2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ
ІМЕНІ ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО»
ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ
Кафедра менеджменту підприємств

Курсова робота

з дисципліни

«Мікроекономіка»

на тему: «Економічна ефективність олігополії»

Виконала студентка ІІ курсу, групи УІ-02

факультету менеджменту та маркетингу
Беденок Марія Сергіївна

Керівник: к.е.н., Сухорукова Ольга Аркадіївна

Допущено до захисту

__________________

Київ 2021
 3

ЗМІСТ

Вступ.................................................................................................................................3
Розділ 1. Особливості взаємодії фірм на олігополістичному ринку..........................5
1.1 Загальна характеристика взаємодії фірм на олігополістичному ринку............5
1.2 Особливості взаємодії олігополістів за умови лідерства у цінах та твердості
цін...................................................................................................................................7
1.3 Встановлення ринкової рівноваги на олігополістичному ринку в умовах
цінової (картельної) змови та цінової війни..............................................................9
Розділ 2. Визначення економічної ефективності олігополії.....................................13
2.1 Характеристика традиційного підходу до визначення ефективності
олігополії.....................................................................................................................13
2.2 Ефективність олігополії згідно підходу Шумпетера-Гелбрейта.....................16
2.3 Особливості рівноваги на олігополістичному ринку згідно класичної моделі
Бертрана.......................................................................................................................17
Розділ 3. Розрахункова частина. Варіант № 18..........................................................21
Висновки........................................................................................................................30
Список використаних джерел......................................................................................32
 4

ВСТУП

В умовах глобалізації відбувається швидке зростання олігополістичних

ринків та провідних олігополістичних компаній, що посилюють свій вплив на
контрагентів, доходність бюджетів, зайнятість населення, економічну
політику. Остання світова економічна криза показала залежність розвитку держав
від стійкості олігополістів, виявив проблеми та актуалізував необхідність
дослідження особливостей їхньої діяльності. Це обумовлює дослідження
економічної ефективності економіки.
Теорія олігополістичного ринку базується на дослідженнях Й. Шумпетер,
Дж. Стіглер, А. Курно, Г. Бекер, Дж. Неш та ще ряду науковців.
Питання дослідження олігополістичних підприємств актуальні для України,
оскільки від них великою мірою залежать перспективи інноваційного розвитку,
просування продукції світові ринки, економічного зростання та посилення ролі
держави у глобальній економіці. З одного боку, інтереси економічної безпеки
диктують необхідність розширення масштабів діяльності олігополістів,
підвищення їх стійкості, а з іншого - через володіння значною владою вони
можуть дестабілізувати вплив на інших суб'єктів ринку, що потребує регулювання
з боку держави.
Об’єктом роботи виступає олігополістичний ринок. Предметом дослідження
підходів до становлення олігополістичного ринку особливостей його
функціонування.
Мета роботи полягає у вивченні економічної ефективності олігополії. Згідно
поставленої мети необхідно виконати наступні завдання:
 дати загальну характеристику взаємодії фірм на олігополістичному
ринку;- визначити особливості взаємодії олігополістів за умови
лідерства у цінах та твердості цін;
 розглянути встановлення ринкової рівноваги на олігополістичному
ринку в умовах цінової (картельної) змови та цінової війни;
 5

 дати характеристику традиційного підходу до визначення

ефективності олігополії;
 визначити ефективність олігополії згідно підходу Шумпетера-
Гелбрейта;
 виділити особливості рівноваги на олігополістичному ринку згідно
класичної моделі Бертрана.
 6

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ФІРМ НА ОЛІГОПОЛІСТИЧНОМУ

РИНКУ

1.1 Загальна характеристика взаємодії фірм на олігополістичному ринку

Під олігополією розуміють ринкову структуру, коли він домінує невелика

кількість продавців, а вхід у галузь нових виробників обмежений високими
бар'єрами 4., с.95.
Олігополія є однією з найпоширеніших структур у сучасній ринковій
економіці. У більшості країн світу основні галузі важкої промисловості
(автомобілебудування, хімія, металургія, літакобудування та ін.) є
олігополістичними 4., с.95.
Можна виділити основні риси олігополістичних ринків (рис.1.1).

обмежена кількість
О с н о в н і р и с и о л іг о п о л ії

великих продавців-
виробників у галузі
(нечисленність фірм)

високі бар'єри входу

однорідність та
диференційованість
товару

загальна
взаємозалежність
виробників

Рисунок 1.1 - Основні риси олігополії 5., с.53

Нечисленність фірм у галузі характеризується тим, що їх кількість не

перевищує десяти, кожна фірма має свою усталену частку ринку, проте через
обмеженість кількості учасників, наявність незавантажених виробничих
потужностей та однорідності продукції кожен виробник змушений враховувати у
своїй тактиці поведінки реакцію у відповідь конкурентів на ті чи інші його дії.
 7

Зазвичай прийняття рішень здійснюється щодо обсягів виробництва та цін. Таким

чином, вибір оптимального обсягу виробництва обмежений трьома складовими:
обсягом споживчого опитування, витратами та поведінкою конкурентів.
Рівень концентрації може сягати окремих галузях до 95 %. Висока ступінь
концентрації виробництва може бути характерною лише на кількох фірмах у
галузі, на локальному рівні, на внутрішньому (національному) ринку,
міжнародному ринку. Таким чином, розрізняють класичну (жорстку) олігополію,
в якій головну роль відіграють всього 2-3 фірми, і м'яку олігополію, коли основну
частку продукції випускають 6-8 фірм.
Високі бар'єри входу в галузь пов'язані насамперед із ефектом масштабу.
Саме ефект масштабу є причиною широкого поширення та тривалого існування
олігополістичних структур. На ринку олігополії високі бар'єри входу є
перешкодою для потенційних конкурентів, що дозволяє діючим на ринку фірмам
отримати економічний прибуток у довгостроковому періоді 10., с. 212.
Ефект масштабу — головне, але з єдине обмеження, оскільки рівень
концентрації у багатьох галузях перевищує оптимально ефективний. Це також
може бути пов'язане з патентною монополією, наприклад, у наукомістких галузях.
Серед інших причин — монополія контролю над сировинними ресурсами
(наприклад, ринок нафтопродуктів), високі витрати на рекламу (як у виробництві
сигарет, прохолодних напоїв) 5., с.54.
Залежно від виробленого продукту розрізняють однорідні та
диференційовані олігополії. Однорідні олігополії виробляють стандартизований
продукт. Багато промислових продуктів - сталь, цинк, мідь, алюміній, свинець,
цемент, технічний спирт тощо. - є стандартизованими продуктами у фізичному
сенсі та виробляються в умовах однорідної олігополії. Але є й галузі, де продукт є
диференційованим. Автомобілі, верстати, шини, миючі засоби, сигарети, безліч
побутових електричних виробів тощо. - все це приклади диференційованої
олігополії.
Галузь стає олігополістичною, якщо великий розмір фірми забезпечує
суттєву економію витрат і, отже, якщо великі фірми у ній мають значні переваги
 8

перед дрібними. При цьому кількість фірм, що функціонують у галузі, істотно

залежить від мінімально ефективного масштабу виробництва. Чим більший
мінімально ефективний масштаб виробництва по відношенню до розмірів ринку,
тим менше буде і кількість фірм у галузі.
Для мікроекономічного аналізу взаємозв’язку між ступенем концентрації
продавців та рівня їхньої ринкової влади використовуються такі показники.
Індекс концентрації  визначається сумою ринкових часток найбільших
підприємств; для однакової кількості підприємств-лідерів чим вищий індекс
концентрації, тим далі даний ринок від умов досконалої конкуренції.
Індекс Херфіндаля-Хіршмана  це сума квадратів значень ринкових часток
усіх підприємств, які діють на даному ринку; набирає значення від 0 (ідеальний
випадок досконалої конкуренції) до 1 (ситуація, за якої на ринку діє одне
підприємство, що, зрозуміло, має 100 % ринкового обсягу продажу).
Індекс ентропії  показує середню величину частки діючих на певному
ринку підприємств, що зважена за натуральним логарифмом показника,
оберненого стосовно ринкових часток; як показник, обернений щодо
концентрації, при своїх великих значеннях свідчить про малі можливості
продавців впливати на ринкову ці- ну, і навпаки  низький індекс ентропії вказує
на велику ринкову владу лідерів.
Дисперсія ринкових часток або їх логарифмів  оцінює нерівномірність
розподілу часток між учасниками ринку. Чим більша нерівномірність розподілу
часток, тим більш концентрованим, за інших рівних умов, є даний ринок.
Індекс Джині  також використовується для оцінки нерівномірності
розподілу ринкових часток. Чим вище його значення, тим вище ступінь
нерівномірності цього розподілу, а отже, за інших рівних умов  вище рівень
концентрації на ринку 10., с.257.
На ринку олігополістичної конкуренції фірми, на частку яких припадає
значна частина продажів, здатні впливати на ринкову ціну. Однак дія одного
олігополіста позначається на решті. Тобто, ціноутворення на ринках олігополії
передбачає взаємозалежність фірм-виробників товару при прийнятті рішень щодо
 9

їхньої поведінки на ринку. Це підштовхує фірми до встановлення між собою

стратегічної взаємодії 5..
Стратегічною взаємодією називають поведінку фірм, які при прийнятті
рішень про рівень цін, про обсяг та якість продукції враховують можливі дії у
відповідь конкурентів. Стратегічна взаємодія фірм є характерною і винятковою
рисою ринку олігополії: за умов вільної конкуренції кількість фірм над ринком
занадто велика, тому взаємозалежність з-поміж них практично відсутня.
В умовах олігополії розрізняють дві основні форми стратегічної взаємодії
фірм:
 форма некооперованої олігополії, тобто, фірми конкурують друг з
одним і переважно проводять самостійну політику над ринком, але з
урахуванням можливої реакції конкурентів;
 форма кооперативної олігополії, тобто. Фірми попередньо
домовляються про спільні дії (вступають у змову) і виступають на
ринку значною мірою «єдиним фронтом» 5.;10..
Об'єктом взаємодії фірм може бути як обсяг продукції, що випускається на
ринок (тоді модель олігополії є кількісною),так і ціна на продукцію (тоді модель
олігополії є ціновою). На цій основі складено основні стратегії взаємодії фірм.
Говорячи про конкурентні стратегії взаємодії суб'єктів господарювання, Ф.
Хайєк стверджує: «Конкуренція представляє цінність тому і тільки тому, що її
результати непередбачувані і, загалом, відмінні від тих, яких кожен свідомо
прагне або міг би прагнути. Хоча загалом наслідки конкуренції благотворні, вони
неминуче передбачають розчарування чи розлад чиїхось конкретних очікувань і
намірів. Суспільства, які покладаються на конкуренцію, зрештою успішніше за
інших досягають своїх цілей. Ось висновок, який, на мою думку, чудово
підтверджений всією історією цивілізації» [14., с. 278]. Зазначимо, що більшість
дослідників у галузі олігопольної взаємодії фірм розділяють думку, що
неможлива розробка єдиної моделі олігополії, яка включала б усе різноманіття
варіантів економічної взаємодії.
 10

Однак існує ряд передумов, які є загальними для всіх моделей олігополії:
по-перше, можливість впливу на ціну передбачає спад кривої попиту на
продукцію олігополіста; по-друге, ціноутворення на ринках олігополії передбачає
взаємозалежність виробників (продавців) товару після прийняття рішень щодо
стратегії поведінки на ринку 5., с.268.
Дане твердження означає, що на ринках олігополії фірма має можливість
передбачати та враховувати поведінку конкурентів під час прийняття рішень.
Вибір кожного з учасників ринку в першу чергу залежить від ринкового оточення,
тому ключове значення для кожного олігополіста мають припущення щодо
реакції конкурентів на дії один одного.
При економічному моделюванні можливі два варіанти стратегічної
поведінки. Перший варіант - некооперативні дії - передбачає, що кожен з
олігополістів приймає рішення незалежно один від одного. Другий варіант -
кооперативні дії - передбачає, що суб'єкти ринку можуть вступати в таємну або
відкриту змову.
Зазначимо, що важливим моментом є вибір стратегічної змінної: якщо
олігополісти приймають рішення про обсяг випуску продукції, то йдеться про
кількісну олігополію; у разі коли олігополісти приймають рішення про ціну, то
йдеться про цінову олігополію.

1.2 Особливості взаємодії олігополістів за умови лідерства у цінах та твердості

цін

Може бути чотири варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення:

 ламана крива попиту;
 ціноутворення, зумовлене таємним зговором;
 лідерство у цінах;
 ціноутворення за принципом «витрати плюс» 10., с.259.
У моделі цінового лідерства олігополісти координують свою поведінку за
допомогою мовчазної згоди слідувати за лідером. Така модель поведінки
олігополістів у країнах із розвиненою ринковою економікою особливо поширена
 11

у обробній промисловості. Найбільша і технічно передова фірма галузі

встановлює ціну, інші, менш вагомі фірми, дотримуються цієї ціни. Наслідуючи і
зниження, і підвищення ціни лідера, ведені фірми є ціноодержувачами. Фірма-
лідер змінює ціни рідко та обережно, враховуючи можливості дрібніших фірм, що
йдуть у його фарваторі. Адже успіх олігополістів полягає у максимізації спільного
прибутку. Наприклад, у США лідер сигаретної промисловості «Рейнольдс»
протягом двадцяти років лише шість разів змінювала ціни на продукцію галузі.
Вагомою причиною встановлення нової ціни є зміна витрат за одиницю продукції
(підвищення чи зниження вартості основних чинників виробництва, зміна
податкові ставки тощо).
Фірма-лідер розуміє, що з встановленні ціни Р фірма-відомий поставить
ринку кількість товару Q2=f(P).
У такому разі обсяг виробництва фірми-лідера становитиме Q1=Q–Q2,
де Q - загальний обсяг продажів на ринку, або обсяг ринкового попиту,
Q2 - обсяг пропозиції фірми-відомого.

Р
D S2

P1
MC1
P0

MR1
D1
0
Q2 Q1 Q Q

Рисунок 1.2 - Рівновага у ситуації дуополії з некооперативною стратегією

встановлення цін при послідовній грі (модель лідерства за цінами)
 12

D – крива ринкового попиту,

S2 – крива пропозиції товарів фірмою 2,
D1 – графік попиту на товар фірми 1 як різниця між D та S2.
Фірма 1 (лідер) встановить ціну P0, коли він граничний дохід MR1 даної
фірми зрівняється з її граничними витратами MC1.
Фірма-лідер продаватиме на ринку кількість товару Q1, фірма-відомий —
Q2, всього на ринку виявиться товару Q=Q1+Q2 (відрізок 0Q2 дорівнює відрізку
Q1Q).
При ціні, що прагне до нуля, фірма-відомий взагалі перестане виробляти, і
весь галузевий попит буде покритий за рахунок виробництва лідера.
Різновидом цієї моделі є барометричне цінове лідерство. Барометричні
цінові лідери не мають достатньої сили, щоб нав'язати свою ціну
конкурентам. Їхня роль полягає в тому, що вони першими оголошують ціни
(високі чи низькі), які, на їхню думку, відповідають новим ринковим
умовам. Зазвичай барометрична фірма досягає лідируючого становища завдяки
своєму досвіду та повазі, яку вона завоювала у галузі, тому що інші фірми можуть
не мати можливості або бажання брати на себе відповідальність безперервно
оцінювати галузеві умови попиту та пропозиції 1..
Стратегія Форхаймера представляє одну з моделей лідерства за ціною (тому
в літературі вона часто називається стратегією домінуючої фірми або стратегією
таємної змови). Дана стратегія виходить з того, що одна з фірм є визнаним
ціновим лідером на ринку, який, знаючи функцію ринкового попиту, займається
регулюванням рівня ринкової ціни і бере на себе відповідальність за її
пристосування до умов ринку, що змінюються. Інші фірми на ринку приймають
ту ціну, яка встановлена фірмою-лідером. Відмовляючись від ризику прийняття
цінових рішень, ці учасники ринку позбавляють себе можливості встановити ціну
на основі вирішення завдання з максимізації прибутку. Найчастіше вони йдуть на
таємну змову із фірмою-лідером про встановлення на ринку певного рівня цін.
 13

1.3 Встановлення ринкової рівноваги на олігополістичному ринку в умовах

цінової (картельної) змови та цінової війни

Фірми-олігополісти можуть обмежити конкуренцію між собою, а також

запобігти вступу в галузь нових фірм, уклавши таємну угоду. Предметом угоди
може бути вирівнювання чи фіксація цін, або закріплення часток над ринком.
Різновидом таємної змови є картель - формальна угода фірм за ціною та
обсягом випуску. Картель — це оформлена угода між фірмами про поділ ринку та
підтримання погоджених цін 10., с.270.
а) встановлення обсягів випуску всім учасників;
б) встановлення ціни на товар, що продається, або на куповані ресурси;
в) розділ ринків збуту.
Якщо фірми об'єднуються з метою регулювання цін та поділу ринку
ресурсів, йдеться про монопсонію.

Р2
MC=LRAC
Р1

D
MR

0 Q2 Q1 Q

Рисунок1.3 - Отримання економічного прибутку картеллю

Яскравий приклад міжнародного картелювання - угода країн ОПЕК, якою

двічі вдалося різко підняти ціни на нафту (у 1973-74 роках та у 1979-80-х роках) у
вигляді відносно невеликого обмеження випуску. Подібна схема вдало
 14

застосовується на ринку товарів з дуже низькою еластичністю за ціною, особливо

у період зростання попиту ці товари.
Проте картельні об'єднання недовговічні з низки причин. По-перше, таємна
змова суперечить антитрестівському законодавству і високий ризик її розкриття.
По-друге, олігополістам важко домовитися за ціною та обсягами ринку, оскільки
навіть випускаючи однорідну продукцію, вони мають різні граничні витрати та
криві попиту. По-третє, учасники таємної угоди мають серйозну спокусу провести
підпільний демпінг із метою захоплення ринку. І, зрештою, четверта причина.
Життя картелі обмежується вигідністю змови, заснованої високому попиті.
Щойно попит перестане зростати і почне знижуватися, фірми будуть змушені
скоротити випуск. Через недовикористання потужностей середні витрати фірм-
олігополістів зростуть. У таких умовах картельні угоди, як правило, порушуються
2., с.166.
Перешкоди для кооперативної стратегії фірм:
 шахрайство;
 антимонопольне законодавство;
 різниця у витратах;
 велика кількість фірм.
Таємна змова - це взаємодія фірм-олігополістів з метою поділу ринку та
встановлення погоджених цін; більшості країн переслідується законодавчо і тому
здійснюється таємно (рис.1.4)
У разі конкуренції між фірмами галузевий обсяг випуску складеться лише
на рівні Q1 за ціною Р1. Обсяг продажу окремої фірми становить q1. Якщо фірми
вступлять у змову з метою поділу ринків та завищення цін, то ціна зросте до Р2, а
обсяг продажу знизиться до Q2. У цьому квота окремої фірми — члена картелю
становитиме q2. Проте за ціні Р2 фірмі вигідно збільшити обсяг продажу до q3,
оскільки саме такий випуск дозволяє максимізувати прибуток (ринкова ціна
дорівнює граничним витратам фірми).
Фірма має стимул шахраювати — перевищити свою квоту продажів. Але
такий самий стимул мають інші члени картелю. Якщо всі вони збільшать свій
 15

випуск, то ринковий обсяг продажів зросте до Q3, а ціни знизяться до Р3, що не

принесе економічного прибутку фірмам, і навіть завдасть їм збитків.
(а) (б)
Р Р
MCb MCf

Р2

ACf
Р1
Db
Р3
MRb

0 Q2 Q1 Q3 Q 0 q2 q1 q3 q

а) галузь; б) фірма
Рисунок 1.4 - Шахрайство фірм у картельних угодах:

Якщо фірми не встановлюють на свої товари однакові ціни, це призводить

до розвитку цінової війни. Оскільки продукція однорідна, то споживачі
купуватимуть той товар, який є дешевшим. Отже, продукція фірм-конкурентів
виявиться незатребуваною на ринку. їм у цьому випадку доведеться
встановлювати ще нижчу ціну. Далі продовжується почергове зниження цін 5.,
с.55.
Кінцевим результатом цінової війни є одержання фірмами нульового
прибутку. Тому для них стратегія Бертрана є найменш привабливим варіантом
взаємодії. У той же час для споживачів подібний сценарій розвитку ситуації на
ринку є найбажанішим.
 16

РОЗДІЛ 2. ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ОЛІГОПОЛІЇ

2.1 Характеристика традиційного підходу до визначення ефективності олігополії

При дослідженні ефективності ринкових структур мають на увазі

насамперед максимізацію суспільного добробуту, а чи не прибутковість
функціонування самої фірми. Отримання фірмою ринкової влади веде, з одного
боку, до збільшення надлишку виробника, але з іншого боку - до зниження
надлишку споживача.З економічної точки зору, проблему слід розглядати в
аспекті максимізації ефективності розміщення та використання виробничих

Q
ресурсів.
Ідеалом ефективності суспільству вважається ситуація досконалої
конкуренції, коли ціни реалізації товару фірмами збігаються з рівнем граничних
витрат останніх, а довгостроковому періоді виробництво здійснюється з

объем производства
найнижчими (з потенційних) середніми затратами. Такий стан ринку максимізує

Конкурентний
суму надлишків споживачів та виробників
Крива суспільного благополуччя

Монопольний обсяг виробництва

Рисунок 2.1 - Монополізм та суспільний добробут 5.

Ще однією важливою складовою ефективності є наявність позитивних

зовнішніх ефектів у галузі, найважливішою з яких можна визнати науково-
благополуччя
суспільного
Величина
 17

технічний прогрес. Якщо фірми фінансують наукові дослідження, цим сприяючи

розвитку всього суспільства, це ознакою ефективності.
З одного боку, олігополістичні фірми, як і монополісти, можуть стримувати
науково-технічний прогрес, оскільки з появою інновацій доводиться відмовлятися
від застарілого устаткування, і це ускладнює прибуткове використання всього
вкладеного капіталу. З іншого боку, олігополії мають значний економічний
прибуток, їм під силу фінансувати наукові дослідження, тим самим сприяючи
науково-технічному прогресу. Стимулом для підтримки досліджень є можливість
отримувати патенти та ліцензії, що дозволяють олігополістам зміцнювати бар'єри
для вступу в галузь нових фірм 9..
Традиційний підхід до визначення ефективності олігополії полягає в
припущенні, що олігополія прагне так чи інакше до чистої монополії, що
суперечить умовам ринку конкуренції. До монополії ведуть такі причини:
структура підприємств над ринком не оптимальна, ніж звичайних ринках, ціни на
товари найчастіше вище цін, що у звичайному конкурентному середовищі, обсяги
вироблених товарів також відстають від конкурентного ринку збуту тощо.
Але, так чи інакше, олігополія не повинна перерости в монополію, так як це вкрай
не співіснує з чинними законами та нормами ринку, навіть якщо компанії
об'єднуватися, вони не зможуть ефективно працювати як монополісти, почнеться
розлад, що призведе до загибелі та руйнування альянсу. Тому скликати альянси
можна, але лише за умов олігополії.

Таблиця 2.1 - Параметри цін та обсягів виробництва у різних моделях

олігополії 5.
Ринкові обсяги
Моделі олігополії та інші типи ринкових структур Ринкові ціни
продажів
Модель картеля, модель Чемберліна, ситуація монополії P = (a+c)/2 Q = (a—c)/(2b)
Модель Курно (дуополія) P = (a+2c)/3 Q = 2(a—c)/(3b)
Модель Штакельберга (дуополія) P = (a+c)/4 Q = 3(a—c)/(4b)
Модель Бертрана c (a—c)/b
Модель Еджуорта Стійкої рівноваги не існує
Досконала конкуренція c (a—c)/b
 18

Передбачається найпростіша модель ринкового попиту: Р = a - bQ, де Р -

ціна товару на ринку, Q - обсяг виробництва товару всіма фірмами на ринку,
параметр а характеризує максимально можливу ціну товару, при якій обсяг
попиту прагнутиме нуля, параметр b характеризує нахил кривої попиту, параметр
з – величину витрат за виробництво одиниці аналізованого товару.
Модель з одночасним встановленням обсягів випуску (рівновагу Курно)
відповідає стратегії, за якої кожна з двох фірм (якщо розглядати випадок дуополії)
будує припущення щодо кількості товару, що виставляється на продаж іншою
фірмою (рис.2.2).

Q2
Q1=f(Q2o)

X
Q2
5
3
4
1
Q2=f(Q1o)
2

0
Q1 Q1

Рисунок 2.2 - Рівновість у ситуації дуополії з некооперативною стратегією

встановлення обсягів виробництва за одночасної гри (модель Курно) 10., с.256

Вибір оптимального обсягу виробництва має задовольняти системі двох

рівнянь реакції фірм. На малюнку ця рівновага (рівновагу Курно) відповідає точці
перетину кривих функцій реакції Х, в якій обсяг прибутку кожної з фірм
максимальний при даному очікуваному обсязі продажів конкуруючої фірмою.
Модель лідерства за обсягом випуску (рівновага Штакельберга) — це
модель поведінки олігополістів, у якій передбачається існування у галузі фірми-
лідера та прийняття фірмами рішень щодо оптимальних обсягів виробництва
товарів 10., с.259.
 19

Розглянемо модель дуополії (галузі з двома продавцями), де фірма 1 –

відносно великий лідер у галузі, що приймає рішення першим, фірма 2 –
провідний (послідовник), що орієнтується у своїх рішеннях на дії лідера. Графік
функції реакції фірми 2 з використанням ізопрофітних кривих – кривих рівного
прибутку наведено на рис.2.3.
Q2

Напрямок зростання прибутку фірми

А 2
В
С
D
F Q2=f(Q1)
0
Q*
Q1
Рисунок 2.3 - Ізопрофітні криві та функція реакції фірми 2 (відомого) 13.

Точки на такій кривій відповідають різним комбінаціям обсягів продажу

обох фірм, що забезпечують однаковий рівень прибутку для однієї з фірм
(рис.2.4).

Q2 Напрямок росту
прибутку фірми 2 Q1=f(Q2)

0 Q1

Рисунок 2.4 - Ізопрофітні криві та функція реакції фірми 1 (лідера) 13.

 20

Рівновага по Штакельбергу встановлюється наступним чином: фірма 1

(лідер) вибирає такий обсяг виробництва, щоб крива реакції фірми 2 (відомого)
торкнулася максимально низької (тобто відбиває максимально високий прибуток)
ізопрофітної кривої фірми 1 (точка Х на рис.2.5) 13..

Q2 Q2=f(Q1)

0 Q1
Рисунок 2.5 - Рівновість у ситуації дуополії з некооперативною стратегією
встановлення обсягів продажу при послідовній грі (модель Штакельберга) 13.

2.2 Ефективність олігополії згідно підходу Шумпетера-Гелбрейта

Другий погляд заснований на теорії Шумпетера-Гелбрейта. Ця теорія

свідчить, що, швидше за все, олігополія не найефективніша економічна модель
розвитку ринку, оскільки обмеженість учасників, також передбачає слабкий
розвиток у питаннях інноваційних, технічних і наукових галузях. Зважаючи на те,
що реально розвиватися в олігополії можуть тільки найбільші компанії або
альянси, то вони ж, у свою чергу, є і «господарями» ринку, тобто у них триває
стабільний дохід, причому досить тривалий час і тут виникають питання: а
потрібно чи цим компаніям запроваджувати інновації. Це питання
досить відкрите, тому що інновації вимагають грошей та нових ресурсів, а навіщо,
якщо прибуток і так є, плюс нові фірми не зможуть увійти на ринок. Усе це
призводить до висновку, що за умов олігополії фірми слабо використовують
науково - технічний прогрес своєї діяльності 10., с.273.
Видатний австрійський економіст Йозеф Шумпетер ще на початку
минулого століття висловив думку про те, що прогрес у виробництві благ
 21

можливий під силу лише великим суб'єктам економічного процесу, здатним

концентрувати великий колектив вчених та розробників нових технологій,
Шумпетер вважав, що великі монополістичні компанії, що мають перевагу над
малими та середніми фірмами у можливостях концентрації наукових, виробничих
та фінансових ресурсів, поступово витіснять слабших конкурентів, причому
частка малого бізнесу неухильно скорочуватиметься зі зростанням темпів
наукового прогресу. Твердження Шумпетера про те, що великі фірми
визначатимуть економічну динаміку, особливо в нових наукомістких та
капіталомістких галузях, також поділяє американський економіст, видний
представник інституційної школи Джон Гелбрейт. Він виділяє такі причини
переваги великого бізнесу: по-перше, висока вартість наукових досліджень, і, по-
друге, тривалі терміни їх реалізації та окупності.

2.3 Особливості рівноваги на олігополістичному ринку згідно класичної моделі

Бертрана

У моделі Курно фірми, що конкурують, приймають рішення про рівні

виробництва, але не про ціни. Один із головних докорів до моделі Курно полягає
в тому, що насправді фірми швидше вибирають стратегії зміни цін, а не
виробництва. Через п'ятдесят після першої публікації роботи Курно Жозеф
Бертран виступив із критикою її концепції саме з цих позицій. З того часу
конкуренція за цінами на олігополістичних ринках називається конкуренцією
Бертрана. Оскільки аргументи Бертрана у багатьох випадках виявляються
справедливими, розглянемо цю модель 9., с.60.
У моделі Бертрана на ринку діють дві фірми, які виробляють однорідний
продукт. Обидві компанії одночасно встановлюють ціни на власний продукт.
Якщо ціни фірм різняться, то природно припустити, що споживач купуватиме
товар у фірми, що має нижчі ціни. Якщо дві фірми встановлять одну найнижчу
ціну, то половина покупців братиме товар однієї фірми, а друга половина – інший.
Передбачається, що потужності фірм достатні, щоб задовольнити потреби
 22

покупців навіть за найнижчою ціною і що не існує нераціональних споживачів.

Граничні витрати фірм постійні та рівні один одному. Кожна фірма вибирає ціни
те щоб максимізувати свій прибуток. Мовою теорії ігор власники фірм є
гравцями, встановлені ціни – стратегією, а прибутку – виграшами.
Р2 Напрямок зниження
Р1=f(Pº2)
прибутку фірми 1

1
0 Р1

Рисунок 2.6 - Ізопрофітні криві та функція реакції фірми 1 у моделі

Бертрана 10.

Фірми можуть встановлювати ціни своїх товарів, залишаючи встановлення

обсягу продажу ринку. Таку ситуацію визначає модель Бертрана. У разі фірми
максимізують прибуток, приймаючи ціни конкурентів заданими

Р2
Р2=f(Pº1)
4
3 Напрямок росту
2 прибутку фірми
1 2

0 Р1
 23

Рисунок 2.7 - Ізопрофітні криві та графік функції реакції фірми 2 у моделі

Бертрана 10.

Р2 Р1=f(Pº2)

Р02
Р2=f(Pº1)

Р'2

45º
Р'1 Р''1 Р 01 Р1

Рисунок 2.8 - Рівновага Бертрана 9., с.58

Головною особливістю моделі Бертрана є встановлення олігополістами цін

на свою продукцію на низькому рівні. Так як фірми не знають, а лише
припускають, якими будуть дії конкурентів, вони заради перемоги на ринку готові
знижувати ціну до гранично низької величини, у крайньому випадку до рівня
граничних витрат. З цього погляду показовими є аукціони, тендери 9..
Стандартна модель Бертрана визначає дві компанії з рівними граничними
витратами. Ясно, що модель може бути узагальнена для випадку, коли фірм
більше двох. Якщо число фірм більше двох, то все одно яка з них буде прагнути
встановити ціни нижче за найнижчу ціну будь-якого з конкурентів. Процес
підрізання цін веде зрештою ще й результату, як у разі двох фірм: всі фірми
будуть змушені встановити ціни, рівні граничним витратам. Модель можна
поширити і ситуацію, коли фірми мають нерівні граничні витрати. І в цьому
випадку фірми прагнутимуть підрізати одна одну. Однак у випадку з нерівними
граничними витратами фірми можуть опускати ціни тільки до тих пір, поки вони
 24

не стануть нижчими від їх граничних витрат. Отже, як тільки це станеться, фірма

відразу повинна зупинити процес зниження цін і піти з ринку. Процес підрізання
цін триватиме до того часу, поки вони залишатимуться вище граничних витрат
хоча б двох фірм. Якщо залишиться одна фірма, то їй не треба знижувати ціни.
Отже, рівновага в грі Бертрана для фірм з різними граничними витратами
настає при встановленні фірмою з найменшими граничними витратами ціни на
рівні трохи нижче за граничні витрати другої за ефективністю фірми. Звичайно,
це означає, що в конкуренції по Бертрану фірма з найменшими витратами може
мати деякий додатковий прибуток у порівнянні з іншими більш витратними
фірмами.
 25

РОЗДІЛ 3. РОЗРАХУНКОВА ЧАСТИНА. ВАРІАНТ № 18

Задача №1
Попит та пропозиція описані функціями:
Qd = Ad – Bd*P, Qs = As + Bs*P
Знайдіть параметри рівноваги на ринку даного товару.
Припустимо, що держава встановила податок в T гривні на даний товар.
Що втратять покупці та продавці?
Таблиця 3.1 - Вихідні дані для розрахунку Задачі 1
№ варіанта Ad Bd As Bs T
18 40 -2 22 4 0,8
Розв’язок
Функції попиту та пропозиції на ринку мають такий вигляд:
Qd=40-2P,
Qs=22+4P
б. Розрахуйте як зміниться рівноважна ціна та рівноважна кількість товару
на ринку після введення податку в розмірі 0,8 гривні на зроблену одиницю товару.
в. Поясніть, як розподілиться тягар податку між виробниками та
споживачами.
Для визначення ринкової рівноважної ціни необхідно прирівняти рівняння
попиту та рівняння пропозиція:
QD= QS
40-2P=22+4P
6Р=18
Р=3 – рівноважна ціна
Щоб знайти рівноважну кількість необхідно підставити значення ціни в
одне з вихідних рівнянь. Отже, визначимо рівноважну кількість:
Q=QD=40-2P=40-2*3=34.
 26

Запровадження податків призводить до скорочення пропозиції, що

виражається в переміщенні кривої пропозиції вліво і вверх на величину податку
(див. рис.).
Нова ринкова рівновага визначається перетином кривої попиту D та нової
кривої пропозиції S1, яка відображає скорочену пропозицію після введення
податку. Знайдемо рівняння кривої пропозиції S1:
QS1 =22+4*(P-Податок)=22+4*(Р-0,8)=18,8+4Р
Знаходимо нові параметри ринкової рівноваги:
QD= QS1
40-2P=18,8+4Р
6Р=21,2
Р1=3,5 – нова рівноважна ціна

Рисунок 3.1 – Ринкова рівновага

Визначаємо новий рівноважний обсяг:
Q1 =40-2P =40-2*3,5=33
Отже ми бачимо, що введення податку в розмірі 0,8 гривня призвело до
підвищення ринкової ціни на 50 копійок та скорочення обсягу споживання
продукції на 1 одиницю. Тягар податку порівну розподіляється між споживачами
та виробниками: по 50 копійок.
Задача №2
Для товару Х задано два значення цін PХ1, PХ2, та відповідні обсяги QХ1, QХ2.
Знайти коефіцієнт еластичності попиту по ціні для товару Х.
 27

Коефіцієнт еластичності попиту на товар Y по ціні Р У1 той самий, що й на

товар Х. Якщо в початковий період часу обсяг споживання товару Y становить
QY1 і при підвищенні ціни до РY2 еластичність не зміниться, визначити скільки
одиниць товару Y буде продано по підвищеній ціні.
Таблиця 3.2 - Вихідні дані для розрахунку Задачі 2
№ варіанта Px1 Px2 Qx1 Qx2 Py1 Py2 Qy1
18 25 30 13 12 14 20 28
Розв'язок
Оскільки задано інтервал зміни ціни і відповідно зміна обсягу споживання
товару протягом певного періоду часу, для розрахунку коефіцієнту еластичності
на товар А використаємо формулу дугової еластичності попиту по ціні:
P x1 + P x2
∆Q 2 ∆Q P x 1+ P x 2 12−13 25+30
DX
E PX = ∆P * Q x1 +Q x2
= ∆P * Q x 1+ Q x 2
= 30−25 * 13+12 = -0,44
2

Використовуючи умову, що коефіцієнт еластичності на товар Y такий самий

як і на товар Х, складемо рівняння, яке має виконуватися при зміні ціни на товар
Y:
Q y 2−Q y 1 P y 1+ P y2 Q y 2−28 20+14
DY
E PY = P y 2−P y 1
* Q y 1+Q y2
= 20−14
* 28+Q y 2 = -0,44

Маємо рівняння з однією змінною, розв’язуючи яке визначимо скільки

товару Y буде реалізовано при підвищеній ціні:
34*(Qy2 – 28) = -2,61*(Qy2 + 28)
34 Qy2 – 952 = 73,92+2,64Qy2
31,36 Qy2 = 878,08
Qy2 = 28
Отже, при підвищеній ціні буде продано 28 одиниць товару Y.
Задача №3
Функція корисності споживача має вигляд:
TU= F (x; y),
де x, y – кількість двох різних товарів.
 28

Доход споживача I повністю розподіляється на два товари X та Y, що

купуються за цінами Px1 та Py відповідно.
Представити рішення графічно.
Таблиця 3.3 - Вихідні дані для розрахунку Задачі 3
№ варіанта Px1 Px2 Py I
TU = X2Y
18 2,0 2,5 2,0 220
Розв'язок
Графічне уявлення оптимальної точки – це точка торкання бюджетного
обмеження споживача та кривої байдужості. Виходячи з цього, у точці оптимуму
MU X
кут нахилу кривої байдужості ( MU Y )дорівнює куту нахилу бюджетного
PX
обмеження ( PY ).

{I=PX X+PY Y ¿ ¿¿¿

{
2,0x 1 +2,0 y =220
y x
=
2,0 2,0
E1:
З рівняння маємо 2х = 2у, х = у
Тоді х1 = 55
y1 = 55.
Графічно це матиме такий вигляд:
 29

110
Е3

Е1
U1
Е2 U2
А
110
88 220
Рисунок 3.2. Схематичне зображення ефектів заміни та доходу за Хіксом

E2:

{
2,5x 2 +2,0 y =220
y x
=
2,5 2,0
З рівняння маємо 2,5х = 2у, х =0,8у
Тоді х2 = 44
y2 = 55.
E3:

{
2,5x +2,0 y =110
y x
=
2,5 2,0
З рівняння маємо 2,5х3 = 2у, х3 =0,8у
Тоді х3 = 22
y3 = 27,5.
Порахуємо ефекти заміни та доходу за Слуцьким:
Ефект заміни (Е1 – Е3): ∆x =x1- x3=55 – 22 = 33
∆y = y1 – y3=55 – 27,5 = -27,5
Ефект доходу (Е3 – Е2): ∆x =x3- x2=22 – 44 = -22
∆y = y3 – y2=27,5 – 55 = - 27,5

Загальний ефект : ∆x = 11 од; ∆у= 0 од.

Ефект доходу та заміни за Хіксом.
 30

За Хіксом, постійний реальний доход – це забезпечення одного і того ж

рівня задоволення потреб. Тобто, споживач при зміні ціни товару залишається на
тій самій кривій байдужості.
Тобто, споживач при підвищенні ціни прагне зберігти початковий рівень
корисності, який він отримував від споживання товарів в т. Е 1 в кількості x1=55
од; y1=55 од.
Знайдемо рівень загальної корисності в цій точці:
U1 = X2Y = 166375
Рівновага споживача в точці Е2 за моделлю Хікса знаходиться аналогічно. А
отже
х2 = 44 од; y2=55 од.
Розглянемо рівновагу споживача в точці Е3.
Перехід з точки Е1 в точку Е3 фіксує ефект заміни за Хіксом. Відповідно до
нього при зміні ціні і збереженні попереднього рівня загальної корисності
споживач в рівновазі буде змушений зменшити попит на товар А, ціна на який
була підвищена.
Оскільки споживач зберігає рівень загальної корисності, то
U3 = U1 = X2Y = 166375
Складемо систему рівнянь для т. Е3:

{
y x
=
2,5 2,0
2
x Y =166375
Розв’язуючи систему рівнянь отримаємо:
Х3 = 51 од; y2=63,7 од.
Розрахуємо ефекти заміни та доходу за Хіксом:
Ефект заміни (Е1 – Е3): ∆x =x1- x3=55 – 51 = 4
∆y = y1 – y3=55 – 63.7 = -8.7
Ефект доходу (Е3 – Е2): ∆x =x3- x2=51-44 = 7
∆y = y3 – y2=63,7 – 55 = 8,7

Загальний ефект : ∆x = 11 од; ∆у = 0 од.

 31

Задача№4
Фірма працює по технології, що описується виробничою функцією
Q = LαKβ
Ціна праці становить PL, а ціна капіталу – PK.
Визначить середню продуктивність праці при знаходженні фірми в точці
рівноваги.
Таблиця 3.4 - Вихідні дані для розрахунку Задачі 4
№ варіанта PL PK α β
18 3 7 0,5 0,5
Фірма працює по технології, що описується виробничою функцією
Q = L0,5K05
Ціна праці становить 3, а ціна капіталу – 7.
Визначить середню продуктивність праці при знаходженні фірми в
точці рівноваги.
Розв'язок
Середня продуктивність фірми визначається за формулою:
TP Q
AP= =
L L
Підставляємо вихідні умови задачі:
TP Q
( ) ()
0,5 0,5
AP= = L0,5 K 0,5 K 7
L L = L = L = 3 = 2,30,5 = 1,5

Задача№5
Функція загальних витрат підприємства має вигляд:
TC = А +В*Q + С*Q2
Визначить алгебраїчні вирази для FC, VC, ATC, AFC, AVC, MC як функції
від обсягу виробництва.
При якому значенні Q крива MC перетинає криву ATC?
Таблиця 3.5 - Вихідні дані для розрахунку Задачі 5
№ варіанта А В С
18 210 3 0,55
 32

Розв'язок
Функція загальних витрат підприємства має вигляд:
TC = 210 +3Q + 0,55Q2
Постійні витрати: FC = 210
Змінні витрати: VC = 3Q + 0,55Q2
Середні загальні витрати:
2
TC 210+3 Q+ 0 ,55 Q 210
ATC = Q = = Q +3+0,55Q
Q
Середні постійні витрати:
FC 210
ATC = Q = Q

Середні змінні витрати:

2
3Q+ 0,55Q
AVC = = 3+0,55Q
Q
Граничні витрати:
MC = (TC) = (210 +3Q + 0,55Q2) = 3+0,55Q
210
3+0,7Q = = Q +3+0,55Q

Q = 37
Отже, рівність граничних витрат та середніх загальних витрат досягається
при обсязі виробництва 37 шт.
Задача№6
Фірма працює на ринку чистої конкуренції.
TC=А*Q3 – В*Q2 + С*Q + D.
При якій ціні на продукцію фірма піде з галузі?
Таблиця 3.6 - Вихідні дані для розрахунку Задачі 6
№ варіанта A B C D
18 0,1 0,8 17 11
Розв'язок
TC=0,1Q3 – 0,8Q2 + 17Q + 11.
Чисто конкурентна фірма має зупинити виробництво та вийти з галузі за
умови, коли P < AVC.
 33

Отже, необхідно знайти мінімальне можливе значення середніх змінних

витрат. Якщо ціна опуститься нижче цього значення – фірма вийде з галузі.
Знайдемо функцію для середніх змінних витрат:
VC
AVC = Q = 0,1Q2 – 0,8Q + 17

Бачимо, що середні змінні витрати мають форму параболи. Мінімальне

значення цієї квадратичної функції збігається з координатами вершини параболи:
−b 0,8
AVC = 2 a = 0,2 = 4

Отже, якщо ціна на продукцію фірми буде нижче, ніж 4 грн, фірма вийде з
галузі.
Таблиця 3.7 - Результати розрахунків
Варіант № 18
Задача 1 введення податку в розмірі 0,8 гривня призвело до
підвищення ринкової ціни на 50 копійок та скорочення
обсягу споживання продукції на 1 одиницю. Тягар
податку порівну розподіляється між споживачами та
виробниками: по 50 копійок.
Задача 2 при підвищеній ціні буде продано 28 одиниць товару Y
Задача 3 Загальний ефект : ∆x = 11 од; ∆у = 0 од.
Задача 4 середня продуктивність праці - 1,5
Задача 5 рівність граничних витрат та середніх загальних витрат
досягається при обсязі виробництва 37 шт .
Задача 6 якщо ціна на продукцію фірми буде нижче, ніж
4 грн, фірма вийде з галузі.
 34

ВИСНОВКИ

Отже, з проведеного дослідження можемо зробити висновки, що олігополія

- це така ринкова структура, за якої існує кілька продавців і частка кожного з них
у загальних продажах на ринку настільки велика, що зміна кількості пропонованої
продукції кожним із продавців веде до зміни ціни. Основоположником теорії
олігополії є французький економіст Курно.
Можливі різноманітні дії конкурентів: можуть спільно домагатися цілей, чи
боротися друг з одним до повного «знищення», однієї з конкурентів. Їхня цінова
політика залежна один від одного. Крайньою формою кооперації олігополістів є
картель, тобто явну змову чи об'єднання великих фірм, з метою поділу ринків
збуту продукції та проведення єдиної цінової політики. Коли ж кілька фірм
займають однакові частки ринку і незначно відрізняються один від одного, то на
олігополістичному ринку може мати місце лідерство в результаті змови.
Змова та обмеження пропозиції виявляються особливо успішними у разі:
високої ринкової концентрації пропозиції товару та швидкого зростання попиту
на нього; низької еластичності попиту та пропозиції товару; високі бар'єри для
вступу на ринок. Згодом здійснювати контроль олігополістичного ринку все
складніше та складніше. Це пов'язано з тим, що, у міру того, як нові компанії,
залучені високим прибутком, долають бар'єри для входження в галузь, пропозиція
на ринку збільшується. Одночасно знижується і попит, і навіть виникають нові
замінники цієї продукції.
Компанії, що контролюють ринок, завжди стикатимуться з проблемою
вибору між збільшенням прибутку протягом короткого та тривалого періодів.
Тобто, як тільки ціни стають ближчими до монопольних цін, то прибуток стає
вищим протягом короткого часу. Але у довгостроковому, це сприяє появі нових
виробників у аналогічній продукції, виникають товарозамінники.
Позитивними сторонами олігополії є досягнення НТП. Останнім часом у
багатьох галузях з присутністю олігополії досягнуто успіхів у розвитку науки і
техніки Олігополія має величезні фінансові ресурси, а також вплив у політичних
 35

та економічних колах суспільства. Невеликі конкурентні підприємства, як

правило, не мають достатніх засобів для реалізації наявних розробок.
Критика олігополії зводиться до того що, що олігополія дуже близька
структурою до монополії, цим можна очікувати таких самих негативних
результатів, як і за ринку монополії. Олігополії шляхом укладання таємних угод
йдуть з-під контролю держави та створюють видимість конкуренції, тоді як
насправді прагнуть отримати вигоду за рахунок покупців. У результаті, це
призводить до зниження ефективності використання наявних ресурсів та
погіршення задоволення потреб суспільства.
Виходячи з цього, можна зробити висновок, що в реальній дійсності вона
ефективна, оскільки робить важливий внесок в економічне зростання, беручи
активну участь у дослідженнях і розробках нових продуктах і технологій, а також
впроваджуючи ці винаходи у виробництво.
 36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вашакідзе Л. К. Стратегія фірми в умовах олігополії / Л. К.

Вашакідзе // Управління розвитком. - 2014. - № 4. - С. 136-138.
2. Венгер В.В. Ринкова влада та картельні змови на олігопольних
ринках. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2014. № 6.
С.165-168.
3. Внутрішній ринок і торгівля України: структурноінституціональна
трансформація : монографія / В.Д. Лагутін, Ю.М. Уманців, А.Г. Герасименко та
ін. ; за ред. В.Д. Лагутіна. – К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2015.
4. Іванченко К. С. Теорія ігор та її використання для аналізу поведінки
фірми на ринку олігополії. Молодіжний економічний вісник ХНЕУ ім. С.
Кузнеця. 2019 №2. С.94-97.
5. Карпова І. В., Шкодіна І. В. Мікроекономіка: навч.-метод. посіб. для
самостійної та індивідуальної роботи студентів. Харків: ХІБС УБС НБУ, 2016.
264 с.
6. Келічавий А. В. Монополія у системі конкурентних відносин.
Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. 2016. Вип. 1. С. 93–
96. 
7. Кононенко Г.І. Особливості формування конкурентних переваг на
ринках різних типів. Економіка і суспільство. 2017. №8. С.264-270.
8. Макконнелл Кемпбел Р., Брю Стенлі Л. Мікроекономіка / Наукова
редакція перекладу Тяня Панчишина. – Львів: Просвіта, 1999. – С. 285-330.
9. Мікроекономіка [Текст]: Навчальний посібник /Частина 2/ [уклад.:
Н.М. Нілова, Т.І. Гончарук, Д.В. Олексіч]; Державний вищий навчальний заклад
«Українська академія банківської справи Національного банку України" - Суми:
ФОП Наталуха А.С., 2015. 136 с.
10. Мікроекономіка: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / За заг.
ред. А. П. Наливайка. — К.: КНЕУ, 2011. 446 с.
 37

11. Оверченко В. І., Мажак З. М., Софій М. І. Мікроекономіка:

Навчальний посібник./ за наук. ред. О. Л. Ануфрієвої. – Івано-Франківськ, «Лілея-
НВ». 2015. 348 с.
12. Олігополія та монополістична конкуренція
13. Олігополія та монополістична конкуренція. URL:
https://lectmania.ru/1xd322.html
14. Петрушенко Ю. М. Мікроекономіка: теорія та приклади розв'язання
задач : Навчальний посібник. Суми : ВТД «Університетська книга», 2017. 325 с.
15. Пилипенко В. В. Мікроекономіка. Курс лекцій: Навчальний посібник.
Львів : Новий світ. 2015.
16. Хайек Ф. Пагубная самонадеянность: пер. с англ. - М.: Изд-во
"Новости", 1992. 304 с.
17. Хомин І. Ціноутворення: теорія й практика. Галицький економічний
вісник. 2019. № 3 (58). С. 37-47.
18. Чіков І. А. Конкуренція: теоретичні підходи до розуміння сутності
поняття. Агросвіт. 2019. № 10. С. 74-80.
19. Шкодіна І. В. Мікроекономіка та макроекономіка: навч.-метод.
матеріали для студ. спец. 292 «Міжнародні економічні відносини». Харків: ХНУ
імені В. Н. Каразіна, 2018. 45 с.