циклофосфамід);
 Небактеріальний цисти – при алергії;
 Обмінні розлади (кристалурії);
 Вплив радіації;
 Токсичні, хімічні, фізичні фактори
(переохолодження, травма).
Класифікація циститу
 Первинний – розвивається в первинно
здоровому органі;
 Вторинний – ускладнює наявні раніше
захворювання або аномалії розвитку
сечового міхура і статевих органів.
По перебігу:
o Гострий – запальний процес обмежується
слизовою оболонкою та підслизовим
шаром;
o Хронічний – втягнення в запальний
процес м’язового шару сечового міхура.
Може бути латентний та рецидивуючий.
Класифікація циститу

За характером морфологічний змін:

 Катаральний;
 Бульозний;
 Гранулярний;
 Бульозно-фібринозний;
 Геморагічний;
 Флегмонозний;
 Гангренозний;
 Некротичний;
 Поліпозний.
За етіологією: бактеріальні, вірусні,
медикаментозні, променеві, токсичні,
хімічні, термічні, післяопераційні.
 Діагностичні критерії
циститу у дітей:
 Розлади сечопуску
(часто перший симптом);
 Імперативні позиви до сечопуску (кожні 10-30 хв);
 Біль в кінці акту сечопуску;
 Іноді нетримання сечі;
 У дітей раннього віку – неспокій перед сечопуском,
плач, труть ніжками, може бути рефлекторна
затримка сечопуску;
 У дітей старшого віку – біль внизу живота, в
надлобковій ділянці, з іррадіацією в промежину,
посилюється при пальпації і наповненні сечового
міхура;
 “Термінальна” гематурія;
 Відсутні ознаки загальної інтоксикації;
 Температура підвищується до 38 С;
Діагностичні критерії циститу у
дітей:
 Хронічний цистит – полакіурія, енурез,
нетримання сечі; рецидивуюча лейкоцитурія, яка
появляється відразу після відміни уросептика.
 Сечовий синдром: лейкоцитурія
нейтрофільного типу, бактеріурія (>100000 мікр.
тіл в 1 мл), еритроцитурія (свіжі еритроцити),
незначна протеїнурія (до 0,99 г/л), слиз.
 Біохімічні показники крові відповідають віковій
нормі;
 Гемограма – норма або помірний лейкоцитоз,
нейтрофільний зсув вліво;
 Мікційна цистоуретерогафія – аномалії, які
сприяють розвитку циститу.
Лікування циститу

Напрямки терапії:
1. Усунення больового синдрому.
2. Нормалізація сечопуску.
3. Ліквідація збудника і запалення.
 Лікування циститу
 Режим – в перші дні при гострому або загостренні
хронічного - ліжковий.
 Дієта – молочно-рослинна, виключити гострі страви,
спеції, прянощі, питтєвий режим – за потребою хворого
(мінеральні води: Лужанська, Миргородська);
 Антибактеріальна терапія:
Перший епізод циститу у дітей:
Протимікробна терапія 5 діб. Препарати вибору –
фурамаг, сульфаметаксозол/триметроприм (бісептол),
фурагін.

Гострий цистит слід лікувати негайно для того, щоб

уникнути можливих ускладнень. Парентеральне
введення препаратів є невиправданим.
Лікування циститу
При рецидиві циститу:
Протимікробна терапія 7 діб, потім
профілактичне лікування. Препарати
вибору: перелічені вище уроантисептики
або цефалоспорини (цефуроксим,
цефіксим (цефікс), цефтібутен,
цефподоксим) із можливим поєднанням із
фітотерапією (Канефрон Н).
При вираженому больовому синдромі –
спазмолітики (спазмалгон, ношпа,
ріабал), ректальні свічки, які містять
анестезин або беладонну), теплові
процедури (сидячі теплі ванночки з
відваром череди, ромашки)
Лікування циститу

 Місцеве лікування хронічного циститу: інстиляції

за показаннями (після цистоскопії): димексид (3-
15%), діоксидин, водний розчин 0,02%
хлоргексидину, ектерицид, метронідазол або 2%
протаргол під контролем індивідуальної
переносності препарату.
 Фізіотерапевтичне лікування: електрофорез 2% р-
ну кальцію хлориду, лідази, димексиду,
пелоїдотерапія (аплікації озокериту або парафіну).
 Фітотерапія: польовий хвощ, листя брусниці,
толокнянки, звіробою).
 Інфекція сечових шляхів
Клініко-лабораторні критерії:
 Поява лейкоцитурії на фоні інтеркурентного
захворювання, особливо при його затяжному перебігу
(ГРВІ, гострий бронхіт, пневмонія та інші);
 Відсутність симптомів інтоксикації, больового синдрому;
 Швидкоминучий дизуричний синдром;
 Відсутність змін в периферичній крові;
 Незначна лейкоцитурія нейтрофільного типу;
 Транзиторна бактеріурія – менше 10 мікробних тіл в 1 мл
сечі;
 Відсутність порушення функції нирок.
Характерна швидка ( не більше 3 діб) нормалізація складу
сечі під впливом антибактеріальної терапії
 Тубулоінтерстиціальний нефрит
Складає 5-7% випадків патології нирок у дітей і
зустрічається у 2% дітей з гострою нирковою
недостатністю.
Етіологія - захворювання має поліетіологічну природу:
Гострий ТІН:
Бактеріальна інфекція (стрептокок, збудник
дифтерії, пневмокок);
Вірусна інфекція (вірус Ебштейн-Барра,
цитомегаловірус, вірус герпесу);
Мікоплазми, лептоспіри, токсоплазма;
Туберкульоз (токсико-алергічний варіант);
 Тубулоінтерстиціальний нефрит
Хронічний ТІН:
Тривала персистенція респіраторних вірусів;
Отруєння, опіки, травми, гемоліз, гострі судинні
розлади (шок, колапс);
Тривалі курси лікування β-лактамними АБ,
противірусними препаратами, сульфаніламідами,
НПЗС, анальгетиками, діуретиками;
Аномалії розвитку сечової системи: міхурово-
сечовідний рефлюкс, полікистоз нирок),
дизметаболічні розлади, канальцеві ензимопатії;
Гломерулонефрити, СЧВ, ГУС.
 Клініко-лабораторні ознаки ТІН у дітей
Клінічні ознаки:
 Симптоми інтоксикації: підвищення температури тіла,
озноб, головний біль, слабість, зниження апетиту, біль в
животі, нудота, блювання;
 Артеріальна гіпотензія;
 Висипання на шкірі;
 Артропатія.
Лабораторні зміни:
 Прискорене ШОЕ, анемія, лейкоцитоз, еозинофілія;
 Сечовий синдром: протеїнурія, еритроцитурія,
лейкоцитурія лімфоцитарного характеру, еозинофілурія,
циліндрурія.
Дисфункція канальців: глюкозурія, аміноацидурія,
фосфатурія, нирковий тубулярний ацидоз, ізостенурія;
Зниження клубочкової фільтрації
 Лікування ТІН
Лікування інтерстиційного нефриту
передбачає:
• нормалізацію артеріального тиску;
• ліквідацію протеїнурії;
• гальмування/відновлення функцій нирок.
Гломерулонефрит (ГН) - гетерогенна група імунно-
запальних захворювань переважно клубочкового
апарату нирок з різною клініко-морфологічною
картиною, перебігом та наслідками. При цьому, в
патологічний процес послідовно втягуються і інші
структури ниркової тканини, органи та системи,
порушуються практично всі види обміну речовин.
 Етіологія ГН
 Екзогенні антигени:
 Стрептококова інфекція (ангіна, скарлатина,
стрептококова піодермія, загострення хронічного
стрептококового тонзиліту) – підтверджується
виявленням стрептокока у хворих ГН дітей, в
крові – антистрептококових АТ
(антистрептолізина-О, антигіалуронідази, АТ до М-
протеїну стрептокока); провідне значення має β-
гемолітичний стрептокок групи А, типи 4, 6, 12,
18,25,49 (нефритогенні);
 Стафілококова інфекція;
 Вірусна інфекція: аденовіруси, ЕКНО 9, коксакі-
інфекція, збудник вітряної віспи, епідпаротиту;
 Фактори небактеріальної природи: дія холоду,
травма, надмірна інсоляція, повторне введення
вакцин, сироваток, лікарські препарати;
 Основні патогенетичні механізми розвитку ГН
Імунокомплексний механізм Аутоімунний механізм
Ініціальна ланка

Мікроорганізми
Антигени HLA-DR

Первинне Порушення
Пошкодження
розпізнавання і функції
ГБМ
імунна відповідь Т-супресорів

Імунні комплекси Генерація

Активація
Т-лімфоцитів
В-лімфоцитів
ефекторів
Циркулюючі Локальні

Аутоантитіла
Активайція тригерних систем: до ГБМ
Ефекторна ланка

- копмлемента
-кінінової системи
-гемокоагуляції
- ренін-ангіотензин
- виділення медіаторів (ПГ, ТхА2, ТхВ2, С4,

IL-2 та ін.) Різні клініко-морфологічні форми

- вільні радикали (О2; ОН, ОН+) гломерулонефриту
 Класифікація ГН
Форма Активність ниркового Стан ниркових функцій
процесу

Гострий ГН 1. Період початкових - без порушення функції

- з нефритичним синдромом проявів нирок
- з нефротичним синдромом 2. Період розпалу - з порушенням функції
- з ізольованим сечовим 3. Період зворотного нирок
синдромом розвитку - гостра ниркова
- з нефротичним синдромом, 4. Перехід в хронічний недостатність
гематурією та/чи ГН
гіпертензією

Хронічний ГН 1. Період загострення - без порушення функції

- нефротична форма 2. Період часткової нирок
- змішана форма ремісії - з порушенням функції
- гематурична форма 3. Період повної нирок
клініко- - хронічна ниркова
лабораторної недостатність
ремісії

Підгострий - з порушенням функції

(швидкопрогресуючий) ГН нирок
- хронічна ниркова
недостатність
 Класифікація ГН
 Гострий ГН - це гостре пошкодження нирок, що
виникає після перенесеного бактеріального,
вірусного, паразитарного захворювання, з
інших причин через певний проміжок часу (2-6
тижні) і має, зазвичай, циклічний перебіг.
 За міжнародними стандартами: гострий ГН - це
ГН, що виникає спорадично після
стрептококової інфекції, підтвердженої
висіванням із зіва стрептокока, наявністю в
сироватці стрептококових антигенів та антитіл,
гіпокомплементемії. Тривалість гострого ГН
обмежується 1 роком від початку
захворювання, при давності процесу більше 3-х
місяців говорять про тенденцію до затяжного
перебігу, більше 6-ти місяців - про затяжний
перебіг захворювання.
 Клініка ГН
Початковий період: порушення загального стану,
слабість, підвищена втомлюваність, зниження
апетиту, підвищення температури тіла до 38°С,
головний біль, нудота, блювання, зменшення
кількості сечі, виділеної за добу, нерідко сеча
кольору “м’ясних помиїв”, блідість шкіри,
пастозність або набряк обличчя, кінцівок, тупа
ниюча біль в попереку, симптоми ураження ССС,
рідко (1-2%) симптоми ниркової еклампсії, зниження
гостроти зору, судоми, гіпертензія.
Період розпалу:
 Набряковий синдром (набряки на обличчі,
навколо очей, розповсюджуються на тулуб, кінцівки,
іноді, на зовнішні статеві органи; при нефротичній
формі досягають значних розмірів, з’являється
рідина в серозних порожнинах).
 Сечовий синдром
 олігурія (зниження діурезу до 100 мл/добу), рідше анурія
(діурез нижче 10 мл/добу);
 протеїнурія (виділення білка з сечею 1-2 г/добу, при
нефротичному синдромі >2,5 г/добу, білки
представлені6 альбумінами (90%), серомукоїдом,
трансферином, α2-макроглобулінами, глікопротеїнами,
γ-глобулінами та ін.);
 гематурія (на початку захворювання макрогематурія –
сеча кольору “м’ясних помиїв”, при сприятливому
перебігу зникає протягом 2-х місяців, мікрогематурія.
Переважають вилужені еритроцити.
 Циліндрурія – гіалінові (5-8 в п.з.), зернисті та восковидні
циліндри (3-5 в п.з.) при нефротичному варіанті
ГН,свідчать про тяжкість процесу;
 Лейкоцитурія – до 20-25 лейкоцитів в п.з, має
абактеріальний лімфоцитарний, а іноді еозинофільний
характер.
 Клініка ГН
Гіпертензійний синдром – транзиторний,
лабільний, показники АТ перевищують вікову
норму на 20-30 мм рт. ст. Генез гіпертензії –
активація системи ренін-ангіотензин-альдостерон.
Зміни зі сторони серцево-судинної системи –
ослаблення тонів, ніжний, непостійний
систолічний шум, іноді екстрасистолія, задишка,
ціаноз губ.
Симптоми ураження травної системи – зниження
апетиту, нудота, блювання, болі в животі, при
нефротичному варіанті - збільшення печінки,
рідше селезінки.
Ураження ЦНС – головна біль, безсоння, в’ялість,
втрата свідомості, судоми.
 Нефритичний сидром
Частіше у дітей шкільного віку (>6-7 років)
 Незначні набряки, переважно на обличчі,
пастозність повік та гомілок;
 Сечовий синдром – часто гематурія, сеча
кольору “м’ясних помий”, потім еритроцитурія,
яка зберігається до 1,5-2 міс.; протеїнурія (до 1,5-
2 г/добу);
 Короткочасна гіпертензія – АТ перевищує вікову
норму на 10-20 мм рт. ст., легко піддається
лікуванню;
 Загальний аналіз крові – ШОЕ 20-30мм/год,
помірний лейкоцитоз.
 Біохімічний аналіз крові – загальний білок в
нормі, помірна диспротеїнемія, електроліти крові
в нормі.
 Нефротичний синдром

Частіше у дітей дошкільного віку

 Розповсюджені набряки на обличчі, в ділянці крижової
кістки, зовнішніх статевих органів, на кінцівках, іноді до
ступеню анасарки;
 Масивна протеїнурія селективного типу (більше 2,5
г/добу, навіть до 10-15 г/добу);
 Еритроцитурія – відсутня або незначна (2-5-10 в п.з.);
 Циліндрурія – гіалінові, зернисті, восковидні – при
тяжкому і тривалому перебігу.
 Гіпопротеїнемія (<55 г/л) з гіпоальбумінемією (<25 г/л)
або гіпо-γ-глобулінемією;
 Гіперхолестеринемія (>5,7 ммоль/л);
 Гіперліпідемія (>7 ммоль/л);
 Гемограма – ШОЕ 40-50 мм/год, лейкоцитоз, зсув
формули вліво;
 Порушення балансу електролітів – гіперкаліемія (під час
олігурії), гіпокаліемія (під час поліурії, при застосуванні
сечогінних).
 Ізольований сечовий синдром
 Відсутні клінічні прояви;
 Відсутні набряки;
 Еритроцитурія (іноді гематурія);
 Протеїнурія ( до 1,5 г/добу);
 Циліндрурія, в деяких випадках – лейкоцитурія.

Нефротичний синдром з гематурією і гіпертензією

 Гіпертензія – підвищення систолічного та діастолічного
АТ, тяжко корегується;
 Набряковий синдром – від короткочасних набряків до
анасарки;
 Сечовий синдром – значна протеїнурія (2 - 6 г/добу),
циліндрурія, гематурія стійка, часто тільки зменшується
в періоді ремісії не зникаючи повністю (40-60-80 ер. в
п.з.);
 Порушення обмінних процесів;
 Швидко розвивається анемія.
 Підгострий (швидкопрогресуючий) ГН
 Через 3-4 доби від початку захворювання загальний стан тяжкий,
виражена в’ялість, адинамія, головний біль, блювота, лихоманка (38-
390С), прогресуюча блідість шкіри та слизових оболонок, олігоанурія;
 АТ перевищує вікові показники на 40-60 мм рт. ст. і більше, без
тенденції до нормалізації при застосуванні гіпотензивних;
 Набряки розвиваються швидко, розповсюджуються по всьому тілу,
нерідко - полісерозит, анасарка;
 Симптоми гіпертрофії ЛШ, порушення функції серця, зміни очного
дна (крововилив в сітківку, набряк диску ЗН);
 Збільшення печінки та селезінки;
 Сечовий синдром: в перші дні – гіперстенурія, пізніше – гіпо- та
ізостенурія; протеїнурія неселективна (3 г/добу і більше);
еритроцитурія (30-50 в п.з.), циліндрурія (гіалінові, епітеліальні,
зернисті-3-8 в п.з.);
 Гемограма: анемія, лейкоцитоз, прискорене ШОЕ;
 Біохімічний аналіз крові: значне підвищення рівня сечовини,
креатиніну, холестеритну, гіпо- та диспротеїнемія (↓ альбумінів, ↑ α
2-,β-, γ-глобулінів);
 Значне зниження клубочкової фільтрації;
 В 72% випадків захворювання перебігає з гострим нефритичним
синдромом і прогресуючою нирковою недостатністю; у 28 % -
нефротичним синдромом.
 Стандарти параклінічних досліджень
Лабораторні:
 аналіз крові клінічний з визначенням тромбоцитів
(анемія, збільшення ШОЕ, лейкоцитоз зрушення
лейкоцитарної формули вліво);
 біохімічний аналіз крові з протеїнограмою:
• гіпопротеїнемія,
• диспротеїнемія,
• гіперхолестеринемія,
• гіперліпідемія,
• азотемія;
 коагулограма, час згортання крові, тривалість
кровотечі - гіперкоагуляція;
 імунологічні дослідження крові - зменшення С3-фракції
комплементу, зростання Ig G, M, кріоглобулінемія,
підвищення титру антистрептококових АТ, підвищення
рівня ЦІК, визначення АТ до базальної мембрани
клубочків та цитоплазми нейтрофілів (ANCA);
Стандарти параклінічних досліджень
 Інструментальні дослідження:
 Контроль артеріального тиску;
 Контроль ваги тіла ;
 Дослідження очного дна;
 ЕКГ;
 УЗД сечової системи з імпульсною
доплерометрією;
 УЗД органів черевної порожнини;
 Радіонуклідні дослідження - динамічна та
статична реносцинтиграфія;
 Добовий моніторинг артеріального тиску;
 Біопсія нирки пункційна (по показаннях).
 Вживання рідини
 Прийом рідини обмежується при порушенні функції
нирок, значних набряках та гіпертензії. В інших
випадках кількість рідини, що надійшла в організм, не
лімітується, але контролюється. Об`єм рідинного
навантаження (випито + в продуктах харчування
+довенно) має відповідати втратам - діурез
напередодні+блювота+рідкий стілець+200-250 мл (чи
250 мл/кв.м поверхні тіла).
 Питний режим включає чай, лужну мінеральну воду,
чисту воду, компоти (з сухофруктів), молочні
продукти.
Антибактеріальна терапія:
 Антибактеріальна терапія показана дітям з гострим
постстрептококовим ГН, при наявності активних
вогнищ інфекції або високих титрів АСЛ-О в динаміці.
 Як правило, призначається на 2-4 тижні.
 Використовуються напівсинтетичні пеніциліни,
макроліди, цефалоспорини II-III покоління (дози
коригуються при нирковій недостатності) в поєднанні
з антигістамінними препаратами I-II покоління (за
показаннями).
 Діуретики:
 Показані при набряковому синдромі, олігурії та
гіпертензії.
 Застосовуються петльові (лазикс 3-5 мг/кг), тіазидні
(гіпотіазид), калійзберігаючі (верошпірон 10 мг/кг)
діуретики (при відсутності азотемії та гіперкаліемії),
осмодіуретики (манніт 1г/кг).
 При значному набряковому синдромі перевага надається
інфузійній терапії, в кінці довенно вводиться лазикс.
Застосовуються розчини полюглюкіна, реосорбілакту,
реополіглюкіна, реоглюмана (10-15 мл/кг), декстрану (10-
40 мл/кг), іноді - 10-20-50% розчин альбуміну 0,5-1 мг/кг.
Гіпотензивні препарати
 Препаратами вибору є інгібітори АПФ, антагоністи
ангіотензивних рецепторів (АРА) II, ділтиазем, блокатори
бета-адренорецепторів, діуретики, їх комбінації.
 Патогенетичне лікування ГН:

Глюкокортикоїди (ГК)
 Застосовуються при НС, швидкопрогресуючому ГН,
високій активності патологічного процесу в нирках,
системних захворюваннях.
 Призначаються тривало в максимальній дозі 1,5-2
мг/кг/добу (до 50 мг) за преднізолоном, в середньому
6-8 тижнів, потім переходять на тривалу
підтримуючу терапію, яка складає 30-50% від
максимальної дози протягом 6-8 місяців, поступово
знижуючи дозу по 2,5 мг раз в 8 тижнів до 2,5-5 мг.
 Препарат призначають з урахуванням циркадного
ритму роботи наднирників в першу половину дня, під
час їжі, запивають молоком.
 При підозрі на швидкопрогресуючий ГН і у окремих
хворих з гормонорезистентністю проводиться
"пульс"-терапія преднізолоном чи
метилпреднізолоном
 Цитостатики:
 Застосовуються у випадку встановленої
гормонорезистентності (повної чи часткової),
первинної терапії НС одночасно з початком
лікування ГК, первинної терапії у підлітків,
рецидиву НС.
 Найчастіше використовуються алкілуючі агенти:
лейкеран (хлорбутін) 0,15-0,2 мг/кг/добу,
циклофосфан 2-3 мг/кг/добу 8-12 тижнів, потім
підтримуюча доза - 50% від максимальної дози 6-
10-12 місяців (залежно від динаміки
захворювання).
 При повторному лікуванні, при значному
набряковому синдромі та у підлітків перевага
надається парентеральним формам препаратів.
 Інгібітори АПФ
 Мають антипротеїнуричну та
антисклеротину дію при тривалому (>6
місяців) застосуванні під контролем
вмісту калію та креатиніну крові.
 Призначаються при артеріальній
гіпертензії, сечовому синдромі з
переважанням протеїнурії.
 Найчастіше використовуються
еналаприл, лізіноприл, раміприл
 Дезагреганти та ангіопротектори
 Для покращення ниркового кровотоку і
попередження тромбоутворення використовуються
діпірідамол (курантіл) 10-15 мг/кг/добу 1-3 міс.,
пентоксифіллін, тиклопедін (6-8-10 мг/кг/добу) 4-8
тижнів, клопідогрель протягом 1-6 місяців.
Антикоагулянти
 Рекомендуються при високому ризику
тромбоутворення (НС чи змішаний варіант ГН,
швидкопрогресуючий ГН), гострій нирковій
недостатності, затяжному перебігу.
 Застосовуються препарати прямої дії, що
впливають на фактори згортання безпосередньо в
крові (гепарин (100-300 ОД/кг/добу 3-6 тижнів,
тиклопідін (тиклід), гепарини з низькою
молекулярною масою, непрямої дії, що
пригнічують синтез факторів згортання.
Хронічна ниркова недостатність (ХНН) - клініко-
лабораторний симптомокомплекс, зумовлений
накопиченням в організмі продуктів азотистого обміну,
порушенням співвідношення кислот і основ, розвитком
анемії, остеопатії, гіпертензії і змін в різних внутрішніх
органах.
 Етіологія ХНН:

o Первинні ураження клубочкового апарату нирок

(гломерулонефрит);
o ДЗСТ (СЧВ, вузликовий периартеріїт, склеродермія);
o Хронічний інтерстиціальний нефрит, пієлонефрит;
o Захворювання нирок обмінного генезу (амілоїдоз,
цистинурія, первинний гіперпаратиреоїдизм);
o Судинні захворювання (стеноз ниркових артерій,
дисптазія судин нирок, есенціальна артеріальна
гіпертензія);
o Первинні ураження канальців (тубулопатія, хронічна
гіперкальциемія, синдром Фанконі, отруєння ліками,
важкими металами (свинець, ртуть, кадмій);
o Обструктивні захворювання верхніх і нижніх сечових
шляхів, ускладнені хронічним пієлонефритом;
o Спадковий нефрит.
 Стадії ХНН
(за наказом МОЗ України №65/462 від 30.09.03.)
ШКФ, Креатинін крові, Максимальна
мл/хв/ ммоль/л відносна щільність
Стадія ХНН 1,73 м2 сечі

І (тубулярна) ≥90 ≤0,104 ≤1.018

І (компенсована) 89-60 0,105-0,176 <1.018
ІІ (субкомпенсована) 59-30 0,177-0,351 <1.018

IІІ (некомпенсована) 29-15 0,352-0,440

ІV (термінальна або < 15 >0,440

діалізна)
 Основні клінічні прояви ХНН
 Початок поступовий, переважання клініки основного
захворювання на ранніх стадіях ХНН (І-ІІ);
 Симптоми інтоксикації (в’ялість, втомлюваність,
нудота);
 Блідість шкіри, в початкових стадіях - сухість, а потім –
лущення і свербіння шкіри, яка стає дряблою, с
жовтуватим відтінком; в термінальну стадію –
жовтувато-землистий колір шкіри і геморагічні
висипання на тулубі і кінцівках, зміни нігтів –
лейконіхії, локальні потовщення, ламкість; зміна
кольору волосся, підвищена ламкість, випадіння,
“уремічна сивина”,
 Сухість слизових порожнини рота, гортані, язика,
неприємний присмак в роті;
 Біль в кістках і суглобах, особливо вночі (ренальна
остеодистрофія, остеопороз);
 Симптоми зміни об'єму рідини (ніктурія, зневоднення
на фоні поліурії, набряки - при олігурії чи анурії,
перикардит, плеврит, асцит, набряк мозку);
 Ендокринні порушення

(затримка росту і
статевого розвитку,
гіперпаратиреоз, гіпотиреоз,
зменшення ваги тіла,
інсулінорезистентність);
 Порушення з боку серцево-судинної системи
(артеріальна гіпотензія при поліурії та гіпертензія при
олігурії, лівошлункова гіпертрофія, перикардит,
дилятаційна та вторинна кардіоміопатія, міокардит,
аритмія, серцево-судинна недостатність);

 Шлунково-кишкові розлади
(анорексія, нудота, блювота,
метеоризм, збільшення
печінки, гастрит, виразка,
панкреатит, езофагіт, коліт,
стоматит, псевдоперитоніт);
 Неврологічні симптоми (загальмованість, астенія,
психози, полінейропатія, слабкість рухів, інсомнія,
судоми, тремор, порушення пам’яті, зниження уваги та
як крайні прояви – ступор і кома);

 Гематологічні порушення (дефіцитна анемія,

геморагічний синдром);

 Порушення зору
(зниження гостроти зору,
ретинопатія, синдром
"червоних очей",
зірчастий ретиніт).
 Лабораторні критерії ХНН
 нормохромна нормоцитарна еритпоетин-
залізодефіцитна анемія (рідше – дефіцитна за
вмістом білку, вітамінів);
 гіперкреатинінемія, підвищення вмісту сечовини;
 зниження рівня фібриногену, тромбоцитів,
прокоагулянтів;
 зменшення ШКФ;
 гіпо- та ізостенурія, зниження осмоляльності сечі;
 гіпокаліємія при поліурії, гіперкаліємія при
олігурії;
 метаболічний ацидоз;
 гіперфосфатемія, гіпокальціємія, гіперпаратиреоз,
гіпермагніемія;
 Хронічна хвороба нирок
(термін введено National Kidney Foundation з 2002 року)
Діагностичні критерії ХХН
Критерії ХХН Визначення

1. Ураження нирок тривалістю понад 3 місяці,

проявами якого є структурні та
функціональні порушення органу з
наявністю зниження ШКФ. Ураження
маніфестує:
 патоморфологічними змінами ниркової
тканини;
Лабораторними змінами у крові та сечі

2. ШКФ <60 мл/хв/1,73 м2 тривалісю 3 і більше

місяців, при відсутності інших ознак
ураження нирок.
 Класифікація ХХН
Стадія Опис стадії ШКФ, Рекомендації
мл/хв
I Ураження нирок з ≥90 лікування,
нормальною або ↑ШКФ попередження
прогресування
II Ураження нирок з 60-89 контроль швидкості
помірним ↓ШКФ прогресування
III Середня ступінь ↓ШКФ 30-59 виявлення і лікування
ускладнень
IV Значний ступінь ↓ШКФ. 15-29 підготовка до замісної
Виражена ниркова терапії
недостатність
V Термінальна ниркова <15 замісна терапія
недостатність
Загальні принципи лікування:
 Лікування причинного захворювання;
 Ренопротекція;
 Замісна терапія;
 Попередження та лікування ускладнень;
 Діаліз (перитонеальний і гемодіаліз).
 Показання до гемодіалізу:

 креатинін крові 0,44 ммоль/л або ШКФ

<15 мл/хв;
 гіперкаліємія >6,5-7,0 ммоль/л;
 ускладнення, небезпечні для життя
(набряк легень, злоякісна артеріальна
гіпертензія з ознаками застійної серцевої
недостатності, уремічний перікардит,
набряк мозку, декомпенсований
метаболічний ацидоз)
Трансплантація нирки
проводиться в IІІ-ІV стадії ХНН, при
можливості - в максимально ранні строки
(в тому числі – до діалізу).
 Клінічний випадок
 Пацієнтка А.16р. звернулась до лікаря зі скаргами: біль у поперику, часте
сечовипускання, головний біль, підвищення температури тіла до 37,5-38.0,
слабкість,
в’ялість.
 При огляді: шкірні покриви бліді.

Над поверхнею легень – ясний легеневий звук.

Діяльність серця ритмічна, ЧСС 90/хв.
Живіт безболісний.
С-м Пастернацького позитивний зліва.
 Кл.ан. крові: Hb 120г/л, ер – 4,2х 1012/л,

L – 10,6х10
10,6х 9/л, ШОЕ-20мм/год.
 Заг.ан. сечі: відносна щільність 1010, білок – 0,99г/л,

L - 20-25 в полі зору, бактерії.

 УЗД нирок: деформація чашечок та лоханок відсутня

 Як трактувати отримані лабораторні дані?

 Про яке ураження можна думати?
 Висновки
 Пієлонефрит зумовлений інфекційним запаленням чашечок, лоханки
з переходом на тубулоінтерстиціальну тканину, що супроводжується
інтоксикаційним, больовим, дизурічним синдромом з змінами в сечі:
лейкоцитурією, бактеріурією.

 Розвиток гломерулонефриту пов’язаний з імунним запаленням і

переважним ураженням артеріальних судин клубочків, клінічно
маніфістується нефритичним синдромом, що містить гіпертензивний
і набряковий синдром, та сечовий у виді альбумінурії, еритроцитурії,
циліндруії.

 Хронічна хвороба нирок визначається тривалими функціональними

порушеннями – змінами швидкості клубочкової фільтрації на фоні
структурних уражень нирок з появою альбумінурії, циліндрурії, і
завершується хронічною нирковою недостатністю.
 Список рекомендованої літератури
Основна:
Педіатрія: підручник для студ. вищих мед. навч. закладів. IV рівня
акред./ за ред. Проф.О.В.Тяжкої.- Вид. 5-те. випр. та допов.- Вінниця:
Нова Книга, 2018.-1152 с.:іл.

Додаткова:
1. Педіатрія за ред.проф. В.В.Бережного у 2-х т.Т1-К.,2013.- С. 23-63.

2. Іванов Д.Д., Корж О.М. Нефрологія в практиці сімейного лікаря:

Навчально-методичний посібник. – 2-ге вид., переробл. – Донецьк:
Видавець Заславський О.Ю., 2012. – 400с.
3.Д.Д. Іванов, С.В. Кушніренко. Дитяча нефрологія: Навчально-
методичний посібник. – Дніпропетровськ :Середняк Т.К., 2014, - 324с.
Дякую за увагу