1.

Академічна культура –сукупність способів і методів діяльності

університетської спільноти, її системна інтегрована якість, що відбиває
досягнутий рівень розвитку. Вона виступає як сукупність соціальних норм
і цінностей, щ генетично не успадковуються, а сформувалися історично і
притаманні конкретній суспільній системі. Академічна культура включає
певні явища, процеси, відносини, що якісно відрізняють науково-
педагогічних працівників, студентів та адміністративно-господарський
персонал ВНЗ від інших спільнот та соціальних груп суспільства і є
результатом соціальної взаємодії.
Розглядаючи академічну культуру з позицій соціології, можна
виокремити три її основні сфери:
по-перше, ставлення індивіда до навколишнього природного і соціального
середовища, гармонія взаємозв’язків з природою;
по-друге, ставлення однієї людини до іншої, ступінь усвідомлення
взаємозв’язків, культурний клімат у вищому навчальному закладі;
по-третє, ставлення кожного індивіда самого до себе, самопізнання,
самовиховання і саморозвиток. Рівень академічної культури члена
університетської спільноти значною мірою проявляється у її компетенції,
вихованні стійких моральних принципів.
Академічна культура включає в себе три види елементів:
1. Поняття (концепти), які містяться головним чином в мові і допомагають
членам академічної спільноти організовувати та впорядковувати свій
досвід.
2. Відносини. Академічна культура не лише описує реальність за
допомогою певних понять, а й містить певні уявлення про взаємозв’язок
певних явищ, предметів та процесів, характеризується своїми поглядами
на взаємини між поняттями як реального світу, так і світу надприродного.
3. Цінності. Цей елемент академічної культури являє собою переконання,
що лежать в основі моральних доктрин і поділяються всіма, щодо цілей,
до яких слід прагнути членам академічної спільноти.
Пізнавальна функція виражається у фіксації результатів пізнання
навколишнього світу, наукового, ціннісного та художнього його
відображення і передбачає різні форми пізнавальної діяльності; людина
пізнає також сама себе, свої суспільні потреби, інтереси, свої особливості і
місце в суспільстві.
Інформативна функція уможливлює розуміння сутності академічна
культури (це – пряме і непряме спілкування, засвоєння культурної
спадщини, розвиток членів спільноти, їх інтелектуальне та духовне
збагачення).
Світоглядна функція забезпечує єдність пізнавальних, емоційно-
чуттєвих, оцінкових, аольових елементів свідомості в соціокультурному
вимірі.
Регулятивна функція проявляється через символіку, певну знакову
систему (правила етикету, різні знаки уваги, традиції тощо).

2
Академічна чесність має велике виховне значення. Є думка, що
використання шпаргалки – це деякою мірою корисна справа. Вона є
результатом певної підготовчої діяльності і сприяє засвоєнню матеріалу
під час підготовки. Вважаю таку точку зору хибною. По-перше,
списування привчає до порушення існуючих правил та законів.
Формується менталітет молодої людини, який базується на тезі, що
порушення законів завжди є найшвидшим шляхом до бажаної мети. Така
точка зору не може існувати у правовому суспільстві, яке визнає
зверхність права.
Проблема нечесності має загальні історичні і соціально-економічні корені.
Тоталітарне суспільство ґрунтується на догматичних ідеях і цілях, які
доводяться не вільною практикою, а штучним, волюнтаристичним,
силовим шляхом. Тому необхідною умовою існування такого суспільства
є нечесність. Цензура та переслідування інакомислення виховують
покоління людей, які підтримують на словах рішення лідерів клану, що
керує, але осуджують та насміхаються над цим, навіть над власною
поведінкою, вдома або в колі друзів. Дві моралі – офіційна та
конфіденційна – могутнє джерело нечесності.

3.
Академічна чесність (аcademic integrity) – це сукупність цінностей та
принципів, яких повинна дотримуватись людина при навчанні та
оцінюванні. Це також передбачає гідну та свідому поведінку під час
виконання письмових контрольних робіт, складання іспитів, написання
курсових та дипломних робіт, проведення досліджень та інших видів
навчальної діяльності.
Разом з цим поняттям використовують й інше – академічна нечесність. Це
явище, на жаль, є дуже поширеним у нашій країні. В чому полягає
академічна нечесність?
 Плагіат – привласнення або відтворення чужих ідей, текстів або
тверджень без відповідного посилання на їх джерело. Сюди можна
віднести несамостійне виконання курсових та дипломних робіт,
досліджень, практикумів, що пишуться, зазвичай, під замовлення та
за грошову винагороду.
 Фабрикація – фальсифікація результатів, посилань або будь-якої
іншої інформації, що пов’язана з академічним процесом.
 Обман – надання неправдивої інформації вчителю або колегам.
Наприклад, зазначення невірної причини пропуску занять або хибне
твердження, що необхідна робота була здана учнем.
 Списування – використання будь-яких засобів зовнішньої допомоги
без відповідного на те дозволу, або невизнання наявності такої
допомоги.
 Саботаж – дії, що заважають іншим виконувати свою роботу або
взагалі роблять неможливою її виконання. Наприклад, виривання
сторінок з бібліотечних книжок, зрив наукового експерименту
колеги, навмисне надання невірної інформації іншим студентам про
якісь важливі події.
 Корупція – зарахування заліків, дипломних, курсових робіт,
рефератів, складання іспитів за відповідну плату педагогу. Досить
часто викладачі самі активно підштовхують студентів до
хабарництва, використовуючи своє положення та владу.
Боротьба з академічною нечесністю
 Самоконтроль. Учні повинні з самого раннього віку привчатися до
гідної поведінки під час навчання, розуміти, що списувати – не
гарно, та не давати списувати іншим.
 Усунення фінансової зацікавленості. Заробітна платня та премії
вчителів не повинні залежати від кількості відмінників та
„хорошистів” у класі. При таких умовах зникає необхідність
„підтягувати” оцінки учням, а сам процес оцінювання буде більш
об’єктивним.
  Збільшення кількості варіантів на контрольних та тестах.
Найоптимальніше, коли варіантів тестових або контрольних робіт
буде стільки, скільки учнів у класі, це позбавить можливості списати
та буде заохочувати до самостійного вирішення завдань.
 Контроль над учнями під час тестів та іспитів. Встановлення
відеокамер, блокування мобільних телефонів, постійний нагляд за
студентами під час тестів.
 Заміна письмових завдань усними теж буде стимулювати
самостійне вивчення матеріалу і дозволить краще оцінювати рівень
засвоєння та розуміння матеріалу.
 Регулярна роз’яснювальна робота серед учнів та педагогів,
акцентування на важливості академічної чесності у процесі навчання
як для особистості, так і для суспільства в цілому.

5.
Етичний кодекс є системою загальних етичних вимог (імперативів), які
повинен неухильно виконувати кожен справжній вчений у процесі своєї
наукової діяльності. Кодекс регулює відносини науковців між собою та із
суспільством. Він установлює основні засади для оцінки вченими своєї
власної роботи та діяльності колег під моральним кутом. Основним
завданням кодексу є надання пріоритету моральним вимірам науки та
соціальній відповідальності спільноти вчених і кожного зокрема.

У науковому товаристві склалася з часом своя система моральних норм,

імперативів, заборон, які регулюють наукову діяльність – тобто етичний
кодекс чи імперативи вченого. В усьому світі етичні кодекси вченого
базуються на розумінні того, що належна практика у сфері науки сприяє
довірі в середовищі наукового співтовариства та між ним і суспільством,
що є необхідним для розвитку науки. Вчені повинні бути впевненими в
надійності результатів роботи своїх колег. У свою чергу суспільство має
бути впевненим у чесності науковців та достовірності результатів їхніх
досліджень. На жаль, останнім часом така довіра похитнулася у зв’язку з
тим, що в багатьох країнах спостерігалися серйозні порушення етики, які
підірвали авторитет науки та довіру суспільства до вчених.
Для наукової праці він оточує себе співробітниками тільки на основі
неупередженої оцінки їхніх інтелектуальних, етичних і персональних рис.
Він повинен протидіяти всім проявам протекціонізму, корупції і
дискримінації. Взаємини зі співробітниками він будує на принципах
справедливості, виявляє доброзичливість і підтримку своїм учням та
оцінює кожного з них об’єктивно.
Вчений не повинен займатися політичною, націоналістичною, релігійною
агітацією й пропагандою в робочий час, спонукати колег і своїх учнів до
дій і вчинків, несумісних зі званням вченого.

Кодекс академічної доброчесності Ізмаїльського державного

гуманітарного університету (далі – Кодекс) установлює загальні етичні
принципи та правила поведінки, якими мають керуватися студенти,
викладачі, адміністрація та співробітники університету (далі – учасники
освітнього процесу) під час навчання, викладання та провадження
наукової (творчої) діяльності, визначає політику і процедури забезпечення
дотримання академічної доброчесності в університеті, види
відповідальності за конкретні порушення академічної доброчесності.
1.2. Кодекс розроблено на підставі вимог чинного законодавства про
вищу освіту, Бухарестської декларації етичних цінностей і принципів
вищої освіти в Європі, Етичного кодексу вченого України, Статуту
Ізмаїльського державного гуманітарного університету, Концепції освітньої
діяльності університету, Правил внутрішнього трудового розпорядку,
чинних положень та інших нормативних документів.
1.3. Дія Кодексу поширюється на всіх учасників освітнього процесу
Ізмаїльського державного гуманітарного університету (далі –
Університет).
1.4. Метою Кодексу є:
– забезпечення якості освітньої діяльності та якості вищої освіти в
Університеті;
– формування високої академічної культури;
– утвердження в учасників освітнього процесу моральних цінностей,
соціальної активності та відповідальності;
– забезпечення необхідних умов для реалізації учасниками освітнього
процесу їхніх здібностей і талантів;
– розвиток академічних та університетських свобод;
 – підвищення позитивного іміджу та ділової репутації Університету у
вітчизняному та європейському освітньому просторі.

У цьому Кодексі терміни і поняття вживаються в такому значенні:

Академічна доброчесність – сукупність етичних принципів і
визначених законом правил, якими мають керуватися учасники
освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження
наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до
результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень.
Академічна культура – система цінностей, норм, правил, зразків
поведінки, способів діяльності, принципів спілкування, які
визначають професійну діяльність в освіті й науці
Наукова етика – сукупність установлених та визнаних академічною
спільнотою норм і правил поведінки працівників, зайнятих у сфері
науковотехнічної та науково-педагогічної діяльності.
Якість вищої освіти – рівень здобутих особою знань, умінь,
навичок, інших компетентностей, що відображає її компетентність
відповідно до стандартів вищої освіти.
Якість освітньої діяльності – рівень організації освітнього
процесу у вищому навчальному закладі, що відповідає стандартам
вищої освіти, забезпечує здобуття особами якісної вищої освіти та
сприяє створенню нових знань.