Міністерство освіти та науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Курсова робота
з дисципліни «Дошкільна педагогіка»
на тему: «Народна іграшка як педагогічний засіб виховання дітей
дошкільного віку»

Підготувала:
студентка педагогічного факультету
спеціальності «Дошкільне виховання»
заочної форми навчання
Погранична А.П.

Науковий керівник:
Юрчук О.І.

Рівне - 2010
 ЗМІСТ
народна іграшка дитина виховання
Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади виховання дітей засобами народної іграшки
1.1 Історія виникнення і розвитку української народної іграшки
1.2 Види української народної іграшки, їх зміст
1.3 Значення української народної іграшки у вихованні дітей
Розділ 2. Експериментальне вивчення використання української народної іграшки
у виховній роботі з дітьми дошкільного віку
2.1 Організація, методика і аналіз результатів констатуючого експерименту
2.2 Реалізація розвивальної методики ознайомлення дітей з мистецтвом створення
української народної іграшки
2.3 Аналіз результатів проведеного експериментального дослідження
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
 ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. У вихованні дітей дошкільного віку

існує багато проблем і, серед яких однією з найголовніших є така: як прищепити
дитині, зберегти й посилити в ній відчуття причетності до родових,
етнонаціональних ціннісних основ і водночас підготувати її до сприйняття та
засвоєння найсучасніших інтелектуальних, технічних, технологічних і художніх
здобутків людства. Розв'язання цієї проблеми - справа сучасних педагогів, і саме
іграшка може тут істотно допомогти.
Іграшка - пам’ять етносу, нації, народу, людства про своє історичне та
доісторичне минуле. Її форма є однією з початкових субстанціональних форм
щодо освоєння людиною навколишнього середовища.
Народна іграшка є спадщиною подібно до рідної мови, казки, пісні. Народні
іграшки перевірені дитячою любов'ю до неї, дитячою грою. Народна іграшка несе
в собі художню культуру народної творчості, розвиває самобутні риси естетики
свого народу.
Українська народна іграшка здавна привертає увагу дослідників чарівним
світом її образів, сповнених поезії та казковості, що упродовж століть панували в
уяві дітей, пробуджуючи фантазію і спонукаючи до творчості.
Народна іграшка має також неабиякі високі мистецькі якості і широкі
виховні можливості. Емоційна дія образів, утілених у народній іграшці, широко
застосовується педагогами в естетичному вихованні дітей, допомагає залучити їх
до споконвічної культури свого народу. Українська народна іграшка містить у собі
момент істини, своєю мовою виголошує правду про народ, його земну сутність та
історичне призначення.
Тому тема курсової роботи вважаємо актуальною для педагогічної теорії і
практики.
Розробленість теми:
Для визначення місця іграшки у системі матеріальної та духовної культури
суспільства важливими бачаться загальнофілософські роботи з проблем культури
(О. Маркар'ян, В. Межуєв, Е. Соколов). Здобутки у цій галузі є теоретико-
методологічною основою як для визначення ролі іграшки у житті суспільства, так
і для виявлення її соціокультурних функцій.
Заслуговують на увагу і психолого-педагогічні дослідження, у яких
містяться численні матеріали з проблем ігрової діяльності та іграшки
(Л. Виготський, Д. Ельконін, Р. Жуковська, О. Запорожець, Б. Нєменський,
Л. Обухова, Е. Флеріна). Особливо цінним для розуміння таких понять, як
морфологія, функціонування народної іграшки, а також її естетична виразність
важливими бачаться теоретичні дослідження на конкретному матеріалі історії (О.
Авдєєв, М. Бахтін, П. Богатирьов, Ю. Лотман, О. Найден, В .Пропп, Б. Смірнов).
У роботах зазначених авторів виділяється художня специфіка народної іграшки як
особливого різновиду декоративно-ужиткового мистецтва.
У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях (Н. Ветлугіна,
О. Запорожець, Р. Жуковська, Д. Ельконін, Т. Локуцієвська, Г. Маркова,
С. Новосьолова, Н. Поддьякова, О. Фонарьовська та ін.) важливе значення
надається іграшці як засобу організації дитячої діяльності.
Мета курсової роботи полягає у вивченні особливостей народної іграшки як
засобу виховання дітей.
Завдання курсової роботи обумовлені її метою:
1. З’ясувати історію виникнення і розвитку української народної іграшки.
2. Проаналізувати значення народної іграшки у різнобічному вихованні
дітей, її види та зміст.
3. Розробити систему роботи по ознайомленню дітей з українською
народною іграшкою в старшій групі дошкільного закладу та експериментально її
перевірити.
Об’єктом дослідження для даної курсової роботи є народна іграшка.
Предметом є дослідження особливостей народної іграшки як засобу
виховання дітей.
Методи дослідження: наукові: аналіз, синтез, узагальнення, класифікація;
емпіричні: педагогічний експеримент, анкетування, вивчення результатів
дослідження.
 Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в
дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про. історію
виникнення і розвитку української народної іграшки, її види та значення у
вихованні дітей, проведено експериментальне вивчення використання української
народної іграшки у виховній роботі з дітьми дошкільного віку.
Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.
Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку
використаних джерел та додатків. Основна частина складається з двох розділів.
У першому розділі розглядається історія виникнення і розвитку української
народної іграшки, її види та значення у вихованні дітей. У другому розділі
проводиться експериментальне вивчення використання української народної
іграшки у виховній роботі з дітьми дошкільного віку.
Вступ до курсової роботи формує її сприйняття. У вступі обґрунтовується
актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження,
окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи
дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження.
 РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ЗАСОБАМИ
НАРОДНОЇ ІГРАШКИ

1.1 Історія виникнення і розвитку української народної іграшки

Іграшка є відображенням своєї епохи. Історія іграшки є невід'ємною

частиною історії культури суспільства. Для кожної історичної епохи характерні
свої іграшки, оскільки розвиток матеріальної основи суспільства, його духовної
культури позначається не лише на змісті дитячих ігор, а й на тематиці та формах
іграшок.
Як стверджує дослідник історії української народної іграшки О.С. Найден,
народна іграшка, як річ певного функціонального призначення, на думку багатьох
вчених, з'являється досить пізно, коли цивілізація окремих суспільств і народів
досягає достатнього рівня розвитку [18, с. 27]. Відтоді іграшка, поряд з іншими
речами, зробленими людиною (знаряддями праці, побутовими предметами,
культовими атрибутами), починає входити до сфери культури.
Однак це не означає, що в умовах первісного суспільства та життя
"примітивних" племен діти зовсім позбавлені гри та іграшки. Відомий
колекціонер і знавець іграшки А.М. Богуш зазначає, що першими дитячими
іграшками "мабуть... були випадкові предмети. Камінці, шишки, сухі гілочки. І
такі "іграшки", зрозуміло, старші, ніж сама людина" [3, с. 54].
На території України найдавніші прототипи іграшки виявлені в с. Мезин
Коропського району Чернігівської області. Це були фігурки пташок, вовка чи
собаки, виготовлені з мамонтового бивня приблизно 25 тис. років тому, що мали
обрядове значення.
У IV-III тис. до н.е. трипільці виготовляли керамічні жіночі статуетки,
різноманітні фігурки тварин (овець, коней, биків) та їх дитинчат, які
символізували плодючість. В могильнику на території Львівської області
археологами знайдено ліпні порожнисті фігурки пташок, що згодом
трансформувалися в іграшки-свищики.
 Дитячі іграшки давніх слов'ян (дерев'яні коники, качечки) знайдено під час
розкопок на Наддніпрянщині. Датовані вони приблизно X-початком XII ст. У той
час побутували і так звані технічні іграшки: луки, мечі, дзиґи тощо.
У дохристиянський період іграшки переважно зображали священних
тварин, птахів, фантастичних істот, що свідчить про їх зв'язок з язичницьким
культом, народною міфологією. Після прийняття християнства іграшки
здебільшого використовували з ігровою та декоративною метою. Однак деякі з
них зберегли ритуальний характер і дотепер (ялинкові прикраси до Нового року,
святкові кульки тощо).
Від українських іграшок періоду XIV-XVIII ст. майже нічого не збереглося.
Однак етнографи стверджують, що виготовлення забавок не припинялося ні в
XIV, ні в XVI століттях. У другій половині XVIII ст. внаслідок розвитку в Україні
ярмаркової торгівлі розпочалося масове виробництво забавок на продаж. Жодний
ярмарок не обходився без глиняних коників, баранчиків, півників, маленького
посуду, ляльок-"пань", розписаних орнаментом, прикрашених кольоровою глиною
і покритих прозорою поливою [26, с. 24].
Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину XIX ст.
Найбільше виготовляли забавок на Наддніпрянщині, Поділлі, Прикарпатті. Серед
тогочасних іграшок Наддніпрянщини кінця XIX ст. відомі дерев'яні кухлики для
зачерпування рідини, дерев'яні ляльки, маленькі моделі побутових речей
(іграшкові товкачики, тачівки, рублі, оздоблені різьбленням), дзиґи, вітрячки та ін.
Популярними були механічні забавки з відповідними руховими елементами -
вирізані фігурки попарно з'єднаних планками ведмедів, ковалів, ткачів;
головоломки для дітей так звані велика і мала мороки. Велика морока складалася з
двох довгих і дванадцяти коротких кілочків, що утворювали на основній осі три
хрестоподібні конструкції, а мала - із чотирьох однакових кілочків, зв'язаних у
хрестик. Щоб їх розібрати, а потім скласти, необхідно було виявити кмітливість і
винахідливість.
Селище Опішня (Полтавська обл.) відоме своїми керамічними іграшками,
які відображали реальну природу, народний побут, героїв казок, пісень, творів
фантастики (коник, квочка з курчатами, пташниця, вершники, міські та сільські
жінки у типовому одязі, звірі-музики тощо). Зародилася Опішнянська іграшка в
ХVIII столітті.
Гончарі, крім ужиткового посуду, виробляли й "дріб", тобто маленькі
іграшкові посудинки: глечики, макітерки, мисочки, горнятка, маснички тощо.
Вони повторювали традиційні форми ужиткового посуду, а розписували їх
відповідно до місцевості, де виготовляли (опішнянські, косівські, васильківські та
ін.).
На Поділлі відомими осередками виготовлення керамічної іграшки були
Бубнівка, Бар Вінницької області, Адамівка Хмельницької, Калагарівка
Тернопільської області та ін. Найпопулярнішими тут були ляльки, коники і
вершники. Ляльок завжди ліпили у святковому одязі, з намистом на шиї, модною
зачіскою на голові; очі і рот позначали крапками і рисками. Подільські ляльки
тримали у руках дитину або під пахвою пташку. Традиційні іграшки-вершники
зображали на коні селян, козаків, військових тощо. Подільські свищики мали
вигляд тварин і птахів.
У XIX - на початку XX ст. на Волині діяли два найбільших осередки
виготовлення керамічних іграшок (с. Вишнівець та Великий Кунинець
Тернопільської обл.). Образи іграшок були традиційними (ляльки з птахами,
свійські тварини, вершники), однак порівняно з подільськими вишнівецькі
забавки були витонченішими та барвистішими.
Наприкінці XIX ст. на Львівщині (с. Стара Сіль), виникли рідкісні в
українському народному мистецтві сюжети - "танок" і "колисочка". Перший
зображував жінку і чоловіка у танці. Свищик "колисочка" мав вигляд "колиски на
кружалах", у якій лежить дитина. Окрему групу забавок становлять керамічні
тарахкальця ("хихички"), відомі ще з часів трипільської культури, - порожнисті
кульки завбільшки з гусяче яйце, прикрашені оздобленнями (сонце, півмісяць) [7].
Прикарпатська іграшка, як і посуд та інші вироби з глини, насамперед
відрізняється від усіх інших колоритом і характером розпису - традиційними
мотивами і елементами та поєднанням кольорів у орнаменті.
У XІX та на початку XX століття в Карпатах баранчиків та клачики із сиру
робили чоловіки-вівчарі на полонинах. Виготовлення сирної іграшки в таких
селах, як Брустури, Річка, Снідавка, Шешори, набуло значення промислу в 1950-
1980-х роках.
Фігурне печиво з тіста, перш ніж дійти до розряду дитячих іграшок, мало
обрядове значення. Як правило, таке печиво випікалося весною перед прильотом
птахів і здебільшого мало вигляд узагальнено-умовного птаха та назву
"жайворонок", або "голубці".
Українська народна іграшка вирізняється тематичною неоднорідністю та
глибоким змістовним наповненням. Вона представлена розмаїттям матеріалів,
технічних і художніх способів опрацювання, багатством формальних,
композиційних, орнаментальних, колористичних вирішень.
Народна іграшка включає в себе декілька видів народного мистецтва і
становить полівидове явище. Водночас деякі види мистецтва щодо іграшки мають
допоміжне, другорядне значення. Це наприклад вишивка, розпис, ткацтво.
Вишивка і ткацтво стосується народних ляльок, розпис покриває іграшки з дерева.
Проте ні вишивка, ні розпис, ні ткацтво не є матеріалом іграшки. Матеріалом її
традиційно є дерево.
Іграшки виготовляли з дерева різних порід, які використовувались у
практичній діяльності регіону. Однак перевагу надавали м’яким - сосні, липі,
осиці, тополі, ліщині. З твердих застосовували: бук, явір, клен, дуб, горіх, рідко
грушу. Окрім дерева для виготовлення іграшок застосовували також кору
переважно сосни і дуба.
Іграшки виробляли відомими у деревообробці техніками - вирізуванням,
витесуванням, столярними і бондарними прийомами. Дерево попередньо
готували, його обтесували сокирою, й відповідно до способу подальшого
опрацювання, розрізали на валики чи прямокутні дощинки. При вирізуванні
наступна обробка полягала у поступовому моделюванні цілісної форми іграшки
або її окремих частин, яке здійснювали ножем чи пилкою.
Вирізування поєднували з видобуванням. Таким способом виробляли в
основному предмети побуту. У виготовленні дерев’яних іграшок застосовували
також виточування, яке здійснювали на ручних, механічних верстатах. Завдяки
поєднанню механічних і рукотворних прийомів, точення дозволяло створити
численні варіанти пластичних та декоративних рішень поверхонь іграшок й
водночас збільшувати обсяг виготовлення, що вплинуло на впровадження його у
серійне виробництво, пов’язане з народним промислами.
Якщо ляльки привертали увагу дівчат, то фігурки коників були улюбленими
іграшками хлопчиків. Образ коня відноситься до одного із поширених у народній
творчості слов’янських народів. На думку вчених, він пов’язаний з давніми
язичницькими віруваннями. У пантеоні слов’янських богів, які одухотворювали
сили природи, кінь символізував одного з наймогутніших богів - Хорса, Бога
Сонця. Однак у той час, коли фігурка коника зберегла ознаки середньовічних
прототипів, сама іграшка зазнала суттєвих змін, передусім у композиційному
вирішенні.
В Україні виготовляли фігурки коників, розміри яких дозволяли дитині
гойдатися, сидячи верхи. Вони були складені у міцну конструкцію з окремих
вирізаних циліндроподібних об’ємів, що утворюють голову, тулуб, ноги.
Анімалістичну тему в українській іграшці доповнюють фігури птахів. Часто
фігури зображували голубів, ластівок. Їхні форми утворені плавними
взаємопереходами об’ємів, що передають овальний тулуб, видовжену шийку,
невелику піднесену до гори чи опущену до низу голівку з гострим дзьобом.
М’якому плавному силуету фігурок відповідає гладко вкрита воском поверхня.
Рідше вона розмальована тонкими, горизонтально-розташованими вздовж тулуба,
смужками червоно і синього кольорів, які імітують пір’я. У пташок спинка вкрита
плямами, шийка обведена двома пасками, а живіт і хвостик суцільно помальовані
темно-коричневою фарбою, що також у стилізованій формі передає особливості і
забарвлення пір’я і водночас декоративно її збагачує.
Фігурки пташок-“качечок”, як і коники, розташовані на прямокутній
підставці, але з двома коліщатами. Великі округлі крила з’єднані з тулубом й
коліщатами за допомогою дротиків, таким чином, що при поштовхові держака,
вставленого в отвір, підставки можуть рухатися, сплескуючи немов під час
польоту. Динамічній конструкції фігурок відповідає колоритний розпис -
помальована у зелений колір голова, шия окреслена рядком білих цяток, жовті
крила обведені по контору червоною смугою з рядком білих крапок, тулуб жовтого
кольору, довільно вкритий стилізованими листочками, наче пір’їнками.
Аналогічні за конструктивним рішенням іграшки походять з інших
осередків Прикарпаття. Відмінності між ними виявляються у пластичному
трактуванні й оздобленні поверхні фігурок, зумовлені місцевими смаками та
уподобаннями. Наприклад, фігурка пташки має менші пропорції й вкрита
суцільним шаром жовтої фарби, лише дзьоб та коліщата виділені червоною
фарбою.
На Гуцульщині виготовляли не тільки дерев’яні іграшки, а й гончарні,
парафіновані, костяні, із сиру.
Українська народна іграшка багата й розмаїта. Про її багатство свідчить
діапазон змістовно-образних градацій: від "примітивних" пташок-свищиків,
архаїчних вузлових ляльок, семантично реліктових тварин, птахів, фантастичних
звірів, виготовлених із глини, дерева, соломи, сиру й тіста, функціонально
реліктових хихичок, деркачів, калатал тощо - до авторської іграшки-скульптури
(М. Тарасенко, І. Гончар, О. Ганжа, І. Приходько, М. Галушко), позначеної рисами
атавістично-родового міфологізму [27, с. 9].
Розмаїття української традиційної іграшки насамперед пов'язане з її багатою
сюжетною й тематичною номенклатурою, а також із широкою формально-
образною варіативністю та численністю орнаментальних і колористичних
градацій. Іграшки кожної місцевості позначені рисами певної своєрідності, яка
залежить від ландшафтно-кліматичних, географічних умов (гори, рівнина, степ,
полісся, край луків та озер тощо), роду занять більшості населення, історичних
факторів та обрядових традицій.
Так, іграшки, які вироблялися в ареалах Полісся й степової Південної
України, зазвичай відрізняються одна від одної як щодо тематичних і сюжетних
уподобань, так і щодо переважного вибору матеріалу та його пластичних
можливостей.
Існують також місцеві декоративні й колористичні уподобання, схильності
до певних орнаментальних форм і мотивів. Так, колорит іграшки Опішного
(Полтавщина) здебільшого "теплий", близький до натуральних кольорів обпаленої
глини; орнамент - закруглений, плавновигинистий, позбавлений різких зламів і
гострих кутів.
Натомість орнамент косівських (Карпати) виробів має різкі й гострі злами,
натуральний колір глини закритий, захований білою, жовтуватою або темно-
вишневою ("вишнівка") поливою, основні кольори орнаменту брунатний, зелений,
жовтий.
Іграшка з Полтавщини містить і образ поля із плавними пагорбами-
могилами та ланами стиглої пшениці, а також і хати-мазанки під золотою соломою
із зеленим садком і полудневим городом з пахучою "гвоздикою", гарбузами й
метеликами.
Іграшка з Косова несе в собі образні прикмети карпатського холодно-
прозорого ранку із гостроверхими смереками на схилах, високими ожередами,
вогкуватим туманцем у долинах, отарами овець на полонинах.
Традиційна іграшка, поряд з образною та символічно-смисловою
інформацією, містить у собі ще й інформацію атавістичну, пластично-інтуїтивну,
обрядову, духовну, онтологічно-ціннісну. Щодо цього вона зазвичай є набагато
інформативнішою, ніж будь-яка сучасна техніко-механічна іграшка або
комп'ютерна гра.
В прикарпатських осередках ще на початку XX ст. глиняною іграшкою
займалися Й. Табахорнюк та П. Тимчук з Пістині, згодом - П.Й. Цвілик та Г.В.
Цвілик з Косова, Ганна та Михайло Рощиб'юки з с. Старий Косів, М. Волощук з с.
Старі Кути. У більш пізні часи, як зазначає М.Є. Станкевич, "традиційні зозульки-
свистунці, дрібний посуд почали виробляти Юрій та Розалія Ілюки. Новий напрям
тематичної пластики, відмінний від народних іграшок, започаткували майстри
Михайло Кикоть, Василь Стрипко, художники-керамісти Василь Аронець,
Григорій Колос, Василь Озерний та ін.". Типологічно близькі до іграшок
антропоморфні та зооморфні фігурки з глини робить Н. Вербовська з Косова [29,
с. 64].
Сучасними майстрами глиняної іграшки є М. Піщенко, І Сухий,
Л. Яременко, М. Тарасенко; вузлової ляльки - М. Грепиняк, О. Кононенко,
К. Ляшко, Г. Руденко; дерев’яної іграшки - М. Кошеренко, М. Матвійчук.
 Сьогодні народну іграшку виробляють лише окремі поодинокі майстри.
Купують її здебільшого не для дитячих ігор, а для своєрідної фольклоризації
сучасного міського інтер'єру, поповнення приватних зібрань і фондів музеїв.
Основним споживачем такої іграшки стає міська інтелігенція. Отже, іграшка
потрапляє в інше середовище, ніж те, у якому вона сформувалася і була
повноправною складовою, корелюючись з іншими його складовими.
Отже, можна зробити висновок, що народна іграшка від часів, коли вона
носила обрядове значення (приблизно 25 тисяч років назад), і до сьогодення
пройшла тривалий шлях розвитку. Змінювалися матеріал, з якого виготовляли
іграшку, її зміст, забарвлення, технології виготовлення, функції.
У новому середовищі традиційна іграшка, як і вишитий рушник, і родинний
килим, народна картина або ікона, повинна бути атрибутом родової, родинної
пам'яті про далеке й не дуже далеке минуле, про ту функціонуючу систему
народної культури, елементом якої була ця іграшка.

1.2 Види української народної іграшки, їх зміст

Українська народна "іграшкова культура" складна й розмаїта. Для того щоб

її вивчати, потрібно якимсь чином класифікувати, тобто розділити іграшки на
групи, орієнтуючись на спорідненість певних істотних ознак. Найбільш простою
та прямолінійною класифікацією О. Найден вважає поділ на дві групи:
1. іграшки, у яких основною рисою є пластичні, художньо-естетичні
фактори: ляльки, коники, баранці, олені, цапки, вершники, птахи, "барині", "куми"
тощо;
2. іграшки, основною функцією яких є результат здійснення певної
механічної дії: деркачі, фуркала, калатала, свистки, луки зі стрілами, брязкальця,
хихички тощо [19, с. 154].
Більш структурованим О. Найден вважає поділ іграшок за матеріалом, з
якого вони створені: іграшки з дерева, глини, тканини, соломи, трави, паперу,
кори, кістки, плодів різних рослин, тіста, сиру тощо.
Також науковець виділяє поділ за образно-ігровими та типажно-
функціональними ознаками:
  антропоморфні образи-ляльки (з глини, дерева, трави, тканини, соломи,
рогозу, комбіновані з різних матеріалів);
 зооморфні образи - свійські й дикі тварини: бички, цапки, свинки,
баранці, козлики, корівки тощо (з глини, дерева, трави, тканини, соломи, рогозу,
сиру).
 іграшки, які імітують "дорослі" меблі, посуд інші предмети побуту,
знаряддя праці (шафи, стільці, столи, лавки, миски, глечики, колиски, візки,
граблі, сокири тощо) [18, с. 28].
О. Найден наголошує, що можна також вважати класифікаційною ознакою
регіон або місцевість створення іграшок: іграшки Львівщини, Харківщини,
Волині, Київщини, Полтавщини, Середньої Наддніпрянщини тощо[19, с. 104].
Можна знайти ще чимало принципів або ознак класифікаційного поділу
іграшок, які в певних конкретних випадках можуть бути прийнятними і
корисними. Однак жоден з наведених вище варіантів класифікації, якщо
дотримуватися лише його одного, не зможе дати повної і різнобічної
характеристики іграшки. Тому, обравши якийсь один з варіантів базовим, варто
доповнювати його в разі необхідності тими характеристиками, які становлять
специфіку інших варіантів.
Види народних іграшок за матеріалом:
1. Іграшки з дерева.
У казках багатьох народів, у тому числі і й українського, є мотив
перетворення деревини (поліна, гілки, колодки) на людину. Це відбувається в
результаті різних заклинань і маніпуляцій. За найдавнішими переказами й міфами,
боги створили перших людей саме з дерева, а не з глини. Це свідчить про те, що
дерево є найдавнішим матеріалом, який людина почала творчо обробляти.
Більшість доступних нині іграшок із дерева належать до так званих
акустично-механічних та рухливо-механічних іграшок. Це - деркачі, і фуркала,
калатала, дерчаки, вітрячки, пташки на коліщатках з рухливими крильцями, візки,
каруселі, коники на коліщатках. З дерева роблять також дитячі меблі, посуд,
тачечки, грабельки, музичні інструменти, пташок-свищиків декорованих
різьбленим орнаментом півнів, коней, коней з вершниками тощо. І досі побутує
традиційна дерев'яна рухливо-механічна іграшка "Коваль і ведмідь". Ці іграшки
збереглися здебільшого в музеях та приватних зібраннях, однак їх і нині
виробляють окремі майстри з Київщини, Полтавщини, Волині, Львівщини.
Найбільш масове виробництво дерев'яної столярної і точеної на верстаті
іграшки ще донедавна мало місце в місті Яворові Львівської області.
Найціннішим з мистецької точки зору в яворівскій іграшці є розпис. Саме
він робить прості столярні вироби (дитячі меблі, музичні інструменти візки,
коники, коники з вершниками тощо) витворами мистецтва. Між тим яворівські
розписи "тримаються" буквально на кількох мотивах та елементах, на кількох
кольорах. Це - червоний, зелений і жовтий, які з'явилися в 1920-1930-х роках.
Орнаментальних мотивів, власне, два: "колко" - залежно від розробки може
набувати вигляду геометричної розетки, а також вигляду квітки-сонечка,
кружальця із листочками всередині; і "вербівка" - це гнучка гілка з листочками
типу вербових, чітко розібраних на симетричні ряди - червоний і темно-зелений.
Вироблялися візки з кониками, держачок, коники-каталочки, пташки на
коліщатках, каруселі, музичні інструменти, вершники, колиски для ляльок,
швейна машинка, макет потягу, млин, посуд, меблі. Для виготовлення
використовували явір, осику, вербу, липу, грушу.
За особливостями формування дерев’яні іграшки можна поділити на:
• іграшки виготовлені одним об’ємом з суцільного шматка дерева -
вирізуванням, виточуванням;
• іграшки виготовлені з окремих частин, які попередньо обробляли також
вирізуванням, виточуванням і з’єднували столярними прийомами [7].
У свою чергу, залежно від з’єднання іграшки поділяються на:
 нерухомі - іграшкові меблі, сани, скрипочки;
 рухомі - візочки, тачки, деркачі та інші.
При оздобленні дерев’яних іграшок, передусім враховували, природну
текстуру, й забарвлення дерева, які у кожної породи є своєрідними.
Поверхню дерев’яних іграшок залишали чистою. Роль їхнього оздоблення
виконували орнаментальні порізки. Для посилення художніх якостей та
безпечності іграшок їхні поверхні натирали бджолиним воском, від нього вони
набували гладкості і приємного матового блиску.
На Прикарпатті іграшки оздоблювали випалюванням, яке виконували
“писаком” - металевим прутиком з викарбуваним на одному його кінці рельєфним
малюнком - “штампом”.
В Косові відомі рухомі дерев’яні іграшки: санки, візки, гойдалки; і звукові:
свищики. На Закарпатті для виготовлення іграшок використовували тополю,
ліщину, явір, клен, кору сосни і дуба. Були найрізноманітніші техніки оздоблення:
вирізування, обтесування, столярні прийоми, пластичне оздоблення поверхні
фігурок. Виготовлялися динамічні іграшки (пташки, що клюють землю),
тарахкальця, деркачі, сопілки, коники, люди в сюжетах і без, іграшкові меблі. На
Полтавщині робили колиски для ляльок, прикрашені розписом і різьбленням. У
селі Спас Коломийського району Івано-Франківської області робили дитячі
сопілки-тилинки з вербової кори. До того ж майстри виготовляли дерев’яні та
плетені з лози брязкальця (села Річка та Снідавка Косівського району, Поділля),
іграшку „Ведмеді-ковалі” (у багатьох містах і селах України), птахів з трісок
(Львівщина). На Київщині поширеними іграшками були птахи-свищики, коники,
півні.
Своєрідністю вирізняється динамічна іграшка, що зображує пташок, які
клюють зерна. Їхні умовно потрактовані фігурки, розташовані на круглій дощинці
- основі, голівками до центру. Під дощинкою на нитках, прив’язаних до голівок,
підвішена кулька, при похитуванні якої вони рухаються - то піднімаються вгору, то
опускаються вниз, достовірно і в той же час гумористично нагадуючи метушливу
повадку птахів.
До поширених типів звукових іграшок на Прикарпатті були поширені
сопілки. Вони були ретельно виточені, прикрашені довкола тонкими різьбленими,
або мальованими пасками.
2. Іграшки з глини.
Найбільш масовою народною іграшкою, яка виготовлялася в умовах
промислів, була іграшка з глини. Освоєння глини як матеріалу для створення
необхідних ужиткових речей та будівельних матеріалів стало важливим етапом
культурного розвитку людства. На цьому етапі з'явилися перші неутилітарні
пластичні витвори з глини, які стали прообразом майбутньої іграшки. Форми
багатьох сучасних іграшок залишилися майже незмінними з тих давніх часів.
Змінилися функції - з культових на ігрові.
Серед іграшок з глини найбільш поширеними, масовими є свищики
(свистунці, свистала, свистілки), серед яких найчастіше зустрічаються свищики-
птахи. Вони мають найпростішу архаїчну форму, для якої характерні відсутність
зайвої деталізації, підкреслення об'ємності та схематичності тулубів й узагальнено
типізоване вирішення голів. Птахи-свищики архаїчного типу вироблялися
практично в усіх гончарських промислах України: на Поділлі та Львівщині, в
Опішному й Косові, на Харківщині й Київщині. Відрізняються вони лише за
розміром і декором.
Свищиками є також скульптурки різних тварин: баранців, бичків, цапків,
коників, оленів, чортів, свинок, собачок, а також вершників на коні, "баринь",
"кумів", "панночок", колисок-човнів з матір'ю та немовлям.
Іграшки-свищики, як і взагалі іграшки з глини, виготовлялися скрізь, де
були гончарі. Але найбільш відомі гончарські центри, вироби яких позначені
стильовою та образною своєрідністю, певними сюжетними й орнаментальними
уподобаннями, це - Опішне (Полтавщина), Косів (Івано-Франківщина), Ічня
(Чернігівщина), Громи (Черкащина), Дибинці, Васильків (Київщина), Бар,
Бубнівка, Адамівка (Поділля), Миколаїв, Стара Сіль (Львівщина), Валки
(Харківщина), Цвітна (Кіровоградщина), Вишнівець, Гончарівка (Тернопільщина).
О.П. Янкывська, дослідниця української народної кераміки, зазначає:
„Ліпленням іграшок займалися навіть діти, настільки простими й традиційними
вони були. Головне у цій справі було навчитися ліпити порожнистий тулуб
(однаковий як для тварин, так і для птахів)” [29, с. 67].
Асортимент іграшок був досить солідний - коники, баранці, кози, цапи,
бички, корови, собаки, свинки, зайчики, рибки, півники, чайки, зозульки, індики,
олені, тури, фантастичні звірі, вершники на конях, „куми”, ”сусідки”, „баришні”,
„наречені”, чорти, леви, ведмеді, звірі-музиканти.
 Для Опішнянської іграшки характерні рослинні орнаменти, хвилясті, прямі,
ламані лінії, крапки, кружечки, мазки. В Опішні виготовляли іграшки подібні до
знарядь праці і посуду („монетки”); свистунці: коники, баранці, гуски, курки,
півники, качки; вершники на коні, мама з дитиною, жінка з куркою, ведмідь;
сюжетні іграшки: „Весілля на Полтавщині”, „Хлібороб”.
Українська дитяча керамічна іграшка у своєму історичному зрізі напрочуд
розмаїта, образно багата, позначена добрим гумором, сповнена оптимізму.
3. Іграшки із соломи, лози, трави, сиру та інших матеріалів.
Іграшки із соломи і трави - типові екологічні іграшки. Лише частково
належачи до статусу промислів, виробництво солом'яних іграшок мало сезонний і
подекуди епізодичний характер. Авторами цих іграшок зазвичай були сільські
умільці-хлібороби. Із соломи виготовляли брязкальця ромбічної форми,
брязкальця у форм кулі, "дзеркала", тарахкальця, бичків, оленів, коників, ляльок
різного типу, "павучків" тощо. Центрів виробництва солом'яних іграшок як таких
не зафіксовано, але є підстави стверджувати, що на Поліссі (Чернігівщині,
Житомирщині частково Київщині), на Волині й Поділлі іграшок із соломи
виготовлялося й нині виготовляється більше, ніж в інших регіонах і місцевостях
України.
Іграшки із соломи мають золотисто-теплі та холоднуваті сріблясті кольори,
що є рефлексійно-асоціативним образом типового краєвиду Полісся, Волині,
Північної Київщини: рівнина, поле із достигаючим збіжжям або колючо-
золотавою стернею й небо над ними, суцільно вкрите тонкими сріблястими
хмарами.
Іграшки з лози створюються в різних місцевостях України, зокрема в селах і
містечках розташованих переважно над річками та біля озер. З лози плели дитячі
меблі, брязкальця, кошики, колиски для ляльок-немовлят; окремі умільці
створювали з лози навіть ляльок.
Іграшки з трави створюють наприкінці весни та на початку літа, коли на
луках спадає повінь і виростає довга соковита трава - "коси". От із цієї трави
жінки роблять ляльок для дівчаток майже так, як колись давно робилися обрядові
весільні ляльки-"панянки". Діти, зокрема ті, що пасли худобу, з трави виплітали
"церкви" та "попові брички", робили різних тварин та лялечок.
Обрядове фігурне печиво у вигляді різних тварин (корівок, свинок, баранців,
зайців, коней, коней із вершниками) і людських постатей (богинь) робили, а
подекуди роблять і нині в різних регіонах і місцевостях України: Поділлі,
Прикарпатті, Закарпатті, Полтавщині, Київщині, Черкащині та ін. Ці вироби не є
цілковитими іграшками, адже діти їх охоче з'їдають. Але, будучи яскраво
декорованими та щедро орнаментованими, маючи умовно-узагальнені і форми,
вони розвивають уяву дітей. Пекли пташок: жайворонків, сорок, голубків, майже
повсюди на честь зустрічі весни, напередодні масового прильоту птахів.
Іграшки із сиру виготовляють тільки в Карпатах. Нині їх роблять винятково
жінки. Іграшки із сиру виготовляють особливим способом - витягуванням,
викручуванням та обв'язуванням сирним мотуззям. Виходять гарненькі, приємні,
комфортні щодо розміру, фактури, смаку сирні баранці, коники, козлики, коні з
вершниками, олені, півники й інші птахи. Особливо багато створюють зовсім
дрібних коників та баранців, яких у святкові та великі базарні дні продають у
Косові та Верховині. Натомість великих сирних коней з бербеницями у дні
весняних і осінніх гробків дарують родичам та ставлять на могили вівчарів.
Іграшки із сиру образно пов'язані з Карпатами, їх природно-ландшафтними
умовами; вони становлять органічну складову фольклорного пісенно-обрядового
гуцульського середовища.
4. Ляльки з тканини.
Лялька в "іграшковій культурі" посідає особливе місце. Народні ляльки-
іграшки, безперечно, пов'язані з обрядово-ритуальними ляльками, які ще в
порівняно недалекому минулому виготовлялися до певних дат і подій та з різних
приводів (весілля, посухи, хвороби тощо) по селах і невеликих містах. Найбільш
обрядовий вигляд мають ляльки із сіл Середньої Наддніпрянщини: Думанців,
Суботова, Хрещатика, Решетилівки, Липового, Золотоношки, Германівки й інших
сіл Черкаської, Полтавської та Київської областей. Ці ляльки підкреслено
декоративні, яскраві, строкаті, мають дещо язичницький, таємничий вигляд. Та
найголовніше, що всі вони в селах трьох названих областей виготовляються
однаковим способом - вузловим. Це найпростіший спосіб, який свідчить про
споконвічний хліборобський рід занять місцевого населення.
На Поділлі (у Вінницькій і Хмельницькій областях), крім індивідуально-
авторських ляльок із тканини, по селах навесні виготовляють ляльок із трави -
"панянок", призначених як для дитячої гри, так і для зміцнення здоров'я худоби,
родючості і достатку. На Поділлі зрідка роблять також обрядову ляльку-поліно в
жіночому вбранні - "Колодія".
На Волині, Харківщині та в деяких районах Полісся (Рівненського,
Чернігівського, Житомирського), крім індивідуально-авторських ляльок з тканини,
існують комбіновані щодо матеріалу ляльки - із соломи і тканини, із трави і
тканини [18, с. 29].
На Поділлі та півдні України створюють ляльки із молодих та стиглих
качанів кукурудзи, одягаючи їх у вбрання з тканини.
Підсумовуючи вище викладене, можна стверджувати, що існує значна
кількість класифікацій народних іграшок за різними критеріями. Будь-яка народна
традиційна іграшка, є одним із тих важливих чинників, які формують у дитини
певні буттєво-пізнавальні модуси, впроваджують у свідомі й підсвідомі сфери
дитини першооснови національно-культурної екзистенційності. Стратегія
виховання на традиційній іграшковій основі аж ніяк не архаїзує суспільство. Вона
дозволяє зберігати національну самобутність в умовах сучасної глобалізації
цивілізаційних процесів.
 1.3 Значення української народної іграшки у вихованні дітей

Іграшка є засобом формування світосприймання. Дитина сприймає іграшку

як образ предмета реального чи казкового світу, партнера, товариша. Розуміє її
зовнішні особливості та інші характеристики як втілення художньої, технічної та
інших видів культур. Іграшка є складовою предметно-ігрового середовища та
передумовою розвитку гри. Дитина творчо застосовує образ іграшки у предметно-
ігровому середовищі, використовує іграшку відповідно до призначення, змісту,
класифікації, знає варіативні можливості використання різних іграшок, застосовує
іграшку для відображення соціальних взаємин людей.
Для визначення місця іграшки у системі матеріальної та духовної культури
суспільства важливими є роботи М. Киященко, О. Постнікової, Л. Столовича, в
яких з філософсько-культурологічних позицій розкривається позитивна роль
іграшки у житті суспільства та її соціокультурні функції.
Найбільш цінними для розуміння морфології, функціонування народної
іграшки, її естетичної виразності є історико-мистецтвознавчі дослідження (М.
Бартрам, А. Бакушинський, О. Бенуа, Б. Бутнік-Сіверський, Г. Блинов,
В. Василенко, М. Грушевський, І. Дайн, Р. Захарчук-Чугай, Г. Локуцієвська, І.
Макарова, О. Найден, М. Некрасова, Т. Перевезенцева, О. Сокович, Д. Фіголь, С.
Ханемен, М. Церетеллі та ін.), в яких виявлено генезис та основні етапи розвитку
народної іграшки. У роботах зазначених авторів привертає увагу виділення
художньої специфіки народної іграшки як особливого різновиду декоративно-
ужиткового мистецтва, в якому виражено локальні, національні та
загальнолюдські риси матеріальної і духовної культури.
Значний інтерес представляють погляди сучасних науковців на народну
іграшку як засіб формування національної культури (О. Батухтіна, Н. Заглада, Л.
Івахненко, С. Кулачківська, Т. Сакович, Є. Саявко, М. Стельмахович); моральних
якостей (Н. Дзюбишина-Мельник); як засіб духовного відродження (Н. Буркіна, Л.
Данішевська, Т. Пржегодська, Л, Сморж); трудового виховання (М. Гутнікова, Г.
Довженко, Л. Орел) та естетичного виховання (А. Грибовська, М. Кириченко, Г.
Лабунська, Ю. Максимов, І. Сидорук, Н. Халезова).
 Д.І. Фіголь вважає, що навчання дітей з самого початку повинно бути
збудовано на тому рідному ґрунті, на якому зростає дитина, щоб воно було міцно
зв’язано з тими враженнями, що їх заклала в душу дитини рідна сім’я, рідна хата
[26, с. 124].
О. Найден говорив, що саме народна іграшка зберігає у собі пластичну і
образну пам'ять про ті далекі часи, коли людина вперше почала використовувати
природні матеріали для створення речей, які не тільки у чомусь допомагали, щось
позначали, а й щось символізували [19, с. 59]. Саме традиційна народна іграшка у
своїх певних функціях, формах, пластиці, образних засадах містить у собі
інформацію про початкові чинники людського предметно-духовного середовища.
У цьому смислі традиційна народна іграшка у наш час, у нашому перенасиченому
предметами, речами світі має бути інформативно й естетично доцільною.
Дослідник підкреслював, що дитина нині має сприймати народну іграшку не
як предмет побуту, об’єкт гри (хоч і таке сприйняття не шкідливе), а як твір
мистецтва, який потребує вивчення, певного аналізу творчого наслідування,
повторення. Таке ставлення до народної іграшки сприятиме її збереженню і
духовному збагаченню дитини. Народна іграшка в сім’ї, дитячому садку, різних
гуртках повинна не витісняти сучасну іграшку, не заміняти її, а існувати поруч з
нею, доповнювати її, давати дитині те, чого не здатна дати сучасна іграшка.
Також О. Найден вказував, що для дітей, які перебувають на межі між
раннім і середнім віком, такі іграшки. особливо потрібні. Вони допомагають
знаходити образні відповідники між реально конкретним та умовно-узагальненим,
осягати світ предметних реалій через пластично доцільні та дотично-комфортні
форми [18, с. 30].
Впродовж всього дитинства гра і народна іграшка займає найголовніше
місце у житті дитини. В грі діти відтворюють працю дорослих, елементи трудових
дій. В своїй ігровій діяльності діти відображають те, що спостерігають у
родинному колі. У дітей змалку виховується любов до праці, діти засвоюють
знання про навколишню дійсність. В іграх для хлопців розвиваються
витривалість, взаємовиручка, сила.
 Нині, коли у світ дитячої гри впевнено і владно входить комп'ютер,
комп'ютерні ігри та іграшки є чимось звичайним, як такими стали техніко-
механічні іграшки, чи потрібно пропагувати або взагалі згадувати іграшки народні
- архаїчні та спрощені "примітивні" за способом застосування їх у грі. Проте це
риторичне запитання. Не треба бути особливо обізнаним у сучасній культурі та її
тонкощах, щоб аксіоматично прийняти необхідність поширення та всілякої
популяризації народної іграшки, вивчення її формообразних основ у дошкільних
установах. Адже в ній - суттєвій частині фольклорно-національної культури -
значно більше багатств світопізнання і світорозуміння, не говорячи вже про
інформативно-генетичні багатства, ніж у найскладнішій комп'ютерній грі.
Використання народної іграшки у вихованні сприяє прилученню дитини до
духовного, естетичного, побутового досвіду народу.
Дитина, наприклад, не оцінює іграшку, як витвір мистецтва, або як образ
пов’язаний з певними легендами, казками, міфами. Однак граючись нею, здійснює
зорове та сенсорне сприйняття її форми (матеріально-пластичної, кольорової,
орнаментально-знакової), непомітно для себе, приєднується до місцевої, а через
неї і до етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які
водночас мовою свого змісту розповідають про виробничо-господарську та
святково-обрядову діяльність населення тієї місцевості, того краю, який ця дитина
згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить як рідний.
Народна іграшка є насамперед явищем культури. Але основні образні,
смислові, символічні чинники народної іграшки є породженням
етнонаціонального середовища.
У народній іграшці, поряд з архетипами загальнолюдських понять і
критеріїв, існують образні та змістовно-формальні принципи етнонаціональної
давнини. Ці якості народної іграшки породжують певну проблематичність щодо
дитячого виховання в сучасних умовах. З одного боку, існує нагальна необхідність
участі народної іграшки у виховному процесі на його певних етапах, з іншого -
складність впровадження її у цей процес [7].
Народна іграшка, як і все традиційне народне мистецтво, позбавлена
елементів зовнішнього етнографізму. Справжня народна іграшка, як правило,
містить мало зовнішніх атрибутів етнічної належності. Така належність становить
саму її образну і змістовну сутність. Тому традиційна народна іграшка
здебільшого позначена простотою форми, позбавлена кричущо-яскравих кольорів,
складної та вибагливої орнаментації. Близькість цієї іграшки до витоків
етнонаціональних культурних традицій пов'язує її з факторами ставлення до
матеріалу, пластичною інтуїцією, колористичними рефлексіями. Саме така
іграшка, насичена буттєвою та історичною інформацією, комунікативно близька
дитині. У ній - цілий світ образів, архетипів, метафізичних і символічних основ
бачення, сприйняття й переживання життя; у ній містяться нюанси
психоментального характеру етносу, а також відображено специфіку певних
трансетнічних явищ. Гра з такою іграшкою, візуальне й сенсорно-контактне
знайомство з нею є одним із засобів формування в дитини критеріїв причетності
до своїх родових, етнонаціональних ціннісних основ. Засвоєння такої іграшки
разом з мовою і творами фольклору (колисковими, казками, колядками,
співаночками, приказками, загадками тощо) формує перші уявлення про
навколишній світ, перші життєві враження та почуття, закладає в дитині той
духовний резерв, який знадобиться їй у дорослому житті, коли постане питання
вибору шляху та напряму руху.
Мистецтво українського іграшкарства формує в дітей естетичні смаки,
творчі здібності. Народна іграшка має не лише екологічну, а й духовну чистоту.
Зроблена з любов’ю, вона розвиває кмітливість, фантазію, духовний світ дитини,
дає перші професійні навички, пробуджує відчуття рідного коріння.
Художньо оформлена іграшка збуджує у дитини естетичні почуття і
переживання, формує естетичний смак. Цікаві за змістом і формою іграшки
позитивно діють на психічний стан дитини, світосприймання, активізують
життєвий тонус, що впливає на її здоров'я і фізичний розвиток.
На дітей дошкільного віку особливо впливають іграшки, що зображають
людей, істот і предмети реального світу: тварин, риб, птахів, рослинність,
предмети побуту, техніки тощо. Вони не тільки спонукають до різноманітних за
змістом ігор, а й допомагають увійти в роль, створити улюблений ігровий образ,
реалізувати задум. Засобом реалізації задуму іграшка може стати лише в тому разі,
якщо дитина правильно сприймає її образ, має певні знання про предмет, а
іграшка викликає усвідомлений інтерес і бажання гратися.
Таким чином, можна зробити висновок, що виховна цінність іграшки
полягає в тому, що вона сприяє формуванню самостійності, творчої діяльності
дітей. Іграшка - важливий фактор психічного розвитку. Народні іграшки здавна
використовують з метою естетичного, морального, розумового, фізичного
виховання. Народна іграшка є засобом формування відчування естетичної краси,
естетичного смаку, сенсорного сприйняття тощо. Під час гри дошкільник
розвивається, пізнає світ, наслідує і засвоює соціальний досвід. Іграшка є засобом
передавання культурного досвіду народу від покоління до покоління. Народна
іграшка є ниточкою в руках дитини, яка з’єднує її з історією Батьківщини. Народні
іграшки сприяють зміцненню в дитини світлого, оптимістичного настрою,
позитивного сприйняття навколишнього світу.
Іграшка як створений дорослими для розвитку дітей предмет культури має
освітнє і виховне значення лише тоді, коли використовується за призначенням.
Дитина повинна розуміти іграшку, хотіти з нею творчо діяти.
В процесі ознайомлення та використання народної іграшки в житті дітей в
дошкільному навчальному закладі відбувається засвоєння дітьми завдань
морального виховання.
Граючись народною іграшкою, діти прилучаються до набутків творчої
спадщини свого народу, їм відкриваються особливості його світосприйняття і
характеру. Бережно відносячись до народних іграшок, створюючи їх своїми
руками вони відчувають свою відповідальність за збереження і розвиток культури
свого народу.
Засобом народної іграшки відбувається вивчення і пропаганда культурних
надбань свого народу. Дітям дають знання про культуру, обряди і традиції
українського народу, знайомлять з матеріалом, способом виготовлення, змістом і
значенням народної іграшки, формують знання про традиційний одяг, знайомлять
з народними ремеслами, дають уявлення про історію створення народної іграшки
[29, с. 107].
 Іграшка - духовний образ ідеального життя, ідеального світу, це архетип
уявлень про добро - справжнє чи уявне. Справжня іграшка стверджує добро й
визначає розрізнення добра й зла. Іграшка ставить перед собою шляхетне виховне
завдання - учити добру й красі, мудрості й співпереживанню.
Іграшка впливає на дитячу психіку й на розвиток особистості дитини, адже
для неї вона жива й справжня. Захоплюючись грою з іграшкою, дитина
найчастіше ототожнює себе з нею, її "звичками", зовнішністю, її прихованою
суттю.
Використання народної іграшки у вихованні сприяє прилученню дитини до
духовного, естетичного, побутового досвіду народу.
Граючись дитина приєднується до етнонаціональної сфери образних
уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою свого змісту,
розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність
населення, тієї місцевості, того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою
людиною, усвідомить як рідний.
Гра з такою іграшкою, візуальне й сенсорно-контактне знайомство з нею є
одним із засобів формування в дитини критеріїв причетності до своїх родових,
етнонаціональних ціннісних основ. Засвоєння такої іграшки разом з мовою і
творами фольклору (колисковими, казками, колядками, співаночками, приказками,
загадками тощо) формує перші уявлення про навколишній світ, пробуджує
відчуття рідного коріння.
Отже, іграшка - це не лише предмет гри, вона дуже багато може розповісти
про історію своєї країни, про звичаї і традиції народу, про традиційний одяг
наших предків та їх спосіб життя. З іграшкою пов’язано багато легенд і казок,
вона вчить дитину, як правильно поводити себе, і навпаки - як не варто себе вести.
Використання народної іграшки в процесі виховання допомагає дитині виявити
себе у творчій справі та підштовхує її до активного і самостійного пошуку,
допомагає зберегти національні українські традиції, а через іграшки навчити
цього і дитину.
 РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ
УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ІГРАШКИ У ВИХОВНІЙ РОБОТІ З ДІТЬМИ
ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Організація, методика і аналіз результатів констатуючого

експерименту

Народна іграшка – витвір специфічний. Своєю простотою й досконалістю,

витонченістю форм, різноманітністю використаних природних матеріалів,
образністю й естетичною довершеністю українська іграшка розвиває духовний
світ дитини, пробуджує відчуття рідного коріння. Українська народна іграшка несе
малятам цілком доступні знання про працю, відпочинок людей у давнину, їхній
побут, мистецтво, життя загалом.
Використання народної іграшки в дитячому садку, сім'ї урізноманітнює
ігрову діяльність дітей, збагачує, розширює сферу пізнання дитиною світу і свого
народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури
навички. Крім того, дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що
сприяє її естетичному вихованню.
Отже, народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна. А існуючи
поруч, вони доповнюють одна одну. Іграшка для дитини – народна чи сучасна – це
культурне знаряддя, з допомогою якого вона освоює величезний складний світ.
Завдання навчального закладу – сприяти органічному поєднанню в дитячій душі
потягу до нового з потребою в рідному, традиційному.
Доки існуватиме природна потреба дитини пізнавати світ, творчо і
самостійно його осмислювати, доти буде народжуватися й народна іграшка. А на її
естетичне оформлення, традиційне оздоблення засобами різьби, декоративного
розпису, інкрустування впливатимуть особливості світосприймання кожного
наступного покоління.
Вихователі дошкільних навчальних закладів покликані навчати дітей
цінувати речі, вироблені руками рідних і передані в спадщину, поважати творців
народної іграшки, прилучати дітей до культурних набутків і творчої спадщини
нації. У дітей необхідно сформувати вміння впізнавати народну іграшку, розуміти
її призначення, роль, особливості використання.
Дослідження було проведено в дошкільному навчальному закладі № 5
«Дюймовочка» м. Дубна в групі дітей старшого дошкільного віку. В дослідженні
брали участь 17 дітей.
Експериментальне дослідження відбувалось в три етапи: констатуючий,
формуючий, контрольний.
Для виявлення знань дітей про українську народну іграшку було проведено
констатуючий експеримент.
Мета констатуючого експерименту: визначити рівні дитячих знань про
народну іграшку.
Завдання констатуючого експерименту:
 виявити знання дітей про види народних іграшок щодо класифікації за
регіонами, їх зміст, матеріал, елементи оформлення.
 уточнити уявлення дітей про використання народної іграшки (в видах
діяльності: мовній, ігровій, художній, музичній).
 виявити здатність дітей використовувати народні іграшки в творчій
діяльності (вміння розповідати про іграшку, виготовляти та використовувати
іграшку відповідно до її призначення).
В процесі констатуючого експерименту вивчалися:
1. Плани навчально-виховної роботи;
2. Продукти діяльності дітей;
3. Діяльність дітей на заняттях, в повсякденному житті.
Було встановлено такі рівні оцінки компетентності дітей: 1) низький рівень,
2) середній рівень, 3) високий рівень.
Відповідно до рівнів було визначено наступні показники:
Низький рівень
1 бал - фрагментарні знання про народні іграшки. Діти практично не
звертають увагу на її естетичні якості, вагаються у поясненні власних суджень та
оцінок. Спроможні лише до вираження однозначної емоційної оцінки стосовно
української народної іграшки. Не проявляється інтерес до виготовлення народних
іграшок за зразком.
2 бали - знання часткові, епізодичні, безсистемні, відсутня потреба в
усвідомленому ознайомленні з народними іграшками та захопленість даним видом
мистецтва, спостерігаються утруднення у вираженні власного ставлення, настрою
та думок, які виникли у ході ознайомлення з українськими народними іграшками.
Діти, які відносяться до цього рівня малоініціативні, у них відсутні творчі прояви,
вони уникають виконання завдань творчого характеру, прагнуть до копіювання,
потребують значної допомоги педагога.
Середній рівень
3 бали - володіють неповним обсягом знань про українську народну іграшку,
основні способи її створення. Виявляється неусвідомленість інтересів щодо
української народної іграшки, майже немає потреби у її вивченні й виготовленні,
наявна слабка здатність до обґрунтування настрою, думок, почуттів, що виникли у
ході ознайомлення з різними видами українських народних іграшок.
4 бали - з помилками розрізняє різні види іграшок за класифікацією щодо
регіону, орієнтується в характерних кольорах і елементах оздоблення окремих
видів народної іграшки. Вміє аплікувати, малювати елементи оздоблення народної
іграшки за зразком з допомогою дорослого. Може скласти розповідь про народну
іграшку за запитаннями. Використовує в ігровій діяльності за призначенням. У
дітей спостерігається прагнення до вираження власного ставлення до народної
іграшки з відповідним обґрунтуванням.
Високий рівень
5 балів - розрізняє за класифікацією щодо регіону. Знає матеріали, з яких
виготовляють іграшки, розрізняє характерні кольори і елементи оздоблення різних
іграшок. Вміє ліпити з глини та відповідно оформлювати народні іграшки.
Прагнуть до самоактуалізації у творчій роботі, намагаються отримати задоволення
від виконання завдання творчого характеру, нерідко проявляють ініціативність.
Відчувають певні труднощі при спробі порівнювати, узагальнювати та
встановлювати зв'язки між елементами іграшок, шукати аналогії. Проявляється
здатність до оцінки деяких вартостей української народної іграшки (саме як твору
мистецтва).
6 балів - досить глибока поінформованість про українську народну іграшку,
самостійність у ході засвоєння знань та їх застосування; спроможність робити
висновки, аналізувати, порівнювати одержану інформацію; оперувати відповідною
термінологією. Характерне самовираження у різних видах художньо-творчої
діяльності (відносно української народної іграшки), яскравість уяви та художнього
бачення. Має потребу в ознайомленні з українським народним мистецтвом
(народною іграшкою); відчутну зосередженість та захопленість процесом
сприйняття художнього явища. Водночас спостерігається безпосередність
переживань, активність у процесі обговорення вражень, отриманих від сприйняття
художніх явищ, підвищений інтерес до занять з вивчення та самостійного
виготовлення українських народних іграшок. Вони здатні самостійно оцінити
естетичні якості твору мистецтва, висловити почуття, викликані тією чи іншою
іграшкою.
Для вивчення рівня компетентності дітей розроблено анкету [Додаток 1].
Результати анкетування відображені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1
№ П.І.Б. дитини Кількість балів Рівень знань
1 Бєляєв Ярослав 4 Середній
2 Бурдейная Лада 5 Високий
3 Єрьоменко Ігор 3 Середній
4 Захаренко Іван 2 Низький
5 Кустова Настя 4 Середній
6 Костецька Лєра 5 Високий
7 Луганський Костя 3 Середній
8 Островерх Микита 5 Високий
9 Пастух Кароліна 2 Низький
10 Позднікова Поліна 4 Середній
11 Риньєрі Ілля 4 Середній
12 Равоян Назар 3 Середній
13 Скляров Максим 1 Низький
14 Смолярчук Оксана 4 Середній
15 Циганенко Іра 2 Низький
16 Шелест Поліна 4 Середній
17 Чуйко Кирил 4 Середній
 Слід відзначити, що найкращі знання дітей з історії народної іграшки та
виду щодо матеріалу. Високі показники мають за виконання практичних дій в
зображувальній та ігровій діяльності та дещо нижчі показники в мовленнєвій
діяльності. Середні знання у дітей щодо оформлення народної іграшки. Низькі
показники щодо змісту та виду народної іграшки за місцевістю.
В результаті проведення констатуючого експерименту можна зробити
висновок, що низький рівень компетентності мають четверо дітей в групі - це
23,6% від загальної кількості дітей. Середній рівень компетентності мають
десятеро дітей в групі - 58,8% від загальної кількості дітей. Високий рівень
компетентності мають троє дітей в групі - це 17,6% від загальної кількості дітей. В
графічному вигляді результати проведеного дослідження можна зобразити таким
чином:

Таким чином, констатуючий експеримент дає можливість зробити висновки

про те, що в дошкільному навчальному закладі №5 «Дюймовочка» вихователі
майже не планують виховної роботи щодо використання народної іграшки в
різних видах діяльності, тому у дітей не високий рівень знань (знають що народна
іграшка, але не знають види, не вміють порівнювати два види іграшок за різними
ознаками, відчувають труднощі у використанні народної іграшки в творчій
діяльності: складання загадок та розповіді про народні іграшки, але в ігровій
діяльності використовують за призначенням).
 2.2 Реалізація розвивальної методики ознайомлення дітей з мистецтвом
створення української народної іграшки

Мета формуючого експерименту: розвивати та поглиблювати знання дітей

про українську народну іграшку.
Для ознайомлення дітей з українською народною іграшкою можна
проводити заняття різного типу, серед яких:
1. Ознайомлення з творами народного мистецтва. Мета - ознайомлення з
різновидом українського народного мистецтва – іграшкою, що спрямоване,
передусім, на задоволення пізнавальних інтересів та формування у дітей уявлень
про місце та значення цього виду мистецтва у житті людини і суспільства, його
вплив на розвиток культури особистості.
2. Сприйняття та оцінки українських народних іграшок. Метою є
формування в дітей навичок оцінки народних іграшок як творів мистецтва,
цілісного емоційного відгуку про них; усвідомлення єдності змісту та форми
твору, орієнтація на естетичну цінність цього різновиду українського народного
мистецтва. Під час таких занять діти зможуть ознайомитися з українськими
народними іграшками, взяти участь у бесіді-обговоренні, спрямованій на
здійснення аналізу, оцінку та вираження у довільній формі власного ставлення до
художньо-естетичної цінності іграшок.
3. Оволодіння навичками та уміннями виготовлення традиційних
українських народних іграшок. Мета - навчання дітей основних традиційних
прийомів виготовлення іграшок з різних природних матеріалів та традиційних
способів їх оздоблення.
4. Вивчення творчості окремих майстрів української народної іграшки. Мета
- ознайомлення дітей з творчістю відомих народних майстрів, роботою майстрів-
іграшківців; навчання традиційних прийомів виготовлення українських народних
іграшок конкретними майстрами.
5. Створення самостійних художніх робіт. Головна мета цих занять –
актуалізація набутих знань, умінь і навичок у процесі прилучення дітей до різних
видів художньо-декоративної діяльності у галузі української народної іграшки та
створення самостійних художніх робіт.
 Цілісний процес ознайомлення дітей з мистецтвом створення української
народної іграшки складався з трьох органічно пов'язаних між собою етапів
(підготовчого, практично-діяльнісного та творчого).
Перший (підготовчий) етап передбачав ознайомлення дошкільників з
надбаннями українського народного мистецтва; формування знань дітей про
витоки іграшки, вірування та звичаї українського народу, пов'язані з народною
іграшкою; стимулювання бажання займатися художньою творчістю, наслідуючи
традиції народних майстрів України.
Основними формами роботи на цьому етапі були інтегровані заняття: "В
гостях у майстрів-іграшківців" (урок-казка) та чотири заняття-мандрівки "Звідки
іграшка до нас прийшла" ("Фольклорні витоки народної іграшки", "Значення
іграшки у житті прадавніх людей", "Символічний зміст традиційних іграшкових
образів").
Для вирішення поставлених завдань використовувалися різноманітні методи
та прийоми: художні розповіді про прадавні витоки народної іграшки, вірування
та звичаї нашого народу, що пов'язані з українською народною іграшкою, про
символічний зміст іграшок; описи; демонстрування унаочнення (зображень
виробів-оригіналів, фотографій, слайдів, ксерокопій, ілюстрацій у художніх
альбомах з декоративно-ужиткового мистецтва); проведення дидактичних ігор
"Запитай – дізнаєшся", "Закінчи розповідь про іграшку", "Загадай – відгадаємо";
моделювання ігрових ситуацій за допомогою казкових персонажів-іграшок Бабусі-
Іграшкусі та Дідуся-Іграшкуся; організація спостереження за роботою "казкових
майстрів" іграшки та виготовлення виробів під керівництвом майстрів-
іграшківців; практична образотворча діяльність (тематичне малювання, створення
ілюстрацій до легенд, розповідей, замальовки давніх іграшок, втілення творчого
задуму в об'ємі).
Метою другого (практично-діяльнісного) етапу було створення умов
цілеспрямованого формування уявлень дітей про етнічні особливості української
народної іграшки; стимулювання їх зацікавленості мистецтвом створення
українських народних іграшок, спонукання до вивчення традиційних прийомів
виготовлення українських народних іграшок.
 Реалізація цих завдань здійснювалася шляхом проведення циклу різних
типів занять за темою "Українська народна іграшка" ("Декоративне оздоблення
українських народних іграшок": "Художні традиції та творчі знахідки народних
майстрів України" [заняття ознайомлення з творами народного мистецтва];
"Гарний вершник той із сиру", "Красені-птахи із Ічні", "А ми справжні музики"
[заняття сприйняття та оцінки українських народних іграшок]; "Створюємо
орнамент для "монетки", "Як прикрасити сопілку", "Прикрашаємо "яворівські
візочки"", "Навчаємося у петриківських майстрів-іграшківців", "Іграшки-
забавлянки з тіста", "Сирні іграшки", "Забавлянки із соломи, трави, очерету,
кукурудзи, пшеничного колосся", "Народні ляльки з тканини", "Гарний одяг той у
панни" [заняття оволодіння навичками та уміннями виготовлення традиційних
народних іграшок]; "Майстри української народної іграшки": "Олександра
Селюченко – відома майстриня української народної іграшки", "Ганна Руденко –
майстриня українських народних вузлових ляльок", "Різьблені коні М.
Зацеркляного" [заняття вивчення творчості окремих майстрів української народної
іграшки]).
Другий етап передбачав поєднання методів і прийомів репродуктивного і
пошукового характеру: художні розповіді про життя народних майстрів та їхні
творчі здобутки; цілеспрямоване сприйняття українських народних іграшок,
фотокарток, ілюстрацій, виробів народних майстрів безпосередньо в осередках
народних промислів; спілкування з майстрами народної іграшки, відвідування їх
творчих майстерень; вивчення творчості окремих майстрів української народної
іграшки; навчання традиційних прийомів виготовлення українських народних
іграшок; створення таблиць про основні елементи розпису; демонстрація вдалих
робіт, оригінальних прийомів виконання завдання на певному етапі, порівняння
іграшок різних регіонів України.
Третій (творчий) етап у різних видах діяльності з вивчення мистецтва
української народної іграшки передбачав зосередження уваги дітей на різних
способах творчої діяльності, спонукання до вибору варіантів рішень під час
виконання творчої роботи, забезпечення максимальної самостійності дітей у
втіленні художнього задуму.
 Третій етап складався з циклу занять створення самостійних художніх робіт
"Продовжуємо традиції народних майстрів" ("Як Святий Миколай дітям
подарунки роздавав", "Зустрічаймо Новий рік", "Десь весна красується", "До нас
пташки летять", "Ми весну закликаємо", "Танок квітів", "Влітку у бабусі", "В
гостях у майстрів-іграшківців", "Казка про народну іграшку") та проведення
"Фестивалю мистецтв" і "Свята української народної іграшки".
На цьому етапі формуючого експерименту було використано такі методи і
прийоми: самостійне виготовлення виробів за мотивами українських народних
іграшок (подарунків, сувенірів, героїв лялькових вистав); складання казок,
розповідей про персонажі українських народних іграшок; ілюстрування власних
літературних творів; інсценізація з використанням самостійно створених іграшок
за мотивами українських народних казок; написання текстів і сценаріїв для
проведення екскурсій у шкільному музеї та на періодичних виставках творчих
робіт; самостійна образотворчість; навчання традиційних прийомів виготовлення
українських народних іграшок; проведення виставок дитячих робіт.

2.3 Аналіз результатів проведеного експериментального дослідження

Мета контрольного експерименту: визначити рівень дитячих знань про

народну іграшку після проведеної з ними роботи.
Зміни у рівнях дитячих знань про народну іграшку відображає таблиця 2.2.

Таблиця 2.2
Всього
Показники рівнів Високий Середній Низький
дітей
Кількість дітей на початку
3 10 4 17
дослідження
Кількість дітей після
5 11 1 17
проведеної роботи
 Таблиця 2.3
№ П.І.Б. дитини Кількість балів Рівень знань
1 Бєляєв Ярослав 4 Середній
2 Бурдейная Лада 6 Високий
3 Єрьоменко Ігор 3 Середній
4 Захаренко Іван 4 Середній
5 Кустова Настя 5 Високий
6 Костецька Лєра 6 Високий
7 Луганський Костя 4 Середній
8 Островерх Микита 5 Високий
9 Пастух Кароліна 4 Середній
10 Позднікова Поліна 5 Високий
11 Риньєрі Ілля 4 Середній
12 Равоян Назар 3 Середній
13 Скляров Максим 2 Низький
14 Смолярчук Оксана 4 Середній
15 Циганенко Іра 4 Середній
16 Шелест Поліна 4 Середній
17 Чуйко Кирил 4 Середній

Результати дослідження дають можливість стверджувати, що

багатофункціональність народної іграшки, доступність навчального матеріалу з її
вивчення дітям дозволяють її застосовувати не лише на заняттях з образотворчого
мистецтва та художньої праці, але й на уроках з інших предметів як ефективний
засіб залучення дітей до вивчення культурних здобутків людства.
Аналіз результатів дослідження показав, що народні іграшки є особливим
типом художньої творчості, що вміщують у собі кілька видів народного
мистецтва, є носієм історичних, загальнокультурних, художньо-декоративних,
національних рис та особливостей, що дає змогу використовувати їх як дійовий
засіб виховання та навчання дітей.
Використання народної іграшки у виховному процесі сприятиме
формуванню творчо-активної особистості, яка буде продовжувачем народних
традицій.
 ВИСНОВОК

Якщо розглядати дитинство як стан певного культуротворення, діяльнісна

основа якого має рефлексивно-іграшковий характер, то в цьому разі роль іграшки
значно актуалізується. Показово, що багато дитячих ігор та іграшок залишаються
майже незмінними впродовж сотень (а може, й тисяч) років, і, як раніше: дитина
творить гру - гра творить дитину.
Народна іграшка як витвір мистецтва, як явище культури і як засіб
виховання дітей здавна цікавить вчених. Українській народній іграшці відведено
важливе місце у виховному процесі сучасних дошкільних закладів, бо вона має
велике значення у всебічному вихованні дітей дошкільного віку.
Народна іграшка є специфічним витвором. Вона має пізнавальну цінність
для дитини, відображає явища реального світу в доступних їй формах. Народна
іграшка несе в собі інформацію, є естетичною і втілює оригінальну ідею.
Використання її у дитячому садку, сім'ї збагачує, урізноманітнює ігрову діяльність
дітей, розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для
національної культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір
мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню.
Народна іграшка посідає важливе місце у системі засобів формування
творчої активності дітей. Вона унікальним чином інтегрує у собі побутові,
мистецькі, педагогічні традиції і якнайкраще підтверджує нерозривність
становлення окремої людини і людства.
Народна іграшка - важливий фактор психічного розвитку. Вона впливає на
розвиток пізнавальної, емоційної сфер особистості, її творчих здібностей, сприяє
активізації творчо-продуктивної діяльності, сприяє формуванню самостійності
дітей.
Іграшка - це засіб виховання дитини, без неї патріотів не виростити. Не буде
патріотів - не буде Держави.
Отже, народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна іграшка.
Існуючи поряд, вони доповнюють одна одну.
 Проведений експеримент в дошкільному навчальному закладі № 5
«Дюймовочка» м. Дубна дає можливість зробити висновки про те, що у дітей не
високий рівень знань про народну іграшку.
Для ознайомлення дітей з мистецтвом створення української народної
іграшки була застосована розвивальної методики, реалізація якої відбувалася в три
етапи.
Аналіз результатів дослідження показав, що народні іграшки є особливим
типом художньої творчості, що вміщують у собі кілька видів народного
мистецтва, є носієм історичних, загальнокультурних, художньо-декоративних,
національних рис та особливостей, що дає змогу використовувати їх як дійовий
засіб виховання та навчання дітей.
Використання народної іграшки у виховному процесі сприятиме
формуванню творчо-активної особистості, яка буде продовжувачем народних
традицій.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абраменкова В.В. Батькам про ігри й іграшки// Берегиня роду. – 2007. – №6. –
С. 6-11.
2. Абраменкова В.В. Игра формирует душу ребенка// Мир психологии. – 2002. –
№4. – С. 12-17.
3. Богуш А.М. Українське народознавство в дошкільному закладі. – К.: Вища
шк., 2003. – 206 с.

4. Васильєва Т. Українська традиційна іграшка та лялька// Дитячий садок. –

2002. – №11. – С. 3.
5. Ветлугина Н.А. Художественное творчество и ребенок. – М.: Наука, 1999. –
299 с.
6. Врублевський Ю. У що грають наші діти// Урядовий кур’єр. – 2004. – № 216.
– С. 6-7.
7. Генна пам’ять народної іграшки [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.bereginya-rodu.org/statti/igrahka/php. – Загол. з екрана.
8. Даденков М.Ф. Історія педагогіки. – К.: Знання, 1999. – 324 с.
9. Джерелянський П. Людська душа потребує краси// Сільський вісник. – 2006.
– № 7 (61). – С. 12.
10. Жуковская Р.И. Игра и ее педагогическое значение. – М.: Наука, 2005. – 254 с.
11. Зворыгина Е. В. Первые игры малышей. – М.: Педагогика, 1999. – 337 с.
12. Карпова С.Н. Игра и нравственное развитие дошкольников. – М.: Наука, 2001.
– 267 с.
13. Козлова С.А. Дошкольная педагогика. – М.: Наука, 2002. – 354 с.
14. Косаковская Е.А. Игрушка в жизни ребенка. – М.: Наука, 2000. – 214 с.

15. Крутенко Н. Розповіді про кераміку. – К.: Либідь, 2002. – 226 с.

16. Лозован М. Генна пам’ять народної іграшки// Поштовий вісник. – 2008. – №
7. – С. 5-6.

17. Михайленко Н.Я. Как играть с ребенком. – М.: Наука, 2000. – 127 с.
18. Найден О.С. Українська народна іграшка. Смислові та обрядові основи// ОМ.
– 2001. – №3 – С. 27-30.
19. Найден О.С. Українська народна іграшка: Історія. Семантика. Образна
своєрідність. Функціональні особливості. – К.: АртЕк, 1999. – 256 с.

20. Нечаева В.Г. Народознавство у дитячому садку. – К.: Знання, 2001. – 368 с.
21. Новоселова С.Л. Игра дошкольника. – М.: Наука, 1999. – 158 с.

22. Нойшюц К. Куклы – своими руками. – М.: Наука, 2001. – 109 с.

23. Огурцова С. Дитина у світі скульптури// Дитячий садок. – 2004. – №14. – С.
14-15.
24. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів
вищих навчальних закладів. – К.: Академвидав, 2006. – 456 с.

25. Тендрякова М. Время в зеркале детской игры// Педология. – 2000. – № 6. – С.

15-18.
26. Фіголь Д.І. Українська народна дитяча іграшка. – К.: Знання, 1999. – 229 с.
27. Флерина Е.А. Игра и игрушка. – М.: Наука, 1999. – 214 с.

28. Эльконинова Л.И. О предметности детской игры// Психология. – 2000. – № 2.

– С. 8-15.
29. Янківська О.П. Значення народної іграшки в дитячому віці. – К.: Знання,
2005. – 129 с.
 Додаток 1

1. Які іграшки відносяться до народної?

2. Як називаються іграшки?
3. Чим характеризується?
4. З чого виготовлена?
5. Які фарби використані?
6. Якого виду ця іграшка?
7. В якій місцевості виготовляють іграшки з сиру?
8. Зустрічаючи весну, з чого господині роблять іграшки для дітей?
9. Знайдіть спільне між Косівською і Опішнянською іграшками.
10. Знайдіть відмінне між Косівською і Опішнянською іграшками.
11. Відгадайте загадку:
Є деревце - не полінце
Шість дірочок має,
Весело співає. (сопілка).
12. Як можна використовувати сопілку у грі?
13. А ще для чого можна використовувати сопілку?
14. З чого зроблена сопілка?
15. На якому тлі нанесено забарвлення сопілки?
16. Які рослинні елементи використані в оздобленні сопілки?
17. Як ти будеш гратись зі свищиком?
18. Під час яких подій використовували свищики?
19. Кого відганяли звуками свищиків?
20. Розкажи про свою улюблену народну іграшку.
21. Придумай загадку про цю іграшку.
22. Як по-іншому називаються брязкальця?
23. З яких матеріалів майстри виготовляють народну іграшку?
24. Розмалювати плоскі паперові форми елементами візерунків Косівської
іграшки.
 25. Розмалювати плоскі паперові форми елементами візерунків
Яворівської іграшки.
26. Розмалювати плоскі паперові форми елементами візерунків Київської
іграшки.
27. Розмалювати плоскі паперові форми елементами візерунків
Опішнянської іграшки.
28. Склади загадку про свою улюблену народну іграшку.
29. Зліпити народну іграшку з глини і прикрасити її характерним
орнаментом.
30. Чому маленький іграшковий глиняний посуд називали "монетками"?
 Додаток 2

Конспекти занять по ознайомленню з українською народною іграшкою для

дітей старшого дошкільного віку

„Прикрасимо сарафани матрійкам”

Програмовий зміст. Вчити самостійно прикрашати силует сарафана,
розташовувати візерунок по всьому силуету або внизу по краю. Розвивати у дітей
відчуття кольору. Виховувати уважність, самостійність.
Матеріал. Матрійка, викрійки сарафанчиків з кольорового паперу, фарби
різних кольорів, пензлі.
Попередня робота. Розповідь про історію створення матрійки (звернути
увагу на кольори та орнамент на сарафані матрійки), з якого вона регіону. Розгляд
візерунків на одязі матрійки, альбомів для розфарбовування.
Методика проведення заняття. Звернути увагу дітей на красу одягу
(візерунок на платтях у дівчаток, нарядні сарафани на матрійках), розглянути їх.
На прохання вихователя діти знаходять в групі предмети, які прикрашені
візерунком. Після цього вони малюють візерунки на сарафанчиках матрійок,
розглядають, які вийшли візерунки, вибирають ті, які їм більше сподобалися,
обгрунтовують свої відповіді.
Розпис птаха за мотивами петриківської іграшки
Програмовий зміст. Продовжувати знайомити з особливостями
петриківської іграшки. Розвивати у дітей естетичне сприйняття, відчуття кольору,
уміти кінцем кисті наносити крапки, всім пензлем малювати кружечки, дуги,
кільця, смужки. Виховувати повагу до національної культури.
Матеріал. Побілені фігурки птахів, петриківська іграшка, фарби, кисті,
вирізані з білого паперу силуети фігурок птахів.
Попередня робота. Розгляд іграшок, ілюстрацій. Малювання поза заняттями.
Методика проведення заняття. Вихователь просить дітей знайти своїх
птахів, питає, для чого їх пофарбували білою фарбою. Уточнює відповіді: "На
білому фоні яскраві фарби виглядатимуть найсвятковіше". Потім діти розглядають
узор на петриківській іграшці. На окремому листі проводять лінію, малюють круг,
ставлять крапку. Вихователь показує прийоми малювання на мольберті. Тим, кому
важко прикрашати узором форму, можна дати вирізаний з паперу силует птаха.
Розфарбовувати об'ємну форму можуть діти, які краще володіють прийомами
декоративного малювання.
„Чому матрійка сумна? ”
Програмовий зміст. Продовжувати вчити використовувати прийоми
петриківського розпису для прикрашання спідниці матрійки (малювати кільця,
кружечки, крапки). Формувати вміння передавати характерні риси персонажа.
Розвивати пам’ять, увагу, мовлення. Виховувати у дітей позитивне відношення до
образу, інтерес до народної іграшки.
Матеріал. Два зображення матрьошок з різним виразом облич, фарби,
пензлі.
Попередня робота. Розгляд петриківських іграшок. Ігри з матрьошками.
Методика проведення заняття. Вихователь робить два зображення матрійки:
у однієї спідниця яскрава з петриківським візерунком, у іншої візерунку немає;
вираз обличчя у однієї веселий, у іншої сумний. У сумної матрійки наклеєна
кишенька, в яку в кінці заняття треба вставити лист паперу з яскравим візерунком
і кружечок з веселим виразом обличчя.
Діти розглядають два зображення, говорять, чому одна матрійка весела, а
інша сумна. Пояснюють, що треба прикрасити їй сарафан. Вихователь пропонує
зробити яскравий малюнок тканини, з якого можна зшити матрійці сарафан. Діти
малюють петриківський візерунок на квадратному листі паперу. В кінці
аналізують роботи дітей і вибирають, який візерунок краще підійде матрійці.
Вихователь по черзі вставляє в кишеньку різні варіанти візерунків, замінює
кружечок з веселим виразом обличчя.
Ознайомлення з витинанкою
Програмові завдання: Сформувати знання в дітей про те, що таке витинанка,
про спосіб та матеріал виготовлення. Розвивати увагу, пам’ять, мислення.
Виховувати повагу до українських традицій, до історії рідного краю.
Матеріал: витинанки різних кольорів, візерунків.
 Попередня робота: розгляд інтер’єрів хат, відвідування краєзнавчого музею.
Хід заняття.
Вихователь: Діти, подивіться, як гарно в нашій світлиці. Може, знаєте, чому
я сказала "світлиця"? Колись світлицею називали найгарнішу кімнату в хаті.
Жінки-українки з давніх-давен любили чепурити свої хати. Було чисто і затишно
скрізь. З тих часів дійшло до нас прислів'я: "У хаті, як у віночку, і сама сидить, як
квіточка". А хто ця квіточка? - Господиня, яка чимало праці докладає, щоб було у
хаті затишно і гарно. Давайте запам'ятаємо це прислів'я і намагатимемося, щоб у
нашій груповій кімнаті був завжди порядок.
Ми вже з вами розглядали інтер'єр хати на малюнках, бачили в краєзнавчому
музеї давні речі вжитку. Пригадайте, що таке інтер'єр? (Внутрішнє оздоблення,
тобто убрання, приміщення) Що було в хаті? Які давні речі, якими колись
користувалися, ви знаєте? (Прядка, жорна, дерев'яні ночви) Чим була прикрашена
хата? (Образи, рушники, квіти, вазони; розмальовані квітами ніч, грубка, скриня)
Сьогодні я вам розповім, чим ще в давні часи в нашому краю прикрашали
хати. Це були витинанки. Так їх називали, бо вони витиналися, вирізалися із
наперу. Витинанки використовували замість серветок у буфетах-сервантах, ними
прикрашали образи під склом. Перед Новим роком і різдвяними святами між
вікнами на стінах прибивали навхрест гілки ялини і прикрашали витинанками,
ліхтариками, зірочками. Давайте розглянемо, якими витинанками прикрашена
наша світлиця.
Діти розглядають витинанки й описують їх.
Чому ці витинанки різні?
Чому вони відрізняються одна від одної?
Вихователь показує, як робити витинанки (дві-три одного кольору, але з
різним візерунком).
Від чого залежить візерунок на витинанках?
Якщо діти затрудняються відповісти, вихователь детально знайомить їх із
процесом виготовлення витинанок.
Папір квадратної форми і певного розміру складають учетверо або
ввосьмеро і ножицями вирізають рослинні-орнаменти: зірочки, квіти, листки,
хмелики, вінок; різні геометричні форми чи контурні зображення птахів або
людей. Колись усі вирізані витинанки наклеювалися на папір певної довжини і
використовувалися як орнамент на стінах.
Размещено на Allbest.ru