ЛЕКЦІЯ 5

«ПРАКТИКА ІКАО У ВИРІШЕННІ СПОРІВ В АВІАЦІЙНІЙ

ГАЛУЗІ»
Чиказька конвенція про цивільну авіацію 1944 року. Це, в принципі,
основне джерело сучасного міжнародного повітряного права. Конвенція,
відповідно до статті 3, «застосовується тільки до цивільних повітряних суден і не
застосовується до державних повітряних суден», до яких, за цією ж статтею
відносяться повітряні судна, які використовуються на військовій, митній і
поліцейській службах. Також, у цілях Конвенції була створена універсальна
міжнародна міжурядова організація - Міжнародної цивільної авіації (ІКАО).
Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) є відомою своєю роботою в
галузі створення міжнародних стандартів та рекомендацій з питань безпеки та
ефективності авіаційної галузі. Мета і завдання цієї організації - регламентація
міжнародних польотів цивільних повітряних суден у міжнародному і
національному повітряному просторах із метою забезпечення їхньої ефективності
і безпеки.
У випадку невиконання зобов'язань або виникнення спорів в авіаційній
галузі, Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) має важливу роль у
вирішенні цих питань. Особливості практики вирішення спорів в авіаційній галузі
за допомогою ІКАО полягають у тому, що ІКАО пропагує принципи співпраці та
взаємодії між країнами для вирішення спільних проблем. Вирішення спорів
зазвичай здійснюється через діалог та перемовини між країнами з метою
досягнення компромісу. ІКАО встановлює міжнародні стандарти та правила, які
повинні дотримуватися країнами-учасницями. У випадку виникнення спорів,
ІКАО використовує ці стандарти та правила для вирішення питання. ІКАО
пропонує різноманітні методи вирішення спорів, такі як медіація (позасудова
процедура з вирішення спору між органами державної влади чи місцевого самоврядування та

приватними особами., арбітраж та судовий розгляд. Зазвичай, спершу

використовуються менш формальні методи вирішення спорів, такі як медіація та
арбітраж, але у разі невдачі може бути залучений судовий процес. ІКАО може
 3
надавати рекомендації та поради щодо вирішення спорів та виконання
зобов'язань. Ці рекомендації є необов'язковими для країн, але можуть допомогти у
досягненні компромісу та вирішенні спору.
У даному випадку, переговори - найдавніший і найпоширеніший засіб
розв’язання спорів, і він має переваги над іншими засобами завдяки тому, що дає
сторонам змогу швидко й детально ознайомитися з домаганнями одна до одної,
безпосередньо домовлятися щодо можливих поступок, їх межі і компромісів, на
які можуть піти сторони. У цьому випадку, мета, рівень представництва, інші
організаційні питання переговорів вирішуються самими учасниками. Тобто,
організацію і порядок проведення переговорів визначають самі учасники спору.
Головна вимога до переговорів - вони мають вестися на основі рівноправності,
поваги до суверенітету, взаємної вигоди та дотримання інших принципів і норм
міжнародного права. Учасники переговорів не повинні допускати
ультимативності, примусу, диктату чи погроз. Переговори бувають двосторонні й
багатосторонні, такі як з’їзди, конгреси, конференції.
Якщо вирішити проблему мирним шляхом, тобто переговорами, так і не
вдалось, у Чиказькій конвенції є глава, яка має назву «Спори і невиконання
зобов’язань». У ній передбачається, що ( з вашого дозволу зацитую). У цій главі
також передбачені санкції стосовно авіапідприємства, що не виконує відповідні
рішення, і санкції стосовно держави, яка не дотримується зобов’язань.
Тобто, для вирішення спорів може використовуватись так званий, Арбітраж
являє собою добровільну згоду сторін передати свій спір на розгляд третій
стороні (третейський розгляд). Рішення арбітражу є обов’язковим для сторін у
спорі. Існує два види арбітражних органів: постійний арбітраж та арбітраж ad hoc.
Арбітраж ad hoc створюється тільки для вирішення конкретного спору і після
винесення рішення припиняє своє існування.
Міжнародний арбітражний суд створюється за взаємною згодою держав з
призначених чи обраних ними осіб, які є членами Постійної палати третейського
суду. Угоди про застосування арбітражної процедури можуть укладатись у
зв’язку з конкретним спором. В таких угодах мають бути визначені:
 4
повноваження арбітрів, порядок прийняття рішень, правові основи прийняття
рішень, мова роботи арбітражного суду, місце його засідання тощо.
Незалежно від виду арбітражної угоди, все, як правило, виходить із таких
засад:
1) арбітражний суд є виключно мирним засобом урегулювання
міжнародного спору. Він добровільний і цілковито залежить від учасників спору;
4) арбітражна угода є основним документом арбітражного процесу, а відтак
вона повинна укладатися з урахуванням усіх питань, які виникнуть у роботі суду;
6) угоду про арбітражний суд укладають самі заінтересовані держави, вони
ж визначають предмет спору;
8) арбітражний суд діє в повній відповідності з арбітражною угодою сторін
спору.
Арбітражне судочинство ведеться, як правило, в письмовій та усній формах.
Рішення приймаються більшістю голосів. Члени арбітражного суду не можуть
утримуватися при голосуванні.
Також, оскільки сприяння безпеці та сталому розвитку цивільної авіації у
всьому світі є її пріоритетними завданнями, був створений Комітет по
незаконному втручанню в діяльність цивільної авіації. Строк повноважень
комітету обмежується одним роком, і щороку Рада ІКАО ухвалює рішення щодо
продовження діяльності цього комітету на наступний рік. Починаючи з 1985 р.
Комітетом скликалися наради спеціальної Групи експертів з незаконного
втручання. В 1987р. створена постійна Група експертів з авіаційної безпеки. Її
основним завданням є розробка правил та керівних принципів для надання
допомоги державам у запровадженні заходів припинення актів незаконного
втручання в діяльність цивільної авіації.
Підсумовуючи, можу зазначити, що ІКАО відіграє важливу роль у
вирішенні спорів, пов'язаних з авіаційною діяльністю, та забезпечує виконання
міжнародних правових норм та стандартів. Результатом роботи ІКАО є
забезпечення безпеки та ефективності авіаційної галузі, що важливо для всіх
країн, які залежать від авіації для свого розвитку та процвітання.