семінар 1 Калинюк Вікторія ІНП-26

1. Поняття театру абсурду як явища в історії західноєвропейського театру ХХ ст.

Поняття "театру абсурду" виникло в історії західноєвропейського театру в другій половині
ХХ століття і охоплює театральні постановки, що зображують безглуздість і абсурдність
людської існування.

Це напрямок був впливовим в основному в 50-60-х роках ХХ століття в Європі та США і

пов'язаний з творчістю таких відомих драматургів, як Самюель Беккет, Євген Іонеско,
Гарольд Пінтер та інших. Саме їхні твори, в яких головні герої опиняються у ситуаціях, що
виходять за рамки звичайного розуміння світу, стали визначальними для розвитку театру
абсурду.

Основні риси театру абсурду:

● це знищення звичайної логіки і раціонального мислення,
● відсутність зв'язку між дією та її наслідками,
● відчуття байдужості та безпорадності перед життям.
● використання елементів міміки, пантоміми, музики, які допомагають створити
специфічну атмосферу.

2. Абсурдистська драма ( “антидрама“)та її поетика.

Абсурдистська драма, також відома як "антидрама", це театральний жанр, що виник у 1950-
х роках. Він характеризується використанням неочікуваних, несумісних або нелогічних
елементів, що порушують звичайні закони логіки та реалістичної відтвореності.
Характеристики абсурдистської драми та її поетики:
● Використання неочікуваних, несумісних або нелогічних елементів
● Порушення звичайних законів логіки та реалістичної відтвореності
● Наголос на нелогічності та безглуздість бюрократичних, політичних та соціальних
структур
● Наголос на безперспективності та безнадійності людської існування
● Використання елементів сюрреалізму, фантастики та магічного реалізму
● Безсюжетність
● Неоднозначність та відсутність кінцевого розв'язання
● Абсурдистська драма використовується для того, щоб показати нелогічність та
безглуздість бюрократичних, політичних та соціальних структур, а також безперспективність
людської існування в цьому світі.

Дії персонажів можуть бути безглуздими та нелогічними, а їх мова - дискурсивною,

монотонною та пустою.

До прикладів абсурдистської драми можна віднести твори Самуеля Беккетта, Ежена

Іонеско та Гарольда Пінтера.
3. Головніші представники національних театрів ХХ ст.( прізвище, національна
література, драматургічна спадщина).
● Бертольд Брехт — німецький драматург, письменник і поет, засновник театру
епохи, який відображав соціальні проблеми та нерівності. Його твори, такі як
"Троянська війна не відбудеться", "Матінка Кураж і її діти", "Кав'ярня за
дорогою", змушували глядачів бачити світ з нової, критичної перспективи.
● Генрік Ібсен — норвезький драматург, відомий своїми реалістичними драмами, які
часто відображають соціальні та моральні проблеми свого часу. Серед його творів
- "Ляльковий дім", "Воротарка", "Війна за кожного".
● Бернард Шоу — ірландський драматург, письменник і громадський діяч, відомий
своїми сатиричними та соціально-критичними п'єсами, такими як "Пігмаліон",
"Свята Йоанна", "Мільйонерша". Він був також активним прихильником
соціалістичних ідей та фемінізму, що відображалось у його творчості.
● Теннессі Вільямс — американський драматург, найбільш відомий за своїми
п'єсами "Трамвай "Бажання" та "Кошеня на гарячому дивані". Він досліджував
проблеми соціальної нерівності та відображав складність міжособистісних
відносин.

4. Творчість Семюела Беккета ( 1906-1989),нобеліанта 1969 року( короткий огляд).

Семюел Беккет був ірландським письменником та драматургом, який став відомий своїми
творами, що поєднували експериментальний стиль з темами втрати, самотності та
абсурдності людського життя.

Одним з його найбільш відомих творів є п'єса "Чекайти на Годо" (1953), де два герої
чекають на таємничу фігуру, яка ніколи не з'являється. Це відображає безглуздість людської
існування та безнадію, яке може випливати з цього.

Інші відомі твори Беккета включають роман "Молодий Годл" (1938) та п'єсу "Кінець гри"
(1957), де персонажі протистоять неминучості своєї смерті та пізньої старості.

У своїх творах Беккет використовував повільний, контемплятивний стиль та зображував

божевільність та безглуздість людської існування. Його стиль часто асоціюється з течією
"театру абсурду", яка з'явилася в середині 20 століття.

Беккет був визнаний своїм внеском в літературу та отримав Нобелівську премію з літератури
в 1969 році. Він залишив величезний вплив на літературу та драматургію 20 століття, а його
твори залишаються популярними до сьогодні.

5. Семюел Беккет- ірландець, англієць, француз? Поет, прозаїк, драматург?

Семюел Беккет був ірландським письменником, який в основному творив англійською та
французькою мовами. Він народився в Дубліні, Ірландія, але з 1937 року жив та творив у
Парижі, Франція.

Щодо жанру, Беккет відомий як поет, прозаїк та драматург. Його творчість відображається у
різних формах, але найвідомішими його роботами є драми, зокрема "Чекайчики" та "Кінець
гри". Також варто зазначити, що Беккет був літературним перекладачем та есеїстом, а його
творчість вплинула на багатьох сучасних письменників та драматургів.

6. Назвіть твори С.Беккета :

1) близькі до “абсурду літератури“;
2) як типові вияви філософії й поетики модернізму.
Який ірландський письменник здійснив особливий вплив на творче становлення
Беккета ?
- Одна з найбільш відомих творів С. Беккета, що належить до жанру "абсурдної
літератури", - це "Чекай на Годо". Інші твори, які можна віднести до цього жанру, це
"Молочник", "Крапля вару", "Кінець гри", "Драйвер".
- Твори, які можна віднести до типових виявів філософії й поетики модернізму у С.
Беккета, це "Молодий", "Мертві душі", "Малюнки на стіні", "Мерзенність ІІ", "Архівісти". У
цих творах він експериментує з мовою, часовою та просторовою структурою, а також
відображає філософські питання про існування, ніхтоці та відсутності.
Особливий вплив на творче становлення С. Беккета мав ірландський письменник Джеймс
Джойс. Беккет познайомився з його творчістю у 1920-х роках, коли він жив у Парижі, і був
вражений стильовою новаторськістю та експериментальністю Джойса. У своїх ранніх творах,
Беккет спробував наслідувати Джойса, особливо в його романі "Улісс". Однак згодом він
знайшов свій власний стиль, який був більш аскетичним та концентрованим на проблемах
існування та сутності людського життя.

7. Ежен Іонеско( 1912-1994)як один із представників “театру абсурду“.

Ежен Іонеско (Eugene Ionesco) - це румунський письменник і драматург, який став одним з
провідних представників "театру абсурду".
Іонеско відомий своїми творами, які змушують глядача замислитися про сенс життя та про
відношення людини до світу. До його найвідоміших творів належать "Без перерви до обіду"
(1959), "Носоріг" (1959) та "Веселі жінки Віндзору" (1962).

У своїх п'єсах Іонеско ставив під сумнів поняття істинності, розуму та моралі, а також
порушував питання екзистенції людини в світі, де все може бути сумнівним та непевним.
Його твори впливали на розвиток сучасного театру та літератури, а також стали
відображенням складностей та суперечностей суспільства того часу.

8. Розкрийте сутність найголовніших естетичних принципів “театру абсурду” ( якими

постають у ньому світ та герої?).
Основні естетичні принципи театру абсурду:
● Нелогічність та безглуздість світу та героїв
● Порушення звичайних законів логіки та реалістичної відтвореності
● Наголос на безперспективності та безнадійності людської існування
● Використання елементів сюрреалізму, фантастики та магічного реалізму
Світ театру абсурду може бути представлений як деформована реальність, в якій персонажі
живуть у своєму власному безглузді та нелогічності.
Герої абсурдистської драми часто є жертвами безглуздих бюрократичних та соціальних
структур, які не мають жодного сенсу. Їхні дії та мова можуть бути безглуздими та
нелогічними, а їх ставлення до світу — безнадійним та безперспективним.

У театрі абсурду немає чіткої історії або сюжету, який має бути розіграний на сцені. Він
часто включає безліч нерозумілих дій та епізодів, що не мають чіткої мети або спрямування.
Герої можуть повторювати одну й ту ж фразу, боятися одне одного, робити неправдоподібні
дії,

9. Охарактеризуйте найважливіші твори Іонеско 1950-1960рр. Поясніть задум

персонажа Беранже(“наївного гуманіста”) із твору драматурга “Носороги“.
У 1950-1960 роках Ежен Іонеско створив кілька важливих творів, які стали класикою театру
абсурду. Ось кілька з них:
● "Без перерви до обіду" (1959) - п'єса про офісного працівника, який знаходиться в
безвихідній ситуації, де реальність та фантазія постійно змішуються.
● "Носоріг" (1959) - драма про людей, які поступово перетворюються в носорогів,
символізуючи колективний імпульс до конформізму та фашизму.
● "Веселі жінки Віндзору" (1962) - комедія, яка ставить під сумнів поняття культури та
моралі в суспільстві.

Зокрема, "Носороги" є одним з найбільш відомих та важливих творів Іонеско. У п'єсі автор
відображає загальноєвропейську ситуацію 1930-х років, коли наростаючий фашизм
перетворився на небезпечну загрозу для демократичного світу.

Головний герой, Беранже, є прототипом "наївного гуманіста", який вірить у доброту та

співчуття людей, але невдовзі зіштовхується з фактом, що багато з його знайомих та колег
починають перетворюватися в носорогів. Ця метаморфоза символізує загальний імпульс до
конформізму та безумства, який характеризував тогочасне європейське суспільство. Беранже
же залишається вірним своїм ідеалам та відмовляється перетворюватися в носорога, що
свідчить про його високу моральність та гуманізм.

10. Прокоментуйте поняття “еміґранство“ в літературі і тріумфальне входження в

“чужу“ літературу стосовно творчості Беккета та Іонеско.
Поняття "емігранство" в літературі поєднує в собі два аспекти: співіснування двох культур та
втрату батьківщини. Емігранти, виїжджаючи зі своєї країни, зазнають емоційного шоку та
почуття відчуження в новому середовищі. Це може знайти відображення в літературі, де
письменники описують свої думки та переживання з приводу своєї еміграції.

Беккет та Іонеско - це два творці, які стали прикладом тріумфального входження в "чужу"
літературу завдяки своїм еміграційним долам.
Беккет, втікши з рідної Ірландії під час Другої світової війни, оселився в Парижі та написав
свої найвідоміші твори на французькій мові. Він став одним з провідних теоретиків та
представників театру абсурду та його твори стали культовими в світовій літературі.
Іонеско також емігрував з Румунії до Франції, де написав свої найвідоміші п'єси. Він став
популярним в культурному житті Франції, де його твори отримали визнання та славу.