ТЕМА 1.3.

УРОК ЯК СИСТЕМА

ПЛАН

1. Вихідна ідея сучасних наукових уявлень про урок. Загальна функція

уроку та її провідна роль в процесі навчання молодших школярів.
2. Сутність та складові мети сучасного уроку в початковій школі.
3. Результат уроку.

Основні поняття теми:

Функція, мета, ціль, ціле визначення, ціле здійснення, ціле реалізація, триєдина мета,
складові мети (пізнавальний, виховний, розвивальний аспекти), кінцевий результат уроку.

Завдання для самостійної роботи студентів:

Сформулювати мету до конкретного уроку та до системи уроків за поданим

алгоритмом.

1
 ТЕЗИ ЛЕКЦІЇ

1. Вихідна ідея сучасних наукових уявлень про урок

Насамперед необхідно відзначити, що вихідна ідея сучасного уроку сформувалася

в результаті тривалого розвитку вітчизняної теорії навчання й виховання, а також творчих
досягнень, як окремих педагогічних колективів, так і цілих систем освіти. Такою ідеєю є
уявлення про єдність навчання, виховання й розвитку.
Воно є вихідною ідеєю побудови будь-якого уроку, незалежно від його належності.
Згідно з цією ідеєю має конструюватися та здійснюватися кожний урок. В ній
знаходить своє вираження логіка сучасної теорії навчання й у визначній мірі соціальне
замовлення суспільства системі освіти. «У своєму короткому формулюванні суть справи
виглядає так: освітній аспект пов'язаний зі збільшенням обсягу, розвиваючий — зі
структурним ускладненням засвоюваного змісту, виховний – з формуванням відносин...
Було б наївним розуміння виконання цих функцій як якогось чіткого розкладання на етапи
процесу: спочатку тільки освітня функція, потім розвиваюча і лише наприкінці — вихов-
на. У дійсності ж вони взаємодіють, взаємно обумовлюють одне одного... Можливість
здійснення єдності згаданих функцій має бути закладена як у змісті, так і в методах,за
допомогою яких у процесі навчання передається зміст освіти».

Вихідна ідея сучасного уроку:

єдність навчання, виховання й розвитку

Загальна функція уроку:

цілісне формування особистості на основі навчання, що
виховує й розвиває

Триєдина мета уроку

навчальний виховний розвиваючий
аспект аспект аспект

Навчально-виховні завдання уроку

1 2 3 4 5 …

Схема 1.
Загальна функція уроку

Професор Л.В.Занков у свій час абсолютно справедливо підкреслював, що

загальний розвиток школяра здійснюється не по окремих розрізнених лініях, а у вигляді
цілісного процесу.
Загальною функцією уроку і є цілісне формування й розвиток особистості
школяра на основі розвивального й виховного навчання.
При цьому мається на увазі:
1. Оволодіння учнів глибокими й усвідомленими знаннями, використання цього процесу
для всебічного розвитку особистості.
2. Навчання учнів власної діяльності з оволодіння знаннями.

2
3. Формування міцних мотивів навчання, постійного самовдосконалення,
самонавчання,самовиховання.
4. Ефективний вплив уроку на розумовий розвиток учнів.
5. Виховання вольових якостей, мотивів і досвіду поведінки.
6. Формування моральних основ особистості, орієнтованих на загальнолюдські цінності.
7. Виховання культури почуттів тощо.

Мета уроку випливає із загальних цілей виховання особистості в суспільстві й тих

завданнях, які воно ставить на кожному етапі свого розвитку перед школою. Завдання ці
визначаються потребами суспільного розвитку.
Виходячи із загальної ідеї сучасних наукових уявлень про урок, його мета має
триєдиний характер і складається із трьох взаємозалежних, взаємодіючих аспектів:
пізнавального, розвивального й виховного.
Ці аспекти мети об'єднують і підпорядковують всі сторони, усі компоненти, всі
структури уроку, визначаючи успішну реалізацію його основної функції.

Зрозуміло, що сама по собі триєдина мета досягнута бути не може. Вона

досягається за допомогою розв'язання цілої низки навчально-виховних завдань, на які
вона розкладається. Ці завдання ставляться й розв'язуються на кожному навчально-
виховному моменті уроку, згідно з конкретною педагогічною обстановкою, і є межами
досягнення триєдиної дидактичної мети.
Із цієї точки зору будь-який кут можна розглядати як систему навчально-виховних
завдань, зміст і послідовність яких відображає логіку досягнення триєдиної мети уроку, а
також логіку й закономірності послідовного поетапного вивчення навчального матеріалу
(див. схему 1).

3. Триєдина мета уроку і його кінцевий результат

Мета є заздалегідь запрограмованим результатом, що людина повинна

одержати в майбутньому в процесі здійснення тієї чи іншої діяльності.
Мета виступає як фактор, що обумовлює спосіб і характер діяльності, вона
визначає відповідні засоби її досягнення, вона є не тільки зпроектованим кінцевим
результатом, але й вихідним спонукачем діяльності, ясність мети допомагає завжди
знайти в роботі «головну ланку» і зосередити на ній зусилля.
Функціонування будь-якої соціальної системи, у тому числі й такої системи, як
урок, завжди зв'язане з наступними процесами.
Цілевизначення. Це – процес формування мети, процес її розгортання. Це –
відповідальна логіко-конструктивна операція, що може здійснюватися в такому алгоритмі:
аналіз обстановки — облік відповідних нормативних документів – установлення на цій
основі потреби й інтересів, що мають бути задоволені – з'ясування наявних для
задоволення цих потреб і інтересів ресурсів, сил і можливостей – вибір потреб або
інтересів, задоволення яких при даній витраті сил і засобів дає найбільший ефект –
формулювання мети.
Цілездійснення. Це – процес, у ході якого мета із внутрішньої мети ЛЮДИНИ (мета
– внутрішня причина) переходить у свій наслідок – у фактичну поведінку людини, у ході
якого й формується той або інший кінцевий результат її діяльності.
Ціле досягнення.
Триєдина мета уроку – це заздалегідь запрограмований учителем результат, що
має бути досягнутий учителем і учнями наприкінці уроку.
Триєдина мета уроку – це складна складова мета, що містить в собі три аспекти:
пізнавальний, виховний і розвиваючий.

3
 У меті уроку сформульований той ключовий результат, до якого повинні прагнути
вчителя й учні, і якщо вона визначена неточно або вчитель погано собі уявляє шляхи й
способи її досягнення, то про ефективність уроку важко говорити.
Вона визначає характер взаємодії вчителя й учнів на уроці, а реалізується не лише в
діяльності вчителя, але й у діяльності учнів і досягається тільки в тому випадку, коли
цього прагнуть обидві сторони. Тому ТМУ у відповідній інтерпретації (тільки
пізнавальний аспект) має ставитися перед класом в учнівському варіанті.
ТМУ має занадто загальний характер. Вона не може бути досягнута сама по собі. Її
обов’язково необхідно декомпонувати на цілі етапів і навчально-виховних моментів.
Іншими словами, мова йде про побудову «дерева цілей» уроку, де ТМУ буде
«генеральною метою», а завдання навчально-виховних моментів – межами її досягнення.
Склад ТМУ:
Пізнавальний аспект ТМУ. Це основний і визначальний її аспект. Він
складається з виконання таких вимог:
1. Учити й навчити кожного учня самостійно добувати знання.
2. Здійснювати виконання головних вимог до оволодіння знаннями: повноту,
глибину, усвідомленість, систематичність, системність, гнучкість, глибину,
оперативність, міцність.
3. Формувати навички – безпомилково виконувані дії, доведені завдяки
багаторазовому повторенню до автоматизму.
4. Формувати вміння – поєднання знань і навичок, які забезпечують успішне
виконання діяльності.

Розвиваючий аспект ТМУ. Це найбільш важкий для вчителя аспект.

Розвиваючий аспект складається з декількох блоків.
A. Розвиток мови: збагачення й ускладнення її словникового запасу; ускладнення її
змістовної функції (нові знання приносять нові аспекти розуміння); посилення
комунікативних властивостей мови (експресивність, виразність); оволодіння художніми
образами, виразними властивостями мови.

Б. Розвиток мислення.
Дуже часто як розвиваючий аспект ТМУ ставиться завдання вчити учнів мислити.

Учити аналізувати
Учити виділяти головне
Учити порівнювати
Учити будувати аналогії Оволодіння цими методами й означає
Узагальнювати й систематизувати вміння мислити
Доводити й спростовувати
Визначати й пояснювати поняття
Ставити й розв’язувати проблеми

В. Розвиток сенсорної сфери. Тут мова йде про розвиток окоміру, орієнтування в
просторі й у часі, точності й тонкості розрізнення кольору, світла й тіні, форми, звуків,
відтінків мови.

Г. Розвиток рухової сфери. Він передбачає: оволодіння моторикою дрібних м'язів,

умінням управляти своїми руховими діями, розвивати рухову вправність, співрозмірність
рухів тощо.
Як бачимо, розвиваючий аспект триєдиної мети уроку далеко не простий, і його не
можна зводити тільки до розвитку мислення на уроці.

4
 Виховний аспект ТМУ. Насправді, розвиваюче навчання не може не бути
виховним. Урок має можливості впливати на становлення дуже багатьох якостей
особистості учнів. Виховний аспект мети повинен передбачати використання
- змісту навчального матеріалу,
- методів навчання,
- форм організації пізнавальної діяльності в їхній взаємодії для здійснення
формування й розвитку моральних, трудових, естетичних, патріотичних,
екологічних і інших якостей особистості школяра.
Він повинен бути спрямований на виховання правильного ставлення до
загальнолюдських цінностей, високого почуття громадянського обов'язку.
У зв’язку з цим закономірним видається запитання щодо того, як правильно
сформулювати виховні цілі уроку, яким алгоритмом (механізмом) їх постановки
користуватися вчителям-практикам.
В сучасній дидактиці мають місце різні концепції конкретизації і технології
постановки виховних цілей уроку, які розвиваються як в контексті традиційного
комплексного планування цілей уроку, так і поза ним.
Щодо першого, заслуговують на увагу теоретичні узагальнення і прикладні
рекомендації О.Савченко. Зокрема, вона вказує на те, що у визначенні виховної мети
конкретного уроку вчитель, з одного боку, повинен керуватися загальними вимогами до
виховання і розвитку школярів відповідно до змін, які відбуваються у суспільстві, а з
іншого – враховувати можливості змісту матеріалу й навчальної мети конкретного уроку,
орієнтуватися на наступність і перспективність у вихованні особистостей.
На прикладі початкової школи О.Савченко конкретизує вимоги до формулювання
виховних цілей уроків. На її думку, в першому класі виховні цілі в урочній діяльності слід
насамперед спрямовувати на формування гуманних почуттів дітей, позитивного ставлення
до навколишньої дійсності. Зокрема, тут доцільними можуть бути такі формулювання:
викликати в дітей почуття доброти, пробуджувати співчуття до когось, бажання
допомогти іншому; виховувати товариські взаємини; заохочувати співробітництво дітей;
розвивати здатність уявляти стан іншої людини, виховувати турботливість і увагу до своїх
рідних тощо.
О.Савченко не радить записувати до окремого уроку мету «виховати» чи
«сформувати». Педагогічно правильнішими вона вважає такі формулювання:
«пробуджувати почуття…», «зміцнювати бажання…», «викликати бажання наслідувати
…», «виховувати вдячність …», «закріплювати прагнення …», «заохочувати до праці …»,
«формувати позитивне ставлення до навчання» і т.ін.
Зважаючи на те, що зміни в якостях особистості дитини відбуваються дуже
поступово, О.Савченко зауважує, що, формуючи їх, необхідно багато разів повертатися до
однієї і тієї самої мети. Крім того, вона вважає, що можна сформулювати виховну мету до
всієї теми, а в разі потреби доповнювати її на окремих уроках. Такі можливості дають,
зокрема, уроки трудового навчання, музики, читання, природознавства.
Вчена наголошує, що питання про доцільність формулювання виховної мети
кожного конкретного уроку має розв’язувати вчитель, вдумливо й усебічно зважуючи
можливості матеріалу з урахуванням і характеру засвоюваних понять, і специфіки
оточення, в якому живе дитина. Відомим й педагогічно закономірним є те, що вчитель –
це насамперед вихователь. Проте, зауважує О.Савченко, це не означає, що до кожного
уроку слід ставити виховну мету. Нерідко несподівані запитання, реакція дітей, якісь
події, зміст речення, задача, вчинок учня потребують пояснень учителя. А від того,
переконана О.Савченко, як і що скаже вчитель у короткому коментарі, теж залежить
виховний ефект, і він часом буває навіть значнішим, ніж той, що планувався.
Непоодинокі на сьогодні факти нехтування вчителями постановкою триєдиної мети
уроку, коли зазначається тільки освітня, іноді – розвиваюча мета, і не фіксується зміст
виховних завдань того чи іншого уроку, або подаються узагальнено чи формально.
5
 Розв’язання цієї проблеми, на думку російської дослідниці Г.Дружиніної, можливе за
умови вироблення чіткої технології постановки виховних завдань уроку в контексті його
триєдиної мети. Труднощі у визначенні виховних завдань уроку, їх формальне звучання
Г.Дружиніна пояснює тим, що на практиці вчителі здебільшого формулюють завдання, які
орієнтовані на процес, а не на результат. Такі завдання, зазвичай, починаються з
віддієслівного іменника («формування», «удосконалення», «виховання», «створення» і
т.ін.), мають декларативний характер і є, за оцінкою Г.Дружиніної, не стільки завданнями,
стільки наміром, бажанням, устремлінням чи напрямом діяльності. Таке формулювання не
є конкретним, внаслідок чого часто є незрозумілим, через що і як вони будуть реалізовані
впродовж уроку (уроків). Доцільними педагог вважає операційно задані завдання
орієнтовані на результат, що мають починатися з дієслова: «визначити», «забезпечити»,
«сформувати», «створити», «виявити», «залучити», «сприяти» та ін.
Алгоритм постановки виховних цілей:
1) визначити сферу виховного впливу (світоглядну, морально-емоційну,
вольову, поведінкову, діяльнісну);
2) визначити аспект, на який здійснюватиметься виховний вплив у
межах конкретної сфери (наприклад, виховання ціннісного ставлення);
3) конкретизувати даний аспект (наприклад, виховання емоційно-
ціннісного ставлення до рідної мови);
4) визначити прийом (метод, спосіб) його реалізації на уроці. Цей
прийом (метод, спосіб) може проектуватися або на зміст навчального
матеріалу, форми організації пізнавальної діяльності учнів чи методи
навчання (наприклад, виховання емоційно-ціннісного ставлення до рідної
мови шляхом виразного читання і аналізу віршів певного поета);
5) сформулювати операційно задану мету уроку з вказівкою способу її
реалізації в ході уроку (наприклад: забезпечити виховання емоційно-
ціннісного ставлення до рідної мови шляхом виразного читання і аналізу
віршів певного поета).

Розглядаючи роль мети у функціонуванні уроку, можна вивести кілька

закономірностей:
1. наскільки правильно буде визначена й сформульована вчителем триєдина мета уроку,
настільки правильно будуть визначені зміст навчального матеріалу, методи навчання й
форми організації пізнавальної діяльності учнів на уроці;
2. чим ретельніше буде здійснена вчителем декомпозиція триєдиної мети уроку на
навчально-виховні завдання, тим конкретнішою й більш чіткою буде логічна структура
уроку і його ефективність;
3. все «дерево цілей» уроку буде найбільш ефективно реалізовуватися в тому випадку,
якщо кожний навчально-виховний момент буде прагнути вирішити своє власне
навчально-виховне завдання, маючи на увазі реалізацію триєдиної мети уроку;
6
4. чим чіткіше спроектована триєдина мета уроку й навчально-виховні завдання, тим
чіткіше й логічно послідовніше здійснюється на уроці діяльність учителя й учнів.

Чим же характеризується цілеспрямована поведінка педагога на уроці?

Для нього характерно вміння:
- розвести «мету», «засіб» і «результат»;
- підпорядкувати триєдиній меті уроку зміст навчального матеріалу, методи й форми
пізнавальної діяльності учнів;
- інтерпретувати триєдину мету уроку в учнівському варіанті, чітко й зрозуміло ставити
мету перед учнями;
- конкретно сформулювати триєдину мету уроку, конкретність її визначається
можливістю кількісно і якісно виміряти наближення до мети, фіксувати ступінь її
досягнення через розв'язання завдань навчально-виховних моментів;
- усвідомити триєдину мету уроку шляхом поділу її на навчально-виховні завдання й
побудови «дерева цілей» уроку;
- вибрати ефективні засоби для здійснення виховного й розвивального аспектів мети;
- урахувати й усвідомити наслідки досягнення триєдиної мети уроку.

7
 КІНЦЕВИЙ РЕЗУЛЬТАТ УРОКУ (КРУ)

Результат — це «об'єктивно досягнутий стан об'єкта, на який була спрямована цільова дія;
продукт процесу або діяльності, спрямованої на реалізацію мети із застосуванням певних
засобів»
СХЕМА 2
ВПЛИВ ЦІЛЬОВОЇ ОРІЄНТАЦІЇ ВЧИТЕЛЯ НА ЯКІСТЬ УРОКУ

ТМУ

ТМУ визначає характер взаємодії вчителя й Цілеспрямованість не суперечить творчості

учнів на уроці й реалізується не тільки в діях вчителя. Навпаки, саме в ній ця творчість
учителя, але й відповідних діях учнів. проявляється!

1. Усвідомлення ТМУ вчителем підпорядковує 5. Ясно й чітко поставлена, пояснена й

всю його діяльність на уроці меті, роблячи її прийнята учнями мета їхньої діяльності на
більш ефективною, і допомагає, виходячи з неї, уроці підпорядковує собі всю їхню роботу й
більш чітко оцінити результати уроку. робить її більш продуктивною.

2. Дає можливість більш осмислено відібрати 6. Готує учнів до засвоєння нового матеріалу,
факти, поняття, докази, узагальнення, на які розкриває перспективу їх наступної навчальної
вчитель буде спиратися в ході уроку. діяльності.

3. Допомагає виділити головні ідеї, залежності, 7. Підводить учнів до розуміння зв'язків,

закони й більш чітко організувати активну особливостей, висновків, важливих з точки зору
пізнавальну діяльність учнів на уроці. цілей.

4. Забезпечує наступність у вивченні матеріалу, 8. Забезпечує чіткий розподіл уроку на

допомагає виявити внутрішні зв'язки навчально-виховні моменти, навчально-виховні
досліджуваного матеріалу. завдання, які є кроками в досягненні ТМУ.

Якщо триєдина мета уроку є зв'язком сьогодення з майбутнім, то його кінцевий

результат є зв'язком сьогодення з минулим. Ефективність уроку визначається ступенем
адекватності результатів і мети.
Кінцевий результат уроку – явище досить складне і багатоаспектне, і його не
можна зводити, як це робиться багатьма авторами робіт з діагностики, тільки до якості
знань, умінь і навичок, які учні одержали на даному уроці.
Кінцевий результат уроку складається з двох складових: якості роботи вчителя й
показників знань учнів у ході проведення уроку. Розглядати окремо перше та друге не
можна, тому що друге є результат першого, й, крім того, урок — це добуток учителя,
результат його педагогічної діяльності.
Результат роботи вчителя оцінюється через такі якісні характеристики:
1 — цілеспрямованість його діяльності на уроці;
2 — характер стосунків з учнями;
3 — індивідуально-особистісний підхід до учнів;
4 — диференційований підхід до навчання;
5 — уміння педагога приводити у відповідність зміст навчального матеріалу, методи
навчання й форми організації пізнавальної діяльності учнів;
6 — робота вчителя з формування й розвитку загальнонавчальних навичок і вмінь;
7 — робота з розвитку пізнавального інтересу;
8 — робота вчителя з формування знань, умінь і навичок і оволодіння учнями
способами пізнавальної діяльності;
8
 9 — концентрація зусиль на формуванні понять;
10 — розвиток загальних здібностей учнів;
11 — об'єктивність оцінки знань учнів, поєднання використання оцінювання й оцінки;
12 — ефективність зусиль, що розвивають особистість;
13 — ефективність виховного впливу.
Як бачимо, оцінка результату роботи вчителя на уроці — процес достатньо
багатоаспектний і складний. Він не закінчується на характеристиці цих критеріїв, тому що
результати роботи учнів на уроці є також і критеріями роботи вчителя.
Результати роботи учнів.
«Учнівський блок» кінцевого результату уроку (КРУ) складається з таких позицій.
1. Рівень самостійності, самодіяльності учнів на уроці.
2. Ставлення учнів до навчальної праці.
3. Ставлення учнів до предмета, учителя, одне до одного.
4. Об'єктивна спрямованість діяльності учнів до освіти й розвиток своєї особистості.
5. Наявність в учнів пізнавального інтересу.
6. Виховний і розвиваючий рух особистості, що виник у ході уроку.
7. Знання учнями фактичного матеріалу й рівень його засвоєння.
Знати досліджуваний матеріал — значить:
- уміти осмислено й повністю його відтворювати;
- уміти відтворювати його в скороченому вигляді;
- уміти виділяти в матеріалі головні положення;
- уміти роз'ясняти сутність засвоєних правил, виводити з інших теоретичних узагальнень;
- уміти довести правильність і обґрунтованість засвоєних теоретичних положень;
- уміти відповідати на прямі й непрямі запитання з досліджуваного матеріалу; уміти
розділяти матеріал на значеннєві частини й складати його план в усному й письмовому
вигляді;
- уміти ілюструвати засвоєні теоретичні положення своїми прикладами й фактами;
- уміти письмово відповідати на запитання з вивченого матеріалу;
- уміти застосовувати отримані знання на практиці, тобто розв'язувати приклади й
завдання, складати схеми, виконувати практичні завдання;
- уміти встановлювати зв'язок вивченого матеріалу з раніше пройденим;
- уміти використовувати засвоєні знання для пояснення інших явищ та фактів;
- уміти виділяти світоглядні й морально-естетичні ідеї у вивченому матеріалі, виражати до
них своє відношення». Знати — не означає зазубрити. Це значить осмислити й
запам'ятати!

9
 Під час підготовки до уроку вчитель розв’язує низку завдань, серед
яких, крім традиційного визначення змісту практичної діяльності,
провідними є визначення теми, мети та завдань.

Тема уроку визначається відповідно до змісту освітньої програми.

Якщо на вивчення теми відводиться більше двох годин, то корисно докладно
вивчити зміст навчального матеріалу, визначивши назву теми. При цьому
вчителю варто звернути увагу на те, що перший урок з відповідної теми може
мати на меті засвоєння знань, наступний - формування вмінь, після цього -
корекцію вмінь чи, за умови рівнозначного поєднання цілей уроку, що
відповідно впливає на його структуру, перетворюючи на комбінований урок.
Інакше кажучи, головна навчальна мета уроку визначає його тип і,
відповідно, структуру, а не навпаки.

Мета уроку визначається з огляду на зміст матеріалу програми,

матеріальної бази школи та характеру діяльності учнів з навчальним
матеріалом, яку можна організувати в даній навчальній ситуації.

Традиційно склалося так, що мету уроку вчитель визначав виключно

для себе. Це діяло за умов, коли учні виступали об’єктом навчального
процесу. Для сучасного навчання важливо усвідомити, що основна навчальна
мета уроку має бути сформульована для учнів (як суб’єкта навчального
процесу) і може бути їм повідомлена. Виховну і розвивальну мету уроку
вчитель формулює для себе, і, відповідно, ця частина мети учням не
повідомляється. В її основі мають бути прописані ключові компетентності,
які формуватимуться протягом уроку.

Чи обов’язково зазначати у структурі мети всі три її складові

частини? Особливо це стосується розвивальної та виховної мети. Очевидно,
що вчитель, який усвідомлює заплановані та досягнуті завдання свого уроку,
буде більш успішним, на відміну від того, який «механічно» виписує
розвивальні чи виховні цілі. Отже, визначаючи мету уроку, доцільно
слідкувати за тим, щоб у його структурі було закладено відповідні заходи чи
прийоми роботи для досягнення розвивальної чи виховної складової
освітньої мети. Наприклад, якщо вчитель запланував розвиток уваги учнів, то
він мусить дати відповідь на таке запитання: у якому місці уроку і якими
засобами він буде розвивати увагу учнів? Зазначений принцип, на нашу
думку, має запобігти бездумному або штучному визначенню мети.

Визначаючи мету уроку, учителю доцільно не стільки триматися за

стереотипний принцип «триєдиної мети», як зважити на чинники, що
10
стосуються розвитку дитини. Перший полягає в тому, що процес розвитку
учнів, як і їх виховання, не обмежується лише уроком, а поширюється на
систему таких уроків, виходить за межі програмового матеріалу. Тому мета,
як навчальна, так і розвивальна та виховна, може поширюватись на систему
уроків. Наступним важливим етапом сучасного уроку є актуалізація опорних
знань та життєвого досвіду учнів. Загальновідомо, що нові знання не
закріплюються окремо від уже відомого, «старого» знання. Тому вчителю
важливо «ухопитись» за життєвий досвід чи «старі» знання учнів, на основі
яких можна було б «прикріпити» нові знання. Виходячи з цього, мета цього
етапу - активізувати роботу учнів через наявні в них знання, які вони набули
на уроках з основ наук чи життєвого досвіду. З точки зору методики
принциповий момент цього етапу настає тоді, коли вчитель спирається
виключно на знання або досвід учнів і таким чином підводить їх до теми
уроку. Поширена помилка, коли вчитель говорить більше за дітей, пояснює,
розповідає тощо. Суттєвою ознакою цього етапу є активні висловлювання
учнів - говорити повинні діти, а вчитель - більше слухати, робити акцент на
тих відповідях, які наближають учнів до теми і завдань уроку. Вдало
проведена актуалізація завершується підсумком, котрий проводить учитель,
сам або спільно з учнями.

Завдання навчальної мети, які обов’язково повідомляються учням на

початку уроку, визначають учні як учасники власного процесу пізнання.
Якщо мета може поширюватись на розділ навчальної програми, то завдання
стосуються лише конкретного уроку. Коли учні не знають чи не зрозуміли
завдань уроку, то вони вже не можуть бути достатньо активними чи
інтерактивними.

11
 Постановка ефективних цілей
Мета діяльності педагога - це його прагнення, усвідомлене рішення змінити ступінь
навченості, вихованості й розвиненості учнів. Тому цілі уроку повинні бути максимально
конкретними, щоб при підбитті підсумку уроку ми могли обгрунтовано відповісти на
питання "Чи досяг урок поставленої мети? Є загальні принципи постановки будь-яких
цілей, які також доречно застосовувати і при постановці цілей уроку.

Крок 2. Формулювання мети

Правила постановки ефективних цілей уроку

1. Конкретність - сформулюйте конкретно, що Ви хочете побачити наприкінці
своїх дій? Щоб діти просто прочитали текст підручника або переглянули малюнки книги,
або щоб вони після читання тексту, перегляду малюнків змогли пересказати та
проаналізувати прочитане чи побачене? Якщо просто прочитати, переглянути - то скоріше
за все діти зможуть це зробити без Вас. А от якщо навчитися аналізувати, навчитися
переказувати - то тут не обійтися без УЧИТЕЛЯ!
2. Вимірність - перш ніж ставити мету подумайте, а як Ви будете перевіряти її
досяжність? Якщо немає вимірників, то складно оцінити результати і їх ефективність. Тож
згідно із загальними критеріями розробляються конкретні критерії для певної теми.
3. Досяжність - при постановці мети необхідно враховувати свої особистісні та
професійні якості, а також характеристику класу. Цілком зрозуміло, що для різних класів
критерії ефективності можуть вирізнятися. Можливі такі варіанти:
а) постановка цілей на рівні можливостей класу, потім поступове підвищення
(підходить для системного вивчення предмету)
б) постановка цілей з розрахунком на досить інтенсивну роботу з метою значного
підвищення результатів (зробити прорив)
в) постановка цілей з метою наближення до граничних показників (наприклад,
підготовка до іспитів)
г) постановка мети вище за можливості (наприклад, при підготовці до змагань)
4. Значимість - необхідно розуміти, навіщо все це робиться, чому це важливо. Чим
сильніша мотивація і значимість виконуваної роботи, тим більш високі результати можна
досягти.
5. Конкретність терміну виконання - кожна мета повинна мати конкретну дату
початку і дату закінчення (її досяжності).
Приклади формулювання мети уроку
1. Освітня (навчальна): навчити, дати поняття, встановити залежність; сформувати
(формувати), розширити та поглибити знання або поняття; узагальнювати,
удосконалювати знання;
2. Розвивальна: удосконалювання розумових здібностей; здатності до самостійності
мислення; тренування винахідливості; розвиток критичності та гнучкості розумових
операцій, уміння робити зіставлення, висувати гіпотези; збагачення словникового запасу,
оволодіння виразовими засобами мови; розвиток уяви, фантазії, спостережливості;
розвиток пам’яті, почуттів, волі.
3. Виховна: формування світогляду, наукових переконань, працьовитості, здійснення
морального, естетичного виховання, духовне збагачення, всебічний розвиток; виховання
любові до предмета.
Формулювання мети (шпаргалка для вчителя)
До виховної мети:
Безпосередньо в предметі знаходити приховані, але плановані можливості для виховної дії.
Оцінка подій. Ставлення до героїв.
12
Звеличення ролі науки.
Моделювання позитивного погляду і поведінки.
Ставлення до кожного учня з граничною пошаною.
Залучення до суспільної діяльності у зв’язку з предметом, у тому числі допомога відстаючим.
До навчальної мети:
Навчитися аналізувати, ставити завдання, знаходити можливі рішення.
Навчити розумного,корисного спілкування.
Навчити працювати з текстами.
Розвинути вміння зосереджуватися, концентрувати увагу, відстоювати свої позиції.
Навчити знаходити знання, користуватися різними джерелами інформації

Найбільших труднощів вчителеві завдає формулювання мети уроку,

розбиття її на завдання етапів, конкретизація змісту етапів своєї діяльності та
діяльності учнів. Так, у оформленні плану уроку, педагог може
використовувати наступні шаблонні формулювання діяльності учителя та
учнів, що значно полегшать роботу:
Діяльність вчителя: перевіряє готовність учнів до уроку; озвучує тему
та мету уроку; уточнює розуміння учнями поставлених цілей уроку; висуває
проблему; формулює завдання…; проводить паралель із раніше вивченим
матеріалом; забезпечує мотивацію виконання…; контролює виконання
роботи; здійснює індивідуальний/вибірковий контроль; організовує
взаємоперевірку/колективну перевірку/ бесіду щодо уточнення та
конкретизації первинних знань/ пошукову роботу учнів/ самостійну роботу з
підручником; акцентує увагу на кінцевих результатах навчальної діяльності
учнів на уроці.
Діяльність учнів: наводять приклади; пишуть під диктовку;
проговорюють ланцюжком; відповідають на запитання учителя; виконують
завдання за картками; виявляють закономірності…; аналізують поняття…;
визначають причини…; формулюють висновки спостережень; пояснюють
свій вибір; висловлюють свої припущення…; порівнюють…; знаходять в
тексті поняття, інформацію; працюють з підручником; висловлюють власну
думку; здійснюють самооцінку/ самоперевірку/ взаємоперевірку/ попередню
оцінку; формулюють кінцевий результат своєї діяльності на уроці; називають
основні позиції нового матеріалу та як вони їх засвоїли.

13