ТОКСИКОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ХІМІОТЕРАПЕВТИЧНИХ ЗАСОБІВ (АНТИБІОТИКІВ РІЗНИХ

ГРУП, ПРОТИВІРУСНИХ ТА ПРОТИГРИБКОВИХ
ПРЕПАРАТІВ)

РОБОТА СТУДЕНТКИ ФАРМ-45 ТИМОЩУК АНАСТАСІЇ

Антибіотики (грец. anti — проти + bios — життя) — продукти життєдіяльності (або їхні синтетичні
аналоги і гомологи) живих клітин (бактеріальних, грибкових, рослинного і тваринного
походження), які вибірково пригнічують функціонування інших клітин — мікроорганізмів, пухлин і
т.п.
 КЛАСИФІКАЦІЯ АНТИБІОТИКІВ

Традиційно антибіотики поділяють на природні (пеніциліни, лінкоміцин, ванкоміцин та ін.),

напівсинтетичні (продукти модифікації природних молекул: амоксицилін, кліндаміцин, цефазолін
тощо). Прийнятий розподіл на групи, класи і покоління (генерації) має велике значення з погляду
розуміння механізму дії, спектра активності, особливостей фармакодинаміки і фармакокінетики,
характеру небажаних побічних реакцій, вибірковості дії.
Класифікація антибіотиків за механізмом дії:
 Інгібітори синтезу клітинної стінки мікроорганізмів (β-лактами, ванкоміцин);
 Антибіотики, що порушують молекулярну організацію і функцію клітинних мембран
(поліміксини, протигрибкові, аміноглікозиди, циклічні ліпопептиди);
 Антибіотики, що пригнічують синтез білка і нуклеїнових кислот — інгібітори синтезу білка на рівні
рибосом (хлорамфеніколи, тетрацикліни, макроліди, лінкозаміди, аміноглікозиди,
оксазолідинони);
 Інгібітори РНК-полімерази (ансомакроліди).
 За хімічною структурою:
1) Бета-лактамні антибіотики:
а) пеніциліни: природні (бензилпеніциліну натрієва та калієва сіль, Біцилін-3), та
напівсинтетичні(найчастіше використовуються ампіцилін, амоксицилін,
амоксицилін/клавуланат, ампіцилін/сульбактам)
б) Цефалоспорини:
1 покоління: цефазолін (вводиться в/в, в/м); цефалексин (приймається
всередину);
2 покоління: цефуроксим (вводиться в/в, в/м); Цефуроксим аксетил,
цефаклор (приймається всередину);
3 покоління: цефотаксим, цефтріаксон (вводиться в/в, в/м); Цефексим,
цефтібутен ( приймається всередину);
4 покоління: цефепім, цефпіром (вводиться в/в, в/м).
в) карбапенеми: меропенем, доріпінем - застосовуються переважно при важких
станах в стаціонарах
г) монобактами: азтреонам
2) Макроліди: природні (еритроміцин), напівсинтетичні (азитроміцин)
3) Тетрацикліни: доксициклін, метациклін, тетрациклін;
 За хімічною структурою:
4) Аміноглікозиди:
1 покоління (Стрептоміцин, неоміцин, канаміцин);
2 покоління (Гентаміцин);
3 покоління (Амікацин, тобраміцин, нетилміцин);
5) Амфеніколи: хлорамфенікол;
6) Глікопептиди: ванкоміцин, тейкопланін;
7) Лінкозаміни: природні (лінкоміцин), напівсинтетичні (кліндаміцин);
8) Рифампіцини: рифаксимін, рифаміцин;
9) Поліміксини: поліміксин В (в/в та в/м введення); поліміксин М (внутрішньо та у
вигляді місцевих лікарських форм);
10) Оксазолідинони;
11) Похідні плевромутиліну;
12) Поліпептидні антибіотики: даптоміцин;
13) Хінолони та фторхінолони: левофлоксацин.
 ДІАПАЗОНИ ДОЗ
Препарати Терапевтична Токсична
Сіль > 30 млн ОД/добу.
4млн – 30 млн ОД/добу;
бензилпеніциліну
Амоксицилін всередину: 750 мг-6000 мг на добу; діти: 30-60 > 6000 мг/добу.
мг/кг/добу.
внутрішньовенно та внутрішньом'язово: 3000-12000 мг >12000 мг/добу.
Цефокситин
на добу; діти: 400-1600 мг/кг/добу.
 500 мг на прийом та 2 г на
добу;
Тетрацикліни та
до 500 мг на прийом та 2 г на добу  0,6 г для доксицикліну
макроліди  1 г для тетрацикліну;
 1,2 г для азитроміцину;
Лінкоміцину г/г 0,6-2,4 г >2,4 г
Кліндаміцин 0,15-1,8 г >1,8 г
Фосфоміцин 3,0 г >3,0 г
 ТОКСИКОДИНАМІКА АНТИБІОТИКІВ

Бета-лактамні антибіотики діють, зв'язуючись з білками, що забезпечують стійкість клітинної стінки бактерій, тому можуть
бути менш токсичними для людини.
Аміноглікозидні антибіотики можуть викликати ототоксичність, що може призвести до порушення слуху та балансу.
Вони також можуть бути нейротоксичними та нирково-токсичними, особливо при довготривалому застосуванні або
високій дозі.
Тетрацикліни можуть бути токсичними для нирок та печінки, а також можуть впливати на формування зубів та кісток у
дітей.
Макролідні антибіотики можуть мати вплив на роботу серця, зокрема, можуть викликати порушення ритму серця та QT-
інтервалу, що може призвести до серйозних наслідків, таких як смерть.
Флуорохінолони можуть мати токсичний вплив на суглоби, зокрема, можуть спричиняти тендоніт, тобто запалення зв'язок
та сухожиль.
Лінкозаміни можуть бути токсичними для печінки, а також можуть призвести до діареї та інших шлунково-кишкових
розладів.
Глікопептиди використовують для лікування важких інфекцій, таких як метицилін-резистентний стафілокок. Він може бути
нирково-токсичним та викликати порушення електролітного балансу в організмі.
 МЕХАНІЗМ ТОКСИЧНОЇ ДІЇ АНТИБІОТИКІВ

Аміноглікозиди (такі як гентаміцин, тобраміцин) можуть викликати ниркову токсичність шляхом

підвищення рівня креатиніну в крові та пошкодженням епітелію ниркових канальців.
Макроліди (такі як еритроміцин, кларитроміцин) можуть викликати гепатотоксичність шляхом
пошкодження гепатоцитів (клітин печінки).
Фторхінолони (такі як ципрофлоксацин, левофлоксацин) можуть викликати тендоніт (запалення
сухожилля) та тендонопатію (пошкодження тендонів) шляхом зниження рівня колагену в організмі.
Цефалоспорини (такі як цефтриаксон, цефалексин) можуть викликати кровотечі та зниження
кількості тромбоцитів в крові (тромбоцитопенію). Така реакція може бути пов'язана зі створенням
комплексів антиген-антитіло, які можуть бути розпізнані і знищені імунними клітинами, що
призводить до зниження кількості тромбоцитів в крові.
Тетрацикліни (такі як доксициклін, мінозициклін) можуть викликати фоточутливість та пошкодження
зубної емалі. Доксициклін та інші тетрацикліни мають структурну схожість з пірометрином, який є
фотосенсибілізатором, тобто спричинює фоточутливість. Щодо пошкодження зубної емалі,
тетрацикліни можуть утворювати комплекси з іонами кальцію, що присутні у зубній емалі, і
знижувати їх доступність для росту та зміцнення зубної емалі.
 ТОКСИКОКІНЕТИКА АНТИБІОТИКІВ

Бета-лактамні антибіотики: ці антибіотики зазвичай мають добру розчинність в воді та добре

всмоктуються в кишківник. Вони мають короткий час напіврозпаду, тобто час, протягом якого
половина дози лікарства виводиться з організму. Це означає, що їх можна призначати більш часто,
ніж інші типи антибіотиків.
Макроліди: ці антибіотики мають високу ліпофільність, що означає, що вони легко проникають
через клітинні мембрани. Вони мають довгий час напіврозпаду та можуть накопичуватися в
тканинах організму, зокрема в печінці та нирках.
Тетрацикліни: ці антибіотики також мають високу ліпофільність та можуть накопичуватися в різних
тканинах організму. Вони можуть бути токсичними для нирок та печінки та можуть призводити до
фоточутливості.
Аміноглікозиди: ці антибіотики мають високу гідрофільність та погано проникають через клітинні
мембрани. Вони мають короткий час напіврозпаду та швидко виводяться з організму через нирки.
Вони можуть бути нирково-токсичними та викликати порушення роботи нирок.
Фторхінолони: ці антибіотики мають добру ліпофільність та швидко проникають через клітинні
мембрани. Вони мають довгий час напіврозпаду та можуть накопичуватися в тканинах організму,
зокрема в суглобах та кістках. Вони можуть бути токсичними для хрящів та суглобів та можуть
спричиняти артропатію.
 ЧИННИКИ, ЩО ПІДВИЩУЮТЬ ТОКСИЧНІСТЬ

 Взаємодія з іншими ліками: деякі ліки можуть взаємодіяти з антибіотиками, підвищуючи їх

токсичність. Наприклад, макролідні антибіотики можуть збільшувати ризик небезпечного
серцевого ритму при вживанні з іншими ліками, такими як ліки для лікування аритмій серця.
 Дозування: надмірне дозування антибіотиків може призвести до токсичності, навіть якщо ліки
самі по собі не є токсичними. Наприклад, метронідазол може бути токсичним при
довготривалому вживанні великих доз.
 Ниркова або печінкова недостатність: у людей з нирковою або печінковою недостатністю
антибіотики можуть відкладатися в організмі та викликати токсичність. Наприклад, гентаміцин
може накопичуватися в організмі людей з нирковою недостатністю та викликати токсичність.
 Індивідуальна чутливість: деякі люди можуть бути більш чутливими до певних антибіотиків через
генетичні або інші фактори. Наприклад, деякі люди можуть мати надмірну реакцію на
пеніцилін, що може викликати алергічну реакцію або ангіоедем.
 Вік: певні антибіотики можуть бути більш токсичними у людей похилого віку. Наприклад,
флуорохінолонові антибіотики можуть збільшувати ризик розриву сухожилля у старших людей.
 ЧИННИКИ, ЩО ЗМЕНШУЮТЬ ТОКСИЧНІСТЬ

 Гідратація: прийом багатої води може збільшити виведення деяких антибіотиків з організму.
Наприклад, це може бути корисним для зменшення токсичності амоксициліну, оскільки він
екскретується в нирках.
 Кислотність шлунку: підвищення кислотності шлунку може зменшити ефективність антибіотиків,
що потребують низького рівня pH для поглинання, таких як пеніциліни та цефалоспорини. Тому,
вживання антибіотиків на голодний шлунок або з антацидами, які знижують кислотність шлунку,
може зменшити їх ефективність.
 Пробіотики: деякі дослідження показали, що прийом пробіотиків може зменшувати токсичність
деяких антибіотиків. Наприклад, вживання пробіотиків може зменшувати ризик розвитку діареї
при вживанні антибіотиків.
 Харчування: вживання деяких продуктів харчування може впливати на токсичність антибіотиків.
Наприклад, прийом тетрациклінів з молочними продуктами або антацидами може знизити їх
ефективність.
 Гепатопротектори: деякі гепатопротектори можуть зменшувати токсичність антибіотиків,
особливо тих, які мають гепатотоксичний ефект. Наприклад, вживання силімарину може
зменшувати токсичність антибіотиків, таких як рифампіцин, ізоніазид та тетрацикліни, які можуть
викликати пошкодження печінки.
 ЛІКУВАННЯ ГОСТРИХ ОТРУЄНЬ

1. Видалення отруйного антибіотика з організму шляхом шлунково-кишкового промивання, абсорбентів

(наприклад, активованого вугілля) та регідрації.
2. Симптоматичне лікування включає зменшення болю, знеболювальні препарати, зменшення температури
тіла, контроль за рівнем глюкози в крові, регулювання водно-сольового балансу тощо.
3. Антидоти
Пеніциламін: є антидотом для отруєння пеніцилінами, які є бета-лактамними антибіотиками. Він діє шляхом
руйнування кільцевої структури бета-лактамного антибіотика та зменшення його активності.
Хелатуючі агенти: такі як едентат-кальцію (EDTA), можуть використовуватися для отруєння тетрациклінами та
іншими дівалянтними металами. Ці агенти зв'язуються з металом та утворюють стійкі комплекси, які можна
вивести з організму.
Інгібітори холінестерази: такі як пралідоксим, можуть бути використані для лікування отруєння
хлорамфеніколом та іншими антибіотиками, які інгібують активність холінестерази. Інгібітори холінестерази
допомагають відновити активність холінестерази, що дозволяє вивести токсичні продукти з організму.
Налідіксова кислота: є антидотом для отруєння хінолонами, таким як ципрофлоксацин, дія яких полягає в
інгібуванні ДНК-гірази. Налідіксова кислота зв'язується з хінолонами та допомагає вивести їх з організму.
Крім того, може застосовуватися гемодіаліз для видалення антибіотика з крові.
Противірусні препарати (лат. antiviralia) — біологічні та хімічні препарати, які перешкоджають
виникненню та розвитку захворювань, викликаних вірусами. Єдиного універсального
антивірусного препарату не існує, бо віруси суттєво розрізняються між собою, але в практику
введено кілька десятків високоспецифічних противірусних препаратів.
КЛАСИФІКАЦІЯ ПРОТИВІРУСНИХ
 ДІАПАЗОНИ ДОЗ

Препарати Терапевтична Токсична

Ацикловір 0,2-4,0 >4,0
Рибовірин 1,6 >1,6

Ганцикловір внутрішньовенно: 5 мг/кг-60 мг/кг в/в: >60 мг/кг

3,0 >3,0

Фамцикловір 1,5 >1,5

Римантадін 0,3 >0,3
Амантадін 0,1-0,2 >0,2
 ТОКСИКОДИНАМІКА ПРОТИВІРУСНИХ

Антивірусні препарати на основі нуклеозидів та нуклеотидів: Ці ліки впливають на реплікацію

вірусу, відтворюючи вірусні нуклеотиди. Однак, це також може спричинити токсичні ефекти на
клітини господаря, які також синтезують нуклеотиди. Ці ліки можуть призвести до пошкодження
клітинних ДНК.
Антиретровірусні препарати: Ці ліки впливають на реплікацію вірусу, інгібуючи роботу протеаз та
інтеграз вірусу. Такі ліки можуть мати токсичні ефекти на клітини господаря, особливо на клітини,
які відповідають за травлення білків.
Імуномодулюючі препарати: Ці ліки впливають на імунну систему організму, підсилюючи або
пригнічуючи відповідь імунної системи на вірус. Такі ліки можуть мати токсичні ефекти на клітини
господаря, особливо на клітини імунної системи, що може призвести до різних ефектів, від
супресії імунної системи до розвитку аутоімунних захворювань.
Ліки проти грипу: Ці ліки впливають на реплікацію вірусу грипу, інгібуючи роботу ферменту
нейрамінідази вірусу. Однак, такі ліки можуть мати токсичні ефекти на клітини господаря, які
можуть призвести до розвитку печінкової дисфункції.
 МЕХАНІЗМ ТОКСИЧНОЇ ДІЇ ПРОТИВІРУСНИХ
Інгібітори протеаз - це клас препаратів, що інгібують протеази, які відповідають за розщеплення
білків вірусу. Препарати, які належать до цього класу, можуть спричиняти токсичні ефекти на
органи, які також мають високу активність протеаз, такі як печінка. Наприклад, інгібітори протеази
різних поколінь, включаючи нелопінавір, рітонавір та атазанавір, можуть спричинити
гепатотоксичність.
Нейротоксичні ефекти адамантану пов'язані з підвищенням рівня дофаміну у організмі. Токсична
дія на адамантану та його похідні пов'язана з підвищеним впливом на периферичні дофамінові
рецептори в синаптичних закінченнях серцево-судинної системи.
Гепатотоксичність аномальних похідних нуклеозидів, таких як адамантани, аналоги пірофосфату,
інтерферонів, інгібіторів протеаз і ВІЛ, пов'язана з порушенням метаболічних та біохімічних
процесів в гепатоцитах печінки.
Ламівудин використовується для лікування хронічного гепатиту В та ВІЛ-інфекції. Він також є
нуклеозидним аналогом, який може впливати на реплікацію клітинних нуклеотидів, що може
призвести до гепатотоксичності та ниркової недостатності.
 ТОКСИКОКІНЕТИКА ПРОТИВІРУСНИХ

Антивірусні препарати на основі нуклеозидів та нуклеотидів: Такі препарати зазвичай

мають добру абсорбцію в шлунково-кишковому тракті та швидко метаболізуються в печінці.
Більшість з них виводяться з організму незміненими нирками.
Антиретровірусні препарати: Ці ліки можуть мати складну токсикокінетику, оскільки вони
часто взаємодіють з іншими ліками та змінюють їх метаболізм в печінці. Вони зазвичай
метаболізуються через цитохром Р450 та виводяться з організму нирками та через кишковий
тракт.
Імуномодулюючі препарати: Препарати можуть мати складну токсикокінетику через їх вплив
на імунну систему організму. Вони можуть метаболізуватися в печінці та виводитися з
організму через нирки.
Ліки проти грипу: Ці ліки зазвичай мають добру абсорбцію в шлунково-кишковому тракті та
швидко метаболізуються в печінці. Вони зазвичай виводяться з організму нирками.
 ЧИННИКИ, ЩО ПІДВИЩУЮТЬ ТОКСИЧНІСТЬ

Взаємодія з іншими ліками: деякі препарати можуть збільшувати концентрацію противірусних препаратів в
крові, що може призводити до підвищення їх токсичності. Наприклад, ритонавір (противірусний препарат)
взаємодіє з багатьма іншими ліками, в тому числі зі статинами, що може призвести до підвищення ризику
розвитку м'язової недостатності.
Індивідуальна чутливість: деякі люди можуть бути більш чутливими до дії певних противірусних препаратів, що
може призводити до розвитку побічних ефектів.
Дозування: надмірне дозування противірусних препаратів може призвести до токсичності. Наприклад,
перевищення допустимої дози ацикловіру може призвести до розвитку ниркової недостатності.
Тривале використання: довготривале використання противірусних препаратів може призвести до розвитку
побічних ефектів, таких як гепатотоксичність.
Неадекватне використання: неправильне використання противірусних препаратів (наприклад, самолікування)
може призвести до небезпечних побічних ефектів, таких як розвиток опортуністичних інфекцій.
Пацієнти дітородного віку під час лікування рибавірином, ганцикловіром та щонайменше 7 місяців після нього
повинні використовувати ефективні методи контрацепції, т.к. вони мають тератогенну дію.
Комбінація лікування лопінавіром/ритонавіром (противірусні препарати для лікування ВІЛ-інфекції) з деякими
імуномодуляторами може підвищити ризик розвитку небезпечних побічних ефектів, таких як підвищення рівня
холестерину в крові, розвиток діабету та інших захворювань.
 ЧИННИКИ, ЩО ЗМЕНШУЮТЬ ТОКСИЧНІСТЬ
Інтеракції з іншими препаратами. Наприклад, рифампіцин, який застосовується для лікування
туберкульозу, може знизити ефективність лопінавіру (Kaletra), противірусного препарату для лікування
ВІЛ-інфекції. Також може збільшуватися токсичність нуклеозидних аналогів, таких як зідовудин, які
застосовуються для лікування ВІЛ-інфекції, при взаємодії з іншими препаратами.
До чинників, які можуть зменшити токсичність противірусних препаратів, належать інгібітори пептидаз, які
зменшують розкладання деяких препаратів у печінці. Наприклад, ритонавір є інгібітором пептидаз, тому
його часто використовують у складі комбінованої терапії проти ВІЛ / СНІДу разом з іншими
противірусними препаратами.
Забезпечення достатнього рівня гідратації, може допомогти зменшити токсичні ефекти на нирки, та
підтримку оптимальної функції печінки, яка може допомогти зменшити токсичні ефекти на цей орган.
Антиретровірусний препарат зідовудин може спричинити гемолітичну анемію. Однак призначення
препаратів, що підтримують кров, таких як еритропоетин, може зменшити ризик розвитку гемолітичної
анемії та підвищити толерантність до препарату.
Спосіб застосування препарату. Наприклад, атазанавір, противірусний препарат для лікування ВІЛ-
інфекції, може бути менш токсичним, якщо приймати його з їжею.
Пацієнти дітородного віку під час лікування рибавірином, ганцикловіром щонайменше 7 місяців після
нього повинні використовувати ефективні методи контрацепції, т.к. вони мають тератогенну дію.
 ЛІКУВАННЯ ГОСТРИХ ОТРУЄНЬ

1. Видалення антибіотика з організму шляхом шлунково-кишкового промивання, абсорбентів (наприклад,

активованого вугілля) та регідрації.
2. Симптоматичне лікування включає зменшення болю, знеболювальні препарати, зменшення температури
тіла, контроль за рівнем глюкози в крові, регулювання водно-сольового балансу тощо.
3. Антидоти
Пеніциламін: є антидотом для отруєння пеніцилінами, які є бета-лактамними антибіотиками. Він діє шляхом
руйнування кільцевої структури бета-лактамного антибіотика та зменшення його активності.
Хелатуючі агенти: такі як едентат-кальцію (EDTA), можуть використовуватися для отруєння тетрациклінами та
іншими дівалянтними металами. Ці агенти зв'язуються з металом та утворюють стійкі комплекси, які можна
вивести з організму.
Інгібітори холінестерази: такі як пралідоксим, можуть бути використані для лікування отруєння
хлорамфеніколом та іншими антибіотиками, які інгібують активність холінестерази. Інгібітори холінестерази
допомагають відновити активність холінестерази, що дозволяє вивести токсичні продукти з організму.
Налідіксова кислота: є антидотом для отруєння хінолонами, таким як ципрофлоксацин, дія яких полягає в
інгібуванні ДНК-гірази. Налідіксова кислота зв'язується з хінолонами та допомагає вивести їх з організму.
Специфічних антидотів не існує. Крім того, може застосовуватися гемодіаліз для видалення антибіотика з крові.
Протигрибкові препарати — це препарати, що застосовуються для лікування грибкових
захворювань і мають фунгіцидну та фунгістатичну дію.
КЛАСИФІКАЦІЯ ПРОТИГРИБКОВИХ
 ДІАПАЗОНИ ДОЗ

Препарати Терапевтична Токсична

Гризеофульвін 1,0 >1,0
Ністатін 500000 ОД-6000000 ОД >6000000ОД
Леворін 500000 ОД-2000000 ОД >2000000ОД
Амфоглюкамін 200000 ОД-500000 ОД >500000ОД
Клотримазол Місцево
Кетоконазол 0,2-0,4 >0,4
Міконазол 0,25-1,0; в/в: 30мг/кг >1,0; в/в:>30мг/кг
Флуконазол 0,2-0,4 >0,4
Ітраконазол 0,1-0,2 >0,2
Тербінафін 0,125-0,250 >0,250
 ТОКСИКОДИНАМІКА ПРОТИГРИБКОВИХ
Гепатотоксичність: флуконазол, ітраконазол, кетоконазол та інші азольні протигрибкові
препарати можуть впливати на печінку, що може призвести до гепатиту, жовтяниці та інших
печінкових ушкоджень.
Нефротоксичність: амфотерицин В, мікогептин, амфоглюкамін, тербінафін можуть впливати на
нирки, що може призвести до пошкодження ниркових тканин та порушення функції нирок.
Невротоксичність: протигрибкові можуть впливати на центральну нервову систему, що може
призвести до різних неврологічних порушень, таких як головний біль, запаморочення, депресія,
тривога та інші; амфоглюкамін, мікогептин, ністатин, міконазол викликають жар, озноб;
гризеофульвін - порфірію; флуцитоцин може впливати на функцію кісткового мозку, що може
призвести до розвитку лейкопенії (зниження кількості лейкоцитів в крові).
Кардіотоксичність: порушення електролітного балансу крові, анемії, зміни в електрокардіограмі,
флебіт (амфотерицин B, амфоглюкамін, мікогептин). Гризеофульвін і кетоконазол має ефект
гемотоксичності.
Алергічні реакції: Деякі протигрибкові препарати можуть викликати алергічні реакції, такі як
кропив'янка, зуд, набряк, ангіоневротичний набряк та інші. Наприклад, амфотерицин B може
спричиняти серйозні алергічні реакції, включаючи анафілаксію.
 МЕХАНІЗМ ТОКСИЧНОЇ ДІЇ ПРОТИГРИБКОВИХ

Тербінафін може викликати зниження функції ферментів цитохрому P450, зокрема CYP2D6 та
CYP3A4, які відповідають за розкладання токсичних речовин в печінці. Це може призвести до
збільшення концентрації токсичних речовин в крові та погіршення функції печінки.
Деякі протигрибкові засоби, такі як амфотерицин В, можуть викликати токсичну дію через їх вплив
на електролітний баланс клітин. Це може призвести до зниження рівня калію та магнію в організмі,
що може викликати небезпеку для здоров’я.
Амфотерицин B взаємодіє з компонентами мембран клітин епітелію канальців нирок, що може
призвести до зниження їхньої проникності та порушення нормального обміну речовин. Це може
привести до зниження фільтрації крові та збільшення вмісту шкідливих речовин в крові, що може
негативно позначитися на функції нирок.
Флуконазол та інші азоли можуть блокувати канали калію в клітинах серцевої мускулатури, що
призводить до затримки виходу калію з клітини та зміни тривалості інтервалу QT на ЕКГ. Це може
спричинити збільшення ризику виникнення серцевих аритмій, зокрема таких, як тріпотіння і
фібриляція шлуночків, що можуть бути небезпечними і навіть призвести до смерті.
 ТОКСИКОКІНЕТИКА ПРОТИГРИБКОВИХ

Азольні протигрибкові препарати, такі як флуконазол, ітраконазол та кетоконазол, мають високу

розчинність у жирі та довго перебувають в організмі. Їх метаболізм відбувається переважно в
печінці, де вони можуть взаємодіяти з іншими ліками, що метаболізуються через цей орган, що
може призвести до збільшення часу елімінації препарату та збільшення його токсичності.
Полієні протигрибкові препарати, такі як амфотерицин B, мають високу розчинність у воді та
низьку розчинність у жирі. Вони мають низьку біодоступність та неабсорбуються з кишківника, тому
їх введення проводиться внутрішньовенно або підшкірно. Їхній метаболізм відбувається в нирках,
тому вони можуть бути токсичними для цього органу.
Флуцитоцин добре всмоктується з шлунково-кишкового тракту та метаболізується в печінці.
Тербінафін має добру всмоктуваність з шлунково-кишкового тракту та метаболізується в печінці.
Він може впливати на функцію печінки та нирок, тому його не рекомендується призначати
пацієнтам з печінковою або нирковою недостатністю.
Гризеофульвін має низьку всмоктуваність з шлунково-кишкового тракту та повільно
метаболізується в печінці.
 ЧИННИКИ, ЩО ПІДВИЩУЮТЬ ТОКСИЧНІСТЬ
Гризеофульвін - індуктор мікросомальних ферментів печінки, однак він прискорює метаболізм антикоагулянтів,
пероральних контрацептивів; потенціює дію алкоголю, фенобарбіталу, антикоагулянтів.
Клотримазол не рекомендується застосовувати у офтальмології. Це пов'язано з тим, що він може бути дуже
подразнюючим для очей та викликати сильну реакцію на очах.
Швидке введення міконазолу у вену може призвести до аритмії, блювоти.
Клотримазол з такролімусом перорально (FK-506; імунодепресант) підвищує рівень останнього у плазмі крові.
Кетоконазол може збільшити концентрацію лоратадину в крові, що може призвести до розвитку серцево-
судинних ускладнень, таких як аритмії.
Амфотерицин В може збільшити токсичність інших препаратів, таких як циклоспорин та азатіоприн.
Флуцитозин може призвести до розвитку мієлосупресії (зниження кількості кровотворних клітин) та
гепатотоксичності при довготривалому застосуванні.
Азолові препарати, такі як флуконазол та ітраконазол, можуть збільшувати токсичність ліків, що метаболізуються
в печінці, таких як варфарин.
Ністатин несумісний з глюкозою;
Клотримазол, кетоконазол (нізорал), міконазол, флуконазол протипоказані жінкам у період вагітності.
 ЧИННИКИ, ЩО ЗМЕНШУЮТЬ ТОКСИЧНІСТЬ
Амфотерицин B та флуконазол можуть застосовуватися в комбінації для лікування грибкових
інфекцій, щоб зменшити токсичність амфотерицину B.
У поєднанні з рифампіцином період напіввиведення флуконазолу зростає, і тому необхідно
збільшити дозу.
Повільна інфузія амфотерицину B може зменшити ризик побічних ефектів.
Використання інгібіторів протонної помпи разом з кетоконазолом може знизити його
ефективність.
При застосуванні амфотерицину B можуть використовувати протипоказні препарати, такі як
пацитаксел та дексаметазон.
У разі появи бульозного ураження або поліморфної еритеми флуконазол необхідно
відмінити.
Використання амфотерицину B може бути менш токсичним для молодих пацієнтів зі
здоровою імунною системою.
 ЛІКУВАННЯ ГОСТРИХ ОТРУЄНЬ

1. Специфічних антидотів немає

2. Видалення препарату з організму шляхом санації шлунка та кишечника; ентеросорбції в
гострий період захворювання.
3. Видалення отрути, що вже всмокталася в кров проводиться методом штучної детоксикації
організму; стимуляцією процесів біотрансформації та виведення отрут (кислота тіоктова в дозі
10-30 мг/кг/добу, внутрішньовенно; ацетилцистеїн внутрішньовенно , 5-10% розчин; підтримуюча
доза – 0,7 мл/кг 6 разів на добу. протягом 4-5 днів.); ведення гепатопротекторів; запобігання
інтестино-гепатичній рециркуляції отрути.
4. Симптоматичне лікування включає відновлювальну терапію функцій ЦНС; терапію синдрому
гострої алергічної реакції; терапію синдрому анафілаксії; терапію синдрому гострої печінкової
недостатності; терапія синдрому гострої ниркової недостатності; терапію синдрому ексикозу
та водно-електролітних порушень; терапія синдрому серцево-судинної недостатності.
Примітка
Флуконазол виводиться із сечею, тому форсований діурез може прискорити виведення
препарату.
При отруєнні іншими протигрибковими препаратами проводиться симптоматична терапія.