Professional Documents
Culture Documents
толератність
толератність
Протилежність
толерантності — це нетерпимість
Також це особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до чужого способу життя,
поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань є умовою стабільності та єдності суспільств, особливо
тих, які не є гомогенними ні у релігійному, ні в етнічному, ні в інших соціальних вимірах.
Резолюцією 5.61 Генеральної конференції ЮНЕСКО від 16 листопада 1995 року затверджено
Декларацію принципів толерантності. Цією декларацією дається визначення поняття
«толерантність», а також вона проголошує 16 листопада Міжнародним днем, присвяченим
толерантності, який відзначається щорічно.
Організація Об'єднаних Націй прийняла дві заяви про релігійну нетерпимість. У деклараціях
окреслено свободу думки та релігії, викладену в Декларації прав людини та право вільного
вираження у суспільстві без дискримінації.
Тепер цей термін використовується для позначення широкого кола терпимого ставлення до
способу життя та існування соціальних груп, політичних партій або ідей, які багато хто вважає
неприйнятними. Серед інших найчастіше йдеться про релігійну, національну, расову, політичну
толерантність, толерантність до конкретної статі (чоловічої або жіночої), до сексуальних меншин і
т. ін. Зазвичай принцип толерантності не визнають релігійні фундаменталісти, расисти, сексуальні
шовіністи, радикальні націоналісти, ксенофоби, етноцентристи. Тоталітарні та авторитарні
суспільства також великою мірою нетолерантні до тих чи інших соціальних груп або поглядів і
думок інших людей
Приклади толерантності: батьки миряться з певною поведінкою своїх дітей; людина терпить
слабкості іншої людини; людина терпить толерантність; монарх терпить інакомислення; релігійна
течія терпимо ставиться до гомосексуалів; держава визнає релігійні меншини; суспільство
терпимо ставиться до певних форм девіантної поведінки
Держава визнає терпимість до релігійних та ін. груп, якщо вони не ставлять під сумнів владу
монарха та його династії, а також певні особливості державного ладу (наприклад — пануючу
релігію), на підставі чого влада «добровільно» терпить практику меншості, яка, у свою чергу, не
має переходити межі допустимого[8].
концепції рівності усіх людей у їхніх гідності та свободі, як створених за образом і подобою Бога;
ніхто, крім Бога, не має монополії на істину і право на особливу близькість до неї;
оскільки людина ушкоджена первородним гріхом, як людські спільноти, так і влада та держава
також не гарантовані від помилок;
«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом i
совістю i повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства»[11].