 План:

 Історія антибіотикотерапії
 Вимоги до антибіотиків
 Класифікація і джерела отримання
 Механізм дії і небажана дія антибіотиків
 АнтибіотикиB-лактами
 речовини мікробного, рослинного і тваринного похо
дження, які мають високу протимікробну активність,
що базується на принципі антагонізму

 На відміну від інших хіміотерапевтиків, антибіотики,

потрапляючи у бактеріальні клітини, порушують в н их
основні метаболічні процеси, що призводить до ї х
загибелі.

 На сьогоднішній день поняття антибіотики чітко не

визначено. До антибіотиків відносять також хімічні
препарати налідіксанової та хінолонової кислот, від
омі під назвою препарати групи фторхінолонів.
 Індіанці племені Майя, Авіценазастосували зелену
плісняв у при лікуванні ран
 1871 ртерапевт В.О.Манасеїнта дерматолог
О.Г.Полоте бнов виявили пригнічення зеленою
пліснявою мікроорганіз мів у живильному середовищі
Пастера
 І.І.Мечніков виявив, що культура молочнокислих
бактерій (на основі вчення Л.Пастера) гальмує розвиток
гноєтворної флори кишечнику
 1928рАнглія О.Флемінг– пеніцилін
(Penicilliumnotatum ),
 1940р. Америка Х.В.ФлорітаЕ.Б.Чейн– очищений
препа рат
 1941р, Росія пеніцилін
(Penicilliumcrustosum)З.В.Ермо л’єва, промисловий
випуск у 1942р.
 1943р.був прийнятий термін“антибіотики”
 1944р.Америка З.Ваксманвиділив стрептоміциніз
про меневого гриба
 Висока вибірковість антибіотичної дії у дозах не т
оксичних для макроорганізму
 Відсутність або повільний розвиток резистентності
збудників до препарату в процесі його використан ня
 Збереження антимікробної дії в рідинах і тканинах
організму
 Швидке всмоктування, розподіл і повне виведення .
Створення високих концентрацій у зонах патолог
ічного процесу
 Зручна лікарська форма, забезпечення максималь
ного ефекту і стабільності у звичайних умовах збе
рігання
 1. Препарати пеніциліну
 2. Препарати цефалоспорину
 3. Препарати левоміцетину
 4. Препарати тетрацикліну
 5. Препарати поліміксину
 6. Препарати аміноглікозидів
 7. Препарати макролідів
 8. Препарати фторхінолону
 9. Препарати авермектину
 10. Антибіотики різних груп
Неповинні :
 всмоктуватися, або мають повільно всмоктуватись
Ш.К. у
Т., для уникнення надходження їх залишків у харчові прод
укти тваринного походження
 застосовуватись у лікувальній (медичній, ветеринарній) п
рактиці
 викликати перехресної резистентності мікроорганізму до і
нших антибіотиків, що застосовуються з лікувальною мето
ю
Повинні
 проявляти антибактеріальну дію переважно на Гр+ збудн
иків
Вузькогоспектру
 з переважним впливом на Гр+ бактерії
(пеніцилін и, макроліди)
 з переважним впливом на Гр– бактерії
(поліміксин и)
Широкого спектру дії
(тетрацикліни, левоміцетини; напівсинтетичні пені
циліни і макроліди, цефалоспорини, аміноглікозиди,
азаліди)
 Вибіркової дії:
 протимікозні (ністатин, леворин, амфотерицин,
гри зеофульвін та ін.)
 протипухлинні (рубоміцину гідрохлорид,
блеоміци н).
 Види дії антибіотиків

 Впливаючи на бактерії, антибіотики зумовлюють

сповільнюють ріст, розв
бактеріостатичну-дію
иток ітоксиноутворення або призводять до загибе
лі бактерій
- бактерицидна. дія
За місцем прояву антимікробної дії антибіотики
поділяються наупи.
4 гр
Близько 80% виробляються штамами різного виду Strept
omyces (Actinomyces)
Рідше – бактеріями, грибами, вищими рослинами і тварин
ними тканинами:
– Із актиноміцетутворюються аміноглікозиди, тетрацикл
іни, полієнові
– З пліснявих грибів– пеніциліни, гризеофульвін
– Із бактерій– поліміксин, граміцидин, бацитрацин
– Із грибів – фумагілін, фузидин
– Із лишайників– натрію уснінат, уснінова кислота
– Із вищих рослин– іманін (неоіманін), алліцин, рафанін
, фітоалексини
– Із тваринних тканин– екмолін, лізоцим, ерітрин, спер
мін,спермідин, круцин
 твердої
переконаності
лікаря
у специфічній
дії
 опірності
макроорганізму
 характеру годівлі тварини
 у голодних тварин пеніцилін, тетрациклін, левоміце
тин підсилюють розщеплення білків, знижують оки
сно- відновні процеси
 перебігу хвороби
 при хронічному курс лікування триваліший, а разові
дози препаратів менші. При небезпеці переходу го
строго перебігу у хронічний, курс лікування продов
жують
 комбінування з іншими хіміотерапевтичними речовинами
виявляють бактеріостатичну дію
різко знижують вірулентність мікроорганізмі
в, зберігаючи їх антигенність
 самізбудники впливають на макроорганізм
як “жива вакцина”, активізуючи захисні
фактори тваринного організму
змінюють різні біохімічні реакції організму:
 пригнічують окислення глюкози, фруктози, кс
илози та інших цукристих сполук, знижують
ак тивність ферментів тирозину, фенілаланіну
 Порушуютьсинтезчи
функціюоболонкимікробноїклітини:
блокуютьактивністьферментівабоїхвходженнявмоно
 мерипептидо-глікануодногоізелементівбілку(B-
лакта ми,макроліди)
 Взаємодіють із білково-ліпідними комплексами,
викликають дезорганізацію структури (ністатин,
амфотерицин)
 Порушують проникність низькомолекулярних речовин
(полі міксин)
 Змінюють синтез білку чи нуклеїнових
кислот(аміногліко зиди, тетрацикліни,
левоміцетини)
 Порушують синтез РНКна рівні РНК- полімерази
(рифампі цин, рифаміцин)
 Порушують синтез ДНКна рівні ДНК-матриці
(аміноглікоз иди)
  Пригнічують тканинне диханнямікроорганізмів
(кислота уснінова).
 Для встановлення чутливості бактерій до
антибі отиків застосовують різні тести: -
стандартні дискиз антибіотиками, -метод
розведеннята інші.
 Чутливість бактерій до антибіотиків може зміню
ватися залежно від багатьох причин. Тому для
об'єктивної оцінки визначають індивідуальну чу
тливість бактерій в кожному конкретному
випад ку.
Дозавведеного антибіотика повинна забезпечи
ти у вогнищі запалення таку концентрацію, яка б
 перевищувала рівень чутливості збудників до
антибіотика і спричинила бактерицидну дію.
 Не слід вводити препарати у дозах, що
забезп ечують лише суббактеріостатичну
концентр
ацію.
 Це може сприяти переходу хвороби у
хронічну форму або спричинити
рецидивзахворювання після клінічного
одужування.
 Введення антибіотиків у надмірно високих
доз ах нераціонально з економічних
 розрахунків та недоцільно з терапевтичних
міркувань.

 При збільшенні дози препарату його лікувальна

е фективність підвищується незначно, але час
виве дення препарату з організму
збільшується, що за безпечує тривалу
антимікробну дію.

У високих дозахдеякі синтетичні антибіотики

діютьпобічно на печінку та нирки.
* Реакція організму за рахунок підвищення індивідуальної
або видо-вікової чутливості тварин до анти біотику (не
пов'язана з кількістю препарату)
* Прямі токсичні реакції, пов’язані з кількістю введеног
о препарату і обумовлені органо тропністю та специфічн
им впливом на макроорганізм, типовим для окремих груп
тварин. Найчастіше при цьому страждають нирки, печін
ка, нервова, кровотворна системи і Ш.К.Т.
* Реакції за рахунок біологічних змін у макроорганізмі або у
мікробному агенті – утворення лікарсько стійких штамів до
збудників, суперінфекція
 Препарати групи пеніциліну
 Цефалоспорини
 Монобактами
 Карбапенеми
Група природних антибіотиків, в основі будови яки
х лежить 6-амінопеніциланова кислота, яка
ск ладається із тіазолідоновогоі ß-
лактамового ланцюгів
Продукт життєдіяльності зеленої плісняви гриба пе
ніциліума:
Penicillium notatum
Penicillium crustosum
Penicillium chrysogenum
Розрізняють 4 типи пеніцилінів: G, F, X, K
І. Біосинтетичні пеніциліни поділяються
1. Препарати для парентерального введення
:
 а) короткочасної–дії
бензилпеніциліну нат
рієва і калієва солі
 б) продовженої–дії
біцилін 1, 3, 5, екмонов
оцилін, бензилпеніциліну новокаїнова сіль
2. Препарати для введення всередину
:
феноксиметилпеніцилін, феноксиметилпеніц
илін бензатин
Бензилпеніцилін новокаінова сільдіє
протягом 8-12 год. ЇЇ вміст в організмі дещо менше
ніж Na і K солей. Новокаїнпідвищує анафілактичні
властивост і препарату
Біцилін 1(дібензилетилендіамінова сіль бен
зилпеніциліну)
Біцилін 5суміш 4-х частин біциліну1 і 1-част
ини бензилпеніциліну новокаінової солі
Екмоновоцилін(комбінація бензилпеніциліну
новокаінової солі з екмоліном )
 1. Стійкі до дії ß- лактамаз: метицилін,
диклоксаци лін, нафіцилін. Ефективні щодо
штамів стафілококу стійк их до бензилпеніциліну.
 2. Стійкі до дії ß- лактамаз і кислотостійкі:
оксацилі ну натрієва сіль
 3. Препарати широкого спектру дії:
а) не впливають на синьогнійну паличку: ампіцилін,
ампіокс, амоксицилін
б) впливають на синьогнійну паличку:
карбеніциліну
динатрієва сіль, азлоцилін, мезлоцилін та інші
Порушують утворення клітинної оболонки, шля
хом пригнічення синтезу її складника
– мукопеп
.
тиду муреїну
Це призводить до розладу життєдіяльності бакт
ерій, припинення їх поділу, розчинення і загибе
лі

Клітини тварин і людини не мають щільної цито

леми із вмістом , тому вони
муреїну не чутливі
до пеніцилінів
 Мають найвищийхіміотерапевтичний індекс та найни
жчийрівень токсичності
 Більш ефективні щодо молодих форм бактерій. Лікуваль
ний ефект сильніше виявляється при гострому перебігу,
менш ефективні щодо хронічного
 Слабше діють на збудників розміщених усередині
клітини та сильніше на бактерії, які локалізуються в
крові та між клітинному просторі
 мають бактерицидну діюі високу активність щодо
Гра м+ мікроорганізмів
 До них повільно розвивається стійкість мікрофлори
 мають низьку токсичність, деякий загально стимулюючи
й вплив на макроорганізм та хорошу переносність при тр
ивалому застосуванні
 Не мають матеріальної кумуляції
 У відносно високих концентраціях накопичується
в печінці, нирках, легенях
 Погано проходять через гемато-енцефалічний
ба р'єр та у порожнину суглобів
 У незначних концентраціях знаходяться у міокар
ді, мозку, кістках, лікворі, синовії
 Через плацентарний бар'єр проходять, але у тка
нинах плоду містяться у менших кількостях, ніж
у крові матері
 Переважно нирками та у невеликій кількості – з жо
вчю, слиною, молоком
 При порушенні функції нирок тривало циркулюють в
організмі, а при гострому нефриті – виведення пр
искорюється
 Швидкість виділення залежить від виду твар
ин:
найбільша – у овець, найменша – у свиней,
В.Р.Х. і коні займають проміжне положення

Має значення вік: у новонароджених телят і порос

ят виведення уповільнюється
 Знищують збудників інфекції (Гр.+: стрептококи, с
тафілококи, пневмококи, диплококи, спірохети то
що).
 До них стійкі батерії кишечно-тифозної групи, бруц
ели, мікобатерії,найпростіші, віруси, майже усі гриб
и та рикеції
 Посилюють фагоцитарну активність лімфоцитів
 Активізують окисно-відновні процеси в тканинах
 Підвищують загальну резистентність організму
Несумісні тетрациклінами,
із левоміцетином, йодо
м, спиртом, фенолом, гліцерином, іонами важких ме
талів
Зберігають активність
у присутності крові та гн
ою
лужне та кисле середовище, окисники, вітаміни
гр. Вшвидко інактивують дію природних та окреми
х напівсинтетичних антибіотиків
 Інфекційні захворювання, викликані чутливою
мікрофлорою: рожа свиней, мит коней, сибірка,
лептоспіроз, ЕМКАР, актиномікоз, чума собак,
дифтерія курей
 пневмонія, тяжкі форми бронхіту
 гострий і хронічний остеомієліт
 інфекція сечових та жовчних шляхів
 сепсис
 гнійні ураження шкіри
Підвищена індивідуальна чутливість, алергічні
захво рювання, мікоз.
Найбільш чутливі свині, менш – вівці та В.Р.Х.,найменш – с
обаки, коти і кури
* Алергічні реакції(дерматит, кропив'янка,
кон'юнктивіт, еозинофілія, рідко –анафілактичний
шок). Частіше бувають у коней, собак і кролів породи
“шиншила
”
* Нейротоксична дія, нефротоксична – у
напівсинте тичних при введенні у максимальних дозах
* Можливий розвиток дисбактеріозу, кандидозу
* При в/мвведенні ветбіцину дрібним тваринам можли
ве запалення і некроз
ß-лактамніантибіотики, в основі будови яких л
ежить 7 аміно цефалоспоринова кислота
 Перший антибіотик Цефалоспорин
Свиділени й із гриба Cephalosporinum
acremonium
 Основні їх властивості порівняно із
пеніцилінами: вища стійкість відносно ß -
лактамаз(ферменті
в, що руйнують пеніциліни), ширший спектр дії
( впливають також і на Грам –бактерії)
1 поколінняцефазолин,
: цефалотин, цефал
ексин
2 покоління:
цефуроксим, цефотіам, цефак
лор
3 покоління:цефотаксим,
цефтриаксон,це
фтазидим, цефоперазон
 4 покоління:
цефметазол, цефпірон
 1покоління мають високу
антистафілококовуактивність ( включаючи штами стійкі
до бензилпеніциліну)відносно усіх видів стрептококів,
за виключенням ентерококів та гонок
оків

 2покоління дія аналогічно препаратам 1 покоління та

пр оти ешеріхій,клебсіел,протею

 3поколіннямають більш ширший спектр дії і вищу

актив ність щодо Грам–збудників

 4 покоління стійкі до плазмідних і хромосомних ß-

лактам аз, активні також відносно
анаеробівібактероїдів. Мають м
еншу активність відносно Грам+збудників
 Швидкістювсмоктування,залежновідшляху
введеннятазашвидкістюпроявуефекту
 метаболізмом елімінацією
1 покоління: цефазолин, цефалотин(парентераль
но); практично не всмоктуються при внутрішньому в
веденні за вийнятком цефалексину
2 покоління: цефуроксимвводять в/ві в/м(не вс
моктується при введенні всередину)
3,4 покоління призначають лише парентерально (в/
в)
 Пов'язаний із пошкодженням
клітинної ме
які знаходяться у стадії роз
мбрани бактерій,
множення, що обумовлено
специфічним приг
ніченням ферментів клітинних мембран
Гострі та хронічні інфекції органів дихання
Артрити, септичні процеси шкіри, ранова інфек
ція, сепсис, післяопераційна інфекція
Клінічні і субклінічні мастити
Гострі та хронічні ураження органів травлення
 Хвороби сечовидільної системи та метрити, ва
гініти
Сальмонельоз, пастерельоз, колібактеріоз
 Алергічні явища (кропив'янка, ангіо-
невротичн ий набряк, анафілактичний
шок).Частіше преп арати 1 і 2 поколінь.
 Порушення кровотворення (агранулоцитоз,
нейт ропенія, еозинофілія).
 Патологія печінки (зміна рівня АСТ і АЛТ)
 Патологія нирок (нефрит, уремія, олігурія)
 Енцефалопатія
 Диспепсичні явища (діарея, коліти,
дисбактеріо з, кандидоз)
 Більш токсичні препарати вітчизняного
виробництв а
 КАРБАПЕНЕМИклас β-лактамних антибіотиків (1993-
2007
р.), що мають у своїй структурі β-лактамний ланцюг, безп
осередньо не зв’язаний з тіазолідиновим кільцем.
 Карбопенеми були спочатку розроблені з тієнаміцину, пр
иродньо отриманого продукту із
Streptomycescattleya.
 К. значно краще та швидше, за інші β-лактамні
антибіоти ки, проникають у мікробну клітину, оскільки їх
молекули значно менші.
 У них дуже висока спорідненість до пеніцилінзв’язувальн
их білків.
 Ці ознаки певною мірою зумовлюють надширокий спектр
антибактеріальної активності
 Відомо два покоління карбапенемів:
 1-ше — іміпенем, тієнам,
 2-ге — меропенем
 Механізм дії К., подібно до інших β-лактамних
антибіотиків, полягає у порушенні синтезу мікробної
клітини у момент мі тозу, враховуючи те, що вони
значно краще та швидше над ходять у мікробну клітину.
 Мають надширокий спектр антибактеріальної активності,
я кий включає майже всі клінічно значущі патогенні
мікроорг анізми: більшість аеробних та
анаеробних грампозит
 ивних і грамнегативних бактерій, у тому числі
більшу частину видів, що продукують β-лактамази.
 К.здатні швидше надходити крізь зовнішню мембрану гр
амнегативних бактерій та чинити відносно них виражени
й постантибіотичний ефект, який триває 7–10 год.
 На відміну від інших β-лактамних антибіотиків, тільки у
К .постантибіотична дія спрямована як на
грампозитивні, так і на грамнегативні бактерії.
 Особливість дії К.— здатність пригнічувати вироблення
та вивільнення ендотоксинів ГР- флорою, що попереджа
є виникнення серйозних гемодинамічних порушень.
  Препарати:
 Біапінем
 Ертапенем
 Дорипенем
 Фаропенем
 Меропенем
 Іміпенем
 Властивості карбапенемів
 Надзвичайно широкий спектр дії
 Невисокий рівень резистентності до них мікроорганізмів
 Одні із сучасних антибіотиків для багатьох бактеріальни
х інфекцій, таких як кишкова паличка (E. Сoli) і Klіsitla
psevdomonia.
 добре розподіляються в організмі, створюючи терапевти
чні концентрації у багатьох тканинах та секретах.
 При запаленні оболонок мозку проникають крізь гемато
енцефалічний бар’єр
 К. не метаболізуються, виводяться переважно нирками у
незміненому вигляді
Побічні ефекти:
 суперінфекція,
 артеріальна гіпотензія (при швидкому внутрішньовенн
ому введенні),
 тремор, судоми (як правило при прийомі тієнаму),
 алергічні реакції (рідко буває перехресна алергія з інш
ими β-лактамними антибіотиками),
 диспептичні явища, псевдомембранозний коліт,
 флебіти, тромбофлебіти (при введенні у вену),
 зміни з боку системи крові,
 нефротоксичність (частіше при застосуванні іміпенему
),
 збільшення активності печінкових ензимів.
 Показання до застосування
 тяжкі інфекції, викликані полірезистетною та змішаною
мікрофлорою, а саме:
 інфекції нижніх дихальних шляхів
(пневмонія, абсцес л
егень, емпієма плеври),
 ускладнені інфекції сечовивідних шляхів,
 інтраабдомінальні інфекції,
 інфекції органів малого таза,
 сепсис,
 інфекції шкіри та м’яких тканин,
 бактеріальні інфекції у хворих з нейтропенією.
 К. застосовують
тільки .
парентерально
 Протипоказані
 за гіперчутливості до них (а також циластатину),
 з обережністю слід призначати при захворюваннях печі
нки та нирок (корекція дози).
 За винятком життєвонебезпечних станів, К. не рекоменд
ують при вагітності та лактації.
 К. не застосовують разом з іншими β-лактамними антибі
отиками через їх антагонізм.
 між К. і гепарином та аміноглікозидами спостерігається
фармацевтична несумісність (не вводять у одному шпри
ці або інфузійній системі);
 із засобами, які блокують канальцеву екскрецію, уповіл
ьнюється виведення К.,
 Монобактами — група β-лактамних антибіотиків, в
основі яких лежить моноциклічне β-лактамне кільце.
 Особливість структури молекули М. полягає в тому, що
в її основі лежить просте β-лактамне кільце, яке, на
відміну від пеніцилінів і цефалоспоринів, не з’єдна не з
тіазолідиновим чи дигідротіазиновим кланцюгом.
 Молекулярна структура М. забезпечує їх високу стійкі
сть по відношенню до β-лактамаз.
 До групи М.належить азтреонам (азактам), який в
иділено з культури Chromobacterium violaceum.
 М. виявляють постантибіотичний ефект і зменшують
вираженістьявища ендотоксикозу.
 Механізм дії М. полягає у тому, що вони
пригнічую
бактерій
ть синтез компонентів клітинної стінки і за
вдяки цьому виявляють бактерицидну дію.

активний відносно великої кількості гр

Азтреонам
амнегативних бактерій, у т.ч. кишкової палички, са
льмонели, шигели, ентерабактерії, клостридії, клеб
сієли, протею та синьогнійної палички, гемофільної
палички інфлюенци, гонококів, менінгококів. ин.
 Показання до застосування
М.є резервною групою антибіотиків для лікування
тяжких інфекцій.
М.призначають при тяжких інфекціях:
менінгіті, б
ронхіті, пневмонії, сепсисі, інфекціях сечовивідних
шляхів, інфекціях шкіри та м’якихвиклика
тканин,
них ГР
- флорою, стійкою до цефалоспоринів ІІІ по
коління, аміноглікозидів
–ІІІІІпокоління, антисинь
огнійних пеніцилінів:.
 Протипоказання:
 Тяжкі порушення функції нирок, печінки,
 Підвищена чутливість,
 Період вагітності та лактації
 Не змішувати в одному шприці з препаратами, які
містять пробенецид
 небажано комбінувати з нефротоксичними антибіо
тиками
 Антибіотики
 Антибіотики групи цефалоспорину
 Антибіотики групи аміоглікозидів
 Антибіотики групи макролідів
 Антибіотики групи тетрацикліну
 Антибіотики групи левоміцетину та інш
і
 Антибіотики групи цефалоспоринів
 Природні та напівсинтетичні ß-лактамні ант
ибіотики, в основі будови яких лежить 7- аміноц
ефалоспоранова кислота
 Перший антибіотик Цефалоспорин С виділений із
гриба Cephalosporinum acremonium у 1948 р.
 Основні їх властивості порівняно із пеніцилінами :
вища стійкість відносно ß - лактамаз (фермен тів, що
руйнують пеніциліни), ширший спектр дії
(впливають також і на Гр– бактерії)
 Класифікація, залежно від спектра індивідуальної про
тимікробної активності
 1 покоління : (цефадроксил, цефазолін, цефалексин, це
фалотин, цефапірин, цефалоридин, цефрадин)
 2 покоління: (цефаклор, цефамандол, цефметазон, це
фоніцид, цефотетан, цефокситин, цефпрозил, цефтри
бутон, цефуроксим, цефуроксим-аксетил, лоракарбеф,
цефпрозил),
 3 покоління:(цефіксим, цефоперазон, цефотаксим, це
фподоксим-проксетил, цефтазидим, цефтризоксим, це
фтріаксон, моксалактам, цефетамет-повоксил),
 4
покоління: (цефепім, цефпіром, цефклідин, цефквіно
м, цефозопран, цефозеліз).
Особливість дії цефалоспоринів
 1покоління мають кращу активність проти Гр+
мікроор ганізмів, високу антистафілококову активність, у
т.ч. прот и збудників, які утворюють пеніциліназу,
стрептококів гр упи В і бета-гемолітичного
стрептокока групи А, гонокок ів.
До чутливих Гр- організмів належать Klebsіella pneumonі
ae,Escherіchіa colі, Proteus mіrabіlіs і Shіgella.
 2 покоління ефективні проти всіх мікроорганізмів, на які
впливають препарати І покоління і мають додаткову
 актив ність проти збудників, чутливих до цефотетану і
цефоксит ину.
 У них більш виражена протимікробна активність до Гр- ф
лори, але вони менш ефективні проти Гр+ коків, порівнян
о з препаратами І покоління.
 3 покоління мають ще більший спектр дії, особливо про
ти Гр- мікроорганізмів, включаючи штами, стійкі до Ц. I і
ІІ поколінь (псевдомонади, бактероїди та ін.),
- у них менше виражена Гр+ активність, ніж у препаратів
І та ІІ поколінь. Подібно препаратам 2 покоління, гідролі
зуються хромосомною бета-лактамазою, яку виробляє E
nterobacter.
 Важливою властивістю для більшості Ц. ІІІ покоління (крі
м цефоперазону і цефіксиму) є їх здатність проникати крі
зь гематоенцефалічний бар’єр.
 4 покоління мають ще ширший спектр дії, стійкі до плазм
ідних і хромосомних ß-лактамаз, активні відносно анаер
обів і бактероїдів. Зберігають активність відносно майже
всіх бактерій, резистентних до антибіотиків більш ранніх
версій.
 Мають меншу активність відносно Грам + збудників
 впливають на мультирезистентні мікроорганізми, стійкі
до дії бета-лактамаз розширеного спектра і високоефект
ивні відносно анаеробів.

легко проникають крізь мембрану клітини і створюють ви
сокі концентрації всередині клітини. Із зони дії цих препа
ратів випадають бактероїди, тому для розширення вплив
у їх комбінують із карбоксипеніцилінами, метронідазоло
м та ін.
 Механізм бактерицидної дії
Пов'язаний із пошкодженням
клітинної мембрани б
актерій,
які знаходяться у стадії розмноження, що обу
мовленоспецифічним пригніченням ферментів клі
тинних мембран .
Зниження проникності стінки бактерій і деформація діля
нки зв'язування - поеднувальними
з пеніцилін білками
сприяють розвитку бактеріальної резистентності.
 Показання до використання
 Гострі та хронічні інфекції органів дихання
 Артрити, септичні процеси шкіри, ранова інфекці
я, сепсис, післяопераційна інфекція
 Клінічні і субклінічні мастити
 Гострі та хронічні ураження органів травлення
 Хвороби сечовидільної системи та метрити, вагін
іти
 Сальмонельоз, пастерельоз, колібактеріоз
 Побічна дія:
 -невротичн
Алергічні явища(кропив'янка, ангіо
ий набряк, анафілактичний шок). Частіше преп
.
арати 1 і 2 поколінь
 Порушення кровотворення (агранулоцитоз, ней
тропенія, еозинофілія).
 Патологія печінки(зміна рівня АСТ і АЛТ
)
 Патологія нирок(нефрит, уремія, олігурія
)
 Енцефалопатія
 Диспепсичні явища(діарея, коліти, дисбактері
оз, кандидоз)
 Карбапенеми
 КАРБАПЕНЕМИ клас β-лактамних антибіотиків (1993-2007
р.), що мають у своїй структурі β-лактамний ланцюг, безпосе
редньо не зв’язаний з тіазолідиновим кільцем.
 Карбопенеми були спочатку розроблені з тієнаміцину, приро
дньо отриманого продукту із Streptomyces cattleya.
 К. значно краще та швидше, за інші β-лактамні антибіотики,
проникають у мікробну клітину, оскільки їх молекули значн о
менші.
 У них дуже висока спорідненість до пеніцилінзв’язувальних
білків.
 Ці ознаки певною мірою зумовлюють надширокий спектр ан
тибактеріальної активності
 Препарати:
 Біапінем
 Ертапенем
 Дорипенем
 Фаропенем
 Меропенем
 Іміпенем

Властивості КАРБАПЕНЕМІВ
 Надзвичайно широкий спектр дії
 Невисокий рівень резистентності до них мікроорганізмів
 Одні із сучасних антибіотиків для багатьох бактеріальних
і нфекцій, таких як кишкова паличка (E. Сoli) і Kltbsitla
psevd omonia.
 добре розподіляються в організмі, створюючи
терапевтичні концентрації у багатьох тканинах та
секретах.
 При запаленні оболонок мозку проникають крізь
гематоен цефалічний бар’єр

К. не метаболізуються, виводяться переважно нирками у не
зміненому вигляді
 Побічні ефекти:
 суперінфекція,
 артеріальна гіпотензія (при швидкому внутрішньовенно
му введенні),
 тремор, судоми (як правило при прийомі тієнаму),
 алергічні реакції (рідко буває перехресна алергія з інши
ми β-лактамними антибіотиками),
 диспептичні явища, псевдомембранозний коліт,
 флебіти, тромбофлебіти (при введенні у вену),
 зміни з боку системи крові,

нефротоксичність (частіше при застосуванні іміпенему),
збільшення активності печінкових ензимів.
 Монобактами — група β-лактамних антибіотиків, в
основі яких лежить моноциклічне β-лактамне кільце
.
 Особливість структури молекули М. полягає в тому, що в
її основі лежить просте β-лактамне кільце, яке, на відміну
від пеніцилінів і цефалоспоринів, не з’єдн ане з
тіазолідиновим чи дигідротіазиновим кланцюг ом.
 Молекулярна структура М. забезпечує їх високу стій
кість по відношенню до β-лактамаз.

До групи М. належить азтреонам (азактам), який в иділено
з культури Chromobacterium violaceum.
 М. виявляють постантибіотичний ефект і зменшуют ь
вираженістьявища ендотоксикозу.
 Механізм дії М. полягає у тому, що вони
пригнічу
ють синтез компонентів клітинної бактер
стінки
ій і завдяки цьому виявляють бактерицидну дію.

 Азтреонам активний відносно великої кількості г

рамнегативних бактерій, у т.ч. кишкової палички,
сальмонели, шигели, ентерабактерії, клостридії, к
лебсієли, протею та синьогнійної палички, гемофі
льної палички інфлюенци, гонококів, менінгококі
в. ин.


Антибіотики аміноглікозиди – сполуки, до склад у

молекули яких входять 2 або більше аміно-цукрів, ядра
молекул яких сполучені між собою глікозидними
зв’язкам и
 Мають широкий спектр бактерицидної дії (Гр. +, Гр.-, найпрос
тіші, синьогнійна паличка)
 Розподіляються на 2 покоління (за спектром дії)
 1покоління: природні: стрептоміцину сульфат;
 напівсинтетичні: неоміцину, канаміцину, мономіцину сульфа
ти
 2 покоління: біосинтетичні(в тому числі Psevdomon) гентамі
цину сульфат, гараміцин, альфаміцин, гентовіт

Напівсинтетичні : тобраміцин, сизоміцин, амікацин, апраміц
ин, фраміцин
Механізм дії аміноглікозидів
 Полягає в порушенні засвоєння піровиноградної та
щаве левооцтової кислот циклу Кребса, зменшенні
синтезу б ілків, ДНК,РНК, обміну речовин, пригніченні
росту, розв итку та токсинутворення
 Більш ефективні за хронічного перебігу (за гострого – ли
ше бактеріостатична дія)
 У лужному середовищі дія у 20-80 разів сильніша ніж у
кислому

Практично не всмоктуються з ШКТ (у великих дозах при
гнічують активність травних ферментів,
уповільнюю ть всмоктування вуглеводів і жирів)
 Виводяться переважно нирками (клубочковою
фільтраці єю), частково – печінкою
За нормальної функції нирок – кумуляція відсутня
Побічна дія:
 Невротоксична дія – нудота, блювання, судоми,
неврити, невралгія, марення, галюцинації, погіршення
нервово-м’язо вої передачі імпульсів
 Ототоксичність – порушення функції внутрішнього
вуха: зміна рівноваги, слуху (частіше у котів, собак)

Серцево-судинні порушення – біль у ділянці серця, тахікар
дія, задишка
 У корів можлива алергічна реакція, у телят – шок
 Нефротоксичність – альбумінурія, мікро- гематурія
МАКРОЛІДИ  антибіотики, в основі хімічної структ
ури яких лежить макроциклічний лактоновий
ланцюг, що різниться за розміром у різних препаратів
 Виділяють препарати групи лінкозаміду (лінкоміцин,
леком іцин, спіраміцин, кліндаміцин), тилану (тилозин,
тиловет, тилозоміколь,фармазин та ін.) та
еритроміцину (еримікої н, еритровет, еритроміцин)

Антибіотики групи макролідів мають високу терапевтичну
активність, широкий антимікробний спектр дії, низьку
токс ичність та незначну кількість побічних ефектів
 Механізм дії
 Полягає в пригніченні активності бактерійних
ферментів, які беруть участь у синтезі білку. В
они зв'язуються з рибосомами і затрудняють і
нтерференцію з пептидилтрансферазою.
 Пригнічують внутрішньо бактерійний синтез
білку та токсинів.
 СПЕКТР ДІЇ
 Близкий доприродних пеніцилі
нів (Гр +)
п ється наГр+ кок
 ширший ефектроявля ахт
а оксацилін-чутливих стафілокок
ах
 згубновпливають - клі
також на внутрішньо
тинні збудники:мікоплазми, хламідії
 Діють згубно на клітини резистентніпенідо
циліну, стрептоміцину, тетрацикліну та ле
воміцетину .
 ФАРМАКОКІНЕТИКА
 Біодоступність  мають середній рівень біодоступ
ності
 Розподіл: Після всмоктування із ШКТ вони швидко
надходять у кров і накопичуються в тканинах: еритр
оміцин (1550%), олеандоміцин (раміцин)  2060
%
 Надходять у плевральну, перитонеальну рідини, у п
ечінці – концентрація у 10разів вище за кров.
 Виведення: через ШКТ у формі неактивних метабо літів,
нирками - 80% у активній формі, 20% - у фор мі
метаболітів.
 Показання до застосування:
 Бронхопневмонії, гострі бронхіти, захворювання
ВДШ
 За бактерійних уражень органів ШКК, дизентерії
свиней, мікоплазмозу та спірохетозу птиці
 інфекції слизових оболонок ротової порожнини
 урогенітальні захворювання
 Для підвищення ефективності – комбінують з ген
таміцином та канаміцином
 Не сумісні – з тетрациклінами та препаратами
левоміцетину
 Побічна дія
 Порушення діяльності ШКК: стимулювання
“ мотилінових ” рецепторів препаратами І покоління: “
Нові ” макроліди та їх метаболіти викликають значно
менші зміни.
 Зміна стану ЦНС: запаморочення, головний біль; рід
ко  порушення сну, сонливість.
 Зміна морфології крові: лейкопенія, еозинофілія, тро
мбоцитопенія.
 Алергічні прояви: висипи, лущення шкіри, свербіж
 Менш токсичні тилозин та фармазин
 Лінкоміцин протипоказаний коням та ВРХ
 - тетрацикліни
Антибіотики
 лежитьполі-функціональна гідро
В основі їх структури -
нафтоценова сполука з родовою–назвою
тетрациклін
 Strept
Виділені біосинтетичні препарати, продукти грибів
omyces aureofaciens
(тетрациклін, хлортетрациклін та
окситетрациклін)
 Напівсинтетичні похідні:
метациклін (рондоміцин), до
ксицикліну (вібраміцин), морфоциклін та глікоциклі
н
 Властивості тетрациклінів:
 Широкий спектр бактеріостатичної дії (бактерицидний
вплив можуть мати лише високі концентрації
напівсинтетичних пр епаратів)
 Більш ефективні щодо молодих бактерій ніж у стадії спокою
 Впливають на збудників, розміщених у клітині та
позаклітинні й рідині, та інактивують токсини
 Володіють високою бактерицидністю щодо Гр+ та ГР-,
рикетс ій, великих вірусів, найпростіших
 Найвищу чутливість до них виявляє гемолітичний та не
гемол ітичний стрептокок, бруцели, клостридії
 Помірно чутливі: кишкова паличка, сальмонели, пастерели ,
зб удник Сибірки

Відносно стійкі: синьогнійна паличка, протей, псевдомонади,
дрібні віруси, більшість грибів
Механізм антимікробної дії тетрациклінів по
лягає:
 У пригніченні активності ферментів бактеріальних клі
тин, які регулюють асиміляцію кисню та процеси фо
сфорилювання
 Зменшують біосинтез нуклеїнових кислот та порушую
ть утворення білку і токсинів (блокада функції рибосо
м)
 Резистентність бактерій розвивається повільно (ч-з 1,5 –
2 роки регулярного застосування препаратів)
 
Має місце перехресна стійкість проти різних препараті в
Для посилення бактерицидної дії та розширення спектр
у дії Т комбінують з неоміцином, левоміцетином, новобіо
цином, поліміксином, SA, нітрофуранами
 Не сумісні з ристоміцином, пеніцилінами
 Вводять переважно всередину. Не руйнуються у
кислом у середовищі шлункового соку. Слабо кисла
реакція – пі двищує їх активність
 У лужному середовищі кишечнику до 20% введеного пр
епарату руйнується, а решта - легко всмоктується та
рівн омірно розподіляється
 
Повільно всмоктується окситетрациклін, дуже повільн о -
хлортетрациклін
ФАРМАКОКИНЕТИКА:
Через кислу реакцію препарати групи не вводять В/В;
В/М – ін’єкції досить болючі (розчинник 1-2% новокаїн)
 Т – добре проходять у легені та рідини організму (у пле
вральній – до 25-75% у асцитичній – до 50-100% від рів
ня в крові)
 В печінці, нирках та легенях їх концентрація вища ніж в
крові.
 Проходять через плацентарний бар'єр, у тканини плоду
 Швидко надходять у внутрішні органи, суглоби, кістки
 
Місцево застосовують у формі мазей, лініментів
 Виводяться - нирками, частково – кишечником, повіль
но
Препарати групи тетрацикліну – відносно не токсичні
 При введенні всередину максимальних доз: зниження а
петиту, атонія передшлунків жуйних, диспепсія у молод
няку, дисбактеріоз
 Надходять у плід – уповільнюють ріст і формування кіст
ок
 пошкоджують зубну емаль у м’ясоїдних
 Гепатотоксична дія

Фототоксична, люмінесцентна дія
 Видова чутливість: коні і кролі більш чутливі до хлорте
трацикліну; жуйні – до тетрацикліну;
у курчат Т – затримують ріст і розвиток, у котів – розлади к
ишечнику
Група левоміцетину
 Антибіотики широкого спектру бактеріостатичної дії, щ
о отримують шляхом хімічного синтезу
 Пригнічують ріст і розвиток більшості Гр + і ГР-,
деяких патогенних рикетцій, великих вірусів, окремих
грибів, с пірохет

Діють на штами бактерій стійких до пеніцилінів, SA, ст
рептоміцинів
 Не ефективні щодо кислотостійких бактерій,
клостри дій, синьо гнійної палички
 Діє на збудників у стадії розмноження (краще) та
споко ю
 Механізм дії
полягає у порушенні синтезу білку
мікробної клітини на стадії переносу
амінокислот
від транспортної
РНКна рибосоми . Гальмують пр
оцеси засвоєння амінокислот
(РНК, ДНК), аміаку
та деякихферментів окиснення

 -організму– діют
Добре надходять в клітини макро
ь назбудниківу позаклітинній рідині та всередин
і клітин
 Вплив на макроорганізм:
 Позитив: стимулюють секреторну та моторну функції
т равного апарату, посилюють ферментативну
активність к ишкового соку, сприяють кращому
засвоєнню поживних речовин
 Негатив: тривале використання змінює склад кишкової
м ікрофлори - дисбактеріоз, диспепсія
 Негативно впливає на кров і кровотворення (пригнічує
функцію кісткового мозку)
 Нейротоксична дія – колапс новонароджених
Гепатотоксична і нефротоксична дія
 Протипоказані
За
підвищеної чутливості до них, за грибкових ушкоджень, з
а вагітності, хвороб печінки, нирок, новонародженим
Поліміксини – циклічні поліпептиди, містять декільк
а амінокислот. Отримані у процесі культивування Ba
c. Polimixa Ros
 У вет.медицині використовують Поліміксину В та
пол іміксину М сульфат
 Бактерицидний вплив на ГР- ( не впливають на
ГР+)
 Не проходять всередину клітини
 діють на бактерії позаклітинної локалізації

Механізм дії – полягає у порушенні проникності прото-п
лазматичних мембран клітинних оболонок бактерій, що
утруднює процеси асиміляції поживних речовин і
виведе ння продуктів метаболізму
Показання до використання:
диспепсія, сальмонельоз, дизентерія, колібактеріоз, ко
ліентерит
У формі мазі - для лікування опіків, виразок, інфікован
их ран
Протипоказання
Порушення видільної системи нирок, міастенія, вагіт
ність
Нефротоксична дія посилюється за одночасного вик
ористання з аміноглікозидами
Алергогенна дія
Іноді блокують нервово - м’язову провідність імпульс
ів
 Противогрибкові антибіотики
 : Ністатин
Полієнові
Леворин(леворину натрієва) сіль
Амфотерицин В
Мікогептин
Гризеофульвін
спричиняють деструкцію клітинних мембран зб
Механізм дії:
удників, пригнічують синтез та метаболізм нуклеінових кис
лот.
За внутрішнього введення
–загибель кандидомікозних, систем
них та вісцеральних грибів.
На бактерії не діють.
Погано всмоктуються при введенні всередину
Малотоксичні
Використовують у формі таблеток, мазі, лінімент
у, інгаляцій аерозолів, спринцювань, клізм
 Амфотерицин – В/в, інгаляційне, місцево
Володіє кумулятивними властивостями, токсичн
ий
 Кормові антибіотики
Бацитрацин, Гризин, Флавоміцин, Румензин
Містять біологічно-активні речовини – продукти біосинтез
у мікроорганізмів (вітаміни, ферменти, неіндефіковані
фактори росту)
Стимулюють метаболічні процеси і фізіологічні функції,
п осилюють захисні реакції організму, позитивно
вплива ють на фізіологічний стан тварин.
Активують розвиток та розмноження симбіотичної мікроф
лори кишечнику.
Молоді тварини краще реагують ніж дорослі
Кращому прояву сприяють благоприємні умови середови
ща та якість корму.
Дякую за увагу!
 Тема: АНТИГЕЛЬМІНТИКИ

План
1.Загальна характеристика і вимоги до антиге
льмінтиків.
 2.Оцінювання терапевтичної ефективності.
3.Способи та методи примінення різних лікар
ських форм.
4. Класифікація антигельмінтиків та
характеристика окремих препаратів.
5. Вплив на макроорганізм та на об'єкти
зовнішнього середовища
Антигельмінтики – група хіміотерапевтичних речовин
різної хімічної будови та походження, призначених для л
ікування та профілактики празитарних захворювань
 Широко використовуються у ветеринарній медици ні
завдяки високій економічній ефективності та по
всюдному поширенню паразитів
 Затрати на протипаразитарні обробки тварин багат
оразово окупаються збільшенням продуктивності,
зниженням загибелі тварин та підвищенням якості
продукції тваринництва
 Зниження інвазованості тварин значно зменшує ри зик
ураженості паразитами людини
Усі антигельмінтики повинні відповідати пев
ним вимогам:
 Мати високу ефективність щодо певних паразитів і н е
бути шкідливими для тварини
 Бути простими і доступними у застосуванні
 Економічно ефективними для власника тварини (деш
еві)
 Екологічно безпечними
 Мати широкий спектр дії (можливість використання
лактуючим тваринам)
 Можливість використання груповим методом разом з
кормом
Оцінка ефективності антигельмінтиків – це визнач
ення їх ТЕ, здатності знищувати збудників або зме
ншувати ріст, розвиток і розмноження паразитів в
організмі тварини чи у зовнішньому середовищі
 Терапевтична ефективність (ТЕ) антигельмінтиків
визначається за екстенсефективністю (ЕЕ) та
інтенсефективністю (ІЕ)
ЕЕ - відношення кількості тварин, які повністю звіл
ьнились від паразитів до кількості оброблених тва
рин, виражене у відсотках
ІЕ – відношення середньої кількості знищених або в
иділених паразитів до їх наявної середньої кількос
ті до обробки, виражене у відсотках. Визначають
за контрольним чи критичним тестом.
Контрольний тест – визначення середньої кількос
ті внутрішніх паразитів у контрольних і дослідних
тварин шляхом забою
Критичний тест – підрахунок паразитів у організ
мі дослідних тварин після застосування препараті
в та кількості паразитів, які виділилися за час дос
ліду
Ефективність антигельмінтиків залежить від р
яду умов:
 Фізичні, хімічні, фармакологічні властивості препар
атів (розчинність,всмоктування,стійкість у середов
ищах, лікарська форма, хімічна будова)
 Біологічний цикл, стадія розвитку та місце локаліза
ції паразита - імагінальна (доросла) або личинкова ф
орма
 Вид, вік, стать тварини
 Характер взаємовідносин між паразитом і хазяїном
(личинкові, мігруючі форми)
Способи примінення:
 Всередину (внутрішньо) – таблетки, порошки, гр
анули – сучасна форма великих порошків, отриман
их шляхом гранулювання;
Болюси пролонгованої дії (капсули і багатошарові п
ластикові пластинки, що розгортаються у рубці т
а утримуються в ньому за рахунок форми); Болюс
и матричного типу- містять діючу речовину у скл
аді полімерної матриці. Звільнення речовин (моран
тел, пірантел, альбендазол, оксфендазол, фенбендаз
ол, івермектин) відбувається шляхом дифузії або де
струкції матриці.
 Болюси пульсуючого типу – вивільнення препарату в
ідбувається через певні проміжки часу.

Шприці дозатори, розчини, суспензії,

емульсії

Ін'єкційно (стерильні розчини, емульсії)

Шляхом нанесення на шкіру (інсектоакариц
идні пр-ти- вушні сережки, ошийники, пластирі, к
раплі);
 Інгаляційно антигельмінтики- левамізол, (івермектин)
 Види дегельмінтизації (Методи застосування):

 Вимушена – у разі діагностування ураження гельм

інтами
 Профілактична – здійснюється не залежно від ная
вної інвазії
 Діагностична – з метою виявлення яєць чи личино к
після дегельмінтизації
 Преімагінальна – для впливу на личиночну стадію до
переходу в статевозрілу форму (імаго). Цей мет од
попереджує подальше поширення інвазії
Класифікація антигельмінтиків:
 За походженням:
- препарати рослин
- неорганічні сполуки,
- органічні сполуки За хімічною природою:
- похідні вуглеводородів, бензолу
- солі металів
- хіміотерапевтичні (органічні фарби, антибіотики макр
оліди)
 За впливом на різні види збудників:
- цестоциди
- нематоциди
- трематоциди
 За механізмом дії
Рослинні антигельмінтики - найстаріша група пре
паратів, які мають меньшу ефективність, але покращ
ують загальний стан тварин. Мають імуномоделюю
чу та імуностимулюючу дію

 Сухий екстракт чоловічої папороті (філіксан)

 Насіння гарбуза
 Пижмо звичайне
 Дев'ясил
 Полин гіркий та цитварний (сантонін, насіння цитварне)
 Ромашка інсектицидна чи кавказька (піретрини, ефірні олії)
 Багно болотяне
 Часник
 Звіробій звичайний
Неорганічні сполуки - з часом втратили своє значенн
я, менш використовуються:
препарати миш'яку, міді, кадмію, йоду, сірки.

 Мають ряд переваг:

- не накопичуються у ґрунті, рослинних та
тваринних тканинах - не підлягають
біотрансформації з утворенням отруй них
 сполук - простіші за хімічною структурою та
технологією ви готовлення
- значно дешевші за синтетичні
За впливом на окремі гельмінти 3 групи: нематоц
иди, трематоциди, цестоциди

1гр.Нематоциди: - бензимідазоли (альбендазол,

фенбендазол,тіабендазол та інші);
- пробензимідазоли (тіофанат,фебантел)
- імідазолтіазоли (левамізол)
- пірамідини (морантел, пірантел)
 - піперазини (піперазин, диетилкарбамазин)
- макроліди (абамектини, дорамектини, іверм
ектини, моксидектини)
- фосфорорганічні сполуки (дибром)
- пр-ти дихлофосу (кумафос, руелен, тролен, хл
орофос)
2гр.Трематоциди та 3гр.цестоциди- впливають на філоге
нетично старіші трематоди та цестоди. Вони ближчі між с
обою за морфологією та фізіологією
 Похідні піразінізохінолінів (празіквантел, еспіранте
л)
 Бензимідазоли (мебендазол, оксфендазол, фенбендаз
ол)
 Заміщені феноли (бітіонол, діхлорофен, гексахлороф
ен, ніклофолан, сльфен, тощо)
 Ароматичні аміди (діамфенетид)
 Саліциланіліди (бромоксан, кліоксанід, заніл, фенаса
л)
 Барвники (акріхін, аміноакріхін)
 Препарати інших груп (філікса, клосантен, гексахло
ретан, гексахлорпараксилол)

За механізмом дії:
- Хлорвмісні вуглеводороди (гексахлорпараксилол)
при гнічують нервову систему паразита внаслідок
жир ової дистрофії гангліїв
- Фосфорорганічні сполуки (нафтамон, кумафос)
блок ують передачу нервово-м'язових імпульсів
- Збуджують м'язові скорочення гельмінтів (фенасал
)
- Порушують ферментативні процеси (фенотіазин,
дертил, нілверм)
- Впливають на оболонку паразита Порушують ціл
існість кутикули паразита (фенасал, дихлороф ен)
- Макроциклічні лактони (макроліди)- абамектин,
івермектин, дорамектин: блокують передачу не
рвових імпульсів за допомогою гама-амінома
сляної кислоти, яка викликає параліч
нервовом'язових синапсів і загибель паразитів
 Макроциклічні лактони - авермектин і моксидектин
отримують із мікроорганізмів роду Streptomуces avermitil
is.
 Вони спричиняють загибель личинок і дорослих нематод,
нашкірних паразитів, але не діють антимікробно.
 За фармакологічною дією авермектин і моксидектин п
одібні. Проте моксидектин діє сильніше і триваліше.
 При пероральному введенні у моногастричних тварин вс
моктується 95% препарату. У жуйних тварин препарати
на 30-40% інактивуються в рубці.
 Авермектин і моксидектин легко розчиняються в ліпіда
х і накопичуються в жировій тканині. Вони легко надход
ять у внутрішні органи, але не проникають через гематое
нцефалічний бар’єр.
 Авермектин у печінці окиснюється і повільно виводи
ться з організму- 95% з калом і 5% із сечею. Період на
піввиведення з організму овець 2- 7 діб, корів 2-3, соб ак
2-2,5 доби, у свиней 12 годин.
 В організмі залишки препаратів можуть знаходитися до 17
діб, але і за 28 діб у жировій тканині наявні зали шки
 авермектинів. Біля 75% авермектинів виділяютьс я з
молоком.
 У собак порід шотландський колі, бобтейл, долматин
ець, гематоенцефалічний барєр тонкий і через нього п
роходять препарати авермектину і можуть спричинит и
токсичну дію навіть у терапевтичних дозах
 Механізм дії авермектину в тому, що він індукує
синтез гамааміномасляної кислоти у пре-синаптич
них нейронах. Вона зв'язується з рецепторами нер
вових закінчень і блокує передачу імпульсів із нер
вового волокна на міофібрили. Настає параліч пар
азитів, і вони гинуть.
 Моксидектин зв'язується з нейрорецепторами не
рвових закінчень і спричиняє нервово-міофібриля
рний параліч, що призводить до загибелі паразиті в.
 У лікувальній практиці застосовують препарати
авермекти ну – івомек, баймек, абаміцин, біомектин,
бровамектин, цева мак,
 препарати моксидектину – дектомакс, дорамектин,
цайдект ин, мілбеміцин.
 Вони діють згубно на нематод, що паразитують у
кишечник у, бронхах, легенях, м'язах і підшкірній
клітковині.
 За антигельмінтною дією проти нематод авермектин у 10
р азів ефективніший порівняно з відомими
 антигельмінтними препаратами. Він не спричиняє
загибелі трематод і цестод.
 Високу ефек-тивність препарати проявляють проти
членис тоногих паразитів. Вони діють згубно на личинки
оводів пр и гастрофільозі, естрозі, гіподермозі.
 Після парентерального введення авермектин упродо вж 6
діб знаходиться в тканинах організму і проявляє
антипаразитарну дію навіть у малих концентраціях.
 За параметрами гострої токсичності препарати аверме
ктину відносяться до 4 класу безпеки.
 У рекомендованих дозах вони не проявляють сенсибі
лізуючої, ембріотоксичної і мутагенної дій.
 Загибель коней настає після введення івомеку в дозі, що в
60 разів більша за терапевтичну.
 Збільшення дози моксидектину в 10-25 разів у телят не
спричиняє побічної дії, свині переносять безсимптомно 5 -
кратне збільшення лікувальної дози за умов введення 3
рази поспіль.
 Терапевтичний індекс препаратів авармектину для корів
40, коней , собак 25.
 Препарати групи авермектину протипоказані тваринам
на останньому місяці вагітності та лактуючим коровам, л
ошатам до 4 міс віку, цуценятам до 6 тижневого віку.
 Авермектини повільно виводяться з організму, тому заби
вати на м'ясо велику і дрібну рогату худобу можна за 21
добу після введення, свиней - 28 діб.
 Протипоказані собакам породи шотландський колі, бобте
йл, шейтл.

Вплив на макроорганізм: практично усі не

безпечні для тварини, людини та зовнішнь
ого середовища.
 Більшість- ксенобіотики (сторонні сполу
ки)
На прояв дії антигельмінтиків впливають фактори:
 1.Природа речовини (хімічна будова) :
- поліциклічні сполуки – дія мутагенна, бластомогенна;
- наявні радикали галогени, нітро-, СN група – токсичні
д ля всіх видів; білки – токсичні для савців і птахів
2. Існує видова, породна, вікова, статева та індивідуальна ч
утливість:
- в.р.х – до важких металів;
- коти – до фенолу та інших ароматичних сполук;
- коні – до фенотіазину;
- свині – до левамізолу;
- собаки (порода Колі) – до макроциклічних лактонів

Віддалені негативні наслідки дії:

- мутагенна,
- бластомогенна (канцерогенна),
- ембріотоксична, тератогенна
Для їх попередження розробляються: максима
льно допустимий рівень та гранично
допустимі концентрації препаратів
Максимально допустимий рівень визначаєтьс
я експериментально та шляхом розрахунку
Гранично допустима концентрація – це вміс
т препаратів в кормах та об'єктах зовнішнього сер
едовища, які можуть поступово надходити в орган
ізм тварини та особливо - людини
Вплив на зовнішнє середовище:
Безконтрольне примінення інсектицидів, пест
ицидів та акарицидів призводить до накопичення
 їх у продуктах харчування, а в подальшому – і в орга
нізмі тварин та людини.
 Найбільшу потенційну небезпеку мають авермект
ини та фосфорорганічні сполуки
У розвинутих країнах компетентними органам
и постійно ведеться контроль за вмістом небезпе
чних речовин у кормах для тварин та об'єктах зо
внішнього середовища
 Потребується сучасне обладнання та персонал висок ої
кваліфікації
Принципи зниження негативного впливу речовин
на зовнішнє середовище:
 Використовувати препарати із найменшою загрозою дл
я зовнішнього середовища (чим менша стійкість преп
арату – тим він безпечніший)
 Суворо дотримуватись регламенту примінення
 Віддавати перевагу препаратам вузького спектру дії
 Використовувати шляхи введення, що найменш забрудн
юють середовище (наприклад, введення всередину, а
не інгаляційно)
 Використовувати лікарські форми для створення депо п
репарату
 Необхідно визначати вміст залишків препаратів у проду
кції тваринництва
 Дотримання правил техніки безпеки та особистої гігієни
Дякую за увагу!
 ПРОТИМІКРОБНІ ТА ПРОТИПАРАЗИТ
АРНІ РЕЧОВИНИ

 : Загальна характеристика хіміотерапевтичних речо

ТЕМА
вин. Органічні фарби, препарати‘яку
миш
 План

 1. Загальна характеристика і значення речовин

 2. Етапи розвитку хіміотерапії
 3. Механізм і принципи дії хіміотерапевтичних речовин
 4. Органічні барвники
 5. Препарати миш
‘яку
 6. Похідніфторхінолону
 7. Нітрофурани
Протягом усього часу свого існування людство вело боротьб
у за виживання, використовуючи для цього ліки рослинного, т
варинного та мінерального походження
• При розгляді згубного впливу речовин на збудників захворювання
розрізняють протимікробні та протипаразитарні речовини.
До них належать: хіміотерапевтичні, антисептичні та дези
нфікуючі речовини

Хіміотерапевтичні - хімічні сполуки (лікарські речовини), які з

губно впливають на збудників захворювання в середині орган
ізму. Подібна до етіотропної терапії.

Антисептичні - викликають загибель збудників на шкірі, слизо

вих оболонках, рановій поверхні.
Дезинфікуючі - знищують збудників захворювання поза організ
мом тварини, у зовнішньому середовищі.
 Розрізняють
фармакотерапію та
хіміотерапію

ФАРМАКОТЕРАПІЯ взаємодія -х компонентів:

2
препарату(лікарської речовини
) та об'єкту дії (орг
анізму тварини)

ХІМІОТЕРАПІЯ взаємодія -х компонентів:

3
препарату, збудника захворювання та організму х
ворої тварини
(подібно етіотропній терапії
)
До хіміотерапевтичних речовин належа
ть:

 1.Органічні барвники
 2. Препарати миш'яку

 3. Сульфаніламідні препарати

 4. Нітрофурани

 5. Антибіотики

 6. Антигельмінтики і кокцидіостатики
 ВИМОГИ ДО ХІМІОТЕРАПЕВТИЧНИХ ПРЕ
ПАРАТІВ:

 1. Вони повинні знищити збудника захворювання

і не зашкодити організму тварини
 2. Їх згубний вплив повинен повністю проявитись

в організмі хворого об'єкту

Лише речовини, що задовольняють ці умови, вико

ристовуються в лікувальній практиці.
 ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИ ТКУ
ХІМІОТЕРАПІЇ

 1. Покращуються, досліджуються, випробовуються,

удосконалюються відомі речовини, підвищується їх е
фективність, зменшується токсичність.
 2. Створюються нові форми і комбінації відомих реч
овин.
 3. Ведуться пошуки нових сполук проти вірусів, найп
ростіших, випробовуються нові технології.
 4. Впроваджуються в практику синтетичні та напів
синтетичні препарати, звільнені від недоліків натив
них (природних) препаратів.
ЕТАПИ РОЗВИТКУ ХІМІОТЕРАПІЇ

1. ЕМПИРІЧНИЙ: 30-ті роки ХVІ сторіччя

Парацельс (1530)- сполуки ртуті при лікуванні інфекційних
захворювань;1640р.використання кори хінного дерева при малярії у Европі
2. ХІМІЧНИЙ: В Росії кору використовували при Петрі 1 у формі чаїв, настоїв,
порошку.1818 рік, академік Ф.І. Гізе (Харків) виділив алкалоїд хінін;
- М.М.Зінін (професор Казанського університету), 1842 р. перетворив
нітробен зол (продукт переробки бензину) в анілін вихідний продукт синтезу
органіч них фарб, органічних матеріалів: кіно -, фотоплівка та SA
- О.М.Бутлеров - засновник теорії будови хім. сполук розшифрував структуру
хініну (виявив хінолінове ядро )- синтез ряду протималярійних препаратів; с
интезував гексаметилентетрамін (уротропін)
3. РАЦІОНАЛЬНОЇ ХІМІОТЕРАПІЇ: російський вчений Д.Л. Романовський –
пріоритет розробки принципів хіміотерапії (засновник вітчизняної хіміоте
рапії)
німецький – Пауль Ерліх (препарати миш'яку,органічні фарби).
4. ПРОТИМІКРОБНОЇ ХІМІОТЕРАПІЇ: Початок ери протимікробної хіміот
ерапії. 1935р. Домагк – червоний стрептоцид (1909 р. синтезували для фарб
ування тканин); 1936р. – сульфідин ( Постовський, Росія).
5. АНТИБІОТИЧНИЙ: О. Флемінг, 1929; Х.Флорі, Е. Чейн, 1940 З.В.Єрмолье
ва, 1942 (пеніцилін)
МЕХАНІЗМ ДІЇ ХІМІОТЕРАПЕВТИЧНИХ РЕ
ЧОВИН

 Порушення життєдіяльності збудника захв

орювання за рахунок безпосереднього впливу
на обмін речовин та інші процеси життєзда
тності мікробної клітини
 ПРИНЦИПИ ДІЇ ХІМІОТЕРАПЕВТИЧНИХ Р
ЕЧОВИН
 1. Специфічність дії (етіотропна)
 2. Впливу на макроорганізм (органотропність) 3.
Принцип достатньої дози (разова, кратність, курс
)
 4. Можливість зміни середовища збудника (SA, кисл
отостійкі пеніциліни)
 5. Проти токсичної дії
 Дмитро Леонідович Романовський обґрунтував п ерші
принципи хіміотерапії
6. Комбінованої дії (синергізм, антагонізм)
 7. Патогенетичної дії (гострий, хронічний)
 8. Симптоматичної дії (нормалізація функції ц.н.с., с сс,
дихання)
 Органічні барвники

 Похідні:
 1. Аніліну(метиленовий синій )
 2. Розаніліну(гентіанвіолет, брильянтовий зел
ений)
 3. Бензидину(трипановий синій, наганін )
 4. Акридину(флавакридин, етакридину лакта
т)
 5. Хіноліну(піроплазмін, гемоспоридин)
 6. 4,8 - оксихіноліну(ентеросептол, мексафор
м, інтестопан)
 ЗА ФАРМАКОЛОГІЧНОЮ ДІЄЮ:

 1. Антимікробні (антисептичні) фарби:

метиленовий синій, етакридину лактат, брильянт
овий зелений, гентианвіолет.
2. Проти паразитарні фарби:
азідін, аміноакріхін, гемоспорідін, наганін, піроплаз
мін, тріпановий синій
Єдина група препаратів, що діють на генералізовану
ін фекцію, впливають на збудника безпосередньо та
чере з макроорганізм
 ДІЯ ВЛАСТИВА БАРВНИКАМ

 1. Місцева(в'яжуча, підсішуюча
)
 2. Загальна(органотропність
)
 3. Здатні впливати на збудника, розміщеного в

середині тканин(при генералізованій інфекції

)
 МЕХАНІЗМ АНТИМІКРОБНОЇ ДІЇ ОРГАНІЧ
НИХ БАРВНИКІВ

 Здатні
– порушувати -відновні процеси мікробної клітини
окисно збу (
)
дника захворювання
– змінювати процеси його життєдіяльності
– пригнічувати ріст і розвиток
– послаблювати синтез ДНК, РНК, білку, вітамінів,
по
рушувати функцію клітинних мембран
Це в комплексі призводить до загибелі мікробної клі
тини
 Метиленовий синій – Methylenum coeruleum

 Має виражену дію на найпростіших (використовує

ться при амебній дизентерії)
 Володіє слабкою але тривалою антимікробною та п
ротизапальною дією
 Не подразнює слизові оболонки і рани (здатний на
поверхні утворювати захисну плівку)
 Сприяє росту грануляцій
 Має болезаспокійливу дію

 Має протитоксичну дію (антидот при отруєнні ци
анідами,синільною кислотою, чадним газом, нітра
тами, похідними аніліну)
Препарати миш‘яку
1.Неорганічні сполуки (3-5 валентні: арсеніти, арсенати) з перев
жним впливом на макроорганізм.
* Мінімальні дози тонізують кровотворення (ерітропоез);

* гальмують процеси розпаду;
 * знижують азотистий обмін і згорання вуглеводів;
* поліпшують харчо травлення і засвоєння азоту та фосфору,
* прискорюють ріст тканин: жирової, частково м‘язової, шкіра

стає еластичною, а волосяний покров густим і м‘яким.
 2. Органічні сполуки: хіміотерапевтична дія ( анти паразитарна та
антимікробна)
Взаємодіючи з сульфгідрильними групами (Sh-) тіолових, окислюв
альних ферментів, порушують окислювально - відновні процеси та
обмін речовин в цілому (антимікробна);
розщеплюються з утворення арсен оксиду (проти паразитарна)
ОТРУЄННЯ МИШ'ЯКОМ
 Шлунково-кишкова форма: слинотеча, блювання,
утру днене ковтання, кольки, закріпи, проноси, запалення
слизових оболонок, виснаження, загальна слабкість,
послаблення функ ції с.с.с. та дихання. Смерть – через 1-5
днів.
 Нервово -паралітична форма: при швидкому надходже
нні в кров та у великих дозах, симптоми загальної слабкості
та ураження центральної і переферійної н.с., паралічі окреми
х груп м'язів, послаблення серцевої діяльності, пригнічення дих
ання, колапс, смерть через 1-10 годин.
 Лікування : 5% розчин унітіолу – 1мл на 10кг маси в/в;
10% розчин тетацину кальцію на 5% розчині глюкози в/в - 0,5мл/10кг;
30% розчин натрію тіосульфату в/в – 5-5-мл на голову
симптоматична терапія
Похідні 4,8-оксихіноліну галоїдо-
та нітро- похідні сполуки
 50- ті р.(ХХ ст.): ентеросептол, мексаза, мексафор
м, інтестопан та ін.
 60- ті р.(ХХ ст.): налідиксова к-та (невіграмон,негр
ам); оксолінієва кислота
 Похідні 4-хінолону (фторхінолони): офлоксацин, п
ефлоксацин, норфлоксацин та інші
– вони у 10- 20 разів активніші за налідиксову к-ту, мають
широкий спектр бактерицидної дії,високоактивні щодо бі
льшості відомих збудників бактеріальної інфекції на усіх
етапах їх розвитку; резистентність до них розвивається по
вільно. Їх успішно поєднують з іншими протибактеріальн
ими засобами, за вийнятком тетрацикліну, ріфампіцину, н
ітрофуранових похідних
 ВЛАСТИВОСТІ ФТОРХІНОЛОНІВ
 Добре адсорбуються у травному каналі (мають високу біо
доступність) надходять в усі органи і тканини
 Великий об'єм розподілу в тканинах
 Низька ступінь зв'язування з білками плазми крові
 Надширокий спектр дії (чутливість понад 97% збудників)
 Добра проникність усередину мікроорганізмів
Значна тривалість дії (можна призначати 1-2 рази на добу
)
МЕХАНІЗМ БАКТЕРИЦИДНОЇ ДІЇ: пригнічують субодини
ці a -ДНК- гідрази бактерій (відповідає за утворення супе
рспіралі) - викликає розкручування ДНК спіралі, що забез
 печує зміну стану хромосом всередині клітинної оболонки
– реплікацію ДНК
ПОБІЧНА ДІЯ ФТОРХІНОЛОНІВ
 Диспепсичні явища
 Розлад функцій Ц.Н.С.
 Фотодерматичні явища
 Підвищення згортання крові
ПРОТИПОКАЗАННЯ
- Негативний вплив на хрящеву тканину
(концентру ється в хрящевій зоні кісток, порушує
формування с келету)
- Обережно вживати молодняку (до завершення рос
ту кістково-суглобового апарату)
- Вагітність
 НІТРОФУРАНОВІ ПРЕПАРАТИ
 похіднихфурану(фурфуролу),ат
Група антимікробних речовин,
ом водню яких у- 5положеннізаміщенийнітро- групою.
 Наявність різних радикалів-му
у 2положенні молекули
– відрізн
яє між собою препарати групи.
 ВЛАСТИВОСТІ:

- широкий спектр бактерицидної дії

- ефективність у невеликих дозах
- дієвість щодо антибіотико
- та SA-стійких штамів з
будників
- повільний розвиток стійкості мікроорганізмів
 МЕХАНІЗМ АНТИМІКРОБНОЇ ДІЇ

 Порушення окисно -відновних процесів мікробної клітини вна

слідок відновленняаміно- групи знітро- групи
 Порушення утворення ацетил коензиму –А з піровиноградно
ї кислоти
 Порушенняенергетичного обміну мікробної клітини
 Зниженняде- гідрогеназноїактивності ферментів
 Блокадаклітинного дихання і структурного , зниж
гену ДНК
ення процесів розмноження і загибель клітини
 ФАРМАКОДИНАМІКА
 Вводяться переважно ентерально (лише окре
мі - парентерально)
 Завдяки низькій молекулярній масі добре прох
одять у тканини
 Біо- трансформуються реакцією відновлення
та ацетилування нітро- групи загальними ф
ерментними системами тканин організму
 Виводиться переважно нирками, частково м
олоком, слиною, жовчю
 ВПЛИВ НА МАКРООРГАНІЗМ
 Спостерігається видова чутливість (більш чутливі – в.р.х, біль
ш стійкі – свині; птиця займає проміжне положення); вікова ч
утливість – більш чутливий молодняк і старі тварини
 Введені у великих дозах – порушують процеси гліколізу
 Негативно впливають на сперматогенез
 Гальмують утворення ацетилхоліну
 Порушують функцію периферійних нервів (полі неврити)
Тривале застосування призводить до:
нефрозонефритів, токсичної дистрофії печінки, гіпертрофії кори
над нирників, порушення CA – P та мікро елементного обміну
Дія залежить від дози (лікувальна доза для в.р.х – 5 мг/кг; дл
я свиней – 10мг/кг)
ЛЕКЦІЯ ЗАКІНЧЕНА

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!