Professional Documents
Culture Documents
П-к Шкідливі Звички Підлітків
П-к Шкідливі Звички Підлітків
керівників та вчителів основ здоров’я щодо формування навичок здорового способу життя підлітків
та профілактики шкідливих звичок) Луцьк, 2013р.
Укладачі:
Л.М. Богданович – завідувач методичного кабінету Навчально-методичного центру
цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Волинської області.
С.Л. Усик – методист ІІ категорії обласних та м. Луцька курсів підвищення
кваліфікації керівних кадрів та фахівців Навчально-методичного центру цивільного захисту
та безпеки життєдіяльності Волинської області.
Рецензенти:
Л.Б. Кревська – заступник начальника управління освіти Луцької міської ради.
С.А.Шмига – начальник Навчально-методичного центру цивільного захисту та
безпеки життєдіяльності Волинської області.
2
СЛОВО ДО ЧИТАЧІВ
Підростають наші діти... Із маленьких безпомічних дітлахів вони перетворюються на
підлітків. Зростають діти, і більш серйозними стають проблеми, з якими ми стикаємось.
Підлітковий вік - вік становлення. Підліток ще погано знає навколишній світ, самого
себе. Він поспішає жити, увійти у світ дорослих людей, все хоче попробувати, про все
скласти власну думку. Якщо ж до цього додати чимало нових проблем, перші розчарування,
драми, то можна зрозуміти, чому саме підліток такий схильний до суїциду, вживання
алкоголю, паління та наркоманії. Результати досліджень дозволили скласти так званий
рейтинг причин, що, на думку самих підлітків, відіграли найважливішу роль у прийнятті
ними згубного рішення.
1) Бажання походити на своїх друзів, знайомих, відповідати своїй групі однолітків.
2) Бажання відчути нові приємні відчуття, про які так багато розповідають освічені
знайомі.
3) Цікавість, прагнення випробувати себе у новій, майже екстремальній ситуації.
4) Вплив авторитетної для підлітка людини.
5) Прагнення забутися, розслабитися, зняти напругу, неприємні відчуття.
6) Прагнення демонстративного протесту.
Будь-які згубні рішення з’являються не випадково. В основі їх покладено механізм
підживлення. Якщо вони отримали неодноразове позитивне підживлення, то закріплюються і
позбавитись таких вчинків буде важко. Ці проблеми вирішують і психологи, і педагоги, з
ними борються і батьки.
Мета даного посібника – ще раз звернути увагу дорослих на таку тривожну категорію
як підлітки. Адже саме у період становлення особистості дуже легко піддатися впливу
оточуючих та стати на згубний шлях саморуйнування. Завдання дорослих: знайти аргументи,
які здатні заставити молоду людину задуматись над своїм життям та вчинками і прийняти
правильні рішення.
3
І. СУЇЦИД. ПРИЧИНИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ
Суїцид – акт самогубства або спроби самогубства, який здійснюється у стані сильного
душевного розладу або під впливом якогось психічного захворювання.
Суїцидант – особа, яка вчинила суїцид, але з різних причин її смерть не настала.
4
В історії до проблеми самогубства зверталися видатні
філософи, соціологи, психологи, які намагалися дати пояснення
феномену суїциду, виявити чинники, які впливають на
саморуйнівну поведінку людини. Охарактеризуємо думки
вчених цих напрямів науки, щодо суїциду.
Філософські течії розглядали самогубство з точки зору
права людини на вибір між життям і смертю, вони
розмірковували над правом на смерть.
Соціологи бачили причини суїцидів в об’єктивних
обставинах, пояснюючи самогубство впливом соціального
середовища на саморуйнівну поведінку людини.
Психологи намагалися підійти до проблеми суїциду з
точки зору впливу низки суб’єктивних чинників на особистість
самогубця. Тобто причини самогубств знаходили у внутрішніх,
особистих переживаннях індивіда, а не у зовнішніх обставинах.
Люди, які вчиняють суїцид, як правило страждають від сильного душевного болю і
знаходяться у стані стресу, а також відчувають неможливість справитися зі своїми
проблемами. Вони часто страждають психологічними захворюваннями, емоційними
порушеннями, особливо депресією, бачать безнадійне майбутнє. Психологічний зміст
суїциду – це найчастіша реакція афекту, зняття емоційної напруги, уникнення ситуації, в якій
мимоволі опинилася людина.
1. Історичний екскурс
Відколи існувало людство, відтоді відомі факти самогубства. Масові та поодинокі
випадки траплялися в усі часи, серед різних народів. Проте ставлення до самогубства
постійно змінювалося. Наприклад, за нормами церковної моралі воно є найбільшим гріхом,
замахом на найсвятіше - життя – дар Божий. Натомість протилежний погляд на самогубство
– для вельмож – це був єдиний вихід із скрутного становища ; для воїнів – спосіб славетно
померти за відсутності бойових подій, а також різновид героїзму.
Добровільне жертвування себе богам на користь інтересів громади в давнину було
відомо майже всім народам. Такі самі жертви приносилися заради припинення війн,
епідемій, стихійних лих. Щоб зберегти людський рід, старі та хворі люди, котрі вже не могли
полювати, воювати, в голодні часи накладали на себе руки, аби не бути тягарем для племені.
Дотепер такі звичаї збереглися в деяких племенах Африки, Північної Африки, Океанії.
Вчинення самогубств членами нецивілізованих племен свідчить про їхній вищий рівень
розвитку, ніж, скажімо, інших племен, де за подібних обставин більш прийнятним є
людоїдство тих одноплемінників, які стали непосильним тягарем.
За релігійними поглядами давніх германців і багатьох північних народів вважалося, що
в рай потраплять тільки чоловіки. Жінка може опинитися там лише за умови, коли заподіє
собі смерть. Традиційним було самогубство дружини після смерті чоловіка. Стародавні
кельти вірили, що людина, яка кидається зі скелі в море, здобуде безсмертя.
Але не в усіх країнах і не завжди ставлення до самогубства носило заохочувальний
характер. Завжди негативно до цього явища ставилися давні євреї. Для них самогубство – це
велике зло. Ось чому випадки самогубств, вчинені євреями, були й залишаються
поодинокими випадками. Стародавні греки вважали, що морально його ніколи не можна
виправдати, адже людським життям розпоряджаються боги, воно належить тільки їм, а не
людям. Самогубство було майже звичним явищем у Стародавньому Римі. Але ставлення до
самогубства раба було постійно негативним, а погляди на вчинення подібного вільним
громадянином у різних містах – полісах змінювалося. Римлянин, якого звинуватили в
злочині, міг уникнути покарання і зняти ганьбу зі свого імені, вчинивши самогубство.
Давньоримське законодавство з цих питань постійно зазнавало змін: іноді тіла самовбивць
забороняли ховати, а приписувалося кидати їх хижим тваринам. Історії відомий факт: у
Стародавньому Римі в кожному полісі у певному місці зберігалася отрута (цикута) для
всякого, хотів піти з життя. Перш ніж скористатись отрутою, потенційний самогубець мав
5
звернутися за дозволом до Сенату. Негативним було ставлення до самогубства переважно
тільки через боягузтво чи слабодухість.
Самогубство було поширеним явищем за давніх часів в Індії та країнах Далекого Сходу
– Китаї та Японії. Більшість народів Сходу сприймали й дотепер сприймають самогубство як
акт величезної хоробрості й мудрості. В Індії ще досі існує звичай "саті" - самоспалення
вдови разом із тілом померлого чоловіка ( 1998 році преса всього світу писала про
самоспалення 14- річної вдови ).
Наймолодша з усіх світових релігій – іслам – заперечує навіть можливість розв’язання
проблеми шляхом самогубства. Негативне ставлення до цього явища бачимо у християн
(лише на початку виникнення християнства самогубство було поширеним явищем у
християнських державах Стародавній Греції та Римі). В Європі репресії проти самогубців
зберігалися протягом багатьох століть. Першою відмовилась від законів, що карали за
вчинення самогубства, Франція. А у Великобританії тільки 1961 року законодавчим актом
було проголошено відсутність складу злочину в самому самогубстві.
Відповідно до норм церковного права, особливо у католицьких країнах, самогубство й
сьогодні розглядають як гріх, який має бути покараним : самогубцям відмовляють у
похованні за християнськими канонами, якщо не буде доведено, що ця особа була психічно
хворою. Зараз певна частина служителів православної церкви розглядає самогубство в
індивідуальному порядку. Наприклад, відомий випадок, коли 1998 року двоє дівчат разом
наклали на себе руки. Тоді настоятель місцевої церкви не відмовив їхнім родичам в обряді
церковного поховання, мотивуючи це тим, що діти ще не досягли того віку, коли можна
приймати виваженні рішення, а отже, не повинні відповідати за наслідки своїх дій.
З часів Київської Русі ставлення до самогубства неодноразово змінювалося. За
правління Петра І проти його політики і реформ чинилися масові самогубства, хоча
Військовий устав, укладений царем, забороняв самогубства та карав за них. Під час
царювання Катерини ІІ заповіти самогубці визнавалися недійсними. Воно вважалось не
тільки великим гріхом – його прирівнювали до вбивства.
Перший карний кодекс нової пролетарської держави (1922 р.) визнавав, що самогубство
не є кримінальним злочином і не переслідується законом. Кодекс передбачав кримінальну
відповідальність за допомогу або підбурення до самогубства неповнолітньої чи неосудної
особи. Але після закінчення громадянської війни, разом із остаточною перемогою
тоталітарного режиму ця проблема стала замовчуватися, а начебто поодинокі випадки
самовбивств стали вважатися "пережитками капіталістичного минулого". У часи Другої
світової війни існувала догма – припис, що справжньому громадянинові СРСР, істинному
патріоту краще позбавити себе життя, ніж потрапити в полон. Військовополонені після
повернення на Батьківщину ставали в’язнями радянських концтаборів. У післявоєнний
період радянські, а потім пострадянські війська брали участь у війнах та озброєних
конфліктах в Югославії, Угорщині, В’єтнамі, Афганістані. У цих війнах вояки переважно
дотримувалися погляду, що краще підірвати себе гранатою, ніж стати полоненим.
Сьогодні до суїциду люди ставляться більш терпимо. Його не тільки вивчають, а й
намагаються результативно попереджати. Проте саме ХХ століття нечувано змінило духовні
та моральні погляди. Людина все частіше не може знайти своє місце в житті, втрачає
інстинкт виживання.
3. Суїцид в підлітків
Суїцид зустрічається в трьох формах:
істинний — коли у підлітка є дійсно тверді наміри самогубства, як правило, спроби
вдаються, а якщо їм хтось перешкоджає, то повторюються; ця форма характерна для юнаків;
афективний або чутливий — спроба самогубства під впливом миттєвих сильних
почуттів; якщо спроба самогубства не вдається, то, швидше за все, вона не повторюється;
характерний для дівчаток;
7
демонстративний — самогубство як спосіб привернути до себе увагу; такі спроби
можуть повторюватися багаторазово, але майже ніколи (якщо тільки випадково) не
закінчуються істинним самогубством; більше характерний для дівчаток, але зустрічається і
серед юнаків.
Нерідко хлопці та дівчата піддаються відчаю і чинять самогубство через таке, що іншим
здається лише дрібницею, нам буває важко зрозуміти
такі причини самогубства як сварка з батьками,
друзями, нещасливе кохання, приниження з боку
ровесників тощо. Та буває, що саме з таких, банальних,
на перший погляд, причин, зазнавши душевного болю і
не маючи змоги зарадити собі, підлітки вбачають у
смерті спосіб помститися кривдникам.
Тобто, до серйозних спроб самогубства можуть
вдаватися люди, які сподіваються вплинути на почуття
інших, хоч самих їх уже не буде, і вони не зможуть
побачити, які наслідки мав їхній вчинок.
Як показують дослідження, серед дітей, які зазнають знущань, у тій чи іншій сфері
відносин, ймовірність самогубства зростає майже у сім разів, адже вони зазнають справжніх
страждань.
Стрес, викликаний значущими для підлітка чинниками, породжує почуття
збентеженості і страху, що, у свою чергу, породжує захисну реакцію, а саме – спробу
позбутися душевного болю. Отже найчастіше, самогубство – це не бажання покінчити з
собою, а нестримне прагнення покінчити з життям, яке завдає нестерпних мук.
Непомірний стрес може з’явитися також від шкільних перевантажень. Максималізм
щодо шкільної успішності як з боку самих дітей, так і з боку їх батьків, спонукає учнів
витрачати на навчання час і розумові зусилля, що набагато перебільшують їх психофізичні
можливості.
Дуже високий процент суїцидальних вчинків серед тих, хто страждає на ті чи інші
психоемоційні розлади (більше 50 відсотків). Адже поступово тяжкі форми депресії за
поширенням посідають друге місце після серцево-судинних захворювань.
Депресія уражає всі сторони життя людини – підриває почуття власної гідності,
впевненості у собі, здатність ясно мислити та приймати помірковані рішення.
Оточуючі намагаються уникати контактів з тими, хто має порушення емоційного стану.
Як результат, багато з них перебувають поза інтересами суспільства, почувають себе
нетребами та вигнанцями.
Щодо окремих, перелічених вище рушійних сил суїцидальних проявів серед молодого
покоління інтегруючим фактором постає недостатність батьківської уваги та належного
нагляду.
Діти здебільшого залишаються сам на сам із своїми проблемами та душевними
переживаннями.
Батьки потрапляють у рабство матеріалізму та кар’єризму, які їм нав’язує сучасне
суспільство. Вони так багато часу присвячують зароблянню, а потім витрачанню грошей, що
в них зовсім не залишається часу на своїх дітей.
Так, батьки рідко бувають вдома (їм доводиться багато працювати або вони занадто
зайняті задоволенням своїх егоцентричних потреб). Діти дуже часто повертаються із школи у
порожній будинок або квартиру. Коли ж батьки приходять, то вони вже досить втомлені, а їх
думки все ще зайняті справами. Позбавлені можливостей достатнього спілкування з
рідними, діти поступово стають відчуженими, нетовариськими, важковиховуваними та
потайними.
Нерідко провокуючим чинником стає недоброзичлива домашня атмосфера, постійні
конфлікти, грубість, антагонізм членів сім’ї щодо один одного. Якщо до того ж додається
аналогічне становище у школі, психіка дитини може не витримати напруги. Втрачається
спроможність тверезо оцінювати ситуацію.
8
Крім того, багато батьків не опікуються у належній мірі дозвіллям дітей, від чого
останні потрапляють у полон телевізора та комп’ютера, або низькопробної художньої
літератури. При цьому батьки не беруть до уваги сильного впливу засобів масової
інформації, які останнім часом культивують погляд на самогубство, як на прийнятний шлях
виходу із кризових ситуацій, смакують пов’язані з цим питанням переживання.
Слід зауважити, що в цілому ця проблема відноситься до розряду громадських, адже
спрямованість більшості відеопродукції та комп’ютерних ігор на культ насильства,
жорстокості, бездуховність породжує легковажне відношення до цінності життя як такого.
Фактори ризику:
Хронічна депресія.
Безнадійність, відсутність бачення виходу із скрутного становища, нескінченна низка
неприємностей.
Втрата когось із дорогих людей, розрив з коханою особою, зрада.
Шантаж, приниження, знущання, наруга.
Конфлікт з близьким оточенням (у сім’ї, у школі).
Алкоголізм, наркотична залежність.
Наявність прикладів самогубства у близькому оточенні, дізнання про
подробиці суїцидальних випадків із засобів масової інформації.
Найчастіша причина спроби самогубства-депресія.
Глибока депресія у багатьох країнах у наш час вважається прихованою епідемією і є
найбільш поширеною причиною підліткового суїциду. Адже коли людина підпадає під
нескінченний внутрішній емоційний тиск, похмурі думки, якими б недоладними вони не
були, можуть затьмарювати розум.
За даними досліджень, у 10-15 процентів дітей шкільного віку можуть спостерігатися
хворобливі зміни настрою. Однак деякі школярі страждають тяжкою формою депресії.
Провідним фактором ризику для дитини захворіти на депресію є сім’ї, у яких хтось із
батьків страждає цією недугою. Спрацьовує фактор спадкової схильності, а також саме
середовище негативних сімейних стосунків, що викликають пригнічений стан підлітка.
Нерідко сам перехідний вік стає причиною емоційного стресу. Адже підліток, на
відміну від дорослих, ще не навчився долати «вибоїни», які зустрічаються йому на
життєвому шляху. У нього може скластися враження, що нікому до нього немає діла; він
може прийти у відчай, здавалося б, від досить пересічних труднощів.
До депресії може довести і почуття власної нікчемності через неспроможність
виправдати очікування батьків, педагогів, друзів, або свої власні.
Також у багатьох випадках депресія коріниться на підґрунті душевних потрясінь,
викликаних загостреним почуттям втрати когось, або чогось дуже дорогого. Тому смерть
батька чи матері, розставання з кимсь із батьків унаслідок розлучення, крах сподівань,
пов’язаних з отриманням престижної освіти, втрата здоров’я можуть слугувати приводом для
затяжного депресивного стану.
Але найтяжча для підлітка втрата – це втрата відчуття, що тебе люблять, коли здається,
що ти покинутий та нікому не потрібний.
Іноді депресія може бути обумовлена біологічно. Різні інфекції, ендокринні
захворювання, гормональні перепади, зумовлені менструальним циклом, гіпоглікемія, деякі
медикаменти, вплив токсичних металів або хімікатів, алергії, порушення харчування, анемія
– все це може спровокувати хронічні психоемоційні розлади.
Крім того, досить зрозумілими причинами душевного збентеження та нестерпного
емоційного болю є пияцтво батьків, сексуальне розтління та кровозмішення, жорстоке
поводження, маргінальний спосіб життя сім’ї.
Якщо не вжити вчасно заходів щодо легкої форми депресії, вона може перерости у
більш тяжку недугу – глибоку депресію.
В людей, що страждають на глибоку депресію, пригноблений настрій може зберігатись
впродовж місяців, доводячи їх до повного знесилення. Душевний біль може стати
нестерпним, загальний стан нагадує перебіг грипу з високою температурою (недаремно іноді
фахівці називають депресію «застудою» мозку).
9
Не в змозі подолати страждання, хвора дитина може виявляти невиправдані негативні
емоції роздратованість, агресивні реакції.
Якщо діагноз вчасно не встановлено, дитина не розуміє, що з нею відбувається,
кидається, намагаючись втекти від самої себе. Оточуючі дитину близькі, не знаючи
справжньої причини відхилення у поведінці дитини, обвинувачують її, не підозрюючи, що
нервозність, грубість, навіть злість – це невимовлений словами сигнал про тяжкі муки,
благання про допомогу.
Часом хворий може перебувати у повній апатії, відчувати застиглий жах і незбагненну
тугу.
Найбільш нав’язливим і страшним почуттям, що виникає на підґрунті глибокої депресії,
є почуття повної безвиході, втрати надії на те, що душевний біль колись стихне.
Людина здатна терпіти й миритись з депресією, поки вірить у зміни на краще. Проте,
коли відчай наростає, здатність розуму стримувати поривання до самогубства поступово
послаблюється. Це як з гальмами: вони стираються, якщо на них постійно тиснути.
Психоемоційні розлади неможливо розпізнати за допомогою лабораторних досліджень.
Для цього необхідно якийсь час спостерігати за поведінкою, мисленням та судженнями
людини. Проблема у тому, що зазвичай друзі або родичі не підозрюють, що певна поведінка
близької їм людини – це симптоми серйозної недуги і вбачають в цьому зовсім інші причини,
звинувачуючи у проблемах самого хворого.
Тож як розпізнати психопатологічні симптоми? Існують різні види та ступені депресії.
Підліток може удатися в тугу через будь-які неприємності. Та як правило, така туга
порівняно швидко зникає. Але якщо пригніченість не покидає хлопця або дівчину впродовж
тижнів і навіть місяців, та ще й на фоні постійного поганого настрою, з’являється відчуття
власної нікчемності, занепокоєння, роздратованість, то все це може перерости в легку форму
депресії, або циклотимію.
Симптоми при цьому можуть бути різноманітними. В одного підлітка можуть
спостерігатися напади тривожності. В іншого – постійна втомленість, порушення апетиту,
сну, втрата ваги, або з ним можуть постійно відбуватися якісь неприємності. Яскравим
вираженням депресій можуть бути сльози з незначного приводу (особливо у дівчаток) або
немотивована агресія (частіше у хлопчиків). Деякі підлітки намагаються подолати тяжкий
емоційний стан, удаючись до розгулу, п’янства, безладних статевих зв’язків, вандалізму та
ін.
У зазначених випадках, які можуть слугувати проявами функціональних порушень
психоемоційної сфери, рекомендовано звертатися за психотерапевтичною допомогою, щоб
навчитися справлятися з тим чи іншим патологічним станом.
Якщо ж мова йде про клінічні форми депресії, пов’язані з органічним порушенням
хімічної рівноваги у мозку, то слід розуміти, що хворобливий стан неможливо подолати
силою волі, розвиваючи позитивний настрій, адже хворий не в змозі контролювати почуття
туги та пригніченості. У цьому разі можливо доведеться застосувати медикаментозне
лікування. Як альтернативні безмедикаментозні засоби можна спробувати вжити
антидепресивний масаж, антистресову гімнастику та кінезотерапевтичні вправи з
паралельним створенням умов для повної релаксації та відпочинку у збагаченому
сенсорними впливами просторі.
На жаль, чимало людей, які страждають на психоемоційні розлади, не схильні
звертатися за допомогою. Адже існує поширене упередження, тому навіть ті, хто
здогадується, що з ним не все гаразд, соромляться йти до лікаря. Іноді і самі батьки
відкладають звернення до лікарів і у різний спосіб намагаються приховувати проблему.
Зарадити такому становищу може просвітницька діяльність з боку фахівців, адже, як
зазначалося вище, самі хворі на депресію у більшості випадків вдаються до спроби
самогубства.
Визначити, хто з хворих схильний до самогубства, – одне з найбільш важких клінічних
завдань, оскільки лікарям нелегко виділити з числа страждаючих на тяжку депресію тих, хто
намагатиметься покінчити з собою. А тому кожен випадок психоемоційного розладу
10
заслуговує на особливу увагу і серйозне ставлення як з боку фахівців, так і близького
оточення хворої людини.
Варіанти порад і пропозицій для тих, хто потерпає від
суїцидальних думок.
Втративши життя, нічого не вирішиш. Спробуй абстрагуватись
від наявних негараздів і подумки перенестись на дещо віддалену
перспективу. Може вдасться побачити для себе сенс жити далі. Чи не
з’явиться бажання якось пережити важкий етап, перетерпіти заради
щасливого майбутнього.
Дієвий спосіб боротися з тугою – ставити перед собою
прийнятні для досягнення цілі і зрозуміти, що життя не обходиться
без розчарувань.
В разі сильних емоційних переживань давати волю сльозам, як наодинці так і у
присутності інших людей. У цьому немає нічого страшного. З одного боку – спрацює
механізм внутрішньої душевної розради, а з другого – цим можна подати сигнал оточуючим
про твоє важке становище, викликати співчуття і бажання зарадити твоєму горю.
Якщо ти втратив спокій через почуття глибокої провини, буде краще спробувати
якнайшвидше виправити становище, аніж дати проблемі розростися. Ти вчиниш правильно,
якщо розкажеш про все батькам, або іншим людям, небайдужим до твоєї долі. Досить
можливо, що спочатку вони будуть прикро вражені, засмутяться, будуть тебе лаяти. Але
потім, скоріш за все, почнуть думати тільки про те, як тобі допомогти, як врятувати тебе від
подальшої біди.
У будь – якому разі, якщо ти почуваєш себе занепокоєним і збентеженим, краще не
страждати на самоті. Поділись своїми переживаннями з людиною, якій довіряєш. Довірлива
розмова може знизити емоційне напруження і допоможе подивитись на проблему з іншої
точки зору. Зазвичай можна більш – менш заспокоїтись, коли хто-небудь виявляє співчуття
до нашого горя і болю. Буде корисно заздалегідь домовитись про можливість екстреного
зв’язку на випадок повернення думок про самогубство.
Розповсюдженою помилкою є очікування, що оточуючі самі повинні здогадатися про
твої страждання, почати тебе розпитувати та пропонувати допомогу. Але жодна людина не
може бачити, що на серці в іншої – у тому числі і у тебе, – тому сам шукай потрібного
контакту, відкрий своє серце тому, кому ти довіряєш і хто у силах тобі допомогти. Тримати
все у собі – те ж саме, що самому тягнути важку ношу.
Виникненню або посиленню пригніченого стану нерідко сприяє занижена самооцінка.
Якщо ти постійно чуєш на свою адресу принижуючі вислови і образи, то можна почати
сприймати себе нікчемною людиною, яка не заслуговує на повагу оточуючих.
Але помізкуй, хіба хтось має право тебе оцінювати? Щоб не думали про тебе інші, ти є
унікальною особистістю. І якщо твоїм глузувальникам щось в тобі не подобається, то це їх
проблеми, а не твої. Шукай спілкування з тими, хто ставиться до тебе по-доброму і з
розумінням.
Почуття відчаю саме собою не пройде. Якщо відчуваєш напад глибокого смутку і
нудьги, спробуй переключитись на щось інше, зайнятися якоюсь справою. Не можна сидіти
склавши руки. Якщо ти займаєшся тим, що у тебе добре виходить, то до тебе знову
повертається почуття самоповаги, яке зазвичай втрачається, коли загострюється депресія.
Корисно також займатись тим, що викликає твоє задоволення. Походи по магазинах і
зроби самому собі або комусь із близьких та друзів приємний подарунок, пограй, приготуй
свою улюблену страву, перечитай улюблену книжку, порозгадуй кросворди, помалюй, щось
відремонтуй вдома, покатайся на велосипеді, тощо.
Настрій помітно покращиться, якщо здійснювати невеличкі поїздки за запланованими
цілями.
Найкращими ліками від пригніченості можна вважати допомогу іншим людям, тим, хто
переживає важкий період у своєму житті. Співчуття чужій біді й намагання надати дієву
допомогу спроможне перекрити власний душевний біль, спонукає абстрагуватись від
власних проблем і налаштуватись на конструктивні рішення.
11
Багато фахівців сходиться на тому, що у критичному стані дієвою допомогою може
слугувати релігія. Навіть якщо серед твого близького оточення ти не зможеш знайти людину,
гідну твоєї довіри, у тебе завжди залишається можливість звернутись у щирій молитвенній
розмові до люблячого Небесного Батька, який ніколи не зрадить і повсякчас напоготові
вислухати тебе, виявити до тебе доброту та повагу. Пізнай якомога більше про Всевишнього
Бога, про його чуйність, милосердя і батьківську любов, про його бажання утішити тебе,
підтримати у важку хвилину і надати дієве керівництво щодо конструктивного розв’язання
проблеми.
Ні в якому разі не удавайся до спроби приховати або подолати свою депресію за
допомогою наркотиків та алкоголю. Це пастка, у яку потрапляють ті, хто шукає легких
шляхів розв’язання проблем. Адже після тимчасової розради і відновлення життєвого тонусу
насувається хвиля пригніченості і роздратованості.
Якщо твій душевний стан дуже розбалансований, і ти відчуваєш, що не в силах
адекватно оцінювати ситуацію, спробуй звернутися до фахівця: психолога, психотерапевта,
навіть до психіатра. Сьогодні існують служби анонімної допомоги людям у кризових
обставинах життя. Про них можна дізнатись за довідковим телефоном, написавши листа до
газети або звернувшись до районного (міського, обласного) відділу у справах сім’ї та молоді.
4. Профілактичні заходи.
Коли людина залишається наодинці зі своєю проблемою, то проблема постає непомірно
великою і нерозв’язною. Зважаючи на загрозу кризового психоемоційного стану для будь-
якої дитини у сучасному егоцентричному та агресивному світі, слід заздалегідь налаштувати
підлітків на доцільність пошуків допомоги в разі виникнення обтяжливих особистих
проблем.
Головним превентивним заходом щодо вчинення самогубства постає запобіжне
запевнення дитини, що її життя має велику цінність для інших, і що вона завжди, за будь-
яких обставин знайде порозуміння серед близького оточення.
З метою формування у дітей досвіду успішного виходу із складних ситуацій необхідно
у повсякденному спілкуванні на ділі демонструвати, що закритих для обговорення тем
немає. Не обривати, не соромити дитину, якщо вона намагається поділитися своїми
негативними почуттями, не виказувати переляку у разі висловлювання нею думок про
деструктивні настрої щодо життя. Навпаки, виявляти повну готовність спілкування зі
складних тем, запевняти дитину в тому, що ніхто не застрахований від стресів чи депресії і її
почуття та думки варті поваги.
Нерідко підліткам важко адекватно виявляти свої почуття. Тому вони надягають маску
байдужості та неприступності. Однак насправді діти мають потребу та прагнення
обговорювати як важливі, так і дріб’язкові справи зі своїми батьками. Питання лише в тому,
чи готові найрідніші люди їх вислуховувати.
Не варто поспішати робити висновок, що діти звернуться за порадою швидше до
ровесників, аніж до батьків. Так в ході одного соціологічного дослідження майже половина
підлітків обрали бажаними партнерами для спілкування у першу чергу саме своїх батьків.
Не тільки батькам, але й братам і сестрам, а також друзям бажано особливо чуйно
зважати на те, чи не виявляє підліток ознак емоційної нестабільності, розбалансування
почуттів. І якщо ознаки є, слід негайно дати йому виговоритись. Ставлячи доброзичливі
запитання, можна дізнатись, що коїться у близької людини в душі та запевнити її у щирому,
дружньому ставленні до неї. Однак у такі тяжкі для родини часи, важливо пам’ятати, що
друзям та родичам не слід брати на себе роль батьків. Адже нерідко у бажанні дитини
покінчити з собою виявляється розпачливе прохання саме батьківської уваги.
Профілактика краще за лікування, тому батькам не завадило б замислитись над тим, як
їх спосіб життя та цінності відбиваються на поглядах та поведінці дітей. Коли дитина
зустрічає вдома любов та турботу, це дає її душевний спокій, що найкраще за все збереже її
від згубних дій. Слід не забувати, що провідною потребою дитини у підлітковому періоді є
потреба у тому, щоб її вислухали. А якщо її не вислухають батько та мати, то можливість
12
виговоритись їй можуть надати сумнівні особи. І ніхто не може у цьому випадку
гарантувати, чи не буде підліток скерований на руйнівний шлях щодо свого життя.
Що на практиці це означає для сучасних батьків? Коли діти потребують вашої уваги,
вивільняйте для них час – поки вони ще діти і ви є для них авторитетом. Багатьом сім’ям це
нелегко, адже вони ледве зводять кінці з кінцями і вимушені більшість життєвого часу
працювати. Однак ті, хто бажає і виявляє готовність йти на жертви заради того, щоб більше
часу проводити з дітьми, пожинає добрі плоди, коли їх син чи дочка впевнено здійснюють
свій життєвий шлях.
Але, як зазначалося вище, іноді, навіть за добросовісних старань батьків, у дітей
з’являються серйозні проблеми. Буває, що дитина, яка перенесла якесь тяжке потрясіння,
відкидає будь-яку спробу допомогти. У цьому разі все одно не варто здаватись. Можливо,
доведеться віддати підлітку дуже багато сил і часу, адже за обтяжливих обставин було б
зовсім нерозсудливо та безсердечно применшувати гідність дитини або нехтувати нею.
Неодмінною умовою запобігання суїцидальних намірів дітей та молоді є попередження
психоемоційних розладів здоров’я.
З цією метою рекомендовано перелік превентивних заходів:
забезпечення здорового харчування з наявністю свіжих фруктів та овочів;
вживання великої кількості доброякісної води (не менше 2 л на день);
нормоване фізичне навантаження;
повноцінний відпочинок, достатній сон;
дозований час перегляду телевізора та занять з комп’ютером;
контроль за змістом телепрограм, відеокасет, комп’ютерних дисків, відеоігор, книг та
журналів тощо;
заборона на лихослів’я у домашньому колі;
формування відрази до алкоголю, паління, наркотиків, нецензурної лайки;
допомога у виборі плідного кола спілкування, гідних друзів;
постійні дружні стосунки в сім’ї, непідробний інтерес до справ та внутрішнього світу
дитини, готовність у будь-який момент прийти на допомогу;
підвищення авторитету батьків у сім’ї, установлення розумних правил та вимог,
наявність чіткого переліку обмежень та заборон;
постановка перед дитиною досяжних цілей, допомога у виборі оптимального життєвого
шляху;
спільне долання труднощів та перешкод, культивування творчого підходу до
розв’язання проблемних ситуацій;
віра в дитину, в її найкращі якості та сторони особистості;
вияв до дитини ніжних почуттів, турботи та уваги;
вироблення позитивного мислення, виховання любові до життя.
13
спрямувати свої сильні переживання у конструктивне русло на допомогу тим, чий
необачливий крок ще можна відвернути.
Алкогольні напої, такі як пиво і вино, відомі людству з давніх-давен (близько 3000-3500
років). Згадки про пиво, його виготовлення і споживання знаходимо у стародавніх Вавилоні
та Єгипті. Давні арії - народ, що населяв межиріччя Дністра і Дніпра, тобто наші пращури,
уміли з пророслого ячменю і хмелю варити п'янкий напій. Це вміння вони передали всім
індоєвропейським народам, принесли в Індію. Санскритом "піва" означає напій, вода;
"піюша" - п'янкий. Арії добре знали технологію перегону, а отже й уміли отримувати міцніші
алкогольні напої. Різні п'янкі напої вживали з ритуальною метою щодень чи у певні періоди
річного сільськогосподарського циклу.
Традиції багатьох народів диктували різне ставлення до вживання алкоголю різними
віковими групами. Справді, лікарі-геронтологи допускають вживання помірних доз
алкоголю людьми похилого віку (І.Нікберг наводить вислів Платона: "Вино - це молоко
старих людей"). В Україні традиційно склалося так: молодь, котра вживала алкоголь,
осуджувалася (за такого парубка не хотіла виходити заміж дівчина, він не користувався
повагою в сільській громаді, на весіллі молодим не дозволяли вживати алкоголь та ін.).
Але якщо вживала алкоголь старша людина, то з неї жартували, кепкували, але украй
рідко засуджували.
16
2. Проблема алкоголізму та пияцтва в світі
Для розвинених капіталістичних країн Європи і Америки пияцтво та алкоголізм стали
національним лихом, основною з причин захворювання і смертності населення. За
смертністю алкоголізм з його наслідками посідає третє місце після захворювань серця та
судин і злоякісних пухлин.
В останні десятиліття майже всюди помітна тенденція до збільшення вживання
спиртного, насамперед за рахунок горілки і горілчаних виробів. Дедалі більше у
зловживання спиртними напоями втягується жінок, підлітків і юнаків.
Відмічається прямий зв'язок між рівнем смертності від алкогольних захворювань,
кількістю вживання спиртного. Половина транспортних аварій зі смертельними наслідками,
убивств і самогубств пов'язані з пияцтвом і алкоголізмом. Молоді люди гинуть від раптової
смерті (травма, зупинка серця, гострого отруєння алкоголем), а в старшому віці вмирають від
цирозу печінки, захворювань серця і судин, алкогольних психозів, запалення легень, раку
гортані і глотки тощо.
Пияцтво і алкоголь приносять нашому суспільству великі моральні і матеріальні втрати.
При зловживанні алкогольними напоями знижується продуктивність праці, втрачаються
трудові навики і кваліфікація, занепадає трудова дисципліна. За розрахунками економістів, у
осіб, які помірно вживають спиртне, продуктивність праці знижується на 4-5%. Близько
половини транспортних аварій пов'язано з вживанням алкоголю. Виробничі травми частіше
бувають у понеділок (так званий "важкий" день) або у дні після свят, коли працездатність
організму ще не відновилася після алкогольного сп'яніння.
При алкоголізмі, як правило, людина психічно деградує. Втрачається не тільки здоров'я,
а й людська гідність. Багато людей помирає від алкоголю в молодому віці. Разом з пияцтвом
у сім'ю приходять матеріальні нестатки, на грунті цього починаються сварки, обвинувачення,
бійки. Багато сімей внаслідок цього розпадаються.
Отож, пияцтво і алкоголізм - проблема світового значення, і боротьба з ними вимагає
спільних зусиль. Їх слід розцінювати не тільки як особисту трагедію, а й як соціальне лихо.
Успіх у боротьбі з вживанням алкогольних напоїв значною мірою залежить від
правильного виховання підростаючого покоління. Виховувати розумний погляд на спиртне
найкраще власним прикладом. Коли батьки завжди тверезі і в сім'ї не вживають алкогольних
напоїв, діти ростуть здоровими. Приклад для них - їхні батьки.
На проблему пияцтва і алкоголізму повинні бути спрямовані зусилля всіх членів
суспільства, громадянських і державних організацій. Така робота призведе до зменшення
випадків пияцтва. В перспективі потрібно ставити питання про остаточну ліквідацію пияцтва
і алкоголізму.
Навряд чи якесь свято, сімейні урочистості або день народження обходиться без чарки
спиртних напоїв. Вживання вина, пива, чи горілки міцно увійшло у побут і традиції нашого
народу. Так що ж таке алкоголь? Харчовий продукт, наркотик чи отрута? І перше, і друге, і
третє. Адже відомий афоризм стверджує, що ліки і отрута відрізняються тільки дозою.
Дорослі час від часу вживають невеликі дози алкоголю з метою зняття
психоемоційного стресу, покращення настрою, оскільки етиловий спирт діє на нервову
систему. Якщо в людини знижений самоконтроль та недостатній рівень культури, вживання
алкогольних напоїв може стати системним, а доза спожитого алкоголю надмірною. Це
зумовлює уявні комплекси негативних наслідків. Найтиповіші серед них – формування
алкогольної залежності, а далі паталогічних змін в усіх органах тіла людини. Це сприяє
розвиткові тяжкого і небезпечного захворювання – хронічного алкоголізму. Ця хвороба
руйнує особистість, опускає людину на “дно” і призводить до загибелі. Близько 5% підлітків,
які почали вживати алкоголь у цьому віці, закінчують життя у психічних лікарнях,
наркологічному диспансері, або “на вулиці”. Вирватись з цього виру дуже важко. Значно
легше в нього не потрапити. І це залежить від самої людини, від її переконань, світогляду.
У системі травлення алкоголь швидко всмоктується в кров і розноситься до клітин
головного мозку. Це проявляється збудженням, радісним настроєм (ейфорією, балакучістю,
тощо).
17
Людина втрачає почуття самоконтролю, сорому, стає брутальною і може здійснити такі
вчинки, які, перебуваючи у тверезому стані, ніколи не зробила б.
Давно помічено, що люди, які мають згубну звичку до спиртного, частіше за інших
хворіють на різні застудні хвороби органів дихання, тому, що алкоголь ослаблює опірність
організму.
Дуже поширена думка про корисність алкоголю, як засобу, який підвищує апетит.
Дійсно, після вживання спиртних напоїв збільшується виділення шлункового соку, і в
більшості випадків покращується апетит. Проте, це може спостерігатися тільки спочатку,
поки організм не перевантажений алкогольною отрутою. Системне вживання алкоголю
призводить до того, що шлунковий сік, стимульований алкоголем, подразнює слизову
оболонку шлунка і призводить до гастриту. Водночас з розвитком гастриту, порушується
функція підшлункової залози, що призводить до панкреатиту. Також зловживання алкоголем
призводить до виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, до цирозу печінки та
інших захворювань.
Тютюновий дим, який вдихає курець, насамперед потрапляє у верхні дихальні шляхи, а
потім - у трахею та легені. Під впливом тютюнового диму відбувається хронічне
подразнення слизової оболонки гортані, розвивається запалення голосових зв'язок, вони
потовщуються, грубішають. Це призводить до зміни тембру голосу (грубий голос курця), що
особливо помітно в молодих жінок.
Внаслідок подразнення слизової оболонки бронхів і трахеї тютюновим димом
розвивається їх хронічне запалення (бронхіт і трахеїт).
Тому курці частіше хворіють на запалення легень, туберкульоз, захворювання у них
мають тяжкий перебіг.
Учені встановили, що куріння - один з основних чинників, які призводять до того, що
розвивається рак легень. Захворюваність на рак легень серед курців у 30 разів більша, ніж
серед тих, хто не курить. Також відомо, що куріння збільшує ризик захворіти на злоякісні
новоутворення інших органів: язика, гортані, стравоходу, шлунку, сечового міхура.
Паління виключно шкідливо впливає на стан серцево–судинної системи. Особливо
чутливі до нікотину судини серця. У результаті звуження судин після кожної випадкової
цигарки, які часто повторюються, може виникнути порушення кровопостачання, живлення
міокарда – ішемічна хвороба серця та її важкі ускладнення. Під час паління тютюновий дим
безпосередньо діє на слизову оболонку рота і може стати причиною її запалення та раку.
Аміак, що входить до складу тютюнового диму, спричиняє запалення ясен. Наявність у
курців запальних процесів порожнини рота і каріозних зубів зумовлює неприємний запах із
рота. Нікотин, який ковтає курець разом із слиною, подразнює слизову оболонку шлунково-
кишкового тракту, спричиняє її запалення.
Паління негативно впливає також на функцію печінки. Посилене паління впливає і на
вітамінний обмін, у результаті чого кількість деяких вітамінів в організмі суттєво
зменшується, особливо вітаміну С. Дефіцит вітаміну С розвивається також і у пасивних
курців.
Курці в 13 разів частіше хворіють на стенокардію (захворювання серця) і в 10 разів
частіше - на виразкову хворобу шлунка. Як правило, курець живе на 6-8 років менше, ніж
його ровесник, який не курить.
20
Шкода, нанесена тютюном здоров'ю людей, величезна. І все ж число курців
збільшується.
21
ІІІ. Все про наркотичні речовини та наркоманію
1. Що таке наркотичні речовини?
Речовини, які вважаються наркотиками, визначені міжнародними конвенціями від 1961,
1971, 1988 рр. та Національним переліком речовин, що
визнаються наркотиками.
Наркотиками визнаються речовини, які за трьома
критеріями (медичним, соціальним, правовим) завдають
величезного лиха як собі, так і суспільству в цілому.
Замість назви “наркотики” використовується термін
“наркотичні речовини”, “психоактивні речовини”.
Згідно з Класифікацією ВООЗ десятого перегляду (1989 р.), у перелік наркотичних
речовин включно:
· алкоголь;
· канабіс;
· седативи (гіпнотичні);
· кокаїн; стимулятори (у тому числі кофеїн);
· галюциногени;
· тютюн;
· леткі речовини;
· неідентифіковані речовини, що приймаються з наркотичною метою.
2. Головна ознака наркотичних речовин, та основні групи наркотичних засобів.
Головна ознака наркотичних речовин – наявність визначеного або невизначеного
психоруйнівного (психоделічного) ефекту.
Відповідно до специфіки дії, їх можна поділити на такі основні групи:
· гіпнотичні засоби;
· стимулюючи засоби;
· галюциногенні засоби;
· неідентифіковані засоби.
Група гіпнотичних засобів
Алкоголь (етиловий спирт) – включає такі напої: пиво, вино, лікери, горілку, коньяк
тощо.
Натуральні та синтетичні засоби на опійній основі (окрім кодеїну):
· натуральні – опій, екстрагований опій, морфін, кодеїн тощо;
· напівсинтетичні – героїн, гідроморфін тощо;
· синтетичні – метадон, мепередін тощо;
· снодійні ліки (барбітурати, уреіди): барбаміл, нембутал, фанадорм, ноксірон. Тільки
барбітуратів налічується понад 2,5 тис. видів;
· заспокійливі ліки (транквілізатори): радедорм, сибазон, седуксен, реланіум, діазепам
тощо.
Група стимулюючих засобів
Амфетаміни: фенамін, препарати з коки – кокаїн (порошок, паста), крек (синтетичний
кокаїн), наркотики групи “екстезі” (“екстазі”), ефедрин; кофеїн (кава, чай) тощо.
Група галюциногенних засобів
Препарати канабісу: марихуана, гашиш (смола, паста), ЛСД, мескалін, псилобіцин,
амфетаміни (МДА, РСР).
Інгалянти: бензин, фарби, ацетон, клеї, аерозолі тощо.
Група не ідентифікованих засобів
Наркотичні речовини вибіркової дії: тютюн, деякі з інгалянтів тощо.
Серед неідентифікованих присутня група наркотичних речовин синтетичної технології.
У деяких з них сучасними лабораторними методами не вдається визначити вид і структуру
наркотичного компоненту.
Незаборонені наркотичні речовини. Це група рослин, грибів, мінералів, не внесених у
перелік наркотиків, хоча вони і містять наркотичні компоненти. Серед них: мускатний горіх,
певні види грибів тощо.
22
3. Класифікування наркотичних речовин.
Класифікувати наркотичні речовини можна і за способом традиційного введення.
Особливо поширеними стали ін’єкційне введення у судини та куріня.
Куріння: тютюн, канабіс, крек тощо.
Ін’єкції (у вени чи м’язи): опіати, ефедрин, амфітамін тощо.
Ковтання: барбітурати, транквілізатори тощо.
Випивання: алкоголь, метадон тощо.
Вдихання: леткі засоби, кокаїн тощо.
Жування: опіати, беладона тощо.
Разом з тим, останнім часом набувають поширення прийоми нетрадиційного введення
наркотичних речовин. Один і той самий наркотик може бути вжито різними способами. Це
стосується кокаїну, транквілізаторів, амфетамінів, опіатів тощо.
Наркотичні речовини можна диференціювати і відповідно до соціальної оцінки.
Легалізовані: тютюн, алкогольні напої, ліки, кава, чай, засоби побутової хімії, рослини
та гриби наркогенного вмісту тощо.
Нелегалізовані: конопля, героїн, кокаїн та всі, внесені до Міжнародного та
Національного переліку заборонених наркотичних речовин (наркотиків).
Нелегальні наркотики умовно поділяються на «легкі» і «важкі».
27
2. Втрата життєвих орієнтирів, а відтак – поява синдрому “беззмістовного” життя,
сильне душевне потрясіння, почуття самотності, відсутність уваги і допомоги з боку батьків,
педагогів, психологів, друзів.
3. Невдоволення життям, яке виникає на грунті постійних конфліктів у сім’ї,
навчальному закладі, низького матеріального і соціального рівня.
4. вплив оточення, друзів, компанії. Потрапляючи в компанію, де вживають наркотичні
речовини, юнак чи дівчина часто починають уживати наркотики, бо не хочуть здаватися
“білою вороною”.
5. Простота переходу від сигарет та алкоголю до найнебезпечніших наркотиків. Часом
тільки їхня відсутність утримує підлітка від цього кроку.
6. Знання про шкоду наркоманії на рівні загальноприйнятого штампу: “дуже шкідливо”
(це стосується і цигарок, і алкоголю), і знання того, до якої міри це шкідливо, а також – коли
і як це “шкідливе” проявляється.
7. Недостатній розвиток “забороняючого” внутрішнього фактора (в неповних сім’ях
через неправильне виховання).
8. Кримінільна “романтика”. Деяким підліткам подобається спілкування із старшими,
які порушили закон, їм це видається “престижним”; загальновідомим є той факт, що
найбільше наркоманів – саме серед злочинців або осіб, які відбували покарання у місцях
позбавлення волі.
29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Антін Г.М. Коли людина собі ворог. – К., 1993.
2. Березин С. В., Лисецкий К. С. Психология ранней наркомании. – Самара, 2000.
3. Васильченко Л.В. // Безпека життєдіяльності. – 2005 р. № 8 с. 18-23
4. Вашека Т.В. Рання діагностика та профілактика суїцидної поведінки у підлітковому
віці //Практик. психол. та соц. робота. – 2006. - №6. – С.64 – 66.
5. Гайдученко І.Ф. Психологічні передумови суїцидальної поведінки підлітків: Маг.
роб. /Наук. кер. О.Блинова. – Херсон, 2005. – 98с.
6. Гірник А. // Психологія і суспільство. – 2010 р. № 1 с. 151- 158
7. Гришина О. Емоційні порушення в дітей, що виявляються під впливом тривалої
психічної деривації //Соц. педагог. – 2007. – №4. – С.15-17.
8. Живаєва Н. Психологічна допомога молоді, яка схильна до суїциду //Психолог. –
2006. - №2-3. – С.42-45.
9. Калініна Ю. Запобігання суїцидальній поведінці серед підлітків //Психолог. – 2005. -
№35. – С.26-32.
10. Кльоц Л.А., Заброцький М. Соціальному педагогу про суїцид. Шляхи допомоги при
потенційному суїциді //Соц. працівник. – 2007. - №17. – С.15-32.
11. Наркомании и токсикомании у несовершеннолетних и молодежи. Сборник научно-
методических материалов / Под ред. Красильникова Г. Т. – Новосибирск, 1995.
12. Оржеховська В. М. Методика позбавлення неповнолітніх наркогенних звичок:
Методичний посібник. – К., 1995.
13. Подмазін Г., Сироватко О. Діти із суїцидальними тенденціями. Психологічна
підтримка //Психолог. – 2002. - №12. – С.8-11.
14. Попередження суїцидальної поведінки дітей та підлітків: Метод. рек. для педагогів,
практ. психологів, соціальних педагогів, батьків //Все для вчителя. – 2003. - №30. – С.53-64.
15. Рекомендації щодо роботи з підлітками, у яких спостерігаються ознаки суїцидальної
поведінки //Псих. газета. – 2005. - №5. – С.23.
16. Романовська Д., Собкова Г. Робота з підлітками, схильними до суїциду //Психолог.
– 2006. - №15. – С.26-30.
17. Савчин М.В. // Педадогічна психологія: Н.П. – К.: Академвидавництво, - 2007 р.
18. Соломзес Дж. А., Чебурсон Вэлд, Соколовский Г. Наркотики и общество. – М.,
1997.
19. Сокирська Л. Попередження суїцидальної поведінки дітей та підлітків //Соц.
педагог. – 2007. - №1. – С.30-35.
20. Тимченко О.В. К проблеме о зависимости уровня счастья и склонности к
самоубийству от основных демографических характеристик // Психологія суїцидальної
поведінки: діагностика, корекція, профілактика / Під ред. С.І.Яковенка.— К.: КІВС, 2000.—
200с.
21. Цушко І.І. Профілактика суїцидальної поведінки серед дітей та учнівської молоді
//Практ. психол. та соц. робота. – 2001. - №7. – С.46 – 47.
22. Чудакова О. // Соціальна психологія. – 2003р. № 2 с. 134- 143
30